Постанова Харківський апеляційний суд № 645/3498/17

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 січня 2021 року м. Харків справа №645/3498/17 провадження №22-ц/818/73/21 Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Тичкової О.Ю., суддів Кругової С.С., Пилипчук Н.П., за участю секретаря судового засідання Супрун Я.С., сторони справи: позивач Акціонерне товариство «Альфа-Банк», відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 26 лютого 2018 року, ухвалене у складі судді Ульяніч І.В., УСТАНОВИВ: В серпні 2017 року Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (далі ПАТ «Укрсоцбанк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення солідарно з відповідачів на користь позивача заборгованості в розмірі 44192,91 дол. США, яка складається з: суми заборгованості за кредитом 20766, дол. США, суми заборгованості за відсотками 23426,91 дол. США; а також витрати по сплаті судового збору в сумі 17300,86 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 25 липня 2008 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (далі АКБ СР «Укрсоцбанк») та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №841/27/41-17/8-137, згідно з яким відповідачу були надані грошові кошти на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання у сумі 21806,00 доларів США. Загальними Зборами Акціонерів 09 березня 2010 року було прийнято рішення про зміну типу акціонерного товариства на публічне акціонерне товариство та зміну найменування (назви) Банку на публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк». В забезпечення виконання зобов`язань позичальника, що випливають із основного договору, 25 липня 2008 року позивач та ОСОБА_2 уклали договір поруки №841/27/41-18/8-108, відповідно до умов якого поручитель поручається за виконання позичальником обов`язків, що виникли на підставі основного договору, або можуть виникнути на підставі нього у майбутньому. Банк свої зобов`язання за договором та угодою виконав в повному обсязі, надавши відповідачу кредит у розмірі, встановленому договором. В період дії кредитного договору ОСОБА_1 не дотримувався його умов, внаслідок чого станом на 16 лютого 2017 року у нього перед позивачем виникла заборгованість в розмірі 44192,91 долари США, з яких: 20766,00 доларів США заборгованість за кредитом, 23426,91 доларів США заборгованість за відсотками за користування кредитом. На виконання умов кредитного договору позичальнику та поручителю було направлено повідомлення-вимога про усунення перешкод, яке виконано не було. Заочним рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 26 лютого 2018 року позовні вимоги ПАТ «Укрсоцбанк» задоволені. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за кредитним договором №841/27/41-17/8-137 від 25.07.2008 року в розмірі 44192,91 долари США, а також судовий збір в розмірі 17300,86 грн. Судове рішення обґрунтовано тим, що 25 липня 2008 року між АКБ СР «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 був укладений договір кредиту №841/27/41-17/8-137 на купівлю автотранспортного засобу. За умовами кредитного договору кредитор надає позичальнику у користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 21806,00 доларів США зі сплатою 13,50% річних з кінцевим терміном повернення заборгованості до 10 липня 2015 року. При погашенні позичальником заборгованості за даним договором, пріоритетними є його зобов`язання за Договором відновлювальної кредитної лінії №841/27/41-17/8-138 від 25 липня 2008 року (Додатковий договір). В якості забезпечення позичальником виконання своїх зобов`язань за кредитним договором сторони уклали: з ОСОБА_1 договір застави транспортного засобу, визначеного п. 1.2 цього договору, заставною вартістю 110000,00 грн., що за офіційним курсом, встановленим НБУ на день укладення цього договору, становить 22714,13 доларів США, який також забезпечує виконання зобов`язань позичальника за додатковим договором; договір поруки з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 від 25 липня 2008 року №841/27/41-18/8-108, згідно умов якого ОСОБА_2 зобов`язалася у повному обсязі солідарно відповідати за виконання позичальником зобов`язань за договором кредиту №841/27/41-17/8-137 від 25 липня 2008 року та договору відновлювальної кредитної лінії №841/27/41-17/8-138 від 25 липня 2008 року. Позивач виконав свої зобов`язання за Договором кредиту належним чином. В період дії кредитного договору ОСОБА_1 не дотримувався його умов, внаслідок чого станом на 16 лютого 2017 року в нього перед позивачем виникла заборгованість в розмірі 44192,91 долари США. 29 червня 2017 року на адресу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 була направлена вимога про усунення порушень №85618 від 20 червня 2017 року, про сплату заборгованості по кредиту, відсотках за користування кредитом і нараховану неустойку у сумі 58743,75 долари США. Вказана вимога виконана не була. На підставі чого суд прийшов до висновку, що позовні вимоги ПАТ «Укрсоцбанк» підлягають задоволенню. Ухвалою Фрунзенського районного суду м. Харкова від 04 грудня 2019 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення по справі за позовом ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договорами відмовлено. Ухвалою Фрунзенського районного суду м. Харкова від 14 січня 2020 року заява ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення по справі за позовом ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договорами залишена без задоволення. Не погодившись з заочним рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, якою просить: заочне рішення Фрунзенського районного суду міста Харкова від 26 лютого 2018 року скасувати. Прийняти постанову, якою: позовні вимоги ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за кредитним договором №841/27/41-17/8-137 від 25.07.2008 року у загальній сумі 3309,10 доларів США, з яких: заборгованість за основною сумою боргу 3086,00 доларів США, заборгованість по відсотках 223,10 доларів США. В решті позовних вимог відмовити. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом були порушенні норми процесуального права та неправильно застосуванні норми матеріального права, неповно з`ясовані обставини, що мають значення для справи, висновки викладені у рішенні суду не відповідають фактичним обставинам справи. Так, суд першої інстанції належним чином не повідомив відповідача про час та місце розгляду справи, рішення суду ґрунтується на припущеннях та не містить жодних розрахунків заборгованості. Також суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні заяви відповідача про перегляд заочного рішення пославшись на те, що застосування позовної давності не є самостійною вимогою для перегляду заочного рішення. Судом першої інстанції не застосовна норма частини 4 статті 559 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) щодо спливу строку дії договору поруки, що призвело до безпідставного застосування солідарної відповідальності щодо ОСОБА_2 . Зазначає, що розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, є порушенням статті 129 Конституції України та статті б Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод про доступ до правосуддя. Відповідач ОСОБА_1 з 14.12.2016 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , про що свідчать дані його паспорта. В матеріалах справи відсутні будь-які відомості, що відповідач ОСОБА_1 був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи. Наявні в матеріалах справи судові повістки свідчать про те, що вони направлялись за адресою АДРЕСА_2 , та за адресою: АДРЕСА_3 , за якими ОСОБА_1 не проживає та не зареєстрований, про що в матеріалах наявна відповідна довідка ГУДМС України в Харківській області. Також в матеріалах справи наявні поштові конверти з повістками, які повернуті на адресу суду з відміткою «за закінченням встановленого строку зберігання». Посилаючись на приписи частин 7, 11 статті 128, статті 130 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України), а також те, що з грудня 2016 року він зареєстрований і постійно проживає в м. Київ, газетний лист з оголошенням про виклик до суду, який міститься в матеріалах справи, не є належним повідомленням відповідача про виклик до суду. Враховуючи викладене, вважає, що у суду були відсутні підстави для ухвалення заочного рішення, в зв`язку з чим наявна підстава для скасування рішення суду та ухвалення нового рішення. Апелянт вказує, що у зв`язку із необізнаністю про існування судового спору він був позбавлений можливості скористатися правом подати заяву про застосування судом позовної давності щодо вимог про стягнення суми боргу, який складається із щомісячних платежів, строк сплати яких настав в період з грудня 2008 року по серпень 2014 року. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові в частині стягнення платежів, за якими сплинув строк позовної давності. За умовами договору кредиту №841/27/41-17/8-137, Банк та позичальник погодили та визначили термін щомісячного виконання зобов`язання щомісячно, починаючи з 10 серпня 2008 року, та термін закінчення кредитування до 10 липня 2015 року. Банк звернувся із позовом 08.08.2017 року. Із доданого до позову розрахунку вбачається, що заборгованість виникла починаючи з грудня 2008 року; заборгованість за тілом кредиту та процентами розрахована виходячи із щомісячних платежів, які сплачені позичальником не були. ОСОБА_1 вважає за необхідне заявити про необхідність застосування судом позовної давності у вирішенні позову. Кредитний договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, а тому, право кредитодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу у межах строку кредитування починається після невиконання чи неналежного виконання позичальником обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу. Із розрахунку Банку вбачається, що невиконання позичальником обов`язку по поверненню щомісячних сум по кредиту та сплаті щомісячно процентів мали місце починаючи з грудня 2008 року. Однак, на момент звернення Банку до суду 08.08.2017 року, позовна давність за платежами у період з грудня 2008 року по 10 липня 2014 року спливла до звернення Банку до суду. А тому у стягненні суми боргу за кредитом та процентами у період до 10.08.2014 року необхідно відмовити. Враховуючи умови договору, графік погашення кредиту, у межах строку позовної давності позов заявлений лише щодо платежів, строк яких настав з 10.08.2014 року, а саме: тіло кредиту на загальну суму 3086 доларів США та процентів за користування кредитом 223,10 доларів США. Щодо нарахування Банком процентів після спливу строку кредитування апелянт вказує, що з розрахунку заборгованості, наданої банком, вбачається, що позивачем включені до суми боргу проценти, нараховані за користування кредитом у період з 12.07.2015 по 15.02.2017 у сумі 4547,71 доларів США. Вважає, що ці нарахування зроблені без належних на те правових підстав. Оскільки строк кредитування сторонами визначений до 10.07.2015 року, то право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після 10.07.2015 року, тобто після спливу визначеного договором строку кредитування. Апелянт вказує, що з тексту Договору поруки вбачається, що сторони не визначили строк дії зобов`язання поруки. Судом не враховано, що порука є строковим зобов`язанням та сплив строку поруки припиняє суб`єктивне право кредитора на задоволення його вимог. Вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов`язання за договором повинно бути пред`явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту або з дня настання строку виконання основного зобов`язання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем). Таким чином, закінчення строку, встановленого договором поруки, так само, як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов`язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся до суду з позовом до поручителя. Згідно умов Кредитного договору погашення боргових сум визначено періодичними платежами, а тому строк пред`явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум також обчислюється з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу за кредитом. Із матеріалів справи вбачається, що останній платіж було здійснено ОСОБА_1 у грудні 2008 року, а остання дата платежу за кредитом є 10 липня 2015 року. Однак, Банк повідомлення про невиконання Позичальником зобов`язання, забезпеченого порукою, на адресу поручителя не направляв та із позовом до суду звернувся лише 08.08.2017 року. Отже, з позовом до поручителя банк звернувся після спливу строку дії поруки. ОСОБА_1 вказує, що справа вирішена без надання позивачем оригіналів або належним чином завірених копій документів, як того вимагає стаття 95 ЦПК України, щодо