Постанова 4857 № 380/11842/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 травня 2021 рокуЛьвівСправа № 380/11842/20 пров. № А/857/6138/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді Шевчук С.М., суддів Іщук Л.П., Кухтея Р.В., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 01 лютого 2021 року (рішення ухвалене в м. Львові за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, судом під головуванням судді Кравціва О.Р., дата складення повного тексту рішення - 01.02.2021 року) у справі № 380/11842/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, суд- ВСТАНОВИВ: І.

ОПИСОВА ЧАСТИНА До Львівського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі відповідач, ГУ ПФ України у Львівській області) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 01 лютого 2021 року позов задоволено повністю. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо проведення виплати ОСОБА_1 з 01.08.2020 пенсії, обмеженої максимальним розміром, що не перевищує десяти прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області нарахувати і виплатити ОСОБА_1 призначену пенсію без обмеження її максимальним розміром, що не перевищує десяти прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність, з 01.08.2020, з урахуванням виплачених сум. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) різницю між нарахованою без обмеження максимальним розміром та фактично отриманою ним пенсією з 01.08.2020 по день, з якого почнеться виплата перерахованої йому пенсії за вислугу років. Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області судові витрати у виді судового збору в сумі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 1500 (одна тисяча п`ятсот) грн. 00 коп. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції відповідач звернувся з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким у задоволенні вимог відмовити повністю. На підтвердження доводів апеляційної скарги відповідач вказує, що позивачу призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону №2262 з 01.08.2020 року у розмірі 17120 грн (70 % грошового забезпечення). З 01.01.2018 року відповідно до ст. 43 Закону №2262 максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Водночас зазначає, що суд помилково посилався на рішення Конституційного Суду №7-рп/2016 від 20.012.2016 року, позаяк вказане рішення стосується періоду з 01.01.2016 року по 31.12.2016 року та не стосується періоду з 18.06.2020 року. Окрім того, відповідач заперечує підставність прийнятого судом рішення в частині присуджених судових витрат вказуючи на відсутність фактичних доказів понесення таких витрат. Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому заперечує проти задоволення апеляційної скарги та просить суд залишити рішення суду першої інстанції без змін, з мотивів аналогічних тим, що викладені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні. У зв`язку з критичною ситуацією, що склалася із фінансовим забезпеченням діяльності судів, зокрема, відсутністю асигнувань на оплату послуг з пересилання поштової кореспонденції, копії ухвал суду про відкриття апеляційного провадження та про призначення справи до апеляційного розгляду скеровано за допомогою електронних засобів зв`язку на електронну адресу відповідача та представника позивача, про що в матеріалах справи містяться відповідні докази. Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. В силу вимог ч.4 ст.229 КАС України якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. ІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що згідно з протоколом за пенсійною справою №1301022011 від 22.09.2020 ОСОБА_1 призначено з 01.08.2020 пенсію за вислугу років відповідно до Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб як військовослужбовцю у розмірі 70% його грошового забезпечення; всього призначено 25969,04 грн. У цьому ж протоколі вказано призначити пенсію згідно з Законом України №2262-ХІІ, 09.04.1992 з 01.08.2020 по 31.03.2020 у розмірі 17120,00 грн., тобто із обмеженням суми. Адвокат позивача в його інтересах звернувся до відповідача щодо перерахунку пенсії позивача. Листом від 02.12.2020 за №8379-8640/П-52/8-1300/20 ГУ ПФ України повідомило адвоката позивача про те, що статтею 43 Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб визначено, що максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Щодо рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016 за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень другого речення частини сьомої статті 43, частини першої статті 54 Закону №2262, на яке посилається у зверненні, зазначив, що відповідним рішенням визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, положення ч. 7 ст. 43 Закону №2262. Відповідно до ст. 2 Закону України від 08.07.2011 №3668 Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи визначено, що у період з 01.01.2016 по 31.12.2017 максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність 10740,00 грн. Аналогічні приписи містить ст. 43 Закону №2262. Положення ст. 2 Закону №3668 неконституційними не визнавалися. З огляду на приписи ст. 43 Закону №2262, з 01.01.2018 максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Відповідач вважає, що розмір пенсії позивача обчислено правильно. Позивач не погоджуючись із порядком та розміром виплати його пенсії, звернувся до суду із цим позовом. ІІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що ч. 7 ст. 43 Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, якою було передбачено обмеження пенсій максимальним розміром, втратила чинність з часу проголошення рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016. За таких обставин, внесені Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України №1774 від 06.12.2016 до частини 7 зазначеної статті, яка визнана неконституційною і втратила чинність, зміни (щодо періоду, протягом якого діють обмеження пенсії), самі по собі не створюють підстав для такого обмеження. Відповідний висновок викладений в постанові Верховного Суду від 03.10.2018 у справі №127/4267/17, від 16.10.2018 у справі № 522/16882/17, від 31.01.2019 у справі № 638/6363/17 та від 12.03.2019 у справі № 522/3049/17. ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке. Законом України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб від 09 квітня 1992 року № 2262-XII (далі Закон № 2262-XII) визначено, що цей Закон визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які, зокрема, перебували на військовій службі. Стаття 10 Закону № 2262-XII передбачає, що призначення і виплата пенсій, зокрема, особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом здійснюються органами Пенсійного фонду України. Відповідно до частини 3 статті 43 Закону № 2262-XII пенсії особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей обчислюються з розміру грошового забезпечення, враховуючи відповідні оклади за посадою, військовим (спеціальним) званням, процентну надбавку за вислугу років, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії в розмірах, установлених законодавством, з якого було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Згідно Закону України від 24 грудня 2015 року №848-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» ст.43 Закону №2262-XII доповнено частиною 7 про те що максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Проте, зазначене положення в цілому визнано неконституційним відповідно до Рішення Конституційного Суду України №7-рп/2016 від 20 грудня 2016 року. Згідно із пунктом другим резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року №7-рп/2016, зокрема, частина 7 статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» втратила чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Таким чином, з 20 грудня 2016 року ч.7 ст.43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» є нечинною. Відповідно до Закону України від 06 грудня 2016 року №1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», який відповідно до Прикінцевих положень цього Закону, набрав чинності з 01 січня 2017 року, у ч.7 ст.43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» слова і цифри «у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року» замінено словами і цифрами «по 31 грудня 2017 року». Таким чином, буквальне розуміння змін, внесених Законом України від 06 грудня 2016 року №1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №7-рп/2016 від 20 грудня 2016 року дозволяє стверджувати, що у Законі №2262-XII відсутня ч.7 ст.43, а внесені до неї зміни, що полягають у зміні слів і цифр, є нереалізованими. Наведене означає, що протягом 2017 року стаття 43 Закону №2262-XII не передбачала положення про те, що максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів. Тобто, внесені Законом України від 06 грудня 2016 року №1774 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» до частини 7 зазначеної статті, яка визнана неконституційною і втратила чинність, зміни (щодо періоду, протягом якого діють обмеження пенсії), самі по собі не створюють підстав для такого обмеження. Таким чином, з 20 грудня 2016 року (Рішення Конституційного Суду України) обмеження максимальним розміром пенсії є протиправним та відповідно є протиправними дії відповідача щодо обмеження призначеної позивачу пенсії. Крім того, колегія суддів акцентує увагу на те, що відповідно до ст.1-1 Закону №2262-XII законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, базується на Конституції України і складається з цього Закону, Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів. Зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Закон №2262-XII є спеціальним до спірних правовідносин та саме його норми слід першочергово застосовувати для їх врегулювання. Суттєвою є обставина, що обмеження пенсії військовослужбовців максимальним розміром вже регулювалося ч.7 ст.43 Закону №2262-XII, яка визнана неконституційною з 20 грудня 2016 року, а тому неможливо стверджувати, що з вказаної дати виникла ситуація, за якої дане питання попадає під регулювання положень ст.2 Закону №3668-VI «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» в частині, що не вирішується нормами Закону №2262-XII. На підставі викладеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, який не застосував до спірних правовідносин положення ст. 2 Закону №3668-VI. Застосування положень Закону №3668-VI по відношенні до військовослужбовців фактично зводить нінащо наслідки прийняття рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року №7-рп/2016, яким фактично встановлено, що обмеження пенсії військовослужбовців максимальним розміром не відповідає ст.17 Конституції України. Висновки по даній справі не спростовують можливість застосування норм Закону України №3668-VI по відношенні до осіб, щодо яких положення про обмеження виплати пенсії в максимальному розмірі встановлено іншими спеціальними Законами, які у встановленому порядку неконституційними не визнано. Вказана вище правова позиція викладена у останніх постановах Верховного Суду від 09 листопада 2020 року у справі №813/678/18 та від 09 лютого 2021 року у справі №640/2500/18, яку апеляційний суд відповідно до положень КАС України враховує при вирішенні спору та застосуванні норм права, які регулюють спірні правовідносини. На підставі наведеного, апеляційний суд дійшов висновку, що відмова відповідача у перерахунку і виплаті пенсії позивачу з обмеженням граничного розміру пенсії є такою, яка не ґрунтується на законі. Зокрема, в даному випадку така відмова за своєю суттю є звуженням обсягу прав позивача та позбавленням його права на соціальний захист у повному обсязі як то передбачено законодавством, яке регулює спірні правовідносини. Стосовно ж доводів апеляційної скарги які стосуються відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, то колегія суддів зазначає наступне. До матеріалів справи на підтвердження складу та розміру понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано: договір №688 про надання правової допомоги від 12.11.2019; ордер на надання правничої (правової) допомоги від 07.12.2020 серії ВС №1049715 адвокатом Ревером С.