Постанова 4814 № 644/12594/21

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 644/12594/21 Номер провадження 22-ц/814/2322/24Головуючий у 1-й інстанції Кузіна Ж.В. Доповідач ап. інст. Чумак О. В. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 липня 2024 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Чумак О.В., суддів Дряниці Ю.В., Обідіної О.І. розглянула в порядку письмового провадження в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 адвоката Костирі Геннадія Анатолійовича на рішення Київського районного м. Полтави від 19 березня 2024 року, ухвалене суддею Кузіною Ж.В., по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення шкоди, завданої злочином Заслухавши суддю-доповідача, колегія суддів, в с т а н о в и л а : ОСОБА_1 звернувся до Орджонікідзевського районного суду м. Харкова з позовом до ОСОБА_2 про стягнення шкоди завданої злочином посилаючись на те, що в результаті злочинних дій відповідача позивачу спричинено легкі тілесні ушкодження. Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 07.10.2021 року по справі № 644/1295/18 ОСОБА_2 звільнено від кримінальної відповідальності за ч.1 ст.296 КК Українина підставі ст. 49 КК України, кримінальне провадження закрито. Діями відповідача позивачу спричинено значних фізичних та душевних страждань, зіпсовано верхній одяг, зламані окуляри, коштовний мобільний телефон, бокове дзеркало транспортного засобу. Розмір матеріальної шкоди підтверджено товарним чеком № 423 від 12.05.2009 року виданим ФОП ОСОБА_3 на придбання окулярів та скла загальною вартістю 4237,70 грн. Враховуючи індекс інфляції за 2009 р.2016 р. вартість пошкоджених окулярів складає 9348,36 грн., які просив стягнути з відповідача на його користь. У кримінальному провадженні здійснення представництва позивача відбувалось адвокатами Черняком А.Л. та ОСОБА_4 , всього сплачено позивачем коштів на правову допомогу у розмірі 28000 грн., які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача. Також позивачу завдана моральна шкода, оскільки в результаті неправомірних дій відповідача, він вимушений був звернутися за медичною допомогою, у період з 17 по 21.11.2017 року перебував на стаціонарному лікуванні. У подальшому довелося неодноразово відволікатися на дії, пов`язані із ходом кримінального провадження, що змушувало повторно переживати неприємні спогади, відволікало від звичного ритму життя, що спричинило душевні страждання, нанесено психологічну травму, мав притаманні психологічному стресу симптоми. Моральну шкоду оцінює в 40000 грн., яку просив стягнути з відповідача на його користь. Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 19.03.2024 позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення шкоди завданої злочином задовольнити частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду завдану злочином 20000 грн., витрати на правову допомогу у розмірі 2600 грн., а всього 22600 грн. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 1512 грн. 50 коп. З вказаним рішенням суду не погодився представник позивача адвокат Костиря Г.А. та подав на нього апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального права, просив рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення моральної шкоди в розмірі 20000 грн, а також витрат на правову допомогу скасувати, ухвалити нове, яким задовольнити їх у повному обсязі. Обґрунтовуючи подану апеляційну скаргу, вказував, що зменшення розміру моральної шкоди до 20000 грн не відповідає критерію справедливості, не виконує функції невідворотності покарання, спричиняє у порушника впевненість у безкарності за вчинене правопорушення, що в свою чергу провокує рецидив. Суд безпідставно залишив поза увагою більшість доводів позивача, викладених у позовній заяві на обґрунтування моральної шкоди. Також суд безпідставно зменшив розмір витрат на правову допомогу. У відзиві, який надійшов від представника відповідача, він просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення місцевого суду залишити без змін, оскільки воно відповідає нормам матеріального та процесуального права. Розгляд цієї справи проводиться в письмовому провадженні без повідомлення (виклику) учасників справи відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. За змістом ст. 374 ч. 1 п. 1 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно із ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Місцевим судом встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 07 жовтня 2021 року у кримінальному провадженню № 644/1295/18 ОСОБА_2 звільнено від кримінальної відповідальності, передбаченої частиною 1статті 296 Кримінального Кодексу України, на підставі статті 49 КК України - у зв`язку із закінченням строків давності. Кримінальне провадження № 12017220530003462 за обвинуваченням ОСОБА_2 у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1ст.296 КК України- закрито. При цьому судом встановлено, що згідно обвинувального акту ОСОБА_2 звинувачується у тому, що 17 листопада 2017 року о 14-20 год. він прибув до території двору у АДРЕСА_1 , де почав стукати кулаком та ногою по автомобілю марки «ГАЗ», зламавши при цьому ліве дзеркало заднього виду, чим порушив громадський порядок та загальноприйняті правила поведінки у суспільстві. В цей час власник автомобіля ОСОБА_1 вийшов з під`їзду будинку за вказаною адресою та зробив зауваження обвинуваченому. Після чого останній, діючи з особливою зухвалістю, висловлюючись нецензурною лайкою на адресу ОСОБА_1 , наблизився до нього та, схопивши його за одяг, наніс один удар своєю головою в область носу. Продовжуючи свої злочинні дії, ОСОБА_2 затягнув ОСОБА_1 до під`їзду будинку за вказаною адресою та штовхнув на підлогу, нанісши при цьому удар ногою по правій нозі. В результаті свої злочинних дій ОСОБА_2 спричинив ОСОБА_1 відповідно до висновку судово-медичного експерта №8277-ая/17 від 17.01.2018 року, тілесні ушкодження у вигляді закритої тупої травми лицьового черепу у вигляді перелому кісток носу без зміщення уламків, синця на спині носу, що відносяться до легких тілесних ушкоджень з короткочасним розладом здоров`я, синців на голові та правій нозі, що відносяться до легких тілесних ушкоджень. Органом досудового розслідування дії кваліфіковані ОСОБА_2 за ч.1 ст.296 КК України, тобто грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю, хуліганство. Також судом встановлено, що за клопотанням ОСОБА_2 та його захисника, ОСОБА_2 звільнено від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків притягнення до кримінальної відповідальності. Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди в розмірі 20000 грн, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач на продовженні кримінального провадження та ухваленні виправдувального вироку не наполягав, кримінальне провадження в справі закрито саме за його клопотанням, підстава закриття кримінального провадження не є реабілітуючою, між протиправними діями відповідача та наслідками у виді заподіяння позивачу, як потерпілому у даному кримінальному правопорушенні, шкоди є причинно-наслідковий зв`язок. При визначенні розміру моральної шкоди, місцевий суд врахував обставини справи, те, що внаслідок вчинення відповідачем кримінального проступку, завдання ОСОБА_1 легких тілесних ушкоджень, останній зазнав душевних страждань, переніс емоційний стрес, було змінено його звичайний ритм життя. Вирішуючи питання щодо стягнення витрат на правову допомогу, суд першої інстанції виходив із того, що витрати на правову допомогу понесені позивачем при розгляді кримінальної справи, не відносяться до матеріальної шкоди та не стягуються в порядку цивільного судочинства. Стосовно витрат на правову допомогу понесених ОСОБА_1 при розгляді цивільної справи місцевим судом враховано пропорційність розміру задоволених позовних вимог. Рішення місцевого суду оскаржується представником позивача лише в частині розміру моральної шкоди та витрат на правову допомогу, саме в цій частині воно переглядається судом апеляційної інстанції Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції щодо часткового задоволення, з огляду на наступне. Відповідно до ч. 2 ст. 127 КПК України, шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні. Згідно з ч. 1 ст. 128 КПК України, особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння. Згідно ч. 1 ст.11ЦК Україницивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, а згідно з п. 3 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. Згідно із ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на її відшкодування. Відповідно до ч. 1 ст. 1177 ЦК України, шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону. За змістом норм ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів, а також в зв`язку з пошкодженням майна. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Відповідно до роз`яснень, викладених в постанові Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №4 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Як зазначено у пункті 53 постанови Верховного Суду від 01 квітня 2020 року по справі №821/1841/17, практикою Європейського суду з прав людини визнана презумпція моральної шкоди. Тобто в разі порушення майнових або цивільних прав «середня», «нормально» реагуюча на протиправну щодо неї поведінку людина повинна відчути страждання (моральну шкоду). Відповідно до положень ст. ст.12,13,81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Статтею 76 ЦПК Українивизначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до статей 77,78 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Відповідно до статті 89 ЦПК України судоцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Суд першої інстанції, встановивши, що внаслідок вчинення відповідачем кримінального проступку, позивач зазнав душевних страждань, переніс емоційний стрес, було змінено його нормальний ритм життя, тому він має право на відшкодування моральної шкоди. При цьому місцевим судом при визначенні розміру моральної шкоди, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, належним чином враховані всі обставини справи, в тому числі те, що позивачу заподіяні легкі тілесні ушкодження, тривалість часу, необхідного на відновлення свого життя, а також визначені засади розумності, виваженості та справедливості. Підстав для стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди в більшому розмірі позивачем не доведено та колегією суддів не встановлено. Вирішуючи питання стягнення витрат на правову допомогу, суд першої інстанції виходив із того, що витрати на правову допомогу, понесені позивачем при розгляді кримінальної справи, не відносяться до шкоди (збитків) та не стягуються в порядку цивільного судочинства. Стосовно витрат на правову допомогу, понесених ОСОБА_1 при розгляді цивільної справи, місцевим судом враховано пропорційність розміру задоволених позовних вимог. Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції в частині стягнення витрат на правничу допомогу, з огляду на таке. Суд першої інстанції встановив, і це підтверджено матеріалами справи, що 05 грудня 2017 року між позивачем та адвокатом Черняк А.Л. укладено договір про надання правової допомоги, предметом якого клієнт доручає, а адвокат приймає на себе зобов`язання надати правову допомогу клієнту здійснювати представництво інтересів клієнта по кримінальному провадженню, що внесені до ЄРДР Індустріального ВП ГУНП в Харківській області за заявою клієнта від 01.12.2017 року. Актом виконаних робіт від 26 січня 2018 року до договору про надання правової допомоги від 05.12.2017 року вартість виконаних робіт складає 8000 грн. 29 січня 2018 року між позивачем та адвокатом Костиря Г.А. укладено угоди на надання адвокатських послуг. Відповідно до умов угоди адвокат зобов`язується в установлений законом порядку, на платній основі, провести комплекс робіт по захисту та представляти інтереси клієнта, а саме: на основі наданих клієнтом документів, підготувати позовну заяву з вимоги відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої протиправними діями підозрюваного, на стадії досудового розслідування, яке проводиться правоохоронними органами, щодо подій, які мали місце 17.11.2017 року за адресою АДРЕСА_1 , за участю клієнта, в результаті якого клієнт отримав тілесні ушкодження ( а.с. 17). Згідно акту виконаних робіт № 1 до угоди на надання адвокатських послуг від 29.01.2018 року загальна сума за надані адвокатські послуги складає 20000 грн., що сплачені відповідно до довідки від 02 лютого 2018 року ( а.с. 18,19). Відповідно до ч. 1ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права (частина 3 статті 27 цього Закону). У ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару, підстави для зміни його розміру, порядок сплати, умови повернення тощо визначаються у договорі про надання правової допомоги. Процесуальні витрати, понесені, в тому числі і у кримінальному провадженні, не є збитками в розумінні статті 22 Цивільного кодексу України, та статті 224 Господарського кодексу України. Останні не входять до складу ціни позову і не можуть стягуватися під виглядом збитків. Натомість дані витрати розподіляються виключно за правилами, встановленими процесуальним законодавством. Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 16.11.2021 у справі № 915/1375/20 та від 01.12.2021 у справі № 915/1477/20, від 31.05.2021 у справі № 910/6235/20, від 24.03.2021 у справі № 922/445/20 та від 01.06.2020 у справі № 910/12945/19, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.06.2020 у справі № 598/1781/17. Витрати, які пов`язані з оплатою правової допомоги адвоката, є такими, що понесені особою у зв`язку із реалізацією своїх процесуальних прав при розгляді певної справи у суді. Такі витрати процесуальним законом віднесено до судових витрат, вони відшкодовуються в порядку, передбаченому відповідним процесуальним законом; їх не можна визнати збитками чи шкодою у розумінні положень цивільного законодавства України й вони не можуть бути стягнуті за позовною вимогою в іншому провадженні. Таким чином, питання про розподіл процесуальних витрат за результатами судового розгляду у кримінальному