Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 140/15109/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 травня 2026 рокуЛьвівСправа № 140/15109/24 пров. № А/857/28173/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача Шинкар Т.І., суддів Довгої О. І., Запотічного І. І., розглянувши в письмовому провадженні в м. Львові апеляційні скарги ОСОБА_1 , Військової частини НОМЕР_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 06 червня 2025 року (головуючий суддя Сорока Ю.Ю.), ухвалене у спрощеному позовному провадженні без виклику учасників справи у м. Луцьк у справі № 140/15109/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : 30.12.2024 ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про зобов`язання звільнити його з військової служби у запас на підставі абзацу 13 пункту 3 статті 26 частини 12 підпункту «р» пункту 3 частини 4 статті 26 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу» (в редакції чинній на момент подання рапорту на звільнення); зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 виключити його зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 . Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 06 червня 2025 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не розгляду рапорту ОСОБА_1 від 12.08.2024 про звільнення з військової служби. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 розглянути рапорт ОСОБА_1 від 12.08.2024 про звільнення з військової служби та прийняти рішення за результатом його розгляду, з урахуванням висновків суду. Визнано протиправним та скасовано наказ ІНФОРМАЦІЯ_1 від 18 серпня 2024 №500-РС. Визнано протиправним та скасовано наказ командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №234 від 21.08.2024. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки командування в/ч НОМЕР_1 не приймало будь-якого обґрунтованого рішення за результатами розгляду рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби, з посиланням на відповідні акти законодавства, тому допустило бездіяльність, яка з вищенаведених підстав підлягає визнанню протиправною із зобов`язанням відповідача належним чином розглянути рапорт позивача від 12.08.2024, з урахуванням висновків суду. Водночас суд зазначив, що питання щодо наявності підстав звільнення позивача з військової служби не входить до предмета доказування у даній справи, оскільки рапорт ОСОБА_1 від 12.08.2024 про звільнення з військової служби не був розглянутий відповідачем по суті. Крім того, суд вважав, що підлягають визнанню протиправними та скасуванню наказ командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 18 серпня 2024 №500-РС та наказ командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №234 від 21.08.2024, як такі, що прийняті без урахування та всупереч поданого позивачем рапорту від 12.08.2024 про звільнення з військової служби. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції Військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Волинського окружного адміністративного суду від 06 червня 2025 року та відмовити у задоволенні позовних вимог. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що на момент розгляду рапорта позивача та прийняття по ньому рішення (20.08.2024), останній, згідно з наказом вищого командування, вже був призначений (переведений) на іншу посаду в іншу військову частину ЗСУ. Відповідно, командир військової частини НОМЕР_1 не мав законних підстав для видання наказу про звільнення позивача з військової служби, оскільки останній (позивач), починаючи з 18.08.2024, вже не перебував у його підпорядкуванні. Крім того вказує на те, що позивачем був пропущений строк звернення до суду і були відсутні законні підстави для поновлення судом цього строку. ІНФОРМАЦІЯ_1 подано пояснення до апеляційної скарги Військової частини НОМЕР_1 , в якому зазначено про можливість позивача реалізувати своє право на звільнення з військової служби за діючим місцем проходження служби, тобто, у військовій частині НОМЕР_2 військової частини НОМЕР_3 . Так, ОСОБА_1 має право подати по команді рапорт про звільнення з військової служби командиру військової частини НОМЕР_2 військової частини НОМЕР_3 , який буде розглянутий в порядку та строки, визначені діючим законодавством України. Також із рішенням суду, в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо звільнення зі служби, не погодився ОСОБА_1 та подав апеляційну скаргу. Просить скасувати рішення Волинського окружного адміністративного суду від 06 червня 2025, в частині відмови у задоволенні позовної вимоги щодо зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на підставі абз.13 п.3 ст.26 ч.12, пп. «г» п.3 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та в оскаржуваній частині ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю, а саме: зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на підставі абз.13 п.3 ст.26 ч.12, пп. «г» п.3 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Апеляційну скаргу мотивовано тим, що враховуючи підстави і предмет даного позову ОСОБА_1 , обставини щодо надання Військовій частині НОМЕР_1 всіх необхідних документів і наявності у зв`язку з цим підстави для звільнення з військової служби та щодо відповіді на рапорт позивача у вигляді резолюції про підготовку документів на звільнення, на які посилався позивач на підтвердження своїх вимог, а також те, що Військова частина НОМЕР_1 не висловлювала заперечень щодо наявності у позивача підстав для звільнення, вважає, що за таких обставин наявність підстав звільнення позивача з військової служби входить до предмету доказування у цій справі. Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів. Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині, в межах доводів та вимог апеляційної скарги Військової частини НОМЕР_1 , дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині вимогам статті 242 КАС України не відповідає. Разом з тим, суд апеляційної інстанції, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині, в межах доводів та вимог апеляційної скарги ОСОБА_1 , приходить до переконання, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині вимогам статті 242 КАС України відповідає. З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у в/ч НОМЕР_1 , що не заперечується сторонами. 12.08.2024 позивач по команді звернувся до командування в/ч НОМЕР_1 із рапортом про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 3 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» (необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я), до якого долучив такі документи: копію паспорта громадянина України серія НОМЕР_4 ; копію паспорта громадянина України серія НОМЕР_5 ; опію довідки МСЕК серії 12 ААГ №205361; копію довідки ЛКК №1121 від 12.07.2024 року; копія свідоцтва про народження серія НОМЕР_6 ; копію акту №307 встановлення факту здійснення догляду від 12.07.2024; копію виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого №110; довідку Старовижівської селищної ради Ковельського району Волинської області №358 від 22.07.2024; копію акту обстеження матеріально-побутових умов сім`ї особи №313 від 22.07.2024; опію свідоцтва про смерть серії НОМЕР_7 ; копію свідоцтва про одруження серії НОМЕР_8 ; нотаріально завірена заява ОСОБА_2 №1543. Рапорт ОСОБА_1 про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 3 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» надійшов 20.08.2024 на адресу військової частини НОМЕР_1 засобами СЕДО. Рапорт ОСОБА_1 про звільнення з лав ЗСУ прийнято, зареєстровано Військовою частиною НОМЕР_1 за вх. №11296/46 від 20.08.2024, погоджено ТВО помічника командира бригади з правової роботи - начальником юридичної служби (військової частини НОМЕР_1 молодшим лейтенантом юстиції ОСОБА_3 , погоджено з командиром військової частини НОМЕР_1 , яким накладено резолюцію «НВПерс/підготувати документи на звільнення». Водночас, 21.08.2024 командиром військової частини НОМЕР_1 винесено наказ №234 згідно якого солдата ОСОБА_1 , стрільця 1 стрілецького відділення 3 стрілецького взводу 2 стрілецької роти НОМЕР_9 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 військової частини НОМЕР_10 призначеного наказом командувача Сухопутних військ збройних Сил України (по особовому складу) від 18.08.2024 №500-РС (Стрільцем помічником гранатометника механізованого відділення механізованого взводу механізованої роти механізованого батальйону військової частини НОМЕР_2 військової частини НОМЕР_3 , ВОС-100915А/630, вважати таким, що 21.08.2024 справи та посаду здав і вибув до нового місця служби, до військової частини НОМЕР_2 військової частини НОМЕР_3 ) та з 21.08.2024 виключено зі списків особового складу частини та знято з усіх видів забезпечення. Не погоджуючись із такими діями, представник позивача звернувся до суду з даним позовом. Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції враховує такі підстави. Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Згідно зі ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» № 389-VІІІ від 12.05.2015, воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень. Правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, цей Закон та указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України (ч. 2 ст. 2 Закон № 389-VIII). Так, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. У подальшому, воєнний стан неодноразово продовжувався та діяв на момент виникнення спірних правовідносин. Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 «Про загальну мобілізацію», у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до частини другої статті 102, пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України, постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію, яка проводиться на всій території України протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом. Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів. Відповідно до ч. 1 ст. Закон № 3543, мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (тут і надалі Закон № 2232-ХІІ, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин далі) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби. Частиною 4 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ визначено виключний перелік підстав звільнення військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період. Так, згідно абз. 5 п. 3 ч. 20 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ під час воєнного стану військовослужбовці звільняються з військової служби, зокрема, через такі сімейні обставини або інші поважні причини як необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я Системний аналіз наведених вище правових норм, надає суду апеляційної інстанції підстави для висновку, що здійснення постійного догляду за одним із своїх батьків, який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови, що інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення відсутні або самі потребують постійного догляду є правовою підставою для звільнення з військової служби під час дії воєнного стану. Разом з тим, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що згідно ст. 7 Закону № 2232-ХІІ, звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України. Так, Указом Президента України № 1153/2008 від 10.12.2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі Положення), яке визначається порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов`язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов`язку в запасі. Це Положення застосовується також до відносин, що виникають у зв`язку з проходженням у Збройних Силах України кадрової військової служби особами офіцерського складу до їх переходу в установленому порядку на військову службу за контрактом або звільнення з військової служби. Згідно п. 233 Порядку, військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) військовий комісаріат, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця. Наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 № 170, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 1905.2009 за № 438/16454, відповідно до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (із змінами і доповненнями) та Указу Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153 «Про Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України», затверджено Інструкцію про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України. (далі Інструкція). Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України визначає механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (п. 1.1 Інструкції). Документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України (абз. 13. п. 14.10 Інструкції). Аналіз наведених вище норм свідчить про те, що звільнення військовослужбовців з військової служби під час воєнного стану через сімейні обставини, здійснюється за ініціативою військовослужбовця, який не висловив бажання продовжувати військову службу, шляхом подання рапорту та документів, які підтверджують підстави для звільнення. Так, 08.08.2024 року набрав чинності Порядок організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України, затверджений Наказом Міністерства оборони України від 06 серпня 2024 року №531 (далі по тексту - Порядок №531), який визначає механізм оформлення, подання, реєстрації, розгляду, прийняття та повідомлення рішення за результатами розгляду рапортів військовослужбовців у Міністерстві оборони України (далі - Міноборони), Збройних Силах України (далі - Збройні Сили) та Державній спеціальній службі транспорту (пункт 1 розділу І). Пунктом 2 розділу І Порядку №531 встановлено, що з питань, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби, а також особистих питань військовослужбовець звертається з рапортом до безпосереднього командира (начальника), а у разі якщо він не може вирішити порушені у рапорті питання,- до наступного прямого командира (начальника). Згідно з пунктом 1 розділу ІІ Порядку №531 рапорти подаються в усній та письмовій (паперовій або електронній) формах. Військовослужбовець має право усно рапортувати за допомогою технічних засобів комунікації. Пунктами 2-5 розділу ІІІ Порядку №531 передбачено, що командири (начальники) надають відповідь на паперовий рапорт військовослужбовця шляхом накладення резолюції. Резолюція повинна містити відомості, визначені у додатку 1 до цього Порядку Непогодження рапорту безпосереднім та/або прямими командирами (начальниками) не перешкоджає подальшому руху рапорту для його розгляду командиром (начальником) або іншою посадовою особою, яка уповноважена приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, та прийняття рішення по суті рапорту. Особливості розгляду рапортів, поданих в електронній формі, врегульовано розділом IV цього Порядку. Відмова у задоволенні рапорту має бути вмотивованою. Якщо для прийняття рішення по суті рапорту недостатньо наданих військовослужбовцем інформації або документів, безпосередній або прямий командир (начальник) військовослужбовця, уповноважений приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, може не погодити рапорт, зазначивши вичерпний перелік