Постанова 4815 № 569/11749/23

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 28 травня 2024 року м. Рівне Справа № 569/11749/23 Провадження № 22-ц/4815/387/24 Головуючий у Рівненському міському суді Рівненської області : суддя Галінська В.В. Додаткове рішення суду першої інстанції ухвалено об 11 год. 25 хв. 04 січня 2024 року в м. Рівне Рівненської області Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ головуючий: суддя Хилевич С.В. судді: Гордійчук С.О., Ковальчук Н.М., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Домецького Олексія Ігоровича на додаткове рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 04 січня 2024 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного сумісного майна подружжя, в с т а н о в и в: Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 11 грудня 2023 року позов задоволено. Визнано за ОСОБА_2 право власності на частку квартири АДРЕСА_1 . Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 77 500 гривень грошової компенсації, що складає вартість частини транспортного засобу Audi, модель А6, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , та 3 957, 99 гривень судового збору. Постановою Рівненського апеляційного суду від 29 березня 2024 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Домецького О.І. залишено без задоволення, а рішення Рівненського міського суду від 11 грудня 2023 року без змін. 18 грудня 2023 року представник ОСОБА_2 адвокат Коновалова А.В. подала заяву про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, де просила ухвалити додаткове рішення про стягнення із відповідача на користь ОСОБА_2 18 000 гривень відповідних судових витрат. Додатковим рішенням Рівненського міського суду від 04 січня 2024 року заяву задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 5 000 гривень понесених витрат на оплату професійної правничої допомоги. У поданій через свого представника адвоката Домецького О.І. апеляційній скарзі ОСОБА_1 , вважаючи оскаржуване додаткове рішення незаконним і необґрунтованим, що полягало у неправильному застосуванні норм матеріального права та порушенні норм процесуального права, просить його скасувати і відмовити у задоволенні заяви. Обґрунтовуючи її, заявником зазначалося про те, що всупереч вимогам ст. 81 ЦПК України представник позивача не надав суду належні і допустимі докази у спосіб та в порядку, передбаченими Цивільним процесуальним кодексом України. Станом на день ухвалення основного рішення до матеріалів справи не долучено засобів доказування щодо оплати послуг адвоката. Вважає, що для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом і клієнтом, зокрема у разі укладення договору про сплату гонорару. Натомість суд повинен був оцінити витрати, що були компенсовані за рахунок іншої сторони, враховуючи фактично понесені витрати, а також оцінити їх необхідність. Крім того, суд при визначенні суми відшкодування мав би урахувати критерії реальності адвокатських послуг, розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи і фінансового стану обох сторін. Внаслідок цього було порушено положення ст.ст. 133, 137, 141 ЦПК України, залишено без належної уваги ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", рішення Європейського суду з прав людини у справах "EastAlliance Limited проти України", "Ботацці проти Італії", "Іатрідіс проти Греції", Лавентс проти Латвії", висновки Верховного Суду у постановах від 24 січня 2019 року у справі №910/15944/17, від 06 березня 2019 року у справі №922/1136/18, від 03 липня 2019 року у справі №757/20995/15ц, від 22 травня 2018 року у справі №826/8107/16, від 10 липня 2019 року у справі №912/2391/16. Тому присуджений розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги вважав завищеним. При цьому представником позивача не надано підтверджуючих документів узгодженої вартості однієї години роботи адвоката і розміру гонорару, вартісного показника, який брався до уваги при визначенні розміру послуг. Щодо дій з підготовки та подання до суду відзиву на позовну заяву, юридичної і технічної роботи адвоката, то вони не вимагали значного обсягу і складності, адже у справі проведено лише одне судове засідання. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи заявника, колегія суддів дійшла висновку про відхилення апеляційної скарги. Згідно із ст.ст. 1, 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги це домовленість за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договором про надання правової допомоги. Рішення Європейського суду з прав людини від 23 січня 2014 року у справі "EastAlliance Limited проти України" (заява №19336/04, п. 269) вказує, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. 19 лютого 2020 року Великою Палатою Верховного Суду прийнято додаткову постанову у справі №755/9215/15-ц (провадження №14-382цс19), де зазначено, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Разом з тим, чинне цивільне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу. За змістом ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: - розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. - розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом справи. У разі недотримання останніх вимог суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Частиною восьмою ст. 141 ЦПК України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Підсумовуючи, можна зробити висновок, що Цивільним процесуальним кодексом України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1.) їх дійсність; 2.) необхідність; 3.) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Судом попередньої інстанції було з`ясовано, що на підтвердження понесених ОСОБА_2 витрат на професійну правничу допомогу її представником адвокатом Коноваловою А.В. надано копію договору про надання правової допомоги від 16 червня 2022 року №17-6-22, що укладений між ними, розділом 3 якого передбачені вартість послуг і порядок розрахунків, порядок розрахунків. Контрагенти вказаного договору обумовили, що остаточна вартість послуг адвоката може відрізнятися від розрахунку, здійсненого за базовою вартістю, що відображається у акті приймання-передачі виконаних робіт/наданих послуг (пункт 3.3). З акту приймання-передачі виконаних робіт і наданих послуг за договором, що підписаний 17 березня 2023 року адвокатом, вбачається, що ОСОБА_2 надано допомогу у досудовому врегулюванні спору, у т.ч. складання і направлення пропозиції досудового врегулювання спору від 27 липня 2022 року, листа відповідачу від 17 березня 2023 року, в кількості трьох годин вартістю 1 500 гривень, правничу допомогу у підготовці позовної заяви відповідно до договору про надання правової допомоги №17/6-22 від 16 червня 2022 року в кількості п`яти годин вартістю 4 500 гривень, а всього на загальну суму 6 000 гривень. Актом приймання-передачі виконаних робіт та наданих послуг за договором, що підписаний 11 грудня 2023 року адвокатом, підтверджується те, що ОСОБА_2 було надано послуги з правового аналізу змісту та обсягу необхідних доказів, формування доказової бази, у т.ч. здобуття доказів щодо вартості майна, що є предметом спору, у кількості три з половиною години, представництво інтересів клієнта у суді першої інстанції під час розгляду справи (з урахуванням часу на підготовку до розгляду і прибуття до суду; дати розгляду: 07.09.2023, 06.10.2023, 20.11.2023, 11.12.2023). Загальна вартість послуг склала 12 000 гривень. Відповідно до рахунку-фактури №15 від 11 грудня 2023 року у ОСОБА_2 підтверджено зобов`язання зі сплати 13 700 гривень (з урахуванням уже сплачених 4 300 гривень згідно з актом приймання-передачі від 17 березня 2023 року). Між тим, суд попередньої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, оскільки розмір витрат, про стягнення яких просила адвокат, є завищеними стосовно іншої сторони справи. При цьому враховано, що справа розглядалася судом першої інстанції у порядку спрощеного позовного провадження, тобто є справою незначної складності, обсяг наявних у ній матеріалів, який не є значним, підготовка документів у справі не потребувала тривалого часу і великого об`єму аналітичної роботи, а у справі з особистою участю представника позивача відбулося одне судове засідання тривалістю 40 хвилин. Зважаючи на викладене, суд ухвалив оскаржуване додаткове рішення та стягнув з відповідача на користь позивача понесені витрати на оплату професійної правничої допомоги в розмірі 5 000 гривень. Отже, всупереч доводам апеляційної скарги суд попередньої інстанції вирішив питання розподілу понесених відповідачем витрат на правничу допомогу адвоката з урахуванням основних засад цивільного судочинства, в т.