Постанова Одеський апеляційний суд № 522/7587/23-Е

Номер провадження: 22-ц/813/2210/24 Справа № 522/7587/23-Е Головуючий у першій інстанції Шестакова Я.В. Доповідач Погорєлова С. О. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20.05.2024 року м. Одеса Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Одеського апеляційного суду у складі: головуючого судді: Погорєлової С.О. суддів: Таварткіладзе О.М., Заїкіна А.П., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Національної поліції України, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди завданої незаконним рішенням і діями органів досудового слідства, прокуратури, на рішення Приморського районного суду м. Одеси, постановлене під головуванням судді Шестакової Я.В. 19 липня 2023 року у м. Одеса, - встановила: У квітні 2023 року представник ОСОБА_1 звернувся до Приморського районного суду м. Одеси із позовною заявою до Національної поліції України, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди завданої незаконним рішенням і діями органів досудового слідства, прокуратури, в якій просив стягнути з відповідачів на його користь 30000 грн. моральної шкоди та 7000 грн. витрат на правничу допомогу адвоката, понесених під час здійснення провадження у справі про адміністративне правопорушення. В обґрунтування позовних вимог представник ОСОБА_1 посилався на те, що 23 грудня 2022 року відносно позивача інспектором поліції було складено протокол про адміністративне правопорушення за керування транспортним засобом в стані алкогольного сп`яніння, за що ч. 1 ст. 130 КУпАП передбачена відповідальність. Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 23 січня 2023 року у справі №522/736/23 ОСОБА_1 було визнано винним у скоєні адміністративного правопорушення і накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 1000 грн. з позбавленням права керування транспортними засобами на 1 рік. Постановою Одеського апеляційного суду від 06 березня 2023 року було скасовано постанову Приморського районного суду м. Одеси від 23 січня 2023 року, провадження у справі закрито. На думку представника позивача, розгляд справи про адміністративне правопорушення, яка в подальшому була закрита за відсутності складу адміністративного правопорушення, свідчить про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали та здійснювали вказане провадження, в тому числі визнавши винним особу у вчиненні адміністративного правопорушення. Позивач зазнав розчарування та приниження з боку органів державної влади, які незаконно звинуватили його у вчиненні правопорушення, а також зазнав стрес, що не дозволяє йому зосередитися на роботі та звичайних заняттях, порушився нормальний ритм життя. З огляду на зазначене, ОСОБА_1 вимушений був звернутися до суду із даним позовом. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 19 липня 2023 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 було відмовлено. В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що матеріали справи, зокрема постанова Одеського апеляційного суду від 06 березня 2023 року у справі №522/736/23, у якій встановлені обставини провадження у справі про адміністративне правопорушення, містять у собі достатньо доказів про протиправність дій органів державної влади та завдання будь-якій середньостатистичній, нормально реагуючій людині моральної шкоди протиправною щодо неї поведінкою з боку органів державної влади. Щодо відшкодування витрат на правничу допомогу, до Законом України №266/94 врегульований порядок відшкодування суми, сплаченої громадянином у зв`язку із наданням йому юридичної допомоги, а саме через звернення до суду в порядку цивільного судочинства після закриття справи про адміністративне правопорушення. У відзиві на апеляційну скаргу представник Державної казначейської служби України зазначає, що сам факт наявності рішення суду про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності позивача не свідчить про протиправність дій органу поліції та завдання моральної шкоди позивачу. Незаконність рішення, дії чи бездіяльності особи, яка завдала шкоди, повинна бути доведена. Заслухавши суддю-доповідача, здійснивши розгляд апеляційної скарги в письмовому провадженні, дослідивши наведені в ній доводи, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга представника ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Згідно п.п. 1-3 ч.1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; порушення судом норм матеріального права; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи. З матеріалів справи вбачається, що 23 грудня 2022 року у відношенні ОСОБА_1 був складений протокол серії ААД № 360084 про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП. Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 23 січня 2023 року позивача було визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КпАП України, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17000 грн. з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік. Не погодившись з вказаною постановою, ОСОБА_1 оскаржив її в апеляційному порядку, в результаті чого постановою Одеського апеляційного суду від 06 березня 2023 року постанову Приморського районного суду м. Одеси від 23 січня 2023 року було скасовано на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП України, тобто за відсутності складу адміністративного правопорушення. Звертаючись до суду із даним позовом про відшкодування моральної шкоди, ОСОБА_1 посилався на те, що він зазнав розчарування та приниження з боку органів державної влади, порушення нормального ритму життя, що призвело до порушення його нормальних життєвих зв`язків, позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок та бажань, порушення трудової функції тощо. Згідно зі ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Положеннями ст. 23 ЦК України встановлено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частини другої цієї статті, моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється ч. 1 ст. 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. За відсутності підстав для застосування ч. 1 ст. 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (ст. 1173, 1174 цього Кодексу). Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» в особи виникає право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незаконного накладення штрафу. Пунктом 4 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку, зокрема, закриття справи про адміністративне правопорушення. Тобто, здійснення провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, яка в подальшому закрита судом за відсутністю складу адміністративного правопорушення, свідчить про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали та здійснювали вказане провадження (складання протоколу, затримання особи, отримання пояснень та інше). Відшкодування моральної шкоди провадиться незалежно від того, чи застосувались з боку держави будь-які заходи примусу, чи було понесено особою витрати на погашення штрафу, накладеного судом. У постанові Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 569/1799/16-ц (провадження № 61-19000сво18) викладено правовий висновок про те, що на підставі пункту 2 частини першої статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» в особи виникає право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незаконного накладення штрафу. Тобто, здійснення провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, яка в подальшому закрита судом за відсутністю складу адміністративного правопорушення, свідчить про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали та здійснювали вказане провадження (складання протоколу, отримання пояснень та інше). У справі, яка переглядається, підставою для відшкодування шкоди є закриття справи про адміністративне правопорушення у зв`язку із відсутністю події і складу адміністративного правопорушення. Разом із тим, це не спростовує того, що такими діями позивачу завдано моральної шкоди, оскільки закриття справи про адміністративне правопорушення через відсутність його складу свідчить про те, що позивача притягнуто до адміністративної відповідальності незаконно, а, крім того, відшкодування здійснюється незалежно від вини. Відшкодування моральної шкоди провадиться незалежно від того, чи застосувалися з боку держави будь-які заходи примусу, чи було понесено особою витрати на погашення штрафу, накладеного судом. За викладених обставин колегія суддів Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду не вбачає підстав для відступлення від правового висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду про те, що закриття справи про адміністративне правопорушення дає підстави для відшкодування моральної шкоди відповідно до ч. 1 ст. 1176 ЦК України та ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» і не є у залежності від того, чи застосувалися з боку держави будь-які заходи примусу та чи понесено особою витрати на погашення штрафу, накладеного судом. У постанові Верховного Суду від 05 лютого 2020 року у справі № 640/16169/17 (провадження № 61-15393св18), зазначено, що здійснення провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, яка в подальшому закрита судом за відсутністю складу адміністративного правопорушення, свідчить про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали та здійснювали вказане провадження (складання протоколу, затримання особи, отримання пояснень та інше). Відшкодування моральної шкоди провадиться незалежно від того, чи застосувалися з боку держави будь-які заходи примусу, чи було понесено особою витрати на погашення штрафу, накладеного судом. Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, суди попередніх інстанцій не врахували, що дії працівників поліції щодо затримання позивача та складання відносно нього протоколів про адміністративне правопорушення, відповідно до положень пункту 4 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» є підставою для відшкодування позивачеві моральної шкоди, оскільки закриття судом справи про адміністративне правопорушення через відсутність його складу свідчить про те, що позивача притягнуто до адміністративної відповідальності незаконно, відшкодування такої шкоди здійснюється незалежно від вини. Зважаючи на наведене, висновок суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, про відсутність вини у діях працівників поліції при складанні протоколів про адміністративні правопорушення, передбачених ст. ст. 173, 185 КУпАП, є помилковими. Аналогічні правові висновки щодо застосування норм права в подібних правовідносинах викладені, зокрема в постановах Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі № 289/2110/21 (провадження № 61-5136св22), від 14 грудня 2022 року у справі № 201/7848/21 (провадження № 61-5118св22), від 06 грудня 2023 року у справі №370/463/21 (провадження № 61-10515св23), від 19 лютого 2024 року у справі № 932/3602/22 (провадження № 61-7598св23) та інших. Згідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Як вже вказувалось вище, постановою Одеського апеляційного суду від 06 березня 2023 року провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 130 КУпАП було закрито на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, у зв`язку із відсутністю в діях позивача складу адміністративних правопорушень. Отже, зі вказаного вбачається, що у зв`язку із закриттям провадження у справі про адміністративне правопорушення у позивача виникло право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». З огляду на викладене, колегія суддів, враховуючи правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 569/1799/16-ц (провадження № 61-19000сво18), доходить висновку, що закриття справи про адміністративне правопорушення через відсутність в його діях складу адміністративного правопорушення свідчить про те, що ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності незаконно; позивачем доведено факт завдання йому моральної шкоди таким переслідуванням, яка полягає у приниженні його честі, гідності, моральних переживаннях, які викликані відсутністю справедливого провадження при порушенні питання про складання протоколу про адміністративні правопорушення одразу за ч. 1 ст. 130 КУпАП, що потребувало встановлення справедливості, доведення його невинуватості. На підставі наведеного колегія суддів вважає, що сума у 6000 грн. є цілком адекватною завданій позивачу шкоді, та водночас справедливою. Визначаючи саме такий розмір відшкодування моральної шкоди, колегія суддів приймає до уваги правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19), згідно якого розмір моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен проводити до її безпідставного збагачення. Щодо позовних вимог про відшкодування витрат на правничу допомогу. Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 просив стягнути з відповідача на свою користь матеріальну шкоду у розмірі 7000 грн, понесену ним за надання професійної правничої допомоги під час розгляду справи про адміністративне правопорушення. За змістом ст. 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у передбачених цим законом випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються), зокрема, суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги. Отже, встановивши факт понесення витрат у зв`язку із поданням юридичної допомоги, суд стягує витрати саме за час перебування під слідством і судом. Визначені наведеним Законом суми, сплачені громадянином у зв`язку із наданням йому юридичної допомоги, не є тотожними витратам на правничу допомогу, передбаченим ст. 137 ЦПК України, тому, у зазначеному випадку застосуванню підлягає спеціальна норма закону. Право на професійну правничу допомогу гарантовано ст. 59 Конституції України, офіційне тлумачення якої надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000 та від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009. Відповідні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі № 303/3973/17 (провадження № 61-12505св19), від 07 липня 2021 року у справі № 335/10173/19 (провадження № 61-5223св21), від 09 червня 2022 року у справі № 759/2952/20 (провадження № 61-16694св21), від 08 листопада 2023 року у справі № 539/2673/21 (провадження № 61-9750св 23). При стягненні витрат на правову допомогу необхідно враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (ст. 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність) або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного до договору (ст. ст. 12, 46, 56 ЦПК України). Витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (постанова Верховного Суду від 09 листопада 2022 року у справі № 461/422/21 (провадження № 61-8158св22)). У постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20), вказано, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення. Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивачем, на підтвердження понесених витрат, пов`язаних із правничою допомогою адвоката, до позовної заяви додано договір про надання правничої допомоги № 146 від 24 січня 2023 року, протокол погодження розміру гонорару і умови його виплати №146/1 від 24 січня 2023 року, квитанцію до прибуткового касового ордесу№146/2, ордер № 1207516 від 25 січня 2023 року. Представники відповідачів надали заперечення на заяву позивача про розподіл судових витрат, вказавши, що сума заявлена представником позивача є неспівмірною зі складністю справи. За змістом ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Таким чином, встановивши, що позивачем на підтвердження понесення ним витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду справи про адміністративне правопорушення надано належні докази, враховуючи часткове задоволення позовних вимог та приймаючи до уваги заперечення відповідачів проти заяви про розподіл судових витрат, колегія суддів доходить висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення заяви ОСОБА_1 , та стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 понесених витрат на правничу допомогу в сумі 5000 грн. Щодо понесених витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду цієї справи. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час. Відповідна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 31 серпня 2023 року у справі №824/20/23, у якій зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених ч. 4 ст. 137 ЦПК України. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, пункт 269). Конституційний Суд України у рішенні від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 зазначив, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права. Згідно із вимогами ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг, тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Колегією суддів встановлено, що на підтвердження факту понесення витрат на професійну правничу допомогу, до матеріалів справи ОСОБА_1 було долучено Протокол погодження розміру гонорару і умови його виплати від 27 березня 2023 року, в якому визначено, що розмір гонорару, який клієнт сплачує адвокату, за домовленістю сторін становить 11000 грн. За вказаних обставин, враховуючи часткове задоволення позовних вимог, керуючись принципами співмірності та розумності судових витрат, виходячи з критерію реальності адвокатських витрат, часу розгляду справи, колегія суддів доходить до висновку про необхідність часткового задоволення заяви ОСОБА_1 про розподіл судових витрат, та стягнення з Державного бюджету на користь позивача судові витрати на професійну правничу допомогу, понесені у суді першої інстанції, у розмірі 3000,00 грн. Таким чином колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не визначився з характером спірних правовідносин, нормами права, які підлягають застосуванню, що, відповідно, призвело до неправильного вирішення справи, і вказане є підставою для скасування рішення Приморського районного суду м. Одеси від 19 липня 2023 року та постановлення нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 з наведених вище підстав. Керуючись ст. ст. 367, 369, 375, 376, 381-384, 390 ЦПК України, колегія суддів, - постановила: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 19 липня 2023 року - скасувати. Постановити нове судове рішення. Позовні вимоги ОСОБА_1 до Держави України в особі Національної поліції України, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди завданої незаконним рішенням і діями органів досудового слідства, прокуратури - задовольнити частково. Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) у відшкодування моральної шкоди 6000 гривень. Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати на правничу допомогу адвоката, понесені під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, у розмірі 5000 гривень. Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати на правничу допомогу адвоката, понесені під час розгляду даної цивільної справи, у розмірі 3000 гривень. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню у касаційному порядку не підлягає за винятками, передбаченими п. 2 «а» - 2 «г» ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Повний текст постанови складено 20 травня 2024 року. Судді Одеського апеляційного суду С.О. Погорєлова А.П. Заїкін О.М. Таварткіладзе