підстав та документів (копій документів), які необхідно додати до рапорту для вирішення його по суті. Командиру (начальнику), уповноваженому приймати рішення стосовно порушеного у рапорті питання, забороняється відмовляти у задоволенні рапорту у разі, якщо до рапорту не додано документів, які є або повинні бути в розпорядженні відповідного командира (начальника). Вимоги до оформлення резолюції (рішення) до рапорту військовослужбовця встановлені Додатком 1 до Порядку організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України: - ПОГОДЖЕНО або НЕ ПОГОДЖЕНО (зазначається правова підстава та обґрунтування); - посада безпосереднього командира (начальника); - військове звання підпис Ім`я ПРІЗВИЩЕ; - (для рапорту, поданого в паперовій формі). Пунктом 7 розділу ІІІ Порядку №531 встановлено заборону: 1) встановлювати будь-які інші вимоги щодо форми та змісту паперового рапорту, що не передбачені цим Порядком, у тому числі стосовно: подання рапортів з окремих питань виключно написаними власноруч або друкованим способом; недотримання вимог щодо розміру полів, відступів, шрифтів, кольору чорнила чи друку, розміру та якості паперу тощо, які не передбачені цим Порядком; наявності граматичних, синтаксичних чи інших помилок, які не впливають на суть рапорту; 2) відмовляти у розгляді рапорту у разі відсутності доданих документів або інформації, які є або повинні бути в наявності у розпорядженні командира (начальника), створюються/формуються/видаються самим підрозділом та/або можуть бути витребувані підрозділом в іншого підрозділу та/або відповідного закладу охорони здоров`я тощо; 3) вимагати від військовослужбовця попереднього усного погодження паперового або електронного рапорту із безпосереднім або прямим командиром (начальником) перед його фактичним поданням відповідно до положень цього Порядку; 4) відмовляти у прийнятті (реєстрації) власноруч написаних рапортів військовослужбовців. Згідно з пунктами 8, 9 розділу ІІІ Порядку №531 початок перебігу строку розгляду паперового рапорту розпочинається із часу подання рапорту, а не часу його реєстрації в службі діловодства. Часом подання паперового рапорту є дата передачі рапорту на погодження безпосередньому командиру (начальнику) військовослужбовця, а у разі відмови в розгляді рапорту безпосереднім командиром (начальником) - дата передачі рапорту прямому командиру (начальнику), з урахуванням вимог пункту 1 цього розділу. У разі направлення рапорту засобами поштового зв`язку часом подання рапорту є дата надходження рапорту до поштового відділення за місцем знаходження відповідного підрозділу. Розгляд паперового рапорту військовослужбовця всіма його прямими командирами (начальниками) здійснюється: 1) невідкладно, але не пізніше ніж за 48 годин із часу подання військовослужбовцем рапорту - щодо питань, які стосуються військової дисципліни, обов`язків особового складу під час виконання бойових наказів (розпоряджень), збереження життя та здоров`я особового складу, відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин; 2) у строк не більше 14 днів із дня подання військовослужбовцем рапорту - щодо питань, які не відносяться до питань, визначених підпунктом 1 цього пункту. З наведеного убачається, що командири (начальники) здійснюють розгляд паперового рапорту військовослужбовця у встановлений Порядком №531 строк та надають відповідь на паперовий рапорт військовослужбовця шляхом накладення резолюції, яка повинна містити відомості, визначені у додатку 1 до цього Порядку, при цьому відмова у задоволенні рапорту повинна бути вмотивованою. З матеріалів справи убачається, що у рапорті від 12.08.2024 про звільнення з військової служби позивач вказав підставу звільнення необхідність здійснення постійного догляду за матір`ю ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю ІІ групи. До рапорта позивач додав нотаріально посвідченні копії документів, які, на його думку, підтверджують наявність правових підстав для звільнення. Згідно Рапорта позивача про звільнення з лав ЗСУ, такий зареєстровано військовою частиною НОМЕР_1 за вх.№1884/2343/85 від 12.08.2024. Командир 1 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 підполковник ОСОБА_4 рапорт позивача прийняв та клопотав по суті рапорту позивача. Накладено резолюцію ОСОБА_5 «до виконання», «ПКБр з Пр-НЮС доповісти» та направлено до вищого командування, до номенклатури посад якої належить право на звільнення з військової служби військовослужбовців даної категорії та видання наказів по особовому складу. Надалі, 20.08.2024 року ТВО помічника командира бригади з правової роботи начальника юридичної служби військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 звернувся з рапортом №11256/46 до командира військової частини НОМЕР_1 , в якому зазначив « ОСОБА_6 має право на звільнення з військової служби у період дій воєнного стану на підставі абзацу 13 пункту 3 частини 12 підпункту «г» пункту 3 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». На даний рапорт накладено резолюцію «НВПерс