Постанова Київський апеляційний суд № 753/984/26

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 753/984/26 Головуючий у І інстанції Сирбул О.Ф. Провадження №22-ц/824/8847/2026 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О. ПОСТАНОВА Іменем України 13 травня 2026 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Таргоній Д.О., Борисової О.В., Голуб С.А., розглянувши в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Гончарука Михайла Петровича на ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 21 січня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, ВСТАНОВИВ: У січні 2026 року представник ОСОБА_2 - адвокат Гурез І.О. звернувся до Дарницького районного суду м. Києва з позовом про поділ майна подружжя. Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 21 січня 2026 року цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя передано за підсудністю на розгляд до Оболонського районного суду міста Києва. Не погодившись з ухвалою суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Гончарук М.П., посилаючись на неповне з`ясування обставин, які мають значення для справи, порушення судом норм процесуального права, подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 21 січня 2026 року, направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції помилково застосовано положення ст. 30 ЦПК України щодо виключної підсудності, оскільки предметом позову у частині апартаментів є майнові права на об`єкт незавершеного будівництва за Договором №БОС/01-KB/054-МП від 12 березня 2021 року, а не право власності. На думку скаржника, майнові права на об`єкт інвестування є лише правом вимоги та не ототожнюються з правом власності на вже створене та зареєстроване нерухоме майно. Відзив на апеляційну скаргу у визначений судом апеляційної інстанції строк не надходив. Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. За правилом п. 9 ч. 1 ст. 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвала суду першої інстанції щодо передачі справи на розгляд іншого суду. Згідно із ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в п.п. 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 ч. 1 ст. 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Ч. 13 ст. 7 ЦПК України передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. У зв`язку з цим, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції, посилаючись на ст. 31 ЦПК України, прийшов до висновку, що даний спір не відноситься до підсудності Дарницького районного суду міста Києва, оскільки нерухоме майно, яке є предметом спору, знаходиться в Оболонському районі міста Києва, тому наявні підстави для передачі цивільної справи до територіальної юрисдикції (підсудності) Оболонського районного суду міста Києва. З таким висновком суду першої інстанції судова колегія погоджується, враховуючи наступне. Згідно Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року №3477-IV, інститут підсудності безпосередньо пов'язаний із забезпеченням права на справедливий судовий розгляд, закріпленого у п.1 ст.6 Конвенції, оскільки за його допомогою визначається «належний суд», тобто суд, уповноважений розглядати конкретну справу. Прецедентна практика Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що суд буде вважатися встановленим законом лише за умови, що він утворений безпосередньо на підставі закону, діє в межах своєї предметної, функціональної та територіальної юрисдикції й у законному складі суду. Відповідно до частини першої ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч. 1 ст. 5 ЦПК України). Ст. 27, 28, 30 ЦПК України врегульовано питання загальної територіальної підсудності за місцем проживання (місцезнаходженням) відповідача, підсудності справ за вибором позивача та виключної підсудності. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 31 ЦПК України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду. Відповідно до ч. 2 ст. 27 ЦПК України позови до юридичних осіб пред`являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. Відповідно до частини першої статті 30 ЦПК України позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов`язані між собою позовні вимоги пред`явлені одночасно щодо декількох об`єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об`єкта, вартість якого є найвищою. Нерухоме майно є особливим об`єктом права власності, оскільки наділене специфічними рисами - сталий зв`язок із землею, особлива цінність, неможливість переміщення без знецінення та зміни її призначення. Майнове право на об`єкт нерухомості є складовою частиною такого майна як об`єкта цивільних прав. Перелік позовів, для яких визначено виключну підсудність, є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає (постанова Верховного Суду від 14 грудня 2020 року у справі № 2/1519/8500/11, провадження № 61-18680св19) Виключну підсудність встановлено для позовів, що виникають із приводу нерухомого майна. Згідно з положеннями ст. 181 ЦК України до нерухомого майна належать: земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на них, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Наприклад, це позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним (ст. 358 ЦК України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна (ст. 364, 367 ЦК України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна (ст. 370, 372 ЦК України); про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини. Правові висновки щодо застосування положень цивільного та господарського процесуального законодавства України про виключну підсудність справ у спорах, що виникають з приводу нерухомого майна, викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі № 911/2390/18 (провадження № 12-73гс20), згідно з якими «з аналізу логічної послідовності змін до формулювання положень процесуального законодавства щодо правил розгляду позовів за виключною підсудністю випливає її спрямованість на визначення виключної підсудності в цілому для всіх спорів, які виникають у межах відповідних правовідносин у зв`язку з нерухомим майном, безвідносно до предмета конкретного спору. Виключна підсудність застосовується до тих спорів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном. Словосполучення «з приводу нерухомого майна» необхідно розуміти таким чином, що правила виключної підсудності поширюються на будь-які спори, які стосуються прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном. У таких спорах нерухоме майно не обов`язково виступає як безпосередньо об`єкт спірного матеріального правовідношення». У постанові Верховного Суду від 14 грудня 2020 року у справі № 2/1519/8500/11 (провадження № 61-18680св19) зазначено, що правила виключної підсудності застосовуються до позовів з приводу нерухомого майна, стосуються позовів з приводу будь-яких вимог, пов`язаних з правом особи на нерухоме майно: земельні ділянки, будинки, квартири тощо, зокрема щодо права власності на нерухоме майно, а також щодо речових прав на нерухоме майно, дійсності (недійсності) договорів щодо такого майна або спорів з приводу невиконання стороною договору, об`єктом якого є нерухоме майно. Верховний Суд у постанові від 20 березня 2024 року у справі № 523/14831/21 (провадження № 61-7964св23), в якій предметом позову було визнання додаткової угоди до договору про пайову участь у будівництві недійсною та стягнення заборгованості за цим же договором, предметом якого є будівництво житлового будинку на земельній ділянці, дійшов висновку, що спірні правовідносини випливають із договору, який стосується нерухомого майна. Таким чином, оскільки позовні вимоги стосується прав на об`єкт нерухомого майна, то підсудність цього спору повинна визначатися за правилами, встановленими ст. 30 ЦПК України, якою регулюються правила виключної підсудності. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 звернулась до ОСОБА_1 з позовом про поділ майна подружжя. Предметом спору є майнові права на об`єкт незавершеного будівництва, а саме на апартаменти під будівельним АДРЕСА_1 на 11 поверсі у багатофункціональному громадському комплексі з підземним паркінгом за адресою: АДРЕСА_2 на умовах та в порядку, що визначені у Договорі №БОС/01-КВ/054-МП від 12 березня 2021 року. Таким чином, оскільки спірні правовідносини стосуються поділу майнових прав на нерухоме майно, то підсудність цього спору повинна визначатися за правилами, встановленими ст. 30 ЦПК України, якою регулюються правила виключної підсудності. Посилання позивача в апеляційній скарзі на те, що предметом спору є не право власності на об`єкт нерухомості, а майнові права, апеляційний суд критично оцінює, оскільки правила виключної підсудності поширюються на будь-які спори, які стосуються прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном, що більш деталізовано розписано в мотивувальній частині цієї постанови. Доводи апеляційної скарги про те, що даний позов повинен розглядатися за зареєстрованим місцем проживання відповідача, як того вимагає ст. 27 ЦПК України, що відноситься до Дарницького районного суду м. Києва, є необґрунтованими, суперечать вищенаведеним правовим висновкам Верховного Суду та відхиляються апеляційним судом. Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, з яким погоджується апеляційний суд, що даний позов стосується майнових прав на нерухоме майно, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , тому повинен розглядатися за правилами виключної підсудності місцевим загальним судом за місцезнаходженням майна, передача справи на розгляд цього суду на підставі п. 1 ч. 1 ст. 31 ЦПК України є процесуально вірною та обґрунтованою. Доводи апеляційної скарги не спростовують правильні висновки суду першої інстанції та не можуть бути підставою для скасування оскаржуваної ухвали, а зводяться до незгоди скаржника з процесуальним рішення в даній справі. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції є законною і обґрунтованою, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 21 січня 2026 року залишити без змін. Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Гончарука Михайла Петровича залишити без задоволення. Ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 21 січня 2026 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Суддя-доповідач Д.О. Таргоній Судді: О.В. Борисова С.А. Голуб