видачі кредиту та щодо його часткового повернення. Поза уваги суду залишився той факт, що відповідно до умов кредитного договору, договір поруки, укладений із ОСОБА_2 , є додатковим забезпеченням зобов`язання, а основним забезпеченням є Договір застави транспортного засобу. Однак, договір застави в матеріалах справи відсутній, доля автомобілю, його місцезнаходження та здійснення (не здійснення) банком дій щодо звернення стягнення на нього судом не з`ясовані. У кредитному договорі міститься умова про те, що спори за цим договором розглядаються третейським суддею Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків. Проте, питання чи розглядався спір за цим договором третейським судом та на підставі чого 04.05.2015 року було вилучено заставлене майно (автомобіль), судом не з`ясовувалось, в той час як наявність рішення Третейського суду є підставою для відмови у позові. У випадку надання Банком оригіналів документів щодо видачі та повернення кредиту, а також відомостей про те, що автомобіль, заставою якого були забезпечені зобов`язання за кредитним договором, не вилучений та за рахунок його вартості не погашений борг, а також відомості по те, що вимоги Банку не вирішувались іншим судом, позовні вимоги підлягають задоволенню частково, а саме у розмірі заборгованості за тілом кредиту 3120 доларів США та процентів за користування кредитом 223,10 доларів США, які підлягають стягненню з відповідача ОСОБА_1 . В іншій частині у задоволенні позову належить відмовити. Ухвалою Харківського апеляційного суду від 20 серпня 2020 року залучено до участі у справі за позовом ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором правонаступника Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» Акціонерне товариство «Альфа-Банк» (далі АТ «Альфа-Банк»). 30.03.2020 ОСОБА_1 подано клопотання, яким він просить: долучити до матеріалів справи письмові докази; скасувати заочне рішення суду і ухвалити нове, яким провадження у справі в частині вимог про стягнення заборгованості за тілом кредиту у сумі 20766 доларів США та заборгованості за процентами у сумі 829,05 доларів США закрити, у задоволенні вимог в частині стягнення заборгованості за процентами у сумі 22537,86 доларів США відмовити; стягнути з банку на користь апелянта судовий збір. Клопотання мотивоване тим, що на час звернення із ним стали відомі наступні обставини. Рішенням Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 12 серпня 2009 року договір кредиту №841/27/41-17/8-137, укладений між АКБ «Укрсоцбанк», в особі Харківської обласної філії, та ОСОБА_1 , від 25 липня 2008 доку розірвано та стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованість по договору кредиту в сумі 217114,21 грн., яка складається із: 780 доларів США прострочена заборгованість за кредитом; 541,60 доларів США прострочена заборгованість за відсотками; строкова заборгованість за кредитом - 19986 доларів США; строкова заборгованість за відсотками 350,43 доларів США. Зазначене рішення є чинним. 29 грудня 2009 року ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва, яка також є чинною, видано виконавчий лист №6-1173. Зазначені обставини стали відомі апелянту після отримання 22 січня 2020 року його представником адвокатом Жуковським Я.А. копії ухвали Дніпровського районного суду міста Києва від 29 грудня 2009 року та після ознайомлення у цей же день із матеріалами цивільної справи №6-1173/09, у якій містяться рішення третейського суду та копія виконавчого листа. Розгляд справи №6-1173/09 відбувся без належного повідомлення та участі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Також без належного повідомлення та участі було розглянуто справу Постійно діючим Третейським судом при Асоціації українських банків. А тому ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до 22 січня 2020 року не було відомо про існування рішення третейського суду та ухвали суду про видачу виконавчого листа про примусове виконання рішення третейського суду, у зв`язку із чим ОСОБА_1 не мав можливості долучити рішення третейського суду, ухвалу суду від 29 грудня 2009 року та копію виконавчого листа до апеляційної скарги, посилатися на ці факти та обставини в апеляційній скарзі та визначитися із прохальною частиною апеляційної скарги. Між тим, зазначені документи мають суттєве значення для правильного вирішення справи, оскільки свідчать про те, що станом на 08 серпня 2017 року, тобто на дату звернення ПАТ «Уксоцбанк» до Фрунзенського районного суду м. Харкова із позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за цим же кредитним договором №841/27/41-17/8-137 від 25 липня 2008 року, існувало рішення третейського суду, прийняте в межах його компетенції, щодо спору між тими самими сторонами, про той самий предмет (стягнення суми заборгованості за тілом кредиту на загальну суму 20766 доларів США (780 дол. США + 19986 дол. США) та заборгованості за процентами за кредитом на загальну суму 892,05 доларів США (541,62 дол. США + 350,43 дол. США)) з тих самих підстав, а також існували ухвала суду про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду та виконавчий лист. Тобто, на час звернення банку з позовом до Фрунзенського районного суду м. Харкова були наявні правові припони для розгляду справи, а тому суду слід було відмови банку у відкритті провадження. Що стосується вимог банку про стягнення суми процентів після припинення дії кредитного договору, апелянт зазначає, що право Банку, як кредитодавця, нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України. Заборгованість за кредитним договором, яку Банк просить стягнути, є також відсотками, нарахованими після ухвалення рішення третейського суду про стягнення заборгованості, тобто після припинення обов`язку позичальника з подальшої оплати щомісячних платежів з погашення кредиту. Вказане зумовлює припинення права кредитора на продовження нарахування і стягнення відсотків за кредитом. А тому підстави для стягнення заявленої банком суми процентів за користування кредитом після ухвалення рішення третейським судом відсутні. На підставі викладеного апелянт вважає, що заочне рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 26 лютого 2018 року підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення, яким: в частині позовних вимог про стягнення заборгованості за тілом кредиту у сумі 20766 доларів США та заборгованості за процентами у сумі 892,05 доларів США, провадження у справі належить закрити; в частині вимог про стягнення заборгованості за процентами у сумі 22537,86 доларів США (23426,91 дол. США - 892,05 дол. США) у задоволенні позову наложить відмовити. Щодо долучення до матеріалів справи доказів ОСОБА_1 вказує, що підстави для прийняття апеляційним судом доказів наявні, оскільки розгляд справи відбувся заочно, без участі та належного повідомлення відповідача. Про наявність заочного рішення ОСОБА_1 стало відомо лише 05.11.2019 та з цього часу ним стали здійснюватися дії щодо встановлення усіх обставин справи. 