Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 500/6636/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 липня 2024 рокуЛьвівСправа № 500/6636/23 пров. № А/857/2212/24 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача Шинкар Т.І., суддів Іщук Л.П., Обрізка І.М., розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2023 року (головуючий суддя Подлісна І.М.), ухвалене у порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін в м.Тернопіль у справі № 500/6636/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, В С Т А Н О В И В : 16 жовтня 2023 року ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі відповідач) в якому просив визнати неправомірними дії при обчисленні повних календарних років, які враховуються при виплаті одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби військовослужбовця, який звільняється із служби за станом здоров`я; скасувати абзац 13 пункту 2 наказу №275 від 20 вересня 2023 року; зобов`язати відповідача виплатити грошову допомогу при звільнення з військової служби, як військовослужбовцю, який проходив службу та звільнений зі служби за станом здоров`я в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 21 повний календарний рік військової служби. Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2023 року замінено відповідача ІНФОРМАЦІЯ_3 на належного відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_4 . Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2023 року в задоволенні позову відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач дійсно набув право на одноразову грошову допомогу при звільненні з органів МВС, а тому заявлені позовні вимоги саме до ІНФОРМАЦІЯ_5 є необґрунтованими. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу з підстав неповного з`ясування обставин справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2023 року та ухвалити нове, яким позов задовольнити. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що як вбачається із Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого Постановою КМУ № 114 від 29 липня 1991 року взагалі не передбачено одноразової грошової допомоги при звільненні з органів внутрішніх справ за роки його служби, отже не було передбачено такої виплати при звільненні. Тобто, він, як працівник органів внутрішніх справ, не міг набути права на виплату одноразової грошової допомоги при попередньому звільненні. Саме факт набуття чи не набуття права на одноразову грошову допомогу при звільненні з органів внутрішніх справ можливо встановити лише тим, що така допомога була виплачена при звільненні, навіть за тієї умови, що відсутнє спеціальне законодавство, яке б передбачало такий вид виплат. Крім того, ІНФОРМАЦІЯ_4 сам визнав, що календарна вислуга позивача у Збройних силах України становить саме 21 рік 03 місяці 21 день, а не 07 років 05 місяців 09 днів, а тому саме відповідач і повинен виплачувати одноразову грошову допомогу при звільненні за 21 рік, а не за 07 років, як зазначено в наказі. Відзиву на апеляційну скаргу не подано, що не перешкоджає розгляду справи по суті. Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів. Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України відповідає. З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , проходив службу в органах внутрішніх справ на атестованих посадах з 03 серпня 1999 року по 18 червня 2013 року та наказом № 132о/с від 18 червня 2013 року звільнений з органів внутрішніх справ за ст. 64 п «ж» (за власним бажанням) «Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом ОВС». Вислуга років на день звільнення в календарному обчисленні складає 13 років 10 місяців 15 днів, в пільговому обчисленні: 19 років 10 місяців 12 днів. Час служби в пільговому обчисленні (без врахування календарної вислуги) - 05 років 11 місяців 27 днів. З 14 квітня 2016 року по 10 серпня 2018 року позивач проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_6 ОК « ІНФОРМАЦІЯ_7 », а з 10 серпня 2021 року по 20 вересня 2023 року в ІНФОРМАЦІЯ_8 ОК « ІНФОРМАЦІЯ_7 ». Загальний стаж служби в Збройних силах України становить 07 років 05 місяців 09 днів. Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 (по стройовій частині) № 275 від 20 вересня 2023 року підполковника ОСОБА_1 , начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 , звільненого наказом командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_7 » (по особовому складу) від 03 вересня 2023 року № 577 у відставку за підпунктом «б» за станом здоров`я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку, вважати, що 20 вересня 2023 року справи та посаду зда, направити для зарахування на військовий облік до другого відділу ІНФОРМАЦІЯ_2 . Отже, з 20 вересня 2023 року позивач звільнений з військової служби за станом здоров`я. Вислуга у Збройних силах України становить: 21 рік 03 місяці 21 день, пільгова 05 років 05 місяців 24 дні, загальна 26 років 09 місяців 15 днів. У абзаці 13 пункту 2 Наказу № 275 від 20 вересня 2023 року про звільнення, зазначено про виплату одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби військовослужбовцю, який проходить кадрову військову службу та звільняється зі служби за станом здоров`я, відповідно до п. 1 Розділу XXXII наказу Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних сил України та деяким іншим особам» в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за сім повних календарних років безперервної військової служби. Як вбачається із Наказу № 132 о/с від 18 червня 2013 року та довідки № 338 від 12.12.2022 року, загальна вислуга років служби позивача в органах внутрішніх справ складає 13 років 10 місяців та 15 днів, а згідно довідки про проходження військової служби, загальна вислуга років позивача як військовослужбовця Збройних сил України за період з 14 квітня 2016 року складає 07 років 05 місяців 09 днів, що загалом становить 21 рік 03 місяці 21 день загального стажу служби позивача. Не погоджуючись з наказом № 275 від 20 вересня 2023 року в частині абзацу 13 пункту 2 наказу, вважаючи його незаконним, що стало підставою станом на момент звільнення із військової служби 20 вересня 2023 року у не виплаті одноразової грошової допомоги (далі ОГД) при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, тобто за 21 рік, позивач звернувся до суду з даним позовом. Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції враховує такі підстави. Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, систему їх соціального та правового захисту визначає Закон України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (в редакції чинній на момент звільнення позивача з військової служби у 2017 році) (далі - Закон N 2011-XII). Відповідно до частини другої статті 15 Закону N 2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв`язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років, одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше. Військовослужбовцям при звільненні з військової служби за службовою невідповідністю, у зв`язку із систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем чи у зв`язку з обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, у зв`язку з набранням законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за адміністративне корупційне правопорушення, пов`язане з порушенням обмежень, передбачених Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції», одноразова грошова допомога, передбачена цим пунктом, не виплачується. Абзацом шостим пункту 2 частини другої статті 15 Закону №2011-ХІІ визначено, що у разі повторного звільнення військовослужбовців з військової служби одноразова грошова допомога, передбачена цим пунктом, виплачується за період їх календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби, за винятком тих осіб, які при попередньому звільненні не набули права на отримання такої грошової допомоги. Відповідно до пункту 10 Постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей» (далі - Постанова № 393) (станом на момент звільнення позивача з органів внутрішніх справ) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, поліцейським, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної інспекції техногенної безпеки, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби: які звільняються із служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби; які звільняються із служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, за наявності вислуги 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби; які звільняються із служби за власним бажанням, через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, та мають вислугу 10 років і більше, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. З аналізу зазначених норм слідує, що у разі повторного звільнення військовослужбовців з військової служби одноразова грошова допомога виплачується за період їх календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби. Судом встановлено та не заперечується позивачем, що такий 18.06.2013 року на підставі наказу №132 о/с звільнений з органів внутрішніх справ за статтею 64 п. «ж» (за власним бажанням). Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що станом на день звільнення позивача з органів внутрішніх справ 18.06.2013 була чинна Постанова №393, яка передбачала право на виплату ОГД при звільненні у разі наявності вислуги 10 років служби і більше та в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. Так, на день звільнення з органів внутрішніх справ у позивача таке право було наявне, оскільки його вислуга нараховувала 13 років. Отже, правильним є висновок суду першої інстанції про те, що ІНФОРМАЦІЯ_9 не може відповідати за дії інших установ, у наслідок яких відбулось порушення прав позивача на ОГД при звільненні. Суд першої інстанції з врахуванням висновків, викладених Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові 17.04.2022 у справі № 440/1620/19, які в силу приписів частини п`ятої статті 242 КАС України враховуються при вирішенні цієї справи, правильно зазначив, «факт набуття чи ненабуття позивачем права на виплату одноразової грошової допомоги при попередньому звільненні, відповідно до частини другої статті 15 Закону №2011-XII є ключовим при вирішенні питання зарахування/не зарахування періоду попередньої служби для розрахунку одноразової грошової допомоги у разі повторного звільнення військовослужбовця з військової служби та без встановлення якого надати оцінку правомірності внесених відповідачем змін оскаржуваним наказом до періоду нарахування одноразової грошової допомоги позивачу не можливо». Так, в даній справі, як правильно зазначив суд першої інстанції, чітко та послідовно ІНФОРМАЦІЯ_9 наведено аргументи, що позивач набув право на ОГД при звільненні з органів МВС, а тому заявлені позовні вимоги саме до ІНФОРМАЦІЯ_5 є необґрунтованими та такими, які не підлягають задоволенню. Проте суд апеляційної інстанції зазначає, що позивач не позбавлений права на звернення з позовом щодо спірної виплати до належної суб`єкта, який допустив порушення прав позивача. Отже, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги до ІНФОРМАЦІЯ_5 є необґрунтованими, оскільки ОСОБА_1 набув право на одноразову грошову допомогу ще при звільненні з органів МВС Частинами 1 та 2 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Згідно з частиною 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. За встановлених обставин, надаючи правову оцінку аргументам сторін, суд апеляційної інстанції доходить висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог. Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права. Так, у п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29) Відтак, апеляційний суд відхиляє доводи скаржника, які наведені у поданій апеляційній скарзі, оскільки такі стосуються незгоди з прийнятим рішенням суду першої інстанції, на правильність висновків суду не впливають, а, відтак, не можуть покладатися в основу скасування чи зміни оскарженого судового рішення. З огляду на викладене, враховуючи положення статті 316 КАС України, прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні викладено підстави відмови у задоволенні позову, на основі встановлених фактичних обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають. Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2023 року у справі № 500/6636/23, без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя Т. І. Шинкар судді Л. П. Іщук І. М. Обрізко