Постанова 4822 № 719/113/22

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 10 серпня 2022 року м. Чернівці справа № 719/113/22 Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Владичан А. І. суддів: Литвинюк І.М., Перепелюк І.Б. секретар Петранюк Ю.Т. розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», від імені якого діє Власенко Артем Олександрович на рішення Новодністровського міського суду Чернівецької області від 10 травня 2022 року (головуючий у 1-й інстанції Цицак В.Л.),- В С Т А Н О В И В : У лютому 2022 року Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Свої вимоги обґрунтовувало тим, що 18 квітня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав заяву №б/н, згідно якої отримав початковий кредитний ліміт, у розмірі 5000 гривень. В подальшому кредитний ліміт було збільшено до 5110,00 гривень. ОСОБА_1 при підписанні анкети-заяви, підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті, складає між ним та Банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту Банк керувався п.п. 2.1.1.2.3, 2.1.1.2.4 Договору, на підставі яких відповідач при укладанні договору дав свою згоду, щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою Банку. _____________________________________________________________________________________ Провадження 22ц/822/563/22 Власник картрахунку зобов`язаний слідкувати за витратами коштів в межах платіжного ліміту з метою запобігання виникнення Овердрафту, який відповідно до п.1.1.1.63. Договору короткостроковий кредит, який надається банком клієнту у разі перевищення суми операції за платіжною карткою над сумою залишку коштів на його рахунку в розмірі ліміту кредитування. АТ КБ «ПриватБанк» свої зобов`язання за договором виконав в повному обсязі, а саме надав ОСОБА_1 кредит у розмірі, встановленому в договорі. ОСОБА_1 зобов`язався повернути витрачену частину кредитного ліміту відповідно до умов договору, а саме згідно п.2.1.1.12.3, тим самим зобов`язався здійснювати погашення кредиту та відсотків внесенням коштів на кредитний рахунок у розмірі не менше мінімального обов`язкового платежу. Відповідач не надавав своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості за Кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов Договору, що має відображення у Розрахунку заборгованості за договором, зобов`язання за вказаним договором не виконала. В редакції умов та правил, що почала діяти з 01.03.2019 року згідно до п.2.1.1.2.12 сторони дійшли згоди, що в разі починаючи з 181 дня з моменту порушення зобов`язання клієнта з погашення кредиту клієнт зобов`язується сплатити на користь банку заборгованість по кредиту, а також відсотки від суми неповернутого в строк кредиту, які у відповідності до ч.2 ст.625 ЦК України встановлюються за домовленістю сторін у відсотках від простроченої суми заборгованості в розмірі 86,4% для картки «Універсальна», 84,0% для картки «Універсальна Голд». У зв`язку із порушенням зобов`язань за кредитним договором ОСОБА_1 станом на 26.01.2022 року має заборгованість в сумі 10278,99 грн., яка складається з наступного: 8289,08 грн. заборгованість за тілом кредиту; в тому числі 0,00 грн. заборгованість за поточним тілом кредиту; 8289,08 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 0,00 грн. заборгованість за нарахованими відсотками; 1989,91 грн. заборгованість за простроченими відсотками; 0,00 грн. заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст.625; 0,00 грн. - нарахована пеня; 0,00 нараховано комісії. На даний час відповідач продовжує ухилятися від виконання своїх зобов`язань і не погашає заборгованість по договору про надання банківських послуг, що є порушенням законних прав та інтересів банку. Просив суд стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь банку заборгованість за кредитним договором №б\н від 18.04.2016 року в розмірі 10278,99 грн., яка складається з наступного: 8289,08 грн. заборгованість за тілом кредиту; в тому числі 0,00 грн. заборгованість за поточним тілом кредиту; 8289,08 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 0,00 грн. заборгованість за нарахованими відсотками; 1989,91 грн. заборгованість за простроченими відсотками; 0,00 грн. заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст.625; 0,00 грн. - нарахована пеня; 0,00 нараховано комісії та судові витрати. Рішенням Новодністровського міського суду Чернівецької області від 10 травня 2022 року в задоволенні позову відмовлено. Стягнуто з Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8683,50 гривень. Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням Акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» подано апеляційну скаргу, в якій вважає його незаконним та необґрунтованим, ухваленим з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду обставинам справи, порушенням норм матеріального і процесуального права. Доводи скарги мотивує тим, що з моменту підписання фізичною особою заяви, між Банком та клієнтом був укладений договір в порядку ч.1 ст.634 ЦК України шляхом приєднання клієнта до запропонованого банком договору. Посилається на те, що на відповідно до анкети заяви відповідач ОСОБА_1 з Умовами та правилами, Тарифами банку ознайомлений та їх положень зобов`язується неухильно дотримуватися. Відповідач підтвердив, що в подальшому зобов`язується самостійно знайомитися зі всіма змінами на сайті банку. Приєднання до умов та правил надання банківських послуг є укладенням договору з банком, що підтверджується особистим підписом у заяві. Відповідач після отримання картки за умовами укладеного з банком договору здійснив дії щодо проведення її активації, користувався карткою, отримував кредитні кошти із власної ініціативи, а також здійснював частково погашення заборгованості по кредитному договору. Активація картки та користування картковим рахунком свідчать про укладення сторонами кредитного договору. Під перевипуском картки розуміється випуск та приєднання карти з новим строком дії до раніше відкритого клієнту карткового рахунку, а тому вся сума заборгованості за кредитним лімітом буде відображатися та враховуватися в тому числі і на перевипущеній картці. Вказані обставини підтверджуються, зокрема, наявними в матеріалах справи розрахунком заборгованості, випискою по рахункам відповідача, довідками банку про зміну умов кредитування та про видані картки. Зазначає, що виписка по картковому рахунку та розрахунок заборгованості є належними та допустимими доказами по справі, а оскільки відповідач користувалася кредитними коштами, а тому зобов`язаний повернути суму отриманих кредитних коштів та сплатити відсотки за користування кредитом. Відповідач не надав суду жодних належних та допустимих доказів того, що надані позивачем умови та правила надання банківських послуг, а також тарифи викладені в тій редакції, яка діяла на час підписання ним анкети-заяви, а також що він не знав про умови кредитування. Суд при вирішенні спору помилково дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення фактично отриманих коштів (тіла кредиту) та нарахованих відсотків за користування кредитними коштами. Однак такий висновок суду не відповідає умовам договору та вимогам ст.ст.534 та 1048 ЦК України. Відповідачем не оспорювався факт погодження умов кредитування, у тому числі щодо порядку погашення заборгованості. Позивач просив стягнути з відповідача заборгованість за фактично отримані кошти у розмірі 8289,08 гривень заборгованість за простроченим тілом кредиту. Крім того, відповідач не звертався до банку задля розірвання договору, а навпаки погодився з його умовами, адже користувався кредитною карткою, про що свідчать особисто вчинені ним операції по кредитній картці, щодо часткового погашення заборгованості. Так, відповідно до вимог ст. ст. 1054, 1048 ЦК України, ст. 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кредитний договір є оплатним, де оплатою за користування кредитом є сплата процентів. Банк надав відповідачу кредит, який останній не повернув, а тому повинен сплатити проценти за користування кредитними коштами. Тобто, якщо суд вважав, що умовами договору не встановлена конкретна відсоткова ставка, він не мав жодних підстав відмовляти у стягненні відсотків за кредитом взагалі, адже в такому разі застосуванню підлягає ст.1048 ЦК України, якою встановлено розмір відсотків на рівні облікової ставки НБУ. Суд першої інстанції оскаржуваним рішенням не тільки призводить до нехтування принципами платності кредитного договору, а ще і наносить істотну шкоду усім споживачам банківських послуг, банку та у цілому порушує стабільність функціонування фінансового сектору держави. Висновок суду про погашення заборгованості, що зроблений судом без урахування зазначених норм матеріального права, з урахуванням преюдиційного значення встановлених судом обставин позбавляє позивача на ефективний судовий захист, адже наявність висновку про погашення заборгованості за кредитом, позбавляє банк можливості стягнути з позичальника відсотки за ст.1048 ЦК України та ст.625 ЦК України, право на які гарантовані законом, та які в даній справі не лише не стягувалися, а й не визначалися. Щодо стягнення витрат на правничу допомогу та зазначає, що судом першої інстанції при визначенні суми відшкодування