Постанова 4857 № 500/5987/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 травня 2024 рокуЛьвівСправа № 500/5987/23 пров. № А/857/1876/24 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача Обрізка І.М., суддів Сеника Р.П., Шинкар Т.І., розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2023 року, прийняте суддею Мірінович У.А. у місті Тернополі, у справі за позовом ОСОБА_1 до Військово-лікарської комісії військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною та скасування рішення,- встановив: ОСОБА_1 (надалі позивач) звернувся з адміністративним позовом до Військово-лікарської комісії військової частини НОМЕР_1 (надалі ВЛК, відповідач) про визнання протиправною та скасування рішення ВЛК військової частини НОМЕР_1 , яка оформлена довідкою від 05.09.2023. Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2023 відмовлено в позові. Відмовляючи в позові, суд виходив з того, що ВЛК прийняла рішення 05.09.2023, оформлене довідкою про придатність ОСОБА_1 до військової служби, яке, на думку позивача, є протиправним, оскільки, як вважає позивач, огляд було здійснено поверхнево без ретельного дослідження діагнозів і упущення факту того, що стан його здоров`я погіршується і він потребує лікування. Суд зазначив, що у разі наявності сумніву щодо правильності висновку цієї комісії щодо придатності до військової служби, позивач мав право звернутись до ВЛК вищого рівня чи ЦВЛК щодо перегляду рішення ВЛК. З матеріалів справи, слідує, що позивач не скористався своїм правом на звернення до ВЛК вищого рівня чи ЦВЛК щодо перегляду рішення. Суд врахував висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 12.06.2020 у справі №810/5009/18 про те, що до повноважень суду не належить надання оцінки діагнозу на предмет того, чи підпадає він під дію статей розкладу хвороб, станів та фізичних вад, що визначають ступінь придатності до військової служби з посиланням на пункт 3.13 глави 3 розділу II Положення №402. Відповідно до цієї норми у спірних питаннях та складних випадках право на винесення остаточного рішення залишається за ЦВЛК. Суд вправі перевірити законність висновку ВЛК лише в межах дотримання процедури прийняття цього висновку. Однак, суд не може здійснювати власну оцінку підставам прийняття певного висновку, оскільки як попередньо зазначалося, суди не є спеціалізованими установами в медичній сфері і тому оцінка підстав висновку ВЛК виходить за межі необхідного дослідження в контексті застосування норм матеріального права. Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. Вважає, що судом першої інстанції ухвалено рішення із неповним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи та неправильним застосуванням норм матеріального права. Підтримує обґрунтування, викладені в позові. Також зазначає, що в ході судового розгляду позивачем подавалось клопотання про призначення судово медичної експертизи, однак, суд протиправно та необґрунтовано не призначив такої. Тобто суд протиправно порушив ч.1 та ч.2 ст. 102 КАС України, що і призвело до порушення прав позивача на доступ до правосуддя, а також у праві на справедливий та неупереджений розгляд. Просить скасувати рішення суду та прийняти нове, яким задовольнити позов. Відповідно до п. 3 ч.1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до наступного. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що місцевий суд в повній мірі дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази. Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 є військовослужбовцем за мобілізацією у військовому званні молодший сержант, який був призваний у Збройні Сили України ІНФОРМАЦІЯ_1 , Тернопільської області у червні 2022. Згідно довідки Військово-лікарської комісії військової частини НОМЕР_1 , 05.09.2023 проведено медичний огляд позивача, зокрема, щодо придатності до військової служби (а. с. 13). Зі змісту вказаної довідки вбачається, що комісією надано такі медичні висновки, а саме: «Діагноз та постанова ВЛК про причинний зв`язок захворювання (травми, поранення, контузії, каліцтва): Хронічна вертеброгенна тораколюмбалгія, фаза нестійкої ремісії. Хронічний гастродуоденіт, стадія ремісії, без порушення функції. Хронічний панкреатит, стадія ремісії, без порушення функції. Стеатоз печінки. Захворювання, ТАК, пов`язані з проходженням військової служби. Міжхребцевий остеохондроз шийного, грудного та поперекового відділів хребта з формуванням протрузій дисків L1-S1, грижі диску Тh7- Тh8, спондилоартроз поперекового відділу хребта з больовим синдромом при незначному порушенні функції хребта. Захворювання, НІ, не пов`язані з проходженням військової служби. На підставі статті 23г, 52г, 54в, 64в графи ІІ Розкладу хвороб придатний до військової служби». Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регламентовано Законом України «Про військову службу і військовий обов`язок» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі по тексту - Закон № 2232-XII, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Відповідно до статті 1 цього Закону захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями (частини перша-третя статті 1 Закону). Виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки) (частина сьома статті 1 Закону № 2232-XII). Згідно з частиною дев`ятою статті 1 Закону № 2232-XII щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії: - допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць; - військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; - військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період. Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України затверджено наказом Міністра оборони України 14.08.2008 № 402 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17.11.2008 за № 1109/15800 (далі як і раніше - Положення № 402). Відповідно до пункту 1.1 розділу І Положення № 402 військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров`я до військової служби призовників, військовослужбовців та військовозобов`язаних, установлює причинний зв`язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям. Згідно з пунктом 1.2 розділу І Положення №402 військово-лікарська експертиза - це, зокрема, медичний огляд допризовників, призовників; визначення ступеня придатності до військової служби. Відповідно до пункту 1.1 глави 1 розділу ІІ Положення № 402 медичний огляд включає в себе вивчення та оцінку стану здоров`я і фізичного розвитку громадян на момент огляду в цілях визначення ступеня придатності до військової служби, навчання за військово-обліковими спеціальностями, вирішення інших питань, передбачених цим Положенням, з винесенням письмового висновку (постанови). Під придатністю до військової служби у цьому Положенні розуміється такий стан здоров`я і фізичного розвитку громадян, який дозволяє їм виконувати передбачені статутами, інструкціями службові обов`язки з конкретної військової спеціальності у виді Збройних Сил України та інших військових формуваннях у мирний та воєнний час. Медичний огляд проводиться ВЛК, зокрема, з метою визначення придатності до військової служби допризовників, призовників, військовозобов`язаних, резервістів (кандидатів у резервісти). Пунктом 2.1 розділу І Положення №402 передбачено, що для проведення військово-лікарської експертизи створюються військово-лікарські комісії (далі - ВЛК), штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі). Штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі) ВЛК (лікарсько-льотні комісії (далі - ЛЛК)) приймають постанови. Постанови ВЛК (ЛЛК) оформлюються свідоцтвом про хворобу, довідкою військово-лікарської комісії, протоколом засідання військово-лікарської комісії з визначення причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця. Постанови штатних та позаштатних ВЛК обов`язкові до виконання. Пунктом 3.1 глави 3 Розділу ІІ Положення №402 визначено, що медичний огляд військовозобов`язаних проводиться за рішенням військового комісара ВЛК військових комісаріатів. Як вірно встановлено судом першої інстанції, довідкою ВЛК від 05.09.2023 №10332, ОСОБА_1 1989 р.н., визнаний придатним до військової служби (а.с.13). Зазначене рішення відповідача стало предметом даного спору, у зв`язку з незгодою позивача з таким висновком, оскільки він не відповідає результатам проведених медичних обстежень та не відображає реальний стан його здоров`я. Колегія суддів апеляційної інстанції вважає вірним висновок суду першої інстанції, що надання оцінки стану здоров`я позивача та його діагнозам, що визначають ступінь придатності до військової служби, не входить до повноважень суду при вирішенні адміністративної справи та відноситься до дискреційних повноважень медичних установ, відповідальних за проведення медичних обстежень. Здійснюючи судочинство Європейський суд неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17.12.2004 у справі «Педерсен і Бодсгор проти Данії» зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень. Тобто, під дискреційним повноваженням слід розуміти компетенцію суб`єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення в межах, визначених законодавством, та з урахуванням принципу верховенства права. Верховний Суд у постанові від 13 червня 2018 у справі №806/526/16 зауважив, що у межах адміністративного процесу суд не вправі надавати оцінку професійним діям конкретних лікарів-членів ВЛК при застосуванні ними відповідних методів огляду позивача, дослідження медичної документації, визначенні діагнозів та