Постанова 4818 № 641/4766/23

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Єдиний унікальний номер 641/4766/23 Номер провадження 22-ц/818/582/24 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 07 серпня 2024 року м. Харків Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого судді - Мальованого Ю.М., суддів Бурлака І.В., Пилипчук Н.П., розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 27 листопада 2023 року в складі судді Ященко С.О. у справі № 641/4766/23 за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення суми заборгованості, в с т а н о в и в : У серпні 2023 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі АТ КБ «ПриватБанк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Позов мотивовано тим, що ОСОБА_1 звернулась до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг кредитування, в зв`язку з чим підписала заяву б/н від 02 квітня 2012 року. Шляхом підписання вказаної анкети-заяви відповідач погодився з «Умовами та правилами банківських послуг», «Тарифами», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua та які разом складають Договір про надання банківських послуг та відповідно до частини 1 статті 634 ЦК України, є договором приєднання. Укладений Договір є змішаним та поєднує в собі ознаки договору банківського рахунку та кредитного договору, в зв`язку з чим, якщо банк здійснює платежі з рахунку клієнта, на якому відсутні грошові кошти, банк вважається таким, що надав клієнтові кредит на відповідну суму. Відповідно до укладеного договору ОСОБА_1 отримала кредитні кошти у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом. Відповідно до умов укладеного договору, договір складається з анкети-заяви позичальника і Умов та Правил надання банківських послуг. В результаті невиконання умов кредитного договору з боку відповідача, станом на 18 липня 2023 року вона має заборгованість у розмірі 32317,26 грн, яка складається з: 27643,67 грн заборгованість за тілом кредиту; 4673,59 грн заборгованість за простроченими відсотками. Посилаючись на вказані обставини, позивач просив стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість в указаному розмірі, а також 2684 грн судового збору. Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 27 листопада 2023 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 02 квітня 2012 року станом на 18 липня 2023 року в розмірі 32317,26 грн та витрати по сплаті судового збору у розмірі 2684 грн. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що АТ КБ «Приват Банк» свої зобов`язання за кредитним договором виконав в повному обсязі, надавши відповідачу кредит у розмірі, встановленому вказаним договором. Всупереч нормам закону та умовам договору відповідач зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконала. У зв`язку з зазначеними порушеннями зобов`язань за кредитним договором станом на 18 липня 2023 року виникла заборгованість у розмірі 32317,26 грн, яка складається з: 27643,67 грн заборгованість за тілом кредиту; 4673,59 грн заборгованість за простроченими відсотками, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача. 07 грудня 2023 року ОСОБА_1 в інтересах якої діє адвокат Данько Лариса Вячеславівна, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення яким відмовити в задоволенні позову. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції, не враховано та не взято до уваги, що у підписаній відповідачем анкеті-заяві від 02 квітня 2012 року та будь-яких інших документах, долучених до позовної заяви, не зазначена погоджена сума/ліміт кредиту, про отримання якого сторони дійшли згоди, відсутні відомості про те, що відповідач отримала платіжну картку, а також доказів про розмір кредитних коштів/встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Окрім того, підписана відповідачем заява-анкета про надання банківських послуг не містить умов, за якими банку надано право в односторонньому порядку змінювати розмір кредитного ліміту, наданого позичальнику за картковим рахунком, у даному випадку в бік збільшення кредитного ліміту, а суд першої інстанції на такі обставини не звернув уваги. Крім того, відповідач просить суд врахувати, що судом першої інстанції не надана оцінка доказу - Витягу з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», який наявний в матеріалах справи, оскільки в ньому відсутній підпис відповідача та не зазначено який саме пільговий період встановлюється відповідачу, базова ставка, щомісячний платіж та інше. Також з матеріалів справи вбачається, що позивачем було змінено умови кредитування, та доказів погодження зміни умов кредитування з відповідачем до матеріалів позовної заяви не надано. 02 лютого 2024 року через електронну пошту АТ КБ «Приватбанк», в інтересах якого діє ОСОБА_2 , подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив вказану апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. Відзив мотивовано тим, що доводи відповідача є необґрунтованими, оскільки суд першої інстанції надав належну оцінку наданим сторонами доказам та обставинам справи, ухвалив законне й обґрунтоване рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Частиною 3 статті 3 ЦПК України встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Суд апеляційної інстанції розглядає апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 27 листопада 2023 року в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами на підставі частини 1 статті 369 ЦПК України. Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення (пункт 1 частини 1 статті 374 ЦПК України). Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України - в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Матеріали справи свідчать, що 02 квітня 2012 року між банком та відповідачем підписано заяву № б/н, згідно якої відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Тарифами», складає між нею та Банком Договір про надання банківських послуг, підтвердила той факт, що вона була повністю проінформована про умови кредитування в АТ КБ «ПриватБанк», які були надані їй для ознайомлення в письмовій формі (а.с.21). До кредитного договору Банк додав витяг з тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та витяг з Умов та Правил надання банківських послуг (а.с.23-47). 16 березня 2018 року ОСОБА_1 підписано заяву про приєднання до умов та правил надання послуг (а.с.22). З довідки про зміну умов кредитування та обслуговування картки, оформленої на відповідача, вбачається, що картковий рахунок відповідачу відкрито 02 квітня 2012 року, кредитний ліміт встановлено 27 липня 2015 року у розмірі 500,00 грн, який в подальшому збільшувався до 29000,00 грн, а потім зменшувався (а.с.19). Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту Банк керувався п.п. 2.1.1.2.3 договору, на підставі яких відповідач при укладенні договору дав свою згоду щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміни (збільшення або зменшення) відбувається за рішенням та ініціативою Банку. Згідно довідки щодо наданих відповідачу карток, ОСОБА_1 02 квітня 2012 року надано картку Миттєва; 17 лютого 2015 року картку Універсальна; 16 березня 2018 року картку Універсальна з фото; 24 травня 2018 року картку Універсальна з фото, термін діє якої встановлено до останнього дня травня 2022 року (а.с.20). Згідно наданого до суду розрахунку заборгованості за договором № б/н від 02 квітня 2012 року, укладеного між сторонами, заборгованість відповідача станом на 18 липня 2023 року складає 32317,26 грн, та складається із: заборгованості за простроченим тілом кредиту 27643,67 грн, заборгованості за простроченими відсотками 4673,59 грн (а.с.8-18). Так, задовольняючи позов, суд першої інстанції послався на те, що АТ КБ «Приват Банк» свої зобов`язання за кредитним договором виконав в повному обсязі, надавши відповідачу кредит у розмірі, встановленому вказаним договором. Всупереч нормам закону та умовам договору відповідач зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконала. У зв`язку з зазначеними порушеннями зобов`язань за кредитним договором станом на 18 липня 2023 року виникла заборгованість у розмірі 32317,26 грн, яка складається з: 27643,67 грн заборгованість за тілом кредиту; 4673,59 грн заборгованість за простроченими відсотками, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача. Однак з такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може погодитись в повному обсязі з огляду на наступне. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина 1 статті 15, частина 1 статті 16 ЦК України). Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання. За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1054 ЦК України). Кредитний договір укладається у письмовій формі (частина 1 статті 1055 ЦК України). Публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги (частини 1 та 2 статті 633 ЦК України). Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору (частина 1 статті 634 ЦК України). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19) відступлено від висновку Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у раніше прийнятій постанові від 24 вересня 2014 року (провадження № 6-144цс14) та зроблено висновок, що: «у переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. У разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).У заяві позичальника від 18 лютого 2011 року процентна ставка не зазначена. Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. В даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини 1 статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (02 квітня 2012 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (08 серпня 2023 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання з підстав та у розмірах, встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України, позивач не пред`явив. Пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору АТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених частиною 2 статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору. Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, кредитор має право вимагати виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, Велика Палата Верховного Суду погоджується із висновком судів попередніх інстанцій, що він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів». У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 січня 2020 року у справі № 643/5521/19 (провадження № 61-20093св19) зазначено, що: «в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Встановивши, що анкета-заява від 02 квітня 2012 року не містить визначення домовленості сторін про сплату відсотків, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для покладення на відповідача обов`язку по сплаті заборгованості за відсотками, пеню, комісію і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами, а відтак, суми надходжень, які банком були розподілені на погашення складових заборгованостей підлягають зарахуванню на погашення саме тіла кредиту. Судова практика у цій категорії справ є незмінною, що не може свідчити про порушення прав банку (правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19)». У позові банк просив стягнути окрім тіла кредиту в розмірі 27643,67 грн також заборгованість по відсоткам за користування кредитом у розмірі 4673,59 грн станом на 18 липня 2023 року, тоді, як строк дії останньої картки, яку отримала відповідач від Банку закінчився в травні 2022 року, що зокрема підтверджено Довідкою про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної карти (а.