Постанова Київський апеляційний суд № 753/1949/23

Унікальний номер справи 753/1949/23 Номер апеляційного провадження 22-ц/824/5488/2024 Головуючий у суді першої інстанції К. В. Шаповалова Суддя - доповідач у суді апеляційної інстанції Л. Д. Поливач Постанова Іменем України 11 січня 2024 року місто Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ головуючого Поливач Л. Д. (суддя - доповідач), суддів Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І. сторони позивач ОСОБА_1 відповідач Приватне акціонерне товариство «Страхова група «ТАС» розглянув у приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження (без повідомлення учасників справи (їх представників) апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС», подану представником Кудрявським Сергієм Миколайовичем, на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 19 липня 2023 року, ухвалене у складі судді Шаповалової К. В., в приміщенні Дарницького районного суду м. Києва, у с т а н о в и в : Улютому 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ПрАТ «СГ «ТАС» про відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого. В обґрунтування позовних вимог зазначила, що 06.06.2021в м. Бахмут сталася дорожньо-транспортна пригода, в якій водій ОСОБА_2 , керуючи автомобілем «Mercedes-BenzVito»,д.н.з. НОМЕР_1 , здійснив наїзд на велосипедиста ОСОБА_3 , який він отриманих травм помер. Внаслідок даної події позивач, як донька загиблого, зазнала моральної шкоди, у зв`язку з чим у неї виникло право на відшкодування шкоди. Оскільки цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу «Mercedes-BenzVito»,д.н.з. НОМЕР_1 , була застрахована у ПрАТ «СГ «ТАС», на відповідача, як на страхувальника, покладенообов`язок відшкодування моральної шкоди, яку позивач просить стягнути з відповідача на свою користь у судовому порядку у розмірі 24 000,00грн, ураховуючи коло інших осіб, які мають право на відшкодування моральної шкоди, завданої смертю потерпілого. Рішенням Дарницького районного судуд м. Києва від 19 липня 2023 року позов ОСОБА_1 до ПрАТ «СГ «ТАС» про відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого задоволено. Стягнутоз ПрАТ «СГ «ТАС»на користь ОСОБА_1 24 000,00 грнв рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої смертю її батька. Стягнутоз ПрАТ «СГ «ТАС» на користь держави 1 073,60 грн судовогозбору за подання позовної заяви до суду. Не погодившись з рішенням суду ПрАТ «СГ «ТАС» через свого пердставника ОСОБА_4 подало апеляційну скаргу, посилається на порушення судом норм процесуального та матеріального права, неповне з`ясування обставин справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову у повному обсязі. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції ухвалюючи рішення про задоволення позову не взяв до уваги ту обставину, що позивач не зверталася до страхової компанії із заявою про виплату страхового відшкодування, а тому з боку ПрАТ «СГ «ТАС» відсутній факт порушення прав, свобод та інтересів позивача. Судом не враховано відсутність належних та допустимих доказів на підтвердження настання цивільно - правової відповідальності страхувальника, або особи, яка на правовій підставі експлуатувала забезпечений транспортний засіб та не доведено, що саме внаслідок ДТП настала смерть потерпілого. Також не взято до уваги розпочате кримінальне провадження щодо факту ДТП, а тому строк на прийняття рішення про страхове відшкодування страховиком припиняється з дати, коли страховику стало відомо про набрання судовим рішенням у такій справі законної сили. Зокрема необгрунтованими є вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди та розміру заявленного позивачем до стягнення страхового відшкодування, а також кола осіб, які мають право на отримання страхової виплати. ПрАТ «СГ «ТАС»вказало, що судом було безпідставно проігнороване клопотання про передання справи на розгляд іншому суду за підсудністю та необгрунтовано відмовлено у зупиненні провадження у справі. У порушння вимог закону суд розглянув справу без сплати позивачем судового збору за подання позову до суду. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 заперечила проти доводів апеляційної скарги вказуючи на їх безпідставність та необгрунтованість, рішення суду просить залишити без змін як законне та обгрунтоване. У відзиві вказала, що законом не передбачено обов`язкове звернення особи, яка заявляє вимогу про виплату страхового відшкодування, спочатку до страховика, та не пов`язано дотримання такого порядку з правом чи можливістю цієї особи звернутися до суду з вимогою про стягнення страхового відшкодування. Відстуність вироку по кримінальному провадженню по факту ДТП не може бути перешкодою для розгляду цивільної справи про відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю фізичній особі. У відповідності до вимог п. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України розгляд апеляційної скарги здійснюється апеляційним судом у письмовому провадженні, без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання, оскільки ціна позову у даній справі менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Враховуючи предмет та підставу заявленого позову, ціну позову, суд дійшов висновку про те, що дана справа не відноситься до тих справ, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження. Суд перевірив доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду в межах його апеляційного оскарження, та дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Так, відповідно до ч. 2, ч. 4 ст. 263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із ч. 1, ч. 2 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог. Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦПК України). За статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Згідно із частиною першою статті 15, частиною першої статті 16 ЦК Україникожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Як вбачається із матеріалів справи та було встановлено судом, 06.06.2021близько 19 год 30 хв. в м. Бахмуті Донецької області відбулася дорожньо-транспортна пригода, в якій водій ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , керуючи автомобілем марки «MERCEDES-BENZVito», д.н.з. НОМЕР_2 ,здійснив наїзд на велосипедиста ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Внаслідок даної ДТП ОСОБА_3 від отриманих травм помер. Позивач у справі ОСОБА_1 є дочкою померлого ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про її народження (а.с.24). 09.08.1997 року ОСОБА_5 уклала шлюб з ОСОБА_6 та змінила прізвище на ОСОБА_7 , що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу НОМЕР_3 , виданим 09.08.1997. Після смерті ОСОБА_3 особами, які мають право на відшкодування моральної шкоди, завданою смертю потерпілого є: ОСОБА_1 (позивач, дочка померлого), ОСОБА_8 (дружина померлого) та ОСОБА_9 (син померлого). Батьки загиблого ОСОБА_3 - ОСОБА_10 та ОСОБА_11 зі слів позивачки померли. За фактом ДТП слідче управління ГУНП в Донецькій області внесено відомості про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 286 КК України до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12021052150000528. Відповідно до ухвали Дружківського міського суду Донецької області у від 11 січня 2023 року у справі № 219/9439/21 вказане кримінальне провадження № 12021052150000528 перебуває на розгляді Дружківського міського суду Донецької області, що також підтверджується листом № 219/9439/21/2035/2023 від 25 січня 2023 року. Згідновідомостей Єдиного державного реєстру судових рішень вирок у кримінальномупровадженнія № 12021052150000528 не ухвалено. Станом на день ДТП (06.06.2021)автомобіль марки «MERCEDES-BENZVito»,д.р.н. НОМЕР_2 ,булозастраховано у ПрАТ «СГ «ТАС». Звертаючись із позовом до суду позивач, яка є дочкою загиблого внаслідок ДТП ОСОБА_3 , просила стягнути з ПрАТ «СГ «ТАС» страхове відшкодування за заподіяну їй моральну шкоду в розмірі 24 000,00 грн. Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 суд першої інстанції дійшов висновку про обгрунтованість та доведеність заявлених позовних вимог, врахувавши недоведеність умислу потерпілого чи дії непереборної сили, а також врахувавши наявність інших осіб, які мають право на відшкодування моральної шкоди, на підставі наведених норм права, суд вважав наявними підстави для стягнення моральної шкоди з відповідача на користь позивача в розмірі 24 000 ,00 грн. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції оскільки вони повністю узгоджуються із встановленими судом обставинами справи з огляду на наступне. Так, відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (також Закон№ 1961-IV), який спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України. Згідно зі статтею 3 Закону № 1961-IV обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників. Страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого (стаття 6 Закону № 1961-IV). Положеннями статті 23 ЦК Українивстановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, в тому числі, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості. Подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20, від 23 листопада 2022 року в справі № 686/13188/21, від 19 квітня 2023 року в справі № 336/10216/21. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19). Таким чином розмір моральної шкоди не є конкретно визначеною сумою, а визначається судом в кожному конкретному випадку з урахуванням всіх обставин справи. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року в справі №147/66/17 вказано, що: «виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК Українита змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права компенсація моральної шкоди повинна відбуватися в будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що потерпіла особа у разі настання страхового випадку набуває право на відшкодування моральної шкоди. Страхове відшкодування такої шкоди охоплює лише шкоду потерпілій фізичній особі, заподіяну у зв`язку з її каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я (зокрема, смертю). У таких випадках розмір моральної шкоди, яку відшкодовує страховик винної особи, передбачений статтею 26-1 та пунктом 27.3 статті 27 Закону. Згідно з частиною другоюстатті 1168 ЦК Україниморальна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю. Відповідно до вимог частин другої та п`ятої статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Окрім того, колегія суддів звертає увагу, що відносини в сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів врегульовані Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»(також Закон № 19610-IV), який спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України. У разі якщо деліктні відносини поєдналися з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування є страховик завдавача шкоди. Такий страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди. Відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом № 19610-IV у страховика не виникло обов`язку з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених статтею 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. У такому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Згідно з пунктом 23.1статті 23 Закону № 1961-IV шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок ДТП, є, зокрема, шкода, пов`язана зі смертю потерпілого. Відповідно до пункту 22.1статті 22 Закону № 1961-IV у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи. Цивільно-правова відповідальність за