Постанова 4812 № 489/2541/23

12.08.24 22-ц/812/962/24 Провадження № 22-ц/812/962/24 П О С Т А Н О В А іменем України 07 серпня 2024 року м. Миколаїв справа № 489/2541/23 Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Тищук Н.О., суддів: Царюк Л.М., Яворської Ж.М., із секретарем - Колосовою О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану його представником адвокатом Когіним Андрієм Валерійовичем на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва, ухвалене 23 квітня 2024 року суддею Микульшиною Г.А. в приміщенні цього ж суду, (повний текст рішення складено того ж дня), у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення коштів та штрафу за попереднім договором купівлі-продажу, у с т а н о в и в: 1.Описова частина Короткий зміст вимог позовної заяви У травні 2023 року ОСОБА_2 звернулася з до суду з зазначеним вище позовом. Позивачка зазначала, що 28 квітня 2023 року уклала з ОСОБА_1 попередній договір купівлі-продажу 625/1000 нежитлових будівель за адресою АДРЕСА_1 . Згідно умов попереднього договору її представник передав відповідачу грошову суму в розмірі 5 156 172,60 грн, що еквівалентно 141 000 доларів США. Сторони домовились укласти та нотаріально посвідчити основний договір купівлі-продажу нежитлових будівель не пізніше 05 травня 2023 року за ціною в гривнях, що буде еквівалентна 200 000 доларів США на день підписання договору. Згідно умов попереднього договору в разі односторонньої відмови відповідача від укладання основного договору, неприбуття без поважних причин до нотаріуса для укладання договору, він зобов`язаний негайно повернути позивачу отримані кошти та сплатити штраф в розмірі 100 % вказаної суми. Також 02 травня 2023 року її представником виконані зобов`язання ОСОБА_1 перед АТ «Кредобанк» в сумі 368 104,10 грн. Підписання основного договору купівлі-продажу нежитлових будівель між сторонами не відбулося внаслідок того, що 02 травня 2023 року нотаріусом було виявлено накладену судовою ухвалою заборону на вчинення будь-яких реєстраційних дії щодо нежитлових приміщень, купівля-продаж яких погоджена попереднім договором. У подальшому сторони намагались вирішити питання укладення основного договору, визначили дату його укладення - 19 травня 2023 року, проте ні відповідач, ні його представник для підписання договору купівлі-продажу до нотаріуса не прибули. Основний договір купівлі-продажу 625/1000 часток нежитлових будівель по АДРЕСА_1 не був укладений з вини відповідача. Посилаючись на порушення відповідачем умов попереднього договору купівлі-продажу та виникнення у відповідача у зв`язку з цим зобов`язань сплатити штрафні санкції, позивачка ОСОБА_2 просила стягнути з ОСОБА_1 5 156 172,60 грн забезпечувального платежу за попереднім договором купівлі-продажу (еквівалент 141 000 доларів США), за курсом НБУ; 5 156 172,60 грн, що еквівалентно 141 000,00 доларів США, штрафу за попереднім договором купівлі-продажу, 368 104, 10 грн, які були сплачені позивачем на виконання кредитних зобов`язань відповідача перед АТ «Кредобанк», судові витрати та витрати на професійну правничу допомогу. Відповідач ОСОБА_1 , діючи через свого представника, адвоката Когіна А.В., позов не визнав, посилався на те, що єдиним документом, який міг би підтвердити факт відсутності продавця у нотаріуса в день підписання основного договору купівлі-продажу, могло б бути встановлення наявності або відсутності знаходження особи в певному місці. Крім цього вказував на відсутність доказів, які б підтверджували факт узгодження підписання основного договору купівлі-продажу нежитлових будівель 05 травня 2023 року в офісі приватного нотаріуса Горбурова К.Є. Окрім того, посилання в самому договорі на те, що його від імені продавця на підставі довіреності повинна була підписати інша особа - ОСОБА_3 , не відповідає дійсності, оскільки жодних довіреностей на ім`я вказаної особи він не видавав. Попередній договір він не підписував, отже істотні умови вказаного договору не були сторонами погоджені, у нього було відсутнє волевиявлення на укладання спірного договору. За таких обставин вважав позов безпідставним та необґрунтованим. Проте, 23 квітня 2024 року відповідач ОСОБА_1 подав до канцелярії Ленінського районного суду м. Миколаєва заяви про визнання позову та заяву, у якій повідомляв суд про припинення повноважень його представника - адвоката Когіна А.В. Також просив не розглядати заяву його колишнього представника Когіна А.В. про відкладення розгляду справи. У судовому засіданні відповідач ОСОБА_1 ці заяви підтримав. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 23 квітня 2024 року позов задоволено, з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягнуто 10 680 449, 30 грн за попереднім договором купівлі-продажу, з яких 5 156 172,60 грн забезпечувального платежу та 5 156 172,60 грн штрафу; 368 104, 10 грн виконані позивачкою боргові зобов`язання перед АТ «Кредобанк», а також 13 420 грн судових витрат позивачки зі сплати судового збору. Рішення суду першої інстанції мотивовано доведеністю порушення відповідачем зобов`язань за попереднім договором купівлі-продажу нежитлового приміщення. Короткий зміст вимог апеляційної скарги З апеляційною скаргою на судове рішення звернувся адвокат Когін А.В. додавши до апеляційної скарги ордер від 15 березня 2024 року, виданий на підставі договору про надання правової допомоги від 22 травня 2023 року. Апелянт, посилаючись на незаконність, необґрунтованість рішення суду першої інстанції, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати та відмовити у задоволенні позовних вимог. Узагальнені доводи апеляційної скарги Апеляційна скарга мотивована порушенням правил загальної підсудності, за якими позов підлягав розгляду за місцем реєстрації відповідача - АДРЕСА_2 , тобто Центральним районним судом м. Миколаєва. Також апелянт наполягав на недоведеності не укладення основного договору з вини відповідача, оскільки відсутні докази його неявки до нотаріуса у визначений час. Крім цього апелянт, посилаючись на висновки Верховного Суду вказував на те, що спірний договір за правовою природою є попереднім договором та встановлює лише обов`язок сторін протягом певного періоду часу укласти основний договір у майбутньому на умовах, встановлених попереднім договором і будь-яких інших зобов`язань не встановлює. Оскільки основний договір сторони не уклали, усі зобов`язання за попереднім договором вважаються припиненими, отже, з моменту спливу строку, встановленого на укладення основного договору, всі зобов`язання відповідача, у тому числі щодо сплати штрафних санкцій, припинилися та позивач втратив право притягнення відповідача до такої відповідальності. Крім цього апелянт посилався на те, що суду не було надано оригіналу попереднього договору купівлі-продажу; у матеріалах справи відсутні докази передачі позивачці коштів за цим договором (платіжна інструкція або власноруч написана розписка). Також позивач не може вимагати від відповідача сплати завдатку у подвійному розмірі. Узагальнені доводи інших учасників Правом подання відзиву на апеляційну скаргу позивачка не скористалася. 2.

Мотивувальна частина Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Встановлені судом першої інстанції обставини справи Судом встановлено, що 28 квітня 2023 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , від імені якої діяв ОСОБА_5 , було укладено попередній договір купівлі-продажу 625/1000 нежитлових будівель за адресою АДРЕСА_1 . Вказаний попередній договір було посвідчено ПН КМНО Горбуровим К.Є. та зареєстровано в реєстрі за № 388 (а.с.6-7). Відповідно до п. 1.3 попереднього договору, представник позивача передав відповідачу грошову суму в розмірі 5 156 172,60 грн., що еквівалентно 141 000,00 доларів США за курсом НБУ на день укладання попереднього договору. Згідно п. 2.1 попереднього договору, сторони домовилися укласти та нотаріально посвідчити основний договір купівлі-продажу нежитлових будівель не пізніше 05 травня 2023 року включно за ціною в гривнях, що буде еквівалентна 200 000,00 доларів США за курсом НБУ на день підписання основного договору. За п. 2.3 попереднього договору, до його підписання представник позивача передав, а відповідач отримав забезпечувальний платіж в сумі 5 156 172,60 грн, що еквівалентно 141 000,00 доларів США за курсом НБУ. Відповідно до п. 3.1 попереднього договору, відповідач зобов`язався прибути до нотаріуса для укладання основного договору у день, визначений усною угодою сторін, але не пізніше останнього дня терміну, передбаченого в п. 2.1 попереднього договору та виконати зобов`язання за кредитним договором перед АТ «Кредобанк» в повному обсязі. Відповідно до п. 4.1 попереднього договору, у разі односторонньої відмови відповідача від укладання основного договору, неподання ним документів, необхідних для нотаріального посвідчення основного договору, вказаних в п. 3.1 попереднього договору, неприбуття без поважних причин до нотаріуса для укладання основного договору, та за наявності інших обставин, внаслідок яких основний договір не буде укладеним з вини відповідача, відповідач прийняв на себе зобов`язання негайно повернути позивачу забезпечувальний платіж в розмірі 5 156 172,60 грн, що еквівалентно 141 000 доларів США за курсом НБУ, одержані в рахунок вартості нежитлової будівлі та сплатити штраф в розмірі 100 % від суми, вказаної в п. 2.3 попереднього договору. ВЗгідно п. 5.3 попереднього договору, в разі порушення відповідачем умов попереднього договору в частині виконання в повному обсязі зобов`язань за кредитним договором перед АТ «Кредобанк», позивач з відповідачем домовилися зменшити ціну договору на суму заборгованості відповідача перед АТ «Кредобанк». 02 травня 2023 року представником позивача ОСОБА_5 у повному обсязі виконані кредитні зобов`язання відповідача перед АТ «Кредобанк» у 368 104,10 грн, що підтверджується копією квитанції до платіжної інструкції на переказ готівки від 02 травня 2023 року (а.с.14). Відповідно до п. 6.6 попереднього договору, сторони своїми підписами підтвердили факт повного розрахунку згідно п. 2.3 цього договору. Підписання основного договору купівлі-продажу нежитлових будівель між позивачем та відповідачем було узгоджено на 05 травня 2023 року в офісі приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Горбурова К.Є. 02 травня 2023 року при оформленні основного договору купівлі-продажу нотаріусом було виявлено, що ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 12 січня 2023 року у цивільній справі № 489/93/23 заборонено державним реєстраторам реєстраційним службам, іншим особам вчиняти будь-які реєстраційні дії в Державному реєстрі речових прав щодо нерухомого майна відповідача, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . У зв`язку з вищевикладеними обставинами підписання основного договору купівлі-продажу між позивачем та відповідачем було узгоджено на 18 травня 2023 року в офісі приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу Димова О.С. Також сторонами була обговорена додаткова дата підписання основного договору купівлі-продажу - 19 травня 2023 року. 18 травня 2023 року приватним нотаріусом був підготовлений проект основного договору купівлі-продажу нежитлових будівель, проте ні відповідач, ні його представник для підписання договору купівлі-продажу до нотаріуса не прибули, основний договір купівлі-продажу 625/1000 часток нежитлових будівель по АДРЕСА_1 не був укладений. Згідно висновку експерта Миколаївського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України № СЕ-19/115-23/14602-ПЧ від 03 січня 2024 року рукописний текст (підпис та ПІБ) у графі попереднього договору від 28 квітня 2023 року, посвідченого ПН КМНО Горбуровим К.Є. та зареєстрованого в реєстрі за № 388, виконані відповідачем (а.с.195-202). Таким чином, позивач виконав умови попереднього договору, а відповідач порушив взяті на себе зобов`язання та основний договір купівлі-продажу нерухомого майна з позивачем в обумовлені строки не уклав. Позиція апеляційного суду Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Згідно зі статтею 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. У частині першій статті 527 ЦК України передбачено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту. Згідно зі статтею 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Згідно положень частин першої-другої статті 598 ЦК України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України). В силу частини першої1 статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору. Згідно зі статтею 617 ЦК України, особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Статтями 626, 629 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є обов`язковим для виконання сторонами. Частина перша статті 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Згідно зі статтею 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір у майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору. Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі. Сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства. Зобов`язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна зі сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення. Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції встановив, що 28 квітня 2023 року між сторонами був укладений попередній договір купівлі-продажу 625/1000 нежитлових будівель за адресою АДРЕСА_1 , та погоджено укладення 05 травня 2023 року основного договору. Не зважаючи на виконання покупцем усіх умов договору, продавець не з`явився для оформлення основного договору. За таких обставин у продавця - відповідача у справі виник обов`язок відшкодувати покупцю-позивачці у справі сплачені нею за попереднім договором кошти. Колегія суддів вважає такі висновки суду першої інстанції правильними, такими, що відповідають характеру спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню. Щодо доводів апеляційної скарги по помилковість суду першої інстанції у прийнятті позовної заяви до розгляду, оскільки доданої справи потрібно було застосувати правила загальної, а не виключної підсудності, то суд апеляційної інстанції такі відхиляє з огляду на таке. Виключну підсудність встановлено для позовів, які виникають щодо нерухомого майна (частина перша статі 30 ЦПК України), відповідно до якої позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов`язані між собою позовні вимоги пред`явлені одночасно щодо декількох об`єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об`єкта, вартість якого є найвищою. Відповідно до частини першої статті 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Згідно з роз`ясненнями, які викладені у пунктах 41, 42 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року №3 "Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ" перелік позовів, для яких визначено виключну підсудність, є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. У разі конкуренції правил підсудності мають застосовуватися правила виключної підсудності. Згідно з положеннями статті 181 ЦК України до нерухомого майна належать: земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на них, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Наприклад, це позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним (стаття 358 ЦК України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна (статті 364, 367 ЦК України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна (статті 370, 372 ЦК України); про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини. Місцезнаходження нерухомого майна має бути підтверджено документально. З аналізу логічної послідовності змін до формулювання положень процесуального законодавства щодо правил розгляду позовів за виключною підсудністю вбачається її спрямованість на визначення виключної підсудності в цілому для всіх спорів, які виникають у межах відповідних правовідносин у зв`язку з нерухомим