с.20), тому, починаючи з 01 червня 2022 року Банк мав право на нарахування процентів в порядку ч.2 ст.625 ЦК України, однак такі позовні вимоги Банком не заявлялися. Верховний Суд України в постанові від 22 жовтня 2014 року в справі №127цс14 висловив правовий висновок про те, що строк дії картки є кінцевим терміном кредитування. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12 зазначено, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною 2 статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду відхиляє аргументи позивача про те, що на підставі статті 599 та частини 4 статті 631 ЦК України він мав право нараховувати передбачені договором проценти до повного погашення заборгованості за кредитом. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 вказано, що у межах кредитного договору позичальник отримує позичені кошти у своє тимчасове користування на умовах повернення, платності і строковості. Цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно. Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною 1 статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах. Натомість наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, урегульовані частиною 2 статті 625 цього Кодексу, згідно яких на боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання покладається обов`язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Такі проценти підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання. Тому, за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини 1 статті 1048 ЦК України, як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення, підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання. Таким чином, якщо строк кредитування закінчився або кредитор реалізував своє право на дострокове повернення кредиту, то з цього моменту припиняється нарахування процентів за кредитом і позичальник зобов`язаний сплатити неустойку та суми передбачені статтею 625 ЦК України. Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд вважає, що досліджені матеріали справи свідчать про те, що ОСОБА_1 свої зобов`язання за кредитним договором не виконала. Проте, з матеріалів справи вбачається, що заборгованість за відсотками в розмірі 4673,59 грн нараховано позивачем з 16 серпня 2015 року по 18 липня 2023 року (а.с.10-18), в той же час нарахування за період з 01 червня 2022 року по 18 липня 2023 року відбулись після закінчення терміну дії картки 05/22 (а.с.20), що не відповідає вимогам матеріального права і не узгоджується із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду у справі № 444/9519/12 від 28 березня 2018 року, де вмотивовано законодавчо врегульоване припинення нарахування процентів із закінченням строку дії кредитного договору. При цьому посилання банку як на правомірність своїх дій щодо підвищення розміру процентної ставки на Умови та Правила надання банківських послуг, колегія суддів вважає безпідставними з огляду на те, що Умови та Правила надання банківських послуг АТ КБ «ПриватБанк», з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені в заяві позичальника, яка безпосередньо підписана позичальником. Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, в зв`язку з чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633,634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) приєднується до тих умов, з якими він безпосередньо ознайомлений. Матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Умови розуміла відповідачка та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачкою кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів. Встановивши, що анкета-заява від 02 квітня 2012 року не містить визначення домовленості сторін про сплату відсотків, апеляційний суд дійшов правильного висновку про відсутність підстав для покладення на відповідача обов`язку по сплаті заборгованості за відсотками, пеню, комісію і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами, а відтак, суми надходжень, які банком були розподілені на погашення складових заборгованостей підлягають зарахуванню на погашення саме тіла кредиту. Судова практика у цій категорії справ є незмінною, що не може свідчити про порушення прав банку (правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19)». Крім того, з наданого позивачем розрахунку, є незрозумілим яким чином та за яких підстав проводилось нарахування відсотків за рахунок кредиту, з урахуванням того, що підписана сторонами Анкета-заява від 02 квітня 2012 року не містить відомостей про необхідність сплати відповідачем будь-яких відсотків. Із виписки за договором № б/н за період з 02 квітня 2012 року по 20 липня 2023 року (в самій виписці першою зазначеною датою є 23 квітня 2012 року, останньою 16 липня 2023 року), в якій міститься повна інформація про рух коштів на рахунку, відображення всіх операцій за кредитним договором за даними балансу, суми надходжень та їх розподілення на погашення складових заборгованостей вбачається, що за вказаний період на рахунок ОСОБА_1 було надходжень усього на суму 367698,53 грн. За вказаний період відповідачкою було витрачено суму в розмірі 400015,79 грн, до якої також входить 7345,25 грн, стягнутих та спрямованих позивачем на погашення відсотків по укладеному договору б/н від 02 квітня 2012 року (а.