Ухвала КЦС ВС № 296/984/24

У Х В А Л А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 04 червня 2024 року м. Київ справа № 296/984/24 провадження № 61-7478ск24 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Пророка В. В., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Корольовського районного суду м. Житомира від 05 лютого 2024 року та постанови Житомирського апеляційного суду від 30 квітня 2024 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Житомирської міської ради про захист порушених цивільних прав та інтересів, відшкодування моральної шкоди та ВСТАНОВИВ: У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати незаконним рішення, дії чи бездіяльність Виконавчого комітету Житомирської міської ради під час розгляду клопотання про надання дозволу на складання проєкту землеустрою, якими порушено цивільні права ОСОБА_1 , із зазначенням суті порушень та відшкодувати за рахунок відповідача моральну шкоду в розмірі 150 000,00 грн. 05 лютого 2024 року ухвалою Корольовського районного суду м. Житомира відмовлено у відкритті провадження. Роз`яснено позивачці, що вказаний спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. 30 квітня 2024 року постановою Житомирського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, ухвалу Корольовського районного суду м. Житомира від 05 лютого 2024 року залишено без змін. Ухвала суду першої інстанції, з якою погодився апеляційний суд, мотивована тим, що спір у вказаній справі є публічно-правовим та підпадає під юрисдикцію адміністративного суду, оскільки стосується спору фізичної особи з органом місцевого самоврядування, предметом якого є перевірка законності дій та рішень чи бездіяльності такого органу, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій. 18 травня 2024 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Корольовського районного суду міста Житомира від 05 лютого 2024 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 30 квітня 2024 року. Касаційна скарга мотивована тим, що суди помилково виснували про те, що справа підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а тому необґрунтовано відмовили у відкритті провадження у справі. Необхідно відмовити у відкритті касаційного провадження, з огляду на таке. Відповідно до вимог частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами для касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Судами встановлено, що 05 лютого 2015 року ОСОБА_1 склала та подала до Житомирської міської ради клопотання про надання дозволу на одержання безоплатно у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку в межах норм безоплатної передачі у розмірі 0,10 га за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до пункту 6 статті 118 Земельного кодексу України (далі - ЗК України). До клопотання додано: викопіювання, на якому зазначене бажане місце розташування земельної ділянки; копії фотографій забудови; акт обстеження земельної ділянки від 30 квітня 2013 з додатками. 16 лютого 2015 року Управлінням містобудування, архітектури та дизайну міського середовища Житомирської міської ради було складено лист № 262/13, у якому зазначено, що земельна ділянка, яку бажає отримати у власність громадянка ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташовується в межах «червоних ліній» вул. Маликова, затверджених рішенням Житомирської міської ради від 10 вересня 2005 року за № 583, та відноситься до території багатоповерхової житлової забудови згідно з Генеральним планом м. Житомира, затвердженим рішенням Житомирської міської ради від 26 грудня 2001 року №

266. У вказаному листі Управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища Житомирської міської ради просило Виконком Житомирської міської ради переадресувати заяву ОСОБА_1 щодо виділення земельної ділянки площею 0,10 га на АДРЕСА_1 до вказаного управління за належністю. 20 серпня 2015 року рішенням п`ятдесятої сесії шостого скликання Житомирської міської ради № 978 (пункт 31 додатку) ОСОБА_1 відмовлено в наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою на підставі статті 39 ЗК України, статті 17 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» через невідповідність містобудівній документації. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи (частина третя статті 124 Конституції України). Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами (частина перша статті 19 ЦПК України). Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (пункт 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України)). Пунктом 2 частини першої 4 КАС України передбачено, що публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій. У пункті 7 частини першої статті 4 КАС України зазначено, що суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг. До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій. Повноваження відповідних органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування встановлені статтями 118, 122, 123 ЗК України, статтями 26, 33, 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні». Відповідно до статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцева рада та її виконавчий комітет в межах своєї компетенції приймають рішення. Положеннями статті 118 ЗК України визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки) у межах норм безоплатної приватизації подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. У частині першій статті 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що до делегованих повноважень виконавчих органів місцевих рад належить підготовка висновків щодо надання або вилучення в установленому законом порядку земельних ділянок, що проводиться органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, організація і здійснення землеустрою, погодження проєктів землеустрою. Велика Палата Верховного Суду в постановах від 21 березня 2018 року в справі № 536/233/16-ц, від 03 жовтня 2018 року в справі № 820/4149/17, від 28 листопада 2018 року в справі № 820/4439/17 висловлювала правову позицію про те, що якщо особа звертається до відповідних органів місцевого самоврядування із заявами для отримання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та для надання її у власність, за результатами розгляду яких ці органи приймають відповідні рішення, то в цих правовідносинах відповідач реалізує свої контрольні функції в сфері управління діяльністю, що підпадає під юрисдикцію адміністративного суду. Відповідно до частини п`ятої статті 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства. Вимога про відшкодування моральної шкоди підлягає розгляду адміністративним судом за правилами частини п`ятої статті 21 КАС України. У постанові від 08 квітня 2020 року в справі № 180/1560/16-а (провадження №11-1123апп19) Велика Палата Верховного Суду виснувала про те, що вимоги про відшкодування моральної шкоди розглядаються за правилами адміністративного судочинства, якщо такі вимоги стосуються шкоди, завданої протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, і заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Відмовляючи в відкритті провадження в справі, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, керувався тим, що під час вирішення судом позовних вимог передусім підлягає дослідженню правомірність дій відповідача щодо розгляду заяви ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою про відведення земельної ділянки, що охоплює собою встановлення судом обставин дотримання процедури розгляду клопотання та надання оцінки правомірності прийнятого за її результатами рішення про відмову в задоволенні клопотання позивача. Водночас, такі обставини не пов`язані із визнанням права власності на земельну ділянку та оспорюванням права власності інших осіб. Враховуючи наведене, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, правильно виснував, що спір у справі є публічно-правовим та підпадає під юрисдикцію адміністративного суду. Верховний Суд погоджується із відповідними висновками судів попередніх інстанцій, оскільки вони відповідають нормам чинного законодавства, якими регулюються спірні правовідносини, та усталеній судовій практиці. Доводи касаційної скарги зводяться до власного тлумачення норм процесуального права та незгоди із судовими рішеннями. Отже, зі змісту касаційної скарги, оскаржуваних судових рішень убачається, що скарга є необґрунтованою, правильне застосування судами пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення, наслідки розгляду такої скарги не мають значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності судових рішень, тому є підстави для відмови у відкритті касаційного провадження за цими касаційними скаргами. Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення. Згідно з частинами п`ятою та шостою статті 394 ЦПК України питання про відкриття касаційного провадження у випадку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, вирішує колегія суддів у складі трьох суддів. Ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження. Керуючись статтею 390, пунктом 1 частини другої, частинами четвертою, п`ятою та шостою статті 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Корольовського районного суду м. Житомира від 05 лютого 2024 року та постанови Житомирського апеляційного суду від 30 квітня 2024 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Житомирської міської ради про захист порушених цивільних прав та інтересів, відшкодування моральної шкоди. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подавала касаційну скаргу. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: О. М. Ситнік Є. В. Петров В .В. Пророк