Постанова КЦС ВС № 726/1092/20

Постанова Іменем України 12 вересня 2022 року м. Київ справа № 726/1092/20 провадження № 61-5368св22 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Червинської М. Є., учасники справи: позивач - заступник прокурора Чернівецької обласної прокуратури в інтересах держави в особі Чернівецької міської ради, відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: Головне управління Держгеокадастру в Чернівецькій області, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Кривцова Крістіна Танасіївна, приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Іпатова Марія Миколаївна, приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Лірниченко Наталя Миколаївна, приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Холоменюк Олена Ігорівна, розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Садгірського районного суду м. Чернівці від 04 березня 2021 року у складі судді Байцар Л. В. та постанову Чернівецького апеляційного суду від 26 травня 2022 рокуу складі колегії суддів: Одинака О. О., Перепелюк І. Б., Половінкіної Н. Ю., ВСТАНОВИВ: ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог У серпні 2020 року заступник прокурора Чернівецької обласної прокуратури в інтересах держави в особі Чернівецької міської ради звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсними договорів, скасування державної реєстрації та припинення права, усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Апеляційного суду Чернівецької області від 07 грудня 2017 року у справі № 726/1108/17 скасовано рішення Садгірського районного суду м. Чернівці від 13 липня 2017 року, яким за ОСОБА_5 визнано право власності на громадську будівлю (автомийку), площею 66,50 кв. м, яка складається з будівлі літ. «А», загальною площею 66,50 кв. м, навісу літ. «А'», навісів літ. «А''», літ. «А'''», літ. «А''''», очисної споруди І в АДРЕСА_1 . Постановою Чернівецького апеляційного суду від 27 листопада 2018 року у справі № 726/250/18 скасовано ухвалу Садгірського районного суду м. Чернівці від 20 квітня 2018 року про затвердження мирової угоди між ОСОБА_7 та ОСОБА_4 , відповідно до якої за ОСОБА_7 визнано право власності на громадську будівлю (автогазовий заправочний пункт - далі АГЗП), яка складається з навісу газової колонки І, підземних резервуарів ІІ, рекламної конструкції ІІІ, які розташовані в АДРЕСА_2 , та зареєстровано право власності в Державному реєстрі речових прав та Реєстрі прав власності на нерухоме майно. Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно первинна реєстрація автомийки по АДРЕСА_1 , як об`єкта нерухомості, здійснена на підставі рішення Садгірського районного суду м. Чернівці від 13 липня 2017 року у справі № 726/1108/17. Аналогічно первинна реєстрація АГЗП, який знаходиться по АДРЕСА_2 , як об`єкта нерухомості, здійснена на підставі ухвали Садгірського районного суду м. Чернівці від 20 квітня 2018 року у справі № 726/250/18. При цьому ОСОБА_4 , ОСОБА_7 та ОСОБА_5 не отримували жодних дозвільних документів на будівництво автомийки та АГЗП, який є джерелом підвищеної небезпеки, не подавали декларацію про готовність об`єктів до експлуатації і не отримували для даних цілей земельну ділянку у власність або користування. Відсутність зазначених документів свідчить про самочинність будівництва об`єктів, що виключає можливість визнання на них права власності в порядку, визначеному статтею 376 ЦК України, що і було констатовано судом апеляційної інстанції в судових рішеннях від 07 грудня 2017 року та 27 листопада 2018 року (справи № 726/1108/17, № 726/250/18). Більш того, згідно із даними Департаменту містобудівного комплексу та земельних відносин Чернівецької міської ради на місці самочинно збудованого об`єкта автомийки та АГЗП по АДРЕСА_1 відповідно до детального плану території, затвердженого рішенням Чернівецької міської ради № 1141 від 06 березня 2014 року, який є невід`ємною частиною генерального плану м. Чернівців, запроектовано будівництво дороги, а тому зазначене самочинне будівництво суперечить вимогам чинної містобудівної документації. Головним управлінням Держгеокадастру в Чернівецькій області 21 травня 2020 року проведена перевірка дотримання вимог земельного законодавства та встановлено, що за вказаними адресами здійснено самовільне зайняття земельної ділянки. Отже, ОСОБА_5 та ОСОБА_7 не набули права власності на автомийку та АГЗП, оскільки судові рішення, якими було визнано таке право, скасовані судом апеляційної інстанції, а тому не можуть бути підставою виникнення цивільних прав та обов`язків з моменту їх ухвалення. Натомість ОСОБА_5 та ОСОБА_7 зареєстровано право власності на дані об`єкти. У подальшому спірні об`єкті відчужено за договорами купівлі-продажу на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які у свою чергу передали ці об`єкти нерухомості в іпотеку з метою забезпечення зобов`язань за кредитним договором. Прокурор вважав, що дії по відчуженню самочинно збудованих