LLegalAIпошук судової практики
← повернутись до результатів

Постанова Третій апеляційний адміністративний суд280/4580/19

від 31.05.2024НЕ ВЕРХОВНИЙ СУД
Резолютивна:Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2019 року скасувати.

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 31 травня 2024 року м. Дніпросправа № 280/4580/19 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Ясенової Т.І. (доповідач), суддів: Головко О.В., Суховарова А.В., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2019 року (суддя Новікова І.В.) в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, в якій просив: -визнати протиправними дії відповідача щодо застосування двоскладової формули при перерахунку пенсії позивачу пенсії за віком з урахуванням положень ч.2 ст.56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»; -зобов`язати відповідача пенсію за віком, з урахуванням положень ч.2 ст.56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», встановивши збільшення до пенсії на 1% заробітку за кожний рік роботи понад 20 років без застосування двоскладової формули, починаючи з 01.07.2018, та виплатити різницю між фактично отриманою та призначеною пенсією. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2022 року відмовлено у задоволені позову. Позивач, не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд дійшов висновку про те, що предметом позову у цій справі є протиправність дій відповідача, вчинених в ході виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 03.09.2018 у справі № 0840/3009/18. Тобто, спірні правовідносини вже вирішені судом та перейшли до стадії виконання судового рішення. Якщо позивач вважав, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача на виконання вищевказаного судового рішення порушувалися його права, свободи чи інтереси, то він повинен був звернутися до суду в порядку ст. 383 КАС України із заявою про визнання протиправним рішення, дій чи бездіяльності відповідача, а не пред`являти новий адміністративний позов. Суд дійшов висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не усуває юридичного конфлікту та не відповідає об`єкту порушеного права, тому в такий спосіб неможливо захистити чи відновити право у разі визнання його судом порушеним, при розгляді позовної вимоги позивача щодо виконання окремого судового рішення в іншій справі. Однак, судом не було враховано той факт, що реалізація відповідачем його компетенції щодо обчислення пенсії позивача у період після набрання судовим рішенням у справі № 0840/3009/18 законної сили призвела до повторного порушення прав позивача, визначених п. 2 ст. 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-XII (далі Закон № 796). У даному випадку, мова йде не про встановлення контролю виконання судового рішення у справі № 0840/3009/18, а про повторне порушення прав позивача після перерахунку пенсії, здійсненого на виконання рішення суду. Тобто, дані правовідносини виникли вже після тих правовідносин, які досліджувались судом в межах справи № 0840/3009/18, і є новий спір з інших підстав. Аналогічна правова позиція викладена у рішенні Запорізького окружного адміністративного суду від 05.06.2019 у справі № 280/2006/19. Крім того, судом не було враховано, що 17.04.2019 року позивач звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду із заявою про визнання протиправними дій, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем, на виконання рішення суду, в порядку, передбаченому ст. 383 Кодексу адміністративного судочинства України. Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 02.05.2019 у справі № 0840/3009/18 зазначену заяву повернуто заявнику без розгляду з посиланням на відсутність інформації щодо виконавчого провадження. 19.06.2019 позивач повторно звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду із заявою про визнання протиправними дій, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем, на виконання рішення. суду, в порядку, передбаченому ст. 383 Кодексу адміністративного судочинства України. Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 01.07.2019 у справі № 0840/3009/18 зазначену заяву знову повернуто заявнику без розгляду. Також, з метою примусового виконання рішення суду від 03.09.2018 у справі №0840/3009/18 Запорізьким окружним адміністративним судом 17.05.2019 видано виконавчий лист № 0840/3009/18. Зазначений виконавчий документ було пред`явлено до примусового виконання 22.05.2019. Постановою державного виконавця від 29.05.2019 відкрито виконавче провадження № 59225141 з виконання виконавчого листа № 0840/3009/18, виданого 17.05.2019 року Запорізьким окружним адміністративним судом про зобов`язання Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя перерахувати та виплатити пенсію за віком ОСОБА_1 , з урахуванням положень п. 2 ст. 56 Закону № 796, збільшивши пенсію за кожний повний рік страхового стажу понад 20 років з 01.07.2018. Однак, постановою державного виконавця від 26.07.2019 закрито виконавче провадження № 59225141 з посиланням на те, що боржником виконано рішення суду і виплачено доплату у розмірі 268,50 грн. Таким чином, жодні засоби примусового виконання судового рішення, а саме звернення до державної виконавчої служби, звернення до суду в порядку, передбаченому ст. 383 КАС України не допомогли позивачеві відновити його законне право на перерахунок пенсії із