Постанова 4824 № 757/2796/20-ц

справа № 757/2796/20-ц головуючий у суді І інстанції Бусик О.Л. провадження № 22-ц/824/14318/2020 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 листопада 2020 року м. Київ Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого судді -Березовенко Р.В., суддів:Нежури В.А., Суханової Є.М., з участю секретаряМариненко Я.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», поданою представником - Куценком Олексієм Володимировичем на рішення Печерського районного суду м. Києва від 19 серпня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фанілон» про захист прав споживачів, стягнення коштів, що знаходяться на депозитному рахунку,- В С Т А Н О В И В: У січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк», в якому просив суд стягнути з АТ КБ «Приватбанк» на свою користь позивача кошти за договором вкладу «Універсальний» в розмірі 10650 доларів США; відсотки за вкладом в розмірі 6615,56 доларів США, пеню в сумі 76064,30 грн.; 27 134,68 грн. як три проценти річних, а всього 17265,56 доларів США та 103 198, 98 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 28 вересня 2012 року сторони уклали договір банківського вкладу №SAMMDN80000729251141, за яким позивач передав відповідачу кошти в сумі 10650 доларів США на строк 366 днів з можливістю продовження строку вкладу. 25 квітня 2014 року позивач звернувся до АТ КБ «Приватбанк» із заявою про наданні інформації щодо повернення вкладу. 03 червня 2014 року Банк надав відповідь про неможливість повернути банківський вклад у зв`язку з невизначеністю статусу Кримського півострова та відсутністю законодавчо визначених особливостей діяльності державних органів місцевого самоврядування, установ та організацій в умовах, що існують на теперішній час на території Криму. Вважаючи незаконною відмову банку у видачі йому коштів позивач просив задовольнити позов. Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 19 серпня 2020 року позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк», третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон» про стягнення коштів за невиконання зобов`язання - задоволено частково. Стягнуто з Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 депозит в сумі 10 650 доларів США та проценти за депозитним договором в сумі 6 615 доларів США 56 центів. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» в дохід держави судовий збір в сумі 4 687, 44 гривні. Не погодившись із вказаним судовим рішенням Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» подало апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі апелянт, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, просив рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог скасувати та ухвалити цій частині нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. При цьому, зазначає, що 17.11.2014 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ТОВ «ФК «ФІНІЛОН» укладено договір переведення боргу, в тому числі і депозитного договору, який є предметом спору, а тому банк не є належним відповідачем та не несе зобов`язань за договором банківського вкладу позивача. Заперечень від ОСОБА_1 щодо переведення боргу на адресу банку не надходило. Крім того, посилаючись на судову практику, апелянт вказує, що відсотки за договором позики нараховані невірно, у зв`язку з тим, що депозитний договір був достроково розірвано на підставі письмової заяви вкладника. В ухвалі про відкриття апеляційного провадження сторонам було надано строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу, однак відзиву до суду не надходило. В судовому засіданні представник апелянта просив апеляційну скаргу задовольнити. Інші учасники справи належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, до суду не з`явилися, однак їх неявка згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до ст. 263 ЦПК Українирішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом першої інстанції встановлено, що 28 вересня 2012 року між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 був укладений Договір банківського вкладу № SAMMDN80000729251141, вклад «Універсальний», за яким позивач передав Банку кошти в сумі 10 650 доларів США строком на 366 днів до 28 вересня 2013 року, з умовою автоматичної пролонгації на кожні 6 місяців та процентною ставкою за користування банківським вкладом у розмірі 8.5% річних. Позивачу було відкрито особовий рахунок, на який підлягали зарахуванню вклад та проценти за вкладом. Після закінчення строку вкладу, 25 квітня 2014 року позивач письмово звернувся до відповідача із вимогами про повернення суми вкладу та нарахованих процентів. Листами від 26 травня 2014 року та 03 червня 2014 року банк відмовив у видачі банківського вкладу, мотивуючи неможливість повернути банківський вклад у зв`язку з невизначеністю статусу Кримського півострова та відсутністю законодавчо визначених особливостей діяльності державних органів місцевого самоврядування, установ та організацій в умовах, що існують на теперішній час на території Криму. 