Постанова 4824 № 757/2627/22-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД 03680 м. Київ , вул. Солом`янська, 2-а Номер апеляційного провадження № 22-ц/824/4838/2024 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 лютого 2024 року м. Київ Справа № 757/2627/22-ц Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді-доповідача Ящук Т.І., суддів Кирилюк Г.М., Рейнарт І.М. за участю секретаря судового засідання Кравченко Н.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_2 , та апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», яка подана представником Гайдамащуком Олександром Володимировичем, на рішення Печерського районного суду міста Києва від 14 грудня 2022 року, ухвалене у складі судді Батрин О.В., у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон», Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про визнання договору недійсним, розірвання договорів та стягнення коштів, встановив: У січні 2022 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідачів ТОВ «Фінансова компанія «Фінілон», АТ КБ «Приватбанк», в якому просив: 1. визнати недійсним договір переведення боргу від 17.11.2014 року, укладений між ПАТ КБ «Приватбанк» та ТОВ «Фінансова компанія «Фінілон» в частині переведення боргу за картковими рахунками та за договорами банківських вкладів укладених між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Приватбанк», а саме: - зобов`язання за договором банківського вкладу № SAMDN25000737782325 від 19.09.2013 року «Стандарт на 12 місяців»: сума вкладу 30 602,25 дол. США; - зобов`язання за договором банківського вкладу № SAMDNWFD0070004795600 від 17.09.2013 року «Депозит плюс» (рахунок №26353621252619 ): сума вкладу 7467,88 дол. США; - зобов`язання за рахунком № НОМЕР_1 карта для виплат: грошові кошти у розмірі 122 819,85 грн. - зобов`язання за рахунком № НОМЕР_2 карта для виплат: грошові кошти у розмірі 17 657,36 грн. - зобов`язання за рахунком № НОМЕР_3 карта для виплат: грошові кошти у розмірі 27 061,62 грн. 2. розірвати договори банківського вкладу № SAMDN25000737782325 від 19.09.2013 року, № SAMDNWFD0070004795600 від 17.09.2013 року та стягнути з АТ КБ «Приватбанк» на його користь вклади, відсотки за вкладами та штрафні санкції, а саме: - за договором банківського вкладу № SAMDN25000737782325 від 19.09.2013 року «Стандарт на 12 місяців»: суму вкладу 30 602,25 дол. США, відсотки за користування вкладом у розмірі 26 208,31 дол. США, 3% річних у розмірі 6572,36 дол. США, пеню у розмірі 12 888,16 дол. США, що становить разом 76 271,08 дол. США (за курсом НБУ 27,7 еквівалент 2 112 708,91 грн.); - за договором банківського вкладу № SAMDNWFD0070004795600 від 17.09.2013 року «Депозит плюс»: суму вкладу 7 467,88 дол. США, відсотки за користування вкладом у розмірі 5 871,42 дол. США, 3% річних у розмірі 1603,86 дол. США, пеню у розмірі 3145,10 дол. США, що становить разом 18 088,26 дол. США (за курсом НБУ 27,7 еквівалент 501 044,8 грн.); - за рахунком № НОМЕР_1 карта для виплат: грошові кошти у розмірі 122 819,85 грн., 3% річних у розмірі 26 377,67 грн., інфляційні втрати у розмірі 182 693,31 грн., пеню у розмірі 51 725,66 грн., що разом складає 383 616,49 грн.; - за рахунком № НОМЕР_2 карта для виплат: грошові кошти у розмірі 17 657,36 грн., 3% річних у розмірі 3 792,22 грн., інфляційні втрати у розмірі 26 265,15 грн., пеню у розмірі 7 436,41 грн., що разом складає 55 155,14 грн.; - за рахунком № НОМЕР_3 карта для виплат: грошові кошти у розмірі 27 061,62 грн., 3% річних у розмірі 5811,95 грн., інфляційні втрати у розмірі 40 253,89 грн., пеню у розмірі 11 397,02 грн., що разом складає 84 524,48 грн. Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 14 грудня 2022 року у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з рішенням, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, посилаючись на порушення та неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, що мають значення для справи. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що позов у даній справі надійшов до суду 19.01.2022 року. Станом на сьогоднішній день вже минуло більше ніж рік, як відповідач повідомлений про порушення прав позивача і з невідомих причин не виконує у добровільному порядку позовні вимоги. Також до позовної заяви додавалось звернення до Приватбанку від 23.06.2021 року, де позивач вимагав повернути усі кошти, які знаходяться на рахунках, відкритих у ПАТ «КБ «Приватбанк» на ім`я ОСОБА_1 . Тобто відповідач навмисно уникав та продовжує уникати виконання своїх зобов`язань перед позивачем. Крім того, у судових засіданнях відповідач підтвердив зазначену у позовній заяві позицію банку, а саме: відсутність бажання банку повертати кошти позивачу; підтвердив факт порушення банком умов банківського депозитного договору (банк не нараховує відсотки за депозитом з 2014 року), у відзиві відповідача підтвердив, що банк взагалі незаконно передав грошові кошти позивача третій особі. Вказує, що суд першої інстанції не врахував та проігнорував позицію Великої Палати Верховного Суду, яка у постанові від 12 лютого 2019 року у справі № 914/2649/17. Вказує, що суд першої інстанції проігнорував обставини справи, які свідчать про порушення прав вкладника - позивача: банк без згоди клієнта (позивача) незаконно передав свої зобов`язання (щодо надання банківської послуги) юридичній особі ТОВ ФК «Фінілон», яка не має ні права, ні можливостей здійснювати банківську діяльність (залучати вклади, виплачувати відсотки, обслуговувати депозитний іменний рахунок) 17.11.2014; незаконно без згоди та без відома клієнта перерахував грошові кошти позивача на рахунки ТОВ «ФК «Фінілон»; незаконно заблокував доступ до рахунків позивача та особистого кабінету на сайті Приват24; відповідно до умов депозитних договорів припинив нараховувати відсотки з 2014 року. Суд першої інстанції робить хибний висновок, що позивачем не надано належних доказів подання заяви до відповідача про розірвання договору, зв`язку з чим дійшов до висновку, що у позивача відсутнє будь-яке не визнане або оспорюване право та охоронюваний законом інтерес. Не дивлячись на те, що у судовому засіданні та відзиві представник відповідача зазначив, що грошові кошти повертати позивачу банк не збирається, суд робить висновок, що у позивача відсутнє будь-яке не визнане або оспорюване право та охоронюваний законом інтерес. Таким чином, суд повністю проігнорував факт порушеного права позивача, докази якого містяться у матеріалах справи та порушив ст.4, 263 ЦПК України, ст. 15, 16, 1058, 1061 ЦК України. Станом на сьогоднішній день відповідач не підтвердив розірвання депозитних договорів, грошові кошти, не повернув, отже депозитний договір не закінчив свого строку дії. З урахуванням вищевикладеного позивач звертається до суду та просить стягнути з банку не тільки вклад, а і проценти, нараховані за ставкою відповідно до договору. При вирішенні цієї справи необхідно виходити з того, що зазначений договір до цього часу ще не було розірвано ні судом, ні добровільно його сторонами у відповідності до положень п. 2.2.1.22 Правил. Тому з врахуванням вищезазначених «Умов та правил надання банківських послуг» АТ КБ «Приватбанк» звернення позивача до AT КБ «Приватбанк» з заявою про розірвання депозитних договорів та вимогою сплатити належні грошові кошти разом з нарахованими процентами відповідно до умов зазначеного договору є необхідною, але не достатньою обставиною для того, щоб зазначений договір вважався розірваним добровільно у позасудовому порядку, адже заява позивача була залишена відповідачем без реагування. Звертає увагу на постанови Верховного Суду на аналогічних справах від 20.05.2020 року № 175/2329/18, від 21.05.2020 у справі № 753/17823/16-ц, від 05.19.2020 у справі №753/21865/15-ц, від 11.03.2020 № 440/1331/18, від 26.12.2019 у справі № 201/202/16, від 15.05.2019 у справі № 760/20593/15, від 02 вересня 2019 року у справі № 132/4438/18. Суд першої інстанції не захистив права позивача, застосував формальний підхід та проігнорував обставини та докази, що наявні в матеріалах справи. Не погоджуючись з рішенням у мотивувальній частині, представник АТ КБ «Приватбанк» - Гайдамащук О.В. звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким рішення змінити, виключити з мотивувальної частини рішення висновки суду щодо нікчемності «договору про переведення боргу б/н від 17.11.2014 року», укладеного між ПАТ КБ «Приватбанк» та ТОВ ФК «Фінілон». В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що з огляду на не повне, всебічне з`ясування суті правочину, дійсне волевиявлення його учасників (сторін), а також інших обставин, що мали значення для правильного вирішення спору, суд помилково вказав на нікчемність договору про переведення боргу від 17.11.2014 з посиланням на норми матеріального права (статті 513, 520, 521, 654, 1059 ЦК України), які не містили прямої вказівки на «текстуальну» недійсність (нікчемність) правочину. Посилається на постанову Верховного Суду у справі № 321/1260/19 від 27.04.2022 року, постанову від 28.09.2022 у справі № 530/1995/18. Вказує що на відміну від самостійного (за власною ініціативою) врахування/визначення/встановлення судом під час розгляду справи та надання оцінки наданим сторонами доказам, обставин та/або факту нікчемності правочину - питання недійсності правочину не може вирішуватися судом самостійно (за власною ініціативою) за відсутності відповідної позовної вимоги позивача або відповідної заяви позивача про визнання недійсним повністю чи у певній частині пов`язаного із предметом спору правочину, поданої у порядку вимоги ч.3 ст.264 ЦПК України. Вказує, що сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням. В судовому засіданні представник відповідача АТ КБ «Приватбанк» - Гайдамащук О.В. підтримав подану відповідачем апеляційну скаргу та просив задовольнити, у задоволенні апеляційної скарги позивача просив відмовити, звертаючи також увагу, що наявні підстави для закриття провадження у справі, оскільки спір між цими ж сторонами вже було вирішено іншим судом. Позивач ОСОБА_1 , представник - Тарасова-Патрай К.А. та представник відповідача ТОВ ФК «Фінілон» в судові засідання неодноразово не з`явились, про дату час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, тому апеляційним судом визнано за можливе відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України розглянути справу за їх відсутності. Заслухавши доповідь судді-доповідача, з`ясувавши обставини справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційні скарги позивача та відповідача підлягають частковому задоволенню виходячи з наступного. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ПАТ КБ «Приватбанк» було укладено ряд договорів банківського вкладу: -договір № SAMDN25000737782325 від 19.09.2013 року «Стандарт на 12 місяців» на суму 30 000 доларів США з процентною ставкою 8 % річних, строком на 366 днів до 19.09.2014 року включно (а.с. 7); -договір № SAMDNWFD0070004795600 від 17.09.2013 року «Депозит плюс»: на суму 7 330,00 доларів США, з процентною ставкою 7,5 % річних, строком на 366 днів до 17.09.2014 року включно (а.с. 9). Крім того, відповідно до копії довідки про банківські операції ОСОБА_1 , виданої АТ КБ «Приватбанк» від 26.03.2014 року №1356784 (а.с. 12), позивач також мав відкриті рахунки (картки для виплат) у АТ КБ «Приватбанк» на яких розміщені кошти, а саме: - рахунок № НОМЕР_1 карта для виплат із сумою вкладу 122 819,85 грн.; - рахунок № НОМЕР_2 карта для виплат із сумою вкладу 17 657,36 грн.; - рахунок № НОМЕР_3 карта для виплат із сумою вкладу 27 061,62 грн. Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28.02.2017 у справі № 201/11038/16-ц було відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ПАТ КБ «Приватбанк» про виплату коштів за депозитними договорами від 17.09.2013 року № SAMDNWFD00070004795600 на суму 7330 доларів США, та 19.09.2013 № SAMDN25000737782325 на суму 30 000 доларів США, всього на загальну суму 37 330 доларів США, відсотків за користування грошовими коштами, пенсії по картковому рахунку № НОМЕР_4 у розмірі 12 655,95 грн. та моральної шкоди у розмірі 100 000 грн. ( а.с. 102-105, т. 1) Відмовляючи у задоволенні позовних вимог у вказаній справі, суд виходив з того, що позивачем не надано оригіналів договорів та квитанції про внесення грошових коштів на депозитний рахунок. Позивачем також не надано належних та допустимих доказів, які підтверджували у встановленому законом порядку розмір депозитного вкладу на теперішній час, або його залишок в разі зняття коштів з вкладу та розмір нарахованих відсотків, а відповідачем не підтверджені та не спростовані відомості вказані у позові оскільки територія АР Крим визначена як тимчасово окупована територія, та відокремлені підрозділи ПАТ КБ «Приватбанк», що розташовані на окупованій території, позбавлені можливості належним чином здійснювати банківську діяльність, а також обслуговувати договори банківських вкладів та рахунків, у зв`язку з чим відповідач не має доступу до договорів клієнтів, платіжних документів. Позивачем також не надано відповідних належних і допустимих доказів про укладення договору про відкриття рахунку для перерахування пенсії на картку для виплат «Універсал» № НОМЕР_4 . Разом з тим, у даній справі представником АТ КБ «Приватбанк» було надано належним чином посвідчений витяг з електронного додатку № 1 до договору про переведення боргу від 17.11.2014 р., який містить розмір боргу за депозитними договорами, зокрема, за договором № SAMDN25000737782325 від 19.09.2013 року розмір грошових коштів, з урахуванням відсотків, які підлягають до виплати становить 31 141,81 доларів США та 190,32 доларів США; за договором № SAMDNWFD0070004795600 від 17.09.2013 року розмір грошових коштів, з урахуванням відсотків, які підлягають до виплати становить 7594,38 доларів США та 43,50 доларів США; за картковим рахунком № НОМЕР_4 розмір грошових коштів, з урахуванням відсотків, які підлягають до виплати становить 12 655,95 грн. З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що встановлені обставини у справі № 201/11038/16-ц не можуть вважатися преюдиційними при розгляді справи № 757/2627/22-ц, оскільки Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська не було досліджено доказів, які містяться в матеріалах справи, яка перебуває на розгляді, зокрема витягу з електронного додатку № 1 до договору про переведення боргу від 17.11.2014 р. Тому суд вважав доведеним, що між сторонами було укладено договори банківського вкладу № SAMDN25000737782325 від 19.09.2013 року та № SAMDNWFD0070004795600 від 17.09.2013 року, а також відкрито картковий рахунок № НОМЕР_4 . Крім того, відповідачем не заперечується факт відкриття на ім`я позивача карткових рахунків № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 , що підтверджується наданими виписками про рух коштів по вказаних рахунках (а.с. 87, 88-92, т.1). Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано будь-яких належних доказів на підтвердження факту отримання банком заяви позивача про розірвання депозитних договорів та повернення банківських вкладів. При цьому, матеріали справи не містять доказів звернення позивача до відповідача 2 із вимогою про повернення грошових коштів, які знаходяться (згідно доводів позивача) на карткових рахунках № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 , № НОМЕР_3 . Крім того, матеріали справи не містять відмови відповідача щодо повернення грошових коштів. Оскільки позивачем не надано належних доказів подання заяви до відповідача про розірвання договору, суд приходить до висновку, що у позивача відсутнє будь-яке не визнане або оспорюване право та охоронюваний законом інтерес. Тому суд вважав, що позовні вимоги в частині розірвання договорів та стягнення грошових коштів за договорами є передчасними, необґрунтованими і не підлягають задоволенню. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору переведення боргу від 17.11.2014 року, укладеного між ПАТ КБ «Приватбанк» та ТОВ «Фінансова компанія «Фінілон» в частині переведення боргу за картковими рахунками та за договорами банківських вкладів укладених між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Приватбанк», суд першої інстанції виходив з того, що договір про переведення боргу від 17.11.2014 року, укладений між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ТОВ ФК «Фінілон» без участі кредитора ОСОБА_1 , а також відсутня письмова згода ОСОБА_1 на його укладення, тому указаний договір в силу положень ст. ст. 513, 520, 521, 1059 ЦК є нікчемним і в силу положень ст. ст. 215, 216, 236 ЦК України не породжує юридичних наслідків. Тому для належного та ефективного захисту прав позивача з врахуванням позиції Великої Палати Верховного Суду викладеної в постанові від 04 червня 2019 року не має необхідності окремо визнавати недійсним Договір про переведення боргу б/н від 17 листопада 2014 року, який є нікчемним. Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції , оскільки судом першої інстанції не було встановлено у повному обсязі обставини, що мають значення для вирішення справи, висновки суду не відповідають обставинам справи та нормам матеріального права, виходячи з наступного Статтею 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначено, що вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору; клієнт банку - будь-яка фізична чи юридична особа, що користується послугами банку. Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно з частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 ЦК України). Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. Згідно з частиною першою статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. Договір банківського вкладу є реальним, оплатним договором і вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошової суми (вкладу). Відповідно до частини першої статті 1059 ЦК України договір банківського вкладу укладається в письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. Згідно із пунктом 2.4 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 03 грудня 2003 року № 516, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 грудня 2003 року за № 1256/8577, за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від іншої сторони (вкладника) або для неї суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові цю суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, установлених договором. Частиною першою статті 1060 ЦК України передбачено, що договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). За частиною другою статті 1060 ЦК України банк зобов`язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім випадків, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором. Відповідно до пункту 1.2 вищевказаного Положення договір банківського вкладу (депозиту) укладається на умовах видачі вкладу (депозиту) на першу вимогу (вклад (депозит) на вимогу) або на умовах повернення вкладу (депозиту) зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад (депозит). У пунктах 52, 53 рішення Європейського суду з прав людини від 29 січня 2013 року у справі «Золотас проти Греції» Суд зазначає, що на підставі статті 830 Цивільного кодексу, якщо особа, яка кладе суму грошей у банк, передає йому право користування нею, то банк має її зберігати і, якщо він використовує її на власну користь, повернути вкладнику еквівалентну суму за умовами угоди. Отже, власник рахунку може добросовісно очікувати, аби вклад до банку перебував у безпеці, особливо якщо він помічає, що на його рахунок нараховуються відсотки. Закономірно, він очікуватиме, що йому повідомлять про ситуацію, яка загрожуватиме стабільності угоди, яку він уклав з банком, і його фінансовим інтересам, аби він міг заздалегідь вжити заходів з метою дотримання законів і збереження свого права власності. Подібні довірчі стосунки невід`ємні для банківських операцій і пов`язаним з ними правом. Суд водночас нагадує, що принцип правової певності притаманний усій сукупності статей Конвенції і є одним з основоположних елементів правової держави. Як встановлено з матеріалів справи, внесення грошових коштів позивачем ОСОБА_1 підтверджується договорами : - № SAMDN25000737782325 від 19.09.2013 року «Стандарт на 12 місяців» на суму 30 000 доларів США з процентною ставкою 8 % річних, строком на 366 днів до 19.09.2014 року включно (а.с. 7, 1); -договір № SAMDNWFD0070004795600 від 17.09.2013 року «Депозит плюс»: на суму 7 330,00 доларів США, з процентною ставкою 7,5 % річних, строком на 366 днів до 17.09.2014 року включно (а.с. 9, т.1). Крім того, відповідно до копії довідки про банківські операції ОСОБА_1 для заповнення декларації за 2013 рік, виданої АТ КБ «Приватбанк» від 26.03.2014 року №1356784 (а.с. 12), позивач також мав відкриті рахунки (картки для виплат) у АТ КБ «Приватбанк» на яких були розміщені кошти, а саме: - рахунок № НОМЕР_1 карта для виплат із сумою вкладу 122 819,85 грн.; - рахунок № НОМЕР_2 карта для виплат із сумою вкладу 17 657,36 грн.; - рахунок № НОМЕР_3 карта для виплат із сумою вкладу 27 061,62 грн. Також факт укладення позивачем договорів банківського вкладу (депозитних договорів) підтверджено витягом з електронного додатку до договору про переведення боргу від 17 листопада 2014 року, який 21 червня 2022 року було засвідчено печаткою АТ «КБ «Приватбанк» та підписом головного бухгалтера АТ «КБ «Приватбанк» Ярмоленко В. В., що за своїм юридичним змістом фактично є формою банківської виписки (довідки) по банківських договорах позивача, які є предметом розгляду ( а.с. 100, т. 1) Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18 квітня 2023 року у справі № 199/3152/20, суд дійшов обґрунтованого висновку, що факт укладення вказаних депозитних договорів підтверджується Витягом з електронного додатка до договору про переведення боргу б/н від 17 листопада 2014 року, що за своїм юридичним змістом фактично є формою банківської виписки (довідки) за всіма банківськими договорами позивача, що є предметом розгляду. Відповідно до вказаного витягу з електронного додатку № 1 до договору про переведення боргу від 17.11.2014 р., зазначено розмір боргу за депозитними договорами, укладеними з ОСОБА_1 , а саме: - за договором № SAMDN25000737782325 від 19.09.2013 року розмір грошових коштів, з урахуванням відсотків, які підлягають до виплати становить 31 141,81 доларів США та 190,32 доларів США; - за договором № SAMDNWFD0070004795600 від 17.09.2013 року розмір грошових коштів, з урахуванням відсотків, які підлягають до виплати становить 7594,38 доларів США та 43,50 доларів США; - за картковим рахунком № НОМЕР_4 розмір грошових коштів, з урахуванням відсотків, які підлягають до виплати становить 12 655,95 грн. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору переведення боргу від 17.11.2014 року, суд першої інстанції виходив з того, що договір про переведення боргу від 17.11.2014 року, укладений між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ТОВ ФК «Фінілон» без участі кредитора ОСОБА_1 , а також відсутності письмової згоди ОСОБА_1 на його укладення, в силу положень ст. ст. 513, 520, 521, 1059 ЦК є нікчемним, а тому не потребує визнання його недійсним. Проте колегія суддів з вказаними висновками не погоджується, виходячи з наступного. Як зазначив Верховний Суд у постанові від 27 квітня 2022 року у справі № 321/1260/19 про стягнення з АТ КБ «Приватбанк» коштів за депозитними договорами, третя особа - ТОВ ФК «Фінілон», у приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ. Усталеним в судовій практиці та цивілістичній доктрині є поділ недійсних правочинів на нікчемні та оспорювані. В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного. Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним. Натомість нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків. Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 січня 2022 року в справі № 757/34314/18-ц (провадження № 61-7121св21) зазначено, що: «доводи касаційної скарги про те, що АТ КБ «ПриватБанк» є неналежним відповідачем у справі, оскільки 17 листопада 2014 року між ним та ТОВ «ФК «Фінілон» укладений договір, за умовами якого товариство стало боржником за договором банківського вкладу, є безпідставними, оскільки відповідно до статті 520 ЦК України боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом. Банк не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 надала згоду на переведення боргу на ТОВ «ФК «Фінілон», а тому саме АТ КБ «ПриватБанк» є боржником за договором банківського вкладу та належним відповідачем у справі, що узгоджується із висновками, викладеними у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 20 січня 2021 року у справі № 729/887/19 (провадження 61-14093св20), від 20 жовтня 2021 року у справі № 201/8704/19 (провадження № 61-16655ск21) та від 17 листопада 2021 року у справі № 755/17323/19 (провадження № 61-436св21) у подібних правовідносинах». Боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом (стаття 520 ЦК України). Законодавець встановлює обмеження на заміну боржника у зобов`язанні поза волею кредитора. Такий підхід має на меті убезпечити кредитора від непередбачуваного та неочікуваного ризику невиконання зобов`язання внаслідок заміни особи боржника. Необхідність отримання згоди кредитора на переведення боргу зумовлена тим, що особа боржника завжди має істотне значення для кредитора. При вступі в договірні відносини, кредитор розраховував на отримання виконання з огляду на якості конкретного боржника (здатність виконати обов`язок, платоспроможність, наявність у боржника майна тощо). Як свідчить тлумачення статей 520, 521 ЦК України при заміні боржника первісний боржник вибуває із зобов`язання і замінюється новим боржником. Для породження переведенням боргу правових наслідків необхідним є існування двох складових: по-перше, вчинення договору (двостороннього правочину) між новим та первісним боржниками, причому такий правочин має вчинятися у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання; по-друге, надання кредитором згоди на переведення боргу. Відсутність згоди кредитора на переведення боргу не зумовлює нікчемності договору про переведення боргу між новим та первісним боржниками. Відсутність згоди кредитора на переведення боргу свідчить, що договір про переведення боргу між новим та первісним боржниками не породив правових наслідків для кредитора, тобто не відбулося переведення боргу.» У даній справі суд першої інстанції не звернув увагу, що нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Відсутність згоди кредитора на переведення боргу не зумовлює нікчемності договору про переведення боргу між новим та первісним боржниками; Відсутність згоди кредитора на переведення боргу свідчить, що договір про переведення боргу між новим та первісним боржниками не породив правових наслідків для кредитора, тобто не відбулося переведення боргу. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 квітня 2023 року у справі № 199/3152/20 погодилась з висновками судів попередніх інстанції про те, що оскільки позивачі (вкладники) не надавали згоду на переведення боргу від АТ «КБ «ПриватБанк» до ТОВ «ФК «Фінілон» за договорами депозитних вкладів відповідно до статті 520 ЦК України, договір про переведення боргу від 17 листопада 2014 року, укладений між банком та ТОВ «ФК «Фінілон» шляхом використання принципу мовчазної згоди вкладників банку, не створює правових наслідків для позивачів. За таких обставин колегія суддів погоджується із доводами представника банку про те, що суд першої інстанції необґрунтовано констатував нікчемність договору переведення боргу від 17 листопада 2014 року. У постанові Верховного Суду від 28 вересня 2022 року у справі № 530/1995/18 (провадження № 61-697св21) зазначено, що оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину . Разом з тим, враховуючи, що договір про переведення боргу від 17 листопада 2014 року, укладений між АТ КБ «Приватбанк» та ТОВ «ФК «Фінілон» шляхом використання принципу мовчазної згоди вкладника банку, не створює правових наслідків для позивача ОСОБА_1 , то правових підстав для задоволення позову про визнання такого договору недійсним також не встановлено. Отже, АТ КБ «ПриватБанк», визнавши внесення грошей на депозитний рахунок та не повертаючи кошти, які належать на праві власності позивачу, порушив положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статтю 1 Першого Протоколу до Конвенції, згідно якої кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Пунктом 9 договору № SAMDN25000737782325 від 19.09.2013 року, який є аналогічним п. 9 договору № SAMDNWFD0070004795600 від 17.09.2013 року, сторони передбачили право достроково розiрвати договiр, повiдомивши про це iншу сторону за два банкiвських днi до дати розiрвання договору. Як вбачається з копії заяви ОСОБА_1 від 16 травня 2014 року, він звернувся до банку із заявою про розірвання договорів банківського вкладу, повернення вкладів та нарахованих процентів. У вказаній заяві ОСОБА_1 наголошував, що просить достроково розірвати 2 депозитні договори від 17.09.2013 року на суму 7330 доларів США та від 19.09.2013 року на суму 30 000 доларів США та просив повернути йому всі кошти, розміщені на депозитних рахунках. У відповідь на вказану заяву 16 червня 2014 року банк надав відповідь за № 20.1.0.0.0/7-20140616/1314 про те, що ПАТ КБ «Приватбанк» вимушений припинити свою діяльність на території АР Крим і міста Севастополя, відповідно до вимог Постанови НБУ від 06.02.2014 року № 260, а також вказував, що всю відповідальність за неповернення коштів має нести держава, що здійснює окупацію ( а.с. 14, т. 1). 10 вересня 2014 року ОСОБА_1 повторно звернувся з заявою до голови правління АТ КБ «Приватбанк» про те, що не бажає продовжувати дію депозитних договорів та просив повідомити про дату та місце одержання усієї суми коштів та нарахованих відсотків банківською установою ( а.с. 15, т. 1) У відповідь на вказане звернення 01 жовтня 2014 року представник банку повідомив, що банк не може гарантувати наявність усієї необхідної суми у відділеннях на день звернення, уточнювати наявність валюти необхідно безпосередньо у відділенні банку ( а.с. 16, т. 1). У 2016 році ОСОБА_1 звернувся до Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська з позовом до відповідача ПАТ КБ «Приватбанк» про виплату коштів за депозитними договорами від 17.09.2013 року № SAMDNWFD00070004795600 на суму 7330 доларів США, та 19.09.2013 № SAMDN25000737782325 на суму 30 000 доларів США, всього на загальну суму 37 330 доларів США, відсотків за користування грошовими коштами, пенсії по картковому рахунку № НОМЕР_4 у розмірі 12 655,95 грн. та моральної шкоди у розмірі 100 000 грн. Проте рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28.02.2017 у справі № 201/11038/16-ц було відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 22 липня 2021 року ОСОБА_1 звернувся з заявою до Національного банку України про надання інформації щодо укладення договору АТ КБ «Приватбанк» та ТОВ ФК «Фінілон», а також , чи передавався банком борг за картковими рахунками та за договорами банківського вкладу, укладеними з ОСОБА_1 ( а.с. 19 - 20, т.1). У відповідь на вказану заяву Національний банк України повідомив ОСОБА_1 про те, що дійсно між АТ КБ «Приватбанк» та ТОВ ФК «Фінілон» було укладено договір про переведення боргу, а тому з відповідними претензіями ОСОБА_1 має звертатись до фінансової компанії ( а.с. 21-22, т. 1). З даним позовом до суду ОСОБА_1 звернувся 19 січня 2022 року . 27.07.2022 року від представника відповідача до суду першої інстанції надійшов відзив на позов, у якому він просить відмовити в задоволенні позову, посилаючись на те, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявності його порушеного права діями АТ КБ «Приватбанк». Представник відповідача вважає, що АТ КБ «Приватбанк» є неналежним відповідачем у справі, оскільки ТОВ «ФК «Фінілон» на підставі договору про переведення боргу від 17.11.2014 року замість АТ КБ «Приватбанк» стало боржником за депозитними договорами, укладеними між позивачем та АТ КБ «Приватбанк», які є предметом спору, а тому ТОВ «ФК «Фінілон» несе відповідальність перед позивачем за неповернення вкладів. Разом з тим, як на підставу для відмови у позові банк вказує на те, що позивачем не надано доказів відмови Банку у поверненні коштів позивачу, що свідчить про передчасність позову та відсутність будь-яких порушених прав позивача, що є, на думку відповідача, самостійною підставою для відмови у позову. З викладеного вбачається, що АТ КБ «Приватбанк» не визнає права позивача ОСОБА_1 на повернення належних йому сум вкладів та із взаємовиключних підстав заперечує проти виплати позивачу суми вкладів та нарахованих процентів. Згідно із частиною першою, третьою статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу. Відповідно до частини першої статті 1059 ЦК України договір банківського вкладу укладається в письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. Банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав (стаття 1061 ЦК України). У відповідності до частини першої статті 1074 ЦК України обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на рахунку, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов`язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму та фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення, передбачених законом. Банк не має права встановлювати заборону на встановлення обтяження, але може встановлювати розумну винагороду. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України). У відповідності до ч. 1, 2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України). Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 лютого 2019 року у справі № 914/2649/17 (провадження № 12-216гс18) висловила правову позицію, що те, що сторона спору не скористалася процедурою його позасудового врегулювання, не позбавляє її права реалізувати своє суб`єктивне право на вирішення існуючого конфлікту у суді. Право особи на звернення до суду у передбаченому законом випадку відповідає статті 16 ЦК України, способам, передбаченим нею та не може ставитися в залежність від поінформованості про позицію іншої сторони чи волевиявлення іншої сторони. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у подібній справі № 757/38720/14-ц у постанові від 13 травня 2021 року зазначив про наступне:"...встановивши факт укладення між ОСОБА_1 і банком договорів банківського вкладу, проведення операцій по відкритих рахунках, суд апеляційної інстанції не врахував, що позивачка звернулась до суду за захистом порушеного права у зв`язку з блокуванням банком її рахунків, відкритих на підставі договорів банківських вкладів, та неможливістю користування грошовими коштами, які розміщені на цих рахунках, зокрема відмовою банку від переведення депозитів з АР Крим до м. Києва. Суд апеляційної інстанції залишив поза увагою, що банк заперечував з різних підстав проти позову, зокрема зазначав, що у зв`язку з переведенням боргу за вказаними договорами банківських вкладів А Т КБ «ПриватБанк» не несе зобов'язань за такими договорами. Суд апеляційної інстанції, зазначивши про передчасність заявлених позовних вимог, розглянув справу, яка тривалий час перебувала на розгляді в суді, формально, не звернув увагу на те, що право позивачки залишилось незахищеним, а застосування позасудової процедури розірвання договорів банківських вкладів у відповідності до умов цих договорів призведе лише до повторного звернення позивачки до суду, невиправдано тривалого вирішення спору по суті, отже дійшов неправильного висновку про відмову у задоволенні позову з формальних підстав.» Таким чином, враховуючи, що 16 травня 2014 року позивач ОСОБА_1 звертався з заявою до відповідача АТ КБ «Приватбанк» про розірвання договорів вкладів, та у відповідь отримав відмову банку від 16 червня 2014 року , в подальшому неодноразово звертався до банку з письмовими зверненнями та у 2016 році - з позовом, у задоволенні якого було відмовлено, а 19 січня 2022 року - з даним позовом до суду, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про передчасність заявлених позовних вимог та відсутність у позивача невизнаного або оспорюваного права та охоронюваного законом інтересу, оскільки суд не врахував, що перед зверненням до суду позивач звертався з заявою до банку про розірвання договорів вкладів, що 19 січня 2022 року позивач звернувся до суду за захистом порушеного права у зв`язку з блокуванням банком його рахунків, відкритих на підставі договорів банківських вкладів, та неможливістю користування грошовими коштами, які розміщені на цих рахунках, а також, виходячи із суті заперечень представників відповідача проти позову, фактичною відмовою банку у поверненні грошових коштів. В постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20) зроблено висновок, що «після розірвання договорів їх умови припиняють діяти і правове регулювання відносин між сторонами здійснюється на законодавчих, а не договірних підставах, оскільки розірвання договорів у контексті статей 598 та 651 ЦК України є підставою для припинення зобов`язання. Однак при вирішенні спору судами не враховано, що виплата передбачених пунктом 1 договорів та встановлених статтями 1061, 1070 ЦК України процентів поширюється лише на період дій договорів вкладу та після припинення таких договорів вказані проценти не нараховуються». Відповідно до постанов Верховного Суду від 27 квітня 2022 року у справі № 321/1260/19, від 10 травня 2023 року у справі № 522/5513/19, вимога позивача повернути вклад відповідає нормі частини третьої статті 651 ЦК України, згідно з якою у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним. Договір банківського рахунка розривається за заявою клієнта у будь-який час (частина перша статті 1075 ЦК України). У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим (частина третя статті 651 ЦК України). Відповідно до частини другої статті 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються. Як вбачається зі змісту депозитних договорів, укладених ОСОБА_1 17 вересня 2013 року та 19 вересня 2013 року, пунктом 9 передбачено, що у вкладника є право достроково розірвати договір, повідомивши про це банк за два банківських дні до дня розірвання договору. Саме на цей пункт 9 договорів посилався ОСОБА_1 , звертаючись із претензією до голови правління ПАТ КБ «Приватбанк» 16 травня 2014 року про дострокове розірвання депозитних договорів ( а.с. 13, т. 1). У відповіді на ім`я ОСОБА_1 від 16 червня 2014 року ПАТ КБ «Приватбанк» посилався на неможливість повернути депозитні кошти з огляду на окупацію АР Крим та припинення діяльності банку на території АР Крим. Таким чином, матеріалами справи доведено, що позивач звертався з заявою про розірвання договорів банківських вкладів 16 травня 2014 року, про що він наголошує також у позовній заяві ( а.с. 2, т.1), отже, договори банківського вкладу, укладені ОСОБА_1 , вважаються розірваними через два банківських дні, тобто з 20 травня 2014 року. З огляду на викладене, підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про розірвання договорів банківських вкладів суд апеляційної інстанції не вбачає, адже договори банківського вкладу є розірваними з 20 травня 2014 року. З матеріалів вбачається, що позивач не надавав згоду на заміну боржника АТ КБ «ПриватБанк» на ТОВ «ФК «Фінілон», в зв`язку із чим доводи представника банку про те, що відповідач не є стороною за договорами банківського вкладу, укладеними ОСОБА_1 є безпідставними. Оскільки стороною укладених договорів банківського вкладу є ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», то згідно зі статтями 526, 631, 651, 653, 1058, 1075 ЦК України зобов`язання за договором має виконувати саме АТ КБ «ПриватБанк» як юридична особа. Ліквідація філій або припинення у будь-який спосіб їх діяльності не звільняє відповідача від виконання обов`язків за укладеними і дійсними договорами. Перевіряючи доводи апеляційної скарги позивача в частині розміру внесених вкладів за вищевказаними договорами, апеляційним судом встановлено наступне. Заявляючи позовні вимоги про стягнення з АТ КБ «Приватбанк» коштів за рахунком № НОМЕР_1 карта для виплат: грошові кошти у розмірі 122 819,85 грн., 3% річних у розмірі 26 377,67 грн., інфляційні втрати у розмірі 182 693,31 грн., пеню у розмірі 51 725,66 грн., що разом складає 383 616,49 грн.; а також за рахунком № НОМЕР_2 карта для виплат: грошові кошти у розмірі 17 657,36 грн., 3% річних у розмірі 3 792,22 грн., інфляційні втрати у розмірі 26 265,15 грн., пеню у розмірі 7 436,41 грн., що разом складає 55 155,14 грн., позивач ОСОБА_1 посилається на довідку про банківські операції, що була сформована банком 26.03.2014 року з метою заповнення декларації ОСОБА_1 за 2013 рік. Разом з тим, зі змісту вказаної довідки вбачається, що суми коштів, які позивач просить стягнути ( 122 819 грн. 85 коп. та 17 657 грн. 36 коп.), - це кошти, що були внесені позивачем на банківські рахунки протягом 2013 року, а станом на 31 грудня 2013 року залишок коштів на цих рахунках становив відповідно 0,18 грн. та 0,0 грн., про що безпосередньо зазначено у довідці у стовпчику «залишок на 31 грудня» ( а.