Постанова Запорізький апеляційний суд № 337/1451/22

Дата документу 01.03.2023 Справа № 337/1451/22 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний №337/1451/22 Головуючий у 1 інстанції Гнатик Г.Є. Провадження № 22-ц/807/495/23 Суддя-доповідач Онищенко Е.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 березня 2023 року м. Запоріжжя Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі: головуючого Онищенка Е.А. суддів: Бєлки В.Ю., Кухаря С.В. за участю секретаря судового засідання Книш С.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Кредо» на рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 15 листопада 2022 року та на додаткове рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 29 листопада 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Кредо» про стягнення страхового відшкодування, пов`язаного із втратою годувальника,- В С Т А Н О В И Л А: У травні 2022 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ТОВ «Страхова компанія «Кредо» про стягнення страхового відшкодування, пов`язаного із втратою годувальника. В обґрунтування позову зазначили, що 13.10.2020 року, близько 19-00 години, на пр..Соборному у м.Запоріжжі сталася ДТП, у результаті якої водій ОСОБА_3 , керуючи автомобілем марки «Volkswagen LT», державний номерний знак НОМЕР_1 , допустив наїзд на пішохода ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який від отриманих тілесних ушкоджень помер. ДТП спричинила смерть пішохода ОСОБА_4 , який є сином позивача ОСОБА_1 . Позивачка ОСОБА_1 звернулась до страхової компанії про виплату їй страхового відшкодування - 180 000 грн. у зв`язку із втратою годувальника. Відповідачем заява в цій частині задоволена не була, тому ОСОБА_1 просить стягнути зі ТДВ «СК «Кредо» 180 000 грн. у зв`язку із втратою годувальника та стягнути 12 000 грн. витрат на правничу допомогу. Позивач ОСОБА_2 у своїх позовних вимогах просив стягнути з відповідача ТДВ «СК «Кредо» у рахунок відшкодування матеріальної шкоди 48720 грн., витрачених на поховання ОСОБА_4 . Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 15 листопада 2022 року позов задоволено. Стягнуто з ТОВ «Страхова компанія «Кредо» на користь ОСОБА_1 у рахунок страхового відшкодування, пов`язаного з втратою годувальника у розмірі 180 000 грн. Стягнуто з ТОВ «Страхова компанія «Кредо» на користь держави судовий збір у сумі 1800 грн. Стягнуто з ТОВ «Страхова компанія «Кредо» на користь ОСОБА_2 у рахунок страхового відшкодування за понесені витрати на поховання 48 720 грн. Стягнуто з ТОВ «Страхова компанія «Кредо» на користь держави судовий збір у сумі 992 грн. 40 коп. 29 листопада 2022 року Хортицьким районним судом м. Запоріжжя ухвалено додаткове рішення. Стягнуто з ТОВ «Страхова компанія «Кредо» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у сумі 6 000 грн. Не погоджуючись із зазначеним рішенням та додатковим рішенням суду ТДВ «Страхова компанія «Кредо» подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення та додаткове рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. Стягнути понесені судові витрати на оплату судового збору за подачу апеляційної скарги. Справу розглянути без їх участі. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення та додаткове суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне. Статтею 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Ухвалене судом першої інстанції рішення відповідає зазначеним вище вимогам. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості та доведеності заявлених вимог. Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 13.10.2020 року, близько 19-00 години, на пр.Соборному у м.Запоріжжі сталася ДТП, у результаті якої водій ОСОБА_3 , керуючи автомобілем марки «Volkswagen LT», державний номерний знак НОМЕР_1 , допустив наїзд на пішохода ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який від отриманих тілесних ушкоджень помер, що підтверджено лікарським свідоцтвом про смерть № 4668 від 29.10.2020 року, свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 , актовий запис №1496 (Том 1, а.с.51, 52). Постановою слідчого ВР ЗСТ СУ ГУНП в Запорізькій області від 30.11.20208 року кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за №12020080050002789 від 14.10.2020 року на підставі п.2 ч.1 ст. 284 КПК України закрито у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_3 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України. Згідно копії свідоцтва про народження НОМЕР_3 , ОСОБА_4 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , є сином ОСОБА_1 та ОСОБА_5 ( а.с.55). ОСОБА_5 помер, що вбачається з довідки про склад сім`ї (а.с. 54). Цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу «Volkswagen LT», державний номерний знак НОМЕР_1 , станом на 13.10.2020 року, згідно полісу №АР/0441568, була застрахована ТДВ «СК «Кредо». 