Постанова Одеський апеляційний суд № 947/33912/23

Номер провадження: 22-ц/813/1604/26 Справа № 947/33912/23 Головуючий у першій інстанції Огренич І. В. Доповідач Карташов О. Ю. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29.01.2026 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Карташова О.Ю. суддів: Коновалової В.А., Кострицького В.В. за участю секретаря судового засідання - Рудуман А.О. учасники справи: позивач Одеська міська рада відповідач ОСОБА_1 розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Завальнюк Дмитро Юрійович на заочне рішення Київського районного суду міста Одеси від 19 серпня 2024 року у цивільній справі за позовом Одеської міської ради до ОСОБА_1 про скасування реєстрації права власності та звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки, шляхом знесення будівлі УСТАНОВИВ: ОПИСОВА ЧАСТИНА Короткий зміст позовних вимог Одеська міська рада звернулась до суду з позовом та просить ухвалити рішення, яким скасувати рішення державного реєстратора Дунай Христини Богданівни від 13.07.2018 року за індексним номером: 42047017 про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) на гараж № НОМЕР_2 за адресою: АДРЕСА_1 із закриттям розділу в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на об`єкт (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1597949151101) та зобов`язати ОСОБА_1 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку, шляхом знесення гаражу № НОМЕР_2 за адресою: АДРЕСА_1 . В обґрунтування посилався на те, що 19.04.2021 року надійшов лист Київської районної адміністрації Одеської міської ради за № 01-12/350, в якому повідомлялось, що «..на прилеглій території до ЖК «ОМЕГА» між будинками АДРЕСА_2 дорога та будинками АДРЕСА_3 та АДРЕСА_4 планується проведення робіт з благоустрою території згідно план-схеми та проекту. 26.03.2021 року КРА ОМР проведено комісійне обстеження вказаної території у складі представників Департаменту комунальної власності Одеської міської ради та Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради. В ході обстеження зафіксовано, що за вищевказаною адресою розташовано споруду з каменю та металу (гараж). Відповідно інформації представника Департаменту комунальної власності Одеської міської ради документи, що посвідчують право власності або право користування земельною ділянкою на якій розташовано споруду, а саме гараж відсутні, земельна ділянка належить територіальній громаді м. Одеса. Відповідно до інформації представника Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради встановлено, що дані про видачу будь-яких погоджень схеми розміщення гаражу за даною адресою відсутні». Проте, згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, 13.07.2018 року державним реєстратором Комунального підприємства «Агенція державної реєстрації» Дунай Христиною Богданівною прийнято рішення за індексним номером 42047017 (з відкриттям розділу) про державну реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на гараж № НОМЕР_2 , що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Як вбачається з інформаційних даних ДРРПНМ, загальна площа вказаного гаражу становить 26,1 кв.м. Представник позивача зазначив, що рішення державного реєстратора Дунай Х.Б. за індексним номером: 42047017 (з відкриттям розділу) про державну реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на гараж № НОМЕР_2 , що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , є незаконним та таким, що прийняте з грубим порушенням встановленого порядку державної реєстрації щодо новостворених об`єктів нерухомого майна. Отже, реєстрація права власності на спірний гараж за ОСОБА_1 проведена всупереч приписам законодавства, а саме: за відсутності документа, що засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта; документа, що посвідчує речове право на земельну ділянку; належного документа про присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси. Однак, державний реєстратор, проігнорувавши відсутність у заявника вищевказаних документів, які є обов`язковими для державної реєстрації новоствореного об`єкта нерухомого майна, прийняв рішення про державну реєстрації прав, що, в свою чергу, призвело до незаконного визнання і підтвердження державою в особі державного реєстратора факту виникнення речових прав на об`єкт самочинного будівництва, розташованого на землях комунальної власності територіальної громади м. Одеси. Наявність державної реєстрації речових прав в ДРРПНМ на гараж № НОМЕР_2 за адресою: АДРЕСА_1 , створює передумови для проведення будівельних робіт, незаконного відчуження новозбудованого об`єкта третім особам та створює підстави для незаконного використання та подальшої забудови земельної ділянки комунальної власності територіальної громади м. Одеси, розташованої під таким об`єктом, а тому вони звертаються до суду з даним позовом. Також позивачем заявлені вимоги про стягнення з відповідача витрат по сплаті судового збору. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Заочним рішенням Київського районного суду міста Одеси від 19 серпня 2024 року ухвалено позовні вимоги Одеської міської ради (65026, м. Одеса, площа Думська, 1, ЄДРПОУ:26597691) - задовольнити. Скасувати рішення державного реєстратора Дунай Христини Богданівни від 13.07.2018 за індексним номером: 42047017 про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) на гараж № НОМЕР_2 за адресою: АДРЕСА_1 із закриттям розділу в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на об`єкт (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1597949151101). Зобов`язати ОСОБА_1 ( НОМЕР_3 ) звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 26,1 кв.м., шляхом знесення гаражу № НОМЕР_2 за адресою: АДРЕСА_1 . Стягнути з ОСОБА_1 ( НОМЕР_3 ) на користь Одеської міської ради (на рахунок Юридичного департаменту Одеської міської ради: ідентифікаційний код: 26302537, р/р UA 808201720344250211000034995 в ДКСУ м. Київ, МФО 820172) сплачений судовий збір в розмірі 6710 (шість тисяч сімсот сто) гривень. Рішення суду вмотивовано тим, що спірний об`єкт нерухомого майна відповідно до ст. 376 ЦК України є самочинним, а тому при прийнятті рішення про державну реєстрацію спірного об`єкту нерухомого майна з боку державного реєстратора були здійснені з порушенням діючого законодавства, щодо будівництва та державної реєстрації нерухомого майна. Короткий зміст вимог апеляційної скарги Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Завальнюк Д.Ю. подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 19.08.2024 року. Прийняти постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апеляційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_1 , як відповідач не був повідомлений про час та місце розгляду справи, оскільки, наявна у справі поштова кореспонденція повернулася за закінченням терміну зберігання. Таким чином, неявка відповідача не була повторною, у зв`язку із чим, висновок суду про наявність підстав для проведення розгляду заяви є передчасним. Скаржник зауважує, що в даному випадку позивач не довів, а суд першої інстанції не встановив, що саме відповідач ОСОБА_1 здійснив самочинне будівництво гаражу, тому, він не може бути відповідачем за позовом про знесення об`єкта нерухомого майна, який він не будував. Також, в скарзі акцентується увага на тому, що як вбачається із технічного паспорту гараж був побудований у 1991 році. З посиланням на висновки Верховного Суду, скаржником наголошується, що чинне законодавство не встановлює обов`язку вводити в експлуатацію індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, збудовані у період до 05 серпня 1992 року. До самочинного будівництва не належать індивідуальні (садибні) житлові будинки, господарські (присадибні) будівлі та споруди, прибудови до них побудовані до 05 серпня 1992 року, якщо їх відповідність вимогам законодавства, будівельних норм, державних стандартів і правил підтверджується технічним паспортом, складеним за результатами технічної інвентаризації. Гараж № 616 за адресою: АДРЕСА_1 не є самочинним будівництвом. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи Щодо відзиву на апеляційну скаргу У відзиві представник Одеської міської ради просить скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Пояснення учасників справи Представник позивача ОМР Танасійчук І.М. в судовому засіданні просив апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін. Скаржник ОСОБА_1 та його адвокат Завальнюк Д.Ю., в судове засідання апеляційного суду не з`явилися, були повідомлені належним чином. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Представник скаржника ОСОБА_1 адвокат Завальнюк Д.Ю. повідомлений шляхом надсилання судової повістки до його електронного кабінету. Згідно із ч. 5 ст. 130 ЦПК України вручення судової повістки представникові учасника справи вважається врученням повістки і цій особі. Судова повістка надіслана ОСОБА_1 , повернулась з позначкою «адресат відсутній за вказаною адресою». У пункті 99-1 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270 (далі - Правила), передбачено, що рекомендовані листи з позначкою «Судова повістка», адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються особисто адресату, а у разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів його сім`ї, який проживає разом з ним. У разі відсутності адресата (будь-кого із повнолітніх членів його сім`ї) за зазначеною на рекомендованому листі адресою працівник поштового зв`язку інформує адресата за наявним номером телефону та/або вкладає до абонентської поштової скриньки повідомлення про надходження рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка». Якщо протягом трьох робочих днів після інформування адресат не з`явився за одержанням рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка», працівник поштового зв`язку робить позначку «Адресат відсутній за вказаною адресою», яка засвідчується підписом з проставленням відбитка календарного штемпеля і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає його до суду. Працівником АТ «Укрпошта» на довідці про причини повернення зроблено позначку «Адресат відсутній за вказаною адресою» та засвідчено його підписом з проставленням відбитку календарного штемпеля, що свідчить про дотримання вимог пункту 99-1 Правил, тому у суду апеляційної інстанції не було підстав не враховувати причини повернення до суду судової повістки під час вирішення питання про повідомлення заявниці про дату, час та місце розгляду справи судом апеляційної інстанції, а також про можливість розглядати справу за