ч. пропорційності, співмірності та розумності. Колегія суддів з визначеним судом розміром відшкодування і підставами його зменшення погоджується повністю. Аналізуючи процесуальне законодавство про відшкодування витрат на професійну правову допомогу, Верховний Суд дійшов висновку, що до понесених стороною витрат на професійну правову допомогу відносяться як витрати, які оплачені стороною/третьою особою до моменту заявлення вимоги про їх відшкодування так і ті, які будуть оплачені нею в майбутньому, якщо це відповідає умовам договору. Подібні правові висновки сформульовані Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19, провадження № 61-21442св19, від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц, провадження 61-21197св19, від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18, провадження № 61-44217св18, у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 16 червня 2021 року у справі № 640/4126/19, провадження № 61-14735св20 та ін. Такий підхід простежується і в судових рішеннях Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постановах від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19 та Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 26 червня 2019 року у справі № 813/481/18, провадження № К/9901/13036/19, від 08 вересня 2020 року у справі № 640/10548/19, провадження № К/9901/33762/19, від 29 жовтня 2020 року у справі № 686/5064/20, провадження № К/9901/22452/20. Крім того, підлягає врахуванню практика та рекомендації Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ). У своїй практиці ЄСПЛ керується трьома ключовими принципами під час вирішення питань про відшкодування судових витрат. Звернення про відшкодування таких витрат задовольняються тоді, коли судові витрати, що підтверджено доказами: фактично понесені; необхідні, щоб запобігти порушенню або отримати відшкодування за нього; визначені у розумному розмірі. У Практичних рекомендаціях: вимоги щодо справедливої компенсації (стаття 41 Конвенції), виданих Головою Європейського суду з прав людини відповідно до Правил 32 Регламенту Суду від 28 березня 2007 року, з поправками від 09 червня 2022 року, ЄСПЛ зазначає, що витрати, понесені (як на національному рівні, так і під час розгляду справи в самому Суді) у спробі запобігти порушенню чи з метою отримання компенсації після того, як воно сталося, мають бути фактично понесені. Фактично понесені означає, що «заявник мав сплатити їх або бути зобов`язаним сплатити їх відповідно до юридичного або договірного зобов`язання. Документи, що підтверджують те, що заявник сплатив або зобов`язаний сплатити такі витрати, мають бути надані суду Щодо гонорарів адвокатів, ЄСПЛ вказує, що заявник повинен показати, що гонорари сплачені або тільки будуть сплачені адвокату. Відповідні висновки щодо того, що фактичними витратами на правову допомогу є, в т.ч. витрати, оплата яких буде здійснена в майбутньому. Про це ЄСПЛ зазначав, зокрема, у справі "Теб`єті Мюхафізе Кемійветі та Ісрафілов проти Азербайджану" (заява № 37083/03, пункт 106). Тому аргументи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження. Разом з тим заявником не здійснено будь-якого обґрунтування невідповідності інших послуг встановленим процесуальним законодавством засадам розподілу витрат на правничу допомогу, а саме неконкретизовано, в чому полягає невідповідність характеру та обсягу кожної з наданих послуг, не спростовано належності, допустимості та достовірності відображеної інформації у наданих позивачем доказах, не доведено, чи вчиняв адвокат під час розгляду справи дії, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань тощо. Будь-яких фактів про їхню невідповідність колегією суддів також здобуто не було. Не заслуговують на увагу і посилання про необхідність урахування правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 24 січня 2019 року у справі №910/15944/17, від 06 березня 2019 року у справі №922/1136/18, від 03 липня 2019 року у справі №757/20995/15ц, від 22 травня 2018 року у справі №826/8107/16, від 10 липня 2019 року у справі №912/2391/16, адже стосуються різних правовідносин, а обставини справи, їх правова природа і характеристики також не є подібними. Спонуканням для залишення оскаржуваного додаткового рішення без змін відповідно до ст. 375 ЦПК України є додержання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при його ухваленні. Керуючись ст. 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Домецького Олексія Ігоровича залишити без задоволення, а додаткове рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 04 січня 2024 року без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Головуючий: С.В. Хилевич Судді: Н.М.Ковальчук С.О.Гордійчук