Постанова 4802 № 161/18624/23

Справа № 161/18624/23 Головуючий у 1 інстанції: Пушкарчук В. П. Провадження № 22-ц/802/478/24 Доповідач: Бовчалюк З. А. ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 22 травня 2024 року місто Луцьк Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Бовчалюк З.А., суддів - Здрилюк О.І., Карпук А.К., з участю секретаря судового засідання Власюк О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права власності на спадкове майно, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27 лютого 2024 року, В С Т А Н О В И В: 25.10.2023 року позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовною заявою на обґрунтування якої зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її чоловік ОСОБА_4 , який на момент смерті проживав разом з нею за адресою: АДРЕСА_1 , та після його смерті відкрилася спадщина. Оскільки, на час відкриття спадщини вона постійно проживала разом із спадкодавцем, а тому вважається такою, що прийняла спадщину. Серед інших спадкоємців є їх сини ОСОБА_2 та ОСОБА_2 . Зазначає, що до складу спадщини входить, зокрема: транспортний засіб автобус БАЗ А079.19, білий, 2007 року випуску, ідентифікаційний номер транспортного засобу НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 . Однак, вказаний об`єкт рухомого майна вона позбавлена можливості узаконити по причині відсутності оригіналу правовстановлюючого документу, що підтверджує право власності на ім`я померлого чоловіка. Просить суд визнати за нею в порядку спадкування за законом право власності на транспортний засіб - автобус БАЗ А079.19, білий, 2007 року випуску, ідентифікаційний номер транспортного засобу НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 . Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27 лютого 2024 року в задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з рішеннями суду першої інстанції, позивач подала апеляційну скаргу, в якій покликаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким її позов задовольнити. Судові повісти, які були направлені на адреси сторін, які вказані в апеляційній скарзі повернулись до суду з позначкою «адресат відсутній за вказаною адресою». У тому випадку, якщо зазначено, що «адресат відмовився» чи «адресат відсутній за вказаною адресою», то відповідно до положень пунктів 3, 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК, судова повістка вважається врученою в день проставлення у поштовому повідомленні відповідної відмітки, і особа вважається повідомленою. Підстав для відкладення, нового повідомлення, немає. Зацікавлена сторона зобов`язана проявити особливу старанність у захисті своїх інтересів і вжити необхідні заходи для ознайомленні з рухом провадження у справі. Таким чином будучи належним чином повідомлені про день та годину розгляду справи, учасники справи у судове засідання не з`явилися і їх неявка відповідно до вимог ч.2 ст.372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи. Згідно з ч.5 ст.268, ст.381 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Датою прийняття постанови у даній справі є 22 травня 2024 року, тобто дата складення повного судового рішення. Дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України). Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19). Судом першої інстанції встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про смерть НОМЕР_3 , який є чоловіком позивачки ОСОБА_1 (свідоцтво про укладення шлюбу серії НОМЕР_4 ) та батьком відповідачів. У поданій позовній заяві позивач стверджує, що її померлому чоловіку ОСОБА_4 належав на праві власності транспортний засіб - автобус БАЗ А079.19, білий, 2007 року випуску, ідентифікаційний номер транспортного засобу НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , який вона має намір успадкувати. Позивач зазначає, що вона прийняла спадщину оскільки на день смерті проживала разом з спадкодавцем, який є її чоловіком. Іншими спадкоємця першої черги є сини ( відповідачі по справі), які не заперечують щодо прийняття спадщини позивачем. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (частина друга статті 1223 ЦК України). Згідно зі статтею 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадщину почергово. Статтею 1261 ЦК України передбачено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки. Відповідно до статей 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Відповідно до частини першої статті 1269, частини першої статті 1270 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини. За змістом зазначених норм прийняття особою спадщини обумовлюється або постійним проживанням спадкоємця із спадкодавцем на час відкриття спадщини, або в разі відсутності наведених вище обставин - поданням до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини у визначений ч. 1 ст. 1270 ЦК України строк. Згідно з частиною третьою статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Тобто, будь-яка особа, яка постійно проживала разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається такою, що своєчасно прийняла спадщину. Звертаючись до суду з даним позовом ОСОБА_1 просить одноосібно визнати за нею право власності на майно, що належало ОСОБА_4 , при тому , що двоє спадкоємців першої черги також на день смерті спадкодавця були зареєстровані за тією ж адресою, що може свідчити про прийняття ними спадщини. У разі прийняття спадщини синами після смерті батька, вказані особи у передбачений законом строк мали б подати відповідні заяви про відмову від спадщини, в такому випадку позивач могла б ставити питання про визнання