Постанова Івано-Франківський апеляційний суд № 352/2941/23

Справа № 352/2941/23 Провадження № 22-ц/4808/482/24 Головуючий у 1 інстанції ХОМИНЕЦЬ М. М. Суддя-доповідач Луганська ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 березня 2024 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Луганської В.М. суддів Баркова В.М., Девляшевського В.А., за участю секретаря Петріва Д.Б. учасники справи позивач ОСОБА_1 відповідач держава Україна в особі Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Івано-Франківського апеляційного суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Малетин Андрій Ярославович, на рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 18 січня 2024 року, ухвалене судом у складі судді Хоминець М.М., за позовом ОСОБА_1 до держави України в особі Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями поліцейського, в с т а н о в и в: У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищезазначеними вимогами, в обґрунтування яких вказав, що 16 січня 2023 року поліцейським СРПП відділення №1 Івано-Франківського РУП ГУНП в Івано-Франківській області старшим сержантом ОСОБА_2 відносно нього складено протокол серії ВАВ № 291109 про адміністративне правопорушення, в якому зазначив, що позивач вчинив домашнє насильство, за що передбачена відповідальність за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП. Вказаний протокол було направлено до Тисменицького районного суду Івано-Франківської області для притягнення позивача до адміністративної відповідальності. Постановою Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 28 лютого 2023 року закрито провадження в справі щодо позивача, в зв`язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення. Позивач зазначив, що факт незаконних дій поліцейського підтверджено судовим рішенням та не підлягає доведенню. Такими незаконними діями позивачу завдано моральної шкоди, яка полягає у душевних стражданнях, втраті психічного спокою внаслідок усвідомлення факту незаконного складення щодо нього адміністративного протоколу. Також моральна шкода полягає в тому, що він змушений був неодноразово відриватися від постійних занять, витрачати своє здоров`я, час та кошти на захист своїх інтересів у суді та доведення своєї невинуватості у вчиненні адміністративного правопорушення. Враховуючи глибину душевних страждань, характер і тривалість немайнових втрат, часу та зусиль, необхідних для відновлення душевного спокою і попереднього життєвого стану, із врахуванням вимог розумності та справедливості, завдану моральну шкоду оцінює в розмірі 10000 грн. Крім того, зазначив, що ним сплачено 3000, 00 грн адвокату за надання послуг. У зв`язку з викладеним просив стягнути з держави Україна через Державну казначейську службу України за рахунок коштів Державного бюджету України, шляхом списання з Єдиного казначейського рахунку на його користь моральну шкоду у розмірі 10 000 грн та 4 000 грн витрат на правничу допомогу, які поніс у справі №352/147/23. Рішенням Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 18 січня 2024 року позов ОСОБА_1 до держави Україна в особі Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями, задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 1500 грн витрат на правничу допомогу, понесених у рамках судового розгляду справи про адміністративне правопорушення. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Не погодившись з вказаним рішенням, ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Малетин А.Я., звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права та незаконність рішення, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 18 січня 2024 року в частині відмови у стягненні моральної шкоди та ухвалити в цій частині нове рішення, яким його позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди задовольнити. Змінити рішення суду в частині стягнення витрат на правничу допомогу, стягнувши усі витрати на правничу допомогу, які поніс позивач. В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що згідно з п. 5 ст. 3 Закону № 266/94-ВР у наведених у статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовується моральна шкода, проте всупереч зазначеному, виходячи із засад нерозумності, несправедливості та не співмірності, прийшов до неправильного висновку, що немає потреби у грошовому відшкодуванні завданої моральної шкоди. Вважає, що суд втрутився в договірні правовідносини адвоката і клієнта та неправомірно визначив, що розмір заявлених позивачем витрат за надання правничої допомоги у розмірі 3000 грн не відповідає критеріям реальності адвокатських витрат та визначив до стягнення з Державного бюджету України на користь позивача 1500 грн витрат на правничу допомогу, понесених у рамках судового розгляду справи про адміністративне правопорушення. Посилається на те, що суд не застосував правові висновки, викладені в постанові Об`єднаної Палати Верховного Суду у справі № 922/445/19, відповідно до яких суд за клопотання іншої сторони може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами та обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат. Відзиву на апеляційну скаргу від відповідача не надійшло. У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_3 та ОСОБА_1 підтримали апеляційну скаргу в межах її доводів. У судове засідання представник Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області не з`явився, про час, дату та місце судового засідання повідомлений у відповідності до закону. Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справу. З урахуванням положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважає можливим провести судовий розгляд справи без представника відповідача по справі, який повідомлений належним чином про дату, час та місце розгляду справи. Заслухавши доповідача, учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія приходить до наступних висновків. Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди суд першої інстанції виходив з того, що закриття справи про адміністративне правопорушення через відсутність його складу, свідчить про те, що позивача притягнуто до адміністративної відповідальності незаконно і відшкодування моральної шкоди здійснюється незалежно від того, чи застосовувалися з боку держави будь-які заходи примусу, чи було понесено особою витрати на сплату штрафу, накладеного судом. Разом з тим, зазначив, що сатисфакція це форма відшкодування шкоди, заподіяна потерпілій стороні, внаслідок правопорушення. Справедлива сатисфакція не завжди має грошовий характер. Суд першої інстанції встановив, що протокол про адміністративне правопорушення стосовно позивача складено 16 січня 2023 року, постанова про закриття адміністративного провадження ухвалена судом 28 лютого 2023 року, що свідчить про нетривалість провадження. Суд врахував, що в судовому рішенні від 28 лютого 2023 року констатовано недостатність наданих органом поліції матеріалів для підтвердження події правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП та вини позивача. З урахуванням встановлених по справі обставин та діючого в державі воєнного стану, дійшов висновку, що сам факт визнання порушеного права позивача та його відновлення в судовому порядку є адекватним засобом для згладжування завданих позивачу душевних страждань і справедливої сатисфакції, тому не має потреби у грошовому відшкодування завданої моральної шкоди. Зменшуючи розмір витрат на правничу допомогу, яку позивач поніс при розгляді справ у суді про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. ст.173-2 КУпАП, суд першої інстанції , керуючись принципом розумності, співмірності, реальності, зменшив витрати до 1500, 00 грн. Колегія суддів вважає, що такі висновки суду не в повній мірі відповідають вимогам закону та встановленим по справі обставинам, виходячи з наступного. Судом встановлено, що поліцейським СРПП ВП № 1 (м. Тисмениця) Івано-Франківського РУП ГУНП в Івано-Франківській області Човганом В. І. 16 січня 2023 року складено протокол серії ВАВ № 291109 про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 року, згідно якого близько 17 год за місцем свого проживання на АДРЕСА_1 вчинив стосовно своєї дружини ОСОБА_4 домашнє насильство, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 173-2 КУпАП. Постановою Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 28 лютого 2023 року закрито провадження в справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП у зв`язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення. Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Відповідно до статті 23 ЦК України встановлено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу). Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Пунктом 4 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку, зокрема, закриття справи про адміністративне правопорушення. Тобто, здійснення провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, яка в подальшому закрита судом за відсутністю складу адміністративного правопорушення, свідчить про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали та здійснювали вказане провадження (складання протоколу). Відшкодування моральної шкоди провадиться незалежно від того, чи застосувались з боку держави будь-які заходи примусу, чи було понесено особою витрати на погашення штрафу, накладеного судом. Такий висновок, викладено у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 569/1799/16-ц (провадження № 61-19000сво18). Судом встановлено, що постановою Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 28 лютого 2023 року закрито провадження в справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП у зв`язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення. Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що закриття справ про адміністративне правопорушення через відсутність в його діях складу адміністративного правопорушення свідчить про те, що позивача притягнуто до адміністративної відповідальності незаконно; позивачем доведено факт завдання йому моральної шкоди. Разом з тим, суд дійшов помилкового висновку, що встановлення судом факту завдання позивачу моральної шкоди є належною сатисфакцією та не має потреби у стягненні моральної шкоди. Так, відповідно до частин 3-5 ст. 23 ЦК України, якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Суд першої інстанції на вказані норми не звернув уваги. Колегія суддів зазначає, що події, які стосуються здійснення відносно позивача провадження про притягнення його до адміністративної відповідальності за ст. 173-2 КУпАП, яке в подальшому судом закрито за відсутністю складу адміністративного правопорушення, з установленням судом фактичної безпідставності складання протоколу відносно позивача за вказаною статтею КУпАП, свідчить про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали та здійснювали вказані провадження (складання протоколів, отримання пояснень), і такими діяннями позивачу завдано моральної шкоди, оскільки закриття справи про адміністративне правопорушення через відсутність його складу свідчить про те, що відносно позивача складено протокол про правопорушення незаконно, а, крім того, відшкодування шкоди здійснюється незалежно від вини. Оскільки позивач перебував незаконно під адміністративним переслідуванням внаслідок порушення відносно нього справи про адміністративне правопорушення та складання протоколу про адміністративне правопорушення за ст.173-2 КУпАП, з 16 січня 2023 року (дня складення протоколів) до 11 березня 2023 року (дня набрання