Постанова Київський апеляційний суд № 755/4205/14-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД вул. Солом`янська, 2-а, м. Київ, 03110 e-mail: inbox@kia.court.gov.ua Унікальний номер справи № 755/4205/14-ц Апеляційне провадження №22-ц/824/9718/2024Головуючий у суді першої інстанції - Антипова Л.О. Доповідач у суді апеляційної інстанції - Оніщук М.І. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 15 травня 2024 року Київський апеляційний суд у складі: суддя-доповідач Оніщук М.І., судді Шебуєва В.А., Кафідова О.В., секретар Прокопенко С.В., за участю: представника позивача Хитрової Л.В. , розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ділайт-Україна" на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 01 вересня 2014 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ділайт-Україна", ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, В С Т А Н О В И В: У лютому 2014 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПРИВАТБАНК» звернулося до суду з позовом, у якому просило в солідарному порядку стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ділайт-Україна», поручителя ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором від 21.03.2013 року № K4VKLOF03243 у розмірі 1 146 496,87 грн. Позовні вимоги обгрунтовано тим, що 21.03.2013 року між ПАТ КБ "Приватбанк" та ТОВ «Ділайт-Україна» укладено договір № K4VKLOF03243 про надання овердрафтового кредиту. Вказаний договір було підписано шляхом використання електронного цифрового підпису. Також, з метою забезпечення виконання кредитних зобов`язань за кредитним договором 21.03.2013 року між ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» і ОСОБА_2 було укладено договір поруки № K4VKLOF03243/DP. Разом з тим, незважаючи на виконання позивачем умов договору у повному обсязі, відповідачами було порушено умови договору в частині своєчасного повернення кредиту та сплати відсотків за його користування. Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 01.09.2014 року позов задоволено. Стягнуто солідарно з ТОВ "Ділайт-Україна", ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ "Приватбанк" заборгованість за кредитним договором в розмірі 1146496,87 грн. та витрати, пов'язані з розглядом справи в розмірі 3654 грн. (т. 1, а.с. 119-121). Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 06.11.2014 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 відхилено, рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 01.09.2014 року залишено без змін (т. 1, а.с. 141-143). Вказана ухвала сторонами не оскаржувалась. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції від 01.09.2014 року, відповідач ТОВ «Ділайт-Україна» подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову повністю. В обґрунтування вимог посилався на те, що наприкінці жовтня 2021 року директор ТОВ «Ділайт-Україна» з метою вчинення реєстраційної дії звернувся до державного реєстратора, який повідомив директора товариства, що інформація про товариство наявна в Єдиному реєстрі боржників, а також те, що згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відкриті 12.10.2021 року, 04.12.2019 року, 18.10.2019 року, 17.11.2014 року та на теперішній час не завершені виконавчі провадження стосовно ТОВ «Ділайт-Україна». Зазначав, що наявні у матеріалах справи повідомлення телеграфом про розгляд справи, який призначений судом на 13.03.2014 року та 03.04.2014 pоку, направлені стороні цивільного процесу TOВ «Ділайт-Україна», адресату не доставлено, що підтверджується поштовим повідомленням, тобто ТОВ «Ділайт-Україна» не було належним чином повідомлено про розгляд справи судом. Посилався на те, що не є належним повідомленням відповідача ТОВ «Ділайт-Україна» про час і місце розгляду справи виклик товариства для участі у судовому засіданні 07.05.2014 року о 10 год. 00 хв. через оголошення в пресі - газеті «Урядовий кур`єр», оскільки під час розгляду справи місцезнаходження ТОВ «Ділайт-Україна» було суду відоме. Вказував, що дійсно, між позивачем та ТОВ «Ділайт Україна» 21.03.2013 року було укладено договір №K4VKLOF03243, відповідно до п. 1.1. якого банк за наявності вільних грошових ресурсів зобов`язується здійснювати овердрафтове обслуговування позичальника, яке полягає у проведенні його платежів понад залишок коштів на поточному рахунку позичальника, відкритому у банку, за рахунок кредитних коштів у межах ліміту, встановленого відповідно до н. 1.3 цього договору, шляхом дебетування поточного рахунку. Зазначав, що зазначаючи підставою