Постанова 4813 № 522/10638/23

Номер провадження: 22-ц/813/3860/24 Справа № 522/10638/23 Головуючий у першій інстанції Бондар В.Я. Доповідач Лозко Ю. П. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18.06.2024 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого - Лозко Ю.П., суддів: Кострицького В.В., Назарової М.В., за участю секретаря судового засідання Пересипка Д.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в порядку спрощеного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 29 листопада 2023 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення додаткового строку для прийняття спадщини, встановив: У травні 2023 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним вище позовом, у якому просив визначити йому додатковий строк для прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_3 терміном в три місяці. Позов обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 є спадкоємцем за заповітом померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , складу спадщини, що відкрилась після її смерті входить квартира АДРЕСА_1 . Однак, повномасштабне вторгнення рф на територію України зумовило виїзд позивача зі свого постійного місця проживання в с. Дар`ївка Білозерського району Херсонської області та несвоєчасне звернення позивача до нотаріуса та отримав відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 29 листопада 2023 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення. Не погодившись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на обставини, якими обґрунтовано позов, порушенням норм процесуального права, неправильне застосуванням норм матеріального права та застосування нерелевантної практики Верховного Суду, просив скасувати рішення Приморського районного суду м. Одеси від 29 листопада 2023 року та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Додатково скаржник зазначив про те, що вчасно звернутись із заявою про прийняття спадщини йому завадив стан здоров`я. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 , заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, просив залишити оскаржуване рішення без змін, як законне та обґрунтоване. Відповідач зауважив, що перебуваючи у значно несприятливіших умовах, на відміну від позивача, спромігся відновити правовстановлюючі документи на спадкове майно та вчасно прийняти спадщину. Також ОСОБА_2 зауважив про безпідставність викладу скаржником нових підстав позову та надання на їх підтвердження доказів. Учасники справи належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи у судове засідання не з`явилися, заяв чи клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило, що відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Оскаржуване судове рішення вказаним вимогам відповідає. Ухвалюючи оскаржуване рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що не може бути визнана поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини сам лише факт введення в Україні воєнного стану та ведення воєнних дій, за умови, що позивач виїхав з-під окупації та міг змогу звернутися до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, з огляду на таке. Як встановлено судом і підтверджується матеріалами справи, ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 в с. Дар`ївка Херсонської області (а.с.8), якій на підставі договору купівлі-продажу на праві спільної сумісної власності подружжя належала квартира АДРЕСА_1 (а.с.12, 43, 48). За життя ОСОБА_3 , а саме 09 серпня 2016 року, склала заповіт, яким заповіла все, що буде належати їй на день смерті і на що вона матиме право ОСОБА_1 (а.с.9). Указом Президента України №64/2022 від 24 лютого 2022 введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який неодноразово було продовжено та діє на цей час. 17 квітня 2022 року ОСОБА_1 був взятий на облік, як внутрішньо переміщена особа з зареєстрованим місцем проживання за адресою: АДРЕСА_2 та з фактичним місцем проживання за адресою: АДРЕСА_3 (а.с.7). 28 квітня 2023 року ОСОБА_2 звернувся до Приватного нотаріуса Херсонського районного нотаріального округу Луб`янського А.В. із заявою про прийняття спадщини, як спадкоємець першої черги (а.с. 37). 28 квітня 2023 року ОСОБА_2 видано свідоцтво на частку в праві власності на квартиру АДРЕСА_1 , як пережившому чоловіку померлої ОСОБА_3 (а.с. 49). Листом від 03 травня 2023 року за вих. №04-14/37 приватний нотаріус Херсонського районного нотаріального округу Луб`янський А.В. повідомив ОСОБА_1 про видачу свідоцтва про право на спадщину ОСОБА_2 , як пережившому чоловіку померлої ОСОБА_3 (а.с.11). 24 травня 2023 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним вище позовом (а.с.1, 14), тобто зі спливом 14 місяців після смерті ОСОБА_3 . Відповідно до ст.ст. 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. За правилами ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у ст.ст.1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини. Частиною першою статті 1270 ЦК України визначено, що для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини. Відповідно до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 №164 «Деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що перебіг строку для прийняття спадщини або відмови від її прийняття зупиняється на час дії воєнного стану, але не більше ніж на 4 (чотири) місяці. Свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після закінчення строку для прийняття спадщини. Поставною Кабінету Міністрів України від 09 травня 2023 року №469, яка набрала законної сили 18 червня 2023 року, введені вище зміни були скасовані, водночас діяли на момент виникнення спірних правовідносин. Відповідно до ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. За положеннями ч.3 ст. 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини. Правила ч.3 ст. 