Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 480/1641/23

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 травня 2024 р. Справа № 480/1641/23 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Подобайло З.Г., Суддів: Чалого І.С. , Ральченка І.М. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 19.02.2024, головуючий суддя І інстанції: О.М. Кунець, повний текст складено 19.02.24 по справі № 480/1641/23 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 (польова пошта НОМЕР_2 ) про визнання бездіяльності незаконною та зобов`язання вчинити дії ВСТАНОВИВ ОСОБА_1 звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (польова пошта НОМЕР_2 ), в якому просить суд: визнати незаконною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у не звільненні з військової служби ОСОБА_1 ; зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 звільнити з військової служби ОСОБА_1 ; стягнути судові витрати з відповідача на користь позивача. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 проходить військову службу за мобілізацією в військовій частині ВЧ НОМЕР_1 на посаді старшого водія 1 мотопіхотного відділення 3 мотопіхотного взводу 2 мотопіхотної роти. Водночас, він має на утриманні трьох малолітніх дітей, у зв`язку з чим, чотири рази звертався до свого керівництва з рапортами про звільнення зі служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Однак, відповідач так і не прийняв рішення про звільнення з військової служби позивача, що свідчить про його протиправну бездіяльність. Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 19.02.2024 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено у повному обсязі. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, та порушення норм матеріального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду від 19.02.2024 року та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що ОСОБА_1 подано рапорт відповідно до вимог Положення №1153/2008 від 26.11.202 року на ім`я командира Військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 , в якому зазначені підстави для звільнення з військової служби, з додатками. Вказує, що враховуючи надані документи, які підтверджують наявність трьох неповнолітніх дітей, позивач не позбавлений права звернутися до відповідача з рапортом з наданням належних доказів на підтвердження факту наявності зазначених підстав. Звертає увагу, що подання рапорту «за командою» означає направлення його в порядку підпорядкування прямому командиру, який після розгляду та задоволення передає далі своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання. Стверджує, що судом першої інстанції не враховано наявність на копіях рапортів військовослужбовця ОСОБА_1 відміток командира 2 мотопіхотної роти лейтенанта ОСОБА_3 та тимчасово виконуючого обов`язки командира 2 мотопіхотної роти старшого сержанта ОСОБА_4 , шо свідчить про те, що солдат ОСОБА_1 був на особистих прийомах у командування, про що повинна бути відмітка у журналі реєстрації. Зауважує, що судом не враховано обов`язок командира роти згідно до норм Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України вжити заходів та провести необхідні дії для доведення своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з питання звільнення солдата ОСОБА_1 . Наголошує, що також судом першої інстанції не було залучено до участі у справі в якості співвідповідача Військову частину НОМЕР_3 , чим порушено норми процесуального законодавства. Відповідач по справі не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, відповідно до вимог ст.304 КАС України. Відповідно до ч.1 ст.308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 призваний по мобілізації ІНФОРМАЦІЯ_1 , наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 30.08.2022 №247 зарахований до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 . Відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 01.09.2022 №249, солдата ОСОБА_1 , призначеного наказом командира НОМЕР_4 окремого мотопіхотного батальйону НОМЕР_5 окремої мотопіхотної бригади оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (по особовому складу) від 01.09.2022 №69-РС на посаду старшого водія 1 мотопіхотного відділення 3 мотопіхотного взводу 2 мотопіхотної роти, ВОС - НОМЕР_9, вважається таким, що справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов`язків. 26.11.2022 ОСОБА_1 склав рапорт про звільнення з військової служби відповідно до абз. 13 підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» у зв`язку з перебуванням на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років. При цьому, доказів на підтвердження подання/надсилання зазначеного рапорту за належністю позивачем не надано. 09.12.2022 позивач склав рапорт про звільнення з військової служби відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» у зв`язку з необхідністю здійснення опіки над дружиною з інвалідністю. На даному рапорті наявна відмітка про клопотання з відповідного питання тимчасово виконуючого обов`язки командира 2 мотопіхотної роти ОСОБА_5 . 