Постанова Дніпровський апеляційний суд № 757/339/23-ц

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/4205/24 Справа № 757/339/23-ц Суддя у 1-й інстанції - Парфьонов Д. О. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 червня 2024 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого судді Петешенкової М.Ю., суддів Городничої В.С., Красвітної Т.П., при секретарі - Шавкун Л.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 січня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, російської федерації в особі уряду про стягнення з держави Україна в особі Кабінету Міністрів України моральної шкоди внаслідок невиконання Україною позитивних зобов`язань щодо забезпечення права власності, стягнення з російської федерації майнової шкоди внаслідок руйнування нерухомого майна, стягнення з російської федерації моральної шкоди,- В С Т А Н О В И Л А: У січні 2023 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом, пред`явленим до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, російської федерації в особі уряду та просили: стягнути з держави Україна в особі Кабінету Міністрів України на свою користь, в рівних частках, моральну шкоду в загальному розмірі 300 000 гривень внаслідок невиконання Україною позитивних зобов`язань щодо забезпечення права власності - шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку; стягнути з російської федерації на свою користь, в рівних частках, майнову шкоду у розмірі 8 192 808 гривень внаслідок руйнування нерухомого майна, належного їм на праві власності, за адресою: АДРЕСА_1 ; стягнути з російської федерації на свою користь в рівних частках, заподіянуїм моральну шкоду у загальному розмірі 300 000 гривень. В обґрунтування позову зазначили, що до 2022 року мали у власності нерухоме майно, розташоване за адресою: АДРЕСА_2 . У мирний час (до 2014 року) в будівлях об`єкту знаходилися: редакція місцевого ЗМІ «ТЕЛЕгазета»; приватне підприємство «Лікувально-діагностичний центр Кліманової М.О. »; житлові приміщення. «ТЕЛЕгазета» належить TOB «PIA К&К», власниками якого є ОСОБА_1 (доля якого складає 75 %) та ОСОБА_3 .. Власницею ПП «ЛДЦ Кліманової М.О. » є ОСОБА_2 . У зазначеному об`єкті також знаходилася житлова квартира, а саме по АДРЕСА_3 , в якій раніше мешкала сім`я позивачів із дітьми. Навесні 2014 року місто Кадіївка опинилася під окупацією російської федерації у вигляді окупаційного режиму так званої «ЛНР». У зв`язку з початком воєнних дій на території розташування об`єкту у липні 2014 року позивачі з сім`єю виїхали в місто Київ, де проживають і сьогодні. З 07 листопада 2014 року територія міста Кадіївки, де розташований об`єкт, перебувала під ефективним адміністративним контролем рф. 03 травня 2015 року позивачам стало відомо, що об`єкт та все майно, що знаходилося в ньому, захоплені невстановленими озброєними особами. За цим фактом Шевченківським УП ГУНП в м. Києві розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12015100100001050 від 30 січня 2015 року за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України. На сьогодні позивачам не повідомлено про жодні слідчі процесуальні дії, проведені в рамках зазначеного кримінального провадження. 07 лютого 2019 року місто Кадіївка, де розташований Об`єкт, увійшло до Переліку районів, міст, селищ і сіл, частин їх територій, тимчасово окупованих у Донецькій та Луганській областях, затвердженого Указом Президента України № 32/2019. 21 лютого 2022 року депутати державної думи рф ратифікували угоди про «дружбу, співпрацю та взаємну допомогу» з угрупованнями так званих «ДНР» та «ЛНР», які контролюють окремі райони Донецької та Луганської областей України. Ці угоди, укладені строком на 10 років, допускали розміщення на окупованих територіях російських військових баз, використання російського рубля, тощо. Позивачі вказують, що 24 лютого 2022 року приблизно о 05 год. 30 хв. ранку президент рф ОСОБА_4 оголосив про рішення провести спеціальну військову операцію. 24 лютого 2022 року Президент України Володимир Зеленський підписав Указ № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні». До сьогодні рф продовжує повномасштабне вторгнення на територію України. Внаслідок окупації міста Кадіївки, після повідомлення про захоплення об`єкту терористами так званої «ЛНР» у січні 2015 року, позивачі не мали до нього доступу та не отримували достовірної інформації про його стан. Натомість, з засобів масової інформації, в тому числі т.з. «ЛНР», стало відомо, що в об`єкті розгорнуто штаб першого козачого полку козачої національної гвардії всевеликого войська донського ім.м.платова (військова частина № НОМЕР_1 ), очолюваного павлом дрьомовим, а після його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 володимиром полуполтінних. Цей полк з 09 січня 2015 року увійшов до складу 2 Армійського корпусу так званої луганської народної республіки та був перейменований на шостий окремий гвардійський мотострілковий полк (козачий) ім. м. платова - та увійшов у підпорядкування т.з. «народної міліції ЛНР». Позивачі наголошують, що з 2015 року район, де розташований об`єкт в м. Кадіївка, оточений блокпостами незаконних збройних формувань та суворо охороняється. 13 вересня 2022 року Об`єкт був знищений внаслідок воєнних дій. Зокрема, 13 вересня 2022 року сайт « sprotyv.info » опублікував таке повідомлення: «Цієї ночі, ІНФОРМАЦІЯ_2 , в окупованій Кадіївці (колишній Стаханов) Луганської області прогриміли вибухи на вулиці Островського в будівлі, яку місцеві називають «Телегазета». Відомо, що з 2014 року тут дислокувалися російські військові. Про це повідомляють в соцмережах. За свідченням очевидців, будівля отримала значні руйнування. На жаль, про масштаби втрати окупантів поки що нічого не повідомляється. Як повідомляла група «ІC», наприкінці липня у тимчасово окупованій Кадіївці (колишній Стаханов) на Луганщині Збройні Сили України знищили ворожу військову базу. Тоді українські військові ліквідували 200 російських десантників, які з 2014 року базувалися в готелі «Донбас». Також «РІА Новості» в публікації від 14 вересня 2022 року повідомляло, в перекладі, наведеному позивачами, зокрема: «Українські війська випустили по Стаханову в ЛНР шість ракет з американської РСЗВ HIMARS, повідомило у середу представництво луганської народної республіки у Спільному центрі з контролю та координації питань, пов`язаних із військовими злочинами України. З боку збройних формувань України зафіксовано обстріл: 08.40 (збігається з мск - ред.) за населеним пунктом Стаханов із застосуванням РСЗВ HIMARS (шість ракет). Інформація про постраждалих та пошкодження уточнюється». Позивачі зазначають, що на момент захоплення об`єкту в ньому знаходилися і, ймовірно, були знищені: правовстановлюючі документи TOB PIA «К&К», а також документи по веденню господарської діяльності, первинна документація, податкова і бухгалтерська звітність за весь період, з моменту створення підприємства до 03 січня 2015 року; правовстановлюючі документи ПП «ЛДЦ Кліманової М.