Постанова Одеський апеляційний суд № 947/13328/22

Номер провадження: 22-ц/813/1786/24 Справа № 947/13328/22 Головуючий у першій інстанції Гниличенко М. В. Доповідач Карташов О. Ю. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17.06.2024 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Карташова О.Ю. суддів: Коновалової В.А., Кострицького В.В. за участю секретаря судового засідання - Булацевської Я.В. учасники справи: позивач Київська окружна прокуратура міста Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради відповідач ОСОБА_1 розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду апеляційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури та апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Гареєв Євген Шамільович на рішення Київського районного суду міста Одеси від 31 травня 2023 року у цивільній справі за позовом Київської окружної прокуратури міста Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради до ОСОБА_1 про скасування рішення державного реєстратора, припинення права власності, звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки шляхом знесення об`єкта самочинного будівництва ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА Короткий зміст позовних вимог У червні 2022 року керівник Київської окружної прокуратури міста Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради - Радолов А.К. звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просить визнати незаконним та скасувати рішення приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Білоус Ірини Олександрівни № 51206247 від 19.02.2020 року, яким приміщення № 43 за адресою: Фонтанська дорога, 14-г переведено з «об?єкта житлової нерухомості» на «нежитлове приміщення» та змінено площу вказаного приміщення з 47,4 кв.м на 66,9 кв.м (реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна 1954241551101); припинити право власності ОСОБА_1 на нежитлове приміщення № НОМЕР_1 загальною площею 66,9 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна 1954241551101); зобов?язати ОСОБА_1 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку шляхом проведення перебудови приміщення № 43 загальною площею 66,9 кв.м по АДРЕСА_1 з метою приведення його до попередньої конфігурації та площі 47,4 кв.м, на яку зареєстровано право власності відповідно до договору купівлі-продажу від 24.12.2019 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Крикливою О.М. № 2641, зокрема, шляхом знесення самочинної добудови площею 19,5 кв.м.; стягнути з відповідача на користь Одеської обласної прокуратури судовий збір. Одночасно з позовною заявою позивачем було подано заяву про забезпечення позову шляхом заборони органам, які здійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно, проводити будь-які реєстраційні дії в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо нежитлового приміщення АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна 1954241551101); при винесенні судового рішення стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати за подачу заяви про забезпечення позову. Із позовної заяви вбачається, що з метою поновлення державних інтересів, скасування права власності на незаконно прибудоване приміщення та звільнення самовільно зайнятої земельної належної територіальній громаді м.Одеси, вбачається необхідність звернення Київської окружної прокуратури м.Одеси до суду в інтересах держави в особі власника землі - територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради з даним позовом. Київська окружна прокуратура посилається на те, що в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» до Одеської міської ради було скеровано лист від 12.01.2022 року за № 155 вих-22. в якому Одеську міську раду як власника забудованої земельної ділянки поінформовано про виявлені порушення при використанні земельної ділянки ОСОБА_2 , а також запитано інформацію щодо вжиття міською радою заходів позовного характеру за викладеними обставинами. Зі змісту відповіді директора юридичного департаменту Одеської міської ради від 10.02.2022 року за №13-пр/вих. вбачається, що з метою перевірки та встановлення обставин, викладених у листі, направлено запити до відповідних органів щодо надання інформації про прийняття Одеською міською радою рішень стосовно передачі у власність або користування земельної ділянки по АДРЕСА_1 та проведення заходів державного архітектурно-будівельного контролю з метою встановлення дотримання стандартів і правил під час виконання підготовчих та будівельних робіт. Після отримання вищезазначеної інформації та проведення її аналізу, за наявності підстав, Юридичним департаментом Одеської міської ради будуть вжиті відповідні заходи реагування. Представник прокуратури вказує, що окрім вищезазначеного листа юридичного департаменту від 10.02.2022 року, позовну заяву, предметом якої є скасування рішень державного реєстратора, припинення права власності, зобов?язання звільнити спірну земельну ділянку шляхом знесення об?єкта самочинної прибудови, до суду не було подано. У позовній заяві зроблено висновок, що Одеська міська рада як орган, уповноважений здійснювати захист інтересів держави у зазначених спірних правовідносинах, будучі поінформованою прокуратурою про порушення інтересів держави, упродовж розумного строку не здійснює захист інтересів держави. «Нездійснення захисту» полягає в тому, що Одеська міська рада за наявності факту порушення інтересів територіальної громади і держави в цілому, маючи відповідні повноваження для їх захисту, всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається, тобто фактично має місце бездіяльність відповідного органу. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Київського районного суду міста Одеси від 131.05.2023 року ухвалено позовні вимоги Київської окружної прокуратури міста Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради до ОСОБА_1 про скасування рішення державного реєстратора, припинення права власності, звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки шляхом знесення об?єкта самочинного будівництва - задовольнити частково. Визнати незаконним та скасовати рішення державного реєстратора приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Білоус Ірини Олександрівни № 51206247 від 19.02.2020 року, яким приміщення АДРЕСА_2 переведено з «об?єкта житлової нерухомості» на «нежитлове приміщення» та змінено площу вказаного приміщення з 47,4 кв.м. на 66,9 кв.м. (реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна 1954241551101). Припинити право власності ОСОБА_1 на нежитлове приміщення № 43 загальною площею 66,9 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна 1954241551101). В решті позовних вимог - відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , на користь Одеської обласної прокуратури (отримувач коштів - Одеська обласна прокуратура, адреса: 65026, м.Одеса. вул. Пушкінська, 3, ЕДРПОУ 03528552, рахунок UA808201720343100002000000564, банк ДКСУ у м.Києві, код банку отримувача 820172, код класифікації доходів бюджету 22030101) судовий збір у розмірі 6162,00 гривень. Короткий зміст вимог апеляційних скарг Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 в інтересах якої діє адвокат Гареєв Є.Ш. подала апеляційну скаргу. Із рішенням суду першої інстанції не погоджується у частині задоволення позову, вважає, що судом було неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи та порушено норми процесуального права, неправильно застосовано норми матеріального права. Просять скасувати рішення Київського районного суду м. Одеси від 31 травня 2023 року у справі №947/13328/22 і ухвалити нове рішення яким у позові відмовити у повному обсязі. Від виконувача обов`язків Одеської обласної прокуратура Химченко О. також надійшла апеляційна скарга. В скарзі зазначено, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовної заяви прокуратури ухвалено з порушенням норм процесуального права та неправильному застосуванні норм матеріального права. Виконувач обов`язків керівника Одеської обласної прокуратури просить Рішення Київського районного суду м. Одеси № 947/13328/22 в частині відмови у задоволенні позовної заяви прокурора скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким зобов`язати ОСОБА_1 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку шляхом проведення перебудови приміщення № 43, загальною площею 66,9 кв. м., по АДРЕСА_1 з метою приведення його до попередньої конфігурації та площі 47,4 кв. м., на яку зареєстровано право власності відповідно до договору купівлі-продажу від 24.12.2019 року, зокрема, шляхом знесення самочинної добудови, площею 19,5 кв. м. В іншій частині рішення суду першої інстанції щодо заявлених позовних вимог залишити без змін. Стягнути з відповідача на користь Одеської обласної прокуратури сплачений за подачу апеляційної скарги та позовної заяви судовий збір на рахунок Одеської обласної прокуратури. Узагальнені доводи осіб, які подали апеляційні скарги Апеляційна скарга ОСОБА_1 в інтересах якої діє адвокат Гареєв Є.Ш. мотивована тим, що суд помилково дійшов висновку, що спірна прибудова є самочинною. Так, звертається увагу суду, що колишній (первісний) власник квартири ОСОБА_3 отримав та затвердив проект будівництва балкону, а саме, проект інституту «Укржилремпроект» №46/90-01-АС. Згідно Виписки з рішення Київської райради народних депутатів від 21.12.1990 р. №776 слідує, що був затверджений проект інституту «Укржилремпроект» №46/90-01-АС гр. ОСОБА_3 на будівництво балкону консольного типу за адресою: АДРЕСА_3 . Також, мається технічний висновок від 1993 року № 1129/93-01-АС, в якому зазначено, що самочинно побудована прибудова примикає впритул до раніше побудованому та узаконеному балкону. Прибудова знаходиться лише у межах квартири АДРЕСА_4 і не закриває вікно кімнати. Прохід відбувається через існуючий балкон. Висновок: будівельні роботи виконані кваліфіковано та не викликають деформації. Також у цьому звіті є план прибудови, який також повністю повторює своїм виглядом план прибудови, який мається в технічних паспортах на квартиру. Окремо звертається увага, що в технічному висновку (і конкретно на плані) зазначено, що прибудова відбулась до вже раніше існуючого узаконеного балкону. Отже, з вказаних документів витікає, що колишній власник квартири ОСОБА_3 затвердив проект будівництва балкону, здійснив будівництво балкону, а потім його узаконив. Балкон є частиною існуючої сьогодні прибудови. Після цього він добудував до балкону, ще одну прибудову і разом вони склали, існуючу зараз прибудову до квартири АДРЕСА_5 . При цьому є підтверджуваний документ про виконання прибудови до балкону згідно з нормами будівництва. Окрім цього, після його смерті його дружина ОСОБА_4 отримала окремий дозвіл №155 від 26.05.2000 року на розширення балкону. Таким чином, частина спірної прибудови була узаконена, а на частину спірної прибудови існує дозвіл на будівництво. Отже, ця прибудова не є самочинною, а була незавершеним будівництвом. А тому, сторона відповідача вважає, що у даному випадку виключається застосування ст. 376 ЦК України. При цьому звертають увагу суду, що збільшення площі спірного об?єкту відбулось не за рахунок розширення ОСОБА_5 будівництва та змін зовнішніх геометричних розмірів об?єкту. Розмір квартири разом з прибудованими об?єктами становив 59,5 кв. м. за замірами 90х років. Якщо порівняти попередні та останній техпаспорти, то жодних добудов та змін зовнішніх стін не відбулось. Зміна розміру об?єкту з 59,5 на 66,9 відбулось виключно за рахунок демонтажу внутрішніх не несущих перегородок, «розкриття» балкону, видаленням зайвого «сміття» та більш точним замірам. Таким чином, Відповідачка взагалі нічого не прибудувала, а лише зробила сучасний ремонт у приміщенні, видалила зайве. Саму ж прибудову було зроблено попереднім власником квартири. Також в скарзі зазначається, що судом скасовано рішення державного реєстратора, але його не залучено як сторону по справі. Судом задоволено позовну вимогу, а саме визнано незаконним та скасовано рішення державного реєстратора приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Білоус Ірини Олександрівни №51206247 від 19.02.2020 року, яким приміщення АДРЕСА_5 переведено з «об?єкта житлової нерухомості» на «нежитлове приміщення» та змінено площу вказаного приміщення з 47,4 кв.м. на 66,9 кв.м. (реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна 1954241551101). При цьому до справи не залучено ані як відповідача, ані як третю особу - приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Білоус Ірину Олександрівну, хоча саме її рішення скасоване. Окрім цього, спірним було питання який слід застосувати пункт «Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», затвердженого постановою Кабміну від 25 грудня 2015 р. № 1127 (далі - Порядок). Позивач наполягав на застосуванні пункту 45 Порядку, у рішенні державного реєстратора зазначений пункт 18, а відповідач вважає, що слід застосовувати пункт 58 Порядку. Згідно пункту 58 Порядку, для державної реєстрації права власності на об?єкт нерухомого майна у разі, коли в документах, що подаються для такої реєстрації, відсутні відомості про технічні характеристики відповідного об?єкта, також подається технічний паспорт на такий об?єкт. За бажанням заявника у разі зміни технічних характеристик об?єкта нерухомого майна для державної реєстрації права власності на такий об?єкт може бути подано технічний паспорт, що містить актуальні відомості про технічні характеристики об?єкта, незалежно від наявності таких відомостей в документах, що подаються для відповідної реєстрації. У разі коли зміни технічних характеристик об?єкта нерухомого майна відбулися у зв?язку з проведенням будівельних робіт, що відповідно до законодавства потребують отримання дозволу на їх проведення, також подається документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об?єкта. В скарзі наголошується, що будівельні роботи щодо реконструкції відповідачкою не проводились. Прибудова побудована задовго до того, як вона придбала нерухомість, а внутрішнє переобладнання виконане відповідачкою не потребує дозволу на проведення будівельних робіт, та полягає у знесенні окремих не несущих конструкцій, видалення зайвого сміття. У випадку залучення реєстратора до справи він міг би надати обґрунтовані заперечення на позов у частині спірної державної реєстрації. Також в скарзі акцентується увага, що Одеська міська рада не представляє державу та її органи, а позов прокуратури поданий в інтересах держави в особі Одеської міської ради. Таким чином, позов поданий прокуратурою від імені держави, а учасником справи є орган місцевого самоврядування. Отже, у справі не вірне визначене коло учасників, прокуратура представляє інтереси установи, в інтересах якої позов не подавався, що зумовлює відмову у задоволенні позову. Виконувач обов`язків керівника Одеської обласної прокуратури мотивував апеляційну скаргу тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що рішення державного реєстратора підлягає скасуванню у судовому порядку як таке, що порушує права територіальної громади м. Одеси на земельну ділянку, на якій цей об?єкт знаходиться, та як таке, що прийняте із порушенням законодавства за відсутності документу, що засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об?єкта, загальною площею 66,9 кв. м, а право власності відповідача на вказаний спірний об?єкт нерухомого майна підлягає припиненню. Але, відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про звільнення самочинно зайнятої земельної ділянки, суд помилково дійшов висновку про передчасність такої позовної вимоги. Правовідносини, пов?язані з вибуттям з комунальної власності територіальної громади м. Одеси земельної ділянки, на якій розміщено спірний об?єкт нерухомого майна, становлять «суспільний», «публічний інтерес, а незаконність вибуття земельної ділянки з комунальної власності цьому суспільному інтересу не відповідає. У даному випадку «суспільним», «публічним» інтересом звернення прокурора до суду з відповідними позовними вимогами є задоволення суспільної потреби у відновленні законності та становища, яке існувало до порушення права комунальної власності на землю, та створення умов, за яких Одеська міська рада як правомірний власник відповідної земельної ділянки матиме змогу ефективно реалізовувати усі правоможності щодо неї, тобто реальне усунення негативних наслідків, які настали у зв?язку з самочинною реконструкцією об?єкта нерухомого майна за рахунок земельної ділянки територіальної громади міста. Приймаючи до уваги самочинність прибудови, загальною площею 19,5 кв.м, до квартири АДРЕСА_2 , що безпосередньо встановлена судом першої інстанції, законною та обґрунтованою є позовна вимога прокуратури про зобов?язання ОСОБА_1 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку шляхом проведення перебудови приміщення № НОМЕР_1 , загальною площею 66,9 кв. м по АДРЕСА_1 з метою приведення його до попередньої конфігурації та площі 47,4 кв.м, на яку зареєстровано право власності відповідно до договору купівлі-продажу від 24.12.2019, зокрема, шляхом знесення самочинної добудови площею 19,5 кв.м. Вказана позовна вимога є похідною від задоволеної судом першої інстанції позовної вимоги про визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності відповідача на спірний об?єкт нерухомого майна і є ефективним способом захисту прав позивача на відповідну земельну ділянку, а отже, підлягає задоволенню. В скарзі звертається увага, що прокуратурою подано позовну вимогу про зобов?язання звільнити самовільно зайняту земельну ділянку саме шляхом проведення відповідної перебудови із зазначенням, що суть такої перебудови зводиться до знесення самочинної добудови, площею 19,5 кв. м. Зазначене вище спростовує позицію суду першої інстанції про передчасність позовної вимоги прокурора про знесення самочинної добудови. Не погоджується прокурор і з тим, що Одеською міською радою порушено принцип належного урядування. Так, правильність визначення прокурором Одеської міської ради як власника земельної ділянки в якості позивача судом першої інстанції не ставиться під сумнів. Своєю чергою, виниклі спірні правовідносини не пов?язані з виправленням органом місцевого самоврядування раніше допущеної помилки, адже, жодних рішень щодо передачі у власність або користування земельної ділянки, за рахунок якої відповідачем збільшено площу належної йому квартири, Одеською міською радою не приймалось. Водночас, Одеська міська рада у спірних правовідносинах здійснює не владні управлінські функції зі здійснення контролю у сфері регулювання містобудівної діяльності, а повноваження власника відповідної земельної ділянки. Більш того, Одеська міська рада не наділена повноваженнями щодо внесення приписів про усунення порушень будівельного законодавства та проведення перевірок у зазначеній сфері, як про те помилково зазначає суд першої інстанції. У даному позові з огляду на характер спірних правовідносин, не вбачається невідповідності втручання держави у право власності відповідача критеріям правомірного втручання у право на мирне володіння майном. Так, втручання у мирне володіння відповідачем спірним нерухомим майном переслідує мету суспільного інтересу, а саме захисту права комунальної власності на відповідну земельну ділянку. Водночас, приймаючи до уваги, що збільшення площі належної відповідачу на праві власності квартири здійснено за рахунок незаконної, самочинної прибудови, заявлені у даній справі позовні вимоги за своїми наслідками не становлять втручання у право відповідача на мирне володіння своїм майном у розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Адже, у виниклих спірних правовідносинах щодо реєстрації права власності на самочинно реконструйований об?єкт нерухомого майна відсутній критерій законності та добросовісності набуття майна у власність, так як воно здійснено в порушення вимог чинного законодавства, яке е загальнодоступним, чітким та зрозумілим. Такі дії свідчать про їх недобросовісність у зв?язку з усвідомленням незаконності особою, що розраховує на помилку або співучасть у порушенні закону з боку державного органу (державний реєстратор). Тому позбавлення такої особи права власності на спірне майно не суперечитиме принципам, встановленим ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У даному випадку не здійснюється втручання у право відповідача на мирне володіння квартирою АДРЕСА_2 , загальною площею 47,4 кв. м, право власності на яку ним набуто на підставі договору купівлі-продажу від 24.12.2019. Зазначені обставини й факти, з огляду на зміст поняття «суспільного», «публічного» інтересу у вимогах прокурора, не дають підстав для висновку про порушення принципу «пропорційності». Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи Щодо відзиву на апеляційну скаргу Відзивів на апеляційні скарги від учасників судової справи до суду апеляційної інстанції в строк передбачений Законом не надходили. Пояснення учасників справи У судовому засіданні прокурор ОСОБА_6 надав пояснення по суті справи, доводи скарги підтримав. Відповідачка у судове засідання не з`явилася, про час і місце розгляду справи повідомлена належно, тому, в порядку ч. 2 ст. 372 ЦПК України її неявка не перешкоджає розгляду справи. Відповідно до ч. 1 ст.44ЦПК України імперативно визначено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Європейський суд з прав людини, у своїх рішеннях, наголошує, що кожна сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у справі за його участю, добросовісно користуватися належними йому процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. 17.06.2024 року на адресу апеляційного суду надійшло клопотання представника відповідачки адвоката Слободян Ю.В. про відкладення розгляду справи у зв`язку з участтю в іншій справі. Так, клопотання про відкладення розгляду справи неодноразово подавалися до апеляційного суду - 20.11.2024 року представнками відповідача адвокатом Кобилянським М.Ю. та адвокатом Слободян Ю.В., 11.03.2024 року представнками відповідача адвокатом Кобилянським М.Ю. та адвокатом Слободян Ю.В. Клопотання від 17.06.2024 року представника відповідачки адвоката Слободян Ю.В. про відкладення розгляду справи не підтверджено доказами щодо її участті в іншіх справах. За таких обставин, враховуючи неодноразові аналогічні клопотання та те, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, колегія суддів дійшла висновку щодо відмови у задоволення зазначеного клопотання. Фактичні обставини справи, встановлені судом Одеська міська рада є представницьким органом місцевого самоврядування, який відповідно до ст .ст. 1,10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» наділений правом представляти інтереси територіальної громади, приймати від її імені рішення та здійснювати від її імені та в її інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Органи місцевого самоврядування, згідно зі ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» є юридичними особами і наділяються цим та іншими законами власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону. Одеська міська рада відповідно до ст.1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» с представницьким органом місцевого самоврядування. Органи місцевого самоврядування, які одночасно здійснюють владні управлінські функції на основі законодавства, у земельних правовідносинах виступають як представницькі органи суб?єкта власності - народу України, територіальної громади, як власника землі щодо права розпорядження, притаманного власнику. З метою поновлення державних інтересів, скасування права власності на незаконно прибудоване приміщення та звільнення самовільно зайнятої земельної належної територіальній громаді м. Одеси, вбачається, що Київська окружна прокуратура м.Одеси звернулась до суду в інтересах держави в особі власника землі - територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради з даним позовом. Київською окружною прокуратурою до Одеської міської ради було скеровано лист від 12.01.2022 року за №155вих-22. в якому Одеську міську раду як власника забудованої земельної ділянки поінформовано про виявлені порушення при використанні земельної ділянки ОСОБА_1 , а також запитано інформацію щодо вжиття міською радою заходів позовного характеру за викладеними обставинами. Зі змісту відповіді директора юридичного департаменту Одеської міської ради від 10.02.2022 року за №13-пр/вих. вбачається, що з метою перевірки та встановлення обставин, викладених у листі, направлено запити до відповідних органів щодо надання інформації про прийняття Одеською міською радою рішень стосовно передачі у власність або користування земельної ділянки по АДРЕСА_1 та проведення заходів державного архітектурно-будівельного контролю з метою встановлення дотримання стандартів і правил під час виконання підготовчих та будівельних робіт. Після отримання вищезазначеної інформації та проведення її аналізу, за наявності підстав, Юридичним департаментом Одеської міської ради будуть вжиті відповідні заходи реагування. Представником прокуратури зазначено, що окрім вищезазначеного листа юридичного департаменту від 10.02.2022 року, позовну заяву, предметом якої є скасування рішень державного реєстратора, припинення права власності, зобов?язання звільнити спірну земельну ділянку шляхом знесення об?єкта самочинної прибудови, до суду не було подано. У позовній заяві зроблено висновок, що Одеська міська рада як орган, уповноважений здійснювати захист інтересів держави у зазначених спірних правовідносинах, будучі поінформованою прокуратурою про порушення інтересів держави, упродовж розумного строку не здійснює захист інтересів держави. «Нездійснення захисту» полягає в тому, що Одеська міська рада за наявності факту порушення інтересів територіальної громади і держави в цілому, маючи відповідні повноваження для їх захисту, всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається, тобто фактично має місце бездіяльність відповідного органу. На підставі Свідоцтва про право власності на житло від 24.02.1994 року квартира АДРЕСА_2 належала на праві спільної сумісної власності ОСОБА_7 та ОСОБА_4 . Із технічного паспорту, який є складовою частиною цього свідоцтва, складеного МП «Юрікс» вбачалось, що вказана квартира розташована на першому поверсі п?ятиповерхового будинку та складається із двох кімнат, житловою площею 29,4 кв.м., загальна площа квартири 47,4 кв.м., квартира обладнана балконом 1,0 кв.м., внаслідок добудови до балкону, самочинно возведена площа стала 2,5 кв.м. Відповідно технічного паспорту, складеного КП «БТІ» Одеської міської ради від 10.10.2019 року, на ім?я ОСОБА_8 вбачається, що загальна площа квартири АДРЕСА_2 становить 59,5 кв.м., житлова площа 29,4 кв.м., крім того, обладнано веранду, площею 4,2 кв.м. та веранду, площею 8,9 кв.м., вказані веранди не мають дозвільних документів. Згідно Свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 05.11.2019 року спадкоємцями зазначеного в заповіті майна ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 є ОСОБА_8 та ОСОБА_9 в рівних частках на спадщину - квартира АДРЕСА_2 . Вказана квартира складається з двох житлових кімнат, загальною площею 47,4 кв.м., в тому числі житловою площею 29,4 кв.м. Однак, у свідоцтві про право на спадщину від 05.11.2019 року зазначено, що на самочинно прибудовані приміщення: веранда, площею 4,2 кв.м. та веранда, площею 8,9 кв.м. свідоцтво про право на спадщину не видавалось. 05.11.2019 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Черненко І.П. прийняті рішення за індексними номерами -58194182 та 49537004 про державну реєстрацію права спільної часткової власності на квартиру загальною площею 47,4 кв.м, житловою площею 29,4 кв.м за адресою: АДРЕСА_5 (реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна 1954241551101) за ОСОБА_9 та ОСОБА_8 . Підставою вказаних реєстрацій стали: витяг про реєстрацію в Спадковому реєстрі серії та номеру 58194111, виданий 05.11.2019 року, свідоцтво про право на спадщину за заповітом серія та номер 1455. У подальшому, рішенням приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Крикливої О.М. від 24.12.2019 року з індексним номером 50455626 зареєстровано право власності на квартиру загальною площею 47,4 кв м, житловою площею 29,4 кв.м за адресою: АДРЕСА_5 (реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна 954241551101) за ОСОБА_10 . Підставою для державної реєстрації права власності став договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Крикливою О.М. 24.12.2019 року №2641. Відповідно до вказаного договору, продавці ОСОБА_8 та ОСОБА_9 передали у власність, а покупець ОСОБА_10 при йняла у приватну власність квартиру за адресою: АДРЕСА_3 , що в цілому складається з двох житлових кімнат, загальною плошею 47.4 кв.м, в тому числі житловою площею 29, 4 кв.м. Також в даному договорі зазначено, що за домовленістю сторін технічна інвентаризація об`єкта нерухомого майна перед його відчуженням не проводилась, продавці свідчать, що самочинних переобладнань, перепланувань, добудов, перебудов, реконструкцій щодо об`єкта нерухомого майна не здійснювали. В подальшому, рішенням приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Білоус І.О., від 19.02.2020 року за №51206247 на підставі доданого технічного пасторту б/н, виданого 06.02.2020 року, видавник: ТОВ «АБТ», та висновку серія та номер: 3873029, виданого 06.02.2020 року, видавник: ТОВ «АБТІ» внесені зміни до розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а зокрема: «об?єкт житлової нерухомості» змінено на «нежитлове приміщення»; загальна площа: 47,4 кв.м, житлова площа: 29,4 кв.м» змінено на «загальна площа: 66,9 кв.м». Також, внесені зміни в частині адреси, а саме змінено з « АДРЕСА_5 » на « АДРЕСА_5 ». Згідно технічного паспорту на групу нежитлових приміщень АДРЕСА_2 , виготовленого ТОВ «АБТІ» станом на 06.02.2020 року та виданого на ім?я замовника технічної інвентаризації ОСОБА_1 , загальна площа приміщень, підрахована за формулами підрахунку площ, становить 66,9 кв.м., з якої основна становить 45,5 кв.м, допоміжна - /1,4 кв.м./. Відповідно до Висновку № 3873029 від 06.02.2020 року, виданого ТОВ «БТІ» ОСОБА_1 , квартира за адресою: АДРЕСА_5 має загальну площу 66,9 кв.м., об?єкт нерухомості розташований на першому поверсі. Відповідно до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, вказані зміни зареєстровано на підставі технічного паспорту серія та номер: б/н, виданого 06.02.2020 року, видавник ТОВ «АБТІ», та висновку, серія та номер: 3873029, виданого 06.02.2020 року, видавник ТОВ «AБТІ». Також за обставинами справи встановлено, що відповідач набула у власність квартиру, якою вона правомірно користувалась за цільовим призначенням, попередніми власниками квартири було прибудовано добудову, на будівництво якої колишній власник отримав дозвіл, та частково узаконено балкон, у подальшому безпосередньо відповідач частково збільшила добудову, та на підставі договору оренди нерухомого майна від 27.05.2020 року та договору суборенди нерухомого майна від 07.07.2020 року спірне приміщення АДРЕСА_4 було передано в тимчасове платне користування АТ Укрпошта для розміщення поштового відділення.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Позиція апеляційного суду Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного. Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України). Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України). Згідно з положенням частини третьої статті 13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів. Застосовані норми права та мотиви, з яких виходить апеляційний суд Щодо повноважень прокурора на звернення до суду з позовом в інтересах держави в особі Одеської міської ради Відповідно до статті 1 Закону України «Про прокуратуру» прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави. Пунктом 2 частини першої статті 2 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що на прокуратуру покладається функція представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом та главою 12 розділу III ЦПК України. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (частина третя статті 23 Закону України «Про прокуратуру»). Вказаним приписам кореспондують відповідні приписи ЦПК України, зокрема у частині четвертій статті 56 цього Кодексу визначено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Системне тлумачення норм частин четвертої, п`ятої статті 56 ЦПК України та статті 23 Закону України «Про прокуратуру» дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність такого органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює (доповнює) в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. Подібні за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19). Виходячи зі змісту наведених норм права, підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, вжиття прокурором всіх передбачених чинним законодавством заходів, які передують зверненню прокурора до суду для здійснення представництва інтересів держави, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва. Таким чином, у кожному такому випадку прокурор повинен навести, а суд - перевірити причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду. Звертаючись до суду з даним позовом, прокурор посилався на те, що відповідач незаконно здійснив будівництво прибудови до своєї квартири, розташованої на першому поверсі за адресою: АДРЕСА_1 , із зайняттям земельної ділянки територіальної громади м. Одеси, яка йому для цієї мети не виділялась. При цьому зазначив, що Одеською міською радою заходи цивільно-правового характеру для поновлення прав територіальної громади не вживалися, отже, відповідно до статті 26 Закону України «Про прокуратуру», статті 56 ЦПК України наявні правові підстави для звернення прокурора до суду з метою захисту інтересів держави. Щодо визнання незаконним та скасування рішення приватного нотаріуса, припининення право власності Конституції України наділяє територіальні громади правом безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляти майном, що є в комунальній власності (стаття 143). Згідно зі статтями 316, 317, 321, 391 ЦК України право власності - це право особи володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном на свій розсуд, але в межах, передбачених законом. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Відповідно до частин першої, другої, четвертої статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. Суб`єктами права власності на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування (пункт б частини першої статті 80 ЗК України). Землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об`єкти комунальної власності (частини перша - друга статті 83 ЗК України). У частині другій статті 152 ЗК України зазначено, що лише власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, укладати договори в рамках державно-приватного партнерства, у тому числі концесійні договори, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду(частина п`ята статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»). Відповідно до частин другої, четвертої статті 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (тут і далі в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) суб`єкти містобудування зобов`язані додержуватися містобудівних умов та обмежень під час проектування і будівництва об`єктів. Право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації. Проектування та будівництво об`єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку: 1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних; 2) розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи; 3) затвердження проектної документації; 4) виконання підготовчих та будівельних робіт; 5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів; 6) реєстрація права власності на об`єкт містобудування (частина п`ята статті 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»). Згідно з частинами першою - третьою та восьмою статті 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» основними складовими вихідних даних є: 1) містобудівні умови та обмеження; 2) технічні умови; 3) завдання на проектування. Фізична або юридична особа, яка подала виконавчому органові сільської, селищної, міської ради або у разі розміщення земельної ділянки за межами населених пунктів - районній державній адміністрації заяву про намір щодо забудови земельної ділянки, що перебуває у власності або користуванні такої особи, повинна одержати містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва. Містобудівні умови та обмеження надаються відповідними уповноваженими органами містобудування та архітектури на підставі містобудівної документації на місцевому рівні на безоплатній основі за заявою замовника, до якої додаються: 1) копія документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, або копія договору суперфіцію; 2) копія документа, що посвідчує право власності на об`єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці, або згода його власника, засвідчена в установленому законодавством порядку (у разі здійснення реконструкції або реставрації); 3) викопіювання з топографо-геодезичного плану М 1:2000; 4) витяг із Державного земельного кадастру. Містобудівні умови та обмеження є чинними до завершення будівництва об`єкта незалежно від зміни замовника. Реконструкція, реставрація або капітальний ремонт об`єктів будівництва без зміни зовнішніх геометричних розмірів їхніх фундаментів у плані, реконструкція або капітальний ремонт автомобільних доріг, залізничних колій, ліній електропередачі, зв`язку, трубопроводів, інших лінійних комунікацій у межах земель їх розміщення, а також комплексна реконструкція кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду і нове будівництво об`єктів інженерно-транспортної інфраструктури відповідно до містобудівної документації на замовлення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування на відповідних землях державної чи комунальної власності можуть здійснюватися за відсутності документа, що засвідчує право власності чи користування земельною ділянкою (частина четверта статті 34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності». Відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» після набуття права на земельну ділянку та відповідно до її цільового призначення замовник може виконувати підготовчі роботи, визначені будівельними нормами, стандартами і правилами, з повідомленням органу державного архітектурно-будівельного контролю. Форма повідомлення про початок виконання підготовчих робіт, порядок його подання, форма повідомлення про зміну даних у поданому повідомленні визначаються Кабінетом Міністрів України. Таким чином, у разі проведення нового будівництва або реконструкції об`єкта будівництва, що передбачає зміну геометричних розмірів фундаментів у плані, замовник будівництва зобов`язаний підтвердити своє право на проведення будівельних робіт документом, що посвідчує право власності чи право користування земельною ділянкою, на якій буде розміщено об`єкт нерухомості, та, відповідно, вказати інформацію про такий документ у декларації про готовність об`єкта до експлуатації. Судовим розглядом встановлено, що власником квартири по АДРЕСА_1 загальною площею 47,4 кв.м. є ОСОБА_1 на підставі Договору купівлі продажу від 24.12.2019 року № 2641. Після реконструкції відповідачем вказаної житлової квартири (приміщення) по АДРЕСА_1 , збільшилася площа з 47, 4 кв.м. до 66, 9 кв.