с. 12, т.1 ). Інших доказів тих обставин, що на вказаних рахунках станом на час пред`явлення даного позову були наявні будь-які грошові кошти, позивачем не надано. Як вбачається з виписки з банківського рахунку за карткою № НОМЕР_5 на ім`я ОСОБА_1 за період з 01 січня 2013 року по 16 червня 2022 року, загальна сума внесених коштів на рахунок становить 122 819 грн. 85 коп., що надходили на вказаний рахунок як заробітна плата позивача, та періодично були зняті позивачем у банкоматах міста Севастополя. Після зняття 17 вересня 2013 року коштів у сумі 60 010 грн. залишок на рахунку становив 0,18 грн., які були списані банком як комісія за обслуговування неактивного рахунку 03.01.2014 року. У зв`язку з викладеним залишок коштів на вказаному рахунку становить 0,0 грн. ( а.с. 88 - 92, т. 1). Як вбачається з виписки з банківського рахунку № НОМЕР_6 на ім`я ОСОБА_1 за період з 01.01.2013 року по 16.06.2022 року, на вказаний рахунок надходили пенсійні виплати позивачу, загальна сума яких у 2013 році склала 17 695 грн. 19 коп. Вказані кошти також були зняті готівкою в банкоматах м. Севастополя 17 та 18 квітня 2013 року, залишок суми становив 55 грн. 19 коп., який 07 травня 2013 року був переведений позивачем на інший рахунок у Приватбанку, у зв`язку з чим залишок коштів на вказаному рахунку становить 0,0 грн. ( а.с. 87, т. 1). Враховуючи викладене, колегія суддів вважає зазначені позовні вимоги позивача ОСОБА_1 безпідставними, оскільки вони не доведені належними та допустимими доказами, а надана самим позивачем довідка для заповнення декларації за 2013 рік та надані відповідачем банківські виписки підтверджують відсутність коштів на вказаних карткових рахунках. Щодо інших позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення коштів: - за договором банківського вкладу № SAMDN25000737782325 від 19.09.2013 року «Стандарт на 12 місяців»: суму вкладу 30 602,25 доларів США, відсотки за користування вкладом у розмірі 26 208,31 доларів США, 3% річних у розмірі 6572,36 доларів США, пеню у розмірі 12 888,16 доларів США, що становить разом 76 271,08 доларів США (за курсом НБУ 27,7 еквівалент 2 112 708,91 грн.); - за договором банківського вкладу № SAMDNWFD0070004795600 від 17.09.2013 року «Депозит плюс»: суму вкладу 7467,88 доларів США, відсотки за користування вкладом у розмірі 5871,42 доларів США, 3% річних у розмірі 1603,86 доларів США, пеню у розмірі 3145,10 доларів США, що становить разом 18 088,26 доларів США (за курсом НБУ 27,7 еквівалент 501 044,8 грн.); - за рахунком № НОМЕР_3 карта для виплат: грошові кошти у розмірі 27 061,62 грн., 3% річних у розмірі 5811,95 грн., інфляційні втрати у розмірі 40 253,89 грн., пеню у розмірі 11 397,02 грн., що разом складає 84 524,48 грн., колегія суддів дійшла висновку, що вказані вимоги підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне. Як підтверджено витягом з електронного додатку № 1 до договору про переведення боргу від 17.11.2014 р., копіями договорів банківського вкладу та копіями квитанцій про внесення коштів на депозитні рахунки, суми вкладів ОСОБА_1 становлять: - за договором № SAMDN25000737782325 від 19.09.2013 року - 30 000 доларів США; - за договором № SAMDNWFD0070004795600 від 17.09.2013 року - 7330 доларів США - за картковим рахунком № НОМЕР_4 розмір грошових коштів, з урахуванням відсотків, які підлягають до виплати, становить 12 655,95 грн. Отже, встановивши факт укладення між сторонами договорів банківського вкладу, внесення грошових коштів у вказаному розмірі та враховуючи те, що не повертаючи кошти за вимогою вкладника, банк не виконав належним чином покладених на нього зобов`язань та позбавив вкладника права користуватись належним йому майном, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача вищевказаних сум вкладів за вказаними договорами, а також процентів за період з дня укладення договорів вкладу і до їх розірвання за заявою вкладника (позивача). Відповідно до ст. 1061 ЦК України, банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 жовтня 2022 року у справі № 757/50728/17-ц (провадження № 61-9237св20) зазначено, що «строковий договір банківського вкладу покладає на банк обов`язок прийняти від вкладника суму коштів, нарахувати на неї проценти та повернути ці кошти з процентами зі спливом встановленого договором строку. Закінчення строку дії договору банківського вкладу не звільняє банк від обов`язку повернути (видати) кошти вкладникові. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20) зроблено висновок про те, що після розірвання договорів їх умови припиняють діяти і правове регулювання відносин між сторонами здійснюється на законодавчих, а не договірних підставах, оскільки розірвання договорів у контексті статей 598 та 651 ЦК України є підставою для припинення зобов`язання. Однак при вирішенні спору судами не враховано, що виплата передбачених пунктом 1 договорів та встановлених статтями 1061, 1070 ЦК України процентів поширюється лише на період дії договорів вкладу та після припинення таких договорів вказані проценти не нараховуються. Після розірвання договорів банківського вкладу за судовим рішенням проценти не виплачуються, оскільки договірні зобов`язання, у тому числі і з виплати процентів, припиняються. Тому положення статті 1070 ЦК України до правовідносин, які виникли після рішення суду, яким припинено договори вкладу, не застосовуються» У постанові Верховного Суду від 20 липня 2022 року у справі № 132/4437/18 зазначено, що у справі, яка переглядається: - у пункті 16 договору від 12 березня 2010 року № SAMDN01000709783980 (вклад «Депозит VIP») сторони домовилися, що «сторони мають право достроково розірвати цей договір, повідомивши про це іншу сторону за два банківських дні до дати розірвання договору»; - суд першої інстанції встановив, що вимога щодо розблокування депозитних рахунків та повернення суми вкладів і нарахованих відсотків, тобто вимога щодо розірвання договору, була заявлена позивачем у претензії від 14 лютого 2015 року, яку банк отримав 24 лютого 2015 року; - правильним є висновок судів про те, що договір банківського вкладу від 12 березня 2010 року вважається розірваним із 26 лютого 2015 року на письмову вимогу вкладника. Таким чином, у випадку звернення вкладника із заявою про повернення вкладу, договір є відповідно розірваним, у зв`язку з чим договірні зобов`язання, у тому числі і з виплати процентів, припиняються. Виплата встановлених статтями 1061, 1070 ЦК України процентів поширюється лише на період дії договорів вкладу та після припинення таких договорів вказані проценти не нараховуються. Заявляючи позовні вимоги про стягнення відсотків за користування вкладами, позивач просив стягнути відсотки за період користування вкладом з 26 березня 2014 року по 13 січня 2022 року, а саме : за договором банківського вкладу в розмірі 30 000 доларів США - проценти за ставкою 8% річних на суму 26 208,31 доларів США, за договором банківського вкладу в розмірі 7330 доларів США - проценти за ставкою 7,5% річних на суму 5871,42 доларів США. Враховуючи, що апеляційним судом встановлено, що договори банківського вкладу від 19 вересня 2013 року та 17 вересня 2013 року були достроково розірвані за заявою вкладника ОСОБА_1 з 20 травня 2014 року, то саме з наступного дня після цієї дати припиняється нарахування процентів за користування вкладом за ставкою, визначеною у вказаних договорах. Відтак, сума процентів за користування вкладами, що підлягають стягненню з АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 , становить: - за договором № SAMDN25000737782325 від 19.09.2013 року : 30 000 доларів США х 8% /365 днів х 244 дні ( період з 19.09.2013 року по 20.05.2014 року) = 1604 долари США 38 центів; - за договором № SAMDNWFD0070004795600 від 17.09.2013 року : 7330 доларів США х 7,5% / 365 днів х 246 днів ( період з 17.09.2013 року по 20.05.2014 року) = 370 доларів 52 центи Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що решта заявлених вимог про стягнення процентів за період з дня розірвання договорів банківського вкладу до дня звернення позивача з даним позовом до суду задоволенню не підлягають. Крім того, як вбачається з позовної заяви , позивач просить стягнути з відповідача на підставі ст. 625 ЦК України 3% річних за прострочення виконання грошового зобов`язання за період з 17 листопада 2014 року по 13 січня 2022 року Як вбачається зі змісту відзиву на позовну заяву, представником відповідача було заявлено про застосування строку позовної давності до 3% річних та інфляційних втрат, нарахування яких передбачено ч. 2 ст. 625 ЦК України ( а.. 63, т. 1) Відповідно до пункту 2 частини першої статті 268 ЦК України позовна давність не поширюється на вимогу вкладника до банка (фінансової установи) про видачу вкладу. Відповідно до ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Згідно зі ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. Згідно з частиною другою статтею 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання. Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за частиною другою статті 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність. Як зазначив Верховний Суд у постанові від 16 лютого 2022 року у справі № 757/38605/19 з аналогічних правовідносин щодо стягнення з АТ КБ «Приватбанк» коштів за договором банківського вкладу, процентів та 3% річних, «апеляційний суд також дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 3 % річних за всіма чотирма договорами вкладу в межах позовної давності (за три останні роки перед пред`явленням позову).» Відповідно до висновків Верховного Суду у постановах від 06 вересня 2023 року у справі № 175/3119/18 та від 01 червня 2022 року у справі № 202/5076/19, оскільки Банк порушив грошове зобов`язання, районний суд вірно застосував положення статті 625 ЦК України та стягнув на користь позивача три проценти річних від простроченої суми, навівши детальний розрахунок, який відповідачем не спростовано. Враховуючи подану представником Банку заяву про застосування позовної давності згідно зі статтями 257, 261, 267 ЦК України, районний суд обчислив вказану вище суму при застосуванні частини другої статті 625 ЦК України, обмежившись трьома роками, які передували подачі такого позову. Вказане узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц, провадження № 14-254цс19. Отже, оскільки АТ КБ «Приватбанк» не було виконано грошове зобов`язання по виплаті сум вкладів після звернення з відповідною заявою від 16 травня 2014 року, позивач в силу положень ст.625 ЦК України, має право на стягнення трьох процентів річних від простроченої суми зобов`язання в доларах США та індексу інфляції за зобов`язанням в грошовій одиниці України , в межах позовної давності. Таким чином, застосовуючи до даних правовідносин позовну давність, 3% річних на суму депозитних вкладів, а також 3% річних та інфляційні втрати на суму , розміщену на картковому рахунку, слід нараховувати в межах трирічного строку перед зверненням позивача до суду, а саме за період з 19 січня 2019 року по 19 січня 2022 року : - за договором № SAMDN25000737782325 від 19.09.2013 року : (30 000 доларів США + 1604 долари США 38 центів = 31 604 долари США 38 центи) х 3% /365 днів х 1097 днів = 2849 доларів 59 центів, - за договором № SAMDNWFD0070004795600 від 17.09.2013 року (7330 доларів США+ 370 доларів 52 центи = 7700 доларів 52 центи) х 3%/ 365 днів х 1097 днів = 694 доларів США 31 центів. - за договором банківського рахунку № 5168757203351848 розмір : 12 655,95 грн. х 3%/365 днів х 1097 днів = 1141 грн. 12 коп. - інфляційні втрати за договором банківського рахунку № 5168757203351848 на суму : (12 655,95 грн. х 120,5470 % ( сукупний індекс інфляції за вказаний період) - 12655,95 грн. = 2600 грн. 42 коп. Крім того, обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги про стягнення пені, позивач ОСОБА_1 посилався на положення до абз. 2 підпункт 32.3.2 пункту 32.3 статті 32 Закону України від 05.04.2001 № 2346-ІП «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» та вважав , що пеня підлягає нарахуванню за незаконне списання банком коштів, за період один рік перед зверненням до суду за ставкою 3,6% на місяць, тобто 42% річних на загальну суму невиконаних зобов`язань ( депозит + відсотки за користування коштами). Відповідно до абз. 2 підпункт 32.3.2 пункту 32.3 статті 32 Закону України від 05.04.2001 № 2346-ІП «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», у разі переказу з рахунка платника без законних підстав, за ініціативою неналежного стягувача, з порушенням умов доручення платника на здійснення договірного списання або внаслідок інших помилок банку повернення платнику цієї суми здійснюється у встановленому законом судовому порядку. При цьому банк, що списав кошти з рахунка платника без законних підстав, має сплатити платнику пеню у розмірі процентної ставки, що встановлена цим банком по короткострокових кредитах, за кожний день починаючи від дня переказу до дня повернення суми переказу на рахунок платника, якщо інша відповідальність не передбачена договором. Відповідно до ч. 1 ст. 1066 ЦК України, за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Поточний рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України. Як вбачається зі змісту ст. 32 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», зазначеною нормою врегульовано відповідальність банків при здійсненні переказів. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що вказана норма не регулює спірні правовідносини, що виникли між ОСОБА_3 та АТ КБ «Приватбанк», а тому підстави для нарахування пені відповідно до вказаної норми - відсутні. Відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про часткову обґрунтованість доводів апеляційних скарг позивача та відповідача, оскільки висновки суду не відповідають обставинам справи та прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, тому оскаржуване рішення підлягає скасуванню з ухваленням по справі нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 : - за договором банківського вкладу № SAMDN25000737782325 від 19 вересня 2013 року «Стандарт на 12 місяців» підлягають стягненню: - сума вкладу у розмірі 30 000 доларів США, відсотки за користування вкладом за період з 19.09.2013 року по 20.05.2014 року - 1604, 38 доларів США, 3% річних за період з 19 січня 2019 року по 19 січня 2022 року - 2849,59 доларів США, а всього - 34 453 долари США 97 центів; - за договором банківського вкладу № SAMDNWFD0070004795600 від 17 вересня 2013 року «Депозит плюс» підлягають стягненню: - сума вкладу у розмірі 7330 доларів США, відсотки за користування вкладом за період з 17.09.2013 року по 20.05.2014 року - 370,52 долари США; 3% річних за період з 19 січня 2019 року по 19 січня 2022 року на суму - 694,31 доларів США, а всього - 8394 долари США 83 центи; - за договором банківського рахунку № НОМЕР_4 , карта для виплат, підлягають стягненню: грошові кошти у розмірі - 12 655 грн. 95 коп.; 3% річних за період з 19 січня 2019 року по 19 січня 2022 року - 1141,12 грн.; інфляційні втрати у розмірі 2600,42 грн., а всього - 16 397 грн. 49 коп. У задоволенні позовних вимог про стягнення процентів за користування грошовими коштами за період з 21 травня 2014 року по 13 січня 2022 року, 3% річних за період з 17 листопада 2014 року по 18 січня 2019 року, пені , тобто решти заявлених коштів, що перевищують вищезазначені суми, слід відмовити. Також слід зазначити, що відмовляючи у задоволенні клопотання представника банку про закриття провадження у справі з підстав, передбачених п. 3 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, апеляційний суд виходить з наступного. У 2016 році ОСОБА_1 звернувся до Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська з позовом до відповідача ПАТ КБ «Приватбанк» про виплату коштів за депозитними договорами від 17.09.2013 року № SAMDNWFD00070004795600 на суму 7330 доларів США, та 19.09.2013 № SAMDN25000737782325 на суму 30 000 доларів США, всього на загальну суму 37 330 доларів США, відсотків за користування грошовими коштами, пенсії по картковому рахунку № НОМЕР_4 у розмірі 12 655,95 грн. та моральної шкоди у розмірі 100 000 грн. Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28.02.2017 у справі № 201/11038/16-ц було відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 . Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами. Вказана підстава для закриття провадження у справі спрямована на усунення випадків повторного вирішення судом тотожного спору, який вже розглянуто і остаточно вирішено по суті, оскільки після набрання рішенням суду законної сили сторони та треті особи із самостійними вимогами, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ту саму позовну вимогу з тих самих підстав. Закриття провадження у справі у цьому разі можливе за умови, що рішення, яке набрало законної сили, є тотожним позову, який розглядається, тобто збігаються сторони, предмет і підстави позовів. Позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору. Звертаючись до суду з даним позовом до двох відповідачів ТОВ «Фінансова компанія «Фінілон» та АТ КБ «Приватбанк», позивач ОСОБА_1 просив визнати недійсним договір про переведення боргу від 17.11.2014 року, розірвати договори банківського вкладу та стягнути АТ КБ «Приватбанк» суму депозитних коштів 7330 доларів США та 30 000 доларів США, проценти за користування вкладами, три проценти річних та пеню. З викладеного вбачається, що у даній справі, з огляду на заявлену вимогу про визнання недійсним договору про переведення боргу, відповідачем, крім АТ КБ Приватбанк», є також ТОВ ФК «Фінілон», тобто склад учасників цивільного процесу зі справою № 201/11038/16-ц не збігається. Договори банківського вкладу і суми депозитних вкладів (7330 доларів США та 30 000 доларів США) у даній справі та у справі № 201/11038/16 хоча і є однаковими, проте позовні вимоги простягнення коштів депозитних вкладів та нарахованих процентів позивач обґрунтовував, серед іншого, неправомірністю переведення боргу на ТОВ ФК «Фінілон», визнанням недійсним договору про переведення боргу від 17.11.2014 року, укладеного між відповідачами АТ КБ «Приватбанк» та ТОВ ФК «Фінілон». Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для закриття провадження у справі, оскільки склад учасників цивільного процесу у даних справах та підстави заявленого позову не є тотожними. Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Згідно з ч. 10 ст. 141 ЦПК України, при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат. Як вбачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 судового збору при поданні позовної заяви не сплачував. Разом з тим, колегія суддів вважає, що за позовні вимоги про визнання недійсним договору про переведення боргу від 17.11.2014 року позивач не звільнений від сплати судового збору. Оскільки у задоволенні цієї позовної вимоги суд відмовляє, то понесені банком судові витрати за подання апеляційної скарги у вигляді сплати судового збору за оскарження рішення в частині немайнових вимог в сумі 1488 грн. 60 коп. підлягають стягненню з позивача ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк». Враховуючи, що за вимоги про стягнення суми грошових коштів за депозитними договорами та договорами банківського рахунку позивач судового збору не сплачував, то у зв`язку із задоволенням позовних вимог, судовий збір підлягає стягненню з відповідача АТ КБ «Приватбанк» на користь держави у наступних розмірах: 1% від суми задоволених позовних вимог : 34 453,97 доларів США + 8394,83 долари США + 16 397 грн. 49 коп. , всього по курсу НБУ станом на день звернення позивача з даним позовом до суду = 1 233 736 грн. 18 коп. х 1% = 12 337 грн. 36 коп. За подання апеляційної скарги підлягає сплаті судовий збір на суму : 12 337 грн. 36 коп. х 150% = 18 506 грн. 04 коп. Таким чином, загальна сума судового збору, яка підлягає стягненню з відповідача на користь держави, становить : 12 337 грн. 36 коп. + 18 506 грн. 04 коп. = 30 843 грн. 40 коп. Разом з тим, при зверненні з апеляційною скаргою АТ КБ «Приватбанк» сплатив судовий збір на загальну суму 18 607 грн. 50 коп., тоді як підлягали сплаті за подання апеляційної скарги щодо рішення суду в частині вимоги немайнового характеру лише 1488 грн. 60 коп. Відповідно банком була зайво сплачена сума судового збору : 18 607 грн. 50 коп. - 1488 грн. 60 коп. = 17 118 грн. 90 коп. Проте, враховуючи, що з відповідача на користь держави підлягає стягненню сума судового збору 30 843 грн. 40 коп., то колегія суддів вважає за можливе здійснити зарахування помилково сплаченої суми судового збору при поданні апеляційної скарги, у зв`язку з чим стягнути з відповідача на користь держави різницю між вказаними сумами. Таким чином, з відповідача на користь держави підлягає стягненню сума судового збору: 30 843 грн. 40 коп. - 17 118 грн. 90 коп. = 13 724 грн. 50 коп. З огляду на викладене, заява представника АТ КБ «Приватбанк» про повернення зайво сплаченого судового збору в сумі 17 118 грн. 90 коп. задоволенню не підлягає, оскільки зайво сплачений банком при поданні апеляційної скарги судовий збір у повному обсязі зараховано в суму судового збору, яка підлягає стягненню з відповідача на користь держави за результатом розгляду даної справи. Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 374 - 376, 381 - 383 ЦПК України, суд постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_2 , та апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», яка подана представником Гайдамащуком Олександром Володимировичем, - задовольнити частково. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 14 грудня 2022 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення : Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон», Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про визнання договору недійсним, розірвання договорів банківського вкладу та стягнення коштів - задовольнити частково. Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 суму грошових коштів : - за договором банківського вкладу № SAMDN25000737782325 від 19 вересня 2013 року «Стандарт на 12 місяців»: суму вкладу у розмірі 30 000 доларів США, відсотки за користування вкладом за період з 19.09.2013 року по 20.05.2014 року - 1604, 38 доларів США, 3% річних за період з 19 січня 2019 року по 19 січня 2022 року - 2849,59 доларів США, всього - 34 453 ( тридцять чотири тисячі чотириста п`ятдесят три) долари США 97 центів. - за договором банківського вкладу № SAMDNWFD0070004795600 від 17 вересня 2013 року «Депозит плюс»: суму вкладу у розмірі 7330 доларів США, відсотки за користування вкладом за період з 17.09.2013 року по 20.05.2014 року - 370,52 долари США; 3% річних за період з 19 січня 2019 року по 19 січня 2022 року на суму - 694,31 доларів США, всього - 8394 ( вісім тисяч триста дев`яносто чотири) долари США 83 центи; - за договором банківського рахунку № НОМЕР_4 , карта для виплат: грошові кошти у розмірі - 12 655 грн. 95 коп.; 3% річних за період з 19 січня 2019 року по 19 січня 2022 року - 1141,12 грн.; інфляційні втрати у розмірі 2600,42 грн., всього 16 397 (шістнадцять тисяч триста дев`яносто сім) грн. 49 коп. У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» витрати по сплаті судового збору в сумі 1488 грн. 60 коп. Стягнути з Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на користь держави судовий збір на суму 13 724 грн. 50 коп. У задоволенні заяви представника Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» Гайдамащука Олександра Володимировича про повернення зайво сплаченого судового збору - відмовити. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повний текст постанови складено 27 травня 2024 року. Суддя - доповідач: Ящук Т.І. Судді: Кирилюк Г.М. Рейнарт І.М.