Постанова Запорізький апеляційний суд № 335/9448/25

Дата документу 24.11.2025 Справа № 335/9448/25 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЄУН 335/9448/25 Головуючий у І інстанції: Турчинський М.І. Провадження № 22-ц/807/2080/25 Суддя-доповідач: Поляков О.З. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 листопада 2025 року м. Запоріжжя Колегія суддів судової палати з цивільних справ Запорізького апеляційного суду у складі: Головуючого: Полякова О.З., суддів: Онищенка Е.А., Трофимової Д.А., розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника адвоката Трачук Наталії Іванівни на ухвалу Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 09 жовтня 2025 року про передачу на розгляд іншого суду справи за позовом ОСОБА_1 в особі представника адвоката Трачук Наталії Іванівни до Товариства з обмеженою відповідальністю «Консалтінгова компанія «СІП», Комунального підприємства «Водоканал» про визнання договору недійсним,- В С Т А Н О В И Л А: У вересні 2025 року ОСОБА_1 в особі представника адвоката Трачук Н.І. через підсистему «Електронний суд» звернулася до суду з позовом до ТОВ «КК «СІП», КП «Водоканал» про визнання договору недійсним. Ухвалою Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 25 вересня 2025 року справу передано на розгляд до Шевченківського районного суду м. Запоріжжя за підсудністю. Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 09 жовтня 2025 року справу передано на розгляд до Олександрівського районного суду м. Запоріжжя. Не погоджуючись із вищезазначеною ухвалою суду, ОСОБА_1 в особі представника адвоката Трачук Н.І. подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 09 жовтня 2025 року та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що предметом позову є визнання недійсним договору, що регулює правовідносини між суб`єктами господарювання з приводу нерухомого майна, що територіально відноситься до Шевченківського районного суду м. Запоріжжя. Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 28 жовтня 2025 року відкрито апеляційне провадження за вищезазначеною апеляційною скаргою та призначено справу до апеляційного розгляду без повідомлення учасників справи в порядку ч. 2 ст. 369 ЦПК України. Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. За приписами ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Оскаржувана ухвала суду першої інстанції у цій справі входить до переліку ухвал, які розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (п. 9 ч. 1 ст. 353 ЦПК України). Відзивів від осіб, які беруть участь у справі, на вищезазначену апеляційну скаргу не надійшло, що в силу вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду ухвали суду першої інстанції. Заслухавши доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити з огляду на таке. Відповідно до п. 6 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Згідно з п. 4 ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам оскаржувана ухвала суду не відповідає. Передаючи справу на розгляд іншого суду, суд першої інстанції виходив з положень ч. 2 ст. 27 ЦПК України, оскільки місцезнаходження ТОВ «КК «СІП» відноситься до територіальної юрисдикції Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя, який надіслав справу для розгляду до Шевченківського районного суду м. Запоріжжя, тому справу необхідно направити за місцезнаходженням КП «Водоканал», що територіально відноситься до Олександрівського районного суду м. Запоріжжя. Однак колегія суддів не погоджується з таким висновком з огляду на таке. Проте, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке. У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. Положенням ч. 1 ст. 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. Територіальна підсудність - це компетенція із розгляду справ однорідними судами залежно від території, на яку поширюється їх юрисдикція. За змістом параграфу 3 Глави 2 ЦПК України основними видами територіальної підсудності є, зокрема загальна, альтернативна та виключна. Види підсудності передбачають в одних випадках пільги сторонам при виборі суду, в інших - створення найсприятливіших умов для вирішення справи, забезпечення незалежності та неупередженості суду, захист прав заінтересованих осіб. Загальна територіальна підсудність встановлюється як загальне правило і застосовується у тому випадку, коли вона не змінена або доповнена іншим видом територіальної підсудності. Відповідно до ч. 2 ст. 27 ЦПК України позови до юридичних осіб пред`являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Таким чином, загальне правило територіальної підсудності щодо пред`явлення позову за місцезнаходженням відповідача застосовується лише у випадку, коли інші правила підсудності не встановлені положеннями ЦПК України. Разом з тим, ст. 30 ЦПК України встановлена виключна підсудність справ. Виключна підсудність - це правило, відповідно до якого справа має бути розглянута тільки певним цивільним судом. Виключна підсудність означає, що деякі категорії справ не можуть розглядатися за загальними правилами підсудності, а також за правилами альтернативної підсудності. У цих категоріях справ не допускається також договірна підсудність. Так, відповідно до ч. 1 ст. 30 ЦПК України спори, що виникають з приводу нерухомого майна, розглядаються загальним судом за місцезнаходженням майна або основної його частини. При цьому слід врахувати, що перелік позовів, для яких визначено виключну підсудність є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. Виключну підсудність встановлено, зокрема, для позовів, що виникають із приводу нерухомого майна. Місцезнаходження нерухомого майна має бути підтверджено документально. У разі конкуренції правил підсудності мають застосовуватися правила виключної підсудності. Тлумачення ч. 1 ст. 30 ЦПК України повинно відбуватися з урахуванням принципу правової визначеності, який, в аспекті цього спору, полягає у забезпеченні здатності правильного тлумачення закону пересічною особою. Зокрема, встановлюючи підхід до тлумачення правових норм, ЄСПЛ у рішенні від 13.07.1995 у справі "Толстой Милославський" проти Сполученого Королівства (скарга №18139/91), визначаючи зміст терміну "передбачений законом" сформулював таку умову: положення національного законодавства повинні бути настільки ясними, зрозумілими і визначеними, щоб будь-яка людина, за необхідності скориставшись порадою юриста, могла б повністю зрозуміти зміст закону. З огляду на зазначений підхід ЄСПЛ до тлумачення правових норм, положення ч.1 ст. 30 ЦПК України означають, що спір має розглядатися за правилами виключної підсудності, коли нерухоме майно, право власності на таке майно або інші вимоги, що стосуються нерухомого майна, є предметом спору. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить ухвалити судове рішення. Нерухоме майно є особливим об`єктом права власності, оскільки наділене специфічними рисами - сталий зв`язок із землею, особлива цінність, неможливість переміщення без знецінення та зміни її призначення. Майнове право на об`єкт нерухомості є складовою частиною такого майна, як об`єкта цивільних прав. Із пунктів 41, 42 роз`яснень, які містяться в Постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 3 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» випливає, що перелік позовів, для яких визначено виключну підсудність, є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. Виключну підсудність встановлено для позовів, що виникають із приводу нерухомого майна. Згідно з положеннями статті 181 ЦК Українидо нерухомого майна належать: земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на них, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Наприклад, це позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним (стаття 358 ЦК України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна (статті 364, 367 ЦК України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна (статті 370, 372 ЦК України); про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини. Правові висновки щодо застосування положень цивільного та господарського процесуального законодавства України про виключну підсудність справ у спорах, що виникають з приводу нерухомого майна, викладено також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі № 911/2390/18 (провадження № 12-73гс20). З аналізу логічної послідовності змін до формулювання положень процесуального законодавства щодо правил розгляду позовів за виключною підсудністю випливає її спрямованість на визначення виключної підсудності в цілому для всіх спорів, які виникають у межах відповідних правовідносин у зв`язку з нерухомим майном, безвідносно до предмета конкретного спору. Виключна підсудність застосовується до тих спорів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном. Словосполучення «з приводу нерухомого майна» необхідно розуміти таким чином, що правила виключної підсудності поширюються на будь-які спори, які стосуються прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном. У таких спорах нерухоме майно не обов`язково виступає як безпосередньо об`єкт спірного матеріального правовідношення. Подібні правові висновки щодо застосування правила виключної підсудності спорів з приводу нерухомого майна викладено у постанові Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 910/6644/18 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 910/10647/18. У постанові Верховного Суду від 25 лютого 2018 року у справі № 201/12876/17 (провадження № 61-35697св18) зазначено, що «правила виключної підсудності поширюються також на спори щодо майнових прав на незавершені будівництвом об`єкти нерухомості, об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни призначення». У постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 638/1988/17 (провадження № 61-30812св18) зазначено, що «правила виключної підсудності застосовуються до позовів з приводу нерухомого майна, стосуються позовів з приводу будь-яких вимог, пов`язаних з правом особи на нерухоме майно: земельні ділянки, будинки, квартири тощо, зокрема щодо права власності на нерухоме майно, а також щодо речових прав на нерухоме майно, дійсності (недійсності) договорів щодо такого майна або спорів з приводу невиконання стороною договору, об`єктом якого є нерухоме майно». Апеляційний суд встановив, підтверджено матеріалами справи та не заперечували сторони, що предметом позову в цій справі є визнання недійсним договору про надання послуг з централізованого водопостачання та водовідведення до приміщення, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначені обставини свідчать про те, що у цьому випадку спірні правовідносини виникли щодо договору, що стосується нерухомого майна, розташованого в Шевченківському районі м. Запоріжжя, а тому колегія суддів вважає, що спір у цій справі виник з приводу нерухомого майна, оскільки позовні вимоги мають явний, очевидний правовий зв`язок з нерухомим майном. Таким чином, оскільки вказана вимога стосується прав на об`єкт нерухомого майна, то підсудність цього спору повинна визначатися за правилами, встановленими ст. 30 ЦПК України, якою регулюються правила виключної підсудності. Однак, суд першої інстанції на вищезазначене належної уваги не звернув, у зв`язку з чим дійшов помилкового висновку про підсудність цієї справи за Олександрівським районним судом м. Запоріжжя. Крім того, апеляційний суд підкреслює, що ухвалою Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 25 вересня 2025 року вказану цивільну справу направлено на розгляд Шевченківського районного суду м. Запоріжжя саме на підставі ч. 1 ст. 30 ЦПК України, у зв`язку з виключною її підсудністю саме за цим судом. Згідно зі ст. 32 ЦПК України спори між судами про підсудність не допускаються. Справа передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому ст.32 цього Кодексу, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана. Отже, надсилаючи матеріали справи за підсудністю до Олександрівського районного суду м. Запоріжжя, суд першої інстанції порушив вимоги ч. 1 ст. 30 ЦПК України та ст. 32 ЦПК України, фактично допустивши спір про підсудність справи. З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження, оскаржувана ухвала постановлена судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника адвоката Трачук Н.І. слід задовольнити, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 379, п. 6 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, ухвалу Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 09 жовтня 2025 року скасувати з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду. Керуючись ч. 13 ст. 7, ст. 367, ч. 1 ст. 369, ст.ст. 379, 381, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів,- У Х В А Л И Л А : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника адвоката Трачук Наталії Іванівни задовольнити. Ухвалу Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 09 жовтня 2025 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повна постанова складена 24 листопада 2025 року. Головуючий: Судді: