Постанова 4857 № 260/189/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 травня 2024 рокуЛьвівСправа № 260/189/21 пров. № А/857/3829/24 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді Носа С. П., суддів Кухтея Р. В., Шевчук С. М.; за участю секретаря судового засідання Демидюк О.В.; розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 26 січня 2024 року про відмову у задоволенні заяви про перегляд рішення за виключними обставинами у справі № 260/189/21 (головуюча суддя - Плеханова З.Б., судді Калинич Я.М., Луцович М.М., м. Ужгород) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Закарпатської обласної прокуратури про визнання дії та бездіяльності протиправними,- ВСТАНОВИВ: В січні 2021 року ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся у Закарпатський окружний адміністративний суд з позовом до Закарпатської обласної прокуратури, в якому просив визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті заробітної плати позивачу з листопада 2019 року по грудень 2020 року включно, в порядку та в розмірах, передбачених ст. 81 Закону України "Про прокуратуру". Зобов`язати Закарпатську обласну прокуратуру провести перерахунок заробітної плати ОСОБА_1 з 04 листопада 2019 року по 29 грудня 2020 року включно відповідно до ст. 81 Закону України "Про прокуратуру". Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 серпня 2021 року залишено без змін рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2021 року, яким у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Закарпатської обласної прокуратури про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії - відмовлено. 13 лютого 2023 року ОСОБА_1 через підсистему "Електронний Суд" звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду із заявою про перегляд за виключними обставинами рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 22.04.2021 у справі №260/189/21, у зв`язку з чим просив суд скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити. ОСОБА_1 свою заяву обґрунтовував тим, що підставами для подання заяви є прийняття Конституційним Судом України рішення від 13.09.2023 у справі №3-80/2022 щодо відповідності Конституції України (конституційності) абзацу третього пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року №113-ІХ (щодо винагороди прокурора як гарантії його незалежності), яким визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), друге речення абзацу третього пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року №113-ІХ. Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 26 січня 2024 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 до Закарпатської обласної прокуратури про перегляд судового рішення за виключними обставинами та залишено в силі рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 22.04.2021 року у адміністративній справі №260/189/21. Позивач, не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції від 26 січня 2024 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його заяву з мотивів викладених у апеляційній скарзі. Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу позивача, вважаючи, що ухвала суду першої інстанції є законною та обґрунтованою, а доводи апеляційної скарги є безпідставними. Тому, з підстав, викладених у відзиві, просить апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін. Позивач в судове засідання не з`явився, хоча належним чином був повідомлений про дату, час і місце судового засідання, що відповідно до частини другої статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає розгляду справи за його відсутності. Також, 30 квітня 2024 року ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» подав клопотання, у якому висловив прохання розглянути його апеляційну скаргу на ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 26 січня 2024 року без його участі. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав. Суд першої інстанції відмовляючи у задоволені заяви ОСОБА_1 про перегляд рішення суду першої інстанції від 22.04.2021 у справі №260/189/21 за виключними обставинами виходив з того, що Рішення Конституційного Суду України від 13.09.2023 №8-р(ІІ)/2023 (справа № 3-80/2022) на спірні правовідносини не може вплинути, оскільки правовідносини у даній справі виникли до прийняття такого рішення, яке не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності. Надаючи правову оцінку доводам апеляційної скарги, обставинам справи та фактам, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Рішенням Конституційного Суду України від 13 вересня 2023 року № 8-р(II)/2023 (далі Рішення №8-р(ІІ)/2023) у справі за конституційними скаргами ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 щодо відповідності Конституції України (конституційності) абзацу третього пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року № 113-IX (щодо винагороди прокурора як гарантії його незалежності) відповідаючи на порушені заявниками питання, з покликанням, з-поміж іншого, на свої рішення від 26 березня 2020 року № 6-р/2020, від 13 грудня 2019 року № 7-р(II)/2019, від 1 березня 2023 року № 1-р(II)/2023 виснував, що врегулювання законом, а не підзаконним актом питань матеріального, соціального, пенсійного забезпечення прокурорів становить гарантію забезпечення їх незалежності, унеможливлює втручання органів виконавчої влади в діяльність прокуратури, що інакше призведе до недодержання принципу поділу влади. Конституційний Суд України зазначив також, що наділення Кабінету Міністрів України повноваженням урегульовувати питання винагороди прокурорів не можна визнати таким, що відповідає конституційній вимозі щодо здійснення органами державної влади своїх повноважень у встановлених Конституцією України межах і відповідно до законів України. З огляду на ці міркування, Конституційний Суд України прийшов до висновку, що друге речення абзацу третього пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX є таким, що суперечить статті 6 Конституції України в поєднанні з частиною другою статті 131-1 Конституції України. За текстом Рішення №8-р(ІІ)/2023, з набранням чинності Законом № 113-IX питання винагороди прокурорів, які пройшли атестацію та яких переведено до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури, регулює Закон № 1697-VII, а питання винагороди тих прокурорів, які продовжували здійснювати свої повноваження до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури, - підзаконний нормативний акт - постанова Кабінету Міністрів України. Відтак оспорювані приписи Закону № 113-IX визначають відмінне від установленого статтею 81 Закону № 1697-VII регулювання оплати праці прокурорів, що свідчить про відмінність у підході законодавця до питання винагороди прокурорів, а отже, про неоднакове ставлення до прокурорів попри те, що їх наділено єдиним юридичним статусом за обсягом гарантій забезпечення їх незалежності як невіддільного складника цього статусу. З погляду Конституційного Суду України таку відмінність у ставленні до прокурорів, які мають єдиний юридичний статус, не можна вважати об`єктивно виправданою, а тому вона є дискримінаційною. Конституційний Суд України у пункті 1, 2 резолютивної частини вказаного рішення керуючись статтями 147, 150, 151-1, 151-2, 152, 153 Конституції України, на підставі статей 7, 32, 36, 65, 67, 74, 84, 88, 89, 91, 92, 94 Закону України „Про Конституційний Суд України, ухвали: визнати таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), друге речення абзацу третього пункту 3 розділу II „Прикінцеві і перехідні положення Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури від 19 вересня 2019 року № 113-IX; друге речення абзацу третього пункту 3 розділу II „Прикінцеві і перехідні положення Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури від 19 вересня 2019 року № 113-IX, визнане неконституційним, утрачає чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Частиною 2 статті 152 Конституції України установлено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Зі змісту статті 152 Конституції України слідує, що Конституційний Суд України може самостійно визначати строк втрати чинності актом (його окремими положеннями). Відповідно до частини 1 статті 97 Закону України «Про Конституційний Суд України» від 13.07.2017 № 2136-VIII Конституційний Суд у рішенні, висновку може встановити порядок і строки їх виконання, а також зобов`язати відповідні державні органи забезпечити контроль за виконанням рішення, додержанням висновку. У Рішенні Конституційного Суду України від 13 вересня 2023 року № 8-р(II)/2023 не сформульовано юридичної позиції стосовно правових наслідків визнання неконституційним положення другого речення абзацу третього пункту 3 розділу II „Прикінцеві і перехідні положення Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури від 19 вересня 2019 року № 113-IX. Рішення не містить будь-якого іншого визначеного Судом порядку його виконання. За таких обставин, Рішення Конституційного Суду України від 13 вересня 2023 року № 8-р(II)/2023 не має ретроактивної дії та змінює законодавче регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце з дати ухвалення рішення. За загальним правилом чинність закону (його окремих положень) припиняється в цілому або в окремій частині: а) законодавчим органом, шляхом прийняття відповідного закону (про внесення змін до закону, вилучення положень закону тощо); б) за рішенням Конституційного Суду України у разі визнання неконституційним закону або окремих його положень. Відповідно до цього принципу повноваженнями на прийняття змін в законодавство чи заповнення прогалин внаслідок визнання законів чи інших нормативних актів неконституційними наділений парламент, як єдиний орган законодавчої гілки влади. Згідно з частиною 1 статті 361 КАС України судове рішення, яким закінчено розгляд справи і яке набрало законної сили, може бути переглянуто за нововиявленими або виключними обставинами. Відповідно до пункту 1 частини 5 статті 361 КАС України підставами для перегляду судових рішень у зв`язку з виключними обставинами є встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане. Частиною 6 статті 361 КАС України передбачено, що при перегляді судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами суд не може виходити за межі тих вимог, які були предметом розгляду при ухваленні судового рішення, яке переглядається, розглядати інші вимоги або інші підстави позову. Згідно з пунктом 1 частини 4 статті 368 КАС України за результатами перегляду рішення, ухвали за нововиявленими або виключними обставинами суд може відмовити в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами та залишити відповідне судове рішення в силі. Приймаючи до уваги, що пунктом 2 резолютивної частини вказаного Рішення №8-р(ІІ)/2023 Конституційного Суду України визначено, що положення Закону визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Спірні правовідносини між сторонами виникли до зазначеної дати. За таких обставин, суд першої інстанції правильно зазначив, що Рішення Конституційного Суду України від 13.09.2023 №8-р(ІІ)/2023 (справа № 3-80/2022) на спірні правовідносини не може вплинути, оскільки правовідносини у даній справі виникли до прийняття такого рішення, яке не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності. Питання