Постанова Рівненський апеляційний суд № 569/11749/23

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 28 травня 2024 року м. Рівне Справа № 569/11749/23 Провадження № 22-ц/4815/386/24 Головуючий у Рівненському міському суді Рівненської області: суддя Галінська В.В. Рішення суду першої інстанції (вступна і резолютивна частини) проголошено: о 12 год. 34 хв. 11 грудня 2023 року у м. Рівне Рівненської області Повний текст рішення складено: не зазначено Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючий: суддя Хилевич С.В. судді: Ковальчук Н.М., Гордійчук С.О. секретар судового засідання: Андрошулік І.А. учасники справи: позивач ОСОБА_1 ; відповідач ОСОБА_2 ; за участі: учасники справи та їх представники в судове засідання не з`явилися, розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 адвоката Домецького Олексія Ігоровича на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 11 грудня 2023 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя, в с т а н о в и в: У червні 2023 року в суд через свого представника адвоката Коновалову А.В. звернулася ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя, а саме шляхом визнання за позивачем частки спірної квартири та стягнення з відповідача 77 500 гривень грошової компенсації за частку спірного автомобіля, відчуженого без її згоди. Мотивуючи вимоги, вказувалося, що сторони перебували у зареєстрованому шлюб із 02 травня 2005 року по 03 січня 2020 року, тобто по день ухвалення Рівненським міським судом рішення про його розірвання. Питання поділу майна між колишнім подружжям в добровільному порядку вирішено не було. За час шлюбних відносин сторонами набуто таке майно: квартира АДРЕСА_1 ; транспортний засіб марки AUDI, модель А6, номер шасі НОМЕР_1 , об`єм двигуна 2496 см3, колір чорний. Квартира набута на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Стафійчук С.Є. 22 травня 2013 року, зареєстровано в реєстрі за №401. Транспортний засіб марки AUDI, модель А6, придбано 14 лютого 2019 року, зареєстровано в Єдиному державному реєстрі транспортних засобів на підставі вантажної митної декларації №UA204010/2019/205411 від 14 лютого 2019 року. У спірній квартирі, співвласниками якої є сторони, проживають вони ж та їхні діти. Автомобіль марки AUDI, модель А6, що придбано в період шлюбу, було відчужено відповідачем без згоди позивача 04 серпня 2020 року. ОСОБА_1 відомо, що продаж здійснено за 6 000,00 доларів США, однак з інформації, отриманої з ТСЦ 5641 Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Рівненській області, вбачається що ОСОБА_2 під час оформлення договору купівлі продажу автомобіля вказано вартість у 20 000,00 гривень, що очевидно не відповідає вартості спірного транспортного засобу. При цьому відповідно до довідки ПП «ОЦІНКА» № 01/22/02 від 22.02.2023 середня ринкова вартість технічно справних КТЗ марки AUDI, модель А6, 1998 року випуску, об`єм двигуна 2496 см3, тип пального - дизель, на вторинному ринку України становить величину, що коливається від 140 000 гривень до 155 000 гривень. За інформацією з відкритих джерел подібні транспортні засоби відчужуються за ціною, еквівалентною 5 230 доларів США. Рішенням Рівненського міського суду від 11 грудня 2023 року позов задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності на частку квартири АДРЕСА_1 . Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 77 500 гривень грошової компенсації, що складає вартість частини транспортного засобу Audi, модель А6, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , та 3 957, 99 гривень судового збору. У поданій через свого представника адвоката Домецького О.І. апеляційній скарзі ОСОБА_2 , вважаючи оскаржуване рішення незаконним і необґрунтованим, що полягало у неправильному застосуванні норм матеріального права та порушенні норм процесуального права, просить його скасувати і відмовити у задоволенні позову повністю. Обґрунтовуючи її, зазначалося про неврахування судом того, що до вимог про поділ майна подружжя, заявлених після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. При цьому позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права власності. Оскільки перебіг позовної давності розпочався 04 січня 2020 року, тобто наступного дня після набрання рішенням суду про розірвання шлюбу законної сили, тому цей матеріально-правовий строк закінчився 04 січня 2023 року. В зв`язку із цим судом залишено без належної уваги норми ст.ст. 256, 257, 260, 261 ЦК України, ст. 72 СК України, пункт 1 ст. 32 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, рішень Європейського суду з прав людини у справах "Zolotas v. Greece", "Пономарьов проти України", висновків, висловлених Верховним Судом у постановах від 04 липня 2018 року у справі №584/1319/16-ц, від 06 листопада 2019 року у справі №203/304/17, від 06 вересня 2022 року у справі №640/10625/21, від 12 червня 2019 року у справі №487/10128/14-ц, а також Великою Палатою Верховного суду у постанові від 26 листопада 2019 року у справі №914/3224/16. Тому вважає, що у позові слід було відмовити за спливом позовної давності. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи заявника, колегія суддів дійшла висновку про відхилення апеляційної скарги. Як з`ясовано судом, з 02 травня 2005 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 03 грудня 2019 року розірвано. Рішення суду набрало законної сили 03 січня 2020 року. За час шлюбних відносин ними набуто квартиру АДРЕСА_1 , що підтверджується копією договору купівлі-продажу від 22 травня 2013 року, посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Стафійчук С.