вцілому за нею право власності на спадкове майно. Судом також викликались дані особи та дачі пояснень та з`ясування всіх обставин справи, однак судові повістки повернулись до суду з відмітками «адресат відсутній за вказаною адресою». Окрім того, як вбачається з матеріалів справи позивач та спадкодавець перебували в зареєстрованому шлюбі з 14 травня 1977 року. За правилом статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. У частині першій статті 61 СК України передбачено, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Набуття майна за час шлюбу створює презумцію права спільної сумісної власності. З копії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, яке міститься в матеріалах справи, вбачається що спірний автобус зареєстрований за спадкодавцем 10.06 2021 року. Звертаючись до суду з даним позовом позивач мотивує, що спірний автобус належить на праві власності лише спадкодавцю та не обумовлює жодним чином чи це є його особиста власність чи все-таки дане майно належить до майна подружжя та їй належить 1/2 частина автомобіля, як дружині (спільна сумісна власність). Таким чином позивачем не обумовлена юридична природа даного майна. Згідно з частиною першою статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначено частиною другою вказаної статті. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України). Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 зазначено, що позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову. Згідно із статтею 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Аналіз норм цієї статті дає підстави для висновку, що право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 34 Закону України «Про нотаріат» нотаріуси, серед іншого, видають свідоцтва про право на спадщину. Главою 13 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5, встановлено, що нотаріус відмовляє у вчиненні нотаріальної дії у випадках, передбачених Законом. Нотаріуси не приймають для вчинення нотаріальних дій документи, якщо вони не відповідають вимогам, встановленим у статті 47 Закону, або містять відомості, передбачені частиною третьою статті 47 зазначеного Закону. Нотаріус на вимогу особи, якій відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, зобов`язаний викласти причини відмови в письмовій формі і роз`яснити порядок її оскарження. У цих випадках нотаріус протягом трьох робочих днів виносить постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії. Отже, оформлення спадкових прав з видачею свідоцтва про право на спадщину здійснюють нотаріуси. Суди ж розглядають спори з приводу захисту спадкових прав у разі їх порушення, оспорення чи/та невизнання (частина перша статті 4 ЦПК України) або в разі оскарження особою відмови нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії (статті 49, 50 Закону України «Про нотаріат»). Свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, встановленому чинним на момент такої нотаріальної дії законодавством. За наявності умов для одержання у нотаріуса свідоцтва про право на спадщину та можливості подальшого оформлення своїх спадкових прав у порядку, передбаченому законом, вимоги про визнання права на спадщину в судовому порядку задоволенню не підлягають у зв`язку з відсутністю порушених прав спадкоємців, щодо захисту яких вони звернулися до суду. Таким чином, якщо відсутність умов для одержання у нотаріуса свідоцтва про право на спадщину не підтверджена, це може бути підставою для відмови у позові. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 18 червня 2018 року у справі № 182/8267/14-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 643/20546/14-ц, від 13 травня 2022 року у справі № 552/4460/20, від 19 травня 2022 року у справі № 636/1853/18, від 25 травня 2022 року у справі № 298/1618/19, від 08 грудня 2022 року у справі № 518/164/20. В матеріалах справи міститься відповідь державної нотаріальної контори, що свідоцтво про право на спадщину видається за наявності всіх необхідних документів. Для консультації та оформлення спадщини після смерті ОСОБА_4 рекомендовано звернутись до Першої Луцької державної нотаріальної контори Волинської області ( а.с. 66). Таким чином нотаріусом не відмовлено позивачу у видачі відповідного свідоцтва, лише запропоновано звернутись в нотаріальну контору для консультації та оформлення спадщини. Звертаючись до суду з даним позовом позивач зазначає, що у неї відсутні документи на спірний автомобіль, хоча до позовної заяви вона долучає копію свідоцтва про реєстрацію спірного транспортного засобу, а до апеляційної скарги відповідь сервісного центру МВС про реєстрацію даного транспортного засобу за спадкодавцем. Виходячи з наведеного, повно та об`єктивно дослідивши всі обставини справи і давши їм вірну правову оцінку, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову. Висновки суду ґрунтуються на повно і всебічно з`ясованих обставинах справи, перевірених належними доказами, на які є покликання в рішенні суду і яким суд дав правильну юридичну оцінку. Доводи апеляційної скарги про підставність позовних вимог є власним тлумаченням встановлених обставин справи, були предметом дослідження суду першої інстанції і їм суд в сукупності з іншими доказами по справі дав правильну юридичну оцінку. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність ухваленого рішення не впливають. Керуючись ст. 367, 368, 375, 382,384 ЦПК України, суд У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27 лютого 2024 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення. Головуючий-суддя: Судді: