Постанова 4824 № 757/49871/18-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 757/49871/18-ц Головуючий у суді І інстанції Ільєва Т.Г. Провадження № 22-ц/824/10383/2020 Доповідач у суді ІІ інстанції Ігнатченко Н.В. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 2 грудня 2020 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Ігнатченко Н.В., суддів: Голуб С.А., Таргоній Д.О., за участю секретаря судового засідання - Войтенко О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Печерського районного суду міста Києва від 4 лютого 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про стягнення банківського вкладу, в с т а н о в и в: У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»), в якому просив стягнути з відповідача на його користь банківський вклад у сумі 36 000,00 дол. США та проценти за вказаним вкладом у сумі 18 752,41 дол. США. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 13 січня 2014 року він, будучи клієнтом ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», уклав з останнім договір вкладу «Стандарт», заява № SAMDNWFD0070057145400 від 13 січня 2014 року, згідно з якою йому було оформлено депозитний вклад. Вказаний депозитний вклад було внесено з використанням системи Internet Banking Приват24 шляхом списання банком грошових коштів у сумі 36 000,00 USD (доларів США) з інших карткових рахунків позивача вже відкритих у банку, зокрема з карткових рахунків: НОМЕР_1 ; НОМЕР_2 ; НОМЕР_3 ; НОМЕР_4 . Залишок за вказаним вкладом станом на 13 січня 2014 року становив 36 000,00 дол. США, що зафіксовано в заяві (розпорядженні) № SAMDNWFD0070057145400 від 13 січня 2014 року. Відповідно до положень Умов та Правил (в редакції, діючій на час внесення вкладу) заява-анкета про надання банківських послуг була подана позивачем та прийнята банком задовго до подання заяви № SAMDNWFD0070057145400 від 13 січня 2014 року, про що свідчать численні банківські картки, видані відповідачем позивачу, та відповідні картрахунки наведені вище. Отже, договір банківського вкладу, відповідно до Умов та Правил, було укладено сторонами 13 січня 2014 року строком на 6 місяців по 13 липня 2014 року включно. Разом з тим, пункти 2.2.2.1, 2.2.1.9 Умов та Правил передбачали для вкладу даного виду автоматичне продовження і сторони жодного разу не повідомляли один одного про відмову від продовження терміну вкладу чи небажання продовжити вклад на новий строк. Термін вкладу мав неодноразово подовжуватись банком автоматично до подання заяви-вимоги про закриття вкладу (повернення банківського вкладу) та не потребував додаткових заяв клієнта. Можливість дострокового розірвання вказаного договору банківського вкладу була передбачена, як пам`яткою клієнта, наведеною в заяві № SAMDNWFD0070057145400 від 13 січня 2014 року, так і пунктом 2.2.1.35 Умов та Правил, згідно якого клієнт має право достроково забрати вклад, підписавши заяву на розірвання вкладу за 2 робочих банківських дні до дати розірвання договору. Вимога про повернення банківського вкладу шляхом переказу грошових коштів на картковий рахунок позивача, відкритий в ПАТ КБ «ПриватБанк» була подана до Херсонської філії ПАТ КБ «ПриватБанк» 17 квітня 2018 року, проте до сьогоднішнього дня банком не здійснено повернення банківського вкладу та нарахованих відсотків. Позивач також вказував, що ні пункт 2.2.1 Умов та Правил, що регламентує загальні положення щодо депозитів, ні пункт 2.2.2.1 Умов та Правил, що регламентує спеціальні умови щодо вкладу «Стандарт», не містять норм протилежних загальному правилу щодо збільшення суми вкладу на проценти, що не були витребувані вкладником, встановленого частиною шостою статті 1061 ЦК України, до того ж, відповідно до заяви № SAMDNWFD0070057145400 від 13 січня 2014 року нараховані проценти мали зараховуватись не на окремий рахунок чи картку позивача, а на рахунок, за якими обліковувався банківський вклад № НОМЕР_5 безпосередньо збільшуючи суму вкладу на вказаному рахунку. Із положень пунктів 2.2.1.9.1 та 2.2.1.9.2 Умов та Правил слідує, що перерахування коштів на вклад «До запитання» є правом банку і вказане перерахування може не здійснюватися банком. Зважаючи на те, що відповідач жодного разу не повідомляв про відкриття на його ім`я вкладу «До запитання», позивач вважає, що вклад «Стандарт» неодноразово автоматично продовжувався ще на один строк (по 6 місяців). Під час автоматичного продовження вкладу на новий строк процентна ставка за вкладом «Стандарт» мала враховувати надбавку у розмірі 0,5 % річних з лютого 2015 року по листопад 2016 року та 0,2 % річних з грудня 2016 року по лютий 2017 року включно. Оскільки відповідачем не було надано позивачу відомостей щодо розміру базових ставок за депозитним вкладом «Стандарт» в доларах США строком на 6 місяців, що були встановлені в період з 1 січня 2014 року і по теперішній час, на думку позивача розмір такої ставки залишався незмінним, адже про інше його відповідач жодного разу його не повідомляв. У зв`язку з наведеним, загальний розмір процентів, що має бути виплачений відповідачем позивачу на банківський вклад за період з 14 січня 2014 року по 13 вересня 2018 року становить 18 752,4 дол. США. Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 4 лютого 2020 року позов задоволено. Стягнуто на користь ОСОБА_1 з АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за укладеним між сторонами договором банківського вкладу № SAMDNWFD007005714145400 у сумі 36 000,00 дол. США та проценти за вкладом у сумі 18 752,41 дол. США, а також судовий збір у розмірі 8 810,00 грн. Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, відповідач через представника за довіреністю - адвоката Бригинець А.А. подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати з мотивів неповного з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального і неправильного застосування норм матеріального права, та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Як на підставу своїх вимог посилається на те, що виходячи з наданих відповідачем доказів на підтвердження факту укладення 17 листопада 2014 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ТОВ «ФК «Фінілон» договору про переведення боргу з подальшим укладенням 18 листопада 2014 року додаткової угоди до цього договору, АТ КБ «ПриватБанк» з 17 листопада 2014 року не несе зобов`язань за договором банківського вкладу № SAMDNWFD007005714145400 від 13 січня 2014 року, який є предметом спору, а ТОВ «ФК «Фінілон» є новим боржником за даним правочином. Встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а оскільки позов пред`явлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд першої інстанції мав відмовити у задоволення пред`явленого позову до банку про стягнення вкладу. Суд безпідставно не взяв до уваги та не зазначив мотивів відхилення доводів відповідача про помилковість посилань позову на пункт 2.2.1.9.2 Умов та Правил, в якому начебто зазначено, що відсоткова ставка повинна збільшуватися та встановлюється відповідна надбавка, яка повинна враховуватися при продовженні вкладу на новий строк, адже це не підтверджено жодним доказом у справі. Сам розрахунок відсотків, наданий позивачем, не відповідає умовам договору, оскільки застосовані при розрахунку відсоткові депозитні ставки є необґрунтованими. Застосування відсоткової ставки у повному розмірі не передбачено договором після його розірвання за ініціативою позивача, тобто після 17 квітня 2018 року. Таким чином суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні безпідставно стягнув з відповідача на користь позивача відсотки на суму вкладу. У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача - адвокат Биліна Р.Г. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість. Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення учасників справи, що з`явилися в судове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід частково задовольнити з таких підстав. Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Таким вимогам закону ухвалене у справі судове рішення не відповідає. За правилом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом встановлено, що 13 січня 2014 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», укладено договір № SAMDNWFD0070057145400 вкладу «Стандарт», згідного якого позивачу було оформлено депозитний вклад на суму 36 000,00 дол. США строком до 13 липня 2014 року включно із процентною ставкою 9 % річних та відкриттям особистого рахунку № НОМЕР_5 для зарахування вкладу і відсотків. Як зазначив позивач та підтверджується матеріалами справи, вказаний депозитний вклад було внесено з використанням системи Internet Banking Приват24 шляхом списання банком грошових коштів у сумі 36 000,00 USD дол. США з інших карткових рахунків позивача вже відкритих у банку, зокрема з карткових рахунків: НОМЕР_1 ; НОМЕР_2 ; НОМЕР_3 ; НОМЕР_4 . Залишок за вказаним вкладом станом на 13 січня 2014 року становив 36 000,00 дол. США, що зафіксовано в заяві (розпорядженні) № SAMDNWFD0070057145400 від 13 січня 2014 року, підписаній сторонами (а.