26.12.2022 ОСОБА_1 склав рапорт про звільнення з військової служби відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» у зв`язку з перебуванням на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років. На даному рапорті наявна відмітка про клопотання з відповідного питання командира 2 мотопіхотної роти ОСОБА_6 . 02.02.2023 ОСОБА_1 склав рапорт про звільнення з військової служби відповідно до абз. 12 підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу». Доказів на підтвердження подання/надсилання зазначеного рапорту за належністю позивачем не надано. Листом від 02.02.2023 представник позивача направив рапорти ОСОБА_1 про звільнення з військової служби Генеральному штабу Збройних сил України для передачі командиру Військової частини НОМЕР_1 , оскільки, як стверджує позивач у листі, особисто прийняти рапорт його командування відмовляється. Вказаний лист був направлений на електронну пошту « ІНФОРМАЦІЯ_3 ». Проте, станом на дату звернення до суду рішення про звільнення позивача з військової служби відповідачем не прийнято і про результати розгляду рапортів не повідомлено. Наведене, на переконання позивача, є порушенням його прав та охоронюваних законом інтересів, з огляду на що він звернувся до суду з метою їх захисту та відновлення. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з відсутності в матеріалах справи належних доказів отримання відповідачем рапортів позивача про звільнення з військової служби, тому відсутні підстави вважати, що Військовою частиною НОМЕР_1 допущено бездіяльність щодо розгляду рапортів позивача та його звільнення з військової служби. Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову, з огляду на наступне. Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Згідно зі ст.65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону. Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан, який неодноразово продовжувався та діє на даний час. Одночасно із введенням воєнного стану Указом Президента України від 24.02.2022 №65/2022 «Про загальну мобілізацію», затвердженого Законом України від 03.03.2022 №2105-IX, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України, постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом. Пунктами 4 та 5 цього Указу Президент України постановив призов військовозобов`язаних, резервістів та залучення транспортних засобів для забезпечення потреб Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, інших військових формувань України здійснити в обсягах, визначених згідно з мобілізаційними планами. Генеральному штабу Збройних Сил України визначити черговість та обсяги призову військовозобов`язаних, резервістів та транспортних засобів національної економіки в межах загального строку мобілізації. Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів регулює Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 року №3543-XII (далі по тексту - Закон №3543-XII; в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). За визначеннями, наведеними у статті 1 Закону № 3543-XII: мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. Відповідно до ч.2 ст.4 Закону №3543-XII загальна мобілізація проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій. Згідно з ч.5 ст.4 Закону №3543-XII вид, обсяги, порядок і строк проведення мобілізації визначаються Президентом України в рішенні про її проведення. За змістом ст.2 Закону №3543-XII правовою основою мобілізаційної підготовки та мобілізації є Конституція України, Закон України «Про оборону України», цей та інші закони України, а також видані відповідно до них нормативно-правові акти. Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ (далі по тексту - Закон №2232-ХІІ; в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Згідно з ч.2 ст.1 Закону №2232-ХІІ військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Відповідно до ч.2 ст.2 Закону №2232-ХІІ проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту та Національної гвардії України. Відповідно до п.4 ч.1 ст.24 Закону №2232-ХІІ початком проходження військової служби вважається день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або день прибуття до Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки України - для громадян, призваних на військову службу піл час мобілізації, на особливий період та на військову службу за призовом осіб офіцерського складу. Початком проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період є день, визначений статтею 24 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу". Перелік підстав для звільнення з військової служби закріплено в ст.26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу". Згідно з пп. «г» п.2 ч.4 ст.26 Закону №2232-ХІІ під час воєнного стану військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), зокрема, у зв`язку з перебуванням на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років. При цьому, відповідно до ч.7 ст.26 Закону №2232-ХІІ звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України. Порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України визначений Положенням "Про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України", затвердженим Указом Президента України №1153/2008 від 10.12.2008 (далі - Положення), яким визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов`язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов`язку в запасі. Відповідно до абз.2 п.12 Положення право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з`єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України. Згідно з абз.2 п.225 Положення звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п`ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу": - у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них; - у військових званнях до підполковника (капітана 2 рангу) включно за всіма підставами - командирами корпусів та командувачами військ оперативних командувань і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них; - у військових званнях до полковника (капітана 1 рангу) включно за всіма підставами - командувачами видів Збройних Сил України, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, командиром військової частини НОМЕР_6 , начальником Генерального штабу Збройних Сил України, керівником служби персоналу Міністерства оборони України, начальником Національного університету оборони України імені Івана Черняховського; - у військових званнях до бригадного генерала (коммодора) та прирівняних до них згідно із пунктом 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 4 червня 2020 року № 680-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо військових звань військовослужбовців" військових звань включно за всіма підставами - Головнокомандувачем Збройних Сил України; - у військових званнях до генерал-лейтенанта (віце-адмірала) та прирівняних до них згідно із пунктом 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 4 червня 2020 року № 680-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо військових звань військовослужбовців" військових звань включно за всіма підставами - Міністром оборони України; - у військових званнях генерала (адмірала) та прирівняному до них згідно із пунктом 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 4 червня 2020 року №680-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо військових звань військовослужбовців" військовому званні - Президентом України. Відповідно до п.233 Положення військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця. При звільненні військовослужбовця з військової служби за рішенням командування військової частини відповідно до підпункту 1 пункту 35 цього Положення рапорт на звільнення військовослужбовцем не подається. У такому разі командуванням військової частини складається аркуш бесіди з військовослужбовцем за формою, визначеною Міністерством оборони України. Пунктом 5 розд. І Інструкції з організації обліку особового складу в системі Міністерства оборони України, яку затверджено наказом Міністерства оборони України від 15.09.2022 №280 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 14.11.2022 за №1407/38743 (далі по тексту - Інструкція) визначено, що командири (керівники) зобов`язані забезпечити належну організацію обліку особового складу в підпорядкованих органах військового управління та органі управління Держспецтрансслужби, з`єднаннях, військових частинах, військових навчальних закладах, установах та організаціях, у тому числі у територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, в управліннях, відділах, службах, відділеннях та групах персоналу (далі - служба персоналу), Кадровому центрі Збройних Сил України (далі - Кадровий центр Збройних Сил) та кадрових центрах видів Збройних Сил (далі - кадровий центр), на кораблях (суднах) та в підрозділах військових частин, створювати для посадових осіб, які ведуть облік особового складу, усі умови для своєчасного, якісного і повного виконання ними вимог цієї Інструкції. Відповідно до п.1 розд.10 Інструкції накази по особовому складу є основними документами, які встановлюють, змінюють або припиняють правові відносини військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу. Вони видаються посадовими особами, яким Положенням надано право присвоєння, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення (поновлення) контракту та військової служби тощо на підставі відповідних документів, установлених Міноборони. Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджена наказом Міністра оборони України 10.04.2009 №170 (далі по тексту - Інструкція №170) визначає механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України. Відповідно до п.1.5 Інструкції №170 для встановлення, зміни, призупинення, або припинення правових відносин з громадянами України, які реалізуються наказами посадових осіб по особовому складу, у Генеральному штабі Збройних Сил України, Командуванні об`єднаних сил Збройних Сил України, видах Збройних Сил України, окремих родах сил Збройних Сил України, окремих родах військ Збройних Сил України, органах військового управління, з`єднаннях, військових частинах, вищих військових навчальних закладах, військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти, установах, організаціях, (далі - військові частини), оформляються: подання (додаток 1), рішення колегіальних органів, утворених і діючих відповідно до законодавчих актів і актів Міністерства оборони України, Резерв кандидатів для просування