О.», документи по веденню господарської діяльності, первинна документація, податкова і бухгалтерська звітність за період з моменту створення підприємства до 03 січня 2015 року, а також база персональних даних пацієнтів лікувально-діагностичного центру; основні фонди, інструменти, інвентар, меблі, техніка та інше майно. Вартість основних фондів, інструментів, інвентарю, меблів, техніки, нематеріальних активів, будівель і споруд TOB РІА «К&К» на момент захоплення Об`єкту становила 4 251 375 грн. Вартість медичного обладнання та засобів виробництва «ЛДЦ ОСОБА_2 » на момент захоплення Об`єкту становила 691 053 грн. Вартість житлового будинку, і майна всередині на момент захоплення об`єкту становила 3 250 380 грн. Загальна сума матеріальної шкоди на момент захоплення об`єкту становила 8 192 808 грн. В результаті зазначених вище подій об`єкт має нежилий стан і не може використовуватися позивачами ні для подальшого проживання, ні для здійснення підприємницької діяльності. Позивачі повідомляють, що їм не відомо про свідків подій 13 вересня 2022 року, адже з 2014 року вони не повертались до окупованої Кадіївки, а безпосередня територія розташування об`єкту суворо охороняється озброєними окупантами. З огляду на те, що Кадіївка до сьогодні входить до тимчасово окупованих територій України, надати інші докази, окрім тих, що додані до цієї позовної заяви, позивачі не мають можливості. Враховуючи і те, що позивачі не мали доступу до об`єкту протягом 8 років, вони позбавлені можливості оцінити і визначити розмір фактично завданої шкоди, яка визначається вартістю зруйнованого об`єкту і майна в ньому, але водночас вони надають суду всі наявні відомості та орієнтовну вартість шкоди, розраховану станом на 2015 рік. З цього приводу в інтересах позивачів 25 жовтня 2022 року подано заяву про вчинення кримінального правопорушення до ГУ СБУ у Донецькій та Луганській областях. Цю заяву за підслідністю було передано до ГУ Національної поліції в Луганській області. 03 листопада 2022 року розпочато досудове розслідування в кримінальному провадженні № 12022130000001053 за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 194 КК України. Таким чином, в результаті воєнних дій, зумовлених військовою агресією рф, позивачам спричинено майнову та моральну шкоду. Зазначають, що обов`язок відшкодувати спричинену майнову та моральну шкоду у повному обсязі лежить на державах Україні та рф. Державою позивачам не надано іншого житла, заподіяну шкоду не відшкодовано, об`єкт не відновлено. Наявні всі підстави цивільно-правової відповідальності, а саме: наявність шкоди, протиправна поведінка заподіювала шкоди, причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою. Звертають увагу на факти, що свідчать про обізнаність органів влади України про небезпеку, що загрожувала майну позивачів, оскільки держава України знала про початок військової агресії на сході України, а в подальшому і про повномасштабне військове вторгнення. Проте, в 2014 році евакуація позивачів не була забезпечена державою, вони самостійно виїхали з окупації на підконтрольну територію України. При цьому вони не мали можливості забрати велику кількість майна, устаткування, інших матеріальних цінностей, які залишалися в об`єкті, та не могли жодним чином захистити своє майнове право як на сам Об`єкт, так і на все майно в ньому. Крім того, протягом наступних 8 років позивачі перебували в тяжкому очікуванні новин про долю об`єкту та всього свого майна, але держава не здійснювала спроб інформувати їх про свої плани чи заходи в цьому напрямі. Натомість, у 2022 році, коли вже відомо про знищення об`єкту, Україною досі не розроблений механізм отримання компенсації за зруйноване майно. Вказує, що Україна є державою-відповідачем у цій справі, оскільки на неї покладені певні позитивні зобов`язання, навіть якщо вона і не здійснювала ефективного контролю відповідної території. Наголошують, що вони не мають жодних майнових претензій чи вимог до Держави України в особі Державної казначейської служи України, як до окремого суб`єкта цивільних відносин. Більше того, позивачі не мають таких претензій і до Держави Україна в собі Кабінету Міністрів України, як окремого суб`єкта цивільних відносин. Вказують, що за відсутності доступу до території розташування об`єкту, неможливо отримати будь-які актуальні дані про його стан та обсяг завданих пошкоджень, провести їхню оцінку та сформувати реальну вартість завданої шкоди. Саме тому позивачі просили взяти до уваги всі надані ними збережені відомості та документи, відповідно до яких вартість об`єкту та майна в ньому станом на січень 2015 року оцінювалась у 8 192 808 грн. Отже, майнова шкода, завдана позивачам становить щонайменше 8 192 808 грн. Позивачам також завдано значної моральної шкоди, оскільки вони були вимушені залишити не тільки свій дім, у якому мирно проживала їхня сім`я до 2014 року, а й кожен з них - успішний бізнес, напрацьований роками. Разом із втратою матеріальних цінностей вони були повністю позбавлені свого соціального життя, професійного оточення, улюбленої справи та заробітку. До того ж, марне і важке очікування протягом останніх восьми років на зміну ситуації остаточно обірвалося 13 вересня цього року із новиною про знищення об`єкту. Відтак, усвідомлюючи весь об`єм втрати та невідворотність наслідків описаних подій, вони відчувають крайній розпач та зневіру, що в умовах триваючої війни лише поглиблює стресову напругу. Внаслідок зазначеного, спричинено моральну шкоду. Враховуючи всі перелічені вище фактори, заподіяну моральну шкоду позивачі оцінюють у розмірі 900 000,00 гривень. Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 січня 2024 року позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - задоволено частково. Стягнуто з російської федерації на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , в рівних частках, заподіяну моральну шкоду в загальному розмірі 300 000 гривень 00 копійок. У решті позову відмовлено. Стягнуто з російської федерації на користь держави Україна судовий збір у розмірі 3000 гривень 00 копійок. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачами не доведено жодним належним та допустимим доказом завдання їм матеріальної шкоди, у зв`язку із знищенням нерухомого майна на окупованій території, а неможливість користуватись своїм майном з 2015 року є фактичним обґрунтуванням моральної шкоди, яку суд першої інстанції вважав доведеною, стягнувши заявлений позивачами розмір такої шкоди з російської федерації. Також суд першої інстанції вважав, що відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації росією окремих територій України, у повному обсязі покладається на державу, що здійснює окупацію, а держава Україна усіляко сприяє всіма можливим засобами відшкодуванню як матеріальної так і моральної шкоди, адже відповідальність держави Україна щодо відшкодування шкоди наступає у разі контролю цієї частини територій настільки, щоб мати можливість попередити знищення майна, його захоплення, навіть якщо держава могла і мала б це зробити. При цьому позивачі не довели порушення державою Україна її позитивного матеріального обов`язку щодо гарантування права власності на майно, а доводи позивачів щодо відсутності механізму компенсації не можуть бути задоволені, оскільки такий механізм існує та викладений у Порядку визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії РФ, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 20 березня 2022 року за №326, та ЗУ Про компенсацію за пошкодження та знищення окремих категорій об`єктів нерухомого майна внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених військовою агресією російської федерації №7198 від 23 лютого 2023 року. Не погодившись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просили рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову повністю. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції зробив хибні висновки щодо фактичних обставин справи, що призвело до порушення норм матеріального права та невірних висновків суду по суті справи, з чого просять рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі. 06 квітня 2024 року Кабінет Міністрів України, скориставшись своїм правом, передбаченим ст. 360 ЦПК України, подав відзив на апеляційну скаргу позивачів, в якому, просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції залишити без змін. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду без змін, з огляду на наступне. Судом першої інстанції встановлено, що на підтвердження права власності позивачами до позову додано незасвідчені копії документів про те, що ОСОБА_1 належить на праві власності будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_2 /т.1 а.с.28, 30-36, 37,38/ та земельна ділянка, площею 0,1000 га, за тією ж адресою. Загальна площа об`єкта нерухомості становить 399,1 кв.м.; житлова площа 213,5 кв.м.; житловий будинок з цокольним поверхом, ганком-а, навісом-а, А-2ж, 399,1 кв.м. Також за ОСОБА_1 за наданими копіями документів зареєстровано 17/100 частки будівлі на підставі договору купівлі-продажу від 21 травня 2003 року, відповідно до якого ОСОБА_1 придбав у ТОВ РЕКЛАМНО-ІНФОРМАЦІЙНЕ АГЕНСТВО «К & К» квартиру АДРЕСА_4 /т.1 а.с.39-40, 40-45/, а на 83/100 частки будівлі, розташованої за цією адресою, зареєстровано право колективної власності за ТОВ РЕКЛАМНО-ІНФОРМАЦІЙНЕ АГЕНСТВО «К&К» /т.1 а.с.65/; свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи ТОВ РЕКЛАМНО-ІНФОРМАЦІЙНЕ АГЕНСТВО «К&К» від 16 травня 1996 року з місцезнаходженням юридичної особи: АДРЕСА_1 /т.1 а.с.46/. За наданим витягом з веб-сайту: https//usr.minjust.gov.ua/ua/freesearch щодо детальної інформації про юридичну особу ТОВ РЕКЛАМНО-ІНФОРМАЦІЙНЕ АГЕНСТВО «К&К», місцезнаходженням якої вказано: АДРЕСА_5 , до переліку засновників входить ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .. Кінцевий бенефіціарний власник є ОСОБА_1 /т.1 а.с.48-51/. За наданим у копії свідоцтвами про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації серія ЛГ № 1094-215р від 11 червня 2009 року та серія КВ № 17740-6590ПР від 28 квітня 2011 року «Реклама ТЕЛЕгазета» (російська) /т.1 а.с.67,38/, засновником якої є ТОВ РЕКЛАМНО-ІНФОРМАЦІЙНЕ АГЕНСТВО «К&К». У відповідності до витягу з веб-сайту: https//usr.minjust.gov.ua/ua/freesearch щодо детальної інформації про юридичну особу ПП «ЛДЦ Кліманової М.О.», місцезнаходження якого вказано: АДРЕСА_6 , до переліку засновників входить ОСОБА_2 (адреса якої вказана: АДРЕСА_3 ) та ОСОБА_5 /т.1 а.с.70-74/. Також позивачами надано надано список майна житлового будинку по АДРЕСА_1 , що знаходилося в будинку на момент його захоплення 03 січня 2015 року на суму 3250380,00 грн /т.1 а.с.75/, список медичного обладнання та засобів його виробництва ПП «ЛДЦ Кліманової М.О.», що перебували в будівлі за цією ж адресою на момент його захоплення на суму 691 053,00 грн /т.1 а.с.76-77/, список переліку основних фондів ТОВ РЕКЛАМНО-ІНФОРМАЦІЙНЕ АГЕНСТВО «К&К» на суму 4 251 375,00 грн та переліку основних фондів ТОВ РЕКЛАМНО-ІНФОРМАЦІЙНЕ АГЕНСТВО «К&К» будівлі і споруд на суму 3 139 228,00 грн, переліку інших нематеріальних активів ТОВ РЕКЛАМНО-ІНФОРМАЦІЙНЕ АГЕНСТВО «К&К» на суму 448 433,00 грн, переліку основних фондів машин та техніки ТОВ РЕКЛАМНО-ІНФОРМАЦІЙНЕ АГЕНСТВО «К&К» на суму 264 454,00 грн, переліку основних фондів меблів ТОВ РЕКЛАМНО-ІНФОРМАЦІЙНЕ АГЕНСТВО «К&К» на суму 269 600,00 грн, переліку основних фондів інструменти, інвентар за ТОВ РЕКЛАМНО-ІНФОРМАЦІЙНЕ АГЕНСТВО «К&К» на суму 129 660,00 грн /т.1 а.с.78-81/. Судом першої інстанції також досліджено заяви ОСОБА_1 на ім`я начальника ГУ УМВС України в Луганській області від 27 січня 2015 року про притягнення до кримінальної відповідальності осіб, які заволоділи його майном /т.1 а.с.89-90/; довідки слідчого Шевченківського УП ГУНП в м. Києві від 28 грудня 2015 року про наявність кримінального провадження № 12015100100001050 від 30 січня 2015 року за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України /т.1 а.с.91/; витяг з ЄРДР від 25 червня 2020 року у кримінальному провадженні № 12015100100001050 від 30 січня 2015 року, з якого вбачається внесення заяви ОСОБА_1 до ЖЄОЗП та відсутність завершення досудового розслідування /т.1 а.с.92/; заяви представника позивачів адвоката Чилутьян О. Р. від 25 жовтня 2022 року до ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях про вчинення кримінального правопорушення зі знищення майна позивачів /т.1 а.с.93-96/; відповіді ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях про від 31 жовтня 2022 року № 78/3/5/7/4-53 про направлення заяви до ГУ НП в Луганській області за належністю /т.1 а.с.97/; повідомлення від 10 листопада 2022 року старшого слідчого в ОВС ГУНП в Луганській області про прийняття до провадження та початок досудового розслідування за повідомленням ОСОБА_6 , де вказано, що 03 листопада 2022 року було розпочато досудове розслідування в кримінальному провадженні № 12022130000001053 за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 194 КК України /т.1 а.с.98/; витяг з ЄРДР № 12022130000001053 від 10 листопада 2022 року /т.1 а.с.99/. Суд першої інстанції, зважаючи на відсутність засвідчення поданих копій, прийняв до уваги посилання позивачів у позові на втрату оригіналів правовстановлюючих документів на майно, відсутність заперечень зі сторони Кабінету Міністрів України проти обставин, які підтверджують вказані докази, відсутність клопотань про дослідження оригіналів доказів, поданих у копіях, визначаючи, що надана сукупність доказів у виді витягів з реєстраційних документів, у яких вказано на право власності на будівлі вказують на наявність на праві власності позивачів майна, на підтвердження якого такі докази надані. Також судом першої інстанції встановлено, що 26 жовтня 2022 року ОСОБА_1 подано засобами Єдиного державного веб-порталу електронних послуг (далі - Портал Дія) повідомлення про пошкоджене майно - приватний будинок за адресою: АДРЕСА_1 . Загальна площа 399 м.кв. Стан нерухомості повністю знищено. Текстовий опис пошкоджень зруйновано після влучання ракет. Дата та час пошкоджень 13 вересня 2022 року о 07:00 год, а також приватний будинок за адресою: АДРЕСА_1 . Загальна площа 730 м.кв. Стан нерухомості повністю знищено. Текстовий опис пошкоджень зруйновано після влучання ракет. Дата та час пошкоджень 13 вересня 2022 року о 07:00 год /т.1 а.с.85,86,87,88/. Судом також досліджено роздруківки з веб сайту https://sprotyv.info/news/v-okupovanij-kadi%d1%97vczi-znishheno-shtab-rosijskih-okupantiv/, яка містить зображення та текст повідомлення: «Цієї ночі, 13 вересня, в окупованій Кадіївці (колишній Стаханов) Луганської області прогриміли вибухи на вулиці Островського в будівлі, яку місцеві називають «Телегазета». Відомо, що з 2014 року тут дислокувалися російські військові. Про це повідомляють в соцмережах. За свідченням очевидців, будівля отримала значні руйнування. На жаль, про масштаби втрат окупантів поки що нічого не повідомляється. Як повідомляла група «1C», наприкінці липня у тимчасово окупованій Кадіївці (колишній Стаханов) на Луганщині Збройні Сили України знищили ворожу військову базу. Тоді українські військові ліквідували 200 російських десантників, які з 2014 року базувалися в готелі «Донбас» /т.1 а.с.82/. При дослідженні вказаного посилання в мережі Інтернет суд вважав підтвердженою інформацію, вказаної в роздруківці з додатковим скріншотом сторінки в соціальних мережах, у якому наявне посилання на руйнування даху будівлі. Фотозображення відсутні. Судом також досліджено роздруківку з веб сайту https:/ria.ru/20220914/obstrel-1816666410.html, яка містить текст не державною мовою та посилання на веб сайт, доступ до якого заборонено, внаслідок чого суд вважає даний доказ недопустимим /т.1 а.с.84/. Також судом досліджено в судовому засіданні відеозаписи та фотозображення, долучені позивачем у якості доказів до позовної заяви: відео-файли у форматі «mp4», «webm», а також фотозображення у форматах «jpg». «png», з яких вбачається відображення інтер`єру, меблів, кухонної та комп`ютерної техніки, сантехніки, медичного обладнання, які знаходяться в офісних приміщеннях, кабінеті та квартирі. В порівнянні відеодоказів, на яких міститься опис оператора вголос, як приміщення «Телегазета» у їх сукупності зі створеними пізніше за датою підтверджується посилання позивачів щодо використання приміщення, яке вказане, як квартира позивачів, офіс «Телегазета», офіс ПП «ЛДЦ ОСОБА_2 » незаконними збройними формуваннями після 2014 року. При цьому текст розмов, які виголошує особа чоловічої статі, належна до незаконного збройного формування та особа жіночої статі викладається не державною мовою, а тому не досліджується судом. Суд першої інстанції, виходичи з положень ч. 5 ст. 100 ЦПК України та відсутності клопотання Кабінету Міністрів України щодо витребування оригіналів доказів, визнав допустимими відеозаписи та фотозображення, як і доказ у виді роздруківки з мережі інтернет сайту веб сайту https://sprotyv.info/, щодо якого досліджено його наявність у мережі Інтернет. Колегія суддів також погоджується з визначеними судом першої інстанції прийнятими до уваги доказами та недопустимими доказами, які складені не державною мовою та розміщені на веб сайті, доступ до якого заборонено. Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив із того, що, в силу ч. 3 ст. 82 ЦПК України, загальновідомим є той факт, що в лютому 2014 року розпочалася військова агресія російської федерації проти України, внаслідок якої була анексована територія Автономної Республіки Крим, частково окуповані території Донецької та Луганської областей України. 24 лютого 2022 року розпочалось повномасштабне вторгнення російської федерації на території України, у зв`язку із чим Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні»» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України», в Україні введено воєнний стан. Окрім того, відповідно до статті 12 Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004), що відображає звичаєве міжнародне право, держава не має права посилатися на судовий імунітет у справах, пов`язаних із завданням шкоди здоров`ю, життю та майну, якщо така шкода повністю або частково завдана на території держави суду та якщо особа, яка завдала шкоду, у цей час перебувала на території держави суду. Отже, судовий імунітет російської федерації не підлягає застосуванню з огляду на порушення російською федерацією державного суверенітету України, а отже, не є здійсненням російською федерацією своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом, а тому держава російська федерація є належним відповідачем у цій справі. Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом у постанові від 18 травня 2022 року у справі № 760/17232/20-ц. У зв`язку з повномасштабним вторгненням російської федерації на територію України 24 лютого 2022 року Україна розірвала дипломатичні відносини з росією, що у свою чергу з цієї дати унеможливлює направлення різних запитів та листів до посольства російської федерації в Україні у зв`язку із припиненням його роботи на території України. Отже, починаючи з 2014 року відсутня необхідність у направленні до посольства російської федерації в Україні запитів щодо згоди російської федерації бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди, у зв`язку з вчиненням російською федерацією збройної агресії проти України та ігноруванням нею суверенітету та територіальної цілісності Української держави. А починаючи з 24 лютого 2022 року таке надсилання неможливе ще й у зв`язку із розірванням дипломатичних зносин України з російською федерацією. З огляду на те, що в Україні введено воєнний стан у зв`язку з триваючою повномасштабною збройною агресією російської федерації проти України, чим порушено її суверенітет, отримання згоди російської федерації бути відповідачем у цій справі наразі є недоречним. Таких висновків щодо розірвання дипломатичних відносин між Україною і російською федерацією, на основі аналізу наведених вище норм права та фактичних обставин, дійшов Верховний Суд у постанові від 14 квітня 2022 року у справі № 308/9708/19 (провадження № 61-18782 св 21), у постанові від 08 червня 2022 року у справі № 490/9551/19, а також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2022 року у справі № 635/6172/17, провадження № 14-167 цс 20, (пункт 58). Колегія суддів відзначає, що судом першої інстанції вірно встановлено, що у держави-агресора російської федерації відсутній судовий імунітет у справах на предмет відшкодування шкоди, пов`язаної із завданням шкоди здоров`ю, життю та майну, якщо така шкода повністю або частково завдана на території держави суду та якщо особа, яка завдала шкоду, у цей час перебувала на території держави суду. За рішенням суду України шкода відшкодовується фізичній особі російською федерацією, як державою-агресором. Також суд першої інстанції зазначив, що 02 березня 2022 року збройну агресію рф проти України у резолюції ES-11/1 «Агресія проти України» визнала Генеральна Асамблея ООН. Вона вимагає від російської федерації негайного припинення застосування сили проти України, утримання від погроз чи застосування сили проти будь-якої держави ООН, повного та безумовного виведення збройних сил з території України у межах її міжнародно-визнаних кордонів, а також забезпечення повного захисту цивільних осіб, включаючи гуманітарний персонал, журналістів та осіб, які перебувають у вразливому становищі, у тому числі жінок і дітей. 