Постанова Київський апеляційний суд № 753/4914/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД справа №753/4914/22 Головуючий у суді І інстанції: Гребенюк В.В. провадження №22-ц/824/8481/2024 Головуючий у суді ІІ інстанції: Сушко Л.П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 травня 2024 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого судді Сушко Л.П., суддів Гаращенка Д.Р., Олійника В.І., розглянувши у приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою адвоката Медвідя Олександра Івановича, який представляє інтереси Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» на рішення Подільського районного суду міста Києва від 24 січня 2024 року та на додаткове рішення Подільського районного суду міста Києва від 26 лютого 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» про відшкодування шкоди та стягнення страхового відшкодування, ВСТАНОВИВ: У травні 2022 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 звернулися до суду з позовом до ПрАТ «Страхова компанія «АРКС» про відшкодування шкоди та стягнення страхового відшкодування. В обґрунтування позовних вимог зазначали, що 20 вересня 2021 року близько 10 год. 10 хв. у Солом`янському районі м. Києва по вул. Солом`янська, 23 біля магазину «АТБ», водій автомобіля марки «HONDA CRV», д.н.з. НОМЕР_1 ОСОБА_5 скоїв наїзд на пішохода ОСОБА_6 . Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди пішохід ОСОБА_6 від отриманих тілесних ушкоджень загинув на місці події. 20 вересня 2021 року Головним управлінням Національної поліції у м. Києві відкрито кримінальне провадження № 12021100000000841 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України. Відповідальність водія транспортного засобу - автомобіля марки «HONDA CRV», д.н.з. НОМЕР_1 , на дату вчинення ДТП була застрахована відповідачем згідно полісу № 201710252. 05 січня 2021 року на адресу відповідача надіслано заяву про виплату страхового відшкодування в інтересах дружини та сина загиблого - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , батька загиблого - ОСОБА_3 , матері загиблого - ОСОБА_4 . Загальна сума вимоги за моральну шкоду, заподіяну смертю ОСОБА_6 , складає 72 000 грн моральної шкоди, по 18 000 грн на кожного зі співпозивачів, відповідно до норм п. 27.3 ст. 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». 13 січня 2022 року відповідач повідомив про необхідність долучення документів щодо прийнятого рішення у кримінальному провадженні за фактом ДТП. 26 січня 2022 року на адресу відповідача направлено заяву про долучення документів та виплату страхового відшкодування та надано відповідачу копію постанови про закриття кримінального провадження. 08 лютого 2022 року для долучення до матеріалів страхової справи надано копію довідки про причину смерті та копію лікарського свідоцтва про смерть ОСОБА_6 .. Листом від 21 лютого 2022 року відповідачем прийнято рішення про відмову у виплаті страхового відшкодування моральної шкоди. В обґрунтування відмови у виплаті страхового відшкодування страховик посилається на наявність провини пішохода ОСОБА_6 у настанні ДТП, внаслідок якої останній загинув. Згідно з п. 36.5 ст. 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня. Співпозивачі вважають, що є законні підстави для стягнення з відповідача пені із розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України за період з 21 лютого 2022 року по 18 травня 2022 року у розмірі 858,08 грн на користь кожного зі співпозивачів, а також, трьох процентів річних від простроченої суми боргу за період з 21 лютого 2022 року по 18 травня 2022 року у розмірі 128,71 грн на користь кожного зі співпозивачів. 17 листопада 2023 року представник позивачів звернувся до суду першої інстанції з заявою про збільшення позовних вимог, в якій просила окрім стягнення з відповідача на користь позивачів моральної шкоди у розмірі 18 000 грн, також просила стягнути з відповідача пеню з розрахунку подвійної облікової ставки НБУ у розмірі 13869,37 грн, три відсотки річних у розмірі 964,60 грн, інфляційні витрати у розмірі 4990,82 грн на кожного з позивачів (а.с. 185-190 том 1). Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 24 січня 2024 року (з урахуванням ухвали суду від 01.03.2024 року про виправлення описки, а.с. 168-169 том 2) позов задоволено частково. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» на користь ОСОБА_1 страхове відшкодування моральної шкоди у розмірі 18 000 гривень, пеню у розмірі 858 гривень 08 копійок, три відсотки річних у розмірі 964 гривні 60 копійок, інфляційні втрати у розмірі 4 990 гривень 82 копійки; Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» на користь ОСОБА_2 страхове відшкодування моральної шкоди у розмірі 18 000 гривень, пеню у розмірі 858 гривень 08 копійок, три відсотки річних у розмірі 964 гривні 60 копійок, інфляційні втрати у розмірі 4 990 гривень 82 копійки. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» на користь ОСОБА_3 страхове відшкодування моральної шкоди у розмірі 18 000 гривень, пеню у розмірі 858 гривень 08 копійок, три відсотки річних у розмірі 964 гривні 60 копійок, інфляційні втрати у розмірі 4 990 гривень 82 копійки. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» на користь ОСОБА_4 страхове відшкодування моральної шкоди у розмірі 18 000 гривень, пеню у розмірі 858 гривень 08 копійок, три відсотки річних у розмірі 964 гривні 60 копійок, інфляційні втрати у розмірі 4 990 гривень 82 копійки». У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. 31.01.2024 року представником позивачів було подано заяву про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на правничу допомогу адвоката в розмірі 20 000 грн, по 5 000 грн на кожного зі співпозивачів. В заяві представником наведено розмір витрат, їх детальний розрахунок та підстави стягнення. Додатковим рішення Подільського районного суду м. Києва від 26.02.2024 року заяву представника позивача про ухвалення додаткового рішення про відшкодування витрат на правову допомогу адвоката у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ПрАТ «Страхова компанія «АРКС» про відшкодування шкоди та стягнення страхового відшкодування задоволено. Стягнуто з ПрАТ «Страхова компанія «АРКС» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000 гривень. Стягнуто з ПрАТ «Страхова компанія «АРКС» на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000 гривень. Стягнуто з ПрАТ «Страхова компанія «АРКС» на користь ОСОБА_3 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000 гривень. Стягнуто з ПрАТ «Страхова компанія «АРКС» на користь ОСОБА_4 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000 гривень. Стягнуто з ПрАТ «Страхова компанія «АРКС» в дохід державного бюджету суму сплаченого судового збору у розмірі 2 604 гривні 12 копійок. Не погодившись із вказаним судовим рішенням, адвокат Медвідь Олександр Іванович, який представляє інтереси Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» подав апеляційну скаргу, в якій просив суд апеляційної інстанції: Змінити рішення Подільського районного суду м. Києва від 24.01.2024 року та встановити розмір страхового відшкодування моральної шкоди, що підлягає стягненню на користь позивачів в сумі 9000 грн на кожного позивача, а всього - 36 000 грн; Скасувати рішення Подільського районного суду м. Києва від 24.01.2024 року в частині стягнення пені, 3% річних та інфляційних нарахувань в повному обсязі; Скасувати додаткове рішення Подільського районного суду м. Києва про стягнення витрат на правничу допомогу в повному обсязі; Стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 судові витрати, понесені апелянтом за подання апеляційної скарги. В обгрунтування доводів апеляційної скарги посилався на наявність підстав для врахування вини пішохода при розрахунку суми страхового відшкодування (моральної шкоди). Вказував, що оскільки згідно Постанови СУ ГУ НП у м. Києві про закриття кримінального провадження від 30.12.2021 року вину водія ОСОБА_7 встановлено не було, а натомість встановлено одноосібну вину пішохода ОСОБА_8 в порушенні п.4.7, та п.4.14. Правил дорожнього руху України, що мають причинно-наслідковий зв`язок з ДТП, розрахунок суми страхового відшкодування має бути здійснено відповідно до п.36.3. ст.36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-равової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Посилався на п.27.3. ст. 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» відповідно до якого страховик (у випадках, передбачених підпунктами "г" і "ґ" пункту 41.1 та підпунктом "в" пункту 41.2 статті 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам, стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання, страхового випадку, і виплачується, рівними частинами. Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2021 рік», мінімальна заробітна плата становить 6 000,00 грн у місячному розмірі. Розрахунок суми страхового відшкодування (моральної шкоди) на кожного позивача може бути здійснений наступним чином: 6 000,00 х 12 / 4 / 2 = 9 000,00, де: 6 000,00 грн - мінімальна заробітна плата у 2021 році. 12 - кількість мінімальних заробітних плат згідно п.27.3. ст. 27 Закону. 4 - кількість заявників (позивачів). 2 - кількість осіб, відповідальних за скоєння ДТП. 9 000,00 грн - розмір страхового відшкодування на кожного позивача згідно п.36.3. ст. 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Тому представник апелянта вважає, що позовні вимоги про стягнення страхового відшкодування (моральної шкоди) можуть бути задоволені лише на 50%, тобто на 9 000,00 грн на кожного позивача. Доводи апеляційної скарги обгрунтовані тим, що відсутні підстави для стягнення пені та 3% річних, посилаючись на те, що відповідно до вимог Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» рішення про здійснення страхового відшкодування приймається страховиком лише у 2-х випадках: у зв`язку з визнанням майнових вимог заявника (позивачів); на підставі рішення суду. Вказував, що оскільки станом на сьогоднішній день обов`язок здійснити виплату страхового відшкодування ще не настав (відсутнє визнання вимог з боку страховика та/або рішення суду, що вступило в законну силу), факт прострочення виплати страхового відшкодування є недоведеним, а тому підстав для стягнення з AT "СК "АРКС" пені та 3% річних не вбачається. Обгрунтовуючи доводи апеляційної скарги в частині оскарження додаткового рішення суду першої інстанції вказував також на відсутність підстав для стягнення витрат на правничу допомогу, оскільки ціна позову у даній справі є малозначною, справа є преюдиційною, нескладною, розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, клопотань про призначення будь-яких експертиз або виклик свідків у справі не заявлено, особливе значення для позивачів (в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторін), а також значний суспільний інтерес розгляд справи не становить. Звернув увагу суду апеляційної інстанції на те, що нарахування штрафних санкцій було здійснено з мінімальними затратами робочого часу за допомогою інтернет-ресурсів, що надають послуги по онлайн-розрахунку по таким санкціям. При цьому, вимоги кожного з позивачів є ідентичними, розрахунок вимог та штрафних санкцій також є однаковим. Тому представник апелянта вважає, що представником Позивача було докладено мінімальних зусиль для формування тексту позовної заяви, а тому вимоги про стягнення з AT "СК "АРКС" витрат на правову допомогу на суму 20 000,00 гри. є необгрунтованими, оскільки є надмірно та непропорційно збільшеними. Тому на переконання сторони апелянта, підстав для стягнення з AT "СК "АРКС" на користь позивачів судових витрат (витрат на правничу допомогу) не вбачається. 30 квітня 2024 року до Київського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скарги від представника позивачів - адвоката Скочиляс Ірини Мирославівни, в якому просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Також просила стягнути з ПрАТ «СК «АРКС» на користь позивачів понесені судові витрати у зв`язку із розглядом справи на професійну правничу допомогу у Київському апеляційному суді у розмірі 2000 грн на кожного з позивачів (а.с. 209-225 том 2). Вважає доводи викладені в апеляційній скарзі необгрунтованими та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, зводяться виключно до незгоди із рішенням суду першої інстанції, оскільки спрямовані на те, щоб уникнути виплати страхового відшкодування і жодним чином не спростовують доводів позивачів та суду, адже не грунтуються на нормах Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та зводяться до власного тлумачення норм такого самим апелянтом. 06 травня 2024 року до Київського апеляційного суду надійшли доповнення до апеляційної скарги від представника апелянта (а.с. 226-230 том 2). В доповнення до апеляційної скарги представник апелянта зазначав, що в апеляційній скарзі на день її подання завірену належним чином копію повного тексту рішення Подільського районного суду м. Києва від 24.01.2024 року у справі № 753/4914/22 апелянтом отримано не було, інформація про результати розгляду заяви представника позивачів пр стягнення витрат на правничу допомогу була відсутня (на адресу апелянта не надходила, в Єдиному державному реєстрі судових рішень не розміщувалась). Також апелянтом в апеляційній скарзі було повідомлено, що після отримання копій повного тексту рішення від 24.01.2024 року та додаткового рішення, в межах строків для подання апеляційного оскарження до суду буде подано доповнення до апеляційної скарги. Повідомив суд апеляційної інстанції про те, що 08.04.2024 року до АТ «СК «АРКС» надійшла копія додаткового рішення Подільського районного суду м. Києва від 26.02.2024 року стягнення АТ «СК «АРКС» витрат на правничу допомогу на загальну суму 20 000 грн (по 5000 грн на користь кожного з позивачів) та судового збору на користь держави в сумі 2604,12 грн. В доповненнях до аргументів, наведених в апеляційній скарзі, АТ «СК «АРКС» повідомило, що не погоджується з прийнятим додатковим рішенням Подільського районного суду м. Києва від 26.02.2024 року, вважає його таким, що винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Вважає, що підстав для стягнення з відповідача на користь позивачів судових витрат (витрат на правничу допомогу) не вбачається. Представник апелянта просив суд поновити апелянту строк для подання Доповнення до апеляційної скарги з дати отримання (08.04.2024 року) копії додаткового рішення Подільського районного суду м. Києва від 26.02.2024 року та долучити їх до матеріалів справи. Вимоги апеляційної скарги залишись незмінні. 07 травня 2024 року до Київського апеляційного суду надійшов відзив на доповнення на апеляційну скаргу від представника адвоката Скочиляс Ірини Мирославівни, в якому зокрема просила доповнення на апеляційну скаргу представника відповідача залишити без розгляду та повернути апелянту, як такі, що подані в порушення визначеного ЦПК України (а.с. 244-250 том 2). Представник позивачів вважає, що у даному випадку наявні підстави для залишення доповнень на апеляційну скаргу без розгляду, оскільки звертаючись з клопотанням про поновлення строку на подання доповнень до апеляційної скарги, яке аргументував датою отримання додаткового рішення суду першої інстанції, однак жодного підтвердження дати отримання вказаного судового рішення, до клопотання про поновлення строку, яке б підтверджувало поважність пропуску процесуального строку, апелянтом не надано. Крім того зазначила, що доводи вказані в доповненнях до апеляційної скарги дублюють доводи викладені апелянтом у самій апеляційній скарзі. 14 травня 2024 року до Київського апеляційного суду надійшла відповідь на відзив від представника апелянта. Апелянт не погоджується з наведеними у відзиві доводами, вважає, що при відшкодуванні моральної шкоди та розрахунку суми страхового відшкодування вина потерпілого має бути врахована (а.