Постанова КГС ВС № 904/4338/21

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 червня 2024 року м. Київ cправа № 904/4338/21 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Багай Н. О. - головуючого, Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я., секретар судового засідання - Письменна О. М., за участю представників: прокуратури - Валевич М. М., позивача - не з`явилися, відповідача-1 - не з`явилися, відповідача-2 - не з`явилися, третьої особи-1 - не з`явилися, третьої особи-1 - не з`явилися, розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АТЛАНТ" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 20.03.2024 (колегія суддів: Кощеєв І. М. - головуючий, Чус О. В., Дармін М. О.) і рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.01.2023 (суддя Кеся Н. Б.) у справі за позовом Дніпропетровської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради до: 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "АЗС-Будсервіс", 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "АТЛАНТ", за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача-2: 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Вест Петрол Маркет", 2) Акціонерного товариства "Акціонерний комерційний банк "Конкорд", про знесення самочинно збудованого нерухомого майна та демонтаж тимчасових споруд, ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог 1.1. У квітні 2021 року Дніпропетровська обласна прокуратура в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради звернулася до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "АЗС-Будсервіс" (далі - ТОВ "АЗС-Будсервіс") та Товариства з обмеженою відповідальністю "АТЛАНТ" (далі - ТОВ "АТЛАНТ"), в якій просила: - зобов`язати ТОВ "АЗС-Будсервіс" і ТОВ "АТЛАНТ" знести самочинно збудоване нерухоме майно - автозаправну станцію, розташовану на просп. Слобожанському, 1-І у м. Дніпрі, яка складається з: операторської (літ. "3-1") площею 90,5 м2, навісу (літ. "И-1") та резервуара № 1, та демонтувати тимчасові споруди: мостіння, стелу, металевий паркан та некапітальну металеву будівлю; - скасувати державну реєстрацію права власності на автозаправну станцію, яка складається з операторської (літ. "3-1") площею 90,5 м2, навісу (літ. "И-1") та резервуара № 1, розташовану на просп. Слобожанському, 1-I у м. Дніпрі, за ТОВ "АТЛАНТ", проведену на підставі рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Дніпровського нотаріального округу Рудкевича Є. В. від 06.07.2016 № 30342890, з одночасним припиненням речових прав ТОВ "АТЛАНТ" на зазначений об`єкт нерухомого майна (номер запису про право: 15272615). 1.2. Позовні вимоги Дніпропетровської обласної прокуратури обґрунтовані тим, що всупереч вимогам статей 125, 126, 211 Земельного кодексу України ТОВ "АЗС-Будсервіс" як забудовником та ТОВ "АТЛАНТ" як фактичним власником об`єкта самочинного будівництва (будівельних матеріалів) самовільно зайнято земельну ділянку на просп. Слобожанському, 1-І у м. Дніпрі. За доводами Дніпропетровської обласної прокуратури, відсутні будь-які документи на підтвердження надання Дніпровською міською радою дозволу на користування земельною ділянкою, будь-які угоди щодо такого користування не укладалися.

2. Короткий зміст судових рішень 2.1. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 20.08.2021, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 25.04.2022 у справі № 904/4338/21, відмовлено у повному обсязі в задоволенні позовних вимог Дніпропетровської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради до ТОВ "АЗС-Будсервіс" і ТОВ "АТЛАНТ" про знесення самочинно збудованого нерухомого майна, демонтаж тимчасових споруд та скасування державної реєстрації права власності. 2.2. Судові рішення мотивовано тим, що Дніпропетровська обласна прокуратура не довела порушення ТОВ "АЗС-Будсервіс" будівельних норм та правил під час будівництва автозаправної станції та не довела необхідності застосування крайнього заходу захисту порушеного права згідно зі статтею 376 Цивільного кодексу України, якому не передували інші заходи, котрі би дозволили усунути можливі виявлені порушення та поновити права власника земельної ділянки - Дніпровської міської ради. Крім того, господарські суди встановили, що Дніпровська міська рада надала ТОВ "АТЛАНТ" дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на просп. Слобожанському, 1-І за фактичним розміщенням автозаправної станції. 2.3. Постановою Верховного Суду від 12.07.2022 скасовано рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.08.2021 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 25.04.2022, а справу № 904/4338/21 передано на новий розгляд до Господарського суду Дніпропетровської області. 2.4. Верховний Суд, скасовуючи судові рішення господарських судів попередніх інстанцій та направляючи цю справу на новий розгляд до суду першої інстанції, зазначив, що суди не здійснили аналізу правомірності набуття права власності на автозаправну станцію, яка складається з операторської (літ. "3-1") площею 90,5 м2, навісу (літ. "И-1") та резервуара № 1, розташовану на просп. Слобожанському, 1-I у м. Дніпрі, за ТОВ "АТЛАНТ", а також проведену на підставі рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Дніпровського нотаріального округу Рудкевича Є. В. від 06.07.2016 № 30342890, державну реєстрацію права власності ТОВ "АТЛАНТ" на зазначений об`єкт нерухомого майна (номер запису про право: 15272615) та не надали оцінки законності такого оформлення. 2.5. За висновком Верховного Суду, суди встановили, що Дніпровська міська рада не приймала рішень про надання земельної ділянки відповідачам у власність або користування, будь-яких дозвільних документів на будівництво за цією адресою компетентні органи не видавали, а тому з урахуванням положень частини 2 статті 376 Цивільного кодексу України право власності у ТОВ "АЗС-Будсервіс" або інших осіб на нежитлову будівлю не виникло. У зв`язку з цим не могло бути реалізовано право щодо розпорядження майном, зокрема, відчуження третім особам. При цьому з огляду на відсутність підстав для визнання права власності на нежитлові будівлі за ТОВ "АЗС-Будсервіс" після скасування судового рішення у справі № 28/504-08, на підставі якого ТОВ "АЗС-Будсервіс" здійснило державну реєстрацію права власності на автозаправну станцію, за висновком Верховного Суду, господарські суди не сприяли всебічному та повному з`ясуванню підстав для звернення Дніпропетровської обласної прокуратури з вимогами про зобов`язання відповідачів знести самочинно збудоване нерухоме майно - автозаправну станцію та скасування державної реєстрації права власності на неї. 2.6. Крім того, Верховний Суд не погодився з висновками господарських судів попередніх інстанцій про те, що матеріали справи не свідчать, що втручання держави у право на мирне володіння ТОВ "АТЛАНТ" належним йому майном автозаправної станції має легітимну мету та здійснюється з метою захисту суспільного, публічного чи загального інтересу, а також є пропорційним між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами ТОВ "АТЛАНТ", який втрачає належне йому майно без будь-якої компенсації, та лише з підстав необхідності усунення порушень законодавства внаслідок самочинного будівництва автозаправної станції іншою особою. 2.7. Верховний Суд, надаючи оцінку правомірності втручання держави у право на мирне володіння майном, дійшов висновку про доведення належними та допустимими доказами незаконності і безпідставності перебування спірного об`єкта нерухомого майна на земельній ділянці, що належить територіальній громаді, та про відсутність підстав для здійснення державної реєстрації права власності на автозаправну станцію за ТОВ "АЗС-Будсервіс", зважаючи на залишення без розгляду позову у справі № 28/504-08, а тому й відсутність підстав для відчуження цього майна ТОВ "АТЛАНТ". 2.8. За результатами нового розгляду цієї справи рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 26.01.2023, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського від 09.08.2023 у справі № 904/4338/21, частково задоволено позовні вимоги Дніпропетровської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради до ТОВ "АЗС-Будсервіс" і ТОВ "АТЛАНТ" про знесення самочинно збудованого нерухомого майна, демонтаж тимчасових споруд та скасування державної реєстрації права власності. Зобов`язано ТОВ "АЗС-Будсервіс" та ТОВ "АТЛАНТ" знести самочинно збудоване нерухоме майно - автозаправну станцію, яка знаходиться на просп. Слобожанському, 1-І у м. Дніпрі та складається з: операторської (літ. "3-1") площею 90,5 м2, навісу (літ. "И-1") і резервуара № 1, та демонтувати тимчасові споруди: мостіння, стелу, металевий паркан та некапітальну металеву будівлю. Скасовано державну реєстрацію права власності на автозаправну станцію, яка складається з операторської (літ. "3-1") площею 90,5 м2, навісу (літ. "И-1") та резервуара № 1, що розташована на просп. Слобожанському, 1-І у м. Дніпрі, за ТОВ "АТЛАНТ", проведену на підставі рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Дніпровського нотаріального округу Рудкевича Є. В. від 06.07.2016 № 30342890. В іншій частині позовних вимог відмовлено. 2.9. Частково задовольняючи позовні вимоги, господарські суди попередніх інстанцій виходили з того, що об`єкт - автозаправна станція збудований за відсутності будь-яких дозвільних документів та без виділення земельної ділянки для його будівництва, а тому Дніпровська міська рада як власник земельної ділянки під об`єктом будівництва має право вимагати від ТОВ "АЗС-Будсервіс" та ТОВ "АТЛАНТ" усунення перешкод у користуванні своєю земельною ділянкою шляхом знесення самочинно побудованого майна. 2.10. При цьому господарські суди дійшли висновку про те, що скасування реєстрації самовільно збудованого майна у цій справі є належним способом захисту порушеного права позивача, оскільки за умови задоволення вимоги про знесення самочинно побудованого майна земельна ділянка підлягає звільненню від забудови, а тому реєстрація майна, яке підлягає знесенню, порушує права територіальної громади на володіння та користування вивільненою земельною ділянкою. 2.11. Водночас господарські суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовної вимоги про припинення речових прав на автозаправну станцію за ТОВ "АТЛАНТ", оскільки відповідно до положень статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у разі скасування на підставі судового рішення державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. Тому, за висновком судів, зазначений Закон України не вимагає вирішення цього питання саме судом. 