Постанова 4824 № 753/13154/23

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 22 березня 2024 року м. Київ Справа № 753/13154/23 Провадження: № 22-ц/824/2215/2024 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О., суддів Верланова С. М., Нежури В. А. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 23 жовтня 2023 року, ухвалене під головуванням судді Мицик Ю. С., у справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції, Державної Казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, у с т а н о в и в: У липні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 26 травня 2023 року інспектор взводу № 3 роти № 2 батальйону із забезпечення супроводження Департаменту патрульної поліції України лейтенант поліції Якушкович І. М. склав протокол про адміністративне правопорушення від 26 травня 2023 року серії ААД № 044627, згідно з яким він, ОСОБА_1 , 26 травня 2023 року, об 11:15 год, у м. Києві на вул. Урлівська, керуючи транспортним засобом «Chevrolet», державний номерний знак НОМЕР_1 , не був уважним, перед початком руху не переконався, що це буде безпечно, внаслідок чого відбулось зіткнення з автомобілем «ІЖ», державний номерний знак НОМЕР_2 . Унаслідок ДТП автомобілі отримали механічні пошкодження, що спричинило матеріальні збитки. У протоколі зазначено, що своїми діями ОСОБА_1 порушив вимоги підпунктів 2.3б; 10.1 ПДР, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене статтею 124 КУпАП.Постановою Дарницького районного суду м. Києва від 19 червня 2023 року провадження у справі про притягнення позивача до адміністративної відповідальності закрито у зв`язку з відсутністю в його, ОСОБА_1 , діях складу адміністративного правопорушення. Під час розгляду адміністративного протоколу в судовому засідання він своєї вини не визнав, надав докази (фотозображення) з місця ДТП, на підставі яких суд встановив, що відомості, зазначені у протоколі про адміністративне правопорушення, не підтвердилися. Незаконним притягненням до адміністративної відповідальності йому завдано моральних страждань, оскільки справа розглядалася майже місяць; він був змушений користуватися послугами адвоката, витрачати кошти на його оплату, тобто, змушений був докладати додаткових зусиль для захисту своїх прав та інтересів; користувався тимчасовим посвідченням, оскільки водійські права йому повернули лише 30 червня 2023 року. Його, позивача, захисник письмово звертався до Департаменту поліції із адвокатськими запитами про отримання запису з нагрудної камери поліцейського та зі скаргою на дії працівників поліції. З огляду на протиправні дії працівників поліції, він, позивач, був змушений втрачати час та прикладати зусиль щодо встановлення відеореєстратора, а також нести матеріальні витрати, тому моральну шкоду він оцінив у розмірі 60 000,00 грн. Для захисту свої порушених прав, 10 червня 2023 року він, ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 уклали договір про надання юридичних послуг, за умовами якого вартість послуг склала 25 000,00 грн. Крім того, 10 червня 2023 року між ним та адвокатом Новіковою Н. І. укладений договір про надання правової допомоги, за умовами якого цей договір випливає з умов договору про юридичні послуги. Вважає, що понесені витрати на правову допомогу є обґрунтованими та пропорційними до предмета спору. Посилаючись на положення статей 23, 1166, 1176 ЦК України, Закон України «Про порядок відшкодування шкоди завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури та суду», Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», ОСОБА_1 просив суд стягнути з Державного бюджету України на його користь на відшкодування моральної шкоди 60 000,00 грн; судові витрати покласти на відповідача та стягнути з Державного бюджету України витрати на правничу допомогу у розмірі 50 000,00 грн. Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 23 жовтня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Держави України за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 1 000 гривень 00 копійок. У решті вимог позову відмовлено. У відшкодуванні судових витрат на правничу допомогу відмовлено. Не погодившись із таким судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просивскасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити новесудове рішення про повне задоволення позову. На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що працівники патрульної поліції поводились зухвало та упереджено, чинили тиск та насміхались, постійно перебивали, не давали розповісти що та як саме сталось. Такого приниження честі та гідності, відвертого цькування та насмішок, такої брутальної поведінки зі сторони правоохоронців він, позивач, не очікував. Саме тому він, позивач, вирішив не чекати висновків суду та власним коштом відремонтував автомобіль, а також був змушений встановити додаткове обладнання (автомобільний відео-реєстратор) для фіксації в подальшому можливих порушень його прав та інтересів, у тому числі, з боку працівників поліції. Завдання йому моральної шкоди, а також загострення хронічних хвороб було наслідком саме зухвалої поведінки представників органів влади при оформленні ДТП, а не внаслідок завдання матеріальних збитків. Так, явних травм та каліцтв він, позивач, не отримував, проте всі проблеми зі здоров?ям почались згодом, а саме, після перенесеного стресу у зв`язку з оформленням ДТП. Тривалість запису до деяких медичних фахівців триває місяцями, тому скарги на здоров?я не мають та не повинні мати жодної прив?язки саме до дати ДТП. Просив суд апеляційної інстанції долучити до матеріалів справи та врахувати під час апеляційного розгляду чергові довідки: протокол ЕМГ - обстеження від 25.10.2023 року та огляду лікарем кардіологом від 26.10 2023 року, отримані вже після ухвалення судом першої інстанції рішення. Вважає, що факт заподіяння моральних страждань є доведеним та очевидним. Не були взяті до уваги судом першої інстанції звернення до лікаря дерматолога щодо проявів, викликаних надмірним хвилюванням на нервовому ґрунті, а також чимала решта фактів стосовно термінів, кількості звернень, записів, та призначень лікарями у електронній медичній картці у застосунку Helsi. Необґрунтованим є і твердження суду 1-ї інстанції про те, що провадження у справі про адміністративне правопорушення тривало менше місяця, та про недоведеність погіршення стану здоров?я саме внаслідок неправомірних дій працівників поліції. Судом не враховано, що провадження у суді є продовженням після адміністративного провадження, яке також розтягнуте у часі і вимагає зусиль, витрат особистого, робочого часу, нервових потрясінь, здоров?я, матеріальних витрат та страждань, заподіяних внаслідок психічного впливу, що призвело до загального послаблення, позбавлення можливості реалізації звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Звертав увагу на безвідповідальність саме органів патрульної поліції, до яких неодноразово направлялись скарги та адвокатські запити. Несвоєчасність відповідей говорить сама за себе та вкотре свідчить про повну бездіяльність та незацікавленість щодо встановлення істини та правосуддя, та про порушення норм Закону України «Про звернення громадян». Чергова відповідь на запит адвоката Новікової Н.І. від Департаменту патрульної поліції датована 02.11.2023 року. Ураховуючи рівень інфляції, на теперішній час сума у розмірі 1000 грн є мізерною. Також вказав, що витрати, понесені ним, ОСОБА_1 , у зв?язку із наданням йому професійної правничої допомоги підтверджені та свідчать про повну сплату. Згідно ст. 137 ЦПК України витрати, пов?язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Ухвалами Київського апеляційного суду від 17 січня 2024 року відкрито апеляційне провадження у справі, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. За правилом частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів частини 13 статті 7 ЦПК України та частини 1 статті 369 ЦПК України. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково. Як убачається із матеріалів справи та встановлено судом, 26 травня 2023 року інспектором взводу № 3 роти № 2 батальйону із забезпечення супроводження Департаменту патрульної поліції України відносно водія ОСОБА_1 складено протокол серії ААД № 044627 про адміністративне правопорушення, передбачене статтею 124 КУпАП, у зв`язку з порушенням правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів. Постановою Дарницького районного суду м. Києва від 19 червня 2023 року провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за статтею 124 КУпАП закрито, у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення (а. с. 22-24). Постанова набрала законної сили (ЄДРСР № 111755846). 10 червня 2023 року між ФОП ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладений договір про надання юридичних послуг № І-1247, згідно з яким виконавець приймає до виконання доручення замовника на виконання юридичних послуг, вказаних у цьому договорі, а замовник зобов`язується прийняти і сплатити надані виконавцем послуги у розмірі, порядку та на умовах, передбачених цим договором (пункт 1.1). Пунктом 1.2 договору про надання юридичних послуг визначено перелік юридичних послуг: представництво інтересів ОСОБА_1 у справі № 753/9617/23; виготовлення та подача необхідних процесуальних документів. Вартість юридичних послуг, вказаних у пункті 1.2 цього договору, становить 25 000,00 грн, сплачується змовником у касу виконавця або безготівковим перерахуванням на розрахунковий рахунок у наступний строк: замовник вносить попередню оплату у розмірі 10 000,00 грн; 16 червня 2023 року замовник вносить суму у розмірі 15 000,00 грн (а.с.14). 10 червня 2023 року ФОП ОСОБА_2 та ОСОБА_1 складено акт про надання юридичних послуг (детальний опис), яким визначено калькуляцію вартості юридичних послуг (а. с. 116). Згідно з квитанцією про оплату від 15 червня 2023 року та фіскального чеку від 10 червня 2023 року обумовлена договором про надання юридичних послуг сума оплачена. Отримувач платежу - ФОП ОСОБА_2 (а. с. 14 зворот, 15). 29 червня 2023 року ФОП ОСОБА_2 та ОСОБА_1 склали акт про надання юридичних послуг, згідно з яким ОСОБА_1 отримав весь спектр послуг, передбачений умовами договору про надання юридичних послуг від 10 червня 2023 року, та оплатив їх (а.с.17). 10 червня 2023 року адвокат Новікова Н. І. та Шорніков О. О. уклали договір про надання правової допомоги № 11, за умовами якого адвокат приймає на себе зобов`язання надати клієнту правову допомогу у справі № 753/961/23 про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за статтею 124 КУпАП, яка розглядається у Дарницькому районного суду м. Києва (пункт 1.1) (а.с.16). У червні 2023 року до Управління патрульної поліції у м. Києві адвокат Новікова Н. І., яка діє в інтересах ОСОБА_1 на підставі договору про правничу допомогу від 10 червня 2023 року, надіслала адвокатські запити з проханням повідомити інформацію про звернення ОСОБА_1 зі скаргою на гарячу лінію 102 та надати відеозапис з нагрудної камери інспектора, зроблений під час оформлення ДТП за участю ОСОБА_1 (а.с.6, 7). 31 липня 2023 року ОСОБА_1 звертався до начальника МВС України зі скаргою щодо ненадання відповіді на адвокатські запити, відповідь на яку йому надано 08 серпня 2023 року та 06 вересня 2023 року (а. с. 95, 98, 117). Встановлено, що 27 липня 2023 року, 22 серпня 2023 року, 10 жовтня 2023 року ОСОБА_1 звертався за медичною допомогою до медичних закладів з приводу, зокрема, загострення ускладненого остеохондрозу (а. с. 99-100). Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив із того, що позивач довів факт наявності моральної шкоди, що завдана йому провадженням у справі про адміністративне правопорушення, та полягає у моральних переживаннях, порушенні нормальних життєвих стосунків. Урахувавши принципи розумності, справедливості, пропорційності та врахувавши, що провадження у справі про адміністративне правопорушення тривало менше місяця, обсяг заподіяної позивачу шкоди, глибину та тривалість душевних страждань, внаслідок неотримання відповідей на подані скарги, суд першої інстанції вважав, що негативні наслідки, які спричинені позивачу неправомірними діями, є в матеріальному виразі незначними, а посилання на погіршення стану здоров`я, внаслідок неправомірних дій працівників поліції, позивачем недоведені, а тому розмір відшкодування не може перевищувати 1000 грн, і така сума є достатньою сатисфакцією за завдану позивачу моральну шкоду. Також суд вважав, що матеріали справи не містять належних доказів понесення ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу, яка надавалась йому у справі адвокатом Новіковою Н. І. Оскільки витрати на юридичні послуги, надані стороні у справі іншою, ніж адвокат, особою, не належать до витрат на професійну правничу допомогу, відсутні підстави для компенсації ОСОБА_1 витрат на юридичні послуги ФОП ОСОБА_2 . Перевіряючи такі висновки суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів виходить за наступного. Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Відповідно до статті 23 ЦК України встановлено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу). Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» в особи виникає право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незаконного накладення штрафу. Пунктом 4 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку, зокрема, закриття справи про адміністративне правопорушення. Тобто, здійснення провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, яка в подальшому закрита судом за відсутністю складу адміністративного правопорушення, свідчить про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали та здійснювали вказане провадження (складання протоколу, затримання особи, отримання пояснень та інше). Відшкодування моральної шкоди провадиться незалежно від того, чи застосувались з боку держави будь-які заходи примусу, чи було понесено особою витрати на погашення штрафу, накладеного судом. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 569/1799/16-ц викладено правовий висновок про те, що на підставі пункту 2 частини першої статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» в особи виникає право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незаконного накладення штрафу. Тобто, здійснення провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, яка в подальшому закрита судом за відсутністю складу адміністративного правопорушення, свідчить про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали та здійснювали вказане провадження (складання протоколу, отримання пояснень та інше). У справі, яка переглядається, підставою для відшкодування шкоди є закриття справи про адміністративне правопорушення у зв`язку із відсутністю події і складу адміністративного правопорушення. Разом із тим, це не