с. 1-5 том 3). 14 травня 2024 року до Київського апеляційного суду надійшло клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу від представника апелянта, посилаючись на те, що розмір задоволених витрат на правничу допомогу не підлягає стягненню з апелянта оскільки такий розмір судових витрат є завищеним та неспівмірним зі складністю справи.Просив відмовити позивач у задоволенні вимог про стягнення з АТ «СК «АРКС» витрат на правничу допомогу у розмірі 8000 грн (а.с. 6-9 том 3). 21 травня 2024 року до Київського апеляційного суду надійшли заперечення від представника позивачів - адвоката Скочиляс І.М., просила долучити дані заперечення на відповідь на відзив до матеріалів справи. Вказувала, що доводи викладені у відповіді на відзив вказують виключно на довільне трактування апелянтом норм Закону та жодним чином не спростовують доводів, викладених у відзиві на апеляційну скаргу (а.с. 22-48 том 3). З приводу поданих представником відповідача доповнень до апеляційної скарги, апеляційний суд зазначає наступне. Право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (стаття 126 ЦПК України). Відповідно до частини першої статті 364 ЦПК України, особа, яка подала апеляційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строк на апеляційне оскраження. Цивільним процесуальним законодавством не передбачено поновлення строку на подачу доповнень та змін до апеляційної скарги, поданих поза строком на апеляційне оскарження. Право на доповнення чи зміну апеляційної скарги може бути реалізовано лише протягом строку на її апеляційне оскарження. Оскільки зміна та доповнення апеляційної скарги після спливу строку на апеляційне оскарження не допускаються, заява скаржника, яка містить такі доводи, підлягає залишенню без розгляду. Відповідно суд апеляційної інстанції у такому випадку перевіряє законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 08 листопада 2022 року у справі № 457/174/16-ц (провадження № 61-12155св21). Право на доповнення чи зміну до апеляційної скарги може бути реалізовано лише протягом строку на її апеляційне оскарження. Стаття 300 ЦПК України не надає права апеляційному суду права вирішувати питання про поновлення пропущеного строку на внесення змін чи доповнень до апеляційної скарги, тому відповідні заяви, подані після визначеного законом строку, не повинні прийматися до розгляду, а повертаються заявникові ухвалою судді-доповідача (постанова Верховного Суду від 26 січня 2022 року у справі № 755/5301/16-ц, провадження № 61-5129св21). За таких обставин, вказані вище доповнення до апеляційної скарги подані представником відповідача - адвокатом Медвідь О.І., апеляційний суд залишає без розгляду, оскільки процесуальним законом не передбачено поновлення строку для подання доповнення до апеляційної скарги. Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що доводи викладені в доповненнях до апеляційної інстанції фактично дублюють доводи викладені в самій апеляційній скарзі. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Вирішуючи даний спір та задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що пішохід не є джерелом підвищеної небезпеки, а тому наявність чи відсутність вини пішохода у настанні дорожньо-транспортної пригоди не може бути підставою для покладення на нього зобов`язання із відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки. Також суд першої інстанції вважав, що відповідальність за шкоду заподіяну джерелом підвищеної небезпеки у даній ДТП, покладається на водія транспортного засобу, за участю якого відбулась дорожньо-транспортна пригода, а у даному випадку на страховика забезпеченого транспортного засобу - відповідача в повному обсязі. Враховуючи ступінь спричиненої співпозивачам шкоди, пов`язаної із смертю ОСОБА_6 внаслідок ДТП, і завданих у зв`язку із цим моральних страждань, суд першої інстанції визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди керувався п. 27.3 ст. 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та прийшов до висновку про стягнення моральної шкоди у розмірі 18 000 грн на користь кожного зі співпозивачів. Задовольняючи частково позовні вимоги в частині стягнення пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що вимога щодо стягнення пені за період, що перевищує один рік до моменту подання позову до суду, суперечить положенням п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України. Відповідно, пеню не може бути нараховано за більший період ніж 21.02.2022 року по 18.05.2022 року. Тому суд першої інстанції вважав, що з відповідача підлягає стягненню пеня за період з 21.02.2022 року по 18.05.2022 року у розмірі 858,08 грн на користь кожного зі співпозивачів. Такі висновки суду відповідають обставинам справи та вимогам закону. Відповідно до частин 1-5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Статтею 1187 ЦК України передбачені підстави і порядок відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, частиною першої цієї статті встановлено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Частиною другої статті встановлено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Відповідно до частини п`ятої статті 1187 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Аналіз