Постанова 4855 № 320/7556/24

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/7556/24 Суддя (судді) першої інстанції: Дудін С.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 травня 2024 року м. Київ Колегія Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: судді-доповідача Кузьменка В.В., суддів Ганечко О.М., Сорочка Є.О., за участю секретаря Барміної Г.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора та Державної казначейської служби України про стягнення матеріальної шкоди та зобов`язання вчинити певні дії, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 21 березня 2024 року, В С Т А Н О В И Л А: ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Офісу Генерального прокурора та Державної казначейської служби України, в якому просив: - стягнути з держави в особі офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду, завдану неконституційним актом у загальній сумі 1401259,50 грн; - зобов`язати державу в особі Державної казначейської служби України перерахувати на користь ОСОБА_1 з Державного бюджету України завдану йому матеріальну шкоду, завдану неконституційним актом, у загальній сумі 1401259,50 грн. Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 21 березня 2024 року закрито провадження в адміністративній справі. Роз`яснено позивачу, що дана справа підлягає розгляду місцевим загальним судом за правилами Цивільного процесуального кодексу України. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати спірну ухвалу суду та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Доводи апелянта обґрунтовані зокрема тим, що судом першої інстанції порушено положення процесуального закону при закритті провадження у справі, порушивши права та законні інтереси апелянта, що є підставою для скасування оскаржуваної ухвали суду. Вказано, що підсудність даної справи саме адміністративному суду підтверджена сталою та релевантною практикою Великої Палати Верховного Суду, яка викладена, зокрема, у судовому рішенні від 13.07.2023 у справі № 160/6949/20. Позивач, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з`явився. Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення питання, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов`язкова, колегія суддів, з урахуванням положень п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України, визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи без позивача. Представник відповідача в судовому засіданні заперечив проти задоволення вимог апеляційної скарги, спірну ухвалу суду першої інстанції просив залишити без змін. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно з ст. 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання. Суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для закриття провадження у справі, керуючись пунктом 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України, якою передбачено, що суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Так, судом попередньої інстанції вказано, що згідно з правовим висновком Верховного Суду, для розгляду спору у порядку адміністративного судочинства вимоги про відшкодування майнової шкоди мають одночасно поєднуватися з вимогами про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень. Колегія суддів вважає передчасними висновки суду першої інстанції з огляду на таке. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв`язку зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій. Публічно-правовий характер спору визначається тим, що вказані суб`єкти наділені владно-управлінськими повноваженнями у сфері реалізації публічного інтересу. Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов`язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов`язаних з реалізацією публічної влади. Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби. Відповідно до пункту 17 частини першої статті 4 КАС публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування. Законодавець урегулював питання, пов`язані з прийняттям (обранням, призначенням) громадян на публічну службу, її проходженням та звільненням з публічної служби (припиненням), спеціальними нормативно-правовими актами. Відповідно до наведених вище положень у постанові від 05.06.2019 (справа № 686/23445/17) Велика Палата Верховного Суду у цій же постанові виснувала, що спір про стягнення збитків, завданих прийняттям неконституційного акта, у вигляді неотриманої заробітної плати та щомісячного грошового утримання, які (згідно з доводами позивача у зазначеній справі) мали бути виплачені йому, коли він працював суддею, тобто перебував на публічній службі, стосується проходження позивачем публічної служби. Спори, пов`язані з проходженням публічної служби, розглядаються за правилами адміністративного судочинства (відповідно до пункту 2 частини першої статті 19 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби). Аналогічний за змістом висновок у подібних правовідносинах Велика Палата Верховного Суду зробила у постановах від 14.11.2018 у справі № 757/70264/17-ц (провадження № 14-360цс18), від 12.01.2021 у справі № 757/44631/19-ц (провадження № 14-171цс20). Згаданий висновок щодо предметної юрисдикції справ за позовом про відшкодування шкоди (збитків) у вигляді неотриманої заробітної плати (інших видів винагороди) при проходженні публічної служби, завданої неконституційним актом, послідовно застосовується у практиці адміністративних судів (постанови Касаційного адміністративного суду від 10.11.2022 (справа № 340/2736/20), від 28.11.2022 (справа № 160/6785/20), від 28.11.2022 (справа № 380/8155/21), від 18.05.2023 (справа № 420/24821/21), від 08.12.2022 (справа № 540/583/21), від 20.10.2022 (справа № 320/13773/20), від 14.07.2022 (справа № 160/13767/20), від 14.09.2021 (справа № 320/1874/19), від 18.08.2022 (справа № 200/2499/21-а), від 14.02.2023 (справа № 160/22424/21). Колегія суддів при розгляді апеляційної скарги вказує на імперативні приписи ч. 5 ст. 242 КАС України, якими передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний судовий захист закріплено також у статті 2 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року та в статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» (далі - Конвенція). За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя. Україна як учасниця Конвенції повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїх рішеннях вказує на те, що «при застосуванні процедурних правил, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом (рішення у справах: «Walchli v. France» від 26 липня 2007 року, «TOB «Фріда» проти України» від 08 грудня 2016 року). У рішенні від 13 січня 2000 року у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» (Miragall Escolano and others v. Spain, заява № 38366/97) та у рішенні від 28 жовтня 1998 року у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» (Pйrez de Rada Cavanilles v. Spain) ЄСПЛ вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнано порушенням пунктом 1 статті 6 Конвенції. Європейським судом з прав людини також вказано, зокрема в рішенні по справі «Белет проти Франції», що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. ЄСПЛ у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 року акцентує увагу на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи п.1 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна держава-учасниця цієї Конвенції має право встановлювати правила судової процедури, у тому числі процесуальні заборони й обмеження, які полягають у тому, щоб судовий процес не перетворився на безладний рух. Разом з тим суд зазначає, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним. Таким чином, суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваної ухвали дійшов хибного висновку про закриття провадження у справі, а тому спірна ухвала підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду. Перевіривши мотивування судового рішення та доводи апеляційної скарги, відповідно до вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню. Керуючись ст. ст. 242, 308, 315, 317, 320, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 21 березня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора та Державної казначейської служби України про стягнення матеріальної шкоди та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити. Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 21 березня 2024 року - скасувати, а справу направити до Київського окружного адміністративного суду для продовження розгляду. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Суддя-доповідач: В. В. Кузьменко Судді: О. М. Ганечко Є. О. Сорочко Повний текст постанови складено 29.05.2024.