2.12. Крім того, господарський суд першої інстанції, розглянувши доводи ТОВ "АТЛАНТ" про те, що подання позову в цій справі не відповідає критеріям правомірності втручання у право особи на мирне володіння майном відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини, зазначив, що таке право не може ґрунтуватися на факті нелегітимного створення майна та незаконного введення його в цивільний обіг. 2.13. Постановою Верховного Суду від 14.11.2023 скасовано постанову Центрального апеляційного господарського суду від 09.08.2023 у справі № 904/4338/21, а справу № 904/4338/21 передано на новий розгляд до апеляційного господарського суду. 2.14. Верховний Суд, скасовуючи постанову апеляційного господарського суду та направляючи справу на новий апеляційний розгляд, визнав обґрунтованими доводи скаржника про порушення апеляційним господарським судом норм процесуального права у зв`язку з тим, що апеляційний господарський суд не розглянув та не вирішив питання щодо задоволення або відмови в задоволенні клопотань ТОВ "АТЛАНТ" про призначення судової будівельно-технічної експертизи та про долучення доказів у справі № 904/4338/21. 2.15. За таких обставин, за висновком Верховного Суду, апеляційний господарський суд порушив норми процесуального права та не виконав обов`язку щодо сприяння учасникам справи в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України. 2.16. За результатами нового апеляційного розгляду цієї справи постановою Центрального апеляційного господарського суду від 20.03.2024 залишено без змін рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.01.2023 у справі № 904/4338/21. 2.17. Апеляційний господарський суд, протокольно відхилив клопотання ТОВ "АТЛАНТ" про долучення нових доказів у справі № 904/4338/21, установивши, що такі докази вже існували на момент розгляду справи, а заявник з відповідним клопотанням про неможливість їх отримання до суду першої інстанції не звертався. За таких обставин апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для прийняття до розгляду додаткових доказів, наданих ТОВ "АТЛАНТ" на стадії апеляційного провадження. 2.18. Крім того, апеляційний господарський суд протокольно відхилив клопотання ТОВ "АТЛАНТ" про призначення судової будівельно-технічної експертизи, зазначивши, що предметом спору в цій справі є вимога про зобов`язання знести самочинно збудоване нерухоме майно та скасування державної реєстрації права власності з тих підстав, що ТОВ "АЗС-Будсервіс" як забудовник та ТОВ "АТЛАНТ" як фактичний власник об`єкта самочинного будівництва (будівельних матеріалів), самовільно зайняли земельну ділянку, на якій ТОВ "АЗС-Будсервіс" здійснило самочинне будівництво капітальних будівель та споруд автозаправної станції. За таких обставин апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що обставини щодо відповідності розміщення об`єкта нерухомого майна вимогам нормативно-правових актів у галузі будівництва та державним будівельним нормам не входять до предмета доказування в цій справі. 2.19. Водночас, як зазначив апеляційний господарський суд, місцевий господарський суд правильно встановив, що право власності або право користування земельною ділянкою, яка розташована на просп. Слобожанському, 1-І у м. Дніпрі, не оформлене. Автозаправна станція існує як об`єкт нерухомості незаконно, оскільки документи, що посвідчують право користування земельною ділянкою і надають право на виконання підготовчих та будівельних робіт за наведеною адресою, не видавалися та не реєструвалися, в експлуатацію закінчений будівництвом об`єкт нерухомості не приймався, проектна документація на проведення будівельних робіт не погоджувалась та до містобудівного кадастру не вносилася, а тому автозаправна станція є об`єктом самочинного будівництва. 2.20. Крім того, апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення господарського суду в апеляційному порядку, врахував заперечення представника Дніпровської міської ради щодо розміщення самочинного будівництва на земельній ділянці. 2.21. Як зауважив апеляційний господарський суд, про виконання ТОВ "АЗС-Будсервіс" за рахунок власних коштів ремонтно-будівельних робіт на загальну суму 47 453,40 грн зазначалося в поданій ним позовній заяві у справі № 28/504-08, що встановлено Вищим господарським судом України в постанові від 19.10.2009. 2.22. При цьому в рішенні Господарського суду Дніпропетровської області від 04.08.2009 у справі № 31/166-09 встановлено, що відповідно до актів перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 10.11.2008 за адресою: м. Дніпропетровськ, пр. ім. Газети "Правда", наявне самовільне зайняття та використання невідомою особою земельних ділянок. На земельних ділянках розпочато будівництво споруд та встановлено огорожі з профільованого листа. У період фіксації зазначеного порушення право власності на автозаправну станцію було зареєстроване за ТОВ "АЗС-Будсервіс", а тому, за висновком апеляційного господарського суду, самовільне будівництво операторської на земельній ділянці в період виявлених порушень здійснювалося саме ТОВ "АЗС-Будсервіс". 2.23. З урахуванням викладеного апеляційний господарський суд зазначив, що, набувши на підставі цивільно-правової угоди у власність автозаправну станцію, ТОВ "АТЛАНТ" набуло всіх прав та обов`язків щодо придбаного майна, які до цього мав первісний володілець - ТОВ "АЗС-Будсервіс", а тому, за висновком суду, наведені особи є належними відповідачами за заявленими у цій справі позовними вимогами, оскільки порушення інтересів держави в цьому випадку полягає у самовільному зайнятті земельної ділянки комунальної власності внаслідок самочинного будівництва ТОВ "АЗС-Будсервіс" та експлуатації ТОВ "АТЛАНТ" об`єкта нерухомого майна. 2.24. За таких обставин апеляційний господарський суд погодився з доводами Дніпропетровської обласної прокуратури про те, що об`єкт автозаправна станція збудований за відсутності будь-яких дозвільних документів та без виділення земельної ділянки для його будівництва, а тому Дніпровська міська рада як власник земельної ділянки під зазначеним об`єктом будівництва має право вимагати від ТОВ "АЗС-Будсервіс" та ТОВ "АТЛАНТ" усунення перешкод у користуванні своєю земельною ділянкою шляхом знесення самочинно побудованого майна. 2.25. Водночас апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення господарського суду в апеляційному порядку, погодився з висновком господарського суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовної вимоги про припинення речових прав на автозаправну станцію за ТОВ "АТЛАНТ", оскільки відповідно до положень статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у разі скасування на підставі судового рішення державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. Таким чином, зазначений Закон України не вимагає вирішення цього питання саме судом.

3. Короткий зміст касаційної скарги та заперечень на неї 3.1. Не погоджуючись із постановою Центрального апеляційного господарського від 20.03.2024 та рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 26.01.2023 у справі № 904/4338/21, до Верховного Суду звернулося ТОВ "АТЛАНТ" із касаційною скаргою, в якій просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у повному обсязі в задоволенні позовних вимог Дніпропетровської обласної прокуратури. 3.2. Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, ТОВ "АТЛАНТ" зазначає, що оскаржувані судові рішення господарських судів попередніх інстанцій ухвалені з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. ТОВ "АТЛАНТ", звертаючись із касаційною скаргою, посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. 3.3. ТОВ "АТЛАНТ" вважає, що господарські суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, неправильно застосували приписи статті 376 Цивільного кодексу України та не врахували висновки щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладені в постановах Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 127/23136/17, від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17, від 27.06.2018 у справі № 902/889/16, від 21.01.2019 у справі № 910/22093/17, від 12.05.2020 у справі № 363/3541/17, від 24.07.2019 у справі № 369/8107/15-ц, Суду від 10.04.2019 у справі № 127/27333/16-ц, від 20.11.2019 у справі № 685/1537/17-ц, від 10.06.2020 у справі № 127/11492/16-ц, від 27.01.2021 у справі № 308/8116/13-ц, від 20.08.2020 у справі № 638/6655/16-ц, від 22.04.2019 у справі № 308/2974/15, від 12.04.2021 у справі № 653/104/19, від 28.05.2021 у справі № 320/5528/18, від 28.11.2018 у справі № 815/2311/15, від 09.07.2020 у справі № 463/4564/16-а, від 20.01.2021 у справі № 442/302/17, від 12.06.2019 у справі № 916/1986/18, від 29.01.2020 у справі № 927/83/19, постановах Верховного Суду України від 19.11.2014 у справі № 6-180цс14, від 06.09.2017 у справі № 6-1721цс16. 3.4. Крім того, на думку ТОВ "АТЛАНТ", господарські суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, не врахували висновки щодо застосування пункту 6 статті 3 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 17.11.2018 у справі № 911/205/18, від 09.04.2019 у справі № 903/394/18, від 15.05.2019 у справі № 917/803/18, від 02.07.2019 у справі № 916/1004/18, від 04.07.2019 у справі № 904/3315/18, від 17.07.2019 у справі № 906/408/18, від 19.09.2019 у справі № 904/3883/18, від 09.10.2019 у справі № 922/1382/18, від 15.10.2019 у справі № 903/879/18, від 24.10.2019 у справі № 904/3315/18, від 06.12.2019 у справі № 910/353/19. 3.5. Водночас ТОВ "АТЛАНТ" посилається на неврахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц, від 15.02.2022 у справі № 712/9407/20. 3.6. Скаржник також вважає, що на цей час відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування частини 4 статті 376 Цивільного кодексу України в подібних правовідносинах у частині необхідності врахування позиції власника земельної ділянки під час розгляду судом питання про знесення самочинно збудованого майна. 3.7. Дніпровська міська рада у відзиві на касаційну скаргу ТОВ "АТЛАНТ" просить відмовити в задоволенні касаційної скарги та вирішити спір відповідно до вимог чинного законодавства. Дніпровська міська рада зазначає, що вона 23.04.2021 прийняла рішення № 332/5 про надання ТОВ "АТЛАНТ" дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на просп. Слобожанському, 1-І за фактичним розміщенням автозаправної станції. Дніпровська міська рада також зазначає, що станом на момент прийняття наведеного рішення не існувало заборони щодо надання дозволу ТОВ "АТЛАНТ" на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на просп. Слобожанському, 1-І за фактичним розміщенням автозаправної станції. 3.8. Дніпропетровська обласна прокуратура у відзиві на касаційну скаргу ТОВ "АТЛАНТ" просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Дніпропетровська обласна прокуратура зазначає, що ТОВ "АЗС-Будсервіс" та ТОВ "АТЛАНТ" під час реєстрації права власності на об`єкт автозаправна станція на просп. Слобожанському, 1-І у м. Дніпрі та вчинення правочинів щодо цього майна були обізнаними та усвідомлювали самочинний характер будівництва зазначеного об`єкта нерухомості та неможливість набуття прав на нього у встановленому законом порядку, відсутність дійсних правомочностей щодо володіння, користування та розпорядження зазначеним майном. Тому, за доводами Дніпропетровської обласної прокуратури, саме внаслідок недобросовісної поведінки ТОВ "АЗС-Будсервіс" та ТОВ "АТЛАНТ" у цій справі відсутнє непропорційне втручання у право мирного володіння майном.