майном, безвідносно до предмета конкретного спору. Виключна підсудність застосовується до тих спорів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном. Словосполучення "з приводу нерухомого майна" необхідно розуміти таким чином, що правила виключної підсудності поширюються на будь-які спори, які стосуються прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном. У таких спорах нерухоме майно не обов`язково виступає як безпосередньо об`єкт спірного матеріального правовідношення. Подібні правові висновки щодо застосування правил виключної підсудності спорів з приводу нерухомого майна викладено у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №910/6644/18, від 16 лютого 2021 року у справі № 911/2390/18, від 26 травня 2021 року у справі №506/33/19, від 02 лютого 2022 року у справі №185/8191/16-ц. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07 липня 2020 року у справі №910/10647/18 дійшла таких висновків: нерухоме майно є особливим об`єктом права власності, оскільки наділене специфічними рисами - сталий зв`язок із землею, особлива цінність, неможливість переміщення без знецінення та зміни її призначення; майнове право на об`єкт нерухомості є складовою частиною такого майна, як об`єкта цивільних прав; виключна підсудність застосовується до тих позовів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном; Отже, оскільки спір у справі виник з приводу об`єкта нерухомого майна, розташованого по АДРЕСА_1 , що є територією Ленінського району міста, спір щодо майнових прав на вказане майно має розглядатись судом за місцезнаходженням майна. Виключна підсудність застосовується до тих позовів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна так і інших прав та обов`язків, що пов`язані із нерухомим майном. Отже, доводи апеляційної скарги в цій частині є необґрунтованими, а відтак не можуть бути підставою для скасування судового рішення. Посилання апелянта на постанови Верховного Суду від 02 вересня 2019 року у справі № 911/1274/18 та від 07 липня 2020 року у справі № 296/10217/15, у яких, нібито суди дійшли висновку про припинення права позивача притягнути відповідача до відповідальності, визначеної попереднім договором, після спливу строку, встановленого на укладення основного договору. Таке твердження апелянта є помилковим тлумаченням норм закону та практики Верховного Суду, оскільки, як зазначалося вже вище, припинення зобов`язання сторін укласти основний договір унеможливлює спонукання до укладення основного договору в судовому порядку, виконання обов`язку в натурі чи виникнення основного договірного зобов`язання як правової підстави для виникнення у набувача права власності на майно (частина третя статті 635 ЦК України). Проте припинення зобов`язання за попереднім договором не звільняє сторін від відповідальності, зокрема, передбаченої умовами попереднього договору, за порушення, вчинене під час його дії. Саме такий висновок викладений у постанові Верховного Суду 02 вересня 2019 року у справі № 911/1274/18, на яку посилається апелянт, та цей висновок не суперечить висновкам, викладеним у постанові 07 липня 2020 року у справі № 296/10217/15. Отже, доводи апеляційної скарги та зміст оскаржуваного судового рішення не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а тому рішення підлягає залишенню без змін відповідно до положень статті 375 ЦПК України. З урахуванням того, що наведені в апеляційній скарзі доводи аналогічні запереченням проти позову, які були предметом дослідження й оцінки судом першої інстанції апеляційний суд доходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи апелянта. При цьому суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення від 09 грудня 1994 року у справі "Руїз Торіха проти Іспанії"). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення від 27 вересня 2001 року у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії"). Згідно зі статтею 141 ЦПК між сторонами підлягають розподіленню судові витрати, сплачені позивачем при подачі позовної заяви та при подачі сторонами апеляційних скарг. При відкритті провадження у справі судом було задоволено клопотання апелянта про відстрочення сплати судового збору до ухвалення рішення по суті спору. Оскільки рішення суду першої інстанції залишається без змін, а апеляційна скарга - без задоволення, з відповідача підлягає стягненню сума судового збору, що підлягала сплаті при поданні апеляційної скарги, а саме - 20 130 грн. Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 , адвоката Когіна Андрія Валерійовича залишити без задоволення. Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 23 квітня 2024 року залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 20 130 (двадцять тисяч сто тридцять) грн (реквізити для сплати: Отримувач коштів ГУК у м. Києві/м.Київ/22030106, код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37993783, банк отримувача Казначейство України (ЕАП), рахунок отримувача UA908999980313111256000026001, Код класифікації доходів бюджету 22030106). Постанова набирає законної сили з дня прийняття, але за наявності підстав, передбачених статтею 389 ЦПК, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Головуючий Н.О.Тищук Судді: Л.М.Царюк Ж.М.Яворська --------------------------------- Повну постанову складено 12 серпня 2024 року