об`єктів на земельній ділянці комунальної власності та передання їх в іпотеку спрямовані на заволодіння земельною ділянкою територіальної громади м. Чернівці поза її волею та створення перешкод у її звільненні та поверненні. Посилаючись на викладене, прокурор просив суд: 1) визнати недійсним договір купівлі-продажу частини нерухомого майна від 11 серпня 2017 року за № 18438, а саме 1/2 громадської будівлі (автомийки) (індексний номер: 36583853 від 11 серпня 2017 року) по АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 ; 2) визнати недійсним договір купівлі-продажу частини нерухомого майна від 14 серпня 2017 року за № 18643, а саме 1/2 громадської будівлі (автомийки) (індексний номер: 36608421 від 14 серпня 2017 року) по АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 ; 3) визнати недійсним договір купівлі-продажу частини нерухомого майна від 29 травня 2018 року за № 288, а саме 1/2 громадської будівлі (АГЗП) (індексний номер: 41322553 від 29 травня 2018 року) по АДРЕСА_2 , укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_2 ; 4) визнати недійсним договір купівлі-продажу частини нерухомого майна від 30 травня 2018 за № 300, а саме 1/2 громадської будівлі (АГЗП) (індексний номер: 41342064 від 30 травня 2018 року) по АДРЕСА_2 , укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_1 ; 5) визнати недійсним пункт 1.5 договору позики грошових коштів та іпотеки нерухомого майна від 07 вересня 2018 року № 5919, укладений між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , з однієї сторони, та ОСОБА_3 , з іншої сторони. 6) визнати недійсним пункт 1.5 договору позики грошових коштів та іпотеки нерухомого майна від 08 грудня 2017 року № 1439, укладений між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , з однієї сторони, та ОСОБА_6 , з іншої сторони; 7) скасувати державну реєстрацію права власності на нерухоме майно - громадську будівлю (автомийку) по АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкту нерухомості № 1322056573101) та припинити право власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ; 9) скасувати державну реєстрацію права власності на нерухоме майно - громадську будівлю (АГЗП) по АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкту нерухомості № 1560225273210) та припинити право власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ; 10) скасувати державну реєстрацію іпотеки, зареєстрованої на підставі договору позики грошових коштів та іпотеки нерухомого майна від 08 грудня 2017 року № 1439, укладеного між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , з однієї сторони, та ОСОБА_6 , з іншої сторони, оформлену записом, вчиненим приватним нотаріусом Лірниченко Н. М. за № 23834650; 11) скасувати державну реєстрацію іпотеки, зареєстрованої на підставі договору позики грошових коштів та іпотеки нерухомого майна від 07 вересня 2018 року за № 5919, укладеного між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , з однієї сторони, та ОСОБА_3 , з іншої сторони, оформлену записом, вчиненим приватним нотаріусом Холоменюк О. І. за № 27825110; 12) усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою площею 0,15 га (кадастровий номер 7310136900:40:005:0031) шляхом звільнення її від об`єктів нерухомості, а саме: громадських будівель (автомийки) по АДРЕСА_1 та громадської будівлі (АГЗП) по АДРЕСА_2 . Ухвалою Садгірського районного суду м. Чернівці від 28 жовтня 2020 року залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Головне управління Держгеокадастру в Чернівецькій області, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , приватних нотаріусів Чернівецького міського нотаріального округу Кривцову К. Т., ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 . Справа розглядалась судами неодноразово. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Садгірського районного суду м. Чернівці від 04 березня 2021 року позовні вимоги задоволено. Визнано недійсним договори купівлі-продажу від 11 серпня 2017 року за № 18438, від 14 серпня 2017 року за № 18643, від 29 травня 2018 року за № 288, від 30 травня 2018 року за №

300. Визнано недійсним пункт 1.5 договорів позики грошових коштів та іпотеки нерухомого майна від 07 вересня 2018 року № 5919, від 08 грудня 2017 року № 1439. Скасовано державну реєстрацію права власності на нерухоме майно - громадську будівлю (автомийку) по АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкту нерухомості № 1322056573101), припинено право власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Скасовано державну реєстрацію права власності на нерухоме майно - громадську будівлю (АГЗП) по АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкту нерухомості № 1560225273210), припинено право власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Скасовано державну реєстрацію іпотеки, зареєстрованої на підставі договорів позики грошових коштів та іпотеки нерухомого майна від 08 грудня 2017 року № 1439, від 07 вересня 2018 року за № 5919. Усунуто перешкоди у користуванні земельною ділянкою площею 0,15 га (кадастровий номер 7310136900:40:005:0031) шляхом звільнення її від об`єктів нерухомості, а саме: громадських будівель (автомийки) по АДРЕСА_1 та громадської будівлі (АГЗП) по АДРЕСА_2 . Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що ОСОБА_5 та ОСОБА_7 не набули права власності на автомийку по АДРЕСА_1 та АГЗП по АДРЕСА_2 , оскільки судові рішення, якими було визнано таке право, скасовані судом апеляційної інстанції і не можуть бути підставою виникнення цивільних прав та обов`язків з моменту їх ухвалення. Подальші дії по відчуженню самочинно збудованих об`єктів на земельній ділянці комунальної власності та їх передання в іпотеку спрямовані на заволодіння земельною ділянкою територіальної громади м. Чернівці поза її волею та створення перешкод у звільненні та поверненні такої ділянки. Короткий зміст постанови апеляційного суду Постановою Чернівецького апеляційного суду від 18 травня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Садгірського районного суду м. Чернівці від 04 березня 2021 року скасовано, у задоволенні позову відмовлено. Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанцій, виходив із того, що спір вирішено за неналежного суб`єктного складу, оскільки до участі у справи не було залучено у якості відповідачів всі сторони оспорюваних договорів та належних відповідачів за вимогами про скасування державної реєстрації речових прав. Крім того, колегією суддів враховано, що скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства. Апеляційний суд також вказав, що оскаржуване рішення суду першої інстанції по суті не переглядав, а відмова у задоволенні позову не позбавляє позивача права на захист шляхом звернення до суду з відповідним позовом до належних відповідачів. Короткий зміст постанови касаційного суду Постановою Верховного Суду від 12 квітня 2022 року касаційну скаргу заступника керівника Чернівецької обласної прокуратури задоволено частково. Постанову Чернівецького апеляційного суду від 18 травня 2021 року в частині вирішення позовних вимог про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою скасовано, а справу в цій частині передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. В іншій частині постанову Чернівецького апеляційного суду від 18 травня 2021 року залишено без змін. Короткий зміст постанови апеляційного суду Постановою Чернівецького апеляційного суду від 26 травня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Садгірського районного суду міста Чернівці від 4 березня 2021 року в частині задоволення позову заступника прокурора Чернівецької обласної прокуратури в інтересах держави в особі Чернівецької міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою залишено без змін. Постанова апеляційного суду мотивована наявністю підстав для задоволення позову прокурора в частині усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою площею 0,15 га за кадастровим номером 7310136900:40:005:0031 шляхом звільнення її від об`єктів нерухомості, а саме громадських будівель (автомийки), які знаходяться по АДРЕСА_1 та громадської будівлі (АГЗП), яка знаходиться по АДРЕСА_2 , оскільки у даній справі встановлено, що вказані будівлі є самочинно збудованим нерухомим майном, так як вони збудовані на земельній ділянці, яка не була відведена для цієї мети та яка на праві власності належить територіальній громаді в особі Чернівецької міської ради та віднесена до земель комунальної власності. Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги 14 червня 2022 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв?язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Садгірського районного суду м. Чернівці від 04 березня 2021 року в частині вирішення позовних вимог про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та постанову Чернівецького апеляційного суду від 26 травня 2022 року та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в частині усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою. Касаційна скарга мотивована тим, що позивачем обрано неефективний спосіб захисту порушеного права. Доводи інших учасників справи 03 серпня 2022 року Чернівецька обласна прокуратура через засоби поштового зв?язку подала до Верховного Суду відзив, у кому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін. Рух касаційної скарги та матеріалів справи Ухвалою Верховного Суду від 27 червня 2022 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Садгірського районного суду міста Чернівці. 