наведеної норми права дає підстави для висновку, що на відповідача покладено обов`язок довести, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, спричинена внаслідок дії непереборної сили або умислу потерпілого, тобто не з вини відповідача. Разом із тим шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, завжди є неправомірною та передбачає безвинну відповідальність власника такого джерела. За загальним правилом обов`язок відшкодувати завдану шкоду джерелом підвищеної небезпеки покладається на володільця джерела. Володілець джерела підвищеної небезпеки може бути звільнений судом від відповідальності у двох випадках: якщо доведе, що шкоди було завдано внаслідок дії непереборної сили або умислу потерпілого. У першому випадку слід довести: наявність обставин непереборної сили; її надзвичайний характер; неможливість попередити за даних умов; причинний зв`язок між даною обставиною і завданою шкодою. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 263 ЦК України непереборною силою визнається надзвичайна або невідворотна за таких умов подія. Непереборна сила - це подія, об`єктивно невідворотна за певних умов не тільки для цього заподіювача шкоди, а й для інших осіб при досягненому рівні розвитку науки і техніки; надзвичайна подія, яка не може бути передбачена заподіювачем шкоди; завжди зовнішня подія по відношенню до діяльності заподіювача шкоди; подія, яка не повинна бути причинно пов`язана з джерелом підвищеної небезпеки. Шкідливі властивості самого джерела підвищеної небезпеки непереборною силою не є. Зазначене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 24 листопада 2021 року у справі № 342/709/20 та від 06 липня 2022 року у справі № 442/3107/21. Верховний Суд у постанові від 21 квітня 2021 року у справі № 450/4163/18 зазначив, що особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки (крім випадку відшкодування шкоди, завданої внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки), є те, що володілець такого джерела зобов`язаний відшкодувати завдану шкоду незалежно від його вини. Разом із цим, відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого. Обов`язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається також на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція заподіювача шкоди. У той же час, чинне законодавство не передбачає такої підстави для звільнення від відповідальності в частині відшкодування моральної шкоди власника джерела підвищеної небезпеки, як вина потерпілого. Відповідно до частини другої статті 1193 ЦК України якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом. Разом з тим, згідно частини третьої статті 1193 ЦК України вина потерпілого не враховується у разі відшкодування додаткових витрат, передбачених частиною першою статті 1195 цього Кодексу, у разі відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника та у разі відшкодування витрат на поховання. Груба необережність потерпілого є підставою тільки для зменшення розміру відшкодування потерпілому за рахунок володільця джерела підвищеної небезпеки однак не тягне за собою відповідальності потерпілого за заподіяння шкоди транспортному засобу. Отже, суд може зменшити розмір шкоди на підставі частини другої статті 1193 ЦК України в разі встановлення, що виникненню вказаної шкоди сприяла груба необережність потерпілого. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі №445/370/19. В постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі №760/15471/15-ц вказано, що у разі якщо деліктні відносини поєдналися з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування є страховик завдавача шкоди. Такий страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у порядку, передбаченому Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Відповідно до ст. 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» метою здійснення обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а також захист майнових інтересів страхувальників. Відповідно до ст. 6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого. Відповідно до ч. 1 ст. 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при настанні страхового випадку страховик або МТСБУ відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна в результаті ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи. Відповідно до ст. 23 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є в тому числі шкода, пов`язана із смертю потерпілого. Відповідно до п. 27.3 ст. 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик (у випадках, передбачених підпунктами "г" і "ґ" пункту 41.1 та підпунктом "в" пункту 41.2 статті 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами. Відповідно до ст. 36.5 статті 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня. Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Встановлено, що 20 вересня 2021 року близько 10:10 год у Солом`янському районі м. Києва по вул. Солом`янська, 23 біля магазину «АТБ», водій автомобіля марки «HONDA CRV» д.н.з. НОМЕР_1 - ОСОБА_5 , скоїв наїзд на пішохода ОСОБА_6 .. Внаслідок ДТП пішохід ОСОБА_6 від отриманих тілесних ушкоджень загинув на місці події, дані обставини сторонами не заперечувались. 