Постанова 4857 № 460/4708/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 січня 2025 рокуЛьвівСправа № 460/4708/24 пров. № А/857/22413/24 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: головуючого судді Шавеля Р.М., суддів Довгої О.І. та Глушка І.В., розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 31.07.2024р. в адміністративній справі за позовом представника адвоката Пономаренка Олександра Юрійовича, діючого на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності щодо нерозгляду рапорту про звільнення з військової служби, спонукання до вчинення певних дій (суддя суду І інстанції: Недашківська К.М., час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 31.07.2024р., м.Рівне; дата складання повного тексту рішення суду І інстанції: 31.07.2024р.),- В С Т А Н О В И В: 29.04.2024р. (згідно з відбитком календарного штемпеля на поштовому відправленні) представник адвокат Пономаренко О.Ю., діючий на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив: визнати протиправною бездіяльність відповідача Військової частини НОМЕР_1 щодо розгляду рапорта від 07.08.2023р. військовослужбовця ОСОБА_1 про звільнення його з військової служби у Збройних Силах України та його звільнення за наслідками розгляду рапорта від 07.08.2023р.; зобов`язати відповідача Військову частину НОМЕР_1 звільнити військовослужбовця ОСОБА_1 за наслідками розгляду поданого ОСОБА_1 рапорту від 07.08.2023р. про звільнення його як військовослужбовця, на утриманні якого перебуває четверо дітей віком до 18 (вісімнадцяти) років (а.с.1-7, 23, 24). Розгляд цієї справи, що віднесена процесуальним законом до справ незначної складності, проведено судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (а.с.26 і на звороті). Відповідно до рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 31.07.2024р. заявлений позов задоволено частково; визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нерозгляду рапорта ОСОБА_1 від 07.08.2023р. про звільнення з військової служби; зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 розглянути рапорт ОСОБА_1 від 07.08.2023р. про звільнення з військової служби по суті; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено (а.с.71-79). Не погодившись із рішенням суду, його оскаржив відповідач Військова частина НОМЕР_1 , який покликаючись на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що в своїй сукупності призвело до помилкового вирішення спору, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні заявленого позову відмовити (а.с.80-90). Вимоги за апеляційною скаргою обґрунтовує тим, що суд допустив надмірно формальний підхід, оскільки всупереч принципу офіційного з`ясування всіх обставин справи не встановив дійсний зміст доповідної офіцера юридичної служби ОСОБА_2 та відповіді безпосереднього начальника ОСОБА_3 підлеглому позивачу. Наголошує на тому, що позивач подав рапорт на ім`я командира військової частини за неналежною підставою для звільнення, через що такий не підлягає до задоволення. Єдиним правомірним способом звернення з рапортом про звільнення було написання рапорту на ім`я свого безпосереднього командира по команді - командира роти з проханням подальшого клопотання по суті рапорту перед командиром батальйону та в подальшому перед командиром Військової частини НОМЕР_1 . Водночас, позивач підготував та направив рапорт від 07.08.2023р. на звільнення з військової служби засобами поштового зв`язку. Вказаний рапорт підписаний лише позивачем, будь-яких записів безпосереднього командира позивача про його отримання/відмітки про власне клопотання з даного питання/його підпису такий рапорт не містить. Таким чином, позивачем не дотримано порядку реалізації права на звільнення з військової служби. Інший учасник справи не подав до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, визначеного в ухвалі про відкриття апеляційного провадження, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи. Розгляд справи в апеляційному порядку здійснено в порядку письмового провадження за правилами ст.311 КАС України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами. Заслухавши суддю-доповідача по справі, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав. Як встановлено під час судового розгляду, згідно наказу командира НОМЕР_2 Окремої гірсько-штурмової бригади № 138-рс (по особовому складу) від 29.07.2019р. вирішено укласти контракт строком на 3 роки та прийняти на військову службу за контактом і призначити, зокрема, солдата запасу ОСОБА_1 водієм-гранатометником автомобільного відділення реактивного артилерійського взводу реактивної артилерійської батареї реактивного артилерійського дивізіону бригадної артилерійської групи, ВОС-790037/061А (а.с.38). 29.07.2019р. між ОСОБА_1 та Міністерством оборони України в особі тво командира Військової частини НОМЕР_1 укладено контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу (надалі - контракт) (а.с.41). Відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 № 169 (по стройовій частині) від 29.07.2019р. солдата ОСОБА_1 зараховано з 29.07.2019р. до списків особового складу частини на всі види забезпечення, останній справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов`язків за посадою (а.с.40). Дію укладеного з позивачем контракту продовжено понад установлений строк на період до оголошення демобілізації (а.с.39). Позивач звернувся до командира Військової частини НОМЕР_1 з рапортом від 07.08.2023р. (надалі - рапорт), в якому зазначив, що він призваний на військову службу відповідно до наказу Військової частини НОМЕР_1 № 169 від 29.07.2019р.; проживає з дружиною ОСОБА_4 та сином ОСОБА_5 , 2019р.