14 квітня 2022 року Верховна Рада України визнала дії, вчинені збройними силами російської федерації та її політичним і військовим керівництвом під час останньої фази збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, геноцидом Українського народу (пункт 1 Заяви Верховної Ради України «Про вчинення російською федерацією геноциду в Україні», схваленої згідно з Постановою Верховної Ради України № 2188-IX). 27 квітня 2022 року Парламентська Асамблея Ради Європи ухвалила резолюцію «Наслідки продовження агресії російської федерації проти України: роль і відповідь Ради Європи» № 2433. Визнала, що агресія рф проти України є безпрецедентним актом як сама по собі, так і за її далекосяжними наслідками, бо провокує найважчу гуманітарну кризу в Європі з найбільшою кількістю жертв, наймасштабнішим внутрішнім і зовнішнім переміщенням населення з часів Другої світової війни. Разом з цим, 04 листопада 2014 року Кабінет Міністрів України розпорядженням № 1085-р затвердив Перелік населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, до якого було віднесено населені пункти Алчевського району, зокрема м. Кадіївка (у ред. 2014 року - м. Стаханов). Відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською Федерацією, затвердженого Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 року № 309 вся територія Алчевського району Луганської області (в тому числі м. Кадіївка) з 07 квітня 2014 року є тимчасово окупованою територією. Постановою Кабінету Міністрів України від 20 березня 2022 року № 326затверджено порядок визначення шкоди та збитків, завданих внаслідок збройної агресії. Верховний Суд у постанові від 18 травня 2022 року у справі № 428/11673/19 дійшов висновку, що звернення позивача до українського суду із позовом до російської федерації про відшкодування шкоди, завданої збройною агресією росії проти України, є можливим засобом захисту права. Отже, відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації росією окремих територій Української держави, юридичним особам, громадським об`єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на державу, що здійснює окупацію (російську федерацію), а держава Україна всіма можливими засобами сприяє відшкодуванню матеріальної та моральної шкоди. Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитки у результаті порушення її цивільного права, має право на відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо), якщо інше не встановлено законом. Згідно зі ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Конституційний Суд України у своєму рішенні від 12 квітня 2012 року № 9-рп/2012 (справа № 1-10/2012) наголосив, що в Україні як демократичній, правовій державі людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (статті 1,3 Основного Закону України). Преамбула Статуту Організації Об`єднаних Націй визначає, що держави-учасниці ООН сповнені рішучості позбавити прийдешні покоління нещасть війни, проявлятимуть терпимість та житимуть в світі як добрі сусіди, об`єднуватимуть зусилля для підтримки міжнародного миру та безпеки. Пункт 122 Резолюції 60/1, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 24 жовтня 2005 року, підкреслює, що всі держави зобов`язані поважати права людини та основні свободи. Відповідно до ст. 28 Загальної декларації прав людини кожному гарантується право на соціальний і міжнародний порядок, при якому права і свободи, викладені в цій Декларації, можуть бути повністю здійснені. Кожен має право жити в мирі в умовах заохочення і захисту всіх прав людини і повної реалізації розвитку (ст. 1 Декларації про право на мир, затвердженої резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 71/189 від 19 грудня 2016 року). Згідно зі ст. 1 Закону України «Про оборону України» збройна агресія - це, в тому числі, це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України. Силові дії російської федерації, що тривають з 20 лютого 2014 року є актами збройної агресії відповідно до пунктів "a", "b", "с", "d" та "g" статті 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї ООН "Визначення агресії" від 14 грудня 1974 року. Законом України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» від 18 січня 2018 року визначено, що Російська Федерація чинить злочин агресії проти України та здійснює тимчасову окупацію частини її території за допомогою збройних формувань Російської Федерації, що складаються з регулярних з`єднань і підрозділів, підпорядкованих міністерству оборони російської федерації, підрозділів та спеціальних формувань, підпорядкованих іншим силовим відомствам Російської Федерації, їхніх радників, інструкторів та іррегулярних незаконних збройних формувань, озброєних банд та груп найманців, створених, підпорядкованих, керованих та фінансованих російською федерацією. Відповідно до ст. 1-3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» сухопутна територія Автономної Республіки Крим і міста Севастополя, внутрішні води України цих територій визнаються тимчасово окупованими внаслідок збройної агресії російської федерації з 20 лютого 2014 року. За нормою ч. 6 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об`єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на російську федерацію як на державу, що здійснює окупацію. Таким чином, російська федерація, яка порушила чисельну кількість міжнародних норм та правил, в тому числі норми та принципи Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, Будапештського меморандуму, Гельсінського заключного акту наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01 серпня 1975 року та Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і російською федерацією, є суб`єктом, внаслідок збройної агресії якого проти України та окупації частини території України порушено низку прав та свобод громадян України, зокрема, особистих прав позивача, та, відповідно, саме