відсутності відповідача. За змістом пункту 3 частини восьмої статті 128 ЦПК України відмітка про відсутність особи за адресою місця проживання вважається врученням судової повістки цій особі. Тож, наведена норма права дає підстави вважати, що врученою судова повістка вважається в день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, що узгоджується з висновками, викладеними в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17, від 12 лютого 2019 року у справі № 906/142/18 та постановах Верховного Суду від 27 лютого 2020 року у справі №814/1469/17, від 01 квітня 2021 року у справі № 826/20408/14, від 09 липня 2020 року у справі № 751/4890/19), від 10 листопада 2021 року у справі № 756/2137/20. З наведеного можна зробити висновок, що ОСОБА_1 та його адвокат Завальнюк Д.Ю. відповідно до процесуального закону вважаються належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи судом апеляційної інстанції, та їх не явка не перешкоджає розгляду справи. Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, час знаходження справи на розгляді апеляційного суду, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому її розгляді, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, відсутність клопотань про відкладення розгляду справи, думку учасників справи, які прийняли участь у судовому засіданні, про можливість розгляду справи за відсутності інших учасників, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників які не з`явились. Фактичні обставини справи, встановлені судом Згідно листа Київської районної адміністрації Одеської міської ради за № 01-12/350 від 19.04.2021 року «..на прилеглій території до ЖК «ОМЕГА» між будинками АДРЕСА_2 дорога та будинками АДРЕСА_3 та АДРЕСА_4 планується проведення робіт з благоустрою території згідно план-схеми та проекту. КРА ОМР 26.03.2021 проведено комісійне обстеження вказаної території у складі представників Департаменту комунальної власності Одеської міської ради та Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради. В ході обстеження зафіксовано, що за вищевказаною адресою розташовано споруду з каменю та металу (гараж). Відповідно інформації представника Департаменту комунальної власності Одеської міської ради документи, що посвідчують право власності або право користування земельною ділянкою на якій розташовано споруду, а саме гараж відсутні, земельна ділянка належить територіальній громаді м. Одеса. Відповідно до інформації представника Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради встановлено, що дані про видачу будь-яких погоджень схеми розміщення гаражу за даною адресою відсутні». Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (далі - ДРРПНМ) 13.07.2018 року державним реєстратором Комунального підприємства «Агенція державної реєстрації» Дунай Христиною Богданівною прийнято рішення за індексним номером 42047017 (з відкриттям розділу) про державну реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на гараж № НОМЕР_2 , що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Як вбачається з інформаційних даних ДРРПНМ, загальна площа вказаного гаражу становить 26,1 кв.м. Листом від 07.06.2023 року №1928-02/224 Комунальне підприємство «Бюро технічної інвентаризації» Одеської міської ради повідомило, що станом на 31.12.2012 року відсутня інформація про реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 (гараж № НОМЕР_2 ).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Позиція апеляційного суду Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного. Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України). Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України). Згідно з положенням частини третьої статті 13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів. Застосовані норми права та мотиви, з яких виходить апеляційний суд Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України). Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України). Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частина перша та друга статті 5 ЦПК України). Цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом. Стаття 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі Закон № 1952-IV) передбачає, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним із юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності не має. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права (наприклад, постанови від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13, від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц). Статтею 3 Закону встановлено, що загальними засадами державної реєстрації прав є, зокрема, гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження, внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом. Статтею 5 Закону передбачено, що у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди (їх окремі частини), квартири, житлові та нежитлові приміщення. Відповідно до частини 4 статті 19 Закону державній реєстрації підлягають виключно заявлені права та їх обтяження за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам. Пунктом 40 Порядку державної реєстрації права власності на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127 (надалі Порядок) передбачено, що державна реєстрація прав проводиться на підставі