20 вересня 2021 року Головним управлінням Національної поліції у м. Києві відкрито кримінальне провадження №12021100000000841 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України (т. 1, а.с. 28). Відповідальність водія транспортного засобу - автомобіля марки «HONDA CRV» д.н.з. НОМЕР_1 , на дату вчинення ДТП була застрахована згідно полісу № 201710252 у AT «СК «АРКС» (т. 1, а.с. 22). 05 січня 2021 року на адресу відповідача надіслано заяву про виплату страхового відшкодування в інтересах дружини та сина загиблого - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , батька загиблого - ОСОБА_3 , матері загиблого - ОСОБА_4 (т. 1, а.с. 28). Загальна сума вимоги за шкоду, заподіяну смертю ОСОБА_6 складає 72 000 грн моральної шкоди, тобто відповідно до норм п. 27.3 ст. 27 Закону по 18 000 грн на кожного із позивачів. 13 січня 2022 року відповідач повідомив про необхідність долучення документів щодо прийнятого рішення у кримінальному провадженні по факту ДТП (т. 1, а.с. 29-30). 26 січня 2022 року на адресу відповідача направлено заяву про долучення документів та виплату страхового відшкодування та надано відповідачу копію постанови про закриття кримінального провадження у зв`язку з відсутністю в діянні водія ОСОБА_5 складу адміністративного правопорушення (т. 1, а.с. 31-32). 08 лютого 2022 року для долучення до матеріалів страхової справи надано копію довідки про причину смерті та лікарського свідоцтва про смерть ОСОБА_6 (т. 1, а.с. 35-37). Листом від 21 лютого 2022 року відповідачем прийнято рішення про відмову у виплаті страхового відшкодування моральної шкоди (т. 1, а.с. 38). З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку задовольняючи частково позовні вимоги, оскільки колегія суддів вважає доведеним з сторони позивачів наявність у них права на отримання страхового відшкодування за завдання їм моральної шкоди у зв`язку з смертю його близького родича в ДТП. Оскільки відповідач несвоєчасно виплатив позивачам моральну шкоду, яка йому підлягала виплаті на підставі п.27.3 ст. 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», позивачі в праві вимагати від відповідача пеню, 3% річних та інфляційних втрат за весь час прострочення страхового відшкодування. Разом з тим, суд першої інстанції вірно врахував період за який необхідно стягувати пеню, три відсотки річних та інфляційні втрати, а саме з 21 лютого 2022 року по 18.05.2022 року. Доводи апеляційної скарги про те, що при розрахунку суми страхового відшкодування (моральної шкоди) слід врахувати вину пішохода, суд апеляційної інстанції відхиляє, з огляду на наступне. Колегія суддів вважає безпідставними посилання відповідача на положення пункту 36.3 статті 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», яким передбачено у разі якщо відповідальними за заподіяння неподільної шкоди взаємопов`язаними, сукупними діями є декілька осіб, розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) за кожну з таких осіб визначається шляхом поділу розміру заподіяної шкоди на кількість таких осіб. Так, порядок відшкодування шкоди, завданої в наслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки врегульовано статтею 1188 ЦК України. Відповідно до частини 2 цієї статті, іншим особам (які не є власниками (володільцями) джерел підвищеної небезпеки, від взаємодії яких завдана шкода, наприклад пасажир транспортного засобу) шкода відшкодовується власниками (володільцями) джерел підвищеної небезпеки, які спільно завдали шкоду, незалежно від їх вини. За змістом цієї норми, обов`язок по відшкодуванню шкоди в такому випадку покладається на власників (володільців) джерел підвищеної небезпеки, незалежно від вини обох водіїв або одного із них, якщо не доведуть, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина 5 статті 1187 ЦК України). Отже, у відносинах між володільцем джерела підвищеної небезпеки, яким завдано шкоди, та третіми особами, яким володілець джерела підвищеної небезпеки завдав шкоди, діє принцип відповідальності володільця цього джерела незалежно від його вини. Разом з тим, пішоход не є джерелом підвищеної небезпеки, а наявність чи відсутність вини пішохода у настанні дорожньо-транспортної пригоди не може бути підставою для покладення на нього зобов`язання із відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки. Отже, зіткнення автомобіля з пішоходом не може бути кваліфіковано, як взаємодію двох джерел підвищеної небезпеки, а тому відсутні підстави для розподілу заподіяної в результаті дорожньо-транспортної пригоди шкоди на обох учасників цієї пригоди. Доводи апеляційної скарги про те, що відсутні підстави для стягнення пені та 3% річних, інфляційних втрат оскільки станом на сьогоднішній день обов`язок здійснити виплату страхового відшкодування ще не настав (відсутнє визнання вимог з боку страховика та/або рішення суду, що вступило в законну силу), факт прострочення виплати страхового відшкодування є недоведеним, а тому підстав для стягнення з AT "СК "АРКС" пені та 3% річних не вбачається, суд апеляційної інстанції відхиляє предметом розгляду справи було порушення норми ст. 