17 листопада 2014 року ПАТ КБ «Приватбанк» та ТОВ «ФК «Фінілон» уклали договір про переведення боргу, відповідно до умов якого ПАТ КБ «Приватбанк» переводить на ТОВ «ФК «Фінілон» борг в об`ємі та на умовах, що існують в момент договору на підставі згоди кредиторів, отриманого ПАТ КБ «Приватбанк» шляхом приєднання до Умов і правил надання банківських послуг, що розміщені на сайті ПАТ КБ «Приватбанк» та є невід`ємною частиною цього договору. Задовольняючи позовні вимоги частково (в оскаржуваній частині), суд першої інстанції виходив з того, що позивачем доведено факт укладення між сторонами договору банківського вкладу та невиконання відповідачем своїх обов`язків за ним. Умовами договору встановлена процентна ставка в розмірі 8,5% річних, тому вимоги про стягнення процентів за договором є обґрунтованими. З вказаними висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується, виходячи з наступного. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст.16 ЦК України). Згідно зі статтями 12,13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів. За правилами статті 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1058 Цивільного кодексу України, за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. Згідно з частиною першою статті 1060 Цивільного кодексу України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). Згідно пункту 1.2. Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою правління Національного банку України № 516 від 03.12.2003 р., зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.12.2003 р. за № 1256/8577, договір банківського вкладу (депозиту) укладається на умовах видачі вкладу (депозиту) на першу вимогу (вклад (депозит) на вимогу) або на умовах повернення вкладу (депозиту) зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад (депозит). Згідно пункту 3.3. цього Положення за договором банківського вкладу (депозиту) незалежно від його виду банк зобов`язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, розміщених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором. У пунктах 52, 53 рішення Європейського суду з прав людини від 29.01.2013 р. у справі «Золотас проти Греції» суд зазначає, що на підставі статті 830 Цивільного кодексу, якщо особа, яка кладе суму грошей у банк, передає йому право користування нею, то банк має її зберігати і, якщо він використовує її на власну користь, повернути вкладнику еквівалентну суму за умовами угоди. Отже, власник рахунку може добросовісно очікувати, аби вклад до банку перебував у безпеці, особливо якщо він помічає, що на його рахунок нараховуються відсотки. Закономірно, він очікуватиме, що йому повідомлять про ситуацію, яка загрожуватиме стабільності угоди, яку він уклав з банком, і його фінансовим інтересам, аби він міг заздалегідь вжити заходів з метою дотримання законів і збереження свого права власності. Подібні довірчі стосунки невід`ємні для банківських операцій і пов`язаним з ними правом. Суд водночас нагадує, що принцип правової певності притаманний усій сукупності статей Конвенції і є одним з основоположних елементів правової держави. За частиною першою статті 1074 ЦК України обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов`язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму чи фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення, передбачених законом. Відповідно до статті 1075 ЦК України, договір банківського рахунку розривається за заявою клієнта у будь-який час. Залишок грошових коштів на рахунку видається клієнтові або за його вказівкою перераховується на інший рахунок в строки і в порядку, встановлені банківськими правилами. Таким чином, враховуючи те, що відповідач не виконав законну вимогу позивача про повернення належних коштів, законним та обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача суми депозиту, оскільки відповідач, не повертаючи кошти, які належать на праві власності позивачу, порушив положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідач є функціонуючим загальнонаціональним банком та закриття його відділення не може вплинути на обов`язок банку щодо виплати відсотків та вкладів клієнтам банку. Згідно з частиною першою статті 1061 ЦК України банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Частинами 5, 6 статті 1061 ЦК України передбачено, що проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав. Проценти на банківський вклад виплачуються вкладникові на його вимогу зі спливом кожного кварталу окремо від суми вкладу, а невитребувані у цей строк проценти збільшують суму вкладу, на яку нараховуються проценти, якщо інше не встановлено договором банківського вкладу. У разі повернення вкладу виплачуються усі нараховані до цього моменту проценти. Повернення вкладу за договором банківського вкладу (депозиту) вважається виконаним з моменту повернення вкладу вкладнику готівкою або надання іншої реальної можливості отримати вклад та розпорядитися ним на всій розсуд. Вказаного висновку дійшов Верховний Суд України у своїй постанові від 28 січня 2015 року в справі № 6-247цс14. Судом встановлено, що виходячи із розрахунку, наданого позивачем сума процентів за договором складає 6 615,56 доларів США = 10 650 : 100 х 8,5 % х 2 665 днів :