06.11.2020 року ОСОБА_1 , в особі адвоката Мелех Д.О., звернулась до ТДВ «СК «Кредо» із повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду, і заявою про виплату страхового відшкодування, пов`язаного із втратою годувальника - 180 000 грн., а також відшкодування витрат на поховання ОСОБА_4 у розмірі 48720 грн., які були сплачено ОСОБА_2 (Том 1, а.с. 33-35). За вказаною заявою, на підставі страхового акту № 434 від 08.02.2020 року, ТДВ СК «Кредо» було здійснено виплату страхового відшкодування у рахунок відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1 у розмірі 30 000 грн., яке було виплачено 08.02.2021 року платіжним дорученням № 4922 ( Том1, а.с. 158-160), також страховим актом № 434 від 08.02.2020 року було відмовлено у виплаті страхового відшкодування по страті годувальника у розмірі 180 000 грн. Страхове відшкодування витрат на поховання, взагалі не виплачено. Відповідно спір між сторонами склався щодо невиплати страхового відшкодування пов`язаного із втратою годувальника у розмірі 180 000 грн. на користь матері померлого ОСОБА_4 - ОСОБА_1 , 1938 року народження та витрат на поховання ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 у сумі 48720 грн. Суд першої інстанції вірно визначився з характером спірних правовідносин та нормами, що їх регулюють, застосувавши приписи статей 1166, 1187, 1193 ЦК України. За змістом статті 1193 ЦК України, абз.6 п.7 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №4 від 01.03.2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», шкода, завдана потерпілому внаслідок його умислу, не відшкодовується. Якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом. Вина потерпілого не враховується у разі відшкодування додаткових витрат, передбачених частиною першою статті 1195 цього Кодексу, у разі відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника та у разі відшкодування витрат на поховання. Положеннями ч.4 ст. 1200 ЦК України визначено, що розмір відшкодування, обчислений для кожного з осіб, які мають право на відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника, не підлягає подальшому перерахункові, крім таких випадків: народження дитини, зачатої за життя і народженої після смерті годувальника; призначення (припинення) виплати відшкодування особам, що здійснюють догляд за дітьми, братами, сестрами, внуками померлого. Розмір відшкодування може бути збільшений законом. Враховуючи те, що суть спору в даному випадку, є відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника на користь ОСОБА_1 , зменшення його розміру через сплату ОСОБА_1 моральної шкоди у розмірі 30 000 грн., суд першої інстанції вірно визнав неправомірним, бо саме страховою компанією здійснено виплати у рахунок відшкодування моральної шкоди у зв`язку з прийняттям страхового акту № 434 від 08.02.2021 року (Том 1, а.с.158). Таким чином, доводи апеляційної скарги в цій частині колегією суддів відхиляються. Відповідно до п.27.2. ст. 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених статтею 1200 Цивільного кодексу України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами. Загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку. В апеляційній скарзі скаржник посилається на те, що загиблий мав сина, а ОСОБА_1 не довела факту відсутності інших осіб які мають право на страхове відшкодування. Вказані доводи апеляційної скарги відхиляються з огляду на наступне. Відповідно до ч.1 ст.1200 ЦК України, у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також: дитина потерпілого, народжена після його смерті. Шкода відшкодовується: 1) дитині - до досягнення нею вісімнадцяти років (учню, студенту - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним двадцяти трьох років); 2) чоловікові, дружині, батькам ( Усиновлювачам ), які досягли пенсійного віку встановленого законом - довічно; 3) інвалідам - на строк їх інвалідності; 4) одному з батьків (усиновлювачів) або другому з подружжя чи іншому членові сім`ї незалежно від віку і працездатності, якщо вони не працюють і здійснюють догляд за: дітьми, братами, сестрами, внуками померлого, - до досягнення ними чотирнадцяти років; 5) іншим непрацездатним особам, які були на утриманні потерпілого, - протягом п`яти років після його смерті. Тобто, до осіб, що мають право на відшкодування шкоди, завданою смертю годувальника, слід віднести: непрацездатних осіб, які були на утриманні; непрацездатних осіб, які мали на день смерті потерпілого право на одержання від нього утримання. В розумінні вище наведеної норми ЦК України, ОСОБА_1 є особою, яка, за життя свого сина, була на його утриманні та мала право на утримання, оскільки досягла пенсійного віку встановленого законом довічно. Факт досягнення пенсійного віку ОСОБА_1 підтверджується статтею 12 Закону України від 05.11.1991 № 1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення", згідно якої право на пенсію за віком мають жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років, та підтверджується пенсійним посвідченням № НОМЕР_4 від 13.12.1994. Крім цього, у відповідності на запит про надання довідки про склад сім`ї відповідно до листа №04-07/3/1811 від 19.02.2021 заступника директора департаменту управління державної реєстрації фізичних осіб департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради на час смерті ОСОБА_4 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . Разом з ним була зареєстрована і його матір ОСОБА_1 . На час смерті ОСОБА_4 був розлучений, та мав сина ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується листом ВДРАЦС вих.№72\21.3-26 від 15.01.2021 року. Таким чином, ОСОБА_1 має право на відшкодування шкоди у зв`язку із загибеллю її сина, оскільки на день смерті ОСОБА_1 перебувала на утриманні ОСОБА_4 та мала право на одержання від нього утримання, що також підтверджено Актом про засвідчення факту перебування на утриманні Враховуючи вищевикладене, судом першої інстанції зроблено вірний висновок про те, що ОСОБА_1 , на умовах, встановлених п.1) абз.2 ч.1 ст. 1200 ЦК України, має право на отримання відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника, у розмірі не меншим, ніж 180 000 грн., у зв`язку з чим, її позовні вимоги підлягають задоволенню повністю. Вирішуючи позовні вимогиг ОСОБА_2 в частині відшкодування витрат на поховання ОСОБА_4 у сумі 48720 грн., які повністю підтверджено матеріалами цивільної справи (Том 1, а.с. 61-64, 208-213), враховуючи вказане вище, вимоги діючого законодавства, а саме ст.1195 ЦК України, судом першої інстанції зроблено вірний висновок, що такі позовні вимоги є обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають повному відшкодуванню. В апеляційній скарзі скаржник посилається на те, що понесені витрати ОСОБА_2 не доведені, оскільки ним не надано акту виконаних робіт, а надана квитанція на суму 48 720 грн. не відповідає вимогам ЗУ «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» та не є розрахунковим документом. Вказані доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з судовим рішенням та спростовуються матеріалами справи (Том 1, а.с. 61-64, 208-213) Ухвалюючи додаткове рішення у справі, суд першої інстанції з урахуванням приписів статей 137, 138, 141 ЦПК України дійшов вірного та обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 6000 грн. Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Шаровський С.А. звернувся до суду з клопотанням/заявою про ухвалення додаткового рішення по справі в частині стягнення витрат на правничу допомогу, по які заявляв під час судових дебатів у справі та про відшкодування яких заявлено у позовній заяві у сумі 12 000 грн. 09.06.2022 року до суду від відповідача по справі ТДВ «СК`Кредо» надійшов відзив на позов, у якому зазначено, що відповідач вважає витрати на правничу допомогу, про які зазначено у позові у сумі 12 000 грн., жодними доказами не підтвердженими. Крім того, просив зменшити суму вказаних витрат до 2000 грн., враховуючи складність справи, виконані адвокатом роботи, час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт, обсяг наданих адвокатом послуг. Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також: прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також: в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги па підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Частинами 3, 4 ст. 137 ЦПК України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. При цьому, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/WestAHianceLimited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим. У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. З матеріалів справи вбачається, що 09.06.2022 року до суду від відповідача по справі ТДВ «СК`Кредо» надійшов відзив на позов, у якому зазначено, що відповідач вважає витрати на правничу допомогу, про які зазначено у позові у сумі 12 000 грн., жодними доказами не підтвердженими. Крім того, просив зменшити суму вказаних витрат до 2000 грн., враховуючи складність справи, виконані адвокатом роботи, час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт, обсяг наданих адвокатом послуг. Доказами, які можуть слугувати підтвердженням заявленого розміру витрат можуть бути: договір про надання правової допомоги, акт прийому-передачі документів, акт здачі-приймання виконаних робіт, протокол наданих послуг, рахунки на оплату, банківські документи про оплату послуг. Звісно, даний перелік не є вичерпним. З матеріалів справи вбачається, що 29.10.2020 між ОСОБА_1 та АО "Автопоміч" укладено Договір про надання професійної правничої допомоги № АР 10/8/1, предметом якого сторони визначили, що АО "Автопоміч" бере на себе зобов`язання за відповідну плату надавати Клієнту (в даному випадку позивачу) правничу допомогу, в обсязі та на умовах, передбачених Договором, по стягненню грошової компенсації за спричинену шкоду внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 13.10.2020 року. Також між адвокатом Шаровським Сергієм Анатолійовичем та ОСОБА_2 укладено Договір на надання правничої допомоги від 15.03.2022. Право на користування професійною правничою допомогою гарантоване кожному громадянину Конституцією України, Цивільним кодексом України, а також іншими нормативно правовими актами, в тому числі і міжнародними, які діють на території України. Саме професійна правнича допомога забезпечує можливість кожному громадянину звернутися до суду за захистом своїх прав та інтересів, оскільки таке звернення потребує спеціальних знань та навичок в галузі права. Великою Палатою Верховного Суду, у справі № 910/12876/19, звернуто увагу на те, що при зверненні з клопотанням про стягнення витрат на правничу допомогу, адвокатом повинно бути надано детальний опис витраченого часу на певний вид робіт (підготовка додаткових пояснень, підготовка до судових засідань, аналіз матеріалів судової справи, тощо). Також, відповідно до позиції Верховного Суду у справі № 922/2604/20, відсутність документального підтвердження надання правової допомоги (договору надання правової допомоги, детального опису виконаних доручень клієнта, акту прийому-передачі виконаних робіт, платіжних доручень на підтвердження фактично понесених витрат клієнтом тощо) є підставою для відмови у задоволенні заяви про розподіл судових витрат у зв`язку з недоведеністю їх наявності. Враховуючи докази, які надано адвокатом Шаровським С.А. у якості витрат на правничу допомогу у сумі 12 000 грн., викладене вище, позицію сторони відповідача щодо зменшення витрат на правничу допомогу через недоведеність таких витрат, суд першої інстанції дійшов вірного та обґрунтованого висновку про зменшення витрати на правничу допомогу до 6000 грн. Таким чином, суд першої інстанції правомірно стягнув з відповідача понесені ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу. З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що судом першої інстанції вірно встановлені всі обставини, що мають значення для справи. Суд першої інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржуване рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права. При цьому, одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі "Рябих проти Росії" (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, пп. 51 і 52, ECHR 2003-X) (пункт 46 рішення). Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі "Пономарьов проти України" (Заява N 3236/03). Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у апеляційній скарзі скаржник. З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог. Частиною першою статті 229 ЦПК України передбачено, що суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази. Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів. Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Докази та обставини, ні які посилається скаржник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідження та встановленні судом дотримані норми матеріального і процесуального права. На підставі наведеного, висновки суду першої інстанції є обґрунтованими та узгоджуються з матеріалами справи, при встановленні зазначених фактів судом не було порушено норм цивільного процесуального законодавства й правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішень. Наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення скаржником норм процесуального закону. З огляду на наведене вбачається, що судом з дотриманням вимог ст. ст. 89,263 ЦПК України дана належна оцінка доказам по справі, вірно встановлений характер спірних правовідносин і обґрунтовано зроблено висновок про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог. На підставі вищенаведеного, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що рішення та додаткове рішення суду ухвалено з додержанням вимог закону і підстав для їх скасування не вбачається. Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,- ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Кредо» залишити без задоволення. Рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 15 листопада 2022 року та додаткове рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 29 листопада 2022 року у цій справі залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення. Повний текст судового рішення складено 20 березня 2023 року. Головуючий Судді: