Постанова 4824 № 759/14917/20

справа № 759/14917/20 головуючий у суді І інстанції Миколаєць І.Ю. провадження № 22-ц/824/3700/2021 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 лютого 2021 року м. Київ Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого судді -Березовенко Р.В., суддів:Лапчевської О.Ф., Нежури В.А., з участю секретаря Мариненко Я.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 30 листопада 2020 року про відмову у забезпеченні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей та сім`ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей та сім`ї Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації, Києво-Святошинська районна державна адміністрація Київської області про визначення місця проживання дитини разом з матір`ю, відібрання дитини та повернення її матері та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: Служба у справах дітей та сім`ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації Служба у справах дітей та сім`ї Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації, Києво-Святошинська районна державна адміністрація Київської області про визначення місця проживання дитини з батьком,- В С Т А Н О В И В: В провадженні Святошинського районного суду м. Києва перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей та сім`ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей та сім`ї Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації, Києво-Святошинська районна державна адміністрація Київської області про визначення місця проживання дитини разом з матір`ю, відібрання дитини та повернення її матері та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: Служба у справах дітей та сім`ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації Служба у справах дітей та сім`ї Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації, Києво-Святошинська районна державна адміністрація Київської області про визначення місця проживання дитини з батьком. 30 листопада 2020 року засобами поштового зв`язку позивач, ОСОБА_1 , через представника - адвоката Городок Я.В., подала заяву про забезпечення позову. Просила забезпечити позов шляхом зобов`язання ОСОБА_2 не чинити перешкод матері - ОСОБА_1 у спілкуванні з дитиною - ОСОБА_3 , та встановити тимчасово, на час розгляду справи у суді, графік спілкування ОСОБА_1 з донькою - ОСОБА_3 , наступним чином: кожні другі та четверті вихідні кожного місяця з 19-30 год. п`ятниці до 19-30 год. неділі перебування доньки за місцем проживання матері без присутності батька з ночівлею; побачення матері - ОСОБА_1 з донькою - ОСОБА_3 в половину часу осінніх, зимових, весняних канікул з ночівлею за місцем проживання матері, спільний щорічний відпочинок доньки з матір`ю протягом 15 календарних днів з повідомленням про це батька за 14 днів до його початку, побачення в половину часу свят. Заява обґрунтована тим, що з 03 липня 2020 року позивачці чиняться перешкоди відповідачем у спілкуванні з малолітньою донькою, у зв`язку з чим між нею і донькою можуть бути втрачені безпосередні емоційні контакти. Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 30 листопада 2020 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей та сім`ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей та сім`ї Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання дитини разом з матір`ю, відібрання дитини та повернення її матері відмовлено. Не погоджуючись з ухвалою суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення та неправильне застосування судом першої інстанції норм процесуального права, не з`ясування всіх фактичних обставин справи, просила скасувати ухвалу та постановити нову, якою задовольнити заяву. Встановити обов`язок та зобов`язати ОСОБА_4 надати ОСОБА_1 можливість безперешкодного спілкування, побачення та спільного проведення часу донькою ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , кожні другі та четверті вихідні кожного місяця з 19-00 год. п`ятниці до 19-00 год. неділі перебування доньки за місцем проживання матері без присутності батька з ночівлею; побачення матері - ОСОБА_1 з донькою - ОСОБА_3 в будні дні протягом 2-х годин без присутності батька у громадських місціх та місцях загального відпочинку. При цьому, апелянт посилаючись на обставини вказані у заяві про забезпечення позову, зазначає, що суд першої інстанції при ухваленні судового рішення не врахував інтереси дитини, не звернув увагу, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно утруднити або зробити неможливим виконання судового рішення в майбутньому. Крім того, дані заходи мають тимчасовий характер, є співмірними із заявленим позовом. В ухвалі про відкриття апеляційного провадження учасникам справи було надано строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу. 15.02.2021 року до суду надійшов відзив ОСОБА_2 , згідно якого відповідач, посилаючись на судову практику, просив при постановленні судового рішення врахувати інтереси та думку малолітньої дитини, апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Долучив до відзиву копію висновку психолога від 21.12.2020 року. Позивач та її представник в судовому засіданні просили апеляційну скаргу задовольнити, ухвалу суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким заяву про забезпечення позову задовольнити. Відповідач та його представник в судовому засіданні просили апеляйційну скаргу зилишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін. Інші учасники справи належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, до суду не з`явилися, однак їх неявка згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи. Дослідивши матеріали справи, вислухавши думку учасників судового розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, виходячи з наступного. Відмовляючи в задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не наведено достатніх підстав для вжиття заходів забезпечення позову, щодо існування реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду при задоволенні позову. При цьому, вважав, що вимоги заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову в даній справі за своїм змістом є нічим іншим як зверненням до суду про визначення способів її участі у вихованні неповнолітньої доньки, яке відповідно до вимог ст. 159 СК України є самостійним способом захисту порушеного права й може бути оформлено лише шляхом пред`явлення відповідного позову, а не шляхом звернення з заявою про забезпечення позову. З такими висновками суду першої інстанції в повній мірі колегія суддів погодитися не може, виходячи з наступного. Згідно ч.ч. 1, 2 ст.149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається, як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Відповідно до п.3 ч.1 ст.150 ЦПК України, позов забезпечується, зокрема, встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин. Згідно ч.3 ст.150 ЦПК України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогам. Співмірність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахування співвідношення прав, про захист яких просить заявник, та інтересів інших учасників судового процесу. Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII, всі дії стосовно дітей органів соціального забезпечення, судів, адміністративних чи законодавчих органів повинні бути спрямовані на якнайкраще забезпечення інтересів дитини. Держави-учасниці повинні забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручі до уваги права і обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів. Ухвалюючи рішення в справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), Європейський суд з прав людини наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення. При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним. У заяві про забезпечення позову заявник посилався на те, що відповідач чинить перешкоди у спілкуванні з донькою, тому втрачаються безпосередні емоційні контакти між нею і дитиною. Вказана обставина може унеможливити або утруднити виконання рішення суду у разі задоволення позову про визначення місця проживання дитини з нею, оскільки тривала відсутність матері у житті малолітньої дитини призводить до втрати зв`язку між ними. Колегія суддів погоджується з вказаними доводами заявника, оскільки зустрічі матері з дитиною буду сприяти відновленню та налагодженню їх емоційних стосунків. Ця обставина відповідатиме законним інтересам як матері так і дитини, що в свою чергу може усунути загрозу невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду. При вирішенні заяви про забезпечення позову судом першої інстанції не враховано вимоги пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року про те, що всі дії стосовно дітей органів соціального забезпечення, судів, адміністративних чи законодавчих органів повинні бути спрямовані на якнайкраще забезпечення інтересів дитини. Із змісту Конвенції слідує, що держави-учасниці повинні забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручі до уваги права і обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів. Держави-учасниці повинні докладати всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. За змістом статей 150, 155 СК України, здійснюючи свої права та виконуючи обов`язки, батьки повинні передусім дбати про інтереси дитини, усупереч яким не можуть здійснюватись батьківські права. З аналізу зазначених норм та з урахуванням практики Європейського суду з прав людини випливає, що в рішеннях стосовно дітей їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення. При цьому найкращі інтереси дитини можуть залежно від їх характеру та серйозності перевищувати інтереси батьків. Виходячи із наведеного, колегія суддів вважає, що відновлення відносин та емоційного контакту малолітньої дитини з її матір`ю повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити від їх зустрічей. Вказаний висновок узгоджується з висновком Верховного суду у постанові від 04.04.2018 року по справі № 344/16653/16-ц. За таких обставин, вирішуючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції названих норм міжнародного та національного права не врахував. Тому, оскаржена ухвала про відмову в забезпеченні позову, із зазначених у ній підстав, не може вважатись законною і обґрунтованою та підлягає скасуванню. Крім того, суд першої інстанції відмовляючи в забезпечені позову дійшов помилкового висновку, що заходи забезпечення позову про які просить позивач є самостійним способом захисту порушеного права й може бути оформлено лише шляхом пред`явлення відповідного позову, оскільки жодних вимог про встановлення порядку спілкування з дитиною у даній справі позивачем не заявлялося, а предметом позову є визначення місця проживання дитини з матір`ю, відібрання дитини та повернення її матері. Проте, під час апеляційного розгляду колегією суддів встановлено, що обраний позивачем спосіб забезпечення позову є не співмірним та не відповідає найкращим інтересам дитини. Згідно наданого відповідачем висновку психолога від 21.12.2020 року виявлено порушення контакту, зв`язку та прив`язаності ОСОБА_3 з матір`ю. Психолог зауважує, що важливо дотримуватися принципу поступовості у поновленні втраченого зв`язку, орієнтуватися на бажання та стан дитини. З матеріалів справи та пояснень сторін наданих ними у судовому засіданні вбачається, що між сторонами, а також, матір`ю та донькою склалися психологічно-напружені відносини, вирішення спору та відновлення емоційного контакту малолітньої дитини з її матір`ю, на думку колегії суддів, без участі третьої сторони (психолога, представника органу опіки та піклування) є неможливим і насамперед буде шкодити інтересам малолітньої дитини, які повинні переважати над інтересами батьків. Отже, суд апеляційної інстанції під час розгляду справи встановив, що вимоги заяви позивачки щодо забезпечення позову обраним способом, а саме: кожні другі та четверті вихідні кожного місяця з 19-30 год. п`ятниці до 19-30 год. неділі перебування доньки за місцем проживання матері без присутності батька з ночівлею; побачення матері - ОСОБА_1 з донькою - ОСОБА_3 в половину часу осінніх, зимових, весняних канікул з ночівлею за місцем проживання матері, спільний щорічний відпочинок доньки з матір`ю протягом 15 календарних днів з повідомленням про це батька за 14 днів до його початку, побачення в половину часу свят - є передчасними та не відповідають рекомендаціям психолога щодо важливості дотримуватися принципу поступовості у поновленні втраченого зв`язку між матір`ю та дитиною, а відтак не зможуть забезпечити права та законні інтереси дитини. Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що вимоги апеляційної скарги щодо способу забезпечення не відповідають вимогам заяви про забезпечення позову поданій до суду першої інстанції і є відмінними. Оскільки такі вимоги не були розглянуті судом першої інстанції, а відтак не можуть бути предметом апеляційного розгляду. Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Отже, враховуючи, що доводи апеляційної скарги частково заслуговують на увагу, іпід час перегляду справи апеляційним судом було встановлено неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та невідповідність висновків суду обставинам справи, колегія суддів дійшла висновку, що судове рішення є безпідставним та незаконним, а тому підлягає скасуванню, з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволені заяви про забезпечення позову з інших підстав. Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 30 листопада 2020 року скасувати та постановити нове судове рішення. В задоволеннізаяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовити. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий: Р.В. Березовенко Судді: О.Ф. Лапчевська В.А.Нежура