13 січня 2020 року отримано лист відділу виконавчої служби, у якому зазначено про наявність виконавчого провадження, яке було відкрито на підставі виконавчого листа №6-1173, виданого 02.09.2011 Дніпровським районним судом м. Києва. 22 січня 2020 року отримано копію ухвали суду про примусове виконання рішення третейського суду та став відомий зміст рішення третейського суду. Представником АТ «Альфа-Банк» надано відзив на апеляційну скаргу, яку він просить залишити без задоволення. В обґрунтування вимоги відзиву зазначив, що в матеріалах справи містяться докази того, що судом було виконано вимоги законодавства щодо належного повідомлення відповідачів про час та місце розгляду справи, в свою чергу апелянтом було порушено умови кредитного договору щодо повідомлення кредитора про зміну місця реєстрації. Те, що апелянт отримав новий паспорт у 2015 році та не повідомив про це кредитора, може свідчити про навмисне ухилення апелянта від виконання взятих на себе зобов`язань щодо повернення грошових коштів по кредитному договору, що можна розцінити як переховування апелянта від кредитора з метою неповернення коштів. Вказує, що до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. Відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості, останні платежі у сумі 127,38 дол. США та у сумі 1,35 дол. США, відповідачем здійснено 29.12.2008 року та 22.11.2016 року відповідно, шляхом внесення сум на погашення заборгованості за кредитним договором. Отже, відповідачем вчинено дії, які свідчать про переривання строку позовної давності. Також, відповідно до умов кредитного договору, кінцевий термін повернення заборгованості встановлений до 10 липня 2015 року. За таких обставин, починаючи з 10 липня 2015 року, строк виконання зобов`язань за кредитним договором вважається таким, що настав до всієї суми кредиту. Отже, внесення відповідачем суми на погашення заборгованості за кредитним договором після 10 липня 2015 року свідчить, що його дії направлені на погашення заборгованості за кредитним договором, сплата кредитних коштів черговими платежами по котрому, уже давно закінчилась, та заборгованість за кредитним договором складається із основної суми заборгованості та несплачених відсотків. За таких обставин внесення відповідачем коштів на погашення (часткове погашення) заборгованості, свідчить про визнання останнім всієї суми заборгованості. Позивач вважає, що він звернуся до суду у межах строку позовної давності протягом трьох років, починаючи з дати повернення основної заборгованості (з 10 липня 2015 року). Представник позивача вказує, що відповідно до договору поруки термін повернення кредиту до 10 липня 2015 року. Відповідно до положень договору поруки, цей договір діє до остаточного виконання Сторонами взятих на себе зобов`язань. Відповідальність поручителя припиняється лише після виконання боргових зобов`язань у повному обсязі. Тобто, договором поруки не визначено строку, після закінчення якого порука припиняється, а згідно умов договору порука втрачає чинність після повного виконання боргових зобов`язань, що може вважатися строком його дії, оскільки договором кредиту встановлено строк дії договору з моменту підписання та до дати сплати останнього платежу відповідно до графіку платежу, який є невід`ємною частиною основного договору кредиту, що з настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов`язує термін, який визначається саме календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати. На підставі викладеного представник позивача вважає твердження апелянта про те, що в тексті договору не визначено строк його дії, не відповідає дійсності, оскільки сторони чітко передбачили, що даний договір діє до остаточного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань, таким чином строк договору поруки чітко визначений сторонами. Отже, порука може бути припиненою тільки за умови виконання сторонами договору поруки взятих на себе зобов`язань. Таким чином, кредитор протягом трьох років з настання строку виконання основного зобов`язання повинен пред`явити позов до поручителя, у разі спливу трьох років, якщо кредитор не пред`явить позов до поручителя про виконання основного зобов`язання порука вважається припиненою. Щодо права на нарахування процентів представник позивача вказує, що за кредитним договором встановлено домовленість сторін щодо нарахування процентів, і сторони домовились, що нарахування процентів відбувається до моменту повернення коштів. Інша домовленість, яка б передбачала припинення права на нарахування відсотків, кредитним договором не передбачена. Отже, кредитор має право на нарахування процентів та їх отримання до моменту повернення кредиту у повному обсязі. Системний аналіз статті 1048 ЦК України та частини 3 статті 1049 ЦК України свідчить про те, що у разі, якщо сторони не домовились про порядок нарахування процентів, вони в силу вимог закону нараховуються щомісяця до дня повернення позики. Днем повернення позики є день зарахування суми, що позичалась. Щодо строку дії договору та відсутності підстав для припинення зобов`язання представник позивача зазначає, що виходячи із системного аналізу статей 525, 526, 599, 611 ЦК України звернення з вимогою про дострокове повернення всіх сум за кредитним договором у зв`язку з порушенням умов договору згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України: не припиняє правовідносин сторін кредитного договору; не означає односторонньої відмови від договору, а є наслідком невиконання чи неналежного виконання боржником своїх договірних зобов`язань; не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання до фактичного повернення кредиту в повному обсязі; не позбавляє