російська федерація є суб`єктом, на якого покладено обов`язок з відшкодування завданих цими діями збитків. Пунктом 2 Будапештського меморандуму Російська Федерація взяла на себе зобов`язання разом зі Сполученим Королівством Великої Британії та Північної Ірландії і Сполученими Штатами Америки утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об`єднаних Націй. Суд першої інстанції вірно вважав, що російська федерація, порушивши наведені міжнародні норми, вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих ст. 2 Статуту ООН, а тому не має судового імунітету в частині вимог позивача про відшкодування шкоди, зокрема, моральної. Що стосується відшкодування російською федерацією майнової шкоди позивачам, суд зазначив, що беззаперечний факт порушення російською федерацією територіальної цілісності України та прав і основоположних свобод громадян України не є безумовною підставою для відшкодування кожному громадянину України, зокрема позивачам, майнової шкоди. Така шкода може бути відшкодована у разі фактичного завдання матеріальних збитків майну громадян внаслідок незаконної збройної агресії. Суд наголосив, що Законом України «Про компенсацію за пошкодження та знищення окремих категорій об`єктів нерухомого майна внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених військовою агресією російської федерації» № 7198, визначено, що знищені об`єкти нерухомого майна - об`єкти нерухомого майна, які розташовані в Україні та стали непридатними для використання за цільовим призначенням внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України, відновлення яких є неможливим шляхом поточного або капітального ремонту, реконструкції, реставрації чи економічно недоцільним квартири, інші житлові приміщення в будівлі, будинки садибного типу, садові та дачні будинки. Однак, відповідно до преамбули вказаного Закону, даний Закон визначає правові та організаційні засади надання компенсації за пошкодження та знищення окремих категорій об`єктів нерухомого майна внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією російської федерації проти України, з дня набрання чинності Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, а також правові засади створення та ведення Державного реєстру майна, пошкодженого та знищеного внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією російської федерації проти України. Постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 2022 року № 473 «Про затвердження Порядку виконання невідкладних робіт щодо ліквідації наслідків збройної агресії Російської Федерації, пов`язаних із пошкодженням будівель та споруд». Пунктом 2-1 Порядку визначено, що цей Порядок застосовується для фіксації пошкоджень, зумовлених збройною агресією Російської Федерації (далі - фіксація пошкоджень), будівель та споруд приватної та комунальної форми власності, а також може застосовуватися для фіксації пошкоджень будівель і споруд державної форми власності. Судом першої інстанції правомірно надано оцінку доказам, наданим позивачами, та зазначено, що позивачі, на підтвердження обставин знищення майна, подали докази у вигляді роздруківок з веб-порталу Дія, докази визнання позивача потерпілим у кримінальному провадженні, фото- та відеозображення офісних приміщень, розташованих у будинку, докази використання такого майна іншими особами. Однак, самі лише надані до позову документи не є належним та допустимим доказом знищення або пошкодження нерухомого майна, а так само і речей, які знаходились в будинку за вказаною позивачами адресою, в розумінні положення п. 1 ч. 2 ст. 22 ЦК України. Належних та допустимих доказів, які підтверджують фізичне знищення нерухомого майна за конкретною адресою, майна, яке там знаходилося (акт про пошкодження, акт обстеження житла, матеріали технічної інвентаризації, що засвідчують факт знищення майна, довідки органів внутрішніх справ, акт про пожежу, офіційні висновки інших установ або організацій, які уповноважені засвідчувати факт знищення майна тощо) суду не надано, як не надано доказів і пошкодження іншого майна, належного позивачам. Сама лише наявність відомостей щодо майна позивачів в Державному реєстрі майна, пошкодженого та знищеного внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією російської федерації проти України є підставою для виплати державою компенсації в порядку, встановленому відповідним законом, а не належним доказом на підтвердження фактичного знищення чи пошкодження майна позивача. Крім того, вказане посилання на Інтернет сторінці, яке за твердженням позивачів підтверджує знищення майна містить посилання лише на пошкодження даху будівлі, не містить посилання на адресу майна, належного позивачам, фото чи відео зображень, внаслідок чого сприймається у сукупності з іншими доказами, як припущення. Окрім того, суд вірно відзначив, що неможливість використання майна за призначенням не є аналогією знищення майна, у розумінні ст. 8 ЦК України, з чим погоджується і колегія суддів. Також, позивачі не надали як суду першої інстанції, так і апеляційному суду будь-яких доказів на спричинення їм будь-якої матеріальної шкоди та завдання збитків у відповідності до норм ст. 22, 1166 ЦК України. Посилання позивачів на спричинення матеріальної шкоди у зв`язку з неможливістю користування та розпоряджатися своїм майном, у зв`язку зі збройною агресією рф, захопленням належного їм майна іншими особами, є фактично посиланням на спричинення їм моральної шкоди. З такими висновками повністю погоджується і колегія суддів, звертаючи увагу також на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 21 червня 2023 року у справі № 757/5115/21-ц (провадження № 61-178св23), де зазначено, що Постановою Кабінету Міністрів України від 2 вересня 2020 року № 767 затверджено Порядок використання коштів, передбачених у державному бюджеті для здійснення грошової компенсації постраждалим, житлові будинки (квартири) яких зруйновано внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, спричиненої збройною агресією російської федерації. Відповідно до абзацу 2 пункту 3 Порядку грошова компенсація надається постраждалим, які є власниками житла, яке перебуває на контрольованих Україною територіях та було зруйновано внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, спричиненої збройною агресією російської федерації, після дати набрання чинності Указом Президента України від 14 квітня 2014 року № 405 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України». На час пред`явлення позову про відшкодування матеріальної шкоди зазначений Порядок існував, ним визначений механізм надання та розмір грошової компенсації постраждалим за зруйноване майно від держави, однак позивач не скористалась зазначеним механізмом для отримання компенсації, проте підстав для покладення на Державу Україну обов`язку відшкодувати у повному обсязі заподіяну майну