відповідності їх конкретній статті Розкладу хвороб, оскільки це потребує спеціальних знань у медичній галузі. Також відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 12 червня 2020 у справі №810/5009/18 надання оцінки діагнозу позивача на предмет того, чи підпадає він під дію статей Розкладу хвороб, станів та фізичних вад, що визначають ступень придатності до військової служби, виходить за межі судового розгляду. Питання визначення наявності або відсутності певного діагнозу у позивача та його придатності (непридатності) до військової служби за результатами медичного обстеження є дискреційними повноваженнями ВЛК, а тому суд не вправі перебирати на себе повноваження цього органу. Розглядаючи по суті спори у справах щодо оскарження рішень ВЛК, суд вправі перевірити законність висновку ВЛК лише в межах дотримання процедури прийняття цього висновку. Однак суд не може здійснювати власну оцінку підставності прийняття певного висновку, оскільки як попередньо зазначалося, суди не є спеціалізованими установами в медичній сфері і тому оцінка підставності висновку ВЛК виходить за межі необхідного дослідження в контексті застосування норм матеріального права. Суд в межах розгляду справи не вправі надавати власну оцінку на предмет наявності підстав для визнання позивача таким, що не придатний до військової служби. Отже, підстав вважати, що оскаржуване рішення ВЛК є протиправним чи за своїм змістом, чи за процедурою його прийняття не вбачається. Правовими положеннями п. 2.1 розділу І Положення № 402 для проведення військово-лікарської експертизи створюються військово-лікарські комісії (далі - ВЛК), штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі). Штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі) ВЛК (лікарсько-льотні комісії (далі - ЛЛК)) приймають постанови. Постанови ВЛК (ЛЛК) оформлюються свідоцтвом про хворобу, довідкою військово-лікарської комісії, протоколом засідання військово-лікарської комісії з визначення причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця. Пунктом п.2.3. регламентовано, що Центральна військово-лікарська комісія (надалі - ЦВЛК) є органом військового управління, який здійснює керівництво ВЛК регіонів у Збройних Силах України та є керівним органом із військово-лікарської експертизи в Збройних Силах України. Так, підпунктом 2.3.3 пункту 2.3 розділу І Положення № 402 встановлено, що на ЦВЛК покладається організація військово-лікарської експертизи у Збройних Силах України, зокрема: - розгляд заяв, пропозицій, скарг та прийом відвідувачів з питань військово-лікарської експертизи; - прийняття та перегляд постанов ВЛК про ступінь придатності колишніх військовослужбовців на період їх фактичного звільнення із Збройних Сил України. Згідно із підпунктом 2.3.4 пункту 2.3 розділу І Положення № 402 ЦВЛК має право, зокрема, розглядати, переглядати, скасовувати, затверджувати, не затверджувати, контролювати згідно з цим Положенням постанови будь-якої ВЛК Збройних Сил України. Отже, у разі наявності сумніву щодо правильності висновку щодо його придатності, ОСОБА_1 мав право звернутись до ЦВЛК для перегляду відповідного висновку ВЛК. Також правильним є висновок суду першої інстанції, що позивач, вважаючи неправильними висновки лікарів про його придатність до військової служби, мав право ініціювати їх перегляд відповідними штатними ВЛК, оскільки виключно на лікарські комісії покладений обов`язок щодо проведення військово-лікарської експертизи для визначання придатності за станом здоров`я до військової служби військовослужбовців та військовозобов`язаних. Позивач не був позбавлений права надати лікарям ВЛК свої медичні документи, що свідчать про наявність у нього захворювань, які унеможливлюють проходження військової служби за станом здоров`я. Щодо покликання апелянта на те, що суд першої інстанції протиправно не призначив судово медичну експертизу, то таке не заслуговує на увагу, оскільки у матеріалах справи відсутнє таке клопотання. Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права. У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Враховуючи наведене вище, вірним є висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову. Судові витрати розподілу не підлягають з огляду на результат вирішення апеляційної скарги та виходячи з вимог ст. 139 КАС України. Отже, доводи апеляційної скарги дають підстави для висновку про правильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до правильного вирішення справи. Керуючись ст.ст. 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,- постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2023 року у справі №500/5987/23 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя І. М. Обрізко судді Р. П. Сеник Т. І. Шинкар