Є. Покупцем за цим договором зазначений відповідач, а продавцем ОСОБА_3 . З витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (індексний номер: 3765229) встановлено факт державної реєстрації титульного права власності ОСОБА_2 на спірну квартиру 22 травня 2013 року. Відповідно до копії вантажо-митної декларації UA204010/2019/205411 від 14.02.2019 та відомостей ТСЦ 5641 Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Рівненській області Головного сервісного центру МВС від 30.11.2022 № 31/59з-17-5641-2022 ОСОБА_2 придбано автомобіль марки AUDI, модель А6, номер шасі НОМЕР_1 , об`єм двигуна 2496 см3, колір чорний. При цьому копією договору купівлі-продажу транспортного засобу 7162/20/015234 від 21 липня 2020 року стверджується про продаж ОСОБА_2 спірного автомобіля за ціною у 20 000 гривень. Вважаючи, що внаслідок того, що спірне майно набуто сторонами за час перебування у шлюбі, а тому є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, у червні 2023 року в суд звернулася ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 про його поділ шляхом визнання за нею права власності на частку квартири АДРЕСА_1 та стягнення на її користь із відповідача 77 500 гривень грошової компенсації частини вартості автомобіля, який відчужено без її згоди. Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив із доведеності і обґрунтованості вимог позивача, оскільки за загальним правилом придбане сторонами під час шлюбу майно є їх спільною сумісною власністю, а, отже, може бути поділене між ними. Тобто спільне майно подружжя, за відсутності домовленості між ними, слід ділити порівну, з урахуванням обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, призначення речей, їх фактичного перебування у володінні одного з подружжя та намірів щодо володіння та використання майна кожним з подружжя. Тому майном, яке підлягає поділу між ними з розрахунку по частці за кожним, визнано квартиру АДРЕСА_1 та автомобіль марки Audi, модель А6, номер шасі НОМЕР_1 , об`єм двигуна 2496 см3, колір чорний. Оскільки спірна квартира є неподільною річчю, тому право власності ОСОБА_1 на її частину визнано в ідеальній частці. При цьому з урахуванням факту оплатного відчуження спірного автомобіля за значно нижчою ціною за ринкову та без згоди позивача з відповідача на користь ОСОБА_1 стягнуто 77 500 гривень грошової компенсації за частину вартості цього транспортного засобу. Обставина заниження ціни автомобіля відповідачем підтверджується висновком Приватного підприємства "Оцінка" від 22.02.2023 №01/22/02, де зазначено про середню вартість аналогічного транспортного засобу станом на лютий 2023 року від 140 000 гривень до 155 000 гривень. З такими висновками погоджується і колегія суддів. Згідно зі ст.ст. 60, 61, 70, 63, 65, 66 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об"єктом права спільної сумісної власності подружжя. Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. Подружжя має право домовитися між собою про порядок користування майном, що йому належить на праві спільної сумісної власності. Відповідно до ст.ст. 368, 369, 372, 183 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється. Подільною є річ, яку можна поділити без втрати її цільового призначення. Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення. Приходячи до переконання про залишення апеляційної скарги без задоволення, колегія суддів також бере до уваги висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 29 червня 2021 року у справі №916/2813/18. Так, у випадку, коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі. Норми сімейного права визначають не тільки право спільної власності подружжя на майно, а при його відчуженні й розмір їх часток у цьому майні та презумпцію згоди одного з подружжя на укладання від його імені іншим подружжям договорів про відчуження майна. Повно і правильно з`ясувавши обставини справи та встановивши, що при вирішенні спірних правовідносин до застосування підлягають норми матеріального права, на застосуванні яких наполягала позивач, суд першої інстанції поділив спірне майно, визнавши за ОСОБА_1 право власності на частку квартири АДРЕСА_1 та стягнувши із ОСОБА_2 на її користь 77 500 гривень грошової компенсації як половину вартості частини автомобіля марки Audi, модель А6, номер шасі НОМЕР_1 , об`єм двигуна 2496 см3, колір чорний. Щодо доводів апеляційної скарги про сплив позовної давності, то з ними погодитися не можна. Так, згідно зі ст. 72 СК України позовна давність не застосовується до вимог про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, якщо шлюб між ними не розірвано. До вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності. Норми статей 256, 257, 260, 261 ЦК Українивказують, що позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу. Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. При цьому Верховний Суд у своїй постанові від 21 грудня 2021 року у справі № 758/5454/18 зазначав, що вирішуючи питання про початок перебігу строку позовної давності необхідно виходити не з часу, коли сторони розірвали шлюб, а з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого майнового права, бо саме по собі припинення шлюбу не є свідченням порушення права власності когось із подружжя. Неподання позову про поділ майна, в тому числі до спливу трьох років з дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які б свідчили про заперечення права одного з подружжя на набуте в період шлюбу майно, яке зареєстроване за іншим подружжям, не може свідчити про порушення права такого подружжя. Також постановою Верховного Суду від 26 січня 2022 року у справі № 215/5672/20 зробив висновок, що початок перебігу позовної давності у справах про поділ спільного майна подружжя, шлюб якого розірвано, обчислюється не з дати прийняття постанови державного органу реєстрації актів цивільного стану (статті 106, 107 СК України) чи з дати набрання рішенням суду законної сили (статті 109, 110 СК України), а від дня коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності (частина друга статті 72 СК України), тобто з моменту виникнення спору між ними. При цьому представник відповідача у своїй заяві про застосування позовної давності, а потім і в апеляційній скарзі вказував, що 03 січня 2020 року набрало законної сили рішення суду про розірвання шлюбу між сторонами, який був зареєстрований 02 травня 2005 року. З часу розірвання шлюбу до часу подання позовної заяви про поділ майна минуло більше трьох років, позивач була обізнана про існування спільного майна, яке не поділене між ними, із позовом до суду не зверталась. Між тим, як правильно зауважував суд попередньої інстанції, після розірвання шлюбу сторони продовжували проживати спільно у спірній квартирі. З пропозицією досудового врегулювання спору про поділ спільного майна представник позивача звернулась до відповідача 27 липня 2022 року та повторно 31 жовтня 2022 року. ОСОБА_2 було запропоновано добровільно поділити майно шляхом звернення до нотаріуса для укладення договору або шляхом сплати грошової компенсації, однак він жодних дій щодо врегулювання спору у зазначений у пропозиції строк, а саме 10 листопада 2022 року, не вчинив. Отже, про порушення свого майнового права позивач дізналась після 10 листопада 2022 року. За вирішенням спору представник позивача звернулась до суду 29 червня 2023 року, тобто в межах позовної давності, а тому цей матеріально-правовий строк ОСОБА_1 не пропущено. Тому підстав для застосування наслідків спливу позовної давності і відмову у позові з цих міркувань не встановлено. Цим обставинам суд першої інстанції уже дав детальну і вичерпну оцінку оскаржуваним рішенням, відхиливши аргументи адвоката Домецького О.І. Поготів, доповненим відповідно до Закону України №540-ІХ від 30 березня 2020 року пунктом 21 Прикінцевих положень Сімейного кодексу України передбачалося, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 72, 128, 129, 139цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Відповідною постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651 відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. Отже, станом на день звернення ОСОБА_1 з позовом уже діяли і ще не закінчилися встановлені законодавством карантинні заходи, спрямовані на запобігання поширенню коронавірусної хвороби (СОVID-19). Тобто ця обставина унеможливлює застосування наслідків спливу позовної давності у спорі, про що заявлялося відповідачем. Разом з тим не можуть бути застосованими і висновки Верховного Суду, які висловлені у постановах від 04 липня 2018 року у справі №584/1319/16-ц, від 06 листопада 2019 року у справі №203/304/17, від 06 вересня 2022 року у справі №640/10625/21, від 12 червня 2019 року у справі №487/10128/14-ц, а також Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 листопада 2019 року у справі №914/3224/16, адже спірні правовідносини та права і обов`язки, які були предметом вирішення касаційним судом і Великою Палатою Верховного Суду, відрізняються між собою обставинами справи, правовою природою та характеристиками. Тобто вони не є подібними, а доводи заявника з цього приводу є помилковими. Спростовуються правильністю висновків суду і покликання на хибне застосування норм матеріального права. Перегляд судового рішення у суді апеляційної інстанції забезпечує виконання головного завдання appelatio дати новим судовим розглядом додаткову гарантію справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист. Ця гарантія полягає в тому, що сам факт другого розгляду дозволяє уникнути помилки, що могла виникнути при першому розгляді. Апеляція, по суті, є надання новим судовим розглядом додаткової гарантії справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист. Підставою для залишення оскаржуваного рішення без змін відповідно до ст. 375 ЦПК України є додержання судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при його ухваленні. Крім того, 27 травня 2024 року представником позивача адвокатом Коноваловою А.В. подано заяву про долучення доказів щодо понесених витрат на оплату професійної правничої допомоги у розмірі 5 000 гривень, а саме акту приймання-передачі виконаних робіт та наданих послуг за договором про надання правничої допомоги №14-03-24 від 25 березня 2024 року, платіжної інструкції 0.0.3597039895.1, рахунок-фактуру №8 від 04 квітня 2024 року, договір про надання професійної правничої допомоги №14-03-24 від 25 березня 2024 року. Між тим, з урахуванням правил ст. ст. 133, 137, 141 ЦПК України та принципів пропорційності, співмірності і розумності заявлений розмір правничої допомоги є завищеним, а до стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає 2 000 гривень. Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 адвоката Домецького Олексія Ігоровича залишити без задоволення, а рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 11 грудня 2023 року без змін. Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 2 000 (дві тисячі) гривень у рахунок наданої професійної правничої допомоги. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено: 28.05.2024 Головуючий: С.В. Хилевич Судді: Н.М.Ковальчук С.О.Гордійчук