позовних вимог наявність кредитної заборгованості за укладеним між сторонами 21.03.2013 року договором №K4VKLOF03243, позивач не надав суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження факту здійснення відповідачем платежів понад залишок наявних на поточному рахунку позичальника коштів, тобто користування кредитними коштами, як і доказів наявності кредитної заборгованості. Посилався на те, що розрахунок заборгованості за договором №K4VKLOF03243 від 21.03.2013 року, укладеного між банком та клієнтом станом на 23.01.2014 року, не є випискою з рахунка боржника, тобто документом, яким може бути підтверджено, як факт користування кредитними коштами ТОВ «Ділайт Україна», так і наявність кредитної заборгованості за вищезазначеним договором і відповідно не дає можливість встановити її розмір та структуру. Адже, сам по собі розрахунок заборгованості, здійснений банком, за умови невизнання її розміру відповідачем, не може бути єдиним та безумовним доказом розміру наявної заборгованості за кредитним договором. Вказував, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, що дали би змогу встановити суду наявність простроченої кредитної заборгованості, а також встановити її розмір та структуру, позивачем безпідставно пред`явлено вимогу про стягнення, а судом вирішено стягнути солідарно з відповідачів проценти та пеню після пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Зазначав, що оскільки право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, то банком безпідставно нараховано, а судом безпідставно вирішено стягнути проценти в сумі 29952,46 грн. та пеню в сумі 10038,38 грн., оскільки на виконання п.3.9 кредитного договору банком 10.01.2014 року на адресу товариства була направлена претензія BHX.№30320K4VKS00M від 27.12.2013 року, якою банк зобов`язував позичальника негайно погасити прострочену заборгованість в розмірі 1055 506,07 грн., що складається з простроченої заборгованості за тілом кредиту в сумі 887480,25 грн., за відсотками в сумі 128525,78 грн., пені в сумі 39500 грн. в повному обсязі за реквізитами, встановленими умовами кредитного договору. Посилався на те, що вимоги банку про стягнення процентів та пені після 05.01.2014 року після закінчення строку кредитування не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства. Вказував, що судом безпідставно було вирішено стягнути солідарно з відповідачів пеню та штрафи, оскільки відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов`язань за кредитним договором - свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення (т. 2, а.с. 10-23). Ухвалою Київського апеляційного суду від 29.06.2022 року провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Ділайт-Україна" на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 01.09.2014 року закрито (т. 2, а.с. 231-240). Постановою Верховного Суду від 30.11.2022 року касаційну скаргу ТОВ "Ділайт-Україна", до якої приєднався ОСОБА_2 , задоволено, ухвалу Київського апеляційного суду від 29.06.2022 року скасовано і направлено справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції (т. 3, 51-56). Постановою Київського апеляційного суду від 07.02.2023 року апеляційну скаргу ТОВ "Ділайт-Україна" залишено без задоволення, а рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 01.09.2014 року залишено без змін (т. 3, а.с. 94-98). Постановою Верховного Суду від 06.03.2024 року касаційну скаргу ТОВ "Ділайт-Україна" задоволено частково. Постанову Київського апеляційного суду від 07.02.2023 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (т. 3, а.с. 175-180). Представник позивача у судовому засіданні щодо задоволення апеляційної скарги заперечував та просив залишити оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін. Інші учасники справи у судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, про причини своєї неявки суд не сповістили. Разом з тим, судом апеляційної інстанції визнано за можливе розглянути справу за відсутністю учасників справи, які не з`явилися у судове засідання, оскільки їх неявка не перешкоджає апеляційному розгляду справи (ч. 2 ст. 372 ЦПК України). Заслухавши доповідь судді, вислухавши пояснення представника позивача, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав. Так, ухвалюючи оскаржуване рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що у зв`язку з неналежним виконанням позичальником умов кредитного договору утворилася заборгованість, яка підлягає стягненню з відповідачів в солідарному порядку. При цьому, при вирішенні