не виходив з критерію реальності адвокатських витрат а також критерію розумності їх розміру, оскільки при вирішенні питання про розмір суми, ка підлягає відшкодуванню стороні за послуги адвоката, має бути врахована ціна позову, так і критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. Стягуючи з банку витрати на професійну правничу допомогу суд першої інстанції не перевірив вартість оплати відповідних послуг адвоката, яка склалася в регіоні та складність справи, оскільки обсяг матеріалів справи є незначним і дана справа не відноситься до справ значної складності. В апеляційній скарзі банк просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі, у стягненні з позивача судових витрат на професійну правничу допомогу відмовити. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Батраков Михайло Юрійович, посилається на те, що апеляційна скарга є необґрунтованою, написана шаблонно, а оскаржуване судове рішення законним та таким, що підлягає залишенню без змін. Представником відповідача надані спростовні доводи позовної заяви, які судом першої інстанції взяті до уваги при прийнятті рішення. Крім цього, відповідачем не заперечувався факт отримання кредитної картки, а тому доказування цього факту не має сенсу, як такого, що не заперечується сторонами. Щодо заперечення апелянта про стягнення витрат на правничу допомогу, то зазначає, що в матеріалах справи наявні додаткові угоди, в яких наявний детальний опис наданих послуг із погодинною оплатою та квитанції про сплату відповідачем послуг адвоката. Втручання у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення гонорару або зменшення розміру стягнення можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам, однак таких доказів не надано. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції без змін. Стягнути з позивача витрати на правничу допомогу, пов`язану із розглядом справи в суді апеляційної інстанції. Згідно з частиною 1 статті 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи викладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Заслухавши доповідача про суть оскаржуваного рішення, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, враховуючи наступне. Згідно із ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Статтею 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, тобто ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, тощо. Зазначеним нормам рішення суду першої інстанції відповідає. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанцій виходив з того, що без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. А оскільки, волевиявлення позичальника є відсутнім то у такому разі, зазначені Умови та Правила надання банком кредиту та Тарифи банку не можуть вважатися складовою кредитного договору між банком та позичальником. А також судом першої заначено, що з огляду на загальну суму отриманих кредитних коштів в розмірі 35197,69 гривень в яку в тому числі включено платежі за сервісом «Миттєва розстрочка» на загальну суму 5198,80 гривень, відповідач повністю повернув позику, що є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог. Колегія суддів погоджується з даними висновками суду, на підставі нижче наведеного. З матеріалів справи вбачається, що після підписання Анкети-заяви про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у АТ КБ «ПриватБанк» від 18.04.2016 року, ОСОБА_1 отримав у картку «Універсальна» № НОМЕР_1 із терміном дії до січня 2020 року, що підтверджується анкетою-заявою від 18.04.2016р., довідкою про видані кредитні картки (а.с. 13-14). В подальшому відповідачу було видано кредитну картку «Універсальна Gold» № НОМЕР_2 із терміном дії до травня 2021 року; а також відповідачу змінювався кредитний ліміт по картці, а саме 18.04.2016 року кредитний ліміт 5000 гривень, 14.11.2017 року зміна кредитного ліміту до 5110 гривень та того ж дня зменшено кредитний ліміт до 5000 гривень, 26.07.2018 року зменшення кредитного ліміту до 0,00 гривень (а.с. 12-13). У відповідності до виписки з кредитного рахунку відповідача ОСОБА_1 розпочав використання кредитної картки шляхом зняття кредитних коштів у квітні 2016 року, а з травня 2016 року розпочав внесення коштів на картку (а.с.78-83). Договір був укладений шляхом оформлення і підписання анкети-заяви про приєднання до Умов і Правил надання банком послуг. Інших умов договору сторони не підписували (а.с.18). Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626,628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). За змістом статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Аналіз зазначених норм дає підстави дійти до висновку про те, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений, при цьому умови договору повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. В наявній в матеріалах справи анкеті-заяві від 18.04.2016р., яка підписана ОСОБА_1 (а.с. 14), відсутні будь-які застереження про ознайомлення і згоду відповідача із Умовами та Правилами Банку і Тарифами, в редакції яка надана суду; підтвердження отримання повної інформації про умови кредитування, зобов`язання ознайомлюватися із змінами до таких Умов та Правил. Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема, пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться інші умови. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов та правил розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема, й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, щодо сплати неустойки (пені, штрафів) та комісії за обслуговування, страховки, і саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування. Роздруківка із сайту позивача та інформація на сайті позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19, зауважила на тому, що роздруківка із сайту позивача не може бути належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена щодо укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, що в даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua), неодноразово змінювалися самим АТ КБ "ПриватБанк" в період - з часу виникнення спірних правовідносин (18 квітня 2016 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (14 лютого 2022 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. На спростування доводів апеляційної скарги про надання конкретної редакції Умов та Правил надання банківських послуг, до якої приєднався відповідач, в редакції, що діяла на момент підписання анкети-заяви, колегія суддів зазначає наступне. Згідно ч. 6 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім, і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, комісії та страховки, надані Банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов та правил не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Щодо доводів апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у стягненні фактично отриманих коштів та нарахованих відсотків, то колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Статтею 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Згідно з частиною першою статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що відповідно до укладеного договору № б/н від 18 квітня 2016 року відповідач отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку. Розмір кредитного ліміту збільшено до 5 110 гривень. До позовної заяви позивачем додано копію анкети- заяви, яка підписана відповідачем, розрахунок заборгованості, Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», витяг з Умов та правил надання банківських послуг, розрахунок заборгованості, довідку про зміну кредитного ліміту, довідку про видачу кредитних карток відповідачу, виписка по особовому рахунку відповідача, з якого вбачається, що сума заборгованості станом на 26.01.2022 року складає 10278,99 гривень, яка складається із заборгованості за простроченим тілом кредиту в сумі 8289,08 гривень та заборгованості за простроченими відсотками в сумі 1989,91 гривні. Анкета-заява, підписана ОСОБА_1 від 18 квітня 2016 року, не містить домовленості сторін про сплату процентів за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту. У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів»(далі -Закон № 1023-XII). Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-ХІІ споживач- фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року № 39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН, зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями. Конституційний Суд України у рішенні в справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі № 1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту. Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем АТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XIIпро повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору. Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19 та постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року, справа № 365/159/19. Погашення кредиту це поповнення картрахунку держателя, здійснюється шляхом внесення коштів у готівковому або безготівковому порядку і зарахування їх банком на картрахунок держателя. Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), тобто ухиляючись від сплати заборгованості за кредитом, відповідач порушує зобов`язання за даним договором. Виникнення простроченої заборгованості відбувається у разі несплати мінімального платежу до останнього календарного числа місяця, наступного за місяцем, у якому було здійснено трати за рахунок кредитного ліміту, зобов`язання клієнта вважається простроченими. Прострочене тіло кредиту це частина використаного ліміту або вся сума використаного кредитного ліміту, що на конкретну дату мало бути погашено відповідачем ОСОБА_1 але не погашено, або погашено частково у не повному обсязі. Звертаючись до суду з позовом, позивач посилався на те, що відповідач має заборгованість за простроченим тілом кредиту у розмірі 8289,08 гривень, та надав розрахунок заборгованості, виписку про рух коштів у відповідача. З виписки по рахунку вбачається, що відповідач сплачував кошти за користування кредитом, які були зараховані позивачем на часткове погашення заборгованості по відсоткам, та іншим платежам (а.с.78-83). За час використання кредитної картки ОСОБА_1 отримав від банку кредитні кошти на загальну суму 35197, 69 гривень. Однак, апеляційний суд, критично ставиться до нарахованої банком заборгованості оскільки, як вбачається із довідки про зміну умов кредитування встановлений кредитний ліміт змінювався, а саме починаючи з 18 квітня 2016 року становив 5000 гривень; із 14.11.2017 року становив 5110 гривень, а з 26.07.2018 року кредитний ліміт знижено до 0,00 гривень.(а.с.12 ). Тобто в даному випадку тіло кредиту не може становити більше встановленого кредитного ліміту а саме не більше 5110 гривень. У вказану суму не входять відсотки по кредиту, комісійні, пеня і штрафи через прострочення, витрати по оформлення кредиту, страховки тощо, оскільки такі не були передбачені в анкеті-заяві про видачу кредитної картки із встановленим кредитним лімітом. Таким чином, протягом строку дії кредитного договору від 18 квітня 2016 року кредитний ліміт наданий ОСОБА_1 не перевищував 5110 гривень, а отже твердження позивача про те, що розмір заборгованості за простроченим тілом кредиту становить 8289,08 гривень гривні апеляційний суд вважає необґрунтованим. Судом першої інстанції правомірно встановлено, що станом на 27.01.2022 року ОСОБА_1 шляхом внесення готівки на рахунок так і шляхом автоматичного погашення простроченої заборгованості, зарахування з іншого банківського рахунку, загалом сплатив на кредитний рахунок 56309 гривень 30 копійок. Враховуючи загальну суму отриманих банком кредитних коштів в розмірі 35197,69 гривень, що свідчить про значну переплату отриманих коштів. На підставі наведеного колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог. Враховуючи, що відповідачем було сплачено банку суму, що перевищує розмір отриманого кредиту, відповідно до наданого банком розрахунку, свідчить про відсутність заборгованості ОСОБА_1 перед банком на час розгляду справи в суді. На спростування доводів апеляційної скарги колегія суддів зазначає, що між сторонами не було погоджено розмір процентів, а тому апеляційний суд вважає, що здійснення зарахування позивачем частини коштів, які проплачені відповідачем в рахунок погашення заборгованості за кредитом в рахунок погашення процентів не грyнтуються на вимогах закону та домовленості сторін, відтак наданий позивачем розрахунок апеляційний суд вважає таким, що не ґрунтується на домовленості сторін та не приймає до уваги. Апеляційний суд враховує також правовий висновок, викладений в постанові Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 127/6915/19, згідно якого обґрунтованим є висновок апеляційного суду про те, що позивачем не надано доказів того, що з Умовам та Правилам надання банківських послуг, Правилам користування платіжною карткою та Тарифами банку, відповідач був ознайомлений та ним вони підписані, а отже, й не доведено правомірність дій банку щодо нарахування відсотків та комісії, які були стягнуті позивачем за рахунок коштів, які вносив відповідач на погашення заборгованості за кредитом. Відповідно до частини третьої статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Звертаючись до суду із позовом банком не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про наявну заборгованість ОСОБА_1 перед позивачем, що є підставою для висновку суду про недоведеність та необґрунтованість позовних вимог. Щодо доводів апеляційної скарги про неправомірність висновку суду першої інстанції щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, то колегія суддів зазначає наступне. Згідно п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові на позивача. Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу. У ч.ч. 2, 3 ст. 137 ЦПК України вказано, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це заяву. При цьому, згідно ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Окрім того, відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фінансовий розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумний та враховувати витрачений адвокатом час. Представником відповідача Батраковим М.Ю. на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу надано копію додаткової угоди № 2 до договору про надання правничої допомоги № 15/03-01 від 15.03.2022 року, укладену між ОСОБА_1 та адвокатом Батраковим М.Ю. 02 травня 2022 року та квитанцію № 1 (15/03-01) від 02.05.2022 р. (а.с. 167-168). Так, згідно п.п. 1, 2 Додаткової угоди № 2 до договору про надання правничої допомоги № 15/03-01 від 15.03.2022 року сторони домовились, що вартість послуг (гонорар) адвоката у справі № 719/113/22 становить 8683, 50 грн. згідно із погодженим детальним описом робіт (наданих послуг) та їх вартістю: - зустрічі, консультації клієнта, укладення договору, узгодження правової позиції (1 год.) 1240, 50 грн.; - ознайомлення із позовом та додатками до нього (1 год.) 1240, 50 грн.; - підготовка відзиву на цивільний позов (3 год.) 3721, 50 грн.; - підготовка заперечення на відповідь на відзив (2 год.) 2481, 00 грн. Вказану суму Клієнт сплачує упродовж семи календарних днів після винесення рішення судом першої інстанції. В підтвердження оплати суду надано квитанцію № 1 (15/03-01) від 02.05.2022р. про оплату клієнтом адвокату наданих послуг на суму 8683, 50 гривень. Таким чином, дослідивши надані представником відповідача докази понесених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу, беручи до уваги фактично надані послуги згідно їх детального опису, суд першої інстанції прийшов до правомірного висновку, що витрати на правову допомогу в сумі 8683,50 грн. знайшли своє підтвердження та підлягають стягненню з АТ КБ «ПРИВАТБАНК» на користь ОСОБА_1 , а підстави зазначені банком для зменшення із розміру відсутні. Колегія суддів зазначає, що стягуючи вказану суму правової допомоги суд першої інстанції належним чином оцінив рівень адвокатських витрат, та врахування їх фактичне понесення відповідачем, і заявлена сума є обґрунтованою. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи. Аналогічний висновок викладено Верховним Судом у постанові від 02 липня 2020 року у справі № 362/3912/18 та у додатковій постанові від 30 вересня 2020 року у справі № 201/14495/16-ц. Інші доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди позивача з висновками суду першої інстанцій щодо встановлених обставин справи. Розглядаючи зазначений позов, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у апеляційній скарзі заявник. Рішення суду ухвалено відповідно до норм матеріального і процесуального права і підстав для його скасування немає. За таких обставин, колегія суддів дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, приходить до висновку, що скарга АТ КБ «ПриватБанк» підлягає відхиленню. Відповідно до ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові на позивача. У відзиві на апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Батраков М.Ю. просить стягнути з апелянта на користь позивача витрати на правничу допомогу, пов`язану із підготовкою відзиву на апеляційну скаргу в розмірі 1240 гривень 50 копійок. В обґрунтування понесених витрат додано додаткову угоду №3 до договору про надання правової допомоги №15/03-01 від 15.03.2022 року, в якій в п.1.5. зазначено про вартість послуг адвоката за підготовку та надіслання відзиву на апеляційну скаргу в розмірі 1240 гривень 50 копійок. Стороною позивача у справі не заявлено клопотання про зменшення розміру витрат на правову допомогу у суді апеляційної інстанції. Враховуючи вищевикладене колегія суддів вважає, що з Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» слід стягнути на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу пов`язану із підготовку відзиву на апеляційну скаргу, в розмірі 1240 гривень 50 копійок. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Керуючись ст. ст. 374, 375 ЦПК України, апеляційний суд,- П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення. Рішення Новодністровського міського суду Чернівецької області від 10 травня 2022 року залишити без змін. Стягнути з акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 1240 гривень 50 копійок, пов`язаних із апеляційним розглядом справи. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів, з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складений 10 серпня 2022 року. Головуючий А.І. Владичан Судді: І.М. Литвинюк І.Б. Перепелюк