застосуванням збільшення до пенсії на 1% заробітку за кожний рік роботи понад 20 років. Вказане право позивача визначено ч. 2 ст. 56 Закону № 796 та підтверджено рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 03.09.2018 у справі № 0840/3009/18. Отже, єдиним законним засобом захисту права позивача станом на листопад 2019 року є звернення до адміністративного суду із позовною заявою про визнання дій відповідача протиправними та зобов`язання здійснити перерахунок пенсії. Також, звернення до суду в порядку, передбаченому ст. 383 КАС України, є правом позивача, а не його обов`язком. Крім того, зміст позовних вимог у даній справі стосується нових правовідносин, які виникли після набрання законної сили рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 03.09.2018 у справі № 0840/3009/18, а саме після перерахунку пенсії позивача, проведеного відповідачем на виконання вказаного рішення суду. Від відповідача надійшов відзив на скаргу в якому просить залишити її без задоволення, а рішення суду залишити без змін. В обґрунтування зазначено, зокрема, що позивач перебуває на обліку у відповідача та на теперішній час отримує пенсію за віком, обчислену відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058 (далі - Закон № 1058), обчислену з урахуванням статті 26, ч. 1 статті 27, статей 28,40 цього Закону. Вказані статті Закону не передбачають застосування двоскладової формули. Пенсію позивача обчислено без двоскладової формули. Відповідач при визначенні розміру пенсії позивача керується нормами Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», однак в той час, як розрахунок позивачем розміру свого підвищення не відповідає дійсному законодавству, спосіб такого розрахунку не закріплено на законодавчому рівні, тому формула викладена позивачем в позовній заяві не може враховуватися судом при вирішенні справи. З метою примусового виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 03.09.2018 у справі №0840/3009/18 позивач звернувся до ВПВР УДВС ГТУЮ у Запорізькій області та постановою державного виконавця від 29.05.2019 відкрито виконавче провадження № 59225141 з виконання виконавчого листа № 0840/3009/18, виданого 17.05.2019 Запорізьким окружним адміністративним судом. Однак, постановою державного виконавця від 26.07.2019 № 59225141 закрито виконавче провадження з посиланням на те, що відповідачем виконано рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 03.09.2018 у справі № 0840/3009/18. Позивач в позовній заяві стверджує, що після набрання законної сили рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 03.09.2018 по справі № 0840/3009/18 виникли нові правовідносини, а саме, відповідачем застосовано «двоскладову формулу». В обґрунтування своєї позиції позивач посилається на лист відповідача від 25.01.2019. Зі змісту даного листа вбачається, що в ньому не йде мова про застосування відповідачем «двоскладової формули» під час виконання рішення суду позивача. Таким чином, позивач зловживає процесуальними правами. Позивачем не надано жодного доказу застосування відповідачем „двоскладової формули, та з аналогічним предметом спору позивач звертався до суду вже двічі і за результатом розгляду його заяв винесено рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 03.09.2018 по справі № 0840/3009/18 та рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 11.04.2019 по справі № 280/931/19. Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Суд, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне. Позивач має статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році (категорія 2), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 . Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 03.09.2018 у справі №0840/3009/18, серед іншого зобов`язати Центральне об`єднане управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя перерахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком з урахуванням положень п. 2 ст. 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», збільшивши пенсію за кожний повний рік страхового стажу понад 20 років з 01.07.2018. 09.01.2019 позивач звернувся до відповідача з заявою про проведення перерахунку, відповідно до рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 03.09.2018 у справі №0840/3009/18. Листом Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України м.Запоріжжя від 25.01.2019 №33/Л-9 позивача повідомлено про те, що позивачу перераховано пенсію та встановлено доплату до пенсії. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне закрити провадження у адміністративній справі, з огляду на наступне. Статтею 129-1 Конституції України регламентовано, що судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень. Частинами 1, 2, 4 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII визначено, що судове рішення, яким закінчується розгляд справи в суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом. Положеннями частини другої статті 14, частини першої статті 370 КАС України, передбачено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Відповідно до статті 373 КАС України виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції. Частиною п`ятою статті 372 КАС України визначено, що процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень в адміністративних справах, вирішує суддя адміністративного суду одноособово, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Вказаною нормою законодавець встановив обов`язок учасників справи щодо обов`язкового виконання рішень суду та їх відповідальність за невиконання таких рішень. Зазначена норма не передбачає будь-яких припущень або виключень щодо виконання частини судового рішення, не визначає яку частину рішення сторона повинна виконати обов`язково, а яку може не виконувати за наявності будь-яких причин. За загальним правилом для захисту чи поновлення своїх порушених прав і законних інтересів позивач, на користь якого ухвалено вказане судове рішення, має право подати заяву до суду першої інстанції. Така форма судового контролю з ініціативи учасника справи встановлена статтею 383 чинної КАС України. Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначається Законом України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII). За частиною першою статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження, та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Згідно з частиною першою статті 11 Закону № 1404-VIII державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. З аналізу вищезазначених законодавчих норм убачається, що не можна зобов`язати суб`єкта владних повноважень виконувати судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення, оскільки примусове виконання рішення суду здійснюється в порядку, передбаченому Законом № 1404-VIII, у рамках виконавчого провадження з виконання виконавчого листа. Аналізу вищезазначених законодавчих норм слідує, що не можна зобов`язати суб`єкта владних повноважень виконувати судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення, оскільки примусове виконання рішення суду здійснюється в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження». Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 686/23317/13-а та 16.02.2019 у справі № 816/2016/17. Згідно з частинами 1, 2 статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України, особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду. У такій заяві зазначаються: 1) найменування адміністративного суду, до якого подається заява; 2) ім`я (найменування) позивача, поштова адреса, а також номер засобу зв`язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; 3) ім`я (найменування) відповідача, посада і місце служби посадової чи службової особи, поштова адреса, а також номер засобу зв`язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; 4) ім`я (найменування) третіх осіб, які брали участь у розгляді справи, поштова адреса, номер засобу зв`язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; 5) номер адміністративної справи; 6) відомості про набрання рішенням законної сили та про наявність відкритого касаційного провадження; 7) інформація про день пред`явлення виконавчого листа до виконання; 8) інформація про хід виконавчого провадження; 9) документ про сплату судового збору, крім випадків, коли його не належить сплачувати за подання відповідної заяви; 10) перелік документів та інших матеріалів, що додаються. Системний аналіз вищезазначених норм права свідчить, що судовий контроль є спеціальним видом провадження в адміністративному судочинстві, відмінним від позовного. Головна мета судового контролю за виконанням рішень в адміністративних справах полягає, насамперед, у реалізації основних завдань адміністративного судочинства при здійсненні адміністративними судами правосуддя, оскільки воно не обмежується винесенням судового рішення, а також передбачає його виконання. Верховний Суд у постанові від 20 лютого 2019 року у справі № 806/2143/15 звертав увагу, що зазначені правові норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення в цій справі. У постановах від 17.04.2019 (справа №355/1648/15-а), від 12.05.2020 (справа №815/2252/16), від 16.12.2021 (справа №170/167/17) Верховний Суд дійшов наступних висновків: «…зазначені вище правові норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення в цій справі. Наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому КАС України, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення. Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.». Європейський Суд з прав людини звертає увагу на те, що судове та виконавче провадження є першою та другою стадіями у загальному провадженні (рішення у справі «Скордіно проти Італії». Таким чином, виконання рішення не відокремлюється від судового розгляду і провадження повинно розглядатися загалом (рішення у справі «Сіка проти Словаччини»). Аналіз рішень Європейського Суду з прав людини свідчить про те, що з метою забезпечення права особи на ефективний судовий захист в адміністративному судочинстві існує інститут судового контролю за виконанням судового рішення. Судовий контроль - це спеціальний вид провадження в адміністративному судочинстві, відмінний від позовного, що має спеціальну мету та полягає не у вирішенні нового публічно-правового спору, а у перевірці всіх обставин, що перешкоджають виконанню такої постанови суду та відновленню порушених прав особи-позивача. Колегія суддів зазначає, що наявність у Кодексі адміністративного судочинства України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення. Відтак, у разі невиконання судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження, у відповідності до КАС України. Невиконання судового рішення не може бути самостійним предметом окремого судового провадження. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2019 у справі № 806/2143/15, від 21.12.2020 року у справі №440/1810/19, від 03 квітня 2019 року по справі № 820/4261/18. Матеріали справи свідчать, що позивач звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя, в якому позивач просить суд: -визнати протиправними дії відповідача щодо застосування двоскладової формули при перерахунку позивачу пенсії за віком, з урахуванням положень п. 2 ст. 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»; -зобов`язати відповідача встановити збільшення до пенсії відповідно до ч. 2 ст. 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 20.06.2018 у розмірі 1 386,39 грн. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 03.09.2018 у справі № 0840/3009/18 позовні вимоги ОСОБА_1 до Центрального об`єднаного Управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя задоволено частково, а саме судом: Зобов`язано Центральне об`єднане управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя (69057, м. Запоріжжя, вул. Гагаріна, буд. 2-Б; код ЄДРПОУ 41248629) перерахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 ) пенсію за віком з урахуванням положень п. 2 ст. 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», збільшивши пенсію за кожний повний рік страхового стажу понад 20 років з 01.07.2018. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. У вказаному рішенні суд дійшов до висновку, що позовні вимоги в частині визнання протиправними дій відповідача щодо застосування двоскладової формули при перерахунку ОСОБА_1 пенсії за віком, з урахуванням положень п.2 ст.56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» задоволенню не підлягають з огляду на те, що порядок обчислення розміру пенсії передбачений чинними нормами права та не містить поняття «двоскладової» формули, отже відповідачем вказана формула не застосовувалась. Також, суд у вказаному рішенні щодо вимоги збільшити пенсію на 1 386,39 грн., зазначив, що визначення конкретної суми, на яку має бути підвищено пенсію позивачеві, законом віднесено до компетенції органу Пенсійного фонду після перевірки відповідних даних, тобто до його дискреційних повноважень. Враховуючи те, що відповідачем відповідний розрахунок не проводився, доказів протилежного суду не надано, суд приходить до висновку про передчасність заявлених позовних вимог в частині підвищення пенсії саме на 1 386,39 грн. та відсутність підстав для їх задоволення у вказаній частині. 09.01.2019 позивач звернувся до відповідача з заявою про проведення перерахунку, відповідно до рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 03.09.2018 у справі №0840/3009/18. Листом Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України м.Запоріжжя від 25.01.2019 №33/Л-9 позивача повідомлено про те, що позивачу перераховано пенсію та встановлено доплату до пенсії. Звертаючись з позовом в межах цієї справи, позивач просив суд: -визнати протиправними дії відповідача щодо застосування двоскладової формули при перерахунку пенсії позивачу пенсії за віком з урахуванням положень ч.2 ст.56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»; -зобов`язати відповідача пенсію за віком, з урахуванням положень ч.2 ст.56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», встановивши збільшення до пенсії на 1% заробітку за кожний рік роботи понад 20 років без застосування двоскладової формули, починаючи з 01.07.2018, та виплатити різницю між фактично отриманою та призначеною пенсією. Як вбачається зі змісту позовної заяви та апеляційної скарги, позивач наполягає на повторному порушенню його прав після перерахунку пенсії, здійсненого на виконання рішення суду. Позивач посилається на те, що жодні засоби примусового виконання судового рішення, а саме звернення до державної виконавчої служби, звернення до суду в порядку, передбаченому ст. 383 КАС України не допомогли позивачеві відновити його законне право на перерахунок пенсії із застосуванням збільшення до пенсії на 1% заробітку за кожний рік роботи понад 20 років. Право позивача визначено ч. 2 ст. 56 Закону № 796 та підтверджено рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 03.09.2018 у справі № 0840/3009/18. Тобто, вважаючи, що рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 03.09.2018 у справі № 0840/3009/18 виконано неналежним чином, позивач звернувся до суду з цим позовом. Отже, позивач не згоден саме з діями відповідача щодо неналежного виконання рішення суду у справі № 0840/3009/18. Верховний Суд у постанові від 05 грудня 2019 року у справі №826/3678/16 указав, що позови вважаються тотожними лише тоді, коли в них співпадають сторони, предмет і підстави, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. У випадку зміни хоча б одного з цих елементів позови вважаються нетотожними і суддя не вправі відмовити у відкритті провадження у справі. Колегія суддів наголошує, що з огляду на приписи процесуального законодавства, не можна зобов`язати суб`єкта владних повноважень виконувати судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення, оскільки примусове виконання рішення суду здійснюється в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження». Якщо позивач уважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача на виконання вищевказаного судового рішення порушено його права, свободи чи