Постанова Київський апеляційний суд № 756/13817/23

справа № 756/13817/23 головуючий у суді І інстанції Діденко Є.В. провадження № 22-ц/824/7293/2024 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О. П О С Т А Н О В А Іменем України 29 травня 2024 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Фінагеєва В.О. (суддя-доповідач), Кашперської Т.Ц., Яворського М.А., розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 , на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 12 грудня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів, - В С Т А Н О В И В: У жовтні 2023 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом та просила стягнути з відповідача аліменти на утримання двох неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у твердій грошовій сумі у розмірі 5 000, 00 грн., але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на кожну дитину, щомісячно, починаючи дня подання позову і до досягнення повноліття дітей. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 09 серпня 2018 року між сторонами було зареєстровано шлюб. Від шлюбу сторони мають двох дітей - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Шлюбні відносини сторони фактично припинили, в суді розглядається справа про розірвання шлюбу. На даний час діти проживають з позивачем і знаходяться на її утриманні, згоди щодо матеріального утримання дітей між сторонами не досягнуто, а тому, спір між сторонами щодо отримання аліментів та їх розміру підлягає вирішенню судом. Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 12 грудня 2023 рокупозовні вимоги ОСОБА_3 задоволено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції через неповне з`ясування обставини справи, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушення норм матеріального права та ухвалити нове судове рішення, яким позов залишити без задоволення. В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач вказує про те, що до позовної заяви та доданих до неї додатків, представником позивача не подано жодних даних на підставі яких суд може встановити стан здоров`я дітей, матеріальне становище дітей, стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів, наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав та результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав, доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів (стаття 182 Сімейного кодексу України). Звертає увагу суду, що судом першої інстанції не виконані вимоги ст. 182 Сімейного кодексу України. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 вказує про те, що станом на момент подання позовної заяви та станом на сьогоднішній день кошти на утримання дітей відповідач не сплачує та його добровільні дії по сплаті коштів на утримання дітей носять періодичний характер, а не систематичний, а дітям їсти необхідно кожного дня, тому позивач скористалася своїм правом на звернення до суду для визначення і стягнення розміру аліментів на утримання дітей та стягнення їх в подальшому в примусовому порядку органами державної виконавчої служби з метою постійного, систематичного, щомісячного отримання коштів на утримання двох дітей та аби не залежати від бажання та настрою відповідача сплачувати чи не сплачувати аліменти на утримання дітей. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи вищезазначене, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом встановлено, що 09 серпня 2018 року Печерським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану зареєстровано шлюб між сторонами, актовий запис 1910, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 . Від шлюбу сторони мають двох неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження дітей. З початком повномасштабного вторгнення російської федерації, позивачка виїхала з України, перебуває з дітьми у Німеччині. Згідно з наданими суду квитанціями, ОСОБА_1 перераховував грошові кошти позивачу 12 лютого 2023 року - 5 055,55 грн., 25 лютого 2023 року - 5 025,13 грн., 30 серпня 2023 року - 10 050,00 грн., 12 листопада 2023 року - 7 035,18 грн. Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що діти сторін на даний момент проживають разом з позивачем і перебувають на її утриманні, відповідач, як батько дітей, зобов`язаний згідно до вимог Сімейного кодексу України також брати участь в їх утриманні, розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав. Відповідно до п. 1, 2 ст. 3 Конвенції про права дитини ООН від 20 листопада 1989 року (далі Конвенція), яку було ратифіковано Постановою Верховної Ради України №789-XII від 27 лютого 1991 року, яка набула чинності для України 27 вересня 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів. Відповідно до ч. 2 ст. 51 Конституції України та ст. 180 СК України, батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття. Згідно з ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. За змістом ст. 18 Конвенції про захист прав дитини, суд повинен докласти всіх можливих зусиль для того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки несуть основну відповідальність за виховання та розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Таким чином, обов`язок утримувати дітей є рівною мірою обов`язком як матері, так і батька. Згідно з ч. 3 ст. 181 СК України аліменти на дитину присуджуються в частці від заробітку (доходу) її матері, батька (ст. 183 цього Кодексу) або в твердій грошовій сумі (ст. 184 СК України) і виплачуються щомісячно. Вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен ураховувати: стан здоров`я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж зазначений у ч. 2 ст. 182 СК України. Статтею 182 СК України та п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» визначено, що вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен ураховувати: стан здоров`я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Згідно ч. 1 ст. 183 СК України, частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. Звертаючись до суду з апеляційною скаргою, ОСОБА_1 просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. При цьому, доводи апеляційної скарги фактично зводяться до повторного викладення доводів відзиву на позовну заяву та не свідчать про помилковість висновків суду першої інстанції, які відповідають обставинам справи, встановлені відповідно до вимог процесуального закону. Посилання відповідача на неврахування судом обставин, визначених ст. 182 СК України, які підлягають врахуванню при визначенні розміру аліментів, апеляційний суд вважає безпідставними, оскільки судом першої інстанції враховані усі обставини, докази про які були надані сторонами. Разом з тим, ненадання сторонами суду доказів, які б надали можливість врахувати стан здоров`я, матеріальне становище дитини і платника аліментів, наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина інші обставини, що мають істотне значення не є підставою до відмови у стягненні аліментів. Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Судом першої інстанції надана вірна оцінка доказам, що були предметом дослідження в судовому засіданні суду першої інстанції, ним повно і об`єктивно з`ясовані дійсні обставини справи, перевірені доводи і заперечення сторін зібраними у справі доказами, яким надана належна правова оцінка. Оскаржуване рішення постановлене з додержанням вимог матеріального і процесуального права, що у відповідності до ст. 375 ЦПК України є підставою до залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 375, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , залишити без задоволення. Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 12 грудня 2023 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених частиною 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України. Судді Фінагеєв В.О. Кашперська Т.Ц. Яворський М.А.