с. 12). За умовами укладеного між сторонами договору, якщо по закінченню строку вкладу позивач на заявив банку бажання повернути свої кошти, вклад автоматично продовжується ще на один строк. Строк банківського вкладу продовжується неодноразово без явки позивача до банку. У сторін було передбачено право достроково розірвати договори вкладу, повідомивши про це один одного за два банківських дня з дати розірвання договору. Встановлено, що строк дії договору від 13 січня 2014 року неодноразово сторонами продовжувався, оскільки жодна із сторін не подавала заяви про відмову від продовження строку вкладу. З матеріалів справи вбачається, що 17 листопада 2014 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон» укладено договір про переведення боргу з подальшим укладенням 18 листопада 2014 року додаткової угоди до цього договору, згідно яких банк переводить, а товариство приймає на себе виконання зобов`язань по виплаті грошових коштів за договорами депозитних договорів та договорів банківського вкладу відповідно до переліку (Додаток № 1), що укладені структурними підрозділами банку, які здійснювали свою діяльність на території АР Крим (а.с. 118-120). У витязі з електронного Додатку № 1 (реєстр кредиторів) до договору про переведення боргу від 17 листопада 2014 року, підписаному головним бухгалтером АТ КБ «ПриватБанк» 3 лютого 2020 року, міститься договір банківського вкладу № SAMDNWFD0070057145400, укладений з ОСОБА_1 , номер депозитного/поточного рахунку НОМЕР_5 , розмір грошових коштів, у тому числі відсотків, які підлягають до виплати - 36 741,63 грн (а.с. 121). Згідно довідки головного бухгалтера АТ КБ «ПриватБанк» від 3 лютого 2020 року, відповідач підтверджує факт виконання в повному обсязі зобов`язань щодо перерахунку на рахунки ТОВ «ФК «Фінілон» грошових коштів ОСОБА_1 відповідно до договору переведення боргу від 17 листопада 2014 року та витягу з електронного додатку до цього договору (а.с. 122). Вимога про повернення банківського вкладу шляхом переказу грошових коштів на картковий рахунок позивача, відкритий в ПАТ КБ «ПриватБанк» була подана позивачем до Херсонської філії ПАТ КБ «ПриватБанк» 17 квітня 2018 року, проте відповідачем не здійснено повернення банківського вкладу та нарахованих відсотків (а.с. 17). Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами наявні договірні правовідносини за договором банківськоговкладу і позивачем доведено, а відповідачем фактично визнано внесення грошових коштів на депозитний рахунок, відкритий у ПАТ КБ ПриватБанк, тому у відповідача існують зобов`язання щодо повернення вкладникові грошових коштів та нарахованих відсотків за весь період користування кошами. Проте колегія суддів не може повністю погодитися з такими висновками суду з огляду на наступне. Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов`язків серед юридичних фактів є, зокрема, договори та інші правочини. Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. Згідно з частиною першою статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. Договір банківського вкладу є реальним, оплатним договором і вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошової суми (вкладу). Відповідно до частини першої статті 1059 ЦК України договір банківського вкладу укладається в письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. Згідно пункту 2.4. Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою правління Національного банку України № 516 від 3 грудня 2003 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 грудня 2003 року за № 1256/8577, за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від іншої сторони (вкладника) або для неї суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові цю суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, установлених договором. Частиною першою статті 1060 ЦК України передбачено, що договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). За частиною другою статті 1060 ЦК України банк зобов`язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім випадків, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором. Відповідно до пункту 1.2. вищевказаного Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами договір банківського вкладу (депозиту) укладається на умовах видачі вкладу (депозиту) на першу вимогу (вклад (депозит) на вимогу) або на умовах повернення вкладу (депозиту) зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад (депозит). Згідно пункту 3.3. цього Положення за договором банківського вкладу (депозиту) незалежно від його виду банк зобов`язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, розміщених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором. У пунктах 52, 53 рішення Європейського суду з прав людини від 