документів, необхідних для відповідної реєстрації, передбачених статтею 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та цим Порядком. Згідно пункту 6 Порядку, державна реєстрація прав проводиться за заявою заявника шляхом звернення до суб`єкта державної реєстрації прав або нотаріуса, крім випадків, передбачених цим Порядком. Пунктом 9 Порядку передбачено, що разом із заявою заявник подає оригінали документів, необхідних для відповідної реєстрації. Відповідно до ч. 2 ст. 22 Закону відповідальність за достовірність даних, що містяться в документах, поданих для державної реєстрації прав, несе заявник, якщо інше не встановлено судом. Відповідальність за відповідність електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, оригіналам таких документів у паперовій формі у разі подання заяви в електронній формі несе особа, яка виготовила електронні копії документів. Частиною 1 ст. 76 ЦПК України встановлено, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно ч. 1 ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування . Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Частиною 1 ст. 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Приписами ч. 1 ст. 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Згідно ч. 3 ст. 89 ЦПК України суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). З матеріалів справи вбачається, що підставами для прийняття державним реєстратором оскаржуваного рішення про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 стали наступні документи: технічний паспорт від 15.06.2018, виданий ТОВ «НОВЕ БЮРО ТЕХНІЧНОЇ ІНВЕНТАРИЗАЦІЇ»; рішення Виконавчого комітету місцевої Ради депутатів від 28.03.1978 № 188, видавник Київська районна рада народних депутатів, рішення Виконавчого комітету місцевої Ради депутатів від 20.10.1978 № 909, видавник Київська районна рада народних депутатів. Проте, судом першої інстанції встановлено, що рішення державного реєстратора прийняте за відсутності документів, які посвідчують виникнення у ОСОБА_1 речових прав на гараж. Так, у листі ДЗР ОМР від 18.05.2023 за № 01-18/815, зазначено, що Одеською міською радою не приймалось рішень щодо передачі у власність або користування земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 , на якій розташовано гараж № НОМЕР_2 . Відповідно до листа Департаменту архівної справи та діловодства Одеської міської ради від 17.08.2020 № 2834-11.1-29 повідомлено, що згідно з описом справ постійного зберігання та журналу реєстрації рішень виконкому Київської районної ради депутатів трудящих за 1978 рік рішення під № 188 за датою 28.03.1978 року не існує. Зареєстровано рішення виконкому Київської районної ради депутатів трудящих від 03.03.1978 року № 188 (далі - мовою оригіналу) «О приемке в эксплуатацию жилого дома АДРЕСА_5 ». В перевірених документах виконкому Київської районної ради депутатів трудящих за 1978 рік знайдено рішення від 17.03.1978 року № 198 (далі - мовою оригіналу) «О присоединении 66 гаражей, раннее установленных на 3-й станции Черноморской дороги автостоянке добровольного общества «Автомотолюбитель УССР». Також надано копію рішення виконкому Київської районної ради народних депутатів від 20.10.1978 року № 909 (далі - мовою оригіналу) «О переоборудовании 8 бытовых сараев на автостоянке № 10 добровольного общества «Автомотолюбитель УССР» под гаражи для хранения автомобилей личного пользования» з усіма наявними додатками. Щодо наданого ОСОБА_1 для проведення державної реєстрації технічного паспорту на вказаний гараж, виготовлений 15.06.2018 року ТОВ «НОВЕ БЮРО ТЕХНІЧНОЇ ІНВЕНТАРИЗАЦІЇ», у якому вказано, що гараж № НОМЕР_2 нібито побудований 1991 році, суд зазначив, що технічний паспорт не є правовстановлюючим документом, що посвідчує виникнення права власності на об`єкт нерухомого майна, та не може бути єдиною підставою для реєстрації права власності на самочинно збудований об`єкт, технічний паспорт є документом, в якому містяться лише технічні характеристики об`єкта нерухомості, та є результатом проведеної технічної інвентаризації. А саме, відповідно до Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затвердженої Наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 24.05.2001 року № 127 (у редакції чинній на момент виготовлення технічного паспорту), технічний паспорт - документ, що складається на основі матеріалів технічної інвентаризації об`єкта нерухомого майна, містить основні відомості про нього (місцезнаходження (адреса), склад, технічні характеристики, план та опис об`єкта, ім`я/найменування власника/замовника, відомості щодо права власності на об`єкт нерухомого майна, відомості щодо суб`єкта господарювання, який виготовив технічний паспорт тощо) та видається замовнику. Юридичним департаментом ОМР, з метою встановлення інформації щодо проведення технічної інвентаризації вказаного гаражу в період до 05.08.1992 року, відомостей про його власників (користувачів), площі та реєстрації права власності на зазначений гараж у період до 01.01.2013 року, направлено відповідний запит до Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації» Одеської міської ради. Листом КП «БТІ» ОМР від 07.06.2021 року за № 1928-02/224 повідомлено, що станом на 31.12.2012 року відсутня інформація про реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 (гараж № НОМЕР_2 ). Разом з тим повідомлено, що інвентаризаційна справа на зазначений об`єкт нерухомого майна відсутня. Також, місцевий суд, дійшов висновку, що враховуючи те, що до 01.01.2013 року реєстрація права власності на квартири, житлові будинки, нежитлові приміщення та інше нерухоме майно проводилася Бюро технічної інвентаризації із видачею про це відповідних документів або проставлянням відповідних штампів (відміток) на самих документах, то, з урахуванням наявної інформації КП «БТІ» ОМР стосовно спірного гаражу, останній не може вважатись таким, що побудований до 1991 року. Отже, в порушення ст. ст. 27, 31 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та п. 42 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою КМУ від 25.12.2015 за №1127, без наявності документа, що підтверджує право власності на землю, 13.07.2018 року державним реєстратором Комунального підприємства «Агенція державної реєстрації» Дунай Христиною Богданівною прийнято рішення за індексним номером 42047017 (з відкриттям розділу) про державну реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на гараж № НОМЕР_2 , що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . А тому, суд першої інстанції правильно виходив з того, що за результатами поданих ОСОБА_1 документів, державний реєстратор мав відмовити у реєстрації права власності на спірний об`єкт нерухомості, пакет документів, який був визнаний державним реєстратором достатнім для державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на гараж, не відповідає вимогам законодавства, що було проігноровано державним реєстратором та призвело до незаконної легалізації державою факту виникнення такого права власності. Разом з цим, скаржник, наполягає на тому, що гараж був побудований до 1992 року, тому прийняття в експлуатацію не вимагалося, документи, що були подані ним державному реєстратору є достатніми для державної реєстрації права власності на спірне майно. У зв`язку з чим, колегія суддів зазначає, що навіть у разі будівництва спірної будівлі до 1992 року її державна реєстрація, яка оспорюється, вчинена у порушенні Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 №1127. За змістом п. 41 вказаного Порядку для державної реєстрації права власності на новозбудований об`єкт нерухомого майна подаються: 1) документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта; 2) технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна; 3) документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси; 4) письмова заява або договір співвласників про розподіл часток у спільній власності на новозбудований об`єкт нерухомого майна (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, що набувається у спільну часткову власність); 5) договір про спільну діяльність або договір простого товариства (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, будівництво якого здійснювалось у результаті спільної діяльності). Відповідно до пункту 18 Порядку за результатом розгляду заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор приймає рішення щодо державної реєстрації прав або щодо відмови в такій реєстрації. Порядок оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна, на які відсутні акти про прийняття їх в експлуатацію, наведено в ДБН А3.1-3-94 «Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів» та в листі Державному комітету України з будівництва та архітектури від 23 березня 1999 року № 12/5-126, в якому, зокрема, роз`яснюється: оформлення свідоцтва на право власності на об`єкти, які були закінчені будівництвом після 5 серпня 1992 року і на цей час не прийняті в експлуатацію, проводиться тільки за наявності актів прийняття їх в експлуатацію відповідними комісіями - державними приймальними або державними технічними; по об`єктах, що збудовані до 5 серпня 1992 року, тобто до прийняття постанови Кабінету міністрів України від 5 серпня 1992 року № 449, якою встановлено порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, при їх реєстрації для оформлення права власності одним із документів є висновок про технічний стан будинку (будівлі), що складається бюро технічної інвентаризації. Виходячи зі змісту наведених нормативних актів, громадяни, які збудували об`єкт нерухомого майна до 5 серпня 1992 року, могли мати правовстановлюючі документи на таке майно, навіть якщо його споруджено самовільно (самочинно), однак на земельній ділянці, яка перебуває в їх законному користуванні або у приватній власності. Оскільки земельна ділянка знаходиться у комунальній власності, у користування або у власність ОСОБА_1 не виділялась, відповідних документів реєстратору та суду не надано, тому державна реєстрація такого об`єкту не відповідає вимогам закону. Щодо звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки шляхом знесення об`єкта самочинного будівництва. Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що незаборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом. Згідно з ст. 