В.; копію свідоцтва про право на заняття ОСОБА_2 адвокатською діяльністю від 21.02.2018 серії ЛВ №000876; акт виконаних робіт від 07.12.2020; квитанцію №16 від 12.11.2020 на суму 3000,00 грн. Відповідно до умов договору №688 від 12.11.2019 між позивачем (клієнт) та Адвокатським об`єднанням Мицик і Партнери (виконавець), відповідно до якого виконавець зобов`язується надати клієнту правову допомогу на умовах і порядку, що визначені цим договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Судом встановлено, що ордер від 07.12.2020 видано на підставі Договору №688 від 12.11.2020 адвокату ОСОБА_2 . Зі змісту акту виконаних робіт від 07.12.2020 з`ясовано, що адвокат надав такі послуги із зазначенням витраченого часу на їх реалізацію: - надав консультацію та узгодив правову позицію у спірних правовідносинах 0,5 год.; - оформив заяву до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області 1 год.; - здійснив пошук в Єдиному державному реєстрі судових рішень практики в аналогічній категорії справ, опрацював нормативно-правові акти щодо соціального і правового захисту військовослужбовців, а також пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби 0,5 год.; - склав позовну заяву - 1 год. Також у вказаному акті зазначено, що розрахунок здійснено відповідно до розміру погодинної ставки за надані послуги, що становить: вартість 1 год. - 1000,00 грн.; сума до оплати за виконану роботу становить 3000,00 грн. за 3 год. виконаної роботи. Вказані послуги адвоката позивачем сплачено в повному обсязі, а саме в сумі 3000,00 грн., що підтверджується вищевказаною квитанцією. Отже витрати в розмірі 3000,00 грн. на професійну правничу допомогу адвоката дійсно понесені позивачем та підтверджено належними і допустимими доказами. Відповідно до частини 9 статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. Згідно з положеннями статті 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність від 05 липня 2012 року № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Аналіз вищенаведених законодавчих положень дає суду апеляційної інстанції підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. Метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої прийняте рішення понесених збитків, але і у певному сенсі має спонукати суб`єкта владних повноважень утримуватися від подачі безпідставних заяв, скарг та своєчасно вчиняти дії, необхідні для поновлення порушених прав та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин. При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі Баришевський проти України, від 10 грудня 2009 року у справі Гімайдуліна і інших проти України, від 12 жовтня 2006 року у справі Двойних проти України, від 30 березня 2004 року у справі Меріт проти України, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, слід виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру. Присуджуючи позивачу частково відшкодування витрат на правову допомогу в сумі 1500 грн з відповідача, суд першої інстанції застосував наслідки не співмірності витрат виходячи з обсягу наданих адвокатом послуг та складності справи. Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, позаяк обсяг наданих послуг з професійної правничої допомоги є незначним. При цьому, адвокатом не докладено надмірних та значних професійних зусиль та навичок при наданні обумовленої правничої допомоги зі складання та подання позовної заяви, оскільки у даній категорії справ є чисельна судова практика, а вказана справа за своєю суттю до справ незначної складності. Враховуючи критерії пропорційності та об`єктивного визначення розміру суми витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів вважає підставним присудження на користь позивача за рахунок фінансування відповідачів витрат на професійну правничу допомогу лише в обсязі 1500 грн відповідача. Відповідно до ч.7 ст. 134 КАС України обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката. Натомість, відповідач заперечуючи підставність присудження судом вказаної суми витрат на професійну правничу допомогу жодних аргументованих доводів з покликанням на відповідні докази щодо не співмірності присуджених судом витрат не навів. За даних обставин, доводи апеляційної скарги відповідача спростовуються дослідженими у справі доказами і не можуть бути підставою для скасування рішення суду, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення. Статтею 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому підстави для його скасування чи зміни відсутні. Доводи апеляційної скарги, в силу викладеного вище, висновків суду першої інстанції не спростовують. Керуючись ст. 134, ст. 139, ст. 252, ст. 308, ст. 315, ст. 311, ст. 316, ст. 321, ст. 325, ст. 328, ст. 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області - залишити без задоволення. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 01 лютого 2021 року у справі № 380/11842/20 - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя С. М. Шевчук судді Л. П. Іщук Р. В. Кухтей Повне судове рішення складено 26 травня 2021 року.