4. Обставини справи, встановлені судами 4.1. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що 24.03.2021 Дніпровська міська рада прийняла рішення № 332/5 "Про надання ТОВ "АТЛАНТ" дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на просп. Слобожанському, 1-І за фактичним розміщенням автозаправної станції. 4.2. При цьому господарські суди зазначили, що у 2021 році Дніпропетровська обласна прокуратура встановила факт порушення земельного законодавства при зайнятті ТОВ "АТЛАНТ" земельної ділянки на просп. Слобожанському, 1-І у м. Дніпрі. 4.3. Так, Дніпропетровська обласна прокуратура з`ясувала, що рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 05.12.2008 у справі № 28/504-08 задоволено позовну заяву ТОВ "АЗС-Будсервіс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафто-Строй-Інвест" (далі - ТОВ "Нафто-Строй-Інвест"), визнано дійсним договір купівлі-продажу автозаправних станцій від 26.10.2008 № 8-Д та визнано за ТОВ "АЗС-Будсервіс" право власності на автозаправну станцію, розташовану на земельній ділянці загальною площею 0,1217 га на просп. Ім. Газети "Правда", 2-Г у м. Дніпропетровську, яка складається з: літ. "В-1" - операторської, літ. "Ж-1" - навісу, № 1 резервуара, огорожі, мостіння; автозаправну станцію, розташовану на земельній ділянці загальною площею 0,1302 га на просп. ім. Газети "Правда", 1-І у м. Дніпропетровську, яка складається з: літ. "3-1" - операторської, літ. "И-1" - навісу; № 1 резервуара, огорожі, мостіння, без додаткових актів введення в експлуатацію. 4.4. Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 19.02.2021 № 245088299 державну реєстрацію права власності на автозаправну станцію на просп. Слобожанському, 1-І (попередня адреса: просп. Газети ім. "Правда", 1-І) за ТОВ "АЗС-Будсервіс" проведено 30.12.2008. Підставою реєстрації зазначено рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.12.2008. 4.5. Постановою Вищого господарського суду України від 19.10.2009 у справі № 28/504-08 задоволено касаційну скаргу Управління-інспекції Дніпропетровського архітектурно-будівельного контролю Дніпропетровської міської ради, скасовано рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.12.2008, а справу направлено на новий розгляд до Господарського суду Дніпропетровської області. 4.6. За результатами нового розгляду ухвалою суду першої інстанції від 28.10.2010 у справі № 8/173-10 (17-335-09 (28/504-08) залишено без розгляду позовну заяву ТОВ "АЗС-Будсервіс" до ТОВ "Нафто-Строй-Інвест", Дніпропетровської міської ради про визнання договору дійсним та визнання права власності на автозаправні станції. 4.7. Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 19.02.2021 № 245088299 державну реєстрацію права власності на автозаправну станцію на просп. Слобожанському, 1-І за ТОВ "АТЛАНТ" проведено 03.03.2010. Підставою реєстрації зазначено договір купівлі-продажу від 23.02.2010 № 961650, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Хоміч О. М. 4.8. Листом від 04.12.2008 № 60/8 Комунальне підприємство "Дніпровське міське бюро технічної інвентаризації" Дніпровської міської ради повідомило Дніпропетровську міську раду про те, що на просп. ім. Газети "Правда", 1-І самовільно побудовано операторську. 4.9. Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 19.02.2021 об`єкт нерухомого майна - автозаправна станція, розташована на просп. Слобожанському, 1-І у м. Дніпрі, яка складається з операторської (літ. "3-1") площею 90,5 м2, навісу (літ. "И-1") та резервуара № 1, зареєстрована державним реєстратором - приватним нотаріусом Дніпровського нотаріального округу Рудкевичем Є. В. на праві власності за ТОВ "АТЛАНТ"; дата та час державної реєстрації: 06.07.2016 15:45:42; підстава для державної реєстрації: договір купівлі-продажу № 259, виданий 23.02.2010; видавник: приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Хоміч О. М. 4.10. Господарські суди зазначили, що, за доводами Дніпропетровської обласної прокуратури, в Реєстрі будівельної діяльності, Реєстрі дозвільних документів Державної архітектурно-будівельної інспекції України відомості щодо початку виконання будівельних робіт та введення в експлуатацію зазначених об`єктів, реєстрацію, відмову у реєстрації, скасування відповідних декларацій - відсутні. Дозвільні документи на будівництво зазначеного об`єкта нерухомості ТОВ "АЗС-Будсервіс" та ТОВ "АТЛАНТ" не видавались, правовстановлюючі документи на земельну ділянку на просп. Слобожанському, 1-І у м. Дніпрі не оформлялися. 4.11. Згідно з інформацією Головного архітектурно-планувального управління Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради від 18.01.2021 № 12/19-21 містобудівні умови та обмеження для проектування об`єктів будівництва на просп. Слобожанському (просп. ім. Газети "Правда"), 1-І у м. Дніпрі управлінням не надавалися. 4.12. Відповідно до інформації Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Дніпропетровській області від 22.01.2021 № 1004-1.15/103 відомості щодо видачі / реєстрації документів, які надають право на виконання підготовчих / будівельних робіт та засвідчують прийняття в експлуатацію автозаправних комплексів (станцій) на просп. Слобожанському (просп. ім. Газети "Правда"), 1-І у м. Дніпрі, відсутні. 4.13. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що Дніпропетровська обласна прокуратура направляла лист від 14.01.2021 № 15/1-57вих-21 до Дніпровської міської ради, в якому повідомляла про встановлені факти порушення земельного законодавства при зайнятті ТОВ "АТЛАНТ" земельної ділянки на просп. Слобожанському, 1-І у м. Дніпрі. 4.14. Згідно з інформацією Дніпровської міської ради від 23.02.2021 № 7/11-359 правовстановлюючі документи на користування земельною ділянкою на просп. Слобожанському (просп. ім. Газети "Правда"), 1-І у м. Дніпрі не оформлялися, однак ТОВ "АТЛАНТ" упродовж 2016- 2018 років зверталося до Дніпровської міської ради із заявами про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки на просп. Слобожанському, 1-І у м. Дніпрі, про надання дозволу на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,1302 га на просп. Слобожанському, 1-І у м. Дніпрі з подальшою передачею її в оренду строком до 10 років. 4.15. У додатку до листа № 2/2-14 наведено перелік вхідної документації, який свідчить, що ТОВ "АТЛАНТ" неодноразово зверталося до Дніпровської міської ради щодо оформлення документів на користування земельною ділянкою на просп. Слобожанському, 1-І у м. Дніпрі: заява від 27.12.2016 № 38 про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки; заява від 08.06.2017 № 49 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,1302 га на просп. Слобожанському, 1-І у м. Дніпрі з подальшою передачею її в оренду строком до 10 років; заява від 12.11.2018 № 632/а про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,1302 га на просп. Слобожанському, 1-І у м. Дніпрі з подальшою передачею її в оренду строком до 10 років. 4.16. Відповідно до інформації Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради від 12.02.2018 № 7/3-272 земельна ділянка на просп. Слобожанському, 1-І у м. Дніпрі розташована у габаритах червоних ліній транспортної розв`язки - в зоні транспортної інфраструктури ТР-3. В інформації також зазначено про невідповідність розміщення автозаправної станції на зазначеній території вимогам чинної містобудівної документації; зазначено, що підготувати проект рішення стосовно надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за фактичним розміщенням автозаправної станції не вбачається можливим. 4.17. Згідно з інформацією Головного архітектурно-планувального управління Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради від 08.02.2018 № 4/16-363 за матеріалами Генерального плану розвитку міста земельна ділянка на просп. Слобожанському, 1-І у м. Дніпрі розташована у габаритах червоних ліній транспортної розв`язки, згідно з планом зонування території міста зазначена земельна ділянка розташована в зоні транспортної інфраструктури ТР-3, а розміщення автозаправної станції на зазначеній території не відповідає вимогам чинної містобудівної документації. 4.18. Господарські суди зазначили, що, за доводами Дніпропетровської обласної прокуратури, дозвільні документи на будівництво автозаправної станції, яка знаходиться на просп. Слобожанському, 1-І у м. Дніпрі, ТОВ "АЗС-Будсервіс" та ТОВ "АТЛАНТ" не видавалися, правовстановлюючі документи на земельну ділянку не оформлялися, будь-які документи на підтвердження надання Дніпропетровською міською радою дозволу щодо використання земельної ділянки, а також угоди щодо такого використання не укладалися. Крім того, Дніпропетровська обласна прокуратура зазначала, що на цей час земельну ділянку на просп. Слобожанському, 1-І у м. Дніпрі зайнято будівлями і спорудами автозаправної станції ТОВ "АТЛАНТ", які передано в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю "Вест Петрол Маркет". При цьому всупереч вимогам статей 125, 126, 211 Земельного кодексу України ТОВ "АЗС-Будсервіс" як забудовником та ТОВ "АТЛАНТ" як фактичним власником об`єкта самочинного будівництва (будівельних матеріалів) самовільно зайнято земельну ділянку на просп. Слобожанському, 1-І у м. Дніпрі. 4.19. Порушення інтересів держави у цьому випадку, за доводами Дніпропетровської обласної прокуратури, полягає у самовільному зайнятті земельної ділянки комунальної власності внаслідок самочинного будівництва та експлуатації об`єкта нерухомого майна, а також розміщення об`єкта підвищеної небезпеки - автозаправної станції. Внаслідок цього, на думку Дніпропетровської обласної прокуратури, використання земельної ділянки комунальної власності здійснюється ТОВ "АТЛАНТ" всупереч вимогам чинного законодавства, а самовільно розміщений об`єкт підвищеної небезпеки створює загрозу життю, здоров`ю та майну жителів територіальної громади, а також навколишньому природному середовищу. 4.20. З огляду на те, що зазначений об`єкт не підлягає перебудові, а земельна ділянка для його будівництва не виділялася та не може бути виділена, Дніпропетровська обласна прокуратура вважала, що Дніпровська міська рада наділена повноваженнями звернутися до суду за захистом порушених прав власника земельної ділянки, і єдиним способом захисту є саме знесення самочинно збудованого майна. Дніпропетровська обласна прокуратура також зазначала про те, що наявність зареєстрованого права власності перешкоджає належному володінню, розпорядженню та користуванню майном комунальної власності. 4.21. Крім того, за результатами нового розгляду цієї справи господарські суди попередніх інстанцій зауважили, що про виконання ТОВ "АЗС-Будсервіс" за рахунок власних коштів ремонтно-будівельних робіт на загальну суму 47 453,40 грн цим товариством зазначалося у позовній заяві у справі № 28/504-08, що встановлено Вищим господарським судом України в постанові від 19.10.2009. 4.22. Господарські суди зазначили, що рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 04.08.2009 у справі № 31/166-09 встановлено факт самовільного зайняття та використання невідомою особою земельних ділянок площею 0,1217 га та площею 0,1302 га за адресою: м. Дніпропетровськ, просп. ім. Газети "Правда", і це підтверджується актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 10.11.2008. 4.23. Відповідно до акта від 10.11.2008 під час обстеження земельної ділянки на просп. ім. Газети "Правда", 1-І зафіксовано порушення вимог земельного законодавства та листом від 04.12.2008 № 59/8 повідомлено Дніпропетровську міську раду про самовільно збудовану операторську. 4.24. При цьому господарські суди попередніх інстанцій зазначили, що в період фіксації наведеного порушення право власності на автозаправну станцію було зареєстроване за ТОВ "АЗС-Будсервіс", тому суди констатували, що самовільне будівництво операторської на земельній ділянці в період виявлених порушень здійснювалося саме ТОВ "АЗС-Будсервіс". 4.25. Водночас суди встановили, що згідно з інформацією Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради від 12.02.2018 № 7/3-272, а також інформацією Головного архітектурно-планувального управління Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради від 08.02.2018 № 4/16-363 розміщення автозаправної станції на території не відповідає вимогам чинної містобудівної документації, а також вимогам державних будівельних норм, стандартів та правил. 4.26. Наведені обставини, а також невчинення Дніпровською міською радою дій з належного захисту інтересів держави стали підставами для звернення Дніпропетровської обласної прокуратури до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до ТОВ "АЗС-Будсервіс" та ТОВ "АТЛАНТ" про знесення самочинно збудованого нерухомого майна, демонтаж тимчасових споруд та скасування державної реєстрації права власності з одночасним припиненням речових прав.