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними. Поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій. За змістом цієї статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій. Якщо ж у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не скористався правом на прийняття спадщини через відсутність інформації про смерть спадкодавця, незнання норм закону, тощо, то правові підстави для визначення додаткового строку для прийняття спадщини відсутні. Такий правовий висновок висловлений Верховним Судом України у постановах: від 04 листопада 2015 року 6-1486цс15 та від 23 серпня 2017 року № 6-1320цс17, а також у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду: від 26 червня 2019 року у справі № 565/1145/17, від 17 жовтня 2019 року у справі № 766/14595/16, від 30 січня 2020 року у справі № 487/2375/18, від 31 січня 2020 року у справі № 450/1383/18, від 26 січня 2022 року у справі № 525/1067/20. Наведена вище практика судів касаційної інстанції у цій категорії справ є незмінною. Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування", вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій. Поважними причинами пропуску строку, з урахуванням конкретних фактичних обставин справи, можуть визнаватись, зокрема: 1) тривала хвороба спадкоємців; 2) велика відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна; 3) складні умови праці, які, зокрема, пов`язані з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; 4) перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України; 5) необізнаність спадкоємців про наявність заповіту тощо. Судом не можуть бути визнані поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна, похилий вік, непрацездатність, незнання про існування заповіту, встановлення судом факту, що має юридичне значення для прийняття спадщини, невизначеність між спадкоємцями, хто буде приймати спадщину, відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, проживання у спадковому майні після відкриття спадщини, несприятливі погодні умови тощо. Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до чч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом Згідно ч.2 ст.77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно зі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов`язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача. Наведене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суд від 02 жовтня 2019 року у справі № 522/16724/16-ц. З огляду на викладене, позивач наполягаючи на поважності причин пропуску ним строку для звернення із заявою про прийняття спадщини мав довести відповідні обставини належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, відповідно до вимог ст.ст. 77-80 ЦПК України. Разом з цим, як вірно зазначено судом першої інстанції, матеріали справи не містять жодного належного доказу на підтвердження існування для ОСОБА_1 протягом десяти місяців (ст. 1270 ЦК України, п 3 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 №164 «Деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану») після смерті спадкодавиці об`єктивних, непереборних та істотних труднощів для звернення до будь-якого нотаріуса України із заявою про прийняття спадщини, яка відкрилась після смерті ОСОБА_3 , відповідно до положень ст. 1221 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Зважаючи на викладе, колегія суддів відхиляє посилання скаржника на правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 28 березня 2022 року у справі №750/2158/21, щодо поважності, як причини пропуску строку на прийняття спадщини, великої відстані між місцем проживання спадкоємця та місцем відкриття спадщини, оскільки норми права, що діяли на момент виникнення спірних правовідносин у цій справі та у справі, що переглядалась у касаційному порядку є різними, зокрема, останні не передбачали для спадкоємця можливості звернутись із заявою про прийняття спадщини до будь-якого нотаріуса України. Колегія суддів погоджується також із висновком суду першої інстанції про те, що сам лише факт введення в Україні воєнного стану та ведення воєнних дій за обставинами цієї справи не може бути визнаним, як поважна причина пропуску строку для прийняття спадщини. Так, з матеріалів справи убачається, що позивач виїхав з-під окупації та вже 17 квітня 2022 року був взятий на облік, як внутрішньо переміщена особа з фактичним місцем проживання за адресою: АДРЕСА_3 , при цьому протягом 2022-2023 років населені пункти Хмельницької області не були включені до переліку територій, на яких ведуться (велись) бойові дії або тимчасово окупованих рф. При цьому, оскільки позивач у позові не зазначив такої підстави пропуску строку для прийняття спадщини, як незадовільний стан здоров`я, колегія суддів не надає оцінки вказаним доводам апеляційної скарги, відповідно до положень ч. 6 ст. 367 ЦПК України, згідно якої в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Скаржник загалом посилається на порушення вимог цивільного процесуального закону, щодо ненадання оцінки наявним у справі доказам, однак зміст скарги полягає в незгоді з наданою судом першої інстанції оцінкою доказів і, відповідно, встановленими судом фактичними обставинами. Підсумовуючи наведене вище, колегія суддів вважає вірним та обґрунтованим висновок суду про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 , при цьому погоджується з оцінкою доказів, наданою судом першої інстанції, який, розглянувши позовну заяву та перевіривши її доводи, обґрунтовано залишив її без задоволення, мотивувавши належним чином своє рішення та зазначивши підстави, з яких позов не може бути задоволено. Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення судом вказаного питання. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бюрг та інші проти Франції" (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гору проти Греції" №2) [ВП], § 41" (Gorou v. Greece no.2). Порушень судом норм процесуального права колегією суддів не встановлено. За таких обставин колегія суддів вважає, що відсутні підстави для скасування оскаржуваного судового рішення суду першої інстанції, з мотивів наведених у скарзі. У відповідності ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін, оскільки доводи апеляційної скарги правильних висновків суду не спростовують. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 29 листопада 2023 року залишити без змін. Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту. Повний текст постанови складено 24 червня 2024 року. Головуючий Ю.П. Лозко Судді: В.В. Кострицький М.В. Назарова