с.56-76). Апеляційний суд вважає, що сплачені відповідачкою кошти у розмірі 7345,25 грн позивачем безпідставно було спрямовано на погашення відсотків, оскільки анкета-заява від 02 квітня 2012 року не містить визначення домовленості сторін про сплату відсотків. Оскільки в анкеті-заяві від 02 квітня 2012 року відсутня домовленість сторін про сплату відсотків, судова колегія вважає неправомірним та безпідставним нарахування банком відсотків за користування кредитом та зарахування цих коштів до заборгованості по тілу кредиту, а тому вважає, що стягненню підлягає сума в розмірі 24972,01 грн ((400015,79 367698,53) 7345,25), тобто, різниця між фактично витраченими відповідачкою коштами та внесеними коштами в межах кредитного ліміту. Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги, що підписана відповідачем заява-анкета про надання банківських послуг не містить умов, за якими банку надано право у односторонньому порядку змінювати розмір кредитного ліміту, наданого позичальнику за картковим рахунком, у даному випадку в бік збільшення/зменшення кредитного ліміту з огляду на наступне. З довідки про зміну умов кредитування та обслуговування картки, оформленої на відповідача вбачається, що картковий рахунок відповідачу відкрито 02 квітня 2012 року, кредитний ліміт встановлено 27 липня 2015 року у розмірі 500,00 грн, який в подальшому збільшувався до 29000,00 грн, а потім зменшувався (а.с.19). Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту Банк керувався п.п. 2.1.1.2.3 договору, на підставі яких відповідач при укладенні договору дав свою згоду, щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміни (збільшення або зменшення) відбувається за рішенням та ініціативою Банку. Крім того, з наданих Банком суду в цій справі вищезазначених розрахунків заборгованості (а.с.8-18) апеляційним судом встановлено, що відповідачу було встановлено кредитний ліміт, який неодноразово змінювався (збільшувався/зменшувався), оскільки ОСОБА_1 неодноразово користувалася кредитними коштами, здійснюючи часткове погашення заборгованості. В той же час, Банком було надано виписку по рахунку відповідача (а.с.56-76), з якої вбачається, що ОСОБА_1 , користувалась отриманою кредитною карткою та частково погашала утворену заборгованість, що в свою чергу, свідчить про отримання останньою кредитної картки з кредитним лімітом з подальшим його збільшенням/зменшенням. Враховуючи вищевикладене, відповідач частково здійснювала операції з поповнення своєї банківської карти, розмір яких був значно меншим за поточні витрати по картковому рахунку на власний розсуд, у зв`язку з чим виникла заборгованість. Поповнення, які проводила відповідачка свідчать про те, що вона усвідомлювала, що винна банку кошти, які використала з кредитного ліміту, а отже повною мірою розуміла наслідки та була ознайомлена з умовами використання наданих їй коштів. Інші доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції також не спростовують, зводяться до переоцінки доказів. Неправильне застосування судом першої інстанції вищенаведених норм матеріального права призвело до неправильного вирішення справи. Вирішуючи спір, суд першої інстанцій не дослідив належним чином та не дав правової оцінки наданим сторонами доказам, зокрема розрахунку заборгованості за кредитним договором з усіма її складовими частинами в сукупності та взаємозв`язку з іншими встановленими обставинами справи. Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (частина 1 статті 376 ЦПК України). З урахуванням викладених обставин справи рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню та ухваленню нового рішення про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за кредитним договором в розмірі 24972,01 грн. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», № 63566/00, параграф 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Частинам 1, 2, 10, 13 статті 141 ЦПК України встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. При зверненні з позовом до суду АТ КБ «Приватбанк» сплатило судовий збір у сумі 2684 грн (а.с.1). Оскільки позовні вимоги АТ КБ «Приватбанк» задоволено частково, а саме - на 77,27 % ((24972,01 х 100) : 32317,26) то позивач має право на відшкодування сплаченого судового збору пропорційно задоволеним вимогам у сумі 2073,93 грн (2684 х 77,27%). Судові витрати, понесені відповідачем, документально підтверджено, а саме, за подання апеляційної скарги сплачено 4026 грн (а.с.110). Враховуючи, що апеляційну скаргу задоволено частково, зменшено суму, що підлягає стягненню, відповідачу має бути компенсовано пропорційно незадоволених позовних вимог 915,11 грн судового збору (4026 х 22,73 %) Таким чином, на підставі частини 10 статті 141 ЦПК України з відповідача, на яку покладається більша сума судових витрат, на користь позивача підлягає стягненню різниця понесених судових витрат у розмірі 1158,82 грн (2073,93 915,11). Керуючись ст. ст. 141, 367, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 27 листопада 2023 року скасувати та ухвалити нове рішення. Позов Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» (ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за кредитним договором від 02 квітня 2012 року в розмірі 24972 (двадцять чотири тисячі дев`ятсот сімдесят дві) грн 01 коп. В іншій частині позовних вимог відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» (ЄДРПОУ 14360570) судовий збір у розмірі 1158 (одна тисяча сто п`ятдесят вісім) грн 82 коп. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду. Повне судове рішення складено 07 серпня 2024 року. Головуючий Ю.М. Мальований Судді І.В. Бурлака Н.П. Пилипчук