Постанова 4824 № 759/11905/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД справа №759/11905/23 Головуючий у І інстанції - Бабич Н.Д. апеляційне провадження №22-ц/824/3121/2024 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 31 травня 2024 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Приходька К.П., суддів Писаної Т.О., Журби С.О., за участю секретаря Миголь А.А., розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 07 грудня 2023 року про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації про визначення місця проживання малолітньої дитини та надання дозволу на реєстрацію місця проживання, та зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Подільської районної в м. Києві державної адміністрації про визначення місця проживання малолітньої дитини та надання дозволу на реєстрацію місця проживання, - установив: У провадженні Святошинського районного суду м. Києва перебуває на розгляді справа за вказаними вище первісним та зустрічним позовами. 05 грудня 2023 року представник позивача за первісним позовом та відповідача за зустрічним позовом - ОСОБА_3 подав заяву про забезпечення первісного позову у даній справі. В заяві про забезпечення позову просив суд вжити заходи забезпечення позову шляхом зобов`язання ОСОБА_1 надавати ОСОБА_2 можливість безперешкодного спілкування, побачення та спільного проведення часу з малолітньою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , кожної суботи та неділі з 11:00 год. до 18:00 год. за місцем проживання матері за адресою: АДРЕСА_1 . Дану заяву представник обґрунтовував тим, що вона відповідає інтересам дитини, оскільки, для нормального розвитку дитині необхідно спілкуватися з обома батьками. При цьому за тривалий час розгляду справи дитина може втратити психоемоційний зв`язок з матір`ю. Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 07 грудня 2023 року заяву представника позивача за первісним позовом та відповідача за зустрічним позовом про забезпечення вказаного вище позову задоволено частково; зобов`язано ОСОБА_1 надавати ОСОБА_2 можливість безперешкодного спілкування, побачення та спільного проведення часу з малолітньою донькою - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , кожної суботи та неділі місяця з 11.00 год. до 18.00 год., за місцем проживання матері за адресою: АДРЕСА_1 , у присутності батька. Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, посилаючись на те, що оскаржувана ухвала суду є незаконною та необґрунтованою, постановленою з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, без повного та всебічного з`ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення питання. В обґрунтування доводів апеляційної скарги, посилався на те, що вирішуючи питання про забезпечення позову шляхом встановлення обов`язку зустрічей матері з дитиною суди мають врахувати відносини, які існують між кожним із батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини , як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною) та дослідити висновки психологів, наявні в матеріалах справи. Вказує, що 16 червня 2023 року було проведено психодіагностичне обстеження ОСОБА_5 кандидатом психологічних наук, спеціалістом вищої категорії зі стажем роботи 27 років ОСОБА_6 . ОСОБА_6 прийшла до таких висновків за результатами обстеження: Встановлено, що дитина піддавалась стресогінному впливу з боку матері, тому при визначенні графіку спілкування ОСОБА_7 з матір`ю необхідно враховувати бажання або небажання дитини йти на контакт із матір`ю. Рекомендовано не допускати повторне травмування дитини через недбале ставлення, ігнорування її життєво важливих потреб, порушення відчуття безпеки дитини, примушування до спілкування з матір`ю без бажання на те дитини, раптове відібрання її від батька, який є для неї опорною фігурою. 19 червня 2023 р. було проведено психодіагностичне обстеження ОСОБА_5 кандидатом психологічних наук, доцентом, професором кафедри медичної психології та психотерапії, Членом Асоціації психоаналітичної психотерапії, Членом міжнародної школи групової психотерапії ОСОБА_8 . Загальний стаж роботи фахівця за спеціальністю - 20 років. Згідно з висновками ОСОБА_8 : За результатами психологічного дослідження встановлено, що ОСОБА_7 стикалася з порушенням почуття її базової безпеки через непередбачувану, агресивну поведінку її матері, що призвело до підвищеної тривожності та формування страхів у ОСОБА_12. В апеляційній скарзі апелянт також посилався на висновки експертів та психологів, які долучені до матеріалів справи про визначення місця проживання дитини, в межах якої вирішувалось питання про забезпечення позову. Разом з тим, на переконання апелянта, жодний з висновків не був досліджений та врахований судом першої інстанції при вирішенні заяви про забезпечення позову. Таким чином, на його думку, вказаний захід забезпечення позову не відповідає найкращим інтересам дитини, є нерозумним, несправедливим та надмірним втручанням в його приватне життя та доньки ОСОБА_14, не забезпечує збалансованість інтересів і жодним чином не сприятиме в подальшому виконанню судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь ОСОБА_2 . Зазначає, що у такий спосіб, фактично, суд першої інстанції вирішив питання примусового спілкування дитини з іншими особами, чужими людьми, які перебувають у житлі за місцем проживання матері за адресою: АДРЕСА_1 , й такі люди наразі не є ані учасниками спору ані заявниками щодо вжитих судом заходів забезпечення позову, що також суперечить інтересам дитини та є заходом примушування зі сторони суду до спілкування з іншими аніж батьки особами. Просив суд апеляційну скаргу задовольнити, ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 07 грудня 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову. На вказану апеляційну скаргу ОСОБА_2 подала відзив, в обґрунтування якого зазначила, що 02 травня 2023 року відповідач ОСОБА_1 забрав доньку проти волі дитини, створює позивачу штучні перепони в можливості спілкуватися з донькою, позбавляючи її таким чином права приймати участь в житті доньки, сприяти духовному її розвитку і вихованню. При цьому, зазначає, що незважаючи на наявність ухвали Святошинського районного суду м. Києва від 07 грудня 2023 року, якою забезпечено позов, зобов`язано ОСОБА_1 надавати їй можливість безперешкодного спілкування, побачення та спільного проведення часу з малолітньою донькою - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , кожної суботи та неділі місяця з 11.00 год до 18.00 год, за її місцем проживання за адресою: АДРЕСА_1 , у присутності батька, апелянт ОСОБА_1 жодного разу не виконав зазначену вище ухвалу. Вказує, що вона не бачить доньку до сьогоднішнього дня. Звертає увагу суду, що враховуючи можливий тривалий розгляд справи про визначення місця проживання малолітньої дитини, сприяння забезпеченню відновлення відносин та необхідність відновлення емоційного контакту дитини з нею, як з матір`ю, повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити або взагалі відгородити дитину від зустрічей із матір`ю. Просила суд, апеляційну скаргу залишити без задоволення, ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 07 грудня 2023 року залишити без змін. Згідно вимог ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими (за умови дотримання відповідної процедури та наявності передбачених законом підстав) доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Положеннями ст. 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги та зміни ухвали суду першої інстанції. Задовольняючи частково заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції враховував права матері на особисте спілкування з дитиною, відсутність випадків, які обмежують право на таке спілкування, а також ту обставину, що між сторонами існує спір щодо визначення місця проживання малолітньої доньки і саме під час вирішення даного спору підлягають доведенню твердження позивача про неправомірну зміну місця проживання дитини, що не може бути вирішено під час розгляду заяви про вжиття заходів забезпечення позову. Суд першої інстанції дійшов висновку, що зустрічі матері з дитиною два рази на тиждень будуть сприяти відновленню довірчих відносин та емоційного контакту між ними, відповідатимуть інтересам як матері, так і дитини, зможуть усунути загрозу невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про визначення місця проживання дитини. Відновлення відносин та емоційного контакту малолітньої дитини з її матір`ю повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити або взагалі відгородити дитину від зустрічей з матір`ю. При цьому, спільне проведення часу матері та дитини в присутності батька є співмірним заходом забезпечення позову, не порушуватиме прав відповідача та не призведе до негативних наслідків для останнього, з огляду на наявність спору про визначення місця проживання дитини. Колегія суддів апеляційного суду погоджується в цілому із висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для забезпечення позову з урахуванням наступного. Згідно з ч.ч. 1-2 ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, ухваленого за його позовом. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов може бути забезпечений, зокрема, встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин. Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч. 3 ст. 150 ЦПК України). Відповідно до ч.1 ст.157 ЦПК України ухвала суду про забезпечення позову є виконавчим документом та має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом. Така ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначено, що, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі №914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) вказано, що під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду у разі задоволення позову. Судове рішення про визначення місця проживання дитини і відібрання дитини від батька (матері) без позбавлення батьківських прав спрямовано на передачу дитини від однієї особи (батька/матері) до іншої особи (матері/батька). Заходи ж забезпечення позову, що полягають у визначенні часу та місця побачення і спілкування дитини з одним із батьків, який на час розгляду справи про визначення місця проживання дитини проживає окремо від неї, спрямовані на усунення перешкод у спілкуванні дитини з цим із її батьків на час вирішення по суті спору щодо місця її проживання. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), практика якого відповідно до ч. 4 ст. 10 ЦПК України та ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується судами як джерело права, зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у найкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (рішення ЄСПЛ від 16.07.2015 у справі за заявою «MAMCHUR v. UKRAINE», № 10383/09, § 100). Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (рішення ЄСПЛ від 07.12.2006 у справі за заявою «HANT v. UKRAINЕ», № 31111/04, § 54). Також ЄСПЛ наголошував на необхідності та важливості контакту дитини з кожним із батьків під час тривалого судового процесу та відсутності остаточного рішення щодо визначення місця проживання дитини. Так, у рішенні «Крістіан Кетелін Унгуряну проти Румунії» від 04.09.2018 ЄСПЛ вказав, що тривалий судовий процес, пов`язаний, у тому числі зі встановленням графіка відвідування дитини, невиправдано позбавив батька можливості бачитися з сином протягом чотирьох років, що свідчить про порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод щодо права на повагу до його приватного і сімейного життя, а тому є допустимим встановлення такого графіка до закінчення розгляду справи по суті. У таких чутливих правовідносинах, враховуючи можливий тривалий судовий розгляд справи про визначення місця проживання малолітньої дитини, сприяння забезпеченню відновлення відносин та емоційного контакту малолітньої дитини особисто з її матір`ю, повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити або взагалі відгородити дитину від зустрічей із матір`ю. Аналогічний підхід у відповідному питанні також був застосований Верховним Судом у постановах від 29.09.2021 у справі №490/1087/21 (провадження № 61-12931св21), від 25.11.2020 у справі №760/15413/19 (провадження № 61-9164св20), від 17.05.2021 у справі №761/25101/20 (провадження № 61-1092св21), від 15.09.2021 у справі № 752/6099/20 (провадження № 61-13598св20), від 15 листопада 2023 року у справі № 467/403/22 (провадження № 61-6283св23). Системний аналіз наведених норм права та судової практики дає підстави вважати, що матір, яка на час вирішення справи про визначення місця проживання дитини проживає окремо від дитини, також має право на особисте спілкування з нею, а батько не має права перешкоджати матері спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини і таке спілкування відбувається саме в інтересах дитини. Так, із матеріалів справи слідує, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 існує спір щодо місця проживання дитини малолітньої ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . При цьому, донці сторін на час початку розгляду справи судом виповнилось лише 6 років. Вирішуючи питання чи є вжиття заходів забезпечення позову необхідним, колегія апеляційного суду підтримує висновки суду першої інстанції, оскільки такі висновки є повністю правильними, які доводи апеляційної скарги не спростовують. Із матеріалів справи слідує, що донька проживала з народження разом з обома батьками, однак після початку широкомасштабного вторгнення в Україні батьки дійшли згоди щодо виїзду доньки з матір`ю із України. Після повернення в Україну у жовтні 2022 року до травня 2023 року дитина проживала з обома батьками. 2 травня 2023 року ОСОБА_1 з донькою ОСОБА_10 поїхали на відпочинок на 20 днів. По закінченню відпочинку донька відмовилася повертатися до мами, сказавши, що хоче залишитися жити з батьком. В ході розгляду справи, тобто в той час, як дитина проживала виключно з батьком, за ініціативою останнього були проведені чотири дослідження, а саме: 16 червня 2023 року було проведено психодіагностичне обстеження ОСОБА_9 кандидатом психологічних наук, спеціалістом вищої категорії ОСОБА_13 ; 19 червня 2023 року було проведено психодіагностичне обстеження ОСОБА_5 кандидатом психологічних наук, доцентом, професором кафедри медичної психології та психотерапії, Членом Асоціації психоаналітичної психотерапії, Членом міжнародної школи групової психотерапії ОСОБА_8 ; 28липня 2023 року за заявою ОСОБА_1 була проведена судова психологічна експертиза Державним науково-дослідним експертно-криміналістичним центром МВС України; 18 жовтня 2023 року було проведено психологічну експертизу ОСОБА_5 Київським науково-дослідним експертно-криміналістичним центром МВС України. Згідно зі статтею 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України). Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Надаючи оцінку наведеним висновкам фахівців і експертів судом першої інстанції правильно встановлено, що відповідні докази підтверджують, що після розлучення дитини з матір`ю дитина почала втрачати емоційний зв`язок з останньою. Як вбачається із змісту заяви ОСОБА_1 до ГУНП у Львівській області та його ж заяви до Подільського УП ГУНП у місті Києві (а.с. 242, 243 Т. 1), він 01 серпня 2023 року повідомляє, що знаходиться на відпочинку із донькою, маючи попередню домовленість із матір`ю доньки, яка добровільно їх відправила. 02 серпня 2023 року вони з донькою прибули до Подільського УП ГУНП у місті Києві, де працівники поліції пересвідчилися в особі батька та його доньки і сфотографували їх. Працівникам поліції ОСОБА_1 повідомив, що донька разом з ним перебувала за адресою: АДРЕСА_2 . З указаного часу матір доньку більше не бачила. При цьому, в зазначеній заяві вказано, що батько забрав доньку для проведення спільного відпочинку, а не в наслідок виключних обставин, які унеможливлюють перебування доньки з матір`ю, наявності якої-небудь загрози для проживання дитини з матір`ю, тощо. Таким чином, матеріали справи не містять жодних виключних обставин, які були б підтверджені належними доказами, які виключають можливість підтримувати матері зв`язок із її малолітньою донькою до закінчення судового процесу. За будь-якого рішення, у найкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним. Жодних доказів, що побачення дитини з матір`ю під час вирішення питання в суді щодо визначення місця проживання дитини з одним із батьків є недопустимим внаслідок того, що сім`я матері виявилася особливо непридатною або явно неблагополучною, чи що середовище для тимчасових побачень є не спокійним та нестійким, що в цілому є неблагополучним, до суду не надано. Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постанові від 15 листопада 2023 року у справі № 467/403/22 вказав на співмірність такого заходу забезпечення позову з огляду на можливу тривалість розгляду спору та право на особисте спілкування з дитиною. Як убачається із матеріалів справи, справа розпочата у червні місяці 2023 року, однак рішення по суті не прийняте. Розгляд справи вже свідчить про тенденцію тривалості його розгляду. Мати, яка на час вирішення справи про визначення місця проживання дитини проживає окремо від дитини, також має право на особисте спілкування з нею, а батько не має права перешкоджати матері спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини і відбувається саме в інтересах дитини. Надані стороною батька результати чотирьох досліджень, які указані в цій постанові, також не містять категоричних висновків, які унеможливлюють побачення дитини з матір`ю у порядку забезпечення позову на час розгляду справи в суді. Колегія суду апеляційної інстанції оцінює відповідні дослідження лише в частині висновків щодо можливості чи неможливості забезпечення позову шляхом побачення матері з дитиною до часу вирішення у справі судового рішення по суті спору. Жодної оцінки таким доказам на підтвердження чи спростування позицій сторін з ким має залишитися проживати дитина, тобто підстав для задоволення первісного чи зустрічного позову, колегія апеляційного суду не здійснює. Так, у висновку від 16 червня 2023 року, яким було проведено психодіагностичне обстеження ОСОБА_5 ОСОБА_6 , наявна рекомендація про недопущення повторного травмування дитини через недбале ставлення, ігнорування її життєво важливих потреб, порушення відчуття безпеки дитини, примушування до спілкування з матір`ю без бажання на те дитини, раптове відібрання її від батька, який є для неї опорною фігурою. Інші висновки стосуються безпосередньо питання вирішення по суті спору. У висновку від 19 червня 2023 року, яким було проведено психодіагностичне обстеження ОСОБА_5 ОСОБА_8 , містить висновок щодо неможливості відібрання дитини від батька та зміни місця проживання, однак жодного висновку щодо наявності виключних обставин, які унеможливлюють побачення матері з дитиною на час розгляду цієї справи, немає. З висновку від 28 липня 2023 року вбачається, що за заявою ОСОБА_1 Державним науково-дослідним експертно-криміналістичним центром МВС України була проведена судова психологічна експертиза, відповідно до якої судові експерти дали відповіді щодо ставлення дитини до батька та матері, щодо соціального середовища, в якому перебуває дитина, побажання дитини проживати з одним із батьків. У відповідному висновку експерта, (див. п. 5) також указано на недопустимість здійснення примусу ОСОБА_9 щодо контактів з матір`ю, із таким обумовленням (мотивуванням): «оскільки примус містить у собі ознаки психологічного насильства». В той же час висновок не містить жодних обставин, висновків та обґрунтувань, які унеможливлюють взагалі можливість побачення дитини з матір`ю до ухвалення остаточного рішення. Згідно висновку експерта від 18 жовтня 2023 року за заявою ОСОБА_1 Київським науково-дослідним експертно-криміналістичним центром МВС України була проведена судова психологічна