питання щодо розгляду справи за відсутності представника ТОВ "Ділайт-Україна", суд першої інстанції керувався тим, що представник відповідача належним чином був повідомлений про час і місце розгляду справи, проте у судове засідання не з`явився та не повідомив суд про причини своєї неявки. Разом з тим, з таким висновком суду першої інстанції щодо належного повідомлення відповідача ТОВ "Ділайт-Україна" про час та місце розгляду даної справи колегія суддів погодитись не може, з огляду на наступне. Відповідно до ч. 2 ст. 6 ЦПК України від 18.03.2004 року в редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції, ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про час і місце розгляду своєї справи. Судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями (ч.ч. 1, 2 ст. 74 ЦПК України 2004 року). Згідно з ч. 5 ст. 74 ЦПК України 2004 року судова повістка разом із розпискою, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається поштою рекомендованим листом із повідомленням або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншою особою, яка бере участь у справі. Стороні чи її представникові за їх згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам цивільного процесу. Судова повістка може бути вручена безпосередньо в суді, а у разі відкладення розгляду справи про час і місце наступного засідання може бути повідомлено під розписку. Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 76 ЦПК України 2004 року судові повістки, адресовані фізичним особам, вручаються їм під розписку, а юридичним особам - відповідній службовій особі, яка розписується про одержання повістки. Розписка про одержання судової повістки з поміткою про дату вручення в той самий день особами, які її вручали, повертається до суду. Якщо особу, якій адресовано судову повістку, не виявлено в місці проживання, повістку під розписку вручають будь-кому з повнолітніх членів сім`ї, які проживають разом з нею, а за їх відсутності - відповідній житлово-експлуатаційній організації або виконавчому органу місцевого самоврядування. У разі відсутності адресата особа, що доставляє судову повістку, негайно повертає її до суду з поміткою про причини невручення. Отже, під час розгляду справи в суді першої інстанції належним доказом вручення судової повістки, надісланої засобами поштового зв`язку, було, зокрема, повідомлення про вручення рекомендованого листа. Згідно з ч. 4 ст. 169 ЦПК України 2004 року, якщо суд не має відомостей про причину неявки відповідача, повідомленого належним чином, або причину неявки буде визнано неповажною, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення). Матеріалами справи підтверджується, що в позовній заяві банк зазначив адресу місця знаходження відповідача ТОВ «Ділайт-Україна» вул. Лугова, 12, м. Київ. У свою чергу, за змістом абз. 5 ч. 5 ст. 74 ЦПК України 2004 року лише у разі відсутності осіб, які беруть участь у справі, за такою адресою, вважається, що судовий виклик або судове повідомлення вручене їм належним чином. У пунктах 47, 48 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 року у справі № 752/11896/17-ц (провадження № 14-507цс18) звертається увага на те, що приписи ЦПК України як на момент ухвалення заочного рішення, так і на момент розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду не дозволяють дійти висновку, що повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення «за закінченням терміну зберігання» є доказом належного інформування відповідача про час і місце розгляду справи. Окрім того, за змістом висновків Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення «за закінченням терміну зберігання» не свідчить про відмову сторони від одержання повістки чи про її незнаходження за адресою, повідомленою суду (п. 31 постанови від 20.06.2018 року у справі № 127/2871/16-ц). Матеріали справи містять поштові конверти, адресовані місцевим судом товариству за вказаною адресою, разом із повідомленнями про вручення поштового відправлення, які повернуті відділенням поштового зв`язку до суду, зокрема з повісткою про виклик до суду на 09.09.2014 року (день ухвалення судом першої інстанції рішення у цій справі) з підкресленням відмітки «за закінченням терміну зберігання», а не через відсутність відповідача за місцем знаходження. Також суд першої інстанції розмістив оголошення в газеті «Урядовий кур`єр» про виклик відповідача ТОВ «Ділайт-Україна» в судове засідання, призначене на 07.05.2014 року. Разом з тим, ч. 9 ст. 74 ЦПК України 2004 року передбачено, що відповідач, місце проживання (перебування чи роботи) або місцезнаходження якого позивачеві невідоме, навіть після його звернення до адресного бюро і органів внутрішніх справ, викликається в суд через оголошення у пресі. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про час і місце розгляду справи. Системний аналіз вказаної норми процесуального права свідчить про те, що оголошення у пресі не є належним способом виклику особи в судове засідання в разі злісного ухилення від явки, чи умисного неотримання судової повістки або коли вона деякий час дійсно відсутня за місцем проживання (чи роботи) за будь-яких причин (відрядження, хвороба, знаходження на заробітках тощо), - такий виклик здійснюється лише у разі, коли фактичне місце проживання або місцезнаходження особи невідоме. Отже, враховуючи вищевстановлені обставини, суд першої інстанції розглянув справу, не повідомивши ТОВ «Делайт-Україна» належним чином про час і місце судового засідання. У свою чергу, у ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівняно з опонентом (GUREPKA v. UKRAINE (No. 2), № 38789/04, § 23, ЄСПЛ, від 08 квітня 2010 року). ЄСПЛ зауважив, що право на публічний розгляд, передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції, має на увазі право на «усне слухання». Право на публічний судовий розгляд становить фундаментальний принцип. Право на публічний розгляд було б позбавлене смислу, якщо сторона в справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість приймати участь в ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана в суд таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи (TRUDOV v. RUSSIA, № 43330/09, § 25, 27, ЄСПЛ, від 13 грудня 2011 року). Крім того, у пункті 26 рішення ЄСПЛ від 15 травня 2008 року у справі «Надточій проти України» (заява № 7460/03) зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом. За вказаних обставин, колегія суддів вважає, що розглянувши справу за відсутності відповідача ТОВ "Ділайт-Україна", щодо якого відсутні докази повідомлення належним чином про дату, час і місце розгляду справи, суд першої інстанції порушив його право на участь у судовому розгляді, не забезпечив можливості обґрунтувати свої заперечення щодо позову і, таким чином, не взяв до уваги вимоги ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод щодо права особи на справедливий судовий розгляд. В свою чергу, згідно з п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою. Отже рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог ПАТ КБ "Приватбанк" до ТОВ "Ділайт-Україна" підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення по суті позовних вимог. Як вбачається з матеріалів справи, 21.03.2013 року між ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», ТОВ «Ділайт-Україна» та ПрАТ «СК «ІНГОССТРАХ» було укладено договір №K4VKLOF03243 про надання овердрафтового кредиту. Договір скріплено електронним цифровим підписом. Відповідно до п. А.2 кредитний ліміт овердрафту по цьому договору становить розмір 1 051 000 грн. на поповнення обігових коштів. Строк кредитування становив до 20.03.2014 року (п.А.3 договору), період безперервного користування кредитом - не більше 30 днів (п.А.4 договору). У п. А.7 договору сторони погодили, що для розрахунку процентів за користування кредитом встановлюється диференційована процентна ставка. Процентна ставка до розрахунку залежить від терміну існування непогашеного залишку по кредиту. Відповідно до п. 2.2 договору позичальник зобов`язався, зокрема, здійснювати погашення кредиту, отриманого у межах встановленого ліміту, не пізніше строку закінчення періоду безперервного користування кредитом. З метою забезпечення виконання кредитних зобов`язань за кредитним договором, 21.03.2013 року між ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки №K4VKLOF03243/DP. З матеріалів справи вбачається, що банк виконав свої зобов`язання за договором в повному обсязі, надавши кредитний ліміт. В свою чергу, позичальник, скориставшись кредитними коштами, свої зобов`язання за договором належним чином не виконав, внаслідок чого утворилася заборгованість. Так, відповідно до розрахунку заборгованості за кредитним договором станом на 23.01.2014 року заборгованість відповідачів перед банком становить 1 146 496,87 грн., яка складається з: 887 480,25 грн. заборгованості за кредитом; 158 478,24 грн. заборгованості за процентами за користування кредитом; 49 538,38 грн. пені за порушення виконання зобов`язань за договором, а також штрафів згідно з пунктом 5.8 кредитного договору: 1 000 грн. - фіксована частина; 50 000 грн. - відсоток від суми встановленого ліміту. 