позивачки шкоду не має. Присудження особі компенсації (відшкодування) за порушення державою позитивного обов`язку є стягнення моральної шкоди, тоді як порушення державою негативного конвенційного обов`язку може передбачати відшкодування як моральної, так і майнової шкоди, зокрема за порушення права власності, якщо саме держава знищила чи пошкодила майно особи. Вимоги про компенсацію (відшкодування) моральної шкоди в цій справі позивачка не заявляла. Отже, колегія суддів наголошує, що у даній справі, на підтвердження завданої матеріальної шкоди позивачами не надано жодного належного та допустимого доказу, тобто не доведено наявності завдання їм матеріальної шкоди, враховуючи ще і те, що держава Україна не знищувала та не пошкодила майно позивача, яке знаходилось на окупованій території починаючи щонайменше з 2015 року, внаслідок чого у неї б виник позитивний обов`язок відшкодування майнової шкоди. Відсутність у законодавстві України відповідних положень щодо відшкодування власникові шкоди, заподіяної його об`єкту житлової нерухомості терористичним актом, не перешкоджає особі, яка вважає, що стосовно її права власності на таке майно певний позитивний обов`язок не був виконаний, вимагати від держави компенсації за це невиконання на підставі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції. Правовою для виплати компенсації, а не відшкодування шкоди, є не положення ст. 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» та ст. 86 КЦЗ України, а невиконання державою позитивного обов`язку розробити спеціальний нормативно-правовий акт щодо надання грошової допомоги та відшкодування шкоди особам, які постраждали під час проведення АТО у Донецькій та Луганській областях, на підставі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції та ст. 13 Конвенції. Разом з тим, виникнення у позивачів права на компенсацію у зв`язку з порушенням Україною позитивних зобов`язань з виконання Конвенції пов`язується з фактом знищення або пошкодження майна, належному їм. Позивачі мають право на надання судового захисту у разі порушення не абстрактного, а конкретного суб`єктивного цивільного права, оскільки саме з цим пов`язується виникнення в особи права на позов не у процесуальному, а у матеріальному сенсі. Особа, яка не довела пошкодження або знищення власного майна у результаті невиконання державою своєї превентивної функції, не вправі розрахувати на застосування стосовно неї дієвого та ефективного механізму. Не має правового значення, чи пов`язано це з існуванням об`єктивних перешкод, що не залежить від волі позивачів, чи не пов`язано з такими об`єктивними перешкодами. Такі висновки виклав Верховний Суд у своїй постанові від 22 липня 2020 року у справі № 757/40388/17-ц (провадження № 61-48834св18). Так, колегія суддів повністю погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення майнової шкоди за їх недоведеністю та відсутністю у держави України позитивного обов`язку відшкодування шкоди особам, які постраждали під час проведення АТО у Донецькій та Луганській областях, на підставі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції та ст. 13 Конвенції, а доводи апеляційної скарги таких висновків не спростовують. Вирішуючи питання про стягнення моральної шкоди з російської федерації, суд першої інстанції виходить з такого. Відповідно до ч. 1ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Згідно із частинами 2, 3, 4 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Частиною 6 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» визначено, що відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об`єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію. Законом України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» визначено, що Російська Федерація чинить злочин агресії проти України та здійснює тимчасову окупацію частини її території за допомогою збройних формувань Російської Федерації, що складаються з регулярних з`єднань і підрозділів, підпорядкованих Міністерству оборони Російської Федерації, підрозділів та спеціальних формувань, підпорядкованих іншим силовим відомствам Російської Федерації, їхніх радників, інструкторів та іррегулярних незаконних збройних формувань, озброєних банд та груп найманців, створених, підпорядкованих, керованих та фінансованих Російською Федерацією, а також за допомогою окупаційної адміністрації Російської Федерації, яку складають її державні органи і структури, функціонально відповідальні за управління тимчасово окупованими територіями України, та підконтрольні Російській Федерації самопроголошені органи, які узурпували виконання владних функцій на тимчасово окупованих територіях України. Таким чином, виходячи з приведеного аналізу законодавчих актів та міжнародних договорів, Резолюції 60/1, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 24 жовтня 2005 року, суд першої інстанції вірно вважав обґрунтованими твердження позивачів про те, що вчинивши збройну агресію проти України та окупувавши частину її території, російська федерація порушила їхнє право жити в мирі в умовах заохочення і захисту всіх прав людини і повної реалізації розвитку, а також право на соціальний і міжнародний порядок, при якому можуть бути повністю здійснені права і свободи, викладені у Загальній декларації прав людини. Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Способи захисту цивільних прав визначено ст. 16 ЦК України. Пунктом 9 ч. 2 ст. 16 ЦК України передбачено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Заявник, який вважає себе жертвою більш одного порушення Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, може вимагати або одну одноразову суму, яка покриває всі передбачувані порушення, або окрему суму щодо кожного передбаченого Європейською конвенцією порушення. У ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» вказано, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Судом встановлено, що позивачі зазначали про те, що з весни 2014 року почалося вторгнення російських збройних сил на територію Луганської області, а з 24 лютого 2022 року почалися масові вторгнення на територію України регулярних підрозділів збройних сил російської федерації та інших військових формувань цієї держави. Позивачам було завдано значної моральної шкоди, оскільки вони були вимушені залишити не тільки свій дім, в якому мирно проживала їхня сім`я до 2014 року, а й кожен з них - успішний бізнес, напрацьований роками. Разом із втратою матеріальних цінностей вони були повністю позбавлені свого соціального життя, професійного оточення, улюбленої справи та заробітку. До того ж, марне і важке очікування протягом останніх восьми років на зміну ситуації остаточно обірвалося 13 вересня цього року із новиною про знищення об`єкту. Відтак, усвідомлюючи весь об`єм втрати та невідворотність наслідків описаних подій, позивачі відчувають крайній розпач