підготувати документи на звільнення п-к». З наведеного убачається, що у цьому випадку на жодній із двох проставлених резолюцій не проставлено відмітки «НЕ ПОГОДЖЕНО». Відповідно до пункту 3.10.2 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої Наказом Головнокомандувача ЗСУ від 31 січня 2024 № 40 (далі Інструкція №40), документи, розглянуті керівництвом військової частини (установи) повертаються з відповідною резолюцією до служби діловодства, що здійснює передачу документів на виконання. Згідно з пунктом 2.7.14 Інструкції №40 резолюція є основною формою реалізації управлінських доручень, яка передбачає постановку конкретного завдання, визначення його предмета, мети, строку та відповідальної за виконання особи. Таким чином, на розглянутий керівництвом військової частини НОМЕР_1 рапорт позивача надано відповідь відповідача шляхом накладення резолюції «НВПерс підготувати документи на звільнення п-к» і направлено на виконання до служби діловодства, що здійснює підготовку документів на звільнення. Тобто, службі діловодства поставлено конкретне завдання вчинити подальші дії (в т.ч. такі як «підготувати документи на звільнення») для звільнення з військової служби позивача, що дає можливість суду апеляційної інстанції дійти висновку, що рапорт позивача з дотримання строків та процедури був розглянутий та погоджено про прийняття рішення про звільнення позивача. Разом з тим, позивач, згідно пункту 160 наказу командувача Сухопутних військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 18.08.2024 № 500-РС, був призначений стрільцем помічником гранатометника механізованого відділення механізованого взводу механізованої роти механізованого батальйону військової частини НОМЕР_2 військової частини НОМЕР_3 , ВОС-100915А/630. Відповідно до частини тринадцятої статті 6 Закону №2232-XII, військовослужбовці у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби, можуть бути направлені для подальшого проходження військової служби з одного військового формування до іншого з виключенням із списків особового складу формування, з якого вибули, та включенням до списків особового складу формування, до якого прибули. Відповідно до пункту 10 Положення № 1153/2008, військовослужбовці можуть бути направлені для проходження військової служби до інших утворених відповідно до законів України військових формувань, правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту (далі - інші військові формування) з виключенням їх зі списків особового складу Збройних Сил України, а військовослужбовці інших військових формувань можуть бути прийняті до Збройних Сил України із зарахуванням їх до списків особового складу Збройних Сил України. За приписами пункту 12 Положення № 1153/2008, право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі командири (начальники) органів військового управління, з`єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України. Відповідно до абзацу 2 пункту 257 Положення № 1153/2008, для доукомплектування Збройних Сил України в особливий період просування військовослужбовців по службі здійснюється без дотримання вимог пунктів 85, 87 цього Положення, а призначення військовослужбовців на рівнозначні та нижчі посади здійснюється без згоди військовослужбовців, за винятком випадків, визначених пунктом 112 цього Положення. Військовослужбовець, який проходить військову службу за призовом, переміщується у зв`язку із службовою необхідністю та за станом здоров`я на нове місце військової служби без його згоди. Апеляційний суд зазначає, що Військова частина НОМЕР_2 Військової частини НОМЕР_3 не належить до особливих категорій та не входить до складу десантно штурмових військ, морської піхоти, плавскладу чи спецпідрозділів, оскільки частина не має специфічних вимог до здоров`я військовослужбовців, призначення позивача є обґрунтованим та відповідає його стану здоров`я. Це не суперечить Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України №

170. Щодо переміщення позивача на рівнозначну посаду в умовах правового режиму військового стану, Відповідач-2 зазначає, що позивач, перебуваючи у Військовій частині НОМЕР_1 Військової частини НОМЕР_10 , обіймав посаду із штатно-посадовою категорією (ШПК) солдат. Відповідно до вимог Положення №1153/2008, військовослужбовці повинні призначатися на посади, що відповідають їхньому військовому званню та професійній кваліфікації. Отже, переміщення позивача на рівнозначну посаду не лише відповідає його званню, але й забезпечує відповідність вимогам військової дисципліни і статуту. Таким чином, призначення на рівнозначну посаду не є зниженням або погіршенням умов служби позивача. Таке відповідає його професійним можливостям, військовому званню та службовим потребам. З огляду на викладене, з урахуванням наведених законодавчих норм та встановлених обставин, апеляційний суд вважає, що оскаржуваний наказ командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 18.08.2024 року за №500-РС винесений під час дії воєнного стану з дотриманням вимог положень