шкоду, заподіяну в результаті дії джерела підвищеної небезпеки настає без вини її заподіювача. Тому страховик хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом № 1961-IV порядку. Таким чином, шкода, завдана смертю потерпілого, підлягає відшкодуванню страховиком на підставі пункту 27.2статті 27 Закону № 1961-IV в межах ліміту страхового відшкодування. Страховик відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами (пункт 27.3 статті 27 Закону України № 1961-IV). З наведених підстав суд першої інстанції правильно вважав за можливе стягнути із страховика ПрАТ «Страхова Група «ТАС» на користь позивача грошове відшкодування моральної шкоди, яка заподіяна їй у зв`язку із смертю батька внаслідок ДТП у розмірі 24 000,00 грн (12*6 000,00грн - мінімальна заробітна плата на день ДТП), урахувавши при цьому наявність інших потерпілих - сина та дружини померлого, які також мають право на отримання страхового відшкодування. Щодо доводів апеляційної скарги про те, що позивач не зверталася до страховика із заявою про виплату страхового відшкодування, відтак відповідачем не порушено її право на отримання такого відшкодування, колегія суддів відхиляє, як юридично неспроможні, з огляду на висловлений Великою Палатою Верховного Суду правовий висновок у справі №465/4287/15, згідно із яким: «Закон № 1961-IV не передбачає обов`язкового досудового порядку врегулювання питання з приводу виплати страхового відшкодування. Відтак, особа, яка вимагає такої виплати, за власним розсудом може звернутися із заявою безпосередньо до страховика, з дотриманням вимог, передбачених у статті 35 названого Закону, чи звернутися безпосередньо до суду. У будь-якому разі строк звернення обмежується щодо стягнення майнової шкоди річним строком. Інших обмежень щодо порядку звернення із заявою про виплату страхового відшкодування норми Закону № 1961-IV не містять. У разі звернення із заявою безпосередньо до суду, страховик з цього моменту має діяти відповідно до статті 36 Закону № 1961-IV, та не позбавлений можливості, у разі відсутності заперечень проти позову, його визнати та сплатити страхове відшкодування». З огляду на зазначене, позивач обгрунтовано звернулася до суду із позовом до страховика про відшкодування моральної шкоди, завданої смертю її батька, оскільки закон не обмежує її у такому праві на захист, так як не передбачає обов`язкового досудового порядку врегулювання питання з приводу виплати страхового відшкодування. Хибними є доводи апеляційної скарги щодо відмови у задоволенні позову з підстав відсутностівироку у кримінальному провадженні по факту ДТП. Так, цивільно-правова відповідальність за шкоду, заподіяну в результаті дії джерела підвищеної небезпеки настає без вини її заподіювача. Тому страховик хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку. При цьому наявність чи відсутність у страховика обов`язку з виплати страхового відшкодування замість завдавача шкоди не є предметом розгляду в кримінальному провадженні. Тому відсутність судового рішення у кримінальному провадженні не може бути підставою для відмови в задоволенні позовних вимог потерпілої особи до страховика про відшкодування моральної шкоди, заподіяної внаслідок ДТП смертю її батька. Крім того, пунктом 36.2статті 36 Закону «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»визначено лише підставу припинення здійснення страхового відшкодування у разі, якщо ДТП розглядається в цивільній, господарській або кримінальній справі, та не передбачено можливості відмови у стягненні страхового відшкодування у справі, яка вже розглядається судом у порядку цивільного судочинства, за наслідками такого розгляду. Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 16 лютого 2022 року у справі № 242/1930/, від 21 квітня 2022 року у справі № 447/2222/20. Ураховуючи наведене, висновки суду першої інстанції про те, що відстність вироку у кримінальному провадженні по факту ДТП не є підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування (моральної шкоди) ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права. Наявність чи відсутність у страховика обов`язку з виплати страхового відшкодування замість завдавача шкоди не є предметом розгляду в кримінальному провадженні, тому відсутність судового рішення у кримінальному провадженні не може бути підставою для відмови в задоволенні позовних вимог потерпілої особи до страховика про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок ДТП. Встановивши, що моральна шкода, пов`язана із смертю потерпілого ОСОБА_3 , була заподіяна позивачці джерелом підвищеної небезпеки, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що відсутність вини водія забезпеченого транспортного засобу та відсутність вироку у кримінальному провадженні відносно нього на час розгляду цивільного позову не звільняє страховика від обов`язку відшкодувати моральну шкоду, заподіяну позивачці смертю її батька. Оскільки відповідачем не доведено тих обставин, що потерпілий передбачав, бажав чи свідомо допускав настання ДТП зі смертельним наслідком, то суд дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову. Доводи апеляційної скаргипро те, що обов`язок страховика відшкодувати завдану шкоду настає лише за наявності вини особи, відповідальність якої застрахована, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок, не заслуговують на увагу з огляду на таке. У статті 1166 ЦК Україниміститься законодавче визначення деліктної відповідальності за шкоду, завдану майну, та підстави її виникнення. Так, для настання деліктної відповідальності необхідна наявність складу правопорушення, а саме: наявність шкоди; протиправна поведінка заподіювача шкоди; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. Зазначені підстави визнаються