по службі (додаток 2), План переміщення військовослужбовців на посади номенклатури посад (далі - План переміщення на посади) (додаток 16) на військовослужбовців крім тих, які проходять строкову військову службу, зокрема щодо звільнення з військової служби. Згідно з п.14.10 розд. XIV Інструкції №170 звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення. Додатком 19 Інструкції №170 передбачено перелік документів, що подаються з поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби. Зокрема, відповідно до п.5 Додатку при поданні до звільнення з військової служби за підставами: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 12 червня 2013 року №413 та визначено підпунктом "г" пункту 1 частини четвертої, підпунктом "ґ" пункту 2 частини п`ятої, підпунктом "г" пункту 2 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", подаються: копія рапорту військовослужбовця; документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин; копія розрахунку вислуги років військової служби (при набутті права на пенсійне забезпечення за вислугою років). Аналіз наведених законодавчих норм свідчить про те, що розгляд рапорту про звільнення зі служби відбувається за встановленою процедурою, яка включає підготовку подання, перевірка документів, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин щодо дотримання абз.3 п.14.10 розд. XIV Інструкції №170, уточнюються дані про проходження особою військової служби, документально підтверджуються періоди служби, що підлягають зарахуванню до вислуги в календарному та пільговому обчисленні, проводиться розрахунок вислуги років військової служби. Проект наказу про звільнення зі служби до подання їх на підпис командирам перевіряється безпосереднім керівником кадрового органу або особою, на яку відповідно до письмового наказу покладено тимчасове виконання обов`язків за цією посадою та проходить правову експертизу в юридичній службі. Подання рапорту "по команді" означає направлення його в порядку підпорядкування прямому командиру, який після розгляду та задоволення передає далі своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання. І так далі до командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті. Лише у разі неприйняття, нерозгляду чи незадоволення рапорту, він подається непрямому, старшому командиру із поясненням причин такої подачі. І так до посадової особи, яка наділена правом звільнення підлеглого військовослужбовця зі служби чи скасування рішень попередніх командирів. Судом апеляційної інстанції встановлено, що Військова частина НОМЕР_1 є НОМЕР_7 окремим мотопіхотним батальйоном, який входить до складу НОМЕР_8 окремої мотопіхотної бригади (Військова частина НОМЕР_3 ). Як зазначено вище, ОСОБА_1 склав чотири рапорти про звільнення з військової служби відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», а саме: від 26.11.2022 року, від 09.12.2022 року, від 26.12.2022 року та від 02.02.2023 року. При цьому, доказів на підтвердження подання/надсилання рапортів від 26.11.2022 року та від 02.02.2023 року за належністю позивачем не надано та матеріали справи не містять. Разом з тим, на рапортах про звільнення від 09.12.2022 року та від 26.12.2022 року наявні відмітки про клопотання з відповідного питання тимчасово виконуючого обов`язки командира 2-ї мотопіхотної роти ІНФОРМАЦІЯ_4 . Оскільки питання про звільнення з військової служби не було вирішено, позивач через свого представника направив Генеральному штабу Збройних сил України на електронну пошту « ІНФОРМАЦІЯ_3 » лист від 02.02.2023 року про реагування у вирішенні даного питання. Судом першої інстанції встановлено, що згідно письмових пояснень Генерального штабу Збройних сил України на підставі рішення начальника Генерального штабу Збройних Сил України від 26.04.2023 №24264/С, поштова електронна скринька ІНФОРМАЦІЯ_3 була видалена з поштового сервера та сайту Збройних Сил України. Отже, перевірити інформацію щодо фактичного направлення та фактичного надходження відповідного листа на електронну скриньку до Генерального штабу Збройних Сил України наразі неможливо. З огляду на лист начальника адміністративного управління Генерального штабу Збройних Сил України від 28.11.2023 №330/1/С/34226, інформація, яку запитує Сумський окружний адміністративний суд в ході розгляду справи №480/1641/23, а саме - про наявність/відсутність реєстрації у відповідному журналі надходження листа адвоката ОСОБА_7 від 02.02.2023, який був направлений 02.02.2023 з електронної пошти " ІНФОРМАЦІЯ_5 " на електронну пошту « ІНФОРМАЦІЯ_3 » та підписаний кваліфікованим електронним підписом, в електронному журналі вхідної кореспонденції системи електронного документообігу Управління відсутня. Отже, в матеріалах справи відсутні докази отримання Генеральним штабом Збройних Сил України засобами електронного зв`язку листа представника позивача від 02.02.2023 року з відповідними рапортами ОСОБА_1 про звільнення з військової служби. При цьому, суд зазначає, що в площині спірних правовідносин ключовим є питання отримання Військовою частиною НОМЕР_1 рапортів ОСОБА_1 та вчинення відповідних заходів реагування в результаті їх надходження. Так, зі