законної сили постановою суду про закриття провадження), тобто 1 місяць 23 днів, і за таких обставин колегія суддів вважає доведеним позивачем факт спричинення моральної шкоди, яка полягає у приниженні його честі, гідності, моральних переживаннях, які викликані відсутністю справедливого провадження при порушенні питання про складання протоколу про адміністративне правопорушення, що потребувало у нього встановлення справедливості, доведення його невинуватості попри таку презумпцію, що в своїй сукупності порушило нормальні життєві стосунки, пошук адвоката для захисту його прав з розгляду справи про адміністративне правопорушення. Виходячи з обставин справи, наданих доказів, принципів справедливості, виваженості, розумності, колегія суддів визначає відшкодування моральної шкоди у розмірі 1 000,00 грн, яке буде достатнім для встановлення сатисфакції порівняно з незаконними діями співробітників поліції та понесеною позивачем шкодою внаслідок таких дій відповідача. Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі №242/4741/16-ц, належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав. Держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду. Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів ДКСУ чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган. ДКСУ та її територіальний орган можуть бути залучені до участі у справі з метою забезпечення завдань цивільного судочинства, однак їх незалучення не може бути підставою для відмови у позові. Враховуючи викладене, заявлені вимоги позивача про стягнення моральної шкоди підлягають задоволенню частково, на його користь слід стягнути з Державного бюджету України моральну шкоду у розмірі 1000, 00 грн. Звертаючись до суду з цим позовом , позивач також просив стягнути з відповідача на свою користь витрати понесені ним за надання професійної правничої допомоги під час розгляду справи про адміністративне правопорушення у розмірі 4000, 00 грн. За змістом статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у передбачених цим законом випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються), зокрема, суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги. Отже, встановивши факт понесення витрат у зв`язку із поданням юридичної допомоги, суд стягує витрати саме за час перебування під слідством і судом. Визначені наведеним Законом суми, сплачені громадянином у зв`язку із наданням йому юридичної допомоги не є тотожними витратам на правничу допомогу, передбаченим статтею 137 ЦПК України, тому, у зазначеному випадку застосуванню підлягає спеціальна норма закону. Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якої надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000 та від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009. Відповідні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі № 303/3973/17 (провадження № 61-12505св19), від 07 липня 2021 року у справі № 335/10173/19 (провадження № 61-5223св21), від 09 червня 2022 року у справі № 759/2952/20 (провадження № 61-16694св21), від 08 листопада 2023 року у справі № 539/2673/21 (провадження № 61-9750св 23). При стягненні витрат на правову допомогу необхідно враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність) або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного до договору (статті 12, 46, 56 ЦПК України). Витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20), вказано, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення. Судом вірно встановлено, що позивачем на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу, у зв`язку з розглядом справи про адміністративне правопорушення, надано суду договір про надання професійної правничої допомоги, квитанцію до прибуткового касового ордеру, згідно якого позивачем сплачено адвокату 4000, 00 грн, акт про надання професійної правничої допомоги від 28 лютого 2023 року. За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Встановивши, що позивачем на підтвердження понесення ним витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду справи про адміністративне правопорушення у розмірі 3000, 00 грн, суд першої інстанції помилково дійшов висновку про зменшення витрат на правничу допомогу на підставі ст.137 ЦПК України. З урахуванням зазначеного, на користь позивача підлягають стягненню витрати на правничу допомогу у справі №352/147/23 у розмірі 3000, 00 грн. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції не вірно з`ясовані обставини справи, не правильно застосовано норми матеріального права, що відповідно до п.п.1, 4 ч.1 ст.376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду та ухвалення нового із частковим задоволенням позовних вимог позивача. Судові витрати по сплаті судового збору відносяться на рахунок держави, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору. Керуючись ст. 367, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, Івано-Франківський апеляційний суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Малетин Андрій Ярославович, задовольнити частково. Рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 18 січня 2024 року скасувати, ухвалити нове судове рішення. Заявлені вимоги ОСОБА_1 до держави Україна в особі Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями поліцейського, витрат на правову допомогу задовольнити частково. Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер платника податків НОМЕР_1 , місце проживання: с. Підлісся Загвіздянської ОТГ Івано-Франківського району на відшкодування моральної шкоди 1000, 00 грн, 3000, 00 грн витрат на правничу допомогу у зв`язку розглядом адміністративної справи. Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 26 березня 2024 року. Головуючий В.М. Луганська Судді: В.М. Барков В.А. Девляшевський