Постанова 4803 № 204/10831/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/4800/25 Справа № 204/10831/24 Суддя у 1-й інстанції - Токар Н. В. Суддя у 2-й інстанції - Свистунова О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 квітня 2025 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого судді - Свистунової О.В., суддів: Єлізаренко І.А., Макарова М.О., за участю секретаря - Піменової М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Вусо» на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 20 лютого 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Вусо» про стягнення страхового відшкодування, пов`язаного з втратою годувальника, - В С Т А Н О В И Л А: У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Вусо» (далі - ПрАТ «СК «Вусо») про стягнення страхового відшкодування, пов`язаного з втратою годувальника. Позовні вимоги позивачка обґрунтовувала тим, що 13 квітня 2024 року о 23:30 год. трапилась дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП), внаслідок якої водій ОСОБА_2 , 1968 року народження, керуючи автомобілем марки «Toyota Corolla», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись в правій смузі по автодорозі «Дніпро-Кривий-Ріг», допустив наїзд на пішохода ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який рухався в попутному напрямку в правій смузі для руху. Внаслідок даної ДТП ОСОБА_3 загинув. Позивачка вказувала, що загиблий ОСОБА_3 є її сином. Оскільки цивільно-правова відповідальність водія ОСОБА_4 на момент ДТП була застрахована у ПрАТ «СК «Вусо», 29 квітня 2024 року вона подала до страхової компанії заяву про виплату страхового відшкодування, пов`язаного з втратою годувальника, у зв`язку зі смертю сина. Листом від 25 липня 2024 року за вих. № 2360105/2 ПрАТ «СК «Вусо» роз`яснив їй порядок подачі заяви про виплату страхового відшкодування. Також позивачка зазначала, що на день смерті свого сина вона була пенсіонером, а її син до моменту ДТП був працевлаштованим, чим міг забезпечувати свою матір, інші особи, які мають право на отримання страхового відшкодування відсутні, а тому вважала, що саме вона являється єдиною особою, яка має право на відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого. Розрахунок виплати страхового відшкодування позивачкою здійснено відповідно до пункту 27.3 статті 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», виходячи з розміру мінімальної заробітної плати (8 000,00 грн.), яка була встановлена на час настання страхового випадку, а саме станом на 13 квітня 2024 року. Загальний розмір страхового відшкодування, пов`язаного з втратою годувальника складає 288 000,00 грн., що дорівнює 36 мінімальним заробітним платам у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку (8 000,00 грн. х 36 = 288 000,00 грн.). Ураховуючи викладене, позивачка просила суд стягнути з відповідача на її користь страхове відшкодування, пов`язане з втратою годувальника, в розмірі 288 000,00 грн. Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 20 лютого 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 - задоволено. Стягнуто з ПрАТ «СК «Вусо» на користь ОСОБА_1 страхове відшкодування, пов`язане з втратою годувальника, в розмірі 288 000,00 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. У поданій 28 лютого 2025 року апеляційній скарзі ПрАТ «СК «Вусо», посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення. Апеляційна скарга обґрунтовувалась тим, що судом першої інстанції неповно з`ясовані обставини, що мають значне значення для справи та зроблено висновки, що не відповідають фактичним обставинам справи. Відповідач посилається на те, що за вказаною ДТП відкрито кримінальне провадження № 12024040000000346 за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України, однак останнього наразі не визнано винною особою, оскільки на даний час триває розгляд кримінальної справи. Відповідач вважав, що позивачка не має права на страхове відшкодування, оскільки вона не перебувала на утриманні свого сина. Так, на день ДТП ОСОБА_3 вже 3 місяці не працював та відповідно до довідки про заробітну плату ОСОБА_3 за 2020-2022 роки, останній не отримував заробітну плату у зв`язку з тим, що з 01 березня 2022 року по 24 січня 2024 року перебував у відпустці без збереження заробітної плати. Крім того, позивачка є пенсіонером та отримує пенсію. А тому відповідач стверджував, що позивачкою не доведений факт того, що вона станом на момент ДТП перебувала на утриманні потерпілого. Позивачка своїм правом, передбаченим статтею 360 ЦПК України, не скористалася та відзиву на апеляційну скаргу не подавала. Колегія суддів звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень, довідками про доставку електронного листа і смс-повідомлення та отримання документів в Електронному суді. Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції встановлено, що 13 квітня 2024 року о 23:30 год. водій ОСОБА_2 , 1968 року народження, керуючи автомобілем марки «Toyota Corolla», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись в правій смузі по автодорозі «Дніпро-Кривий Ріг», допустив наїзд на пішохода ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який рухався в попутному напряму в правій смузі для руху. Внаслідок даної ДТП пішохід ОСОБА_3 загинув на місці події. За вказаним фактом 14 квітня 2024 року внесені відомості до ЄДРД за № 12024040000000346 за ч.2 ст. 286 КК України (а.