5. Розгляд касаційної скарги та

позиція Верховного Суду 5.1. 10.06.2024 Верховний Суд зареєстрував клопотання ТОВ "АТЛАНТ", сформоване 10.06.2024 в системі "Електронний суд". У цьому клопотанні заявник просить відкласти розгляд касаційної скарги ТОВ "АТЛАНТ" на іншу дату. Зазначене клопотання обґрунтоване тим, що представник скаржника перебуває на лікарняному, а інші представники також позбавлені можливості взяти участь у розгляді справи № 904/4338/21, оскільки перебувають у відпустках. 5.2. 11.06.2024 Верховний Суд зареєстрував клопотання Дніпропетровської обласної прокуратури, сформоване 11.06.2024 в системі "Електронний суд". У цьому клопотанні заявник зазначає про відсутність правових підстав для відкладення касаційної скарги ТОВ "АТЛАНТ" у справі № 904/4338/21 та стверджує, що скаржник недобросовісно користується процесуальними правами. Крім того, Дніпропетровська обласна прокуратура звертає увагу на те, що у провадженні Верховного Суду перебувала справа № 904/4339/21 за позовом заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради до ТОВ "АЗС-Будсервіс", ТОВ "АТЛАНТ" про знесення самочинно збудованого нерухомого майна, демонтаж тимчасових споруд та скасування державної реєстрації права власності. За доводами Дніпропетровської обласної прокуратури, справа № 904/4339/21 є аналогічною зі справою № 904/4338/21, що розглядаються, тільки стосується іншої автозаправної станції. При цьому постановою Верховного Суду від 05.06.2024 касаційну скаргу ТОВ "АТЛАНТ" залишено без задоволення, а оскаржувані судові рішення у справі № 904/4339/21 - без змін. 5.3. Розглядаючи клопотання ТОВ "АТЛАНТ" про відкладення розгляду касаційної скарги, колегія суддів установила, що ухвалою Верховного Суду від 21.05.2024 вже задовольнялося клопотання ТОВ "АТЛАНТ" про відкладення розгляду справи № 904/4338/21. При цьому колегія суддів враховує, що участь у судовому засіданні представників учасників справи не визнавалася обов`язковою, а юридична особа не позбавлена права мати іншого представника для ведення судових справ. Крім того, суд касаційної інстанції не досліджує додаткові докази, а перегляд судових рішень на відповідність їх приписам матеріального та процесуального права здійснюється судом касаційної інстанції на момент їх ухвалення. З огляду на викладене та з урахуванням строків розгляду касаційної скарги, визначених статтею 288 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення поданого ТОВ "АТЛАНТ" клопотання. 5.4. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги. 5.5. Заслухавши суддю-доповідача, прокурора, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не може бути задоволена з огляду на таке. 5.6. Предметом позову в цій справі є вимоги Дніпропетровської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради до ТОВ "АЗС-Будсервіс" і ТОВ "АТЛАНТ" про знесення самочинно збудованого нерухомого майна, демонтаж тимчасових споруд та скасування державної реєстрації права власності з одночасним припиненням речових прав. 5.7. Підставою позовних вимог, на думку Дніпропетровської обласної прокуратури, є те, що всупереч вимогам статей 125, 126, 211 Земельного кодексу України ТОВ "АЗС-Будсервіс" як забудовником та ТОВ "АТЛАНТ" як фактичним власником об`єкта самочинного будівництва (будівельних матеріалів) самовільно зайнято земельну ділянку на просп. Слобожанському, 1-І у м. Дніпрі. 5.8. Верховний Суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. 5.9. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (частини 1, 2 статті 319 Цивільного кодексу України). 5.10. Згідно із частиною 1 статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. 5.11. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (частина 1 статті 373 Цивільного кодексу України). Елементом особливої правової охорони землі є приписи частини 2 статті 14 Конституції України про те, що право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону; право власності на землю гарантується Конституцією України (частина 2 статті 373 Цивільного кодексу України). 5.12. Частиною 2 статті 152 Земельного кодексу України встановлено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. 5.13. Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення (частина 4 статті 373 Цивільного кодексу України). 5.14. Відповідно до частин 1, 3 статті 375 Цивільного кодексу України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. Право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням. 5.15. Згідно із частиною 1 статті 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. 5.16. Отже, правовий режим самочинного будівництва врегульовано статтею 376 Цивільного кодексу України. Приписи зазначеної статті є правовим регулятором відносин, які виникають у зв`язку із здійсненням самочинного будівництва. 5.17. Колегія суддів враховує, що стаття 376 Цивільного кодексу України розміщена у главі 27 "Право власності на землю (земельну ділянку)", а тому правовий режим самочинного будівництва пов`язаний із відносинами власності на землю. 5.18. Верховний Суд зазначає, що знаходження на земельній ділянці одного власника об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) іншого власника істотно обмежує права власника землі, при цьому таке обмеження є безстроковим. Так, власник землі в цьому разі не може використовувати її ні для власної забудови, ні іншим чином, і не може здати цю землю в оренду будь-кому, крім власника будівлі чи споруди. Тому державна реєстрація будівлі, споруди на чужій земельній ділянці є фактично і реєстрацією обмеження права власника землі. Подібний висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22, від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18 та постанові Верховного Суду від 14.05.2024 у справі № 921/252/23. 5.19. З урахуванням викладеного колегія суддів зазначає, що самочинне будівництво нерухомого майна особою, яка не є власником земельної ділянки, слід розглядати як порушення прав власника відповідної земельної ділянки. 5.20. Крім того, згідно з приписами статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. 5.21. Відповідно до частини 2 статті 376 Цивільного кодексу України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. 5.22. При цьому формулювання положень статті 376 Цивільного кодексу України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею. Тож, як неодноразово зазначала Велика Палата Верховного Суду, реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила таке будівництво, відповідно до наведених положень законодавства та приписів частини 2 статті 376 Цивільного кодексу України не змінює правового режиму такого будівництва як самочинного з метою застосування, зокрема, положень частини 4 цієї статті. Подібний висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22, від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13, 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц, від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 та постанові Верховного Суду від 14.05.2024 у справі № 921/252/23. 5.23. Отже, самочинним будівництвом вважаються житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно, якщо вони, зокрема, збудовані на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети; особа, яка здійснила самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Якщо власник земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила самочинне будівництво, або за її рахунок. Подібний висновок викладений у постанові Верхвоного Суду від 05.06.2024 у справі № 904/4339/21 за позовом заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради до ТОВ "АЗС-Будсервіс", ТОВ "АТЛАНТ" про знесення самочинно збудованого нерухомого майна, демонтаж тимчасових споруд та скасування державної реєстрації права власності. 5.24. Частково задовольняючи позовні вимоги, господарський суд першої інстанції виходив із того, що об`єкт - автозаправна станція збудований за відсутності будь-яких дозвільних документів та без виділення земельної ділянки для його будівництва, а тому Дніпровська міська рада як власник земельної ділянки під об`єктом будівництва має право вимагати від ТОВ "АЗС-Будсервіс" та ТОВ "АТЛАНТ" усунення перешкод у користуванні своєю земельною ділянкою шляхом знесення самочинно побудованого майна. 5.25. При цьому господарський суд першої інстанції дійшов висновку про те, що скасування реєстрації самовільно збудованого майна у цій справі є належним способом захисту порушеного права позивача, оскільки за умови задоволення вимоги про знесення самочинно побудованого майна земельна ділянка підлягає звільненню від забудови, а тому реєстрація майна, яке підлягає знесенню, порушує права територіальної громади на володіння та користування вивільненою земельною ділянкою. 5.26. Крім того, господарський суд першої інстанції, розглянувши доводи ТОВ "АТЛАНТ" про те, що подання позову в цій справі не відповідає критеріям правомірності втручання у право особи на мирне володіння майном відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини, зазначив, що таке право не може ґрунтуватися на факті нелегітимного створення майна та незаконного введення його в цивільний обіг. 5.27. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення господарського суду в апеляційному порядку, погодився з висновками місцевого господарського суду та зазначив, що господарський суд першої інстанції правильно встановив, що право власності або право користування земельною ділянкою, яка розташована на просп. Слобожанському, 1-І у м. Дніпрі, не оформлене. Автозаправна станція існує як об`єкт нерухомості незаконно, оскільки документи, що посвідчують право користування земельною ділянкою і надають право на виконання підготовчих та будівельних робіт за наведеною адресою не видавалися та не реєструвалися, в експлуатацію закінчений будівництвом об`єкт нерухомості не приймався, проектна документація на проведення будівельних робіт не погоджувалась та до містобудівного кадастру не вносилася, а тому автозаправна станція є об`єктом самочинного будівництва. 5.28. Крім того, апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення господарського суду в апеляційному порядку, врахував заперечення представника Дніпровської міської ради проти розміщення самочинного будівництва на земельній ділянці. 5.29. При цьому, як зазначив апеляційний господарський суд, про виконання ТОВ "АЗС-Будсервіс" за рахунок власних коштів ремонтно-будівельних робіт на загальну суму 47 453,40 грн зазначалося в поданій ним позовній заяві у справі № 28/504-08, що встановлено Вищим господарським судом України в постанові від 19.10.2009. 5.30. Водночас у рішенні Господарського суду Дніпропетровської області від 04.08.2009 у справі № 31/166-09 встановлено, що відповідно до актів перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 10.11.2008 за адресою: м. Дніпропетровськ, пр. ім. Газети "Правда", наявне самовільне зайняття та використання невідомою особою земельних ділянок. На земельних ділянках розпочато будівництво споруд та встановлено огорожі з профільованого листа. У період фіксації зазначеного порушення право власності на автозаправну станцію було зареєстроване за ТОВ "АЗС-Будсервіс", а тому, за висновком апеляційного господарського суду, самовільне будівництво операторської на земельній ділянці в період виявлених порушень здійснювало саме ТОВ "АЗС-Будсервіс". 5.31. З урахуванням викладеного апеляційний господарський суд зазначив, що, набувши на підставі цивільно-правової угоди у власність автозаправну станцію, ТОВ "АТЛАНТ" набуло всіх прав та обов`язків щодо придбаного майна, які до цього мав первісний володілець - ТОВ "АЗС-Будсервіс", а тому, за висновком суду, наведені особи є належними відповідачами за заявленими у цій справі позовними вимогами, оскільки порушення інтересів держави в цьому випадку полягає у самовільному зайнятті земельної ділянки комунальної власності внаслідок самочинного будівництва ТОВ "АЗС-Будсервіс" та експлуатації ТОВ "АТЛАНТ" об`єкта нерухомого майна. 