05.01.2014 року банком на адресу ТОВ «Ділайт-Україна» була направлена претензія від 27.12.2013 року про погашення простроченої заборгованості. Доказів отримання вказаної претензії ТОВ «Ділайт-Україна» матеріали справи не містять. Також банком була направлена претензія відповідачу ОСОБА_2 від 14.12.2013 року щодо погашення простроченої заборгованості, яку останній отримав 23.12.2013 року. Зобов`язання виникають з підстав, передбачених ст. 11 ЦК України, зокрема договорів. Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України). Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язань або одностороння зміна його умов не допускається. Частиною 1 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Статтею 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відповідно до ч.1 ст. 638 та ч.1 ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту досягнення в належній формі згоди з усіх істотних умов договору. За змістом ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Згідно із ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Частиною 1 статті 553 ЦК України в редакції, яка була чинною на час існування спірних правовідносин визначено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України). Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження видачі кредитних коштів за послугою овердрафтовий кредит на поточний рахунок № НОМЕР_1 банком до матеріалів справи була долучена виписка по рахунку відповідача ТОВ «Ділайт-Україна» (т.1, а.с.134-136), а відтак доводи апеляційної скарги ТОВ «Ділайт-Україна» про те, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження факту здійснення ТОВ «Ділайт-Україна» платежів понад залишок наявних на поточному рахунку позичальника № НОМЕР_1 коштів, тобто користування кредитними коштами, як і доказів наявності кредитної заборгованості є необґрунтованими. Крім того, з розрахунку заборгованості та виписки по рахунку ТОВ «Ділайт-Україна» №26001056102121 вбачається, що останній вчиняв платежі за кредитним договором, що свідчить про визнання ним обставин отримання кредиту у вказаному в договорі розмірі. Згідно виписки станом на 26.07.2013 року залишок на рахунку № НОМЕР_1 становив 380, 17 грн., в той час як за період з 26.07.2013 року по 26.08.2013 року платежів підприємством було проведено на суму 2036276,33 грн., а надійшло коштів на рахунок підприємства лише 1036572,55 грн., з чого і виникла сума овердрафту, якою скористався позичальник в цей період. Отже, враховуючи часткове погашення заборгованості (останній платіж було здійснено 03.09.2013 року), то залишок заборгованості по тілу кредиту, який не повернуто у строки, передбачені договором, став простроченим і становить 887 480,25 грн. Наданий до суду кредитний договір у встановленому законом порядку не оспорювався та недійсним не визнавався. При цьому, матеріали справи не містять доказів проведення сплати боржниками сум за кредитним договором в іншому розмірі, чим зазначав позивач. Крім того, ТОВ «Ділайт-Україна» не було надано доказів, які б спростовували те, що банком не було враховано або невірно враховано платежі, які останній сплачував на погашення кредитної заборгованості. Щодо доводів апеляційної скарги про те, що вимоги банку про стягнення процентів та пені після 05.01.2014 року після закінчення строку кредитування не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, колегія суддів вважає необхідним зазначити наступне. Припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Аналогічні висновки містяться у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12-ц. Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Згідно з п. А.8 договору у випадку порушення грошового зобов`язання проценти за користування кредитом становлять розмір 45 % річних від суми залишку непогашеної заборгованості. Заборгованість по відсотках, розрахована відповідно до п. А.8 договору, виходячи зі ставки 45 % річних від простроченої суми заборгованості та становить 158 478,24 грн. за період з 27 серпня 2013 року по 23 січня 2014 року. Як вбачається, нарахування таких відсотків є мірою відповідальності за порушення зобов`язань, що передбачено ст. 625 ЦК України, оскільки здійснювалося після закінчення 30-денного строку безперервного кредитування. Тобто, в договорі сторонами погоджено як нарахування відсотків за користування кредитом у разі порушення, яке здійснюється на суму залишку простроченої заборгованості за кредитом, так і нарахування відсотків, яке здійснюється на початкову суму кредиту. Також, згідно з п. 5.1 договору у випадку порушення позичальником будь-якого із зобов`язань зі сплати процентів за кредитування кредитом, передбачених п.