змісту листа Військової частини НОМЕР_1 від 01.12.2023 №6015 встановлено, що у результаті вивчення журналів вхідної кореспонденції Військової частини НОМЕР_1 за період часу з 26 листопада 2022 року по 30 березня 2023 року щодо реєстрації рапорту ОСОБА_1 про звільнення його з військової служби від 26.11.2022, рапорту ОСОБА_1 про звільнення його з військової служби від 26.12.2022, рапорту ОСОБА_1 про звільнення його з військової служби від 09.12.2022, листа Генерального штабу Збройних Сил України (в разі направлення з Генерального штабу ЗСУ рапорти ОСОБА_1 про звільнення його з військової служби від 26.11.2022, від 09.12.2022 та від 26.12.2022 до військової частини НОМЕР_1 ), встановлено відсутність записів про надходження вище вказаних документів. Однак, колегія суддів звертає увагу, що на рапорті від 09.12.2022 року про звільнення з військової служби відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» у зв`язку з необхідністю здійснення опіки над дружиною з інвалідністю, який подано ОСОБА_1 командиру 2-ї мотопіхотної роти, наявна відмітка про клопотання з відповідного питання тимчасово виконуючого обов`язки командира 2 мотопіхотної роти старшого сержанта ОСОБА_5 . Надалі зазначений рапорт позивача від 09.12.2022 року було розглянуто командиром Військової частини НОМЕР_1 підполковником ОСОБА_8 , який клопотав по суті рапорту перед командиром Військової частини НОМЕР_3 . Також, на рапорті від 26.12.2022 року про звільнення з військової служби відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» у зв`язку з перебуванням на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, який подано ОСОБА_1 командиру 2-ї мотопіхотної роти, наявна відмітка про клопотання з відповідного питання командира 2 мотопіхотної роти лейтенанта ОСОБА_6 . Надалі зазначений рапорт позивача від 26.12.2022 року було розглянуто командиром Військової частини НОМЕР_1 підполковником ОСОБА_8 , який клопотав по суті рапорту перед командиром Військової частини НОМЕР_3 . З огляду на зазначене, колегія суддів вважає доведеними ті обставини, що позивач подавав рапорти від 09.12.2022 року та від 26.12.2022 року про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу». Оскільки на рапортах ОСОБА_1 від 09.12.2022 року та від 26.12.2022 року містяться відмітки командира Військової частини НОМЕР_1 підполковника ОСОБА_9 , який клопоче по суті рапортів перед командиром Військової частини НОМЕР_3 , доводи відповідача, підтримані судом першої інстанції, про неотримання рапортів позивача, є безпідставними. Щодо посилання відповідача у відзиві на позов на не реєстрацію рапортів позивача в журналі вхідної кореспонденції військової частини, як доказ їх неотримання військовою частиною, колегія суддів зазначає наступне. Згідно зі ст.14 Статуту внутрішньої служби Збройних сил України, із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника. Порядок розгляду, реєстрації, приймання, узагальнення та аналізу звернень військовослужбовців, членів їх сімей, працівників Збройних Сил України, а також інших громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які законно перебувають на території України (далі громадяни), у структурних підрозділах апарату Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України, інших органів військового управління, з`єднаннях, військових частинах, військових навчальних закладах та військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів, установах та організаціях Збройних Сил України визначено Інструкцією про організацію розгляду звернень та проведення особистого прийому громадян у Міністерстві оборони України та Збройних Силах України, затвердженою наказом Міністерства оборони України від 28.12.2016 року №735 (далі по тексту - Інструкція №735). Згідно з п.2 розд. ІІ Інструкції №735 письмові звернення громадян, оформлені належним чином і подані в установленому порядку, підлягають обов`язковому прийняттю, первинному розгляду та реєстрації з метою визначення їх належності до компетенції відповідного органу військового управління та призначення за ними конкретного виконавця. Відповідно до п.5 розд. ІІ Інструкції №735 звернення розглядаються і вирішуються в термін не більше одного місяця від дня їх надходження, ураховуючи вихідні, святкові та неробочі дні, а ті, які не потребують додаткового вивчення та проведення перевірки за ними, - невідкладно, але не пізніше 15 днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін розв`язати порушені у зверненні питання неможливо, то керівник відповідного органу військового управління, командир військової частини або особа, що тимчасово виконує його обов`язки, установлює термін, потрібний для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати 45 днів. Згідно з п.14 розд. ІІ Інструкції №735 щодо кожного звернення не пізніше ніж у п`ятиденний термін має бути прийняте одне з таких рішень: прийняти до провадження; передати на вирішення до іншого органу військового управління; надіслати за належністю до іншого центрального органу виконавчої влади, якщо питання, порушені у зверненні, не входять до компетенції органів військового управління, військової частини, про що одночасно повідомляється заявнику; залишити без розгляду за наявності підстав, визначених у статті 8 Закону України "Про звернення громадян". Відповідь за результатами розгляду звернення обов`язково дається тим органом військового управління, військовою частиною, які його отримали і до компетенції яких входить розв`язання порушених у зверненні питань, за підписом керівників або осіб, яким право ставити підпис надано відповідним керівником органу військового управління, командиром військової частини (п.7 розд. ІІІ Інструкції №735). Судом встановлено, що рапорти ОСОБА_1 від 09.12.2022 року та від 26.12.2022 року про звільнення з військової служби відповідають вимогам, встановленим п.233 розд.