Постанова 4820 № 676/3402/23

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 липня 2024 року м. Хмельницький Справа № 676/3402/23 Провадження № 22-ц/4820/1111/24 Хмельницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Гринчука Р.С., Костенка А.М., Спірідонової Т.В., секретар судового засідання Кошельник В.М., з участю представника апелянта, відповідача та його представника, розглянув у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Сенс Банк» на рішення Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 20 березня 2024 року, суддя Шевцова Л.М., у справі за позовом Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, встановив: В травні 2023 року АТ «Сенс Банк» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 , в якому з урахуванням уточнених позовних вимог просило стягнути заборгованість за кредитним договором ДУ №966/42-РК13 від 16.11.2007 року у вигляді 3% річних, за період з 24.02.2019 року по 23.02.2022 року в розмірі 215355,14 грн. та інфляційні втрати за цей же період в розмірі 545566,36 грн., а всього 760921,50 грн. В обґрунтування позову вказало, що 16.11.2007 року АКБ СР «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», (в подальшому перейменовано на АТ «Сенс Банк»), та ОСОБА_1 уклали генеральний договір №966/66-ГД 66, а також додаткову угоду у вигляді разового кредиту №966/42-РК

13. Позивач свої зобов`язання за договором виконав в повному обсязі, в той час як відповідач належним чином взяті на себе грошові зобов`язання не виконав, в результаті чого утворилася заборгованість, яка складається з нарахованих 3% річних та інфляційних втрат. Рішенням Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 20.03.2024 року в задоволенні позову відмовлено. Відмовляючи в задоволенні позову суд виходив з того, що виконавчий лист, виданий на підставі рішення суду щодо стягнення з ОСОБА_1 , передано на виконання у відповідний відділ державної виконавчої служби, яким в примусовому порядку було стягнуто частину коштів, однак через відсутність майна боржника виконавчий лист було повернуто стягувачу. В подальшому Банк своє право не реалізував, не пред`явив повторно виконавчий документ до примусового виконання, тому строк для виконання виконавчого документу сплив. Таким чином, кредитор втратив своє право вимоги на примусове виконання відповідачем своїх зобов`язань за кредитним договором та рішенням суду, зобов`язання відповідача є задавненим. Суд зауважив, що кредитор для охорони інтересів боржника, може пред`явити позов про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, які нараховані на заявлену вимогу, тільки разом з пред`явленням позову про стягнення заявленої вимоги. В апеляційній скарзі АТ «Сенс Банк» просило суд апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити. Апелянт зауважив, що обставини цієї справи не є подібними до обставин справи касаційного суду, правовий висновок якого застосував суд першої інстанції. Виконавчий лист щодо стягнення з відповідача кредитної заборгованості було пред`явлено до виконання, однак повністю не виконано через відсутність майна останнього. Застосування статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника та носить компенсаторний характер, відповідне право виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання і до моменту його усунення як плата за неправомірне користування грошовими коштами. В судовому засіданні представник апелянта підтримав доводи апеляційної скарги. Відповідач та його представник в суді проти апеляційної скарги заперечили, повністю підтримали рішення суду першої інстанції. Заслухавши пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про необхідність часткового задоволення апеляційної скарги з огляду на наступне. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Встановлено, що ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 30.06.2015 року у справі №755/11664/15-ц розглянуто заяву ПАТ «Укрсоцбанк» про видачу виконавчого листа про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованості по договору кредиту в сумі 4322253,63 грн. та третейського збору в сумі 25500 грн. 16.07.2015 року, на виконання вказаного судового рішення було видано виконавчого листа, який пред`явлено до виконання та відкрито виконавче провадження №50800466. Головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області Секретою О.М. прийнято постанову на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» про повернення вказаного виконавчого документу стягувачу. Згідно зі змістом даної постанови виконавчий лист було виконано частково, за повідомленням стягувача за вх. №1907 від 06.12.2016 року, залишок заборгованості боржника становив 2392834,90 грн. Як вбачається зі змісту акту проведених електронних торгів від 20.05.2016 року у виконавчому провадженні №15438882, приміщення, а саме, підвал загальною площею 238 кв.м., яке належало ОСОБА_1 , було примусово реалізовано в ході електронних торгів. Кошти в сумі 485058,60 грн. були сплачені на депозитний рахунок міського відділу державної виконавчої служби Кам`янець-Подільського міськрайонного управління юстиції. Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України). Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Відповідно до пункту 8.35. постанови від 18.03.2020 року у справі №902/417/18 (провадження №12-79гс19), Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Такі висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 року у справі №646/14523/15-ц. У пункті 8.22. постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року у справі №902/417/18 зазначено, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. При цьому компенсаторний характер процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, не свідчить про те, що вони є платою боржника за «користування кредитом» (тобто можливістю правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу). Такі проценти слід розглядати саме як міру відповідальності. На відміну від процентів за «користування кредитом», до процентів річних, передбачених зазначеною статтею, застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність. Отже, в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Вказаний висновок сформульований Великою Палатою Верховного Суду у пункті 54 постанови від 28.03.2018 року у справі №444/9519/12 (провадження №1410цс18) та пункті 6.19. постанови від 04.02.2020 року у справі №912/1120/16 (провадження №12-142гс19). Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції вказав, що позовна вимога про стягнення 3 % річних, які нараховані на задавнену вимогу, допускається тільки разом із пред`явленням позову про стягнення задавненої вимоги, якого банк не пред`явив. Колегія суддів не погоджується з такими висновками, виходячи з наступного. Відповідно до висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 року у справі №444/9519/12 (провадження №1410цс18), від 04.07.2018 року у справі №310/11534/13-ц (провадження №14-154цс18), від 31.10.2018 року у справі №202/4494/16-ц (провадження №14-318цс18), якщо банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, то такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом. Кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку у разі пред`явлення вимоги до позичальника про дострокове погашення боргу на підставі статті 1050 ЦК України. Разом з тим, права та інтереси кредитодавця в таких правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Відповідно до правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 10.04. та 27.04.2018 року у справах №910/16945/14 та №908/1394/17 від 16.11.2018 року, у справі №918/117/18 від 30.01.2019 року у справах №905/2324/17 та №922/175/18 від 13.02.2019 року, у справі №924/312/18, та правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 08.11.2019 року у справі №127/15672/16 (провадження №14-254цс19), до правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених статтею 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (стаття 257 цього Кодексу). Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і три проценти річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення. Невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову. Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2019 року у справі №127/15672/16 (провадження №14-254цс19). Від наведених висновків Велика Палата Верховного Суду не відступала. Вирішуючи спір, суд наведеного не врахував та дійшов необґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову банку про стягнення з ОСОБА_1 3% річних у зв`язку із непогашенням кредитної заборгованості та пропуском банком строку на повторне пред`явлення виконавчого листа до виконання, залишивши поза увагою, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням і право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення та обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову (постанова Верховного Суду від 24.04.2023 року у справі №947/68/22). Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України). Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Як вбачається з матеріалів справи, виконавчий лист №755/11664/15-ц, виданий 16.07.2015 року Дніпровським районним судом м. Києва на підставі судового рішення, ухваленого даним судом, пред`явлений до примусового виконання, заборгованість було стягнуто частково, виконавчий лист повернуто стягувачу, залишок заборгованості станом на 06.12.2016 року становив 2392834,90 грн., вказаного відповідач належними доказами не спростував. Посилання відповідача на повну сплату кредитної заборгованості, зокрема, шляхом набуття банком у власність іпотечного майна, а саме квартири АДРЕСА_1 , а також погашення кредиту за рахунок продажу даного майна, матеріалами справи не підтверджено. Згідно з наданим банком уточненим розрахунком заборгованості за період з 24.02.2019 року по 23.02.2022 року, 3% річних склали 215355,14 грн., а розмір інфляційних втрат склав 545566,36 грн. (а.с. 144). Позивачем правильно розраховано розмір 3% річних. Разом з тим, при розрахунку інфляційних втрат не враховано, що за відповідний період множаться індекси всіх місяців, а не вибірково. Статтею 625 ЦК України передбачено розрахунок індексу інфляції не за окремі інтервали часу, а в цілому за весь період прострочення і якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - «дефляція», то це не змінює його правової природи та не може мати наслідком пропуску такого місяця. Таким чином, правильний розрахунок інфляційних втрат за період з 24.02.2019 року по 23.02.2022 року є наступним: 2392834,90 грн. (сума боргу) ? 100,90% ? 101,00% ? 100,70% ? 99,50% ? 99,40% ? 99,70% ? 100,70% ? 100,70% ? 100,10% ? 99,80% ? 100,20% ? 99,70% ? 100,80% ? 100,80% ? 100,30% ? 100,20% ? 99,40% ? 99,80% ? 100,50% ? 101,00% ? 101,30% ? 100,90% ? 101,30% ? 101,00% ? 101,70% ? 100,70% ? 101,30% ? 100,20% ? 100,10% ? 99,80% ? 101,20% ? 100,90% ? 100,80% ? 100,60% ? 101,30% ? 101,60% (за період березень 2019 - лютий 2022) / 100%- 2392834,90 грн.= 523227,90 грн. Таким чином, враховуючи вищевикладене, з огляду на невірне встановлення судом обставин справи, а також неправильне застосування норм матеріального права, оскаржуване рішення підлягає скасуванню, з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову та стягнення з відповідача на користь банку 215355,14 грн. 3% річних та 523 227,90 грн. інфляційних втрат. Відповідно до положень статті 141 ЦПК України, з огляду на те, що позов задоволено частково, на 97,06% (738583,04 грн. / (760921,50 грн./100%)*100%), витрати апелянта, понесені в суді апеляційної інстанції в розмірі 16617,38 грн. (17120,73 грн.*97,06%/100%), підлягають стягненню з ОСОБА_1 на користь АТ «Сенс Банк». Разом з тим, оскільки матеріали справи не містять доказів понесення витрат позивачем при розгляді справи судом першої інстанції, відповідні витрати розподілу не підлягають. Керуючись ст.ст. 374, 376, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд, постановив: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Сенс Банк» задовольнити частково. Рішення Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 20 березня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення. Позов задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк» суму заборгованості за кредитним договором ДУ №966/42-РК13 від 16.11.2007 року у вигляді 3% річних та інфляційних втрат за період з 24.02.2019 року по 23.02.2022 року в розмірі 215355,14 грн. та 523227,90 грн., відповідно. В решті позову відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк» 16617,38 грн. судових витрат по сплаті судового збору в суді апеляційної інстанції. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 29 липня 2024 року. Судді: Р.С. Гринчук А.М. Костенко Т.В. Спірідонова