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. За змістом статей 13 та 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою винятково відповідно до закону. Держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Згідно ст. 84 ЗК України, - у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом. Право власності на земельні ділянки, визнане за державою рішенням суду, реалізується органами виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, незалежно від органу, в особі якого судом визнане таке право за державою. Згідно з ч.1 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Згідно з ч. 5 ст. 116 ЗК України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом. Згідно з ст. 83 ЗК України, землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об`єкти комунальної власності. Статтею 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» делегованих державою органам місцевого самоврядування повноваження належить здійснення контролю за додержанням земельного природоохоронного законодавства, використанням і охороною земель, природних ресурсів загальнодержавного та місцевого значення. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав (частина друга, пункту «б» частини третьої статті 152 ЗК України). Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Відповідно до частин першої-четвертої статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. Позов про знесення самочинно збудованого нерухомого майна може бути пред`явлено власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено з підстав, передбачених статтями 391, 396 ЦК України. У частині другій статті 212 ЗК України передбачено, що приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Відповідно до правової позиції Верховного Суду у постанові від 10.09.2025 року № 442/1225/23: «якщо будівництво здійснено без прав на землю, знесення обов`язковий спосіб захисту». У постанові Верховного Суду від 21 вересня 2022 року у справі № 461/3490/18 (провадження № 61-5180св21) у подібних правовідносинах зазначено, що належним способом захисту прав власності міської ради як власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, щодо користування і розпорядження цією земельною ділянкою є вимога про знесення такої забудови, яку позивач вважає самочинною, відповідно до частини четвертої статті 376 ЦК України. Належним відповідачем за такою вимогою є власник відповідної забудови. Отже, суд на підставі належним чином оцінених доказів, дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_1 самовільно здійснив спорудження об`єкту на земельний ділянці, унаслідок чого ця споруда є самочинним будівництвом, тому, обґрунтованими є вимоги Одеської міської ради, щодо звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки шляхом знесення будівлі гаражу. Щодо дотримання принципів правомірного втручання у право мирного володіння. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України). Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції). Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три окремі норми: перша - виражається у першому реченні першого абзацу, закладає принцип мирного володіння майном і має загальний характер; друга - викладена у другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; третя - закріплена у другому абзаці та визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна у загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168). Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право: втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними; якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів; втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)). Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії. Таким чином, звертаючи увагу на статтю 1 Першого протоколу до Конвенції, колегія суддів констатує, що заволодіння приватними особами земельними ділянками державної форми власності всупереч чинному законодавству, може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами захисту інтересу держави на розпорядження своїм майном - земельною ділянкою. За таких, обставин, у спірних правовідносинах загальний інтерес держави у контролі за використанням спірної земельної ділянки, переважає приватний інтерес ОСОБА_1 у збереженні права на земельну ділянку. У даному випадку необхідність у звільненні самочинно зайнятої земельної ділянки комунальної власності Одеської міської ради, шляхом знесення збудованого об`єкта будівництва не порушує принципу пропорційності втручання у право мирного володіння майном. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість висновків рішення суду, щодо задоволення позовних вимог, доводи апеляційної скарги його не спростовують, разом з тим, вважає, що рішення суду постановлено з порушенням вимог процесуального права. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається в тому числі і на порушення норм процесуального права та зазначає, що його не було належним чином повідомлено про дату, час та місце розгляду справи. Згідно ч. 1, 2 ст. 158 ЦПК України (тут і далі в редакції станом на час ухвалення оскаржуваного заочного рішення) розгляд судом цивільної справи відбувається в судовому засіданні з обов`язковим повідомленням осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. У разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи (ч. 1 ст. 224 ЦПК України). Частина друга статті 225 ЦПК України передбачає, що розгляд справи і ухвалення рішення проводяться за загальними правилами з винятками і доповненнями, встановленими цією главою. Відповідно до ч. 4 ст. 169 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення). Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що суд може ухвалити заочне рішення при розгляді справи з повідомленням (викликом) сторін, тобто за умови, що відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання і повторно не з`явився в судове засідання. Ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 22.11.2023 року прийнято позовну заяву ОМР до ОСОБА_1 про скасування реєстрації права власності та звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки, шляхом знесення будівлі та відкрито провадження за правилами загального позовного провадження та призначено підтовче судове засідання. Ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 22.11.2023 року заяву представника позивача ОМР про забезпечення позову задоволено, накладено арешт на спірне майно та заборона його реєстрації. Ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 22.12.2023 року клопотання представника ОМР про витребування доказів задоволено. У подальшому розгляд справи неодноразово відкладався. Повідомлення сторін про дату, час і місце розгляду справи проводиться відповідно до вимог статей 74 - 76 ЦПК України. Частинами 1 - 4 ст. 74 ЦК України передбачено, що судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями. Судові повістки про виклик у суд надсилаються особам, які беруть участь у справі, свідкам, експертам, спеціалістам, перекладачам, а судові повістки-повідомлення - особам, які беруть участь у справі з приводу вчинення процесуальних дій, у яких участь цих осіб не є обов`язковою. Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за три дні до судового засідання, а судова повістка-повідомлення завчасно. Проте в матеріалах справи відсутні відомості про те, що відповідач ОСОБА_1 належним чином повідомлявся судом про дату, час та місце розгляду справи та повторно не з`являвся в судові засідання, оскільки судові повістки надіслані на: 26.02.2024 року (Том 1 а.с.135), 04.04.2024 року (Том 1 а.с. 140), 20.05.2024 року (Том 1 а.с. 143),19.08.2024 року (Том 1 а.с. 150) повернулись на адресу суду з позначкою «за закінченням терміну зберігання». Отже, суд першої інстанції розглянув справу без належного повідомлення (виклику) відповідача ОСОБА_1 та ухвалив заочне рішення, при цьому не врахувавши вимоги частини четвертої статті 169 ЦПК України. Тому, доводи відповідача щодо неповідомлення про дату, час та місце розгляду справи, в ході якого було прийнято оскаржуване заочне рішення, заслуговують на увагу. Згідно пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України (тут та надалі в редакції станом на час апеляційного перегляду) порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо: справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою. Отже, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права щодо порядку постановлення заочного рішення та зазначене порушення є обов`язковою підставою для скасування рішення суду першої інстанції, тому заочне рішення Київського районного суду міста Одеси від 19.08.2024 року підлягає скасуванню. Щодо судових витрат. Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (ч. 1 ст. 133 ЦПК України). Відповідно до частин 1, 13 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Пунктами 1, 2 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача. Відповідно до пункту 9 частини 1 статті 5 України від 08.07.2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю. Оскільки відповідач є особою з інвалідністю другої групи, він звільняється від сплати судового збору. Відповідно до частини 6 статті 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Зазначене стосується й випадку, коли рішення ухвалено на користь позивача, а відповідач звільнений від сплати судового збору. Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України). У зв`язку з наведеним, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню. Заочне рішення Київського районного суду міста Одеси від 19.08.2024 року підлягає скасуванню з ухваленням по справі нового судового рішення. Керуючись ст. 367, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст. 376, ст. 384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Завальнюк Дмитро Юрійович - задовольнити частково. Заочне рішення Київського районного суду міста Одеси від 19 серпня 2024 року скасувати та ухвалити по справі нове судове рішення. Позовні вимоги Одеської міської ради (65026, м. Одеса, площа Думська, 1, ЄДРПОУ:26597691) - задовольнити. Скасувати рішення державного реєстратора Дунай Христини Богданівни від 13.07.2018 за індексним номером: 42047017 про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) на гараж № НОМЕР_2 за адресою: АДРЕСА_1 із закриттям розділу в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на об`єкт (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1597949151101). Зобов`язати ОСОБА_1 ( НОМЕР_3 ) звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 26,1 кв.м, шляхом знесення гаражу № НОМЕР_2 за адресою: АДРЕСА_1 . Постанова суду апеляційної інстанції набирає чинності з дня її проголошення. Касаційна скарга може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду. Головуючий О.Ю. Карташов Судді В.А. Коновалова В.В. Кострицький