Постанова Одеський апеляційний суд № 495/6161/23

Номер провадження: 22-ц/813/4053/24 Справа № 495/6161/23 Головуючий у першій інстанції Шевчук Ю.В. Доповідач Погорєлова С. О. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11.06.2024 року м. Одеса Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Одеського апеляційного суду у складі: головуючого судді: Погорєлової С.О. суддів: Таварткіладзе О.М., Заїкіна А.П. за участю секретаря: Зєйналової А.Ф.к., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу, на ухвалу Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області про відмову у забезпеченні позову, постановлену під головуванням судді Шевчук Ю.В. 02 жовтня 2023 року у м. Білгород-Дністровський Одеської області, - встановила: В провадженні Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області перебувала цивільна справа за позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу. 28 березня 2023 року ОСОБА_3 було подано до суду першої інстанції заяву про забезпечення позову по цивільній справі, у якій якої позивачка просила вжити заходи забезпечення позову та накласти арешт на все належне на праві власності майно та грошові кошти відповідачки ОСОБА_2 . Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 02 жовтня 2023 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову було відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить ухвалу суду першої інстанції про забезпечення позову скасувати та постановити нове судове рішення, яким задовольнити клопотання про вжиття заходів забезпечення позову у справі, посилаючись на порушення судом норм процесуального права. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що відповідачка у судове засідання суду першої інстанції для надання пояснень щодо наявності належного їй майна не з`явилась, тому апелянт вважає, що такі відомості можливо одержати шляхом їх витребування судом в порядку ст. 84 ЦПК України. Сторони про розгляд справи на 11 червня 2024 року були сповіщені належним чином, у судове засідання не з`явились. Колегія суддів зазначає, що згідно зі ст. 372 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. На підставі викладеного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її учасників, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Як вбачається з матеріалів справи, в провадженні Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області перебувала цивільна справа за позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу. Предметом даної справи є стягнення з відповідачки ОСОБА_2 суми боргу у розмірі 7900,00 доларів США за борговою розпискою. У якості заходу забезпечення позову ОСОБА_3 просила суд першої інстанції накласти арешт на все належне на праві власності майно та грошові кошти ОСОБА_2 . Відповідно до ст. 149 ЦПК України, забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Види забезпечення позову передбачено ч. 1 ст. 150 ЦПК України; відповідно до положень даної норми процесуального права позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч. 3 ст. 150 ЦПК України). Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позову, підставою для забезпечення позову є відповідне клопотання у формі мотивованої заяви. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів (Постанова Пленуму Верховного Суду України №9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову»). Забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових актів. При цьому сторона, яка звертається з заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою. Метою вжиття заходів забезпечення позову є уникнення можливого порушення у майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову. Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову (постанови Верховного Суду від 21 лютого 2020 року у справі №910/9498/19, від 17 вересня 2020 року у справі №910/72/20, від 15 січня 2021 року у справі №914/1939/20, від 16 лютого 2021 року у справі №910/16866/20, від 15 квітня 2021 року у справі №910/16370/20, від 24 червня 2022 року у справі №904/3783/21, від 26 вересня 2022 року у справі №911/3208/21). Верховний Суд у постанові від 04 квітня 2023 року по справі №907/268/22 наголошував на тому, що метою застосування заходів забезпечення позову майнового характеру є обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача, на момент пред`явлення прозову може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення суду. У п. 4.8 постанови Верховного Суду від 24 травня 2021 року у справі № 910/3158/20 зазначено, що під час розгляду заяви про застосування такого заходу забезпечення позову, як накладення арешту на майно або кошти, суд має виходити із того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватися та розпоряджатися коштами або майном, тому може застосуватися у справі, в якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, коштів або про стягнення коштів. Сума арештованих коштів обмежується розміром позову та можливими судовими витратами, а арешт майна має стосуватися майна, належного до предмета спору (до такого висновку дійшов Верховний Суду в пункті 8.9 постанови Верховного Суду від 21.08.2020 у справі № 904/2357/20 та у пункті 22 постанови від 25 вересня 2020 року у справі № 925/77/20). Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що ОСОБА_3 не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували, що відповідачці ОСОБА_2 дійсно належить нерухоме майно, на яке вона просить накласти арешт, а саме: квартира АДРЕСА_1 , житлове приміщення у смт Затока та присадибна ділянка в АДРЕСА_2 , на які просить накласти арешт позивач, не вказана адресе цих об`єктів нерухомості. Згідно даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна квартира АДРЕСА_1 ОСОБА_2 , що унеможливлює накладення арешту на таке майно. Вказане підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, з якої вбачається, що ОСОБА_2 не належить на праві власності жодне нерухоме майно. Що стосується вимог заяви ОСОБА_3 про накладення арешту на грошові кошти, належні ОСОБА_2 , то колегія суддів зазначає, що доказів наявності у відповідача банківських рахунків, на яких обліковуються власні кошти відповідачки, матеріали справи не містять, а ОСОБА_3 не зверталась до суду із клопотанням щодо витребування відповідних доказів, хоча саме на позивача, у разі неможливості самостійно надати докази, покладений обов`язок подати клопотання про витребування доказів судом. На підставі викладеного колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що заява ОСОБА_3 про забезпечення позову у цивільній справі не підлягала задоволенню. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. При зазначених обставинах, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно й всебічно дослідив та надав оцінку обставинам по справі, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, що їх регулює. Ухвалу Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 02 жовтня 2023 року постановлено з додержанням норм процесуального права, підстав для її скасування немає. Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 375, 381-384, 390 ЦПК України, колегія суддів, - постановила: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Ухвалу Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 02 жовтня 2023 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку за правилами ст. 389 ЦПК України. Повний текст судового рішення складений 27 червня 2024 року. Головуючий С.О. Погорєлова Судді А.П. Заїкін О.М. Таварткіладзе