про перегляд за виключними обставинами судових рішень, які набрали законної сили, у зв`язку з встановленою Конституційним Судом України неконституційністю (конституційністю) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, уже було предметом розгляду Верховного Суду. Зокрема об`єднана палата Касаційного адміністративного суду розглядала це питання в аспекті того, які судові рішення можуть переглядатися за виключними обставинами з цієї нормативної підстави. У постанові від 19 лютого 2021 року у справі № 808/1628/18 об`єднана палата Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з цього приводу висловила позицію, згідно з якою судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог не передбачає можливості його примусового виконання, тому не може вважатися «не виконаним» у розумінні пункту 1 частини п`ятої статті 361 КАС України, а значить не може переглядатися за виключними обставинами з цієї нормативної підстави. У тій самій постанові зазначено також, що рішення Конституційного Суду України не змінює правового регулювання спірних правовідносин та не доводить факту допущення судом помилки при вирішенні спору, адже на час виникнення спірних правовідносин та на час ухвалення рішення суду першої інстанції положення норми були чинними та підлягали застосуванню. Аналогічну позицію щодо застосування приписів пункту 1 частини п`ятої статті 361 КАС України об`єднана палата Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду підтримала в ухвалі від 21 грудня 2022 року у справі № 140/2217/19, в ухвалі від 22 грудня 2022 року у справі № 805/1312/16-а та в постанові від 7 липня 2023 року у справі № 818/1793/18. Аналогічний підхід до перегляду судових рішень у зв`язку з виключними обставинами на підставі встановленої Конституційним Судом України неконституційності (конституційності) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане, можна простежити також у практиці Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (приміром у постановах від 27 серпня 2021 року у справі № 910/15151/17, від 5 жовтня 2021 року № 910/6790/18) та Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду (приміром, у постанові від 21 лютого 2023 року у справі № 591/4399/19). Схожий підхід до перегляду судових рішень за виключними обставинами з мотивів встановленої Конституційним Судом України неконституційності (конституційності) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого судом при вирішенні справи раніше висловила також Велика Палата Верховного Суду, зокрема, у постанові від 18 листопада 2020 року у справі №4819/49/19. З уваги на текстуальний виклад пункту 1 частини першої статті 459 Кримінального процесуального кодексу України (в якому немає застереження «якщо рішення суду ще не виконане») на підставі якого у справі №4819/49/19 і розглядалося питання про можливість перегляду остаточного судового рішення за виключними обставинами цій постанові акцентується на тому, що встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, має значення, перш за все, як рішення загального характеру, яким визначається правова позиція для вирішення наступних справ, а не як підстава для перегляду справи із ретроспективним застосуванням нової правової позиції і зміни таким чином стану правової визначеності, вже встановленої остаточним судовим рішенням. Крім того, суд ураховує, що частиною 1 ст.2 КАС України регламентовано, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Аналізуючи приписи пункту 1 частини 5 статті 361 КАС України, суд дійшов висновку, що встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи може бути підставою для перегляду рішення за виключними обставинами тільки, якщо рішення суду ще не виконане. У даному випадку, спірне рішення не може вважатись невиконаним в контексті приписів пункту 1 частини 5 статті 361 КАС України, оскільки рішення, що набрало законної сили, яким у задоволенні позову відмовлено, не передбачає примусового виконання. Зазначена правова позиція підтримана Верховним Судом у складі об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у постанові від 19.02.2021 у справі № 808/1628/18,від 22 грудня 2021 року справа №806/4915/15 З тих самих мотивів варто додати також, що друге речення абзацу третього пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 13 вересня 2023 року № 8-р(II)/2023 і має значення для вирішення наступних (майбутніх) справ та не може бути підставою для перегляду (зміни) правової позиції суду у спорі, щодо якого постановлене остаточне судове рішення. На підставі викладеного, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення заяви про перегляд судового рішення за виключними обставинами. Аналогічна позиція щодо перегляду судового рішення за виключними обставинами з підстав прийняття Рішення Конституційного Суду України від 13 вересня 2023 року № 8-р(II)/2023 викладена Верховним Судом в ухвалах від 22 листопада 2023 року справа №600/780/21-а, №120/5889/21-а. За приписами частини 1 статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Оскільки судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення є обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування ухвали суду першої інстанції не вбачається. Керуючись ст. ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329, 361 КАС України, суд-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 26 січня 2024 року про відмову у задоволенні заяви про перегляд рішення за виключними обставинами у справі № 260/189/21 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий суддя С. П. Нос судді Р. В. Кухтей С. М. Шевчук Повне судове рішення складено 24 травня 2024 року.