5.32. За таких обставин апеляційний господарський суд погодився з доводами Дніпропетровської обласної прокуратури про те, що об`єкт автозаправна станція збудований за відсутності будь-яких дозвільних документів та без виділення земельної ділянки для його будівництва, а тому Дніпровська міська рада, як власник земельної ділянки під зазначеним об`єктом будівництва має право вимагати від ТОВ "АЗС-Будсервіс" та ТОВ "АТЛАНТ" усунення перешкод у користуванні своєю земельною ділянкою, шляхом знесення самочинно побудованого майна. 5.33. ТОВ "АТЛАНТ" не погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій, а тому звернулося з касаційною скаргою на судові рішення у цій справі. ТОВ "АТЛАНТ", звертаючись із касаційною скаргою, посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. 5.34. Пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України 5.35. Касаційну скаргу з посиланням на положення пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України мотивовано тим, що господарські суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, неправильно застосували приписи статті 376 Цивільного кодексу України та не врахували висновки щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладені в постановах Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 127/23136/17, від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17, від 27.06.2018 у справі № 902/889/16, від 21.01.2019 у справі № 910/22093/17, від 12.05.2020 у справі № 363/3541/17, від 24.07.2019 у справі № 369/8107/15-ц, Суду від 10.04.2019 у справі № 127/27333/16-ц, від 20.11.2019 у справі № 685/1537/17-ц, від 10.06.2020 у справі № 127/11492/16-ц, від 27.01.2021 у справі № 308/8116/13-ц, від 20.08.2020 у справі № 638/6655/16-ц, від 22.04.2019 у справі № 308/2974/15, від 12.04.2021 у справі № 653/104/19, від 28.05.2021 у справі № 320/5528/18, від 28.11.2018 у справі № 815/2311/15, від 09.07.2020 у справі № 463/4564/16-а, від 20.01.2021 у справі № 442/302/17, від 12.06.2019 у справі № 916/1986/18, від 29.01.2020 у справі № 927/83/19, постановах Верховного Суду України від 19.11.2014 у справі № 6-180цс14, від 06.09.2017 у справі № 6-1721цс16. 5.36. Крім того, на думку ТОВ "АТЛАНТ", господарські суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, не врахували висновки щодо застосування пункту 6 статті 3 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 17.11.2018 у справі № 911/205/18, від 09.04.2019 у справі № 903/394/18, від 15.05.2019 у справі № 917/803/18, від 02.07.2019 у справі № 916/1004/18, від 04.07.2019 у справі № 904/3315/18, від 17.07.2019 у справі № 906/408/18, від 19.09.2019 у справі № 904/3883/18, від 09.10.2019 у справі № 922/1382/18, від 15.10.2019 у справі № 903/879/18, від 24.10.2019 у справі № 904/3315/18, від 06.12.2019 у справі № 910/353/19. 5.37. Водночас ТОВ "АТЛАНТ" посилається на неврахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц, від 15.02.2022 у справі № 712/9407/20. 5.38. За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстав, зазначених у пункті 1 частини 2 цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах. 5.39. Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, Верховний Суд зазначає, що обставини, які стали підставами для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, у цьому випадку не можуть слугувати підставами для скасування оскаржуваних судових рішень господарських судів попередніх інстанцій з огляду на таке. 5.40. Колегія суддів установила, що постанова Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 127/23136/17, на яку посилається скаржник, ухвалена за позовом Вінницької міської ради до ОСОБА_1 про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки. У зазначеній постанові Верховного Суду викладено висновок, який, на думку скаржника, не було враховано господарськими судами попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних судових рішень: "Проте суд апеляційної інстанції не врахував, що у разі встановлення порушення суб`єктом містобудівної діяльності факту здійснення самочинного будівництва об`єктів нерухомого майна без відповідного дозволу, відповідний орган державної влади наділений повноваженнями на звернення з позовом до суду щодо знесення самочинно збудованого об`єкта нерухомого майна, як крайній захід, і лише тоді коли використані всі передбачені законодавством України заходи реагування за чотирьох умов, а саме: за умови складання припису щодо усунення порушень вимог містобудівного законодавства шляхом надання можливості відповідачеві для проведення відповідної перебудови; за умови, що вказане будівництво суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб; за умови відсутності можливості проведення перебудови самочинно збудованого нерухомого майна; за умови, якщо особа, яка здійснила самочинне будівництво, відмовляється від проведення такої перебудови, при цьому відмовою забудовника від перебудови слід вважати як його заяву про це, так і його дії чи бездіяльність щодо цього, вчинені до або після ухвалення рішення суду про зобов`язання здійснити перебудову". 5.41. Верховний Суд установив, що постанова Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 902/889/16, на яку посилається скаржник, ухвалена за позовом Вінницької міської ради до Фізичної особи - підприємця Воловодюка Володимира Володимировича, Комунального підприємства "Вінницьке обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації" про звільнення земельної ділянки. У зазначеній постанові Верховного Суду викладено висновок, який, на думку скаржника, не було враховано господарськими судами попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних судових рішень: "Зобов`язання ФОП Воловодюка В.В. в примусовому порядку звільнити земельну ділянку шляхом демонтажу належного йому майна та передати її в натурі позивачеві є порушенням права власності відповідача, гарантованого статтею 41 Конституції України". 5.42. При цьому скаржник зазначає, що подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 21.01.2019 у справі № 910/22093/17. 5.43. Колегія суддів установила, що постанова Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 363/3541/17, на яку посилається скаржник, ухвалена за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про зобов`язання вчинити дії. У зазначеній постанові Верховного Суду викладено висновок, який, на думку скаржника, не було враховано господарськими судами попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних судових рішень: "Право власності має захищатися лише при доведеності самого факту його порушення із застосування наслідків, в тому числі і звільнення земельної ділянки від самовільно зведених споруд шляхом їх знесення чи усунення інших перешкод у користуванні земельною ділянкою. За встановлених у цій справі правовідносин позивач може порушувати питання про знесення самочинно збудованого відповідачами нерухомого майна з підстав, визначених частиною четвертою статті 376 ЦК України. При цьому позивач повинен довести, що таке будівництво порушує його права, тобто довести причинно-наслідковий зв`язок між завданням шкоди самочинним будівництвом і діями відповідачів та неможливості усунути такі порушення іншим способом (здійснити укріплення, переобладнання, тощо), ніж знесення самочинного будівництва, що є крайнім заходом і можливе лише за умови вжиття всіх передбачених законодавством України заходів щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності. Знесення ж нерухомості, збудованої з істотним відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, з істотним порушенням будівельних норм і правил (у тому числі за відсутності проекту), допустиме лише за умови, якщо неможливо здійснити перебудову нерухомості відповідно до проекту або відповідно до норм і правил, визначених державними правилами та санітарними нормами, або якщо особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від такої перебудови". 5.44. Колегія суддів установила, що постанова Верховного Суду від 24.07.2019 у справі № 369/8107/15-ц, на яку посилається скаржник, ухвалена за позовом ОСОБА_7 до Горенської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, ОСОБА_8 про визнання недійсним рішення ради та Державного акта на право власності на земельну ділянку, зобов`язання вчинити дії. У зазначеній постанові Верховного Суду викладено висновок, який, на думку скаржника, не було враховано господарськими судами попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних судових рішень: "Знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності". 5.45. При цьому скаржник зазначає, що подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 127/27333/16-ц, від 20.11.2019 у справі № 685/1537/17-ц, від 10.06.2020 у справі № 127/11492/16-ц, від 27.01.2021 у справі № 308/8116/13-ц, від 20.08.2020 у справі № 638/6655/16-ц, від 22.04.2019 у справі № 308/2974/15. 5.46. Колегія суддів установила, що постанова Верховного Суду від 12.04.2021 у справі № 653/104/19, на яку посилається скаржник, ухвалена за позовом ОСОБА_9 до ОСОБА_10 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення самовільно побудованої господарської будівлі. У зазначеній постанові Верховного Суду викладено висновок, який, на думку скаржника, не було враховано господарськими судами попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних судових рішень: "Відповідно до частини сьомої статті 376 ЦК України у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил, суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану. Знесення самочинного об`єкта нерухомості відповідно до статті 376 ЦК України є крайнім заходом впливу на забудовника і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи з метою усунення порушень щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності та коли неможлива перебудова об`єкта нерухомості чи особа відмовляється від здійснення такої перебудови". 5.47. Скаржник зазначає, що подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 28.05.2021 у справі № 320/5528/18, від 28.11.2018 у справі № 815/2311/15, від 09.07.2020 у справі № 463/4564/16-а. 5.48. Верховний Суд установив, що постанова Верховного Суду України від 19.11.2014 у справі № 6-180цс14, на яку посилається скаржник, ухвалена за позовом ОСОБА_11 до ОСОБА_12 про знесення самочинного будівництва. У зазначеній постанові Верховного Суду України викладено висновок, який, на думку скаржника, не було враховано господарськими судами попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних судових рішень: "Отже, за змістом статті 376 ЦК України вимоги про знесення самочинного будівництва інші особи можуть заявляти за умови доведеності факту порушення прав цих осіб самочинною забудовою. Такий висновок узгоджується з нормами статей 3, 15, 16 ЦК України, статті 3 ЦПК України, згідно з якими кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. …відтак суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспоренні права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні". 5.49. Колегія суддів установила, що постанова Верховного Суду від 20.01.2021 у справі № 442/302/17, на яку посилається скаржник, ухвалена за позовом Комунального підприємства "Дрогобицький ринок" до ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 про визнання недійсним договору купівлі-продажу та знесення об`єкта самочинного будівництва. У зазначеній постанові Верховного Суду викладено висновок, який, на думку скаржника, не було враховано господарськими судами попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних судових рішень: "Встановивши, що самочинна забудова, здійснена на земельній ділянці, яка не була відведена для цієї мети цій особі, суди повинні з`ясувати: чи заперечує власник земельної ділянки проти визнання права власності на таку забудову за особою, що її здійснила; чи не порушує така забудова права на земельну ділянку інших осіб, а в разі зведення забудови на наданій земельній ділянці - чи не здійснено таку забудову з відхиленням від проекту або будівельних норм і правил, чиї права порушено такою забудовою". 