н.; також має ще двох малолітніх дітей ОСОБА_6 , 2013р.н., та ОСОБА_7 , 2014р.н., які знаходяться на його утриманні відповідно до довідки Радивилівського відділу ДВС у Дубенському районі Рівненської обл. № 1383 від 20.12.2022р.; не висловлює бажання продовжувати військову службу та проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю. Із покликанням на норми абз.7 пп.«г» п.1 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», п.п.210, 233, 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, позивач просив у рапорті звільнити його з військової служби (а.с.11). Рапорт надісланий позивачем на адресу Військової частини НОМЕР_1 засобами поштового зв`язку 07.08.2023р. Ухвалою суду від 24.07.2024р. витребувано від відповідача додаткові докази - рішення за результатами розгляду рапорта позивача від 07.08.2023р. про звільнення з військової служби (а.с.68 і на звороті). Докази прийняття рішення за результатами розгляду вказаного рапорта суду не представлено. Вважаючи таку відмову та подальшу бездіяльність відповідача щодо незвільнення з військової служби протиправною, звернувся до суду з розглядуваним позовом. Вирішуючи наведений спір та частково задовольняючи заявлений позов, суд першої інстанції виходив з того, що звільненню з військової служби має передувати розгляд рапорта військовослужбовця. В розглядуваному випадку рапорт позивача від 07.08.2023р. про звільнення з військової служби не був розглянутий по суті. Виходячи з викладеного, вимоги позивача про звільнення його з військової служби суд визнав передчасними. Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно із роз`ясненнями, які наведені в п.13.1 постанови Пленуму ВАС України № 7 від 20.05.2013р. «Про судове рішення в адміністративній справі», у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення. Рішення суду першої інстанції в частині, що не оскаржена особою, яка подала апеляційну скаргу, не може бути скасовано або змінено апеляційним судом (п.13.2 цієї постанови). Враховуючи, що рішення суду першої інстанції не оскаржується в частині незадоволених (відмовлених) позовних вимог, тому в цій частині судове рішення не переглядається судом апеляційної інстанції. Стосовно решти позовних вимог колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильних та обґрунтованих висновків про наявність підстав для часткового задоволення позову із визначеним способом захисту позивача, з огляду на наступне. Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби. Згідно з ч.ч.1, 2 ст.1 цього Закону захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Відповідно до ч.1 ст.2 вказаного Закону військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Пунктом 6 ст.2 зазначеного Закону передбачені наступні види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період. Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022р. «Про введення воєнного стану в Україні» (затвердженим Законом України № 2102-ІХ від 24.02.2022р.) введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022р. строком на 30 діб. На момент розгляду адміністративної справи в суді апеляційної інстанції строк дії воєнного стану в Україні продовжено. Підстави звільнення з військової служби передбачені ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Зокрема, відповідно до пп.«г» п.3 ч.5 ст.26 цього Закону контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби на підставах: під час проведення мобілізації та дії воєнного стану - через сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): у зв`язку з вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років; у зв`язку з вихованням дитини, хворої на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дитини, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, що підтверджується документом, виданим лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров`я в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, але якій не встановлено інвалідність; у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я; у зв`язку з необхідністю здійснення опіки над особою з інвалідністю, визнаною судом недієздатною; у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи; у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд; військовослужбовці-жінки - у зв`язку з вагітністю; військовослужбовці-жінки, які перебувають у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а також якщо дитина потребує домашнього догляду тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку; один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років; військовослужбовці, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років; якщо їхні близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати, дід, баба або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану. Отже, покликання позивача в поданому рапорті на підстави звільнення з військової служби - абз.7 пп.