експертиза, відповідно до якої було надано аналогічні попередньому висновку експерта заключення щодо ставлення дитини до батька та матері, щодо соціального середовища, в якому перебуває дитина, побажання дитини проживати з одним із батьків. У відповідному висновку експерта, так само у п. 5 указано на недопустимість здійснення примусу ОСОБА_9 щодо контактів з матір`ю, із таким самим обумовленням (мотивуванням): «оскільки примус містить у собі ознаки психологічного насильства». Відповідний висновок так само не містить жодних категоричних обставин, висновків та обґрунтувань, які не допускають взагалі можливість побачення дитини з матір`ю до ухвалення остаточного рішення. При розгляді апеляційної скарги суд враховує, що до часу вирішення справи по суті цього спору кожен із батьків має однакові права і обов`язки щодо участі у виховання та піклуванні відносно дитини, що гарантовано положеннями ст. 141, 150, 151, 152, 153, 155, 157, 159 СК України. Мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу. Перелічені дослідження, які були проведені на замовлення батька, взагалі не містять жодних мотивів та беззаперечних висновків, на підставі яких суд має погодитись із доводами апеляційної скарги та обмежити матір у здійсненні нею гарантованих положеннями Сімейного Кодексу України прав та обов`язків по відношенню до дитини. Крім того, апеляційний суд звертає увагу, що суд першої інстанції, задовольняючи заяву про забезпечення позову, зобов`язав ОСОБА_1 надавати ОСОБА_2 можливість безперешкодного спілкування, побачення та спільного проведення часу з малолітньою донькою - ОСОБА_5 самеу присутності батька. Резолютивна частина оскаржуваної ухвали не містить жодних вказівок щодо примусу. При цьому судом першої інстанції ухвалено про можливість безперешкодного спілкування, побачення та спільного проведення часу з малолітньою донькою - ОСОБА_5 саме у присутності батька. Таким чином, доводи апеляційної скарги про неврахування судом першої інстанції наявних у матеріалах справи досліджень, зокрема висновків щодо небажання дитини бачитись із матір`ю з тих підстав, що вона виявила бажання в подальшому проживати з батьком, є безпідставними, оскільки на час вирішення питання про забезпечення позову суд не вирішує спір по суті. Разом з тим, суд врахував обставини справи, які притаманні у спірній ситуації, а саме побоювання батька щодо можливих негативних наслідків побачення матері з дитиною та вирішив про необхідність проведення таких зустрічей самеу присутності батька. Таке судове рішення, на переконання апеляційного суду, є виправданим, справедливим, та таким, яке ухвалене з урахуванням інтересів обох батьків та самої дитини. Необхідність та можливість побачення матері з дитиною також слідує із наданого стороною батька в суді апеляційної інстанції чергового висновку експерта від 24 травня 2024 року №СЕ-19-24/3069-ПС, відповідно до якого в діях та поведінці дитини ОСОБА_9 відсутнє негативне ставлення до матері від впливу батька та негативне ставлення до батька від впливу матері (див. п. 6). У наведеному висновку (п. 8) також указано, що ознаки психотравмування дитини, пов`язані із перебуванням дитини з матір`ю у період з березня 2022 року по жовтень 2022 року відсутні. Як убачається із матеріалів справи, в цей період матір і донька удвох перебували в Польщі. Таким чином, висновок судового експерта від 24 травня 2024 року також не містить виключних обставин, за яких матір слід обмежити в здійсненні можливості побачення з дитиною до вирішення справи по суті спору. Крім того, поданий експертний висновок від 18 жовтня 2023 року зі сторони батька в суді апеляційної інстанції, підтверджує також відповідну тенденцію до втрати емоційного зв`язку з матір`ю, оскільки експерт констатує наявність емоційного зв`язку лише з батьком (п. 5), тоді як до розлучення та у період перебування дитини з матір`ю у період з березня 2022 року по жовтень 2022 року ознаки психотравмування дитини були відсутні. Як уже було зазначено в тексті цієї постанови, ЄСПЛ наголошував на необхідності та важливості контакту дитини з кожним із батьків під час тривалого судового процесу та відсутності остаточного рішення щодо визначення місця проживання дитини. Відтак, повністю є доведеними обставини, які підтверджують реальність ризиків щодо втрати емоційного зв`язку дитини з матір`ю саме внаслідок тривалої ізоляції батьком дитини від матері, а тому колегія апеляційного суду погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що зустрічі матері з дитиною два рази на тиждень будуть сприяти відновленню довірчих відносин та емоційного контакту між ними, відповідатимуть інтересам як матері так і дитини, не суперечитимуть інтересам батька та зможуть усунути загрозу невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про визначення місця проживання дитини. Суд першої інстанції правильно встановив, що відновлення відносин та емоційного контакту малолітньої дитини з її матір`ю повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити або взагалі відгородити дитину від зустрічей з матір`ю. Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що відновлення відносин та емоційного контакту малолітньої дитини з її матір`ю повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити або взагалі відгородити дитину від зустрічей з матір`ю. Зобов`язання відповідача забезпечити явку дитини до місця побачень не є втручанням в приватне і сімейне життя відповідача, а тому доводи апеляційної скарги в цій частині є безпідставними. Відповідна судова практика в цьому питанні є усталеною (див. наведені у цій постанові посилання на судові рішення суду касаційної інстанції). Також судом правильно встановлено, що спільне проведення часу матері та дитини в присутності батька є співмірним заходом забезпечення позову, не порушуватиме прав відповідача та не призведе до негативних наслідків для останнього, з огляду на наявність спору про визначення місця проживання дитини. В той же час, з урахування доводів апеляційної скарги про те, що батько з дитиною мають перебувати у квартирі, в якій мати дитини проживає з іншими чужими людьми, які ніколи до того не проживали постійно разом з дитиною та не є членами сім`ї малолітньої дитини, за наявності страху та небажання дитини щодо їх присутності, колегія суддів вважає за належне змінити ухвалу суду першої інстанції в частині щодо тимчасового встановлення місця безперешкодного спілкування, побачення та спільного проведення часу ОСОБА_2 з малолітньою донькою поза межами місця проживання матері, а саме в місцях загального користування, таких як, але не виключно, парки, сквери, площі, розважальні заклади, торгівельні центри, тощо. Достатніх доказів щодо підтвердження наявності страху у дитини бачитись з матір`ю за місцем проживання матері, матеріали справи не містять. Однак з метою усунення будь-яких підстав вважати, що середовище для тимчасових побачень буде не спокійним для дитини з огляду на тривалий період, коли дитина не проживала з матір`ю та не була в її помешканні, колегія вважає за необхідне встановити первісний період, протягом перших двох календарних місяців з дня ухвалення цієї постанови апеляційної інстанції, коли дитина буде взмозі поступово призвичаїтись до спілкування з матір`ю, змінивши місце побачень матері з дитиною для налагодження відносин. З огляду на це, колегія апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення заяви про забезпечення позову. В той же час, оскаржувана ухвала підлягає зміні шляхом встановлення місця безперешкодного спілкування, побачення та спільного проведення часу ОСОБА_2 з малолітньою донькою - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в присутності батька - ОСОБА_1 за встановленим судом першої інстанції графіком протягом перших двох календарних місяців з дня ухвалення цієї постанови апеляційної інстанції в публічних місцях (місцях загального користування, таких як, але не виключно, парки, сквери, площі, розважальні заклади, торгівельні центри, тощо) за вибором ОСОБА_2 в місці, наближеному до місця проживання дитини. Після сплину вказаного строку здійснення вищевказаного безперешкодного спілкування, побачення та спільного проведення часу зазначених осіб здійснювати за встановленим в ухвалі Святошинського районного суду м. Києва від 7 грудня 2023 року про забезпечення позову порядком. Жодних інших доводів, зокрема щодо встановленого графіку побачень матері з дитиною, апеляційна скарга не містить. Таким чином, доводи апеляційної скарги знайшли часткове своє підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно задовольнити частково, а ухвалу змінити, виклавши резолютивну частину в новій редакції. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Керуючись статтями 367, 369, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 07 грудня 2023 року про забезпечення позову змінити, встановивши місце безперешкодного спілкування, побачення та спільного проведення часу ОСОБА_2 з малолітньою донькою - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в присутності батька - ОСОБА_1 за встановленим судом першої інстанції графіком протягом перших двох календарних місяців з дня ухвалення цієї постанови апеляційної інстанції в публічних місцях (місцях загального користування, таких як, але не виключно, парки, сквери, площі, розважальні заклади, торгівельні центри, тощо) за вибором ОСОБА_2 в місці, наближеному до місця проживання дитини. Після сплину вказаного строку здійснення вищевказаного безперешкодного спілкування, побачення та спільного проведення часу зазначених осіб здійснювати за встановленим в ухвалі Святошинського районного суду м. Києва від 07 грудня 2023 року про забезпечення позову порядком. В решті оскаржувану ухвалу залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржене до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Повний текст постанови складений 25 червня 2024 року. Суддя-доповідач К.П. Приходько Судді Т.О. Писана С.О. Журба