п.2.2.2, 4.1, 4.2, 4.3 цього договору, термінів повернення кредиту, передбачених п.п.1.2, 2.2.3, 2.3.4 цього договору, винагороди передбаченої п.п.2.2.7, 4.4, 4.5, 4.6 цього договору позичальник сплачує банку за кожен випадок порушення пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період, за який сплачується пеня (у % річних) від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу. А у випадку реалізації банком права, передбаченого п.А.3 цього договору, позичальник сплачує банку пеню у розмірі, визначеному п.А.8 цього договору, від суми заборгованості за кожен день прострочки. З розрахунку заборгованості, наданого позивачем, вбачається, що пеня розрахована за період з 27.08.2013 року (початок прострочення грошового зобов`язання) по 23.01.2014 року, виходячи із подвійної облікової ставки НБУ, тобто відповідно до п.5.1 договору. Таким чином, доводи відповідача ТОВ «Ділайт-Україна» про неправомірне нарахування відсотків та пені після 05.01.2014 року не відповідають умовам договору. Пунктом 5.8 договору визначено, що у випадку порушення позичальником термінів платежів по будь-якому із грошових зобов`язань, передбачених цим договором, більш ніж на 30 днів, що спричинило за собою звернення банку до судових органів, позичальник сплачує банку штраф, що розраховується за формулою: 1000 грн. + 5% від суми встановленого у п.А.2 цього договору ліміту на цілі, відмінні від сплати страхових платежів та платежів для сплати за реєстрацію предметів застави у державному реєстрації обтяжень рухомого майна. Тобто, нарахування поряд із пенею штрафів, відповідно до умов договору не є в даному випадку застосуванням подвійної відповідальності, оскільки пеня та штрафи у цій справі застосовані за різні порушення умов кредитного договору. Відтак, доводи апеляційної скарги про те, що судом безпідставно було вирішено стягнути солідарно з відповідачів суму пені та штрафи, оскільки відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов`язань за кредитним договором - свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення, колегія суддів вважає неспроможними. Виходячи з вищевикладеного, суд першої інстанції, врахувавши обставини справи, обґрунтовано виходив з доведеності позову ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та наявності підстав передбачених ст.ст.526, 611, 625, 1050, 1054 ЦК України для солідарного стягнення заборгованості з ТОВ «Ділайт-Україна» та ОСОБА_2 за кредитним договором в розмірі 1 146 496,87 грн., оскільки, останні не виконали належним чином взятих на себе за кредитним договором зобов`язань, що призвело до утворення заборгованості. Разом з тим, враховуючи те, що розгляд справи відбувся за відсутністю відповідача ТОВ "Ділайн-Україна", який не був належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, про що він зазначає в апеляційній скарзі, ухвалене судом рішення в частині вирішення позовних вимог ПАТ КБ "Приватбанк" до ТОВ "Ділайт-Україна" підлягає скасуванню з підстав, визначених п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України з ухваленням нового судового рішення в цій частині про задоволення позовних вимог. Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 371, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ділайт-Україна"- задовольнити частково. РішенняДніпровського районного суду м. Києва від 01 вересня 2014 року в частині вирішення позовних вимог Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ділайт-Україна" про стягнення заборгованості - скасувати. Ухвалити у цій частині нове судове рішення. Позов Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ділайт-Україна" про стягнення заборгованості- задовольнити. Стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ділайт-Україна", ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк "Приватбанк" заборгованість за кредитним договором в розмірі 1 146 496 (один мільйон сто сорок шість тисяч чотириста дев'яносто шість) грн. 87 коп. та витрати, пов'язані з розглядом справи, у розмірі 3 654 (три тисячі шістсот п'ятдесят чотири) грн. 00 коп. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту може бути оскаржена до Верховного Суду. Повний текст постанови складений 16 травня 2024 року. Суддя-доповідач М.І. Оніщук Судді В.А. Шебуєва О.В. Кафідова