с.27). Розгляд кримінального провадження триває. Смерть ОСОБА_3 підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 , виданим 15 квітня 2024 року Соборним відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) /а.с.16/. Згідно довідки про причину смерті до форми № 106/о №744не, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , помер ІНФОРМАЦІЯ_2 у зв`язку з: « Шок . Інші уточнені травми із залученням декількох ділянок тіла. Сумісна тупа травма тіла. Пішохід, травмований при зіткненні з легковим автомобілем» (а.с.15). Відповідальність водія ОСОБА_4 на час скоєння ДТП була застрахована у ПрАТ «СК «Вусо» згідно полісу № 217977486, який станом на 13 квітня 2024 року був діючим (а.с.26). Матеріалами справи підтверджується, що позивачка ОСОБА_1 та ОСОБА_6 перебували у шлюбі, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_3 (а.с.13). Від даного шлюбу у них ІНФОРМАЦІЯ_3 народилась дитина ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_4 (а.с.12) Чоловік позивачки ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть, виданим 25 червня 2014 року Відділом державної реєстрації смерті реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції (а.с.14). 29 квітня 2024 року позивачка ОСОБА_1 звернулась із письмовою заявою до ПрАТ «СК «Вусо», надавши усі необхідні документи та просила здійснити виплату страхового відшкодування в розмірі 321 600,00 грн., що складається із моральної шкоди в розмірі 96 000,00 грн. та втратою годувальника в розмірі 288 000,00 грн. (а.с.17-18). Листом за вих. № 2360105/2 від 25 липня 2024 року ПрАТ «СК «Вусо» роз`яснено ОСОБА_1 порядок подачі заяви про виплату страхового відшкодування (а.с.25). Згідно пенсійного посвідчення № НОМЕР_5 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 є пенсіонером за віком, термін дії посвідчення довічно (а.с.11). Відповідно довідки про доходи № 9884 8989 8126 8818 від 28 травня 2024 року, виданої Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, сума пенсії ОСОБА_1 за період з 01 травня 2023 року по 31 травня 2024 року складає 71 890,04 грн. (а.с.23). З довідки ПрАТ «Дніпропетровський агрегатний завод» від 04 вересня 2024 року № 80-45 вбачається, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дійсно працював у ПрАТ «Дніпропетровський агрегатний завод» з 08 липня 2014 року згідно наказу № 1910/К від 08 липня 2014 року та був звільнений 24 січня 2024 року згідно наказу № 32/К від 24 січня 2024 року (а.с.19). Згідно довідки ПрАТ «Дніпропетровський агрегатний завод» від 11 вересня 2024 року № 01/09/14 заробітна плата ОСОБА_3 за період з січня 2020 року по лютий 2022 року включно складає 6 784,62 грн., з 01 березня 2022 року по 24 січня 2024 року (дата звільнення) йому була надана відпустка без збереження заробітної плати на підставі особистих заяв (а.с.22). З довідки № 002697 про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб, виданої 28 травня 2024 року ЦНАП м. Дніпра, вбачається, що ОСОБА_3 був зареєстрований разом із матір`ю ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.24). Станом на день звернення до суду із зазначеним позовом, позивачці виплата страхового відшкодування не здійснена. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції керувався тим, що на час ДТП, в результаті якої ОСОБА_3 загинув, цивільно-правова відповідальність водія автомобіля марки «Toyota Corolla», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , була застрахована у відповідача, позивачка зверталася до відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування. Суд, оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати станом на день настання страхового випадку, дійшов висновку, що ОСОБА_1 - матір загиблого ОСОБА_3 , яка на день смерті останнього досягла пенсійного віку, перебувала під його наглядом та на його утриманні, отже, має право на отримання страхового відшкодування шкоди, внаслідок смерті потерпілого, в розмірі 288 000,00 грн. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного. Згідно зі статтею 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України). Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 , як на підставу своїх порушених прав, послалась на те, що вона є пенсіонером, а отже, особою, що втратила годувальника, у зв`язку з чим має право на відшкодування страхової регламентної суми на підставі статті 27-2 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Згідно з пунктом 3 частини другої статті 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. Відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю потерпілого в ДТП, а також особам, яким завдано шкоди смертю годувальника, та витрати на поховання, якщо смерть потерпілого настала в результаті страхового випадку, здійснюється у порядку, передбаченому параграфом 2 глави 82 ЦК України та Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Частиною першою статті 1187 ЦК України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Відповідно до частини другої статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Згідно зі статтею 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» метою здійснення обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а також захист майнових інтересів страхувальників. Статтею 6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого. Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи. Згідно зі статтею 23 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, зокрема, є шкода, пов`язана зі смертю потерпілого. Пунктом 27.2 статті 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, Моторне (транспортне) страхове бюро України (далі - МТСБУ)) здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених статтею 1200 ЦК України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами. Загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку. Наведена норма Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» є відсилочною, тобто містить посилання на іншу норму права, а саме статтю 1200 ЦК України, та може застосовуватися лише в поєднанні із цією нормою (див. висновки Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 05 грудня 2022 року у справі № 304/936/19 (провадження № 61-12719сво20)). Відповідно до частини першої статті 1200 ЦК України у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті. Шкода відшкодовується: дитині - до досягнення нею вісімнадцяти років (учню, студенту - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним двадцяти трьох років); чоловікові, дружині, батькам (усиновлювачам), які досягли пенсійного віку, встановленого законом, - довічно; інвалідам - на строк їх інвалідності; одному з батьків (усиновлювачів) або другому з подружжя чи іншому членові сім`ї незалежно від віку і працездатності, якщо вони не працюють і здійснюють догляд за: дітьми, братами, сестрами, внуками померлого, до досягнення ними чотирнадцяти років; іншим непрацездатним особам, які були на утриманні потерпілого, протягом п`яти років після його смерті. Особам, визначеним у пунктах 1-5 частини першої статті 1200 ЦК України, шкода відшкодовується у розмірі середньомісячного заробітку (доходу) потерпілого з вирахуванням частки, яка припадала на нього самого та працездатних осіб, які перебували на його утриманні, але не мають права на відшкодування шкоди. До складу доходів потерпілого також включаються пенсія, суми, що належали йому за договором довічного утримання (догляду), та інші аналогічні виплати, які він одержував. Тобто, коло осіб, які мають право на відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого, можна розділити на дві групи: а) непрацездатні особи, які були на утриманні померлого або мали на день його смерті право на одержання утримання; б) дитина потерпілого, народжена після його смерті. З системного аналізу вищевказаних норм цивільного законодавства, повне утримання означає відсутність у члена сім`ї інших джерел доходів, окрім допомоги померлого. Якщо, крім допомоги, що надавалася померлим, особа мала інші джерела доходів, то слід встановити, чи була допомога годувальника постійним і основним джерелом засобів до існування. Постійний характер допомоги означає, що вона була не одноразовою, а надавалася систематично, протягом певного періоду часу, і що померлий взяв на себе обов`язок щодо утримання цього члена сім`ї. Основне значення допомоги слід з`ясовувати шляхом порівняння розміру допомоги з боку померлого та інших доходів. Вирішення питання залежить від співвідношення розмірів допомоги та інших одержуваних доходів. Утримання може полягати у систематичній грошовій допомозі у вигляді грошових переказів, продуктових чи речових посилок тощо. Поняття «непрацездатні громадяни» надається у статті 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», відповідно до якої непрацездатними вважаються особи, які досягли встановленого законом пенсійного віку, або особи з інвалідністю, у тому числі діти з інвалідністю, а також особи, які мають право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника відповідно до закону. Відповідно до статті 202 СК України повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги. Зазначена стаття СК України не містить визначення, за яких обставин особа може вважатися такою, що потребує матеріальної допомоги. Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції виходив із того, що позивачка не була на утриманні у сина, оскільки загиблий у ДТП син позивачки не працював, а позивачка хоч і є непрацездатною особою, однак отримує пенсію за віком. Водночас, відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі № 212/1055/18-ц (провадження № 61-2386сво19), під час встановлення того, чи батьки потребують матеріальної допомоги, повинні враховуватися будь-які обставини, які свідчать про необхідність у матеріальній допомозі. При цьому отримання матір`ю чи батьком доходів, які є більшими за прожитковий мінімум, автоматично не свідчить, що батько (мати) не потребують матеріальної допомоги. У справі, яка переглядається, на підтвердження тих обставин, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , як непрацездатна особа потребувала матеріальної допомоги, надано такі докази: копію пенсійного посвідчення, в якому вказано, що їй встановлено пенсію за віком довічно; довідку ЦНАП м. Дніпра про те, що ОСОБА_1 на момент смерті сина ОСОБА_3 проживала разом з ним за адресою: АДРЕСА_1 , та була на його утриманні та мала право на утримання від сина; довідки про доходи. Установивши, що внаслідок ДТП позивачці заподіяно шкоди, пов`язаної зі смертю її сина, цивільно-правова відповідальність, пов`язана з експлуатацією забезпеченого транспортного засобу, була застрахована у відповідача, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що така подія є страховою та у відповідача виник обов`язок відшкодувати позивачці шкоду, заподіяну смертю потерпілого. Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не надав належної оцінки представленим у справі доказам у контексті з`ясування питання, чи перебувала позивачка на утриманні сина ОСОБА_3 на момент його смерті, - колегія суддів не приймає до уваги, оскільки відповідно до статті 1200 ЦК України право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які не тільки перебували на утриманні померлого, а й особи, які мали на день смерті право на одержання від нього утримання. Наведене узгоджується із правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 13 березня 2019 року у справі № 643/207/16-ц (провадження № 61-33638св18); від 06 травня 2020 року у справі № 742/554/19-ц (провадження № 61-20355св19); від 07 жовтня 2020 року у справі № 742/637/19-ц (провадження № 61-320св20), від 08 вересня 2021 року у справі № 577/1316/20 (провадження № 61-7108св21), від 01 березня 2023 року у справі № 279/1688/22 (провадження № 61-11284св22), які суд першої інстанції врахував при розгляді справи. Твердження відповідача в апеляційній скарзі про те, що у страховика відсутні правові підстави для здійснення страхового відшкодування, оскільки позивачка не зверталася до страхової компанії з повідомленням про ДТП та з заявою про виплату страхового відшкодування - є безпідставними та спростовуються наявними в матеріалах справи доказами. Доводи апеляційної скарги про те, що на даний час триває розгляд кримінальної справи та вина водія ОСОБА_4 не встановлена, оскільки вирок у кримінальному провадженні № 12024040000000346 відсутній - колегія суддів вважає безпідставними, оскільки відсутність вироку не є підставою для відмови у захисті порушеного права, оскільки за змістом зазначених норм матеріального права власник (володілець) джерела підвищеної небезпеки відповідає за шкоду без врахування вини, та може бути звільнений від такої відповідальності лише спричинення шкоди за наслідками непоборної силі або умислу потерпілого на завдання самому собі цієї шкоди. Обставин непереборної силі або умислу потерпілого судом не встановлено. Згідно з частиною першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. За змістом пункту 1 частини другої статті 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки. Відповідно до частини другої статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю. Відповідно до вимог частин другої та п`ятої статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Отже, обов`язок доведення вини, власника або володільця джерела підвищеної небезпеки покладено саме на власника або володільця джерела підвищеної небезпеки. Колегія суддів зауважує, що у справах, зокрема про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, у тому числі автомобілем, діє цивільно-правова презумпція заподіювача шкоди. Такі правові висновки зробив Верховний Суд у постанові від 26 квітня 2022 року у справі № 184/1461/20-ц (провадження № 61-14226св21). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 465/4287/15 (провадження № 14-406цс19), зазначено, що у Законі України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не передбачено обов`язкового досудового порядку врегулювання питання з приводу виплати страхового відшкодування, особа, яка вимагає такої виплати, за власним розсудом може звернутися із заявою безпосередньо до страховика, з дотриманням вимог, передбачених у статті 35 названого Закону, чи звернутися безпосередньо до суду. Отже, цивільно-правова відповідальність за шкоду, заподіяну в результаті дії джерела підвищеної небезпеки настає без вини її заподіювача. Тому страховик хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку. При цьому наявність чи відсутність у страховика обов`язку з виплати страхового відшкодування замість завдавача шкоди не є предметом розгляду в кримінальному провадженні. Таким чином, відсутність вироку у кримінальному провадженні щодо водія забезпеченого страховиком транспортного засобу не звільняє останнього від обов`язку відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. Оскільки цивільно-правова відповідальність ОСОБА_4 була застрахована відповідачем, суд першої інстанції обґрунтовано поклав на ПрАТ «СК «Вусо» обов`язок відшкодувати шкоду позивачці. Отже, доводи апеляційної скарги про відсутність підстав для покладення на страховика обов`язку з виплати страхового відшкодування через відсутність вини водія забезпеченого автомобіля у виникненні ДТП спростовуються наведеними вище обставинами і висновками суду першої інстанції. З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що з`ясувавши в достатньо повному об`ємі права та обов`язки сторін, обставини справи, перевіривши доводи та давши їм правову оцінку, суд першої інстанції ухвалив рішення, що відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами. Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Ураховуючи викладене, колегія суддів проходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення - без змін. Щодо судових витрат Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає. Керуючись статтями 259, 268, 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів, - У Х В А Л И Л А: Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Вусо» - залишити без задоволення. Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 20 лютого 2025 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення. Повний текст судового рішення складено 30 квітня 2025 року. Головуючий О.В. Свистунова Судді: І.А. Єлізаренко М.О. Макаров