365. Колегія суддів вважає обґрунтованим рішення суду в частині стягнення з відповідача на користь позивача процентів за користування грошовими коштами, оскільки це є обов`язком банку відповідно до умов договору та вимог ч. 1 ст. 1062 ЦК України, відповідно до якої банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Обов`язок банку сплатити проценти передбачений і пунктом 1.6. Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою правління Національного банку України № 516 від 03.12.2003 р., зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.12.2003 р. за № 1256/8577, згідно якого банк сплачує вкладнику суму вкладу (депозиту) і нараховані за ним проценти: у національній валюті, якщо грошові кошти надійшли на вкладний (депозитний) рахунок у національній валюті; у валюті вкладу (депозиту), якщо грошові кошти надійшли на вкладний (депозитний) рахунок в іноземній валюті, або на умовах та в порядку, передбачених договором, відповідно до заяви вкладника - в іншій іноземній чи в національній валюті. Доводи апеляційної скарги про неправильне обчислення судом розміру процентів та не врахування часу розірвання договору на вимогу позивача, яке на думку апелянта сталося 19.11.2015 року колегією суддів розцінюються критично і відхиляються, оскільки суд першої інстанції, визначаючи розмір процентів, вірно взяв до уваги, що проценти нараховуються до дня, який передує поверненню вкладу вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав. Відповідно, розірвання договору пов`язується саме з поверненням вкладу. Судом безспірно встановлено, що сума вкладу позивачу повернута на його вимогу не була, тобто на думку колегії суддів розірвання, у спосіб визначений законом не відбулося. За таких обставин, апеляційний суд вважає безпідставним посилання апелянта на п.п.12,13 Договору, а розрахунки надані позивачем, такими, що складені у відповідності до умов укладеного між сторонами договору, тому погоджується з вказаним розрахунком та вважає, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню проценти за період з 28.09.2012 року по 15.01.2020 року в сумі 6 615 доларів США 56 центів. Що ж стосується доводів апеляційної скарги АТ КБ «ПриватБанк», про те, що належним боржником є ТОВ «Фінансова компанія «Фінілон», на яку банком було переведено борг згідно умов договору про переведення боргу від 18.11.2014 року, то вони судом апеляційної інстанції оцінюються критично, виходячи з такого. Відповідно до ст. 520 ЦК України боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом. Згідно п. 1 договору, на підставі згоди кредиторів, отриманої стороною 1 шляхом приєднання до умов і правил надання банківських послуг, які розміщені на сайті сторони 1, що є невід`ємною частиною до цього договору, сторона 1 переводить, а сторона 2 приймає на себе виконання зобов`язань по виплаті грошових коштів, які виникли на основі депозитних договорів і договорів банківського обслуговування згідно переліку (додаток 1). Натомість відповідачем не надано доказів, що позивач ознайомився, погодився та приєднався саме до цих Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку, що на момент укладення позивачем договору банківського вкладу останній надав згоду на заміну боржника у договорі, а також, що Умови та правила, розміщені на сайті банку, взагалі містили умови щодо переведення боргу, у тому числі, на фінансову компанію «Фінілон». Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17 дійшла висновку, що без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність в анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Таким чином, матеріали справи доказів отримання згоди ОСОБА_1 на заміну боржника АТ КБ «ПриватБанк» на ТОВ «Фінансова компанія «Фінілон» не містять, в зв`язку із чим доводи банку про те, що вони не є стороною за договором банківського вкладу, укладеним між ними та позивачем та не несуть перед ним відповідальності, є необґрунтованими та безпідставними. Посилання апелянта на практику Верховного Суду у зазначених у апеляційній скарзі судових рішеннях колегія суддів оцінює критично, оскільки правові висновки було зроблено щодо інших обставин та правовідносин і не можуть бути застосований при даних обставинах. Отже, переглядаючи справу, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясував усі обставини справи, на які сторони посилалися, як на підставу своїх вимог і заперечень, і з урахуванням того, що відповідно до ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, ухвалив законне та обґрунтоване рішення про часткове задоволення позову, з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Таким чином, доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість оскаржуваного судового рішення, порушення судом норм матеріального та процесуального права при його ухваленні, на переконання апеляційного суду, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, а зводяться лише до переоцінки доказів та тлумачення норм права на розсуд апелянта, однак при цьому не ґрунтуються на нормах діючого законодавства та жодним чином не спростовують висновків суду, викладених в рішенні. Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає фактичним обставинам справи, ґрунтується на наявних у справі доказах, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», подану представником - Куценком Олексієм Володимировичем залишити без задоволення. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 19 серпня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий: Р.В. Березовенко Судді: В.А. Нежура Є.М.Суханова