спростовує того, що такими діями позивачу завдано моральної шкоди, оскільки закриття справи про адміністративне правопорушення через відсутність його складу свідчить про те, що позивача притягнуто до адміністративної відповідальності незаконно, а, крім того, відшкодування здійснюється незалежно від вини. Відшкодування моральної шкоди провадиться незалежно від того, чи застосувалися з боку держави будь-які заходи примусу, чи було понесено особою витрати на погашення штрафу, накладеного судом. За викладених обставин колегія суддів Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду не вбачає підстав для відступлення від правового висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду про те, що закриття справи про адміністративне правопорушення дає підстави для відшкодування моральної шкоди відповідно до частини першої статті 1176 ЦК України та статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» і не є у залежності від того, чи застосувалися з боку держави будь-які заходи примусу та чи понесено особою витрати на погашення штрафу, накладеного судом. У постанові Верховного Суду від 05 лютого 2020 року у справі № 640/16169/17, зазначено, що здійснення провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, яка в подальшому закрита судом за відсутністю складу адміністративного правопорушення, свідчить про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали та здійснювали вказане провадження (складання протоколу, затримання особи, отримання пояснень та інше). Відшкодування моральної шкоди провадиться незалежно від того, чи застосувалися з боку держави будь-які заходи примусу, чи було понесено особою витрати на погашення штрафу, накладеного судом. Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, суди попередніх інстанцій не врахували, що дії працівників поліції щодо затримання позивача та складання відносно нього протоколів про адміністративне правопорушення, відповідно до положень пункту 4 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» є підставою для відшкодування позивачеві моральної шкоди, оскільки закриття судом справи про адміністративне правопорушення через відсутність його складу свідчить про те, що позивача притягнуто до адміністративної відповідальності незаконно, відшкодування такої шкоди здійснюється незалежно від вини. Зважаючи на наведене, висновок суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, про відсутність вини у діях працівників поліції при складанні протоколів про адміністративні правопорушення, передбачених статтями 173, 185 КУпАП, є помилковими. Аналогічні правові висновки щодо застосування норм права в подібних правовідносинах викладені, зокрема в постановах Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 686/16847/17, від 01 липня 2020 року у справі № 347/1977/17, від 22 липня 2020 року у справі № 303/7352/18, від 02 вересня 2020 року у справі № 591/1001/17, від 09 червня 2021 року у справі № 726/837/20, від 29 вересня 2021 року у справі № 166/1222/20, від 26 січня 2022 року у справі № 953/6561/20, від 07 вересня 2022 року у справі № 289/2110/21, від 14 грудня 2022 року у справі № 201/7848/21, та інших. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Як встановлено вище, постановою Дарницького районного суду м. Києва від 19 червня 2023 року провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за статтею 124 КУпАП закрито, у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення. Отже, суд першої інстанції правильно вважав, що у зв`язку із закриттям провадження у справі про адміністративне правопорушення у позивача виникло право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». Перевіряючи доводи апеляційної скарги щодо необґрунтованості розміру стягнутої судом першої інстанції моральної шкоди та необхідності дослідження нових доказів, а саме медичних довідок та листа Національної поліції України, колегія суддів ураховує наступне. В апеляційній скарзі мають бути зазначені, зокрема, нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції (пункт 6 частини другої статті 356 ЦПК України). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (частина третя статті 367 ЦПК України). Тлумачення пункту 6 частини другої статті 356, частин першої-третьої статті 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції. Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК України щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні. Така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку статті 367 ЦПК України незалежно від причин неподання позивачем таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення вищенаведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Така правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду 21 серпня 2023 року у справі № 552/7368/21. Аналогічні за змістом висновки містяться у постановах Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 145/474/17, від 05 грудня 2018 року у справі № №346/5603/17, від 03 травня 2018 року у справі № 404/251/17, від 07 квітня 2021 року у справі № 279/11692/15-ц, від 25 листопада 2020 року у справі № 752/1839/19 та від 11 листопада 2020 року у справі № 760/16979/15-ц, від 07 липня 2021 року у справі № 509/4286/16-ц. Оскільки медичні довідки від 26.10.2023 року та 25.10.2023 року та лист Національної поліції України від 02.11.2023 року були сформовані після ухвалення судом першої інстанції оскаржуваного судового рішення, у колегії суддів відсутні правові підстави для прийняття нових доказів. Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на те, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема, й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого. У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. Такі висновки сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 року у справі №464/3789/17. У практиці Європейського Суду з прав людини порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей, зокрема, через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди. При цьому, слід виходити з презумпції, що порушення прав людини з боку суб`єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов`язкам (ст. 3, 19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого. Розмір відшкодування у кожній конкретній справі різниться з огляду на різні фактичні обставини справи та характер правопорушення і визначається судом за сукупністю передбачених законом обставин, які дають підстави для відшкодування моральної шкоди, враховуючи при цьому ефективність такого розміру відшкодування. Право вирішувати належність та розмір відшкодування моральної шкоди законодавцем залишено за судом, оскільки в чинному законодавстві чітких меж такого розміру не передбачено. При цьому, суд не зобов`язано наводити розрахунків, визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні лише відповідні мотиви. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц міститься висновок про те, що визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення. Обґрунтовуючи заявлений до стягнення розмір моральної шкоди, позивач посилався на те, що незаконним притягненням його до адміністративної відповідальності йому було завдано моральних страждань, приниження честі та гідності. Також вказав, що неправомірні дії працівників поліції спричинили загострення багатьох хронічних хвороб. Посилався і на те, що справа розглядалась майже місяць, більш того, він був змушений звернутись за допомогою до адвоката та витрачати кошти на оплату наданих адвокатом послуг, а також користуватись тимчасовим посвідченням водія, оскільки його водійське посвідчення було вилучено. Факт закриття справ про адміністративні правопорушення у зв`язку із відсутністю складу адміністративного правопорушення не спростовує того, що такими діями позивачу завдано моральної шкоди, оскільки закриття справ про адміністративні правопорушення через відсутність складу інкримінованих правопорушень, свідчить про те, що позивача притягнуто до адміністративної відповідальності незаконно. Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, що наявні у справі докази у їх сукупності підтверджують той факт, що провадження в адміністративній справі призвело до зміни звичного укладу життя позивача, необхідності докладання додаткових зусиль для поновлення своїх прав, що на думку суду, викликало у позивача відповідний психоемоційний дискомфорт та спричинило душевні переживання. Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, що визначений судом першої інстанції розмір моральної шкоди у розмірі 1 000 грн є недостанім для розумного задоволення потреб потерпілої особи, а тому ураховуючи принципи розумності, виваженості та справедливості, вважає, що вказаний розмір підлягає збільшенню до 3 000 грн. Вказана сума, на переконання суду апеляційної інстанції, є цілком адекватною завданій позивачу шкоді, і справедливою. Не погоджується колегія суддів і з висновком суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про відшкодування матеріальної шкоди (витрат на правничу допомогу) з наступних підстав. Звертаючись до суду з цим позовом позивач, зокрема, просив стягнути з відповідача на свою користь 50 000 грн, понесених ним за надання професійної правничої допомоги під час розгляду справи про адміністративне правопорушення (25 000 грн), а також у рамках справи, що переглядається (25 000) грн. Вказані вимоги по суті є вимогою про відшкодування матеріальної шкоди у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги згідно статті 3 Закону «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у розмірі 25 000 грн та вимогою здійснити розподіл судових витрат у справі, що переглядається. Некоректне або недостатньо коректне формулювання і виклад вимог позову, якщо не викликає сумніву мета та підстави звернення особи до суду, не може бути перешкодою для захисту порушеного права особи, яка звернулася до