пунктів 82, 257 Положення, є правомірним, що у свою чергу свідчить про відсутність підстав для його скасування. Надалі, 21.08.2024 командиром військової частини НОМЕР_1 винесено наказ №234 згідно якого солдата ОСОБА_1 , стрільця 1 стрілецького відділення 3 стрілецького взводу 2 стрілецької роти НОМЕР_9 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 військової частини НОМЕР_10 призначеного наказом командувача Сухопутних військ збройних Сил України (по особовому складу) від 18.08.2024 №500-РС (Стрільцем помічником гранатометника механізованого відділення механізованого взводу механізованої роти механізованого батальйону військової частини НОМЕР_2 військової частини НОМЕР_3 , ВОС-100915А/630, вважати таким, що 21.08.2024 справи та посаду здав і вибув до нового місця служби, до військової частини НОМЕР_2 військової частини НОМЕР_3 ) та з 21.08.2024 виключено зі списків особового складу частини та знято з усіх видів забезпечення. Апеляційний суд на підставі встановлених обставин та правового регулювання доходить висновку, що у зв`язку з винесенням наказу командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 18.08.2024 року №500-РС у командира Військової частини НОМЕР_1 не було іншого можливого варіанту поведінки як прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу частини та зняття з усіх видів забезпечення на реалізацію наказу від 18.08.2024 року №500-РС. За таких обставин справи, апеляційний суд вважає, що оскаржуваний наказ командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №234 від 21.08.2024 є правомірним, що у свою чергу свідчить про відсутність підстав для його скасування. При цьому, апеляційний суд зазначає, що у зв`язку з наявністю наказу командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 18.08.2024 року за №500-Р у командира Військової частини НОМЕР_1 були відсутні правові підстави для реалізації, хоч і погодженого ним 20.08.2024 рапорта №11256/46 ТВО помічника командира бригади з правової роботи начальника юридичної служби військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_7 , який клопотав про те, що « ОСОБА_6 має право на звільнення з військової служби у період дій воєнного стану на підставі абзацу 13 пункту 3 частини 12 підпункту «г» пункту 3 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», водночас не зреалізованого у спосіб прийняття такого наказу про звільнення позивача за обставин, що вищенаведені. Крім того, апеляційний суд зазначає, що позивач має можливість реалізувати своє право на звільнення з військової служби за діючим місцем проходження служби. Статтею 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Слід зазначити, що незважаючи на встановлений частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України обов`язок суб`єкта владних повноважень доказувати правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності, позивач не звільняється від свого обов`язку, визначеного частиною 1 згаданої статті щодо доведення тих обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги. Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Підсумовуючи вказане, надаючи правову оцінку аргументам сторін, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, враховуючи їхній зміст та юридичну природу, суд апеляційної інстанції вважає, що процедура розгляду рапорта позивача про звільнення не порушена, накази ІНФОРМАЦІЯ_1 від 18 серпня 2024 №500-РС, командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №234 від 21.08.2024 внаслідок чого позивача переведено на службу в іншу військову частину є правомірними та не підлягають скасуванню, що не позбавляє позивача скористатись правом на звільнення в спосіб подання рапорта за місце проходження служби, у зв`язку з чим, у задоволенні позову слід відмовити. Частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права. У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. З огляду на викладене, враховуючи положення статті 317 КАС України, прецеденту практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції при винесені рішення, яким позов було задоволено частково, неправильно застосував норми матеріального права, неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції обставинам справи не відповідають, що має наслідком скасування рішення суду першої інстанції про задоволення позову частково та ухвалення нового, яким у задоволенні позову в цій частині слід відмовити повністю. Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 317 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 задовольнити. Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 06 червня 2025 року у справі № 140/15109/24 в частині задоволення позову скасувати та в цій частині у задоволенні позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про зобов`язання вчинити дії - відмовити. В решті рішення Волинського окружного адміністративного суду від 06 червня 2025 року у справі № 140/15109/24 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя Т. І. Шинкар судді О. І. Довга І. І. Запотічний