загальними, оскільки їх наявність необхідна для всіх випадків відшкодування шкоди, якщо інше не передбачено законом. Якщо закон змінює, обмежує або розширює коло підстав, необхідних для покладення відповідальності за завдану моральну шкоду, то мова йде про спеціальні підстави відповідальності, що характеризують особливості тих чи інших правопорушень. Наприклад, завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки, володілець якого відповідає незалежно від наявності вини. Особливість правил відшкодування моральної шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, полягає в наявності лише трьох підстав для відповідальності, а саме: наявність шкоди; протиправна дія заподіювача шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною дією та шкодою. Вина заподіювача шкоди не вимагається. Тобто особа, яка завдала моральної шкоди джерелом підвищеної небезпеки, відповідає й за випадкове її завдання (без вини). Відповідальність такої особи поширюється до межі непереборної сили або умислу потерпілого. Тому її називають підвищеною. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду джерелом підвищеної небезпеки покладається на володільця джерела. Правила частини другої статті 1187 ЦК Українипередбачають, що володільцем джерела підвищеної небезпеки є особа, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. З огляду на викладене, відсутність вини водія забезпеченого транспортного засобу та відсутність вироку у кримінальному провадженні відносно нього не звільняє страховика від обов`язку відшкодувати моральну шкоду, завдану застрахованим джерелом підвищеної небезпеки. Посилання заявника на те, що саме дії потерпілого стали причиною ДТП, є неспроможними і не можуть бути підставою для звільнення від обов`язку відшкодувати шкоду, оскільки ні володілець джерела підвищеної небезпеки, ні страховик не довели наявності непереборної сили або умислу потерпілого в заподіянні шкоди. Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Зокрема безпідставними є твердження апелянта про порушення судом норм процесуального права у зв`язку із нерозгядом клопотання відповідача про передачу справи на розгляд іншому суду, оскільки дане клопотання було вирішено судом, за результатами розгляду якого 12.04.2023 постановлено ухвалу про відмову ПрАТ «СГ «ТАС» у задоволенні клопотання про передачу справи Святошинському районному суду м. Києва за підсудністю. Дана ухвала відповідачем не оспорена, вона набрала законної сили, відповідно суд першої інстанції розглянув дану справу з дотриманням правил підсудності. Крім того суд вірно дійшов висновку про відсутність у позивача обов`язку щодо сплати судового збору за подання позову про відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого до суду, оскільки це прямо встановлено п. 2 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», оскільки у позові йдеться про стягнення страхової виплати повязаної з заподіянням позивачці моральної шкоди у звязку зі смертю її батька. Відповідно до ст.12 ЦПК Україницивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно із ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Відповідно до ч.2 ст. 78 ЦПК Україниобставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Згідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов`язок суду. Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76-78, 81, 83, 84, 87, 89, 228, 235, 263-265 ЦПК України, визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують). Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо. Жодних доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції апеляційна скарга не містять. Отже, оскаржуване судове рішення ґрунтується на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, і суд під час розгляду справи не допустив порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Колегія суддів звертає увагу, що загалом за своїм змістом доводи апеляційної скарги є аналогічними аргументам, викладеним у відзиві на позовну заяву, яким суд першої інстанції дав належну оцінку та висновки щодо яких вмотивовано та обґрунтовано виклав у мотивувальній частині ухваленого рішення. Жодних доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції матеріали справи не містять. Таких доказів не додано апелянтом до апеляційної скарги та не отримано таких доказів судом апеляційної інстанції у ході розгляду справи. Інші доводи апеляційної скарги не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду першої інстанції, та особистого тлумачення заявником норм закону. При цьому колегія суддів зазначає, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обгрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»). Суд у своєму рішенні правильно визначив наявність підстав для відшкодування моральної шкоди. Справу було розглянуто судом першої інстанції на підставі встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та належних доказів. Зважаючи на викладене, суд апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції залишає без змін, а апеляційну скаргу відповідача без задоволення. Питання щодо розподілу судових витрат пов`язаних із розглядом справи у суді апеляційної інстанції суд вирішує відповідно до положень статті 141 ЦПК України. Судові витрати відповідача не підлягають відшкодуванню, оскільки суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Керуючись ст. 367, 368, 369, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, 381-384, 386, 389 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС», подану представником Кудрявським Сергієм Миколайовичем, залишити без задоволення. Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 19 липня 2023 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Судді Л. Д. Поливач А. М. Стрижеус О. І. Шкоріна