суду, оскільки надміру формалізований підхід щодо дослівного розуміння вимог позову, як реалізованого способу захисту, суперечить завданням цивільного судочинства, якими є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (постанова Верховного Суду від 20 серпня 2021 року у справі № 149/2736/20. Повноваження органів влади, зокрема, і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін. За змістом статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у передбачених цим законом випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються), зокрема, суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги. Отже, встановивши факт понесення витрат у зв`язку із поданням юридичної допомоги, суд стягує ці витрати саме за час перебування під слідством і судом. Визначені наведеним Законом суми, сплачені громадянином у зв`язку із наданням йому юридичної допомоги, не є тотожними витратам на правничу допомогу, передбаченим статтею 137 ЦПК України, тому, у зазначеному випадку застосуванню підлягає спеціальна норма закону. Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якої надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000 та від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009. Відповідні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі № 303/3973/17, від 07 липня 2021 року у справі № 335/10173/19, від 09 червня 2022 року у справі № 759/2952/20, від 08 листопада 2023 року у справі № 539/2673/21. При стягненні витрат на правову допомогу необхідно враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність) або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідно до договору (статті 12, 46, 56 ЦПК України). Витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (постанова Верховного Суду від 09 листопада 2022 року у справі № 461/422/21. У постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18, вказано, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення. За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. На підтвердження своїх вимог позивач надав копії договору про надання юридичних послуг № І-1247 від 10.03.2023 року, укладеного між ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_2 . Згідно п.1.в цього договору, до переліку юридичних послуг, що надаються, відноситься представництво інтересів ОСОБА_1 у справі № 753/9617/23, виготовлення та подача необхідних процесуальних документів. Згідно п. 1.4 договору, вартість юридичних послуг, визначених у п. 1.2, становить 25 000 грн. Вказані кошти були оплачені ОСОБА_1 (а.с. 14 зв., 15). 10 червня 2023 року між ОСОБА_1 та адвокатом Новіковою Н.В. укладено договір № 11 про надання правової допомоги. У п. 1.2 цього договору вказано, що даний договір випливає з умов договору про надання юридичних послуг, укладеного між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 . Згідно акту про надання юридичних послуг від 19.06.2023 року, складеного ФОП ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , сторони погодили вартість наданих послуг у розмірі 25 000 грн та їх відповідність якості та обсягу, визначених в договорі про надання юридичних послуг. Отже, позивачем документально доведено, що ним понесено витрати у зв`язку поданням йому юридичної допомоги згідно статті 3 Закону «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у розмірі 25 000 грн в рамках справи про адміністративне правопорушення № 753/9617/23, і такі витрати підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача. Разом з тим, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що визначені Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» суми, сплачені громадянином у зв`язку із наданням йому юридичної допомоги, не є тотожними витратам на правничу допомогу, передбаченим статтею 137 ЦПК України, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню частково. Вирішуючи питання розподілу судових витрат в рамках справи, що переглядається, колегія суддів ураховує наступне. Згідно вимог частин 1, 3 статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу. Відповідно до частини 1 статті 134 ЦПК України кожна із сторін процесу подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які сторона понесла, і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. Згідно частини 2 зазначеної статті у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірними із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Відповідно до частини 8 статті 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Розмір витрат на правничу допомогу адвоката встановлюється судом на підставі детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Докази на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу та їх відшкодування за рахунок опонента у судовому процесі, сторонам необхідно надати суду відповідні докази: договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.); документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження та ін.); докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт (акти наданих послуг, акти виконаних робіт та ін.); інші документи, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг або витрати адвоката, необхідні для надання правничої допомоги. З матеріалів справи убачається, що 30.06.2023 року між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 укладено договір про надання юридичних послуг № І-1369. Згідно п. 1.2 цього договору, до переліку послуг, що надаються, відноситься виїзд спеціаліста в інтересах ОСОБА_1 з питання подачі позовної заяви про відшкодування моральної шкоди, виготовлення проекту позовної заяви, виготовлення та подача необхідних документів. У п. 1.4 цього договору сторони визначили, що вартість юридичних послуг складає 25 000 грн. Згідно квитанцій від 30.06.2023 року та 12.07.2023 року (а. с. 18 зв., 19) ОСОБА_1 сплатив 25 000 грн на рахунок ФОП ОСОБА_4 . Також, 30.06.2023 року між ОСОБА_1 та адвокатом Новіковою Н.В. укладено договір № 25 про надання правової допомоги. У п. 1.2 цього договору вказано, що даний договір випливає з умов договору про надання юридичних послуг, укладеного між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 . Згідно акту про надання юридичних послуг від 29.07.2023 року, складеного ФОП ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , сторони погодили вартість наданих послуг у розмірі 25 000 грн та їх відповідність якості та обсягу, визначених в договорі про надання юридичних послуг № І-1369 від 30.06.2023 року. Вказані вище докази у своїй сукупності підтверджують факт надання адвокатом Новіковою Н.І. правової допомоги позивачу за договором про надання правової допомоги від 30.06.2023 року № 25 та договором про надання юридичних послуг № І-1369 від 30.06.2023 року. Згідно позиції Верховного Суду висловленої у постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19, витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України). Слід відмітити і те, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини п`ятої статті 137 ЦПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України. Заперечуючи проти заявленого до стягнення розміру витрат на правничу допомогу представник Департаменту поліції вказував на те, що деякі з послуг, що наведені в акті про надання юридичних послуг від 30.06.2023 року, не відносяться до правничої допомоги. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд повинен врахувати: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим, а також критерій розумності їх розміру. Витрати на професійну правничу допомогу на вказану суму (25 000 грн) є неспівмірними зі складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг у суді, починаючи з липня 2023 року по жовтень 2023 року, не відповідають розумності їхнього розміру. Ураховуючи положення чинного процесуального законодавства, а також заперечення представника відповідача щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, загальні засади цивільного законодавства та критерії такого відшкодування, колегія суддів вважає, що такі витрати на правничу допомогу підлягають відшкодуванню позивачу пропорційно розміру задоволених позовних вимог у розмірі 6 362,50 грн. Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення у відповідності з вимогами ч.1 ст.376 ЦПК України є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції невірно встановлені фактичні обставини у справі, висновки суду не відповідають наданим сторонами доказам, судом неправильно застосовано норми матеріального права, а тому рішення суду першої інстанції у відповідності до положень ст. 376 ЦПК України в частині вирішення позовних вимог про стягнення моральної шкоди підлягає зміні, а в частині вирішення вимог про відшкодування матеріальної шкоди скасуванню з ухваленням у цій частині нового судового рішення про часткове задоволення позову. Керуючись ст.ст. 369, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 23 жовтня 2023 року в частині вирішення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди змінити. Збільшити розмір моральної шкоди, яка підлягає стягненню з Держави України за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 , з 1 000 грн. до 3 000 (трьох тисяч) грн Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 23 жовтня 2023 року в частині вирішення позовних вимог про відшкодування матеріальної шкоди скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про часткове задоволення позову. Стягнути з Держави України за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування матеріальної шкоди суму, сплачену у зв`язку із наданням юридичної допомоги, у розмірі 25 000 (двадцять п`ять) грн. Сягнути з Держави України за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судові витрати на правничу допомогу у розмірі 6 362,50 (шість тисяч триста шістдесят дві) грн 50 коп. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Головуючий Т. О. Невідома Судді С. М. Верланов В. А. Нежура