26 липня 2022 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав. Короткий зміст фактичних обставин справи Рішенням Садгірського районного суду м. Чернівці від 13 липня 2017 року у справі № 726/1108/17 за ОСОБА_5 визнано право власності на громадську будівлю (автомийку), площею 66,50 кв. м, яка складається з будівлі літ. «А», загальною площею 66,50 кв. м, навісу літ. «А'», навісів літ. «А''», літ. «А'''», літ. «А''''», очисної споруди І та знаходиться по АДРЕСА_1 . Первинна реєстрація вищевказаної автомийки, як об`єкта нерухомості, здійснена за ОСОБА_5 на підставі вказаного рішення Садгірського районного суду міста Чернівці від 13 липня 2017 року. Ухвалою Садгірського районного суду міста Чернівці від 20 квітня 2018 року затверджено мирову угоду між ОСОБА_7 та ОСОБА_4 , відповідно до якої за ОСОБА_7 визнано право власності на громадську будівлю (АГЗП), яка складається з навісу газової колонки І, підземних резервуарів ІІ, рекламної конструкції ІІІ, яка розташована по АДРЕСА_2 , та зареєстровано право власності в Державному реєстрі речових прав та Реєстрі прав власності на нерухоме майно. Первинна реєстрація АГЗП, який знаходиться по АДРЕСА_2 , як об`єкта нерухомості, здійснена за ОСОБА_7 на підставі ухвали Садгірського районного суду м. Чернівці від 20 квітня2018 року у справі № 726/250/18. В подальшому ОСОБА_5 та ОСОБА_7 відчужено автомийку та АГЗП за договорами купівлі-продажу від 11 серпня 2017 року за № 18438 та 14 серпня 2017 року за № 18643, від 29 травня 2018 року № 288,від 30 травня 2018 року № 300 на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по 1/2 частці за кожним. На підставі зазначених договорів купівлі-продажу до відповідного державного реєстру внесено записи про реєстрацію права власності за відповідачами. 08 грудня 2017 року між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , з однієї сторони, та ОСОБА_6 , з іншої, укладено договір позики грошових коштів в сумі 150 000,00 грн та іпотеки нерухомого майна № 1439, згідно з пунктом 1.5 якого предметом іпотеки є громадська будівля (автомийка), яка знаходиться по АДРЕСА_1 . 07 вересня 2018 року між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , з однієї сторони, та ОСОБА_3 , з іншої, укладено договір позики грошових коштів в сумі 160 000,00 грн та іпотеки нерухомого майна № 5919, згідно з пунктом 1.5 якого предметом іпотеки є громадські будівлі АГЗП, які знаходяться по АДРЕСА_2 . Рішенням Апеляційного суду Чернівецької області від 07 грудня 2017 року у справі № 726/1108/17, за апеляційною скаргою прокурора, скасовано рішення Садгірського районного суду міста Чернівці від 13 липня 2017 року та у задоволенні позову ОСОБА_5 про визнання права власності відмовлено. У справі № 726/250/18 постановою Чернівецького апеляційного суду від 27 листопада 2018 року за апеляційною скаргою прокурора скасовано ухвалу Садгірського районного суду м. Чернівці від 20 квітня 2018 року про затвердження мирової угоди, а справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції. В подальшому в суді першої інстанції, за ініціативою позивача ОСОБА_7 , позов залишено без розгляду. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення. Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Статтею 14 Конституції України передбачено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Відповідно до частини першої статті 3 ЗК України земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Відповідно до частини першої статті 376 ЦК України об`єкт нерухомості відноситься до самочинного будівництва за наявності однієї із наведених умов: земельна ділянка не відведена для цієї мети; відсутній належний дозвіл на будівництво; відсутній належним чином затверджений проект; під час будівництва допущені істотні порушення будівельних норм і правил. За змістом частин четвертої та сьомої статті 376 ЦК України залежно від ознак самочинного будівництва власник (користувач) земельної ділянки, може вимагати від особи, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво: знесення самочинно збудованого об`єкта або проведення перебудови власними силами або за її рахунок; приведення земельної ділянки в попередній стан або відшкодування витрат. З урахуванням змісту зазначеної норми у поєднанні з положеннями статей 16, 386, 391 ЦК України позивачами за такими вимогами можуть бути відповідний орган державної влади або орган місцевого самоврядування та інші особи, право власності яких порушено самочинним будівництвом. Отже, за змістом статті 376 ЦК України вимоги про знесення самочинного будівництва інші особи можуть заявляти за умови доведеності факту порушення прав цих осіб самочинною забудовою. Такий висновок узгоджується з нормами статей 3, 15, 16 ЦК України, статті 4 ЦПК України, згідно з якими кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 19 листопада 2014 року у справі № 6-180цс14, а також неодноразово була підтримана Верховним Судом, зокрема у постановах: від 10 квітня 2019 року у справі № 127/27333/16-ц (провадження № 61-663св18), від 24 липня 2019 року у справі № 369/8107/15-ц (провадження № 61-30914св18), від 20 листопада 2019 року у справі № 685/1537/17-ц (провадження № 61-13076св19), від 10 червня 2020 року у справі № 127/11492/16-ц (провадження № 61-40353св18). Збудований об`єкт нерухомості може бути знесений особою, яка здійснила самочинне будівництво, або за її рахунок лише на підставі судового рішення у випадках, передбачених частинами четвертою та сьомою статті 376 ЦК України, а саме: якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, що здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці; якщо така забудова порушує права інших осіб; якщо проведення перебудови об`єкта є неможливим; особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, відмовляється від проведення перебудови відповідно до прийнятого судом рішення. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 січня 2021 року у справі № 442/302/17 (провадження № 61-20491св19) зазначено, що «аналіз частин третьої та четвертої статті 376 ЦК України, дає підстави для висновку, що частина третя цієї статті застосовується не лише до випадків порушення вимог законодавства щодо цільового призначення земель, а й до випадків, коли такого порушення немає, але особа здійснює будівництво на земельній ділянці, яка їй не належить. Встановивши, що самочинна забудова, здійснена на земельній ділянці, яка не була відведена для цієї мети цій особі, суди повинні з`ясувати: чи заперечує власник земельної ділянки проти визнання права власності на таку забудову за особою, що її здійснила; чи не порушує така забудова права на земельну ділянку інших осіб, а в разі зведення забудови на наданій земельній ділянці - чи не здійснено таку забудову з відхиленням від проекту або будівельних норм і правил, чиї права порушено такою забудовою». Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (статті 391 ЦК України). За змістом статті 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» про самовільне зайняття земельної ділянки свідчить вчинення особою будь-якої дії, спрямованої на фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними. За правилами статті 212 ЗК України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду. Аналіз наведених норм законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема з позовом про усунення перешкод у розпоряджанні власністю. Зазначене узгоджуються з правовими висновком, викладеними Верховним Судом України у постанові від 19 квітня 2017 року у справі № 6-129цс17 та Верховним Судом у постановах від 12 квітня 2022 року у справі № 726/1092/20 та від 01 липня 2020 року у справі № 755/3782/17. Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів встановив, що спірні будівлі є самочинно збудованим нерухомим майном, оскільки вони збудовані на земельній ділянці, яка не була відведена для цієї мети та яка на праві власності належить територіальній громаді в особі Чернівецької міської ради та віднесена до земель комунальної власності. Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, зробив правильний висновок про наявність підстав для задоволення позову в частині усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою. Щодо втручання у право на мирне володіння майном Згідно з частиною першою статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція)). Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) у другому реченні того ж абзацу - охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) у другому абзаці - визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168). Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право. Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними. Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів. Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)). Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії. Будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, слід застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку сторін спору, а не лише органів державної влади та місцевого самоврядування. Надаючи оцінку правомірності втручання держави у право на мирне володіння майном, Верховний Суд враховує доведення належними та допустимими доказами незаконності і безпідставності перебування спірного об`єкта нерухомого майна на земельній ділянці, що належить територіальній громаді чернівецької міської ради. За таких обставин право органу місцевого самоврядування повернути самовільно зайняту земельну ділянку, з огляду на встановлені у даній справі обставини, гарантоване чинним законодавством України (стаття 212 ЗК України). Відповідні приписи стосовно охорони земель і регламентування підстав для повернення самовільно зайнятої земельної ділянки є доступними, чіткими та передбачуваними. Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі № 347/1276/17 (провадження № 61-40200св18). Висновки за результатом розгляду касаційної скарги Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки підстави для скасування судових рішень відсутні. Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Садгірського районного суду м. Чернівці від 04 березня 2021 року в частині позовних вимог про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та постанову Чернівецького апеляційного суду від 26 травня 2022 рокузалишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: В. М. Коротун С. Ю. Бурлаков М. Є. Червинська