29 січня 2013 року у справі «Золотас проти Греції» Суд зазначає, що на підставі статті 830 Цивільного кодексу, якщо особа, яка кладе суму грошей у банк, передає йому право користування нею, то банк має її зберігати і, якщо він використовує її на власну користь, повернути вкладнику еквівалентну суму за умовами угоди. Отже, власник рахунку може добросовісно очікувати, аби вклад до банку перебував у безпеці, особливо якщо він помічає, що на його рахунок нараховуються відсотки. Закономірно, він очікуватиме, що йому повідомлять про ситуацію, яка загрожуватиме стабільності угоди, яку він уклав з банком, і його фінансовим інтересам, аби він міг заздалегідь вжити заходів з метою дотримання законів і збереження свого права власності. Подібні довірчі стосунки невід`ємні для банківських операцій і пов`язаним з ними правом. Суд водночас нагадує, що принцип правової певності притаманний усій сукупності статей Конвенції і є одним з основоположних елементів правової держави. Неможливість вкладників забрати заощадження (депозит) з рахунків у банках через відсутність коштів, через передбачене законом замороження рахунків, або через нездатність національних органів вжити заходів з метою надання таким вкладникам можливості розпоряджатися їхніми заощадженнями Європейський суд з прав людини розглядає як втручання в ефективне користування правом мирно володіти майном, що захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод або як незабезпечення користуванням цим правом (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Alisic and Others v. Bosnia and Herzegovina, Croatia, Serbia, Slovenia and the former Yugoslav Republic of Macedonia» від 16 липня 2014 року, заява № 60642/08, § 102). Таким чином, враховуючи те, що відповідач не виконав законну вимогу позивача про повернення належних йому коштів, законним та обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача суми депозиту у розмірі 36 000,00 дол. США, оскільки АТ КБ ПриватБанк, визнавши внесення грошових коштів на депозитний рахунок та не повертаючи кошти, які належать на праві власності позивачу, порушило положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статтю 1 Протоколу № 1, підписаного і ратифікованого Україною, згідно якої кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Доводи апеляційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» про те, що належним боржником перед ОСОБА_1 є ТОВ «ФК «Фінілон», на яку банком було переведено борг згідно умов договору про переведення боргу від 17 листопада 2014 року не приймаються до уваги колегії суддів, оскільки відповідно до статті 520 ЦК України боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом. Матеріали справи згоди позивача на заміну боржника АТ КБ «ПриватБанк» на ТОВ «Фінансова компанія «Фінілон» не містять, в зв`язку із чим доводи банку про те, що вони не є стороною за договором банківського вкладу, укладеним між ними та позивачем 13 січня 2014 року року, та не несе перед ним відповідальності, є необґрунтованими та безпідставними. Посилання відповідача на те, що АТ КБ ПриватБанк на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя не має правових підстав та можливості для здійснення банківської діяльності, у зв`язку з чим банк фактично не мав доступу до свого майна на окупованій території та договорів на цій території, колегія суддів відхиляє, оскільки договір банківського вкладу був укладений не з відділенням ПАТ КБ «ПриватБанк», а з ПАТ КБ «ПриватБанк», яке є юридичною особою, і повинне відповідати за своїми зобов`язаннями відповідно до чинного законодавства України. Оскільки стороною укладеного договору банківського вкладу є ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», то згідно зі статтями 526, 631, 651, 653, 1058, 1075 ЦК України зобов`язання за договором має виконувати саме АТ КБ «ПриватБанк» як юридична особа. Ліквідація філій або припинення у будь-який спосіб їх діяльності не звільняє відповідача від виконання обов`язків за укладеними і дійсними договорами. Отже, висновки суду першої інстанції про виникнення у відповідача грошового зобов`язання повернути позивачу на його вимогу суму вкладу у розмірі 36 000,00 дол. США ґрунтуються на встановлених обставинах, належним чином оцінених судом доказах та правовідносин сторін. Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що позивач просив стягнути з відповідача розмір процентів, що мав бути виплачений йому на банківський вклад за період з 14 січня 2014 року по 13 вересня 2018 року на загальну суму 18 752,4 дол. США. Статтею 1061 ЦК України передбачено, що банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Якщо договором не встановлений розмір процентів, банк зобов`язаний виплачувати проценти у розмірі облікової ставки Національного банку України. Банк має право змінити розмір процентів, які виплачуються на вклади на вимогу, якщо інше не встановлено договором. У разі зменшення банком розміру процентів на вклади на вимогу новий розмір процентів застосовується до вкладів, внесених до повідомлення вкладників про зменшення процентів, зі спливом одного місяця з моменту відповідного повідомлення, якщо інше не встановлено договором. Встановлений договором розмір процентів на строковий вклад або на вклад, внесений на умовах його повернення у разі настання визначених договором обставин, не може бути односторонньо зменшений банком, якщо інше не встановлено законом. Умова договору щодо права банку змінювати розмір процентів на строковий вклад в односторонньому порядку є нікчемною. Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав. Проценти на банківський вклад виплачуються вкладникові на його вимогу зі спливом кожного кварталу окремо від суми вкладу, а невитребувані у цей строк проценти збільшують суму вкладу, на яку нараховуються проценти, якщо інше не встановлено договором банківського вкладу. У разі повернення вкладу виплачуються усі нараховані до цього моменту проценти. Таким чином, строковий договір банківського вкладу покладає на банк обов`язок прийняти від вкладника суму коштів, нарахувати на неї проценти та повернути ці кошти з процентами зі спливом встановленого договором строку. Згідно зі статтею 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд. Положення цієї глави застосовуються до інших фінансових установ при укладенні ними договору банківського рахунка відповідно до наданої ліцензії, а також застосовуються до кореспондентських рахунків та інших рахунків банків, якщо інше не встановлено законом. Згідно зі статтею 1070 ЦК України, проценти користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, банк сплачує проценти, сума яких зараховується на рахунок, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка або законом. Сума процентів зараховується на рахунок клієнта у строки, встановлені договором, а якщо такі строки не встановлені договором, - зі спливом кожного кварталу. Проценти, передбачені частиною першою цієї статті, сплачуються банком у розмірі, встановленому договором, а якщо відповідні умови не встановлені договором, - у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу. Статтями 526, 530 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Одностороння відмова від зобов`язань або одностороння зміна його умов не допускається. Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Відповідно до статей 2, 47 Закону України Про банки і банківську діяльність банк має право здійснювати банківську діяльність на підставі банківської ліцензії шляхом надання банківських послуг, а клієнтом банку є будь-яка фізична чи юридична особа, що користується послугами банку, то до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення частини п`ятої статті 10 Закону України Про захист прав споживачів . Відмова банку виконати розпорядження клієнта з видачі належних йому за договором банківського рахунку сум свідчить про невиконання банком своїх зобов`язань та має наслідком настання відповідальності, передбаченої законом у вигляді сплати пені в розмірі 3 % від суми утримуваних банком коштів за кожен день з моменту звернення клієнта з вимогою про видачу коштів до дня фактичної видачі. У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (статті 549, 551, 611 ЦК України). Частиною п`ятою статті 10 Закону України Про захист прав споживачів встановлено, що у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення. Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов`язання, не звільняє його від виконання зобов`язання в натурі. Закінчення строку дії договору банківського вкладу, або розірвання договору банківського вкладу на вимогу однієї із сторін, в разі невиконання зобов`язань не припиняє зобов`язальних правовідносин, а трансформує їх в охоронні, що містять обов`язок відшкодувати заподіяні збитки, встановлені договором чи законом. Зазначений правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19), у якій Велика Палата погодилася із висновками, викладеними у постановах Верховного Суду України від 10 червня 2015 року у справі № 6-36цс15, від 2 березня 2016 року у справі № 6-2861цс15, від 27 квітня 2016 року у справі № 6-302цс16 та не знайшла підстав для відступу від них. Судовим розглядом встановлено, що договір