Постанова 4857 № 500/4729/22

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 квітня 2023 рокуЛьвівСправа № 500/4729/22 пров. № А/857/3385/23 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Онишкевича Т.В., суддів Сеника Р.П., Судової-Хомюк Н.М., розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 25 січня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, суддя у І інстанції Подлісна І.М., час ухвалення рішення не зазначено, місце ухвалення рішення м. Тернопіль, дата складення повного тексту рішення 25 січня 2023 року, ВСТАНОВИВ: У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просив визнати протиправними Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (далі ГУ ПФУ) щодо обмеження його пенсії максимальним розміром при перерахунку пенсії з 01 липня 2022 року та зобов`язати відповідача здійснити такий перерахунок без обмеження максимальним розміру. Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 25 січня 2023 року у справі № 500/4729/22, ухваленим за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, позов було задоволено. При цьому суд першої інстанції виходив із того, що дії відповідача щодо обмеження пенсії позивача її максимальним розміром при перерахунку з 01 липня 2022 року є протиправними, тому суд прийшов до висновку про зобов`язання ГУ ПФУ здійснити перерахунок та виплату призначеної пенсії позивачу без обмеження її максимального розміру. У апеляційній скарзі ГУ ПФУ просило скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове про відмову в задоволенні позовних вимог. У обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкових висновків, які призвели до неправильного вирішення справи, неповно з`ясував всі обставини справи, що мають значення при вирішенні спору, невірно застосував до спірних правовідносин вимоги матеріального та процесуального права. Зазначає, що на виконання рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2021 року у справі № 500/6633/21 пенсійним органом здійснено перерахунок пенсії позивача та її розмір становить 31166,43 грн. Внаслідок перерахунку пенсії позивача у зв`язку зі зміною прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, його пенсія склала 35607,36 грн. При цьому звертає увагу, що пенсія виплачується згідно з рішенням суду у розмірі 31166,43 грн, а тому вважає, що пенсія позивачу виплачується без обмеження її максимального розміру. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України справа розглядається у порядку письмового провадження. Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи із такого. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ та отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». У відповідь на звернення позивача щодо обмеження пенсійної виплати відповідач листом повідомив про те, що на виконання рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2022 року у справі №500/6633/21 проведено перерахунок пенсії з 01 грудня 2019 року без обмеження її максимальним розміром, виходячи з відсоткового значення основного розміру пенсії 80% від відповідних сум грошового забезпечення, зазначених в оновленій довідці, з урахуванням раніше виплачених сум. З 01 липня 2022 року прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» становив 2027,00 грн. Отже, з 01 липня 2022 року проведено перерахунок тих складових пенсійної виплати, які визначаються з прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Розмір пенсії після перерахунку склав 35607,36 грн. Однак, пенсія виплачується без обмеження її максимальним розміром, обчисленого станом на дату, з якої судом зобов`язано провести перерахунок пенсії, тобто станом на 01 грудня 2019 року. Враховуючи викладене, відповідач вважає, що підстав для проведення перерахунку пенсії позивача немає. ОСОБА_1 не погодився із такими діями ГУ ПФУ та звернувся до адміністративного суду із цим адміністративним позовом. При наданні правової оцінки правильності вирішення судом першої інстанції цього публічно-правового спору оскаржуваним рішенням та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого. Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. За приписами пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України. Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, є Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі Закон № 2262-ХІІ), нормами якого держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв`язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист. Статтею 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі Закон № 2011-XII) визначено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Відповідно до статті 43 Закону № 2262-ХІІ пенсії особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей обчислюються з розміру грошового забезпечення, враховуючи відповідні оклади за посадою, військовим (спеціальним) званням, процентну надбавку за вислугу років, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії в розмірах, установлених законодавством, з якого було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Згідно із Законом України від 24 грудня 2015 року № 848-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» статтю 43 Закону № 2262-XII доповнено частиною 7 про те що максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Проте, зазначене положення в цілому визнано неконституційним відповідно до Рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2016 від 20 грудня 2016 року. Згідно із пунктом другим резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року №7-рп/2016, зокрема, частина 7 статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» втратила чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Таким чином, з 20 грудня 2016 року частина 7 статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» є нечинною. Відповідно до Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», який відповідно до Прикінцевих положень цього Закону, набрав чинності з 01 січня 2017 року, у частину 7 статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» слова і цифри «у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року» замінено словами і цифрами «по 31 грудня 2017 року». Таким чином, буквальне розуміння змін, внесених Законом України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2016 від 20 грудня 2016 року дозволяє стверджувати, що у Законі № 2262-XII відсутня частина 7 статті 43, а внесені до неї зміни, що полягають у зміні слів і цифр, є нереалізованими. Наведене означає, що протягом 2017 року стаття 43 Закону № 2262-XII не передбачала положення про те, що максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів. Тобто, внесені Законом України від 06 грудня 2016 року № 1774 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» до частини 7 зазначеної статті, яка визнана неконституційною і втратила чинність, зміни (щодо періоду, протягом якого діють обмеження пенсії), самі по собі не створюють підстав для такого обмеження. Таким чином, з 20 грудня 2016 року (Рішення Конституційного Суду України) обмеження максимальним розміром пенсії є протиправним та відповідно є протиправними дії відповідача щодо обмеження призначеної позивачу пенсії. Окрім того, апеляційний суд акцентує увагу на те, що відповідно до статті 1-1 Закону №2262-XII законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, базується на Конституції України і складається з цього Закону, Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів. Зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Закон № 2262-XII є спеціальним до спірних правовідносин та саме його норми слід першочергово застосовувати для їх врегулювання. Обмеження пенсії військовослужбовців максимальним розміром вже регулювалося частиною 7 статті 43 Закону № 2262-XII, яка визнана неконституційною з 20 грудня 2016 року, а тому неможливо стверджувати, що з вказаної дати виникла ситуація, за якої дане питання попадає під регулювання положень статті 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» у частині, що не вирішується нормами Закону № 2262-XII. Застосування положень Закону № 3668-VI «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» щодо військовослужбовців фактично зводить нанівець наслідки прийняття рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року №7-рп/2016, яким фактично встановлено, що обмеження пенсії військовослужбовців максимальним розміром не відповідає статті 17 Конституції України. Висновки у цій справі не спростовують можливість застосування норм Закону України № 3668-VI щодо осіб, яким положення про обмеження виплати пенсії в максимальному розмірі встановлено іншими спеціальними Законами, що у встановленому порядку неконституційними не визнано. Вказана вище правова позиція викладена постановах Верховного Суду від 09 листопада 2020 року у справі № 813/678/18 та від 09 лютого 2021 року у справі № 640/2500/18, яку в силу приписів частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України та частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» враховано апеляційним судом під час вирішення цього спору. Відтак, з огляду на викладені фактичні обставини справи та наведені правові норми, апеляційним судом встановлено, що ГУ ПФУ протиправно обмежив виплату пенсії ОСОБА_1 з 01 липня 2022 року, а тому його позовні вимоги є цілком обґрунтованими та правомірними. Доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доводів, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції. Порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було. З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. Підстав для зміни розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду справи у відповідності до вимог частини 6 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України немає. Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ : апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 25 січня 2023 року у справі № 500/4729/22 без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції лише у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя Т. В. Онишкевич судді Р. П. Сеник Н. М. Судова-Хомюк