ХІІ Положення №1153/2008. Отже, Військова частина НОМЕР_1 у силу наведених норм Інструкції №735, була зобов`язана зареєструвати рапорти позивача від 09.12.2022 року та від 26.12.2022 року, тому відповідні доводи відповідача про відсутність у журналах вхідної кореспонденції відміток про надходження рапортів, як доказ їх неотримання військовою частиною, є необгрнутованими. Продовжуючи апеляційний розгляд справи, колегія суддів звертає увагу, що в силу п.225 Положення №1153/2008 від 10.12.2008 року, звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється у мирний час та під час дії особливого періоду (крім періодів з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 1 частини четвертої, пунктами 1, 2 частини п`ятої, пунктами 1, 2 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»: у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них. При цьому, подання рапорту "по команді" означає направлення його в порядку підпорядкування прямому командиру, який після розгляду та задоволення передає далі своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання. І так далі до командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті. Як зазначено вище, на рапортах ОСОБА_1 від 09.12.2022 року та від 26.12.2022 року містяться відмітки командира Військової частини НОМЕР_1 підполковника ОСОБА_9 , який клопоче по суті рапортів перед командиром Військової частини НОМЕР_3 , до повноважень якого входить розгляд питання про звільнення ОСОБА_1 з військової служби. Суд враховує, що Військова частина НОМЕР_1 є НОМЕР_7 окремим мотопіхотним батальйоном, який входить до складу НОМЕР_8 окремої мотопіхотної бригади (Військова частина НОМЕР_3 ), тому у даному випадку вирішення питання щодо звільнення позивача з військової служби виходить за межі повноважень командира Військової частини НОМЕР_1 . За правилами п.225 Положення №1153/2008, усі матеріали рапортів позивача від 09.12.2022 року та від 26.12.2022 року про звільнення з військової служби підлягали обов`язковій передачі компетентному суб`єкту права - командиру Військової частини НОМЕР_3 для прийняття рішення по суті порушеного питання. Проте, в матеріалах справи відсутні докази направлення Військовою частиною НОМЕР_1 рапортів ОСОБА_1 від 09.12.2022 року та від 26.12.2022 року про звільнення з військової служби до командира Військової частини НОМЕР_3 , що свідчить про протиправну бездіяльність з боку відповідача. Судом першої інстанції не було враховано вищенаведених обставин, що призвело до неправильного вирішення справи. Посилання відповідача на те, що на даний час солдат ОСОБА_1 відсутній у Військовій частині НОМЕР_1 та рахується таким, що самовільно залишив військову частину, тому відсутні підстави для звільнення позивача з військової служби, колегія суддів вважає такими, що не впливають на спірні правовідносини, оскільки даний факт не був підставою для відмови у звільненні позивача з військової служби. Також, стосовно посилання апеляційної скарги позивача на те, що судом першої інстанції не було залучено до участі у справі в якості співвідповідача Військову частину НОМЕР_3 , чим порушено норми процесуального законодавства, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ч.3 ст.48 КАС України якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Суд має право за клопотанням позивача до ухвалення рішення у справі залучити до участі у ній співвідповідача. Згідно з п.4 ч.5 ст.160 КАС України в позовній заяві зазначаються зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів. Колегія суддів зауважує, що будь-яких позовних вимог до Військової частини НОМЕР_3 позивачем не заявлено, тому у суду першої інстанції були відсутні підстави залучити Військову частину НОМЕР_3 як співвідповідача. З урахуванням вищенаведеного, інші доводи і заперечення сторін по справі на висновки суду апеляційної інстанції не впливають. Під час оцінки обраного способу захисту суд в першу чергу враховує його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права. Так, відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»). Відповідно до ст.13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права. Європейський суд з прав людини у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Chahal проти Об`єднаного королівства» (заява №22414/93) зазначив, що ст.13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, її суть зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист (параграф 145). Засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (параграф 