та зневіру, що в умовах триваючої війни лише поглиблює стресову напругу. Враховуючи приведені позивачами обґрунтування душевних страждань, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини та судову практику Верховного Суду, суд першої інстанції вірно вважав законним обраний ними спосіб стягнення компенсації за завдану моральну шкоду у вигляді одноразової суми, яка покриває всі передбачувані порушення, що були допущені російською федерацією відносно них та на підставі наявних доказів в матеріалах справи правомірно задовольнив вимогу позивачів щодо стягнення з російської федерації на їх користь 300 000 грн. в рівних частках моральної шкоди. Вирішуючи питання про стягнення з держави Україна в особі Кабінету Міністрів України на користь позивачів у рівних частках моральної шкоди в загальному розмірі 300000 гривень внаслідок невиконання Україною позитивних зобов`язань щодо забезпечення права власності - шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку, суд першої інстанції виходив з такого. Позивачі, заявляючи таку вимогу, звертались до суду в рамках завдання шкоди злочином, обґрунтовуючи це тим, що мають право на відшкодування моральної шкоди, завданої у зв`язку зі знищенням належного їм майна та неможливістю його використання. Вказують, що державою Україна позивачам не було надано іншого житла, не відшкодовано заподіяну шкоду за пошкодження, не відновлено належне їм майно. Не забезпечено захисту належного позивачам права власності. Протягом восьми років не забезпечено можливості доступу до майна, не проведено належного розслідування факту захоплення Об`єкту. Стаття 14, 56 Конституції України, статті 319 та 321 ЦК України дійсно дозволяють позивачам розраховувати на таке відшкодування за рахунок держави, тобто породжує у позивача легітимні очікування на отримання цього відшкодування від держави, однак будь-який дієвий механізм відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок збройної агресії рф фізичним та юридичним особам просто відсутній. Завдання моральної шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України). Відшкодування моральної шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України). Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав (частина перша статті 23 ЦК України). Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів (пункт 2 частини другої статті 23 ЦК України). Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб (частина третя статті 23 ЦК України). Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, зокрема, якщо шкоди завдано смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки (пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК України). Держава не несе майнову відповідальність перед потерпілими за всі злочини, які залишилися нерозкритими. Положення статті 1177 ЦК України передбачають відшкодування шкоди, завданої лише фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення. Згідно з частиною першою статті 1207 цього кодексу у редакції, чинній до 3 липня 2020 року, шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю внаслідок злочину, відшкодовується потерпілому або особам, визначеним статтею 1200 ЦК України, державою, якщо не встановлено особу, яка вчинила злочин, або якщо вона є неплатоспроможною (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 3 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 (пункт 53)). Суд першої інстанції об`єктивно оцінивши докази та надаючи їм належну правову оцінку, правомірно вважав, що територія, на якій знаходиться майно позивачів, є тимчасово окупованою. Відповідно Держава Україна не контролювала цю частину її території настільки, щоби попередити можливість знищення майна, його захоплення, навіть якщо би вона могла та мала це зробити. Відповідач визнав, що за дотримання і захист прав людини на цих територіях за міжнародним гуманітарним правом відповідає рф як держава, яка фактично окупувала і контролює частину Донецької і Луганської областей. Вона ж відповідає і за відшкодування будь-якої шкоди, завданої на цих територіях громадянам України (частини п`ята та дев`ята статті 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України»). Навіть якщо припустити, що у момент захоплення майна, чи можливого знищення майна позивачів Держава Україна могла здійснювати елементи її влади на окремих територіях м. Кадіївка (тобто, якщо вона мала там обмежену юрисдикцію), то позивачі у поданих до суду документах не вказували і не доводили, що державі Україна в особі Кабінету Міністрів України було чи мало бути відомо про загрози для майна позивачів. Позивачі не обґрунтовували, що Держава Україна до того моменту, як було захоплено або знищене майно, могла вжити, але не вжила заходи, які би усунули ризик для майна позивачів, розташованого на непідконтрольній уряду України території. Отже, позивачі не обґрунтували порушення Державою Україною її позитивного матеріального обов`язку щодо гарантування права власності на майно. Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 25 січня 2023 року у справі №233/2082/21. Також колегія суддів відзначає, що, в силу ст. 1177 ЦК України, яка передбачає відшкодування шкоди, завданої лише фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, та на підставі якої позивачі звернулись до суду з такими вимогами, порушені за заявами позивачів кримінальні справи не є завершеними, а у цій справі не встановлено судом відповідальності Держави України за неналежне виконання вказаного обов`язку. Посилання на те, що Державою не розроблено механізм компенсації та не відновлено належне майно, не забезпечено доступу до нього, суд не приймає до уваги з огляду на викладені вище норми законодавства, які встановлюють розроблення державою механізму компенсації у воєнний стан на території України, а положеннями ст. 1176 ЦК України позивачі свої вимоги не обґрунтовували. Суд першої інстанції, вірно з`ясувавши предмет позову, фактичні обставини справи, а також у повній мірі вивчивши надані докази у справі, дійшов обґрунтованого та правомірного висновку про часткове задоволенні позовних вимог, з чим погоджується і колегія суддів. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставою для скасування правильного по суті рішення. З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що вказане рішення є законним та обґрунтованим, ухваленим на підставі норм матеріального та процесуального права, тому підстави для його скасування відсутні. Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Будь-яких інших доказів, що спростовують правильність рішення суду в апеляційній скарзі не наведено, тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - залишити без задоволення. Рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 січня 2024 року - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий: М.Ю. Петешенкова Судді: В.С. Городнича Т.П. Красвітна