інтереси, то він повинен був звертатися до суду в порядку статті 383 КАС України із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності відповідача (тобто в порядку судового контролю за виконанням рішення), а не подавати новий адміністративний позов. Ураховуючи вказане у спірних правовідносинах наявні обставини визначенні статтею 383 КАС України. Суд зауважує, що вимоги позивача у межах цієї позовної заяви, не можуть бути заявлені окремим адміністративним позовом та оцінюватися судом на предмет правомірності таких вимог. Подібну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 30 березня 2023 року у справі №200/2737/21-а, від 15 червня 2023 року у справі № 420/18923/21. Отже, матеріали справи свідчать, що позивач, звертаючись із цим позовом, фактично просить суд зобов`язати відповідача виконати рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 03.09.2018 у справі № 0840/3009/18. Відповідно, якщо позивач вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача на виконання судового рішення у справі №0840/3009/18 порушувалися її права, свободи чи інтереси, то вона повинна була звертатися до суду в порядку статей 382, 383 КАС України (тобто в порядку судового контролю за виконанням рішення), а не пред`являти новий адміністративний позов. Аналогічна правова позиція висловлена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 20.02.2019 у справі № 806/2143/15, від 17.04.2019 у справі № 355/1648/15-а, від 21.08.2019 у справі № 295/13613/16, від 22.028.2019 у справі № 522/10140/17, від 21.11.2019 у справі № 802/1933/18-а, від 24.09.2020 у справі № 640/15623/19, від 12.05.2020 у справі №815/2252/16, від 16.12.2021 у справі №170/167/17 , від 31.01.2022 у справі №400/822/20, від 20.04.2022 у справі №233/3744/17, від 11.05.2022 у справі № 345/4045/16-а, від 19 травня 2022 року у справі №160/334/21, від 27 липня 2022 року у справі № 540/606/20, від 26 лютого 2024 року у справі № 120/13369/23, від 28 лютого 2023 року у справі № 260/1898/22. Суд звертає увагу на те, що захист порушеного права особи на отримання безумовного виконання судового рішення, яке гарантується державою відповідно до статті 129-1 Конституції України, через звернення до суду у порядку судового контролю, порівняно з ініціюванням вирішення судом нового публічно-правового спору, має низку переваг для такої особи, зумовлених положеннями, зокрема, статей 383 та 249 КАС України, а саме, відсутність обов`язку сплачувати судовий збір, оперативність розгляду (заява в порядку судового контролю підлягає розгляду та вирішенню в порядку письмового провадження або в судовому засіданні на розсуд суду протягом десяти днів з дня її отримання; неприбуття в судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені, не перешкоджає розгляду такої заяви) та ефективність виконання (за наявності підстав для задоволення заяви суд постановляє окрему ухвалу і направляє її відповідним суб`єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону). Відтак, вимоги про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності пенсійного органу, які прийняті (вчинені або не вчинені) на виконання судового рішення у справі №0840/3009/18, в окремому судовому провадженні не повинні розглядатися. Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не відповідає об`єкту порушеного права. При розгляді позовних вимог позивача стосовно фактичного невиконання окремого судового рішення у іншій справі, суд не може зобов`язувати виконувати рішення суду шляхом ухвалення нового судового рішення, оскільки виконавче провадження є завершальною стадію судового провадження. Колегія суддів доходить висновку, що оскільки є така, що набрала законної сили постанова суду з того самого фактичного предмету спору (щодо призначення та виплати пенсії позивачу) і між тими самим сторонами, а тому наявні підстави для закриття провадження у справі на підставі пункту четвертого частини першої статті 238 КАС України. Разом з цим, суд помилково дійшов до висновку щодо відмови у задоволені позовних вимог. Отже, у даному випадку суд повинен був прийняти ухвалу про закриття провадження. Відповідно до ч.1 статті 319 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, встановлених статтею 19, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів апеляційної скарги. Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково. Відповідно до ч.1 ст. 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги ухвалює судові рішення у формі постанов згідно з вимогами, встановленими статтею 34 та главою 9 розділу II цього Кодексу, з урахуванням особливостей, зазначених у цій главі. На підставі вищевикладеного, керуючись ст. 238, 308, 311, 315, 319, 321, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2019 року скасувати. Закрити провадження у справі 280/4580/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії. Роз`яснити позивачу, що позивач має право на звернення до суду в порядку статей 382, 383 КАС України з відповідними заявами щодо виконання рішення суду по справі № 0840/3009/18. Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та відповідно до ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України може бути оскаржена до Верхового Суду протягом тридцяти днів з дати прийняття. Головуючий - суддя Т.І. Ясенова суддя О.В. Головко суддя А.В. Суховаров

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»