5.50. Верховний Суд установив, що постанова Верховного Суду України від 06.09.2017 у справі № 6-1721цс16, на яку посилається скаржник, ухвалена за позовом про визнання прибудови самовільною, знесення, приведення зовнішнього вигляду будинку та прибудинкової території у належний стан. У зазначеній постанові Верховного Суду України викладено висновок, який, на думку скаржника, не було враховано господарськими судами попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних судових рішень: "При цьому за положеннями частини четвертої цієї статті якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок". 5.51. Верховний Суд, проаналізувавши наведені висновки, на які посилається ТОВ "АТЛАНТ", перевіривши та надавши оцінку доводам скаржника, зазначає таке. 5.52. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на важливість принципу superficies solo cedit (збудоване на поверхні слідує за землею). Принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах статті 120 Земельного кодексу України, статті 377 Цивільного кодексу України, інших приписах законодавства. Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16. 5.53. Тому не допускається набуття права власності на об`єкти нерухомого майна особою, яка не має права власності або іншого речового права на земельну ділянку, яке передбачає можливість набуття права власності на будівлі, споруди, розташовані на такій земельній ділянці. 5.54. Отже, виходячи з принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди право власності набуває той, хто має речове право на землю. Подібний висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 та постановах Верховного Суду від 05.06.2024 у справі № 904/4339/21, від 14.05.2024 у справі № 921/252/23. 5.55. Колегія суддів зазначає, що особа, яка використовувала земельну ділянку з порушенням прав іншої (власника земельної ділянки), повинна привести земельну ділянку у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд за власний кошт. Оскільки відповідно до вимог чинного законодавства обов`язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, то відсутність таких документів може свідчити про самовільне зайняття земельної ділянки. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 05.06.2024 у справі № 904/4339/21, від 16.01.2024 у справі № 910/78/23, від 10.01.2024 у справі № 916/619/22. 5.56. Належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно. Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22 та постановах Верховного Суду від 05.06.2024 у справі № 904/4339/21, від 23.04.2024 у справі № 904/994/22, від 19.03.2024 у справі № 915/1439/21. 5.57. Господарські суди попередніх інстанцій, розглядаючи справу № 904/4338/21 по суті позовних вимог, установили, що право власності або право користування земельною ділянкою, яка розташована на просп. Слобожанському, 1-І у м. Дніпрі , не оформлене. Автозаправна станція існує як об`єкт нерухомості незаконно, оскільки документи, що посвідчують право користування земельною ділянкою і надають право на виконання підготовчих та будівельних робіт за наведеною адресою не видавалися та не реєструвалися, в експлуатацію закінчений будівництвом об`єкт нерухомості не приймався, проектна документація на проведення будівельних робіт не погоджувалась та до містобудівного кадастру не вносилася. З урахуванням викладеного господарські суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що автозаправна станція є об`єктом самочинного будівництва. 5.58. З урахуванням установлених судами обставин справи Дніпровська міська рада має право вимагати усунення перешкод у користуванні своєю земельною ділянкою шляхом знесення самочинно побудованого майна. 5.59. Тому задоволення позовних вимог про зобов`язання знести самочинно побудоване майно відповідає приписам статті 152 Земельного кодексу України та частини 4 статті 376 Цивільного кодексу України. 5.60. Доводи касаційної скарги ТОВ "АТЛАНТ" наведених висновків не спростовують, оскільки скаржник не враховує, що порядок знесення будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майно залежить від підстав, за якими його віднесено до об`єкта самочинного будівництва. 5.61. Так, за змістом частини 7 статті 376 Цивільного кодексу України зобов`язання особи, яка здійснила будівництво, провести відповідну перебудову можливе лише у разі: (1) істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, (2) істотного порушення будівельних норм і правил. 5.62. У цих випадках з позовом про зобов`язання особи до проведення перебудови може звернутися відповідний орган державної влади або орган місцевого самоврядування. Таке рішення суд може ухвалити і за позовом про знесення самочинного будівництва, якщо за наслідками розгляду справи дійде висновку, що можливість перебудови і усунення наслідків самочинного будівництва не втрачено, і відповідач згоден виконати перебудову. У разі невиконання особою судового рішення про здійснення перебудови, суд може постановити рішення про знесення самочинного будівництва. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 05.06.2024 у справі № 904/4339/21. 5.63. Крім того, правове значення має позиція власника (користувача) земельної ділянки, а також дотримання прав інших осіб. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина 4 статті 376 Цивільного кодексу України). Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 05.06.2024 у справі № 904/4339/21, від 14.07.2021 у справі № 922/1125/19, від 11.11.2020 у справі № 910/7141/13. 5.64. Колегія суддів зазначає, що апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення господарського суду в апеляційному порядку, врахував заперечення представника Дніпровської міської ради проти розміщення самочинного будівництва на земельній ділянці. 5.65. Як зазначив апеляційний господарський суд, присутній у судових засіданнях в суді апеляційної інстанції представник Дніпровської міської ради пояснював, що будівництво ТОВ "АЗС-Будсервіс" автозаправної станції та її експлуатація ТОВ "АТЛАНТ" на земельній ділянці без будь-яких дозвільних документів є незаконними діями відповідачів. Саме лише погодження позивачем місця розташування автозаправної станції, з подальшим прийняттям рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, не може бути визнане достатнім аргументом для формування висновків про законність самочинного будівництва автозаправної станції за відсутності належних доказів відведення земельної ділянки та надання дозвільних документів на її будівництво. 5.66. Наведеним спростовуються доводи скаржника про те, що Дніпровська міська рада не заперечує проти права власності ТОВ "АТЛАНТ", а також про те, що її права не порушені. 5.67. Крім того, колегія суддів зазначає, що обов`язковому (безальтернативному) знесенню об`єкт будівництва підлягає лише у випадках, якщо такий об`єкт побудовано на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, та/або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи. В усіх інших випадках знесенню передує встановлення можливості перебудови об`єкта будівництва. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 05.06.2024 у справі № 904/4339/21, від 29.05.2024 у справі № 640/17335/21, від 21.09.2023 у справі № 640/6470/19, від 07.09.2023 у справі № 320/6492/19. 5.68. Таким чином, за встановленими господарськими судами попередніх інстанцій фактичними обставинами у справі № 904/4338/21, у цьому випадку знесення самочинного будівництва можливе без попереднього рішення суду про зобов`язання особи, яка здійснила будівництво, провести відповідну перебудову, оскільки такий вид самочинного будівництва, безперечно, не може бути приведений до легітимного стану шляхом перебудови. 5.69. За таких обставин не можуть бути враховані доводи скаржника про те, що господарські суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, неправильно застосували приписи статті 376 Цивільного кодексу України та не врахували висновки щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладені в постановах Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 127/23136/17, від 27.06.2018 у справі № 902/889/16, від 21.01.2019 у справі № 910/22093/17, від 12.05.2020 у справі № 363/3541/17, від 24.07.2019 у справі № 369/8107/15-ц, Суду від 10.04.2019 у справі № 127/27333/16-ц, від 20.11.2019 у справі № 685/1537/17-ц, від 10.06.2020 у справі № 127/11492/16-ц, від 27.01.2021 у справі № 308/8116/13-ц, від 20.08.2020 у справі № 638/6655/16-ц, від 22.04.2019 у справі № 308/2974/15, від 12.04.2021 у справі № 653/104/19, від 28.05.2021 у справі № 320/5528/18, від 28.11.2018 у справі № 815/2311/15, від 09.07.2020 у справі № 463/4564/16-а, від 20.01.2021 у справі № 442/302/17, постановах Верховного Суду України від 19.11.2014 у справі № 6-180цс14, від 06.09.2017 у справі № 6-1721цс16, оскільки висновки, викладені в оскаржуваних судових рішеннях, не суперечать висновкам, на які посилається скаржник. 5.70. Колегія суддів установила, що постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17, на яку посилається скаржник, ухвалена за позовом виконуючого обов`язки керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 2 в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації до Миколаївської міської ради, ОСОБА_16 , ОСОБА_17 про визнання незаконними і скасування окремих пунктів рішення ради, визнання недійсним Державного акта, витребування земельної ділянки шляхом знесення спорудженого на ній об`єкта нерухомості. У зазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду викладено висновок, який, на думку скаржника, не було враховано господарськими судами попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних судових рішень: "109. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що у кожному випадку, коли володіючий власник просить про усунення йому перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом демонтажу спорудженого на ній об`єкта нерухомості, суд має перевіряти правомірність втручання держави у права на повагу до житла та мирного володіння на цей об`єкт шляхом його демонтажу, а саме: наявність підстави для такого втручання у законодавстві, легітимність мети цього втручання (його відповідність цілям, визначеним у пункті 2 статті 8 Конвенції та абзаці другому статті 1 Першого протоколу до Конвенції) та пропорційність демонтажу відповідній меті (можливість досягнення останньої проведенням демонтажу за відсутності менш обтяжливих для відповідача способів захисту прав позивача)". При цьому у разі його задоволення відшкодування особі вартості майна, що підлягає демонтажу, не є можливим за відсутності для цього юридичних підстав (зокрема, правомірності його спорудження, добросовісності набуття права на нього, заявлення вимоги про відшкодування та її обґрунтованості)". 5.71. Верховний Суд установив, що постанова Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 916/1986/18, на яку посилається скаржник, ухвалена за позовом Одеської міської ради до Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради, Юридичного департаменту Одеської міської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю "Енігма 2013" про скасування реєстрації, визнання недійсним та скасування свідоцтва, скасування рішення державного реєстратора, скасування державної реєстрації права власності та зобов`язання звільнити самовільно зайняту земельну ділянку. У зазначеній постанові Верховного Суду викладено висновок, який, на думку скаржника, не було враховано господарськими судами попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних судових рішень: "49.3.3. Принцип пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, якою необхідно досягти, та засобами, які застосовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар"". 