банківського вкладу, укладений між сторонами, не містить визначеного розміру процентної ставки за користування грошовим вкладом у разі неналежного виконання зобов`язань за цим договором після закінчення терміну його дії, тобто після пред`явлення вимоги про повернення банківського вкладу. ОСОБА_1 пред`явив письмову вимогу про повернення банківського вкладу шляхом переказу грошових коштів на його картковий рахунок до Херсонської філії ПАТ КБ «ПриватБанк» 17 квітня 2018 року. Вирішуючи спір, суд першої інстанції на вказане уваги на звернув та повністю погодившись з розрахунками відповідача, положення статті 1061 ЦК України у спірних правовідносинах застосував неправильно, не врахувавши ту обставину, що після закінчення терміну дії договору й у разі неналежного виконання його умов з банку на користь вкладника не підлягають стягненню проценти за користування грошовим вкладом за процентною ставкою, передбаченою цим же договором, оскільки умовами договору не визначено розміру ставки процентів за користування депозитом у разі закінчення терміну його дії та неналежного виконання грошового зобов`язання за ним. Із розрахунку процентів, проведеного позивачем, вбачається, що за період з 14 квітня 2018 року по 13 вересня 2018 року відповідач мав сплатити останньому відсотки за користування грошовими коштами на загальну суму 1 627,96 дол. США виходячи із процентної ставки 9 % річних. Враховуючи наведене, загальна сума процентів за договором № SAMDNWFD0070057145400 вкладу «Стандарт» за період з 14 січня 2014 року по 14 квітня 2018 року буде становити 17 124,45 дол. США (18 752,41 - 1 627,96 = 17 124,45 дол. США), які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача. Посилання апеляційної скарги на помилковість висновку суду першої інстанції про встановлення надбавки на проценту ставку, яка повинна враховуватися при продовженні вкладу на новий строк не приймаються є безпідставними, адже із положень пунктів 2.2.1.9.1 та 2.2.1.9.2 Умов та Правилвбачається, що перерахування коштів на вклад «До запитання» є правом банку і вказане перерахування може не здійснюватися банком. Зважаючи, що матеріали справи не місять доказів того, що відповідач повідомляв позивача про відкриття на його ім`я вкладу «До запитання», колегія суддів погоджується з позицією позивача про те, що вклад «Стандарт» неодноразово автоматично продовжувався ще на один строк (по 6 місяців), а під час автоматичного продовження вкладу на новий строк процентна ставка за вкладом «Стандарт» мала враховувати надбавку у розмірі 0,5 % річнихз лютого 2015 року по листопад 2016 року та 0,2 % річних з грудня 2016 року по лютий 2017 року включно. Обов'язок банку сплатити проценти також передбачений і пунктом 1.6. Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою правління Національного банку України № 516 від 3 грудня 2003 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 грудня 2003 року за № 1256/8577, згідно якого банк сплачує вкладнику суму вкладу (депозиту) і нараховані за ним проценти: у національній валюті, якщо грошові кошти надійшли на вкладний (депозитний) рахунок у національній валюті; у валюті вкладу (депозиту), якщо грошові кошти надійшли на вкладний (депозитний) рахунок в іноземній валюті, або на умовах та в порядку, передбачених договором, відповідно до заяви вкладника - в іншій іноземній чи в національній валюті. За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга АТ КБ «ПриватБанк» підлягає частковому задоволенню, а рішення Печерського районного суду м. Києва від 4 лютого 2020 року відповідно до статті 376 ЦПК України - зміні, шляхом викладення резолютивної частини цього рішення у редакції, що відповідає наведеним вище мотивам постанови. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин (частина четверта статті 376 ЦПК України). Керуючись статтями 367 - 369, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» задовольнити частково. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 4 лютого 2020 року змінити, виклавши другий абзац його резолютивної частини в наступній редакції. Стягнути з акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором банківського вкладу № SAMDNWFD007005714145400 від13 січня 2014 року у сумі 36 000,00 дол. США та нараховані проценти по вкладу у сумі 17 124,45 дол. США, а всього - 53 124,45 дол. США (п'ятдесят три тисячі сто двадцять чотири долари США 45 центів). В іншій частині рішення Печерського районного суду міста Києва від 4 лютого 2020 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України. Головуючий Н.В. Ігнатченко Судді: С.А. Голуб Д.О. Таргоній