м. Відповідно до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, вказані зміни зареєстровано на підставі технічного паспорту серія та номер: б/н, виданого 06.02.2020 року, видавник ТОВ АБТІ, та висновку, серія та номер: 3873029, виданого 06.02.2020 року, видавник ТОВ АБТІ. Відповідно до листа Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради від 18.06.2021 року в реєстрі будівельної діяльності відсутня інформація щодо одержання права на виконання будівельних робіт або прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів за адресою: АДРЕСА_5 . Інформації про те, що земельна ділянка, за вказаною адресою, передавалась у власність або користування, у Департаменту комунальної власності Одеської міської ради не має. Відсутня вказана інформація і у Головного управління держгеокадастру в Одеській області. За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, щодо скасовування рішення державного реєстратора приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Білоус І.О. № 5106247 від 19.02.2020 року, яким приміщення АДРЕСА_2 переведено з об`єкта житлової нерухомості на нежитлове приміщення та змінено площу вказаного приміщення з 47,4 кв.м. на 66,9 кв.м., як такого, що прийняте без будь-яких законних підстав. Районним судом враховано позицію Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 23 червня 2020 року у справі №680/214/16-ц, згідно з якою Велика Палата Верховного Суду виходить з можливості вирішення в судовому порядку вимоги про скасування реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації для відновлення становища власника у спірних правовідносинах та вказала на те, що будівництво об`єкта на земельній ділянці, яка не була для цього відведена повинно мати наслідком скасування реєстрацію декларації судом. Крім того, при розгляді 07 квітня 2020 року справи №916/2791/13 Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності немає. Державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності. А тому суд першої інстанції правильно виходив з того, що скасування рішення реєстратора приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Білоус І.О. № 5106247 від 19.02.2020 року є ефективним способом захисту порушеного права та інтересу територіальної громади м. Одеси в особі прокуратури, оскільки спростовує підстави оформлення права власності відповідачем на незаконну реконструкцію квартири із зайняттям земельної ділянки, та відповідає завданням цивільного судочинства. Місцевий суд слушно відхилив посилання відповідача в частині того, що зміна розміру об`єкту з 59,5 на 66,9 відбулося виключно за рахунок демонтажу внутрішніх не несущих перегородок, розкриття балкону, видалення зайвого сміття та більш точним замірам. Оскільки, в даному випадку самочинну прибудову було здійснено за рахунок землі комунальної власності, та частково здійснено демонтаж віконного та дверного отворів, що є втручанням в несучі конструкції житлового будинку. Тобто, це не була внутрішня реконструкція квартири. Крім того, не допускається набуття права власності на об`єкти нерухомого майна особою, яка не має права власності або іншого речового права на земельну ділянку. Правильним є висновок місцевого суду, щодо відхилення доводів відповідача, що спірну прибудову було побудовано не відповідачем, а колишнім власником житла, та на будівництво було отримано дозвіл, тобто відповідач не є особою, яка здійснила самочинне будівництво. При цьому, суд приняв до уваги постанову Верховного Суду від 22.09.2021 року (№755/3782/17), в якої зазначено, що суди дійшли помилкового висновку про те, що особа не є належним відповідачем, оскільки не він здійснював самочинне будівництво та не є особою, яка самовільно зайняла спірну земельну ділянку та зробив висновок про те, що набувши у власність нежитлове приміщення відповідач набув усі права та обов`язки щодо придбаного майна, які мав первісний його власник. Є обґрунтованим і висновок суду, що є хибними доводи представника відповідача про те, що оскільки прибудову було здійснено до 05.08.1992 року, то відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 05.08.1992 року № 449 «Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів державного замовлення», закон не передбачав процедуру введення нерухомого майна в експлуатацію, побудованого до 05.08.1992 року, оскільки чинне законодавство не встановлює обов`язку вводити в експлуатацію індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, збудовані у період до 5 серпня 1992 року, однак це не стосується жилих квартир в багатоквартирних будинках. Відповідно до п.45 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №1127 від 2512.2015 року (в редакції чинній на дату прийняття державним реєстратором вищевказаного рішення) одним із документів, для державної реєстрації права власності у зв`язку зі зміною суб`єкта такого права в результаті реконструкції об`єкта нерухомого майна, у тому числі в результаті переведення об`єкта нерухомого майна із житлового у нежитловий або навпаки подається документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта. Щодо звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки шляхом знесення об`єкта самочинного будівництва Так, суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні вимоги про знесення будівлі, залишив поза увагою приписи ч. 4 ст. 376 ЦК України, відповідно до яких якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. У постановах Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі № 822/2149/18 (провадження № К/9901/5732/19) та від 10 квітня 2020 року у справі № 344/4319/16-а (провадження № К/9901/18858/18) зроблено висновки про те, що «…правове значення має позиція власника (користувача) земельної ділянки, а також дотримання прав інших осіб. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина четверта статті 376 ЦК України). В цьому випадку знесення самочинного будівництва можливе без попереднього рішення суду про зобов`язання особи, яка здійснила будівництво, провести відповідну перебудову. Це є логічним та виправданим, оскільки такі види самочинного будівництва, безперечно, не можуть бути приведені до легітимного стану шляхом перебудови». За обставин, коли належний власник земельної ділянки не надавав згоди на будівництво на його земельній ділянці об`єкта нерухомого майна, він має право вимагати усунення будь-яких порушень його прав як власника земельної ділянки шляхом знесення усіх об`єктів, зокрема й самочинного будівництва, навіть у разі його державної реєстрації, здійсненого не власником або без його згоди. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 204/3027/20 (провадження № 61-2199св22), від 01 лютого 2023 року у справі № 204/1053/20 (провадження № 61-21119св21), від 22 червня 2023 року у справі № 592/16491/18 (провадження № 61-9539св22), від 04 січня 2024 року у справі № 680/1009/16-ц (провадження № 61-3906св23). Враховуючи, що прибудова, яка розташована на землях територіальної громади м. Одеси, є самочинно збудованою та перешкоджає територіальній громаді здійснювати повноваження власника відповідної земельної ділянки, апеляційний суд дійшов висновку, що ця прибудова загальною площею 19,5 кв.