75 рішення Європейського суду з прав людини від 05 квітня 2005 у справі «Афанасьєв проти України»). Відповідно до ч.2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. З цього випливає, що вихід за межі позовних вимог можливий за наступних умов: лише у справах за позовами до суб`єктів владних повноважень, оскільки лише в цьому випадку відбувається захист прав та інтересів позивача; повний захист прав позивач неможливий у спосіб, про який просить позивач. Повнота захисту полягає в ефективності відновлення його прав; вихід за межі позовних вимог повинен бути пов`язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна заява. Враховуючи встановлені у справі фактичні обставини, з метою повного та належного захисту прав позивача, колегія суддів, відповідно до вимог ч.2 ст.9 КАС України, вважає за належне вийти за межі позовних вимог та обрати спосіб захисту порушеного права позивача, що в повній мірі сприяє досягненню ефективного захисту інтересів позивача та встановлює спосіб відновлення його права від порушень з боку суб`єкта владних повноважень. Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що ефективним та належним способом відновлення порушеного права позивача буде визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо не передачі матеріалів рапортів ОСОБА_1 від 09.12.2022 року та від 26.12.2022 року про звільнення з військової служби відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий облік і військову службу» до командира Військової частини НОМЕР_3 та зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 передати матеріали рапортів ОСОБА_1 від 09.12.2022 року та від 26.12.2022 року про звільнення з військової служби відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий облік і військову службу» до командира Військової частини НОМЕР_3 . Оскільки у спірних правовідносинах вирішення питання про звільнення позивача з військової служби виходить за межі повноважень командира Військової частини НОМЕР_1 , позовні вимоги про визнання незаконною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у не звільненні з військової служби ОСОБА_1 та зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 звільнити з військової служби ОСОБА_1 , не підлягає задоволенню. За цим, доводи апеляційної скарги позивача є частково обґрунтованими. Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29). Відповідно до ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Згідно з ч.2 ст.317 КАС України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи та неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому апеляційну скаргу слід задовольнити частково. Рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про часткове задоволення позовних вимог. Щодо розподілу судових витрат, колегія суддів враховує наступне. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. Згідно з ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, відсутні підстави для розподілу судових витрат в цій частині відповідно до вимог статті 139 КАС України. Також, згідно з ч.1 ст.134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (ч.2 ст.134 КАС України). Згідно з п.п. 1, 2 ч.3 ст.134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Відповідно до ч.7 ст.139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У позовній заяві ОСОБА_1 просить суд стягнути судові витрати з відповідача на користь позивача, надає до суду договір про надання правової допомоги №17/01/23 від 17.01.2023 року та акт прийому передачі наданих послуг до договору про надання правової допомоги №17/01/23 від 17.01.2023 року. Водночас, заява з конкретною сумою витрат, які позивач просить стягнути з відповідача, докази розміру витрат в повному обсязі та реальності їх понесення не були надані позивачем суду першої інстанції, оскільки суд прийняв рішення про відмову в задоволенні позовних вимог позивача повністю. Таким чином, на даний момент відсутні підстави для розподілу судових витрат, а саме витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката. Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України. Керуючись ст.ст. 311, 315, 317, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ПОСТАНОВИВ Апеляційну скаргу задовольнити частково. Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 19.02.2024 по справі № 480/1641/23 скасувати. Прийняти нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не передачі матеріалів рапортів ОСОБА_1 від 09.12.2022 року та від 26.12.2022 року про звільнення з військової служби відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий облік і військову службу» до командира Військової частини НОМЕР_3 . Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 передати матеріали рапортів ОСОБА_1 від 09.12.2022 року та від 26.12.2022 року про звільнення з військової служби відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий облік і військову службу» до командира Військової частини НОМЕР_3 . В іншій частині в позові відмовити. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України. Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло Судді(підпис) (підпис) І.С. Чалий І.М. Ральченко