Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 500/1473/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 грудня 2023 рокуЛьвівСправа № 500/1473/23 пров. № А/857/14841/23 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача Обрізка І.М., суддів Іщук Л.П., Шинкар Т.І., розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 28 червня 2023 року, прийняте суддею Мандзієм О.П. у місті Тернополі, у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,- встановив: ОСОБА_1 (надалі позивач) звернулася з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (надалі ГУ ПФУ в Тернопільській області), Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (надалі - ГУ ПФУ в Хмельницькій області ) про визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ в Хмельницькій області № 192150004418 від 14.03.2023 про відмову ОСОБА_1 в призначенні дострокової пенсії за віком на підставі п.3 ч.1 ст.115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»; зобов`язання ГУ ПФУ в Тернопільській області призначити та виплачувати ОСОБА_1 дострокову пенсію за віком з дня звернення із заявою про призначення пенсії, а саме з 07.03.2023. Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 28 червня 2023 відмовлено в задоволенні позову. Відмовляючи в позові, суд виходив з того, що визначальною умовою для призначення дострокової пенсії за віком як матері особи з інвалідністю з дитинства є виховання до шестирічного віку саме дитини з інвалідністю з дитинства, а не дитини без такого роду медичних показань. Тобто при вирішенні питання про наявність права на призначення такого виду пенсії враховується не тлумачення поняття «інваліда з дитинства», а момент настання медичних показань для встановлення інвалідності. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 13.12.2021 у справі № 336/2781/17-а (2а/336/294/17), від 18.01.2022 у справі № 448/1650/17, від 19.01.2022 у справі № 636/2618/17, від 18.07.2022 у справі № 448/1650/17. За таких обставин позивач для призначення дострокової пенсії за віком як матері особи з інвалідністю з дитинства повинна була надати відповідачу висновок лікарсько - консультативної комісії про те, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку. Однак, зазначеного висновку лікарсько-консультативної комісії ОСОБА_1 надано не було. Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу. Вважає, що судом першої інстанції ухвалено рішення із неповним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, та неправильним застосуванням норм матеріального права. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що в оскаржуваному рішенні суд посилається на декілька постанов Верховного Суду, однак, необхідно застосовувати лише ті постанови, у яких обставини справи є аналогічними тій, що розглядається. У постановах від 15.09.2019 у справі №330/2181/16-а, від 19.01.2022 у справі №636/2618/17 не вказано, що хвороба є вродженою вадою. У постановах від 13.12.2021 у справі №336/2781/17а та від 18.01.2022 у справі №448/1650/17 діагнози не визначені. Позиції Верховного Суду, на які посилається суд першої інстанції стосуються не вроджених вад, а набутих за життя ( той випадок, коли дійсно необхідно доводити час настання інвалідності дитини до 6-ти річного віку). Правова

позиція Верховного Суду щодо призначення дострокової пенсії, де б дитина мала вроджені вади станом на сьогоднішній день відсутня. Просить скасувати рішення суду та прийняти нове, яким задовольнити позов. Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до наступного. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що місцевий суд в повній мірі дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази. Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.6), є матір`ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.9). Відповідно до виписки з акта огляду медико-соціальною експертною комісією до довідки серії АВ № 0617027 ОСОБА_2 є інвалідом з дитинства та йому встановлено ІІІ групу інвалідності довічно з 17.03.2016 (а.с.10). Діагноз сина позивача аномалія розвитку сечовидільної системи, єдина вроджена ліва нирка, сольовий діатез, що підтверджується випискою із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого № 02/02414 від 04.03.2016 (а.с.11). 07.03.2023 позивач звернувся до ГУ ПФУ із заявою про призначення пенсії за віком на підставі п.3 ч.1 ст.115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Рішення ГУ ПФУ в Хмельницькій області № 192150004418 від 14.03.2023 відмовлено ОСОБА_1 в призначенні дострокової пенсії за віком згідно з п.3 ч.1 ст.115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», оскільки документами не підтверджено право на зниження пенсійного віку. Згідно висновку Комунального некомерційного підприємства «Бучацька міська лікарня» від 02.03.2023 № 21 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , не був визнаний дитиною з інвалідністю до шестирічного віку. Страховий стаж складає 28 років 9 місяців 5 днів (а.с.12). Принципи, засади і механізм функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначає Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV), який набрав чинності з 01 січня 2004. Статтею 1 Закону №1058-IV передбачено, що пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом. Згідно із частиною 1 статті 26 Закону № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення чоловіками 60 років, жінками - 55 років та наявності страхового стажу не менше 15 років. Відповідно до абзацу 4 пункту 3 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-ІV жінки, які народили п`ятеро або більше дітей і виховали їх до шестирічного віку, і матері осіб з інвалідністю з дитинства, які виховали їх до цього віку, мають право на призначення дострокової пенсії за віком після досягнення 50 років та за наявності не менше 15 років страхового стажу. При цьому до числа осіб з інвалідністю з дитинства належать також діти з інвалідністю віком до 16 років. Отже, право на дострокову пенсію за віком мають матері, які виховали інвалідів з дитинства до шестирічного віку (після досягнення матір`ю 50 років та за наявності не менше 15 років страхового стажу, що не оспорюється у цій справі). За змістом наведеної норми однією з обов`язкових умов для призначення дострокової пенсії за віком є виховання до шестирічного віку саме дитини - інваліда з дитинства. Таким чином, встановлення органами Медико-соціальної експертної комісії (далі - МСЕК) інвалідності після досягнення такою дитиною шестирічного віку в певній мірі ставить під сумнів факт виховання матір`ю до шестирічного віку саме дитини - інваліда з дитинства, а не дитини без такого роду медичних показань. Загальний підхід до змістовного наповнення поняття «особа з інвалідністю» на момент виникнення спірних відносин установлювався ст. 2 Закону № 875-ХІІ, а також ст. 1 Закону України від 06 жовтня 2005 № 2961-ІV «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» (далі - Закон № 2961-ІV). Зокрема, такий статус могла мати особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, унаслідок чого держава зобов`язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист. Відповідно до абзацу 3 статті 1 Закону № 2961-ІV дитина-інвалід - особа віком до 18 років (повноліття) зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, унаслідок чого держава зобов`язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист. Колегія суддів звертає увагу, що визначення терміну «інвалід з дитинства» не міститься ані в Законі № 875-ХІІ, ані в Законі № 2109-III. При цьому за змістом абзацу 2 пункту 26 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 № 1317 (далі - Положення № 1317), інвалідність з дитинства розглядається як причина інвалідності. Згідно з пунктом 14 цього Положення причинний зв`язок інвалідності з хворобами, перенесеними у дитинстві, установлюється за наявності документів лікувально-профілактичних закладів, що свідчать про початок захворювання або травму, перенесену до вісімнадцятирічного віку. Зі змісту абзацу 4 пункту 3 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-ІV убачається, що пільга, пов`язана зі зменшенням жінкам пільгового віку та страхового стажу, установлювалася лише тим матерям інвалідів з дитинства та дітей інвалідів до 16 років, які виховували їх за підтвердженого стану інвалідності на момент досягнення дитиною 6 років. Отже, для призначення пенсії на підставі Закону № 1058-IV має значення не факт установлення інвалідності, а термін (момент) настання інвалідності у дитини, що повинен мати місце протягом періоду життя дитини з моменту народження і до інвалідності у дитини до досягнення шестирічного віку, оскільки виховання дитини-інваліда у віці до 6 років створює для жінки більше перешкод для участі у суспільно-корисній діяльності, наслідком якої є отримання заробітної плати і страхового стажу, що зумовлюється сплатою страхувальником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Відповідно до частини 12 статті 7 Закону № 2961-ІV положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності медико-соціальними експертними комісіями та лікарсько-консультативними комісіями лікувально-профілактичних закладів затверджується Кабінетом Міністрів України. Серед повноважень лікарсько-консультативних комісій, визначених Положенням про лікарсько-консультативну комісію, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 листопада 2013 № 917, визначено надання висновку, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку. Згідно пункту 2.18 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 № 22-1 (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) визнання особи інвалідом з дитинства або дитиною-інвалідом засвідчується випискою з акта огляду в МСЕК, медичним висновком закладів охорони здоров`я, посвідченням одержувача допомоги, довідкою органу, що призначає допомогу, про період призначення допомоги. У разі якщо дитина визнана дитиною-інвалідом після досягнення шестирічного віку або інвалідом з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, надається відповідно висновок лікарсько-консультаційної комісії про те, що вона мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку, та/або висновок МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою 18-ти років (висновок про час настання інвалідності). Тобто такий висновок дає можливість опосередковано підтвердити факт догляду матері за дитиною, яка мала право на отримання статусу дитини-інваліда до досягнення шестирічного віку, як це передбачено положеннями Закону № 1058-IV. Отже, п. 2.18 Порядку № 22-1 не суперечить положенням ст. 17 Закону № 1788-XII та ст. 26, абз. 4 п. 3 розд. VIII «Прикінцеві положення» Закону № 1058-ІV, оскільки не встановлює та/або не змінює механізм призначення такого виду пенсії. Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права була висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15 травня 2019 (справа №330/2181/16-а), в якій Велика Палата Верховного Суду підтримала позицію Верховного Суду України у постанові від 27 травня 2014 (справа №21-133а14), яка полягає у тому, що мати дитини-інваліда має право на призначення дострокової пенсії за віком, але не раніше ніж за 5 років до досягнення пенсійного віку, передбаченого ст. 26 Закону №1058-ІV, у тому разі, якщо дитина, яку вона виховує, визнана дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку. Якщо дитина визнана дитиною-інвалідом після досягнення нею шестирічного віку, або інвалідом з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, мати цієї дитини має право на отримання зазначеної пенсії лише у разі наявності висновку лікарсько-консультативної комісії, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку. За таких обставин позивач не має права на призначення дострокової пенсії за віком як матері інваліда з дитинства, оскільки вона не надала висновку лікарсько-консультативної комісії, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку. Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновками суду про відсутність підстав для задоволення позову. Зазначене відповідає позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 18.01.2022 у справі №448/1650/17. Апеляційний суд при прийнятті даного рішення також застосовує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в п. 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії», заява №303-A, п. 29). Судові витрати розподілу не підлягають з огляду на результат вирішення апеляційної скарги та виходячи з вимог ст. 139 КАС України. Отже, доводи апеляційної скарги дають підстави для висновку про правильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до правильного вирішення справи. Керуючись ст.ст. 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,- постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 28 червня 2023 року у справі №500/1473/23 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя І. М. Обрізко судді Л. П. Іщук Т. І. Шинкар