провадженні вирішується, у тій справі, в якій вони були понесені, за правилами Кримінального процесуального кодексу України. Якщо це питання не було вирішене судом, сторони кримінального провадження, свідок, експерт, спеціаліст і перекладач мають можливість оскаржити в цій частині ухвалене у справі судове рішення в апеляційному та касаційному порядку. А тому такі витрати не можуть бути стягнуті з обвинуваченого за позовом, поданим за правилами цивільного судочинства. Аналогічні висновки вкладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 по справі № 462/6473/16-ц. Крім того постановою від 17.06.2020 у справі №598/1781/17 Велика Палата Верховного Суду підтримала власний правовий висновок щодо порядку розподілу процесуальних витрат у кримінальному провадженні, визначивши, що процесуальні витрати, понесені у кримінальному провадженні, не є збитками, що можуть бути стягнуті шляхом подання цивільного позову до обвинуваченого. Такі витрати повинні бути розподілені судом у межах розгляду того кримінального провадження, у ході розгляду якого вони виникли. Отже, витрати, пов`язані із наданням правової допомоги (оплата послуг адвоката) не є тотожними реальним збиткам (грошовій вартості втраченого майна та додаткових витрат на його відновлення) та не набувають відповідних ознак унаслідок нереалізації права на їх відшкодування у передбаченому законом порядку. Чинним законодавством не передбачено можливості стягнення витрат на оплату правової допомоги в кримінальній справі у порядку цивільного судочинства, як і немає правових підстав для ототожнення витрат на правову допомогу і шкоди (збитків) у розумінні положень чинного законодавства. Враховуючи те, що питання стягнення витрат на правничу допомогу в рамках кримінального провадження має вирішуватися у тій справі, в якій вони були понесені, тобто за правилами КПК України, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у їх стягненні з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 при розгляді цієї цивільної справи. Вирішуючи питання стягнення витрат на правничу допомогу в рамках цивільної справи, суд першої інстанції правильно встановив, що 30 листопада 2023 року між позивачем та адвокатом Костиря Г.А. укладена додаткова угода № 1 до угоди про надання адвокатських послуг № б/н від 29 січня 2018 року, суду надано акт №1 приймання передачі виконаних робіт (послуг) за угодою про надання адвокатських послуг № б/н від 29.01.2018 року та додатковою угодою № 1 від 30.11.2023 року та розрахунок вартості. Згідно наданих документів, представництво інтересів клієнта в суді у справі 644/12594/21 складає 30000 грн. Вартість послуг, зазначених у п. 1 Таблиці наведеній у п. 1 цього Акту, враховує (поглинає) вартість послуг, наданих адвокатом відповідно до Акту виконаних робіт № 1 складеного сторонами 02.02.2018 року та оплаченого згідно довідки № 13/48-1-02-02-2018 від 02.02.2018року. Загальна сума до сплати за цим актом розраховується як різниця суми визначеної у п. 1 Таблиці наведеній у п . 1 цього Акту та суми сплаченої згідно довідки № 1 3/48-1 -02-02-201 8 від 02.02.20І8року та складає (30000 грн - 20000) = 10 000 грн. Всього до сплати за цим актом: 10000 грн. Відповідно, витрати позивача на правничу допомогу у цивільній справі складають 10000,00 грн. Згідно статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Звертаючись до суду з позовними вимогами, позивач заявляв позовні вимоги щодо стягнення майнової і моральної шкоди. Враховуючи те, що позовні вимоги судом задоволені на 26%, місцевий суд дійшов правильного висновку про стягнення з відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу пропорційно розміру задоволених вимог в сумі 2600,00 грн. (26% від 10000 грн). Доводи апеляційної скарги щодо невірного тлумачення судом першої інстанції умов договору про надання правової допомоги не можуть бути прийняті до уваги, оскільки спростовуються його змістом, який був проаналізований судом. Інші доводи апеляційної скарги, які зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду першої інстанції, висновків суду не спростовують та на правильність постановленого рішення не впливають. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Підстав для його скасування з мотивів, викладених у апеляційній скарзі, колегія суддів не знаходить. Оскільки рішення суду ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Керуючись ст.ст.368,375,382,383,384 ЦПК України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 адвоката Костирі Геннадія Анатолійовичазалишити без задоволення. Рішення Київського районного суду м. Полтави 19 березня 2024 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя О.В.Чумак Судді Ю.В.Дряниця О.І.Обідіна