5.72. При цьому скаржник зазначає, що подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 29.01.2020 у справі № 927/83/19. 5.73. Колегія суддів, проаналізувавши наведені висновки, на які посилається ТОВ "АТЛАНТ", перевіривши та надавши оцінку доводам скаржника, зазначає, таке. 5.74. Верховний Суд, скасовуючи постановою від 12.07.2022 судові рішення господарських судів попередніх інстанцій та передаючи справу № 904/4338/21 на новий розгляд не погодився з висновками судів про те, що матеріали справи не свідчать, що втручання держави у право на мирне володіння ТОВ "АТЛАНТ" належним йому майном автозаправної станції має легітимну мету та здійснюється з метою захисту суспільного, публічного чи загального інтересу, а також є пропорційним із інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами ТОВ "АТЛАНТ", який втрачає належне йому майно без будь-якої компенсації, та лише з підстав необхідності усунення порушень законодавства внаслідок самочинного будівництва автозаправної станції іншою особою. 5.75. Верховний Суд, надаючи оцінку правомірності втручання держави у право на мирне володіння майном, дійшов висновку про доведення належними та допустимими доказами незаконності і безпідставності перебування спірного об`єкта нерухомого майна на земельній ділянці, що належить територіальній громаді, та про відсутність підстав для здійснення державної реєстрації права власності на автозаправну станцію за ТОВ "АЗС-Будсервіс", зважаючи на залишення без розгляду позову у справі № 28/504-08, а тому й відсутність підстав для відчуження цього майна ТОВ "АТЛАНТ". 5.76. При цьому господарський суд першої інстанції під час нового розгляду справи, розглянувши доводи ТОВ "АТЛАНТ" про те, що подання позову в цій справі не відповідає критеріям правомірності втручання у право особи на мирне володіння майном відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини, зазначив, що таке право не може ґрунтуватися на факті нелегітимного створення майна та незаконного введення його в цивільний обіг. 5.77. За таких обставин доводи скаржника про те, що господарські суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, не врахували висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17 та постановах Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 916/1986/18, від 29.01.2020 у справі № 927/83/19, є необгрунтованими. 5.78. Верховний Суд установив, що постанова Верховного Суду від 24.10.2019 у справі № 904/3315/18, на яку посилається скаржник, ухвалена за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДВС-ІНВЕСТ" до Приватного акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" про стягнення 111 519 534,98 грн. У зазначеній постанові Верховного Суду викладено висновок, який, на думку скаржника, не було враховано господарськими судами попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних судових рішень: "141. Суд наголошує на тому, що однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

142. Так, принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав. …145. Зазначений принцип лежить в основі доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). …147. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них". 5.79. При цьому скаржник зазначає, що подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 17.11.2018 у справі № 911/205/18, від 09.04.2019 у справі № 903/394/18, від 15.05.2019 у справі № 917/803/18, від 02.07.2019 у справі № 916/1004/18, від 04.07.2019 у справі № 904/3315/18, від 17.07.2019 у справі № 906/408/18, від 19.09.2019 у справі № 904/3883/18, від 09.10.2019 у справі № 922/1382/18, від 15.10.2019 у справі № 903/879/18, від 06.12.2019 у справі № 910/353/19. 5.80. Із посиланням на наведені висновки скаржник зазначає, що йому Дніпровська міська рада рішенням від 24.03.2021 № 332/5 надала дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на просп. Слобожанському, 1-І за фактичним розміщенням автозаправної станції. На думку скаржника, дії щодо погодження можливості використання земельної ділянки під розміщення автозаправної станції, а потім пред`явлення позову про знесення нерухомого майна та приведення земельної ділянки в попередній стан, суперечать попередній поведінці та принципу "належного урядування", а також свідчать про недобросовісність Дніпровської міської ради. 5.81. Колегія суддів, проаналізувавши наведені висновки Верховного Суду, на які посилається ТОВ "АТЛАНТ", перевіривши та надавши оцінку доводам скаржника, зазначає, що принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що, зокрема, підтверджується змістом частини 3 статті 509 цього Кодексу. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 19.03.2024 у справі № 910/4293/22, від 16.01.2024 у справі № 910/14543/20, від 14.04.2020 у справі № 904/3507/19. 5.82. Законодавець, задекларувавши в нормах Цивільного кодексу України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту. 5.83. Отже, добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Подібний висновок викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17 та постановах Верховного Суду від 19.03.2024 у справі № 910/4293/22, від 29.08.2023 у справі № 916/1074/22, від 21.03.2023 у справі № 922/1155/20, від 22.03.2023 у справі № 910/22876/17. 5.84. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - non concedit venire contra factum proprium (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. 5.85. Проте скаржник помилково не врахував, що отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного вирішення питання про надання її у власність чи користування, а тому не створює правових наслідків, крім тих, що пов`язані з неправомірністю прийняття рішення органом місцевого самоврядування. Рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою є стадією процесу отримання права власності чи користування на земельну ділянку, однак отримання такого дозволу не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття такого права, оскільки дозвіл не є правовстановлюючим актом. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 13.09.2022 у справі № 914/1959/19, від 30.08.2023 у справі № 906/436/22, від 25.05.2023 у справі № 912/688/22. 5.86. Таким чином, дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не є правовстановлюючим актом, а чинним законодавством України не передбачено таких підстав виникнення речового права на землю, як "законний інтерес" або "виникнення правовідносин щодо надання земельної ділянки у користування", тоді як прийняття рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання земельної ділянки в оренду є виключно правом, а не обов`язком органу місцевого самоврядування. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 25.05.2023 у справі № 912/688/22. 5.87. Крім того, колегія суддів враховує, що позов у цій справі подала Дніпропетровська обласна прокуратура в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради, а господарські суди попередніх інстанцій, розглядаючи справу по суті позовних вимог, установили бездіяльність Дніпровської міської ради у спірних правовідносинах. 5.88. За таких обставин не можуть бути враховані доводи скаржника про те, що господарські суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, не врахували висновки щодо застосування пункту 6 статті 3 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 24.10.2019 у справі № 904/3315/18, від 17.11.2018 у справі № 911/205/18, від 09.04.2019 у справі № 903/394/18, від 15.05.2019 у справі № 917/803/18, від 02.07.2019 у справі № 916/1004/18, від 04.07.2019 у справі № 904/3315/18, від 17.07.2019 у справі № 906/408/18, від 19.09.2019 у справі № 904/3883/18, від 09.10.2019 у справі № 922/1382/18, від 15.10.2019 у справі № 903/879/18, від 24.10.2019 у справі № 904/3315/18, від 06.12.2019 у справі № 910/353/19, оскільки висновки, викладені в оскаржуваних судових рішеннях, не суперечать висновкам, на які посилається скаржник. 5.89. Верховний Суд установив, що постанова Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц, на яку посилається скаржник, ухвалена за позовом ОСОБА_18 до Товариства з обмеженою "Норма Плюс", ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 про визнання дій засновників Товариства з обмеженою "Норма Плюс" незаконними, відміну статуту товариства та відшкодування моральної шкоди. У зазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду викладено висновок, який, на думку скаржника, не було враховано господарськими судами попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних судових рішень: "41. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження". 5.90. У постанові Верховного Суду від 15.02.2022 у справі № 712/9407/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Мікат-Нафта" до ОСОБА_22 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення самочинної забудови, за твердженням скаржника, наведено висновок про те, що позов про знесення самочинного будівництва може бути пред`явлений до особи, яка здійснила це будівництво, а оскільки відповідач-1 не є особою, яка здійснила самочинне будівництво, а став власником нежитлового приміщення за цивільно-правовою угодою, він не може бути в цьому випадку, саме під час вирішення цієї позовної вимоги, відповідачем у справі і звернення до суду з такою позовною вимогою є передчасним. 5.91. Колегія суддів, проаналізувавши наведені висновки, на які посилається ТОВ "АТЛАНТ", перевіривши та надавши оцінку доводам скаржника, зазначає, що позов - це вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб`єктивного права та охоронюваного законом інтересу, яке здійснюється у визначеній законом процесуальній формі. 5.92. Визначення відповідача (відповідачів), предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість установлення належності відповідача (відповідачів) й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 06.02.2024 у справі № 917/623/22, від 125.09.2023 у справі № 914/198/23, від 08.03.2023 у справі № 908/2345/21. 5.93. Відповідно до частин 1, 3, 4 статті 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу. 5.94. Частиною 1 статті 47 Господарського процесуального кодексу України визначено, що позов може бути пред`явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо іншої сторони діє в судовому процесі самостійно. 5.95. За змістом наведених норм сторони - це суб`єкти матеріально-правових відносин, які захищають своїх інтереси і на яких поширюється законна сила судового рішення. Позивачем є особа, яка має право вимоги (кредитор), а відповідачем - особа, яка повинна виконати зобов`язання (боржник). При цьому відповідач має бути такою юридичною чи фізичною особою, за рахунок якої, можливо було би задовольнити позовні вимоги. В судовому порядку підлягають захисту порушене право й охоронювані законом інтереси саме від відповідача. 5.96. Отже, належним відповідачем є така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, тоді як неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача належить іншій особі - належному відповідачеві. Таким чином, належним відповідачем є особа, яка дійсно є суб`єктом відповідного матеріального правовідношення. 5.97. Тож визначення позивачем у справі складу сторін має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. 5.98. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення господарського суду в апеляційному порядку, зазначив, що про виконання ТОВ "АЗС-Будсервіс" за рахунок власних коштів ремонтно-будівельних робіт на загальну суму 47 453,40 грн зазначалося в поданій ним позовній заяві у справі № 28/504-08, що встановлено Вищим господарським судом України в постанові від 19.10.2009. 