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», а саме відмова у виплаті страхового відшкодування позивачам, а штрафні санкції у відповідності до вимог Закону та ЦК України вираховувались позивачами з першого дня порушення грошового зобов`язання, тобто повідомлення позивачам про відмову у виплаті страхового відшкодування. Суд апеляційної інстанції зазначає, що саме з моменту прийняття рішення страховиком встановлено період прострочення грошового зобов`язання, а не як вважає апелянт - з дати прийняття рішення судом. Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції, викладених у рішенні, не спростовують. З урахуванням викладеного суд апеляційної інстанції вважає, що майнове право позивачів було порушено відповідачем. Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд доходить висновку, що рішення суду є законним та обґрунтованим, ухваленим відповідно до норм матеріального і процесуального права, а тому й відсутні підстави для його скасування. В частині оскарження апелянтом додаткового рішення суду першої інстанції, апеляційний суд зазначає наступне. Встановлено, що 31.01.2024 року на електронну адресу суду першої інстанції, а в подальшому 05.02.2024 року засобами поштового зв'язку представник позивачів подав заяву про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на правничу допомогу адвоката в розмірі 20 000 грн, по 5 000 грн на кожного зі співпозивачів. В заяві представником наведено розмір витрат, їх детальний розрахунок та підстави стягнення (а.с. 113-135, 139-155 том 2). Представник позивачів на підтвердження понесених позивачем судових витрат надала: - копію договорів № 03.05.22 від 03 травня 2022 року, для кожного з позивачів відповідно до яких вартість послуг адвоката під час розгляду справи в суді першої інстанції становить 5000 грн; - копію ордерів про надання правничої допомоги; - копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ЛВ №001906 виданого 27.02.2020; - попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивачі понесли, і які очікують понести у зв`язку із розглядом справи; - детальні описи наданих послуг для кожного із позивачів та квитанції про оплату послуг. Відповідно до п. 6.1 Договору про надання правової допомоги сторони домовились, що вартість послуг за надання професійної правничої допомоги відповідно до цього договору у суді першої інстанції становить 5000 грн. Відповідно до детальних описів наданих послуг, вбачається що позивачам адвокатом Скочиляс І.М. було надано наступні види послуг (найменування послуг): - аналіз документів наданих клієнтом та формування правової позиції щодо захисту порушених прав клієнта, пошук судової практики - одиниця виміру 30 хв., сума 500 грн; - формування позовної заяви, формування додатків, копіювання документів, відповідно до кількості сторін - одиниця виміру 1 год. 30 хв., сума 1500 грн; - підготовка та написання інших процесуальних документів та формування заяви про збільшення позовних вимог з розрахунком та направлення її засобами поштового зв'язку - одиниця виміру 30 хв., сума 500 грн; - написання відповіді на відзив на позовну заяву та направлення її засобами поштового зв'язку - одиниця виміру 1 год., сума 1000 грн; - представництво у Подільському районному суді м. Києва, незалежно від кількості судових засідань та чи суд виходив на відеоконференцію - сума 1500 грн. Відповідно до ч.1 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Відповідно до ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, що пов`язані з розглядом справи, належать витрати 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. Відповідно до ч.1 ст.134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. При визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Відповідно до ч.2 ст.141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має врахувати: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися (ч.3 ст.141 ЦПК України). Відповідно до ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Відповідно до ч. 1 ст. 270 ЦПК України визначено, що суд, який ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо, зокрема, судом не вирішено питання про судові витрати. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви. З урахуванням викладеного, проаналізувавши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку під час ухвалення додаткового рішення про задоволення заяви представника позивача та відшкодуванню судових витрат, а тому у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для його скасування. Доводи апеляційної скарги про те, що представником позивача було докладено мінімальних зусиль для формування тексту позовної заяви, тому вимоги про стягнення з АТ «СК «АРКС» витрат на правову допомогу у розмірі 20 000 грн (по 5000 грн на кожного позивача), суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки проаналізувавши наданий представником позивачів детальних описів наданих послуг, апеляційний суд вважає, що відображена у ньому інформація щодо характеру та обсягу виконаної адвокатом позивачів робота (наданих послуг) відповідає критерію розумності та часу, витраченому адвокатом на виконання відповідних робіт. Щодо розподілу судових витрат в суді апеляційної інстанції, колегія суддів зазначає наступне. Як вбачається з прохальної частини апеляційної скарги представника відповідача, останній зокрема просив стягнути з позивачів судові витрати, понесені апелянтом за подання апеляційної скарги. Відповідно ч. 1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки в задоволенні апеляційної скарги необхідно відмовити, судові витрати апелянта, пов`язані з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, компенсації не підлягають. Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що представник позивачів звертаючись з відзивом на апеляційну скаргу зокрема просив суд апеляційної інстанції стягнути з ПрАТ «СК «АРКС» користь позивачів судові витрати у зв`язку з розглядом справи на професійну правничу допомогу у Київському апеляційному суді у розмірі 2000 грн на кожного з позивачів, обгрунтовуючи тим, що п. 6.2 Договору про надання правової допомоги визначено фіксований розмір гонорару адвоката за представництво позивачів в суді апеляційної інстанції. У постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20) вказано, що «склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення». Встановлено, що представник позивачів, окрім договору на правову допомогу, не надав суду апеляційної інстанції інших доказів (зокрема акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат) на підтвердження понесених судових витрат у зв`язку з розглядом справи на професійну правничу допомогу у Київському апеляційному суді. Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що ч. 8 ст. 141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у своїй постанові від 26 липня 2023 року у справі № 160/16902/20, дійшов наступних правових висновків. Вирішуючи питання темпоральних меж подання заяви про стягнення витрат на правову допомогу, а також доказів на підтвердження їх фактичного понесення та розміру, колегія суддів об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у справі №340/2823/21 зауважила, що вказівка у частині сьомій статті 139, частині третій статті 143 КАС України на судові дебати, до закінчення яких сторона може заявити суду прохання (вимогу, клопотання) про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, потрібно розуміти не як єдино можливу стадію розгляду справи по суті, на якій дозволяється повідомити суду про цю обставину. Це є останній етап - перед виходом суду до нарадчої кімнати для ухвалення судового рішення за наслідками розгляду справи - для того, щоб сторона могла заявити про необхідність подати докази на підтвердження розміру понесених витрат, які підлягають розподілу за наслідками розгляду справи. Передбачена процесуальними нормами можливість подати суду протягом п`яти днів докази на підтвердження витрат на правничу допомогу з метою розподілу цих витрат й ухвалення з цього питання додаткового судового рішення є не способом заявити суду про необхідність вирішення цього питання (про яке сторона не висловлювалася раніше), а механізмом довести суду факт понесення цих витрат, як умову для їх розподілу. Зважаючи на те, що зазначення у прохальній частині відзиву на апеляційну скаргу узагальненої вимоги покладення на відповідача судових витрат (на правничу професійну допомогу) не може розцінюватись як належне звернення до суду із заявою про відшкодування судових витрат, адже за такого викладу прохальної частини, без наведення жодних мотивів та обґрунтувань суд фактично позбавлений можливості встановити склад таких витрат, факт їх понесення та розмір. Відтак, колегія суддів апеляційної інстанції констатує про недотримання представником позивачів положень ч.8 ст. 141 ЦПК України в частині належного звернення із клопотанням про стягнення витрат на правову допомогу та, як наслідок, тому у суду апеляційної інстанції відсутні підстави вирішити питання судових витрат на правничу допомогу на момент винесення даної постанови. Суд апеляційної інстанції роз`яснює, що сторона позивачів не позбавлена права звернутись до суду апеляційної інстанції з відповідною заявою про розподіл судових витрат та з підтверджуючи доказами щодо понесених судових витрат у зв`язку з розглядом справи у Київському апеляційному суді відповідно ч. 8 ст. 141 ЦПК України. З урахуванням викладеного, колегія суддів повністю погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки судом першої інстанції повно з`ясовані фактичні обставини справи, які мають істотне значення для справи в межах наданих сторонами доказів, правильно визначені правовідносини, що склалися між сторонами, їх об`єктивний склад, права та обов`язки сторін, вірно застосовані норми матеріального права та не порушені норми процесуального права, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не дають достатніх підстав для скасування рішення суду. Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, рішення суду та додаткове рішення суду ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, і не можуть бути скасовані з підстав, викладених у апеляційній скарзі. На підставі викладеного, керуючись ст.374, 375 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу адвоката Медвідя Олександра Івановича, який представляє інтереси Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» залишити без задоволення. Рішення Подільського районного суду міста Києва від 24 січня 2024 року та додаткове рішення Подільського районного суду міста Києва від 26 лютого 2024 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених ч.3 ст.389 ЦПК України. Повний текст постанови складено «23» травня 2024 року. Головуючий суддя Л.П. Сушко Судді Д.Р. Гаращенко В.І. Олійник