«г» п.1 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», є помилковими. Указом Президента України № 1153/2008 від 10.12.2008р. затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (надалі - Положення № 1153/2008). За правилами п.233 Положення №1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця. Подання рапорту «по команді» означає направлення його в порядку підпорядкування прямому командиру, який після розгляду та задоволення передає далі своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання. Лише в разі неприйняття, нерозгляду чи незадоволення рапорту, він подається непрямому, старшому командиру із поясненням причин такої подачі. Пунктами 12.1, 12.11 Розділу XII Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затв. наказом Міністра оборони України № 170 від 10.04.2009р. (надалі - Інструкція № 170) передбачено, що звільнення військовослужбовців з військової служби (крім військовослужбовців строкової військової служби) здійснюється посадовими особами, визначеними пунктом 225 Положення. Відповідно до п.14.10 Розділу XIV Інструкції № 170 звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення. Документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України. Отже, наслідком подання рапорта військовослужбовця про звільнення з військової служби є винесення наказу по особовому складу про звільнення з військової служби чи відмова у задоволенні рапорта. Під час судового розгляду відповідач на вимогу суду не надав доказів прийняття відповідного рішення за результатами розгляду рапорта позивача. В частині покликань апелянта на наявність доповідної офіцера юридичної служби капітана юстиції ОСОБА_2 колегія суддів зазначає наступне. У вказаному документів зазначено, що офіцер юридичної служби не погоджується із пакетом наданих документів для звільнення невідомого військовослужбовця ОСОБА_1 ; військовослужбовець з 02.06.2022 відсутній на службі; ОСОБА_1 є військовослужбовцем військової служби за контрактом, що унеможливлює застосування ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» як підставу для звільнення; підстав для звільнення останнього немає (а.с.43). Водночас, така доповідна офіцера юридичної служби не може вважатися належним доказом розгляду рапорта позивача про звільнення з військової служби по суті, оскільки доповідна датована 07.03.2023р., а рапорт позивача про звільнення з військової служби поданий 07.08.2023р. В матеріалах справи також міститься відповідь головного сержанта 1 мотопіхотної роти мотопіхотного батальйону Військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_3 , з яким позивач ознайомлений 23.02.2024р., де зазначено про те, що військовослужбовці контрактної служби згідно чинного законодавства не мають права на звільнення з лав Збройних Сил України відповідно до пп.«г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (а.с.39). Проте, такий документ також не може свідчити про належний розгляд рапорта позивача від 07.08.2023р. про звільнення з військової служби, оскільки така відповідь надана на «усне клопотання про надання роз`яснень» та не містить жодних посилань на рапорт від 07.08.2023р. З огляду на викладені обставини суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що рапорт позивача від 07.08.2023р. про звільнення з військової служби не був розглянутий по суті; про результати його розгляду позивач не був повідомлений. В свою чергу, наявність попередніх аналогічних звернень позивача не звільняє відповідача від обов`язку щодо належного розгляду чергового рапорта та інформування військовослужбовця про результати його розгляду. Звідси, дії відповідача щодо нерогляду рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби не ґрунтуються на вимогах закону. Частиною 4 ст.245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні. За приписами вказаної правової норми слідує, що у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення. Якщо ж таким суб`єктом не прийняв відповідного рішення, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду. Обираючи правильний спосіб захисту порушених прав позивача в цій ситуації колегія суддів враховує роз`яснення, які наведені в постанові Пленуму ВАС України № 7 від 20.05.2013р. «Про судове рішення в адміністративній справі», згідно яких у разі визнання судом неправомірними дій чи бездіяльності відповідача суд може зобов`язати його вчинити чи утриматися від вчинення певних дій у спосіб, визначений чинним законодавством, яким може бути захищено/відновлено порушене право. Резолютивна частина рішення не повинна містити приписів, що прогнозують можливі порушення з боку відповідача та зобов`язання його до вчинення чи утримання від вчинення дій на майбутнє. За таких умов колегія суддів вважає, що ефективним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання відповідача, з урахуванням висновків суду, розглянути рапорт військовослужбовця ОСОБА_1 від 07.08.2023р. з приводу звільнення з військової служби, та прийняти за результатами його розгляду в установленому порядку рішення. Оцінюючи в сукупності наведене, колегія суддів вважає заявлені позовні вимоги підлягають до часткового задоволення, з вищевикладених мотивів. Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції не встановив неправильного застосування норм матеріального права, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення і погоджується з висновками суду першої інстанції у справі, якими вимоги позивача частково задоволені у визначений спосіб. З огляду на результат апеляційного розгляду та відповідно до ст.139 КАС України понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги належить покласти на апелянта Військову частину НОМЕР_1 . Приймаючи до уваги викладене, суд першої інстанції правильно та повно встановив обставини справи, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків судового рішення, а тому підстав для скасування рішення суду колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення. Керуючись ст.139, ч.4 ст.229, ст.311, п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 31.07.2024р. в адміністративній справі № 460/4708/24 залишити без задоволення, а вказане рішення суду - без змін. Понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянта Військову частину НОМЕР_1 . Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Р. М. Шавель судді О. І. Довга І. В. Глушко Дата складання повного тексту судового рішення: 06.01.2025р.