5.99. При цьому в рішенні Господарського суду Дніпропетровської області від 04.08.2009 у справі № 31/166-09 встановлено, що відповідно до актів перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 10.11.2008 за адресою: м. Дніпропетровськ, пр. ім. Газети "Правда", наявне самовільне зайняття та використання невідомою особою земельних ділянок. На земельних ділянках розпочато будівництво споруд та встановлено огорожі з профільованого листа. У період фіксації зазначеного порушення право власності на автозаправну станцію було зареєстроване за ТОВ "АЗС-Будсервіс", а тому, за висновком апеляційного господарського суду, самовільне будівництво операторської на земельній ділянці в період виявлених порушень здійснювалося саме ТОВ "АЗС-Будсервіс". 5.100. З урахуванням викладеного апеляційний господарський суд зазначив, що, набувши на підставі цивільно-правової угоди у власність автозаправну станцію, ТОВ "АТЛАНТ" набуло всіх прав та обов`язків щодо придбаного майна, які до цього мав первісний володілець - ТОВ "АЗС-Будсервіс", а тому, за висновком суду, наведені особи є належними відповідачами за заявленими у цій справі позовними вимогами, оскільки порушення інтересів держави в цьому випадку полягає у самовільному зайнятті земельної ділянки комунальної власності внаслідок самочинного будівництва ТОВ "АЗС-Будсервіс" та експлуатації ТОВ "АТЛАНТ" об`єкта нерухомого майна. 5.101. За таких обставин апеляційний господарський суд погодився з доводами Дніпропетровської обласної прокуратури про те, що об`єкт автозаправна станція збудований за відсутності будь-яких дозвільних документів та без виділення земельної ділянки для його будівництва, а тому Дніпровська міська рада, як власник земельної ділянки під зазначеним об`єктом будівництва має право вимагати від ТОВ "АЗС-Будсервіс" та ТОВ "АТЛАНТ" усунення перешкод у користуванні своєю земельною ділянкою, шляхом знесення самочинно побудованого майна. 5.102. Водночас колегія суддів враховує, що відповідно до частини 2 статті 212 Земельного кодексу України приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. 5.103. Таким чином, на відміну від положень частини 4 статті 376 Цивільного кодексу України, які обмежують коло осіб, зобов`язаних знести об`єкт самочинного будівництва, їх забудовником (колишнім або теперішнім), частина 2 статті 212 Земельного кодексу України суттєво розширює суб`єктний склад зобов`язаних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки, знести об`єкт самочинного будівництва. Вочевидь до таких осіб можна віднести осіб, які придбали об`єкт самочинного будівництва в забудовника та зареєстрували право власності на такий об`єкт. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 05.06.2024 у справі № 904/4339/21 за позовом заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради до ТОВ "АЗС-Будсервіс", ТОВ "АТЛАНТ" про знесення самочинно збудованого нерухомого майна, демонтаж тимчасових споруд та скасування державної реєстрації права власності. 5.104. Оскільки останнім набувачем автозаправної станції є саме ТОВ "АТЛАНТ" колегія суддів не може взяти до уваги доводи скаржника про те, що ТОВ "АТЛАНТ" є неналежним відповідачем за заявленими в цій справі позовними вимогами. 5.105. Водночас у цивільній справі № 712/9407/20, на яку посилається скаржник, суди, встановивши, що будівлю гаража-автомайстерні на спірній земельній ділянці було збудовано ще задовго до надання позивачу права оренди земельної ділянки та набуто відповідачем у власність у визначений законом спосіб (на підставі нотаріально посвідченого правочину), зареєстроване право власності відповідача на неї не оспорюється, дійшли висновку про відсутність підстав для знесення об`єкта нерухомості як самочинно побудованого у зв`язку з недоведеністю порушення прав позивача як орендаря землі. 5.106. Крім того, в зазначеній постанові взагалі немає як висновку Верховного Суду щодо питання комплексного застосування норм статті 391 Цивільного кодексу України та статей 152, 212 Земельного кодексу України в подібних правовідносинах, так і правового висновку про те, що належним відповідачем за позовами про усунення перешкод власнику землі в користуванні земельною ділянкою шляхом знесення (демонтажу) об`єкта самочинного будівництва має бути виключно забудовник, а сама лише констатація судами при розгляді наведеної цивільної справи тих обставин, що відповідач не є забудовником нерухомого майна, ще не означає формування Верховним Судом висновку щодо застосування певних норм матеріального чи процесуального права. 5.107. За таких обставин не можуть бути враховані доводи скаржника про те, що господарські суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, не врахували висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц та постанові Верховного Суду від 15.02.2022 у справі № 712/9407/20. 5.108. Отже, Верховний Суд констатує, що наведені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилися під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень господарських судів попередніх інстанцій з цих підстав. Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України 5.109. На думку скаржника, на цей час відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування частини 4 статті 376 Цивільного кодексу України в подібних правовідносинах у частині необхідності врахування позиції власника земельної ділянки під час розгляду судом питання про знесення самочинно збудованого майна. 5.110. Перевіривши та надавши оцінку таким доводам скаржника, колегія суддів зазначає, що в постановах Верховного Суду від 14.07.2021 у справі № 922/1125/19, від 11.11.2020 у справі № 910/7141/13 наведено висновок щодо застосування частини 4 статті 376 Цивільного кодексу України. Верховний Суд, зокрема, зазначив, що правове значення має позиція власника (користувача) земельної ділянки, а також дотримання прав інших осіб. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню. 5.111. При цьому висновки господарських судів попередніх інстанцій щодо застосування частини 4 статті 376 Цивільного кодексу України, викладені в оскаржуваних рішеннях, не суперечать висновком, наведеним у постановах Верховного Суду від 14.07.2021 у справі № 922/1125/19, від 11.11.2020 у справі № 910/7141/13. 5.112. Разом з тим, за змістом касаційної скарги підставою оскарження судових рішень господарських судів попередніх інстанцій, зокрема, є приписи пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. 5.113. Водночас Верховний Суд вважає необґрунтованою наведену скаржником підставу касаційного оскарження судових рішень, оскільки ця норма спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору. 5.114. Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі зазначеного пункту скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму матеріального чи процесуального права суди попередніх інстанцій застосували неправильно, а також обґрунтувати необхідність застосування такої правової норми для вирішення спору, зазначити, у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права, та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися. 5.115. Надаючи оцінку доводам касаційної скарги щодо підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, суд касаційної інстанції не може взяти до уваги доводи скаржника про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування приписів частини 4 статті 376 Цивільного кодексу України, оскільки, як вже зазначалося, такий висновок наведений у постановах Верховного Суду від 14.07.2021 у справі № 922/1125/19, від 11.11.2020 у справі № 910/7141/13 та врахований господарськими судами попередніх інстанцій під час вирішення цієї справи. 5.116. З огляду на викладене та з урахуванням встановлених фактичних обставин цієї справи № 904/4338/21, ураховуючи наведені правові висновки Верховного Суду, суд касаційної інстанції не вбачає підстав для надання окремого висновку стосовно застосування частини 4 статті 376 Цивільного кодексу України. 5.117. При цьому, посилаючись на пункт 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, зазначаючи про необхідність формування Верховним Судом висновку щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, скаржник не наводить належного обґрунтування необхідності формування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у спірних правовідносин з урахуванням актуальної судової практики, встановлених судами фактичних обставин справи, здійсненої ними оцінки наявних у справі доказів та результатів вирішення справи, як і не наводить мотивованого обґрунтування того, яким чином висновок щодо застосування норми права вплине на висновки господарських судів попередніх інстанцій, викладені в оскаржуваних рішеннях у цій справі. 5.118. Отже, зважаючи на викладене, підстав для формування правового висновку щодо застосування наведеної скаржником норми права у контексті спірних правовідносин немає, а тому доводи скаржника щодо неправильного застосування судами частини 4 статті 376 Цивільного кодексу України за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування зазначеної норми матеріального права під час касаційного провадження не підтвердилися. 5.119. Таким чином, наведені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилися під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень господарських судів попередніх інстанцій з цих підстав. 5.120. Крім того, колегія суддів установила, що ТОВ "АТЛАНТ", звертаючись із касаційною скаргою, зазначає, що касаційна скарга подається також на підставі пункту 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Однак зміст касаційної скарги свідчить про відсутність у ній доводів, які охоплюються підставами касаційного оскарження, передбаченими пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. 5.121. При цьому в касаційній скарзі не наведено доводів про необхідність перевірки у касаційному порядку правильності застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права щодо позовної вимоги про припинення ТОВ "АТЛАНТ" речових прав на автозаправну станцію (номер запису про право: 15272615), а тому відповідно до частини 1 статті 300 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції не перевіряє правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права у цій частині. 5.122. Крім того, деякі доводи скаржника зводяться до незгоди з обставинами, що були встановлені судами при вирішенні спору, до незгоди з оцінкою доказів у справі, а також до незгоди з висновками господарських судів, які покладені в основу оскаржуваних судових рішень про часткове задоволення позовних вимог у цій справі. 5.123. Верховний Суд також зазначає, що інші доводи касаційної скарги стосуються з`ясування обставин, вже встановлених господарськими судами попередніх інстанцій, та переоцінки вже оцінених ними доказів у справі, тому не можуть бути враховані судом касаційної інстанції згідно з приписами частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України.

6. Висновки Верховного Суду 6.1. Відповідно до частин 1- 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. 6.2. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення. 6.3. За змістом частини 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. 6.4. З урахуванням меж перегляду справи в суді касаційної інстанції колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не підтвердилися, не спростовують висновків господарських судів попередніх інстанцій, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

7. Судові витрати Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку, передбаченому статтею 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на скаржника. Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317, 332 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АТЛАНТ" залишити без задоволення.

2. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 20.03.2024 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.01.2023 у справі № 904/4338/21 залишити без змін.

3. Поновити виконання постанови Центрального апеляційного господарського суду від 20.03.2024 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.01.2023 у справі № 904/4338/21. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Н. О. Багай Судді Т. Б. Дроботова Ю. Я. Чумак