м підлягає знесенню. Оскільки, в цій справі саме власник земельної ділянки заперечує проти спорудження на ній самочинного будівництва всупереч вимогам закону, а тому можливість такого знесення не ставиться в залежність від встановлення обставин отримання відповідачкою припису про усунення порушень законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм і правил. Такі обставини суд встановлює у разі звернення до суду на підставі частини сьомої статті 376 ЦК України. Відповідачка не надала доказів того, що усунення порушення прав позивача через самочинне будівництво можливе без застосування крайнього заходу знесення спірної споруди, а шляхом проведення перебудови. Щодо дотримання принципів правомірного втручання у право мирного володіння Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України). Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції). Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три окремі норми: перша - виражається у першому реченні першого абзацу, закладає принцип мирного володіння майном і має загальний характер; друга - викладена у другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; третя - закріплена у другому абзаці та визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна у загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «"East/West Alliance Limited" проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168). Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право: втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними; якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів; втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)). Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії. З урахуванням приписів статті 328 ЦК України відповідачка не мала жодних юридичних підстав вважати, що у неї виникло право власності на самочинно споруджений об`єкт. Це право не виникає з факту його державної реєстрації. Остання, як неодноразово зазначала Велика Палата Верховного Суду, є тільки одним із фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності не має. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення цього права (див. постанови від 7 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13 (пункт 6.31), від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16-ц (пункт 55), від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17 (пункт 116), від 20 липня 2022 року у справі № 923/196/20 (пункт 46), від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (пункт 123)). Тому задоволення позову щодо знесення самочинної прибудови до квартири на земельній ділянці, яка є власністю територіальної громади, відновить рівновагу між загальними інтересами територіальної громади у користуванні та розпорядженні належною їй комунальною земельною ділянкою й індивідуальним інтересом відповідачки у правомірному користуванні та розпорядженні її квартирою у багатоквартирному будинку. Відповідно до цього майновий тягар, пов`язаний із задоволеною вимогою, не можна вважати для відповідачки надмірним. Таким чином, беручи до уваги вищенаведене апеляційний суд вважає, що доводи скарги Одеської обласної прокуратури є обґрунтованими. Тому цю скаргу слід задовольнити, скасувати рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог Одеської міської ради про зобов`язання ОСОБА_1 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку шляхом проведення перебудови приміщення № 43 загальною площею 66,9 кв.м по АДРЕСА_1 з метою приведення його до попередньої конфігурації та площі 47,4 кв.м., з ухваленням нового рішення про задоволення цих позовних вимог. В задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 слід відмовити з вищенаведених підстав. Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України). Згідно вимог п. п. 1, 3, 4 ч. 1, 2 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Враховуючи викладене, рішення суду підлягаю скасуванню в частині відмови у задоволенні позовної заяви прокурора, щодо зобов`язання ОСОБА_1 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку шляхом проведення перебудови приміщення № 43 загальною площею 66,9 кв.м по АДРЕСА_1 з метою приведення його до попередньої конфігурації та площі 47,4 кв.м, на яку зареєстровано право власності відповідно до договору купівлі-продажу від 24.12.2019 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Крикливою О.М. № 2641, зокрема, шляхом знесення самочинної добудови площею 19,5 кв.м. В іншій частині рішення суду необхідно залишити без змін. Щодо судових витрат Відповідно до частини 13ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до ст. 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначаються, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Згідно ч.1,п.п.1,2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позовні вимоги прокуратури підлягають задоволенню, то понесені витрати на судовий збір та витрати, пов`язані з розглядом справи, слід покласти на відповідачів. Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 376, ст. 384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Гареєв Євген Шамільович, залишити без задоволення. Апеляційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури задовольнити. Рішення Київського районного суду міста Одеси від 31 травня 2023 року в оскаржуваній частині скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення. Зобов`язати ОСОБА_1 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку шляхом проведення перебудови приміщення № 43 загальною площею 66,9 кв.м по АДРЕСА_1 з метою приведення його до попередньої конфігурації та площі 47,4 кв.м, на яку зареєстровано право власності відповідно до договору купівлі-продажу від 24.12.2019 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Крикливою О.М. № 2641, зокрема, шляхом знесення самочинної добудови площею 19,5 кв.м. Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , на користь Одеської обласної прокуратури (отримувач коштів - Одеська обласна прокуратура, адреса: 65026, м. Одеса, вул. Пушкінська, 3, ЄДРПОУ 03528552, рахунок UA808201720343100002000000564, банк ДКСУ у м. Києві, код банку отримувача 820172, код класифікації доходів до бюджету 22030101) судовий збір у розмірі 13685 гривень 50 копійок. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення. Касаційна скарга може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду. Головуючий О.Ю. Карташов Судді В.А. Коновалова В.В. Кострицький