права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України, а також сплату боржником процентів, належних кредитору відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Щодо заявленого клопотання апелянта про долучення до матеріалів справи доказів та зміни прохальної частини апеляційної скарги представник позивача вказує, що під приводом долучення доказів до матеріалів справи апелянт по суті змінює апеляційну скаргу та посилається на інші підстави скасування заочного рішення. Так, апелянт вже просить суд скасувати заочне рішення суду та ухвалити нове, яким провадження у справі закрити та відмовити у задоволенні вимог в частині стягнення заборгованості за процентами. Посилаючись на положення частини 1 статті 364 ЦПК України, представник позивача вказує, що особа, яка подала апеляційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на апеляційне оскарження. Вважає, що строк на апеляційне оскарження закінчився після відкриття апеляційного провадження (18 березня 2020 року), а клопотання було подано у квітні 2020 року. Отже вимоги, викладені у клопотанні апелянта щодо долучення до матеріалів справи доказів та зміни прохальної частини апеляційної скарги не підлягають задоволенню, оскільки зміна апеляційної скарги допускається виключно в строки на апеляційне оскарження відповідного рішення. Заслухавши доповідь головуючого судді, дослідивши матеріали справи, перевіривши й обговоривши доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, поданих сторонами клопотань, в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд прийшов до наступних висновків. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційних скарг має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (пункт 2 частини 1 статті 374 ЦПК України). За частинами 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим . Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначені вимоги закону судове рішення не відповідає. Частинами 1, 2 ст. 211 ЦПК України передбачено, що розгляд справи відбувається в судовому засіданні. Про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи. Відповідно до частини четвертої статті 128 ЦПК України судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями. Судова повістка-повідомлення повинна бути вручена завчасно (частина п`ята статті 128 ЦПК України). Частиною шостою статті 128 ЦПК України передбачено, що судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи. Стороні чи її представникові за їхньою згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам судового процесу. Судова повістка може бути вручена безпосередньо в суді, а у разі відкладення розгляду справи про дату, час і місце наступного засідання може бути повідомлено під розписку. З матеріалів справи вбачається, що судом вживались передбачені законодавством заходи для повідомлення відповідачів про перебування в провадженні суду даної справи, а саме на адресу: АДРЕСА_2 , надсилались копії позовної заяви, судові повідомлення з викликом до суду, ухвали суду. Разом з тим, доказів належного повідомлення відповідача про час та дату розгляду справи матеріали справи не містять, що підтверджується поверненням повісток про виклик до суду з вказівкою причини повернення «за закінченням терміну зберігання». Згідно пункту 47 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі №752/11896/17-ц, приписи ЦПК України не дозволяють дійти висновку, що повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення «за закінченням терміну зберігання» є доказом належного інформування відповідача про час і місце розгляду справи. Згідно постанови Верховного Суду від 20.06.2018 у справі №127/2871/16-ц повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення за закінченням терміну зберігання, не свідчить про відмову адресата від одержання повістки чи про його незнаходження за адресою, повідомленою суду. З ксерокопії паспорта громадянина України ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 , виданого Московським РВ у м. Харкові ГУ ДМС України в Харківській області 23 грудня 2015 року, доданої апелянтом до апеляційної скарги, вбачається, що з 14.12.2016 ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (т. 2, а.с. 11). Про зміну місця реєстрації відповідач не повідомляв банк або суд, у зв`язку з чим судові повістки направлялись за останнім відомим місцем проживання. В якості доказу належного повідомлення відповідачів про час та дату розгляду справи судом долучено до матеріалів справи газету «Слобідський край» від 15 лютого 2016 року №13 з оголошенням про те, що в провадженні Фрунзенського районного суду м. Харкова знаходиться цивільна справа за позовом ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Цим оголошенням суд викликав ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 ), ОСОБА_2 ( АДРЕСА_5 ) до суду в судове засідання. Повідомлено, що у разі неявки до суду без поважних причин та неповідомлення суду про причини неявки справу може бути розглянуто без відповідачів в заочному порядку (т. 1, а.с. 102). Колегія суддів вважає, що оголошення в газеті не є належним та допустимим доказом у справі, оскільки відповідно до вимог ч.ч. 11, 12 ст. 128 ЦПК України відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, а також заінтересована особа у справах про видачу обмежувального припису викликаються до суду через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів, а у разі розгляду справи про видачу обмежувального припису - не пізніше 24 годин до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи. Порядок публікації оголошень на веб-порталі судової влади України визначається Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему. З урахуванням вищезазначеного, оголошення у газеті про час та дату розгляду справи не є належним повідомленням учасника прави у розумінні вимог ст. 128 ЦПК України. Розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення судової повістки, є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо права особи на справедливий судовий розгляд, а також порушенням статей 8-12, 128-130, 372 ЦПК України, які передбачають, що ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду справи, врегульовують порядок повідомлення учасників справи про дату судового засідання та наслідки неявки в судове засідання. Крім того, у пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини від 15 травня 2008 року у справі «Надточій проти України» (заява № 7460/03) зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом. Ухвалюючи оскаржуване судове рішення, суд першої інстанції на зазначені вище вимоги законодавства уваги не звернув, розглянув справу без належного повідомлення ОСОБА_1 про дату, час та місце розгляду справи, причин неявки відповідача в судове засідання не з`ясував. Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою. З урахуванням зазначеного, є підстави для обов`язкового скасування заочного рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 26 лютого 2018 року та ухвалення нового судового рішення. Судовим розглядом встановлено що 23 липня 2008 року ОСОБА_1 звернувся до Старосалтівського відділення ХОФ АКБ «Укрсоцбанк» з заявою на отримання кредиту, якою просив надати кредит на придбання автомобілю в сумі 21854 доларів США, що складає 90% від вартості майна, зі сплатою 13,5% річних на строк 84 місяці. В забезпечення кредиту надав автомобіль, який купує. Погодився, що в разі невиконання ним зобов`язання за договором кредиту в зазначений термін банк має право звернути стягнення та реалізувати майно, яке надано в заставу (т. 1, а.с. 10). 25 липня 2008 року між АКБ СР «Укрсоцбанк» (Кредитор), правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 (Позичальник) був укладений договір кредиту №841/27/41-17/8-137 на купівлю автотранспортних засобів (т. 1, а.с. 3-7). Згідно пунктів 1.1, 1.2 кредитного договору кредитор надає позичальнику у користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 21806,00 доларів США зі сплатою 13,50% річних з кінцевим терміном повернення заборгованості до 10 числа кожного місяця згідно графіку, який вказаний в підпункті 1.1.1. пункту 1.1 статті 1 договору, з кінцевим терміном повернення основної суми заборгованості до 10 липня 2015 року. При погашенні позичальником заборгованості за даним договором, пріоритетними є його зобов`язання за Договором відновлювальної кредитної лінії №841/27/41-17/8-138 від 25 липня 2008 року (Додатковий договір). Кредит надається позичальнику для оплати придбаного автомобіля марки «KIA», модель «Cerato 2,0 4АТ2», 2008 року випуску, синього кольору, згідно з договором купівлі-продажу №331-К від 24 липня 2008 року, укладеним з ЗАТ «Завод ім. Фрунзе». Пунктом 1.3 кредитного договору передбачено, що в якості забезпечення позичальником виконання своїх зобов`язань щодо погашення кредиту, сплати відсотків, можливих штрафних санкцій, а також інших витрат на здійснення забезпеченої заставою вимоги, сторони укладають: з ОСОБА_1 договір застави транспортного засобу, визначеного п. 1.2 цього договору, заставною вартістю 110000,00 грн., що за офіційним курсом, встановленим НБУ на день укладення цього договору, становить 22714,13 доларів США, який також забезпечує виконання зобов`язань позичальника за додатковим договором; в якості додаткового забезпечення виконання зобов`язань за цим договором, договір поруки з ОСОБА_2 , який також забезпечує виконання зобов`язань позичальника за додатковим договором. Відповідно до пунктів 3.3.5, 3.3.7, 3.3.9 кредитного договору ОСОБА_1 зобов`язався суворо дотримуватись положень кредитного договору, а також договорів визначених пунктом 1.3 кредитного договору; сплачувати проценти за використання кредиту в порядку, визначеному пунктами 2.4, 2.5 кредитного договору; протягом 30 календарних днів з дати одержання повідомлення кредитора згідно з пунктом 3.2.3 кредитного договору про невиконання вимог пунктів 3.2.3.1-3.2.3.6 кредитного договору, повернути в повному обсязі кредит, нараховані проценти з можливою неустойкою; своєчасно та в повному обсязі погашати кредит із нарахованими процентами за фактичний час його використання та можливими штрафними санкціями у порядку, визначеному пунктом 1.1 кредитного договору. 25 липня 2008 року між АКБ СР «Укрсоцбанк» (Кредитор), ОСОБА_1 (Позичальник) та ОСОБА_2 (Поручитель) було укладено договір поруки №841/27/41-18/8-108, згідно п. 1.1 якого ОСОБА_2 зобов`язалася перед Кредитором у повному обсязі солідарно відповідати за виконання позичальником зобов`язань щодо повернення суми кредиту, сплати відсотків за користування кредитом, комісій, а також можливих штрафних санкцій (пені, штрафу), у розмірі, в строки та в порядку, передбачених договором кредиту на купівлю автотранспортних засобів №841/27/41-17/8-137 від 25 липня 2008 року та договору відновлювальної кредитної лінії №841/27/41-17/8-138 від 25 липня 2008 року (т. 1, а.с. 14-15). Згідно пункту 1.2 договору поруки Поручитель ознайомлений з умовами Договорів кредиту, жодних заперечень, а також непорозумінь їх положень не має. У пунктах 3.1.1, 3.1.2 договору поруки №841/27/41-18/8-108 від 25 липня 2008 року зазначено, що поручитель зобов`язаний протягом одного робочого дня від дати отримання повідомлення кредитора про невиконання позичальником забезпеченого порукою зобов`язання виконати відповідне зобов`язання, шляхом перерахування на рахунок кредитора суми невиконаного позичальником зобов`язання. У випадку невиконання позичальником та поручителем забезпеченого порукою зобов`язання, відповідати перед кредитором як солідарні боржники всім своїм майном, на яке згідно з чинним законодавством України може бути звернено стягнення. Договір поруки підписаний представником банку, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 . Відповідно до заяви на видачу готівки від 25 липня 2008 року ОСОБА_1 отримав в Харківській обласній філії АКБ СР «Укрсоцбанк» грошові кошти в сумі 21806,00 доларів США (т. 1, а.с. 11). 29 червня 2017 року на адресу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , зазначену в договорах кредиту та поруки, а також паспорті громадянина України ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 , виданого Славутицьким НВ ГУМВС України в Київській області від 08 вересня 1998 року, паспорті громадянина України ОСОБА_2 серії НОМЕР_3 , виданого Фрунзенським РВ ХМУ УМВС України в Харківській області 14 грудня 2002 року, АДРЕСА_2 , була направлена вимога про усунення порушень №85618 від 20 червня 2017 року, з вимогою сплатити заборгованості по кредиту, відсотках за користування кредитом і нарахованої неустойки у сумі 58743,75 долари США (т. 1, а.с. 17, 18). Вказана вимога виконана не була. На підставі викладеного суд першої інстанції прийшов до висновку, що позовні вимоги ПАТ «Укрсоцбанк» в розмірі 44192,91 долари США підлягають задоволенню. Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Зі статті 6 кредитного договору «Врегулювання спорів» вбачається, що у випадку неможливості вирішення спору шляхом переговорів, сторони погодили, що спір розглядається постійно діючим Третейським судом при Асоціації українських банків. При розгляді справи судом першої інстанції не було з`ясовано, чи звертався позивач до постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків щодо вирішення даного спору. Позивачем відповідні відомості до суду надані не були. Втім, рішенням постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 12 серпня 2009 року по справі за позовом АКБ СР «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про розірвання договору кредиту та стягнення заборгованості, позов АКБ СР «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про розірвання договору кредиту та стягнення заборгованості задоволений повністю. Договір кредиту №841/27/41-17/8-137, укладений між АКБ СР «Укрсоцбанк» в особі Харківської обласної філії та ОСОБА_1 25 липня 2008 року розірвано. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь АКБ СР «Укрсоцбанк» заборгованість по договору кредиту в сумі 217114,21 грн., а також третейський збір в сумі 2571 грн. (т. 2, а.с. 47-50). З вказаного рішення вбачається, що сума заборгованості в розмірі 217114,21 грн. складається з: простроченої заборгованості за кредитом в розмірі 780 доларів США, що згідно офіційного курсу НБУ на момент розрахунку становить 6006 грн.; простроченої заборгованості за відсотками в розмірі 541,62 долари США, що згідно офіційного курсу НБУ на момент розрахунку становить 4170,47 грн.; строкової заборгованості за кредитом в розмірі 19986 доларів США, що згідно офіційного курсу НБУ на момент розрахунку становить 153892,20 грн.; строкової заборгованості за відсотками в розмірі 350,43 доларів США, що згідно офіційного курсу НБУ на момент розрахунку становить 2698,31 грн.; пені в розмірі 317,13 грн.; штрафу за порушення умов кредитного договору в розмірі 50030,10 грн. Відповідно до частини 1 статті 50 Закону України "Про третейські суди", в редакції станом на 12.08.2009, сторони, які передали спір на вирішення третейського суду, зобов`язані добровільно виконати рішення третейського суду, без будь-яких зволікань чи застережень. Згідно зі статтею 55 Закону України "Про третейські суди", в редакції станом на 12.08.2009, рішення третейського суду виконуються зобов`язаною стороною добровільно, в порядку та строки, що встановлені в рішенні. Якщо в рішенні строк його виконання не встановлений, рішення підлягає негайному виконанню. Виконання рішення третейського суду, якщо воно потребує вчинення дій органами державної влади, органами місцевого самоврядування та їх службовими особами, здійснюється за умови видачі компетентним судом виконавчого документа. Постійно діючий третейський суд при Асоціації українських банків у рішенні від 12 серпня 2009 року не встановив строк його виконання, у зв`язку з чим зазначене рішення третейського суду відповідно до вимог статті 55 Закону України "Про третейські суди" є таким, що набрало законної сили з моменту його прийняття. Аналогічні за змістом висновки щодо набрання законної сили рішення третейського суду містяться в постанові Верховного суду від 12 березня 2019 року у справі № 904/8537/17. Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 29 грудня 2009 року задоволена заява АКБ СР «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про видачу виконавчого листа на підставі рішення постійно діючого Третейського суду. Видано виконавчий лист на виконання рішення постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 12 серпня 2009 року про стягнення солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь АКБ СР «Укрсоцбанк» заборгованості по договору кредиту в сумі 217114,21 грн. Видано виконавчий лист на виконання рішення постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 12 серпня 2009 року про стягнення солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь АКБ СР «Укрсоцбанк» третейського збору в сумі 2571 грн. (т. 2, а.с. 52-53). 29 грудня 2009 року Дніпровським районним судом м. Києва видано виконавчий лист по справі за позовом АКБ СР «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості про стягнення солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь АКБ СР «Укрсоцбанк» заборгованості по договору кредиту в сумі 217114,21 грн.; про стягнення солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь АКБ СР «Укрсоцбанк» третейського збору в сумі 2571 грн. (т. 2, а.с. 56-57). Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 15 серпня 2011 року внесені зміни до виконавчого листа від 29 грудня 2009 року по справі за заявою АКБ СР «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про видачу виконавчого листа на підставі рішення постійно діючого Третейського суду, а саме зазначено ідентифікаційні коди боржників (т. 2, а.с. 54-55). Згідно листа начальника Московського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) від 13.01.2020 №1858, на примусовому виконанні у відділі перебувало виконавче провадження №29987608 з примусового виконання виконавчого листа №6-1173, виданого 02.09.2011 Дніпровським районним судом м. Києва, про стягнення солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь АКБ СР «Укрсоцбанк» заборгованості по договору кредиту 217774,21 грн., а також третейського збору в сумі 2571 грн. 22.11.2011 державним виконавцем винесена постанова про відкриття виконавчого провадження. 29.10.2014 державним виконавцем винесена постанова про повернення виконавчого документа стягувачу, оскільки арештоване майно не виявлено протягом року з дня оголошення розшуку. Згідно акту про вилучення виконавчих проваджень для знищення від 25.04.2018, виконавче провадження №29987608 знищено (т. 2, а.с. 45-46). Відповідно до частин 1, 2 статті 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги. Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо суд встановить обставини, які є підставою для відмови у відкритті провадження у справі відповідно до пунктів 4, 5 частини 1 статті 186 цього Кодексу. Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо є рішення третейського суду, прийняте в межах його компетенції, щодо спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, за винятком випадків, коли суд відмовив у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду або скасував рішення третейського суду і розгляд справи в тому самому третейському суді виявився неможливим. З рішення третейського суду при Асоціації українських банків від 12 серпня 2009 року вбачається, що на користь банку стягнуто заборгованість за тілом кредиту у розмірі у сумі 20766 доларів США та заборгованості за процентами за період з 25.07.2008 по 16.03.2009 у сумі 892,05 доларів США, у звязку з чим провадження у справі № 645/3498/17 підлягає закриттю на підставі п. 6 ч. 1 ст. 25 ЦПК України. Крім того, згідно рішення третейського суду при Асоціації українських банків від 12 серпня 2009 року кредитний договір розірвано. Згідно частини 2 статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Частинами 2, 3 статті 653 ЦК України визначено, що у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов`язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили. Колегія суддів враховує, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 по справі №444/9519/12 висловлено правову позицію про те, що припис абзац 2 частини 1 статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосовано лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Враховуючи, що рішення третейського суду при Асоціації українських банків від 12 серпня 2009 року набрало законної сили з моменту його прийняття, у банку були відсутні підстави нараховувати відсотки за користування кредитом в період з 12.08.2019 по 13.07.2015. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування, так як в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною 2 статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Згідно з пунктом 6.23 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №910/1238/17 плата за прострочення виконання грошового зобов`язання врегульована законодавством. У цьому разі відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. При цьому у пункті 6.20 зазначеної постанови Велика Палата Верховного Суду роз`яснила, що термін "користування чужими грошовими коштами" може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення виконання грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх. Таким чином у справі №910/1238/17 Великою Палатою Верховного Суду чітко розмежовано поняття "проценти за правомірне користування чужими грошовими коштами" та "проценти за неправомірне користування боржником грошовими коштами", причому останні проценти кваліфіковано саме в якості плати боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання, врегульованої частиною 2 статті 625 ЦК України. Отже, правова позиція Великої Палати Верховного Суду полягає у тому, що відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України кредитний договір може встановлювати проценти за неправомірне користування боржником грошовими коштами як наслідок прострочення боржником виконання грошового зобов`язання, у зв`язку з чим такі проценти можуть бути стягнуті кредитодавцем й після спливу визначеного кредитним договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України. Аналогічний за змістом висновок застосування норм матеріального права викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, підстав для відступу від яких не встановлено. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (провадження № 12-142гс19) аналогічним чином вказано, що у межах кредитного договору позичальник отримує позичені кошти у своє тимчасове користування на умовах повернення, платності і строковості. У постановах Великої Палати Верховного Суду уже неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно. Дослідженням змісту кредитного договору, встановлено, що останній не містить погоджені сторонами умови щодо визначення розміру процентів за неправомірне користування боржником грошовими коштами, з позовними вимогами про стягнення процентів відповідно до вимог ч. 2 ст. 625 ЦК України банк не звертався, у зв`язку з чим у задоволені позовних вимог про стягнення відсотків за період з 12.07.2019 по 13.07.2015 слід відмовити. Що ж стосується стягнення з ОСОБА_1 відсотків за період з 17.03.2009 року по 11.08.09 року колегія суддів враховує наступне. У заяві від 13 листопада 2016 року про перегляд заочного рішення відповідач ОСОБА_1 вказував, що про час та дату розгляду справи він не був повідомлений, внаслідок чого не зміг реалізувати право подати заяву про застосування позовної давності до ухвалення судом рішення. В апеляційній скарзі відповідач повторно вказав на те, що не був обізнаний про розгляд справи, а тому не подав заяву про застосування позовної давності до ухвалення судом рішення. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Відповідно до ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується. Згідно частин 2-5 ст. 267 ЦК України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту. За змістом частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (рішення від 22 жовтня 1996 року у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»). Пропуск позовної давності є самостійною підставою для відмови у позові та за змістом частини першої статті 261ЦК України позовна давність застосовується судом за заявою сторони у спорі лише за наявності порушеного права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, необхідно з`ясувати чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли таке право чи такий інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення. Згідно з положеннями ч. 2 ст. 211 ЦПК України, розгляд судом цивільної справи відбувається в судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом. Крім того, у пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини від 15 травня 2008 року у справі «Надточій проти України» (заява № 7460/03) зазначено, що принцип рівності сторін один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом. При цьому конституційне право на участь у судовому розгляді, бути належним чином повідомленим про дату судового розгляду не може бути формальним, це є порушенням зазначених вимог законодавства, неналежний виклик сторони у справі є порушенням принципу рівності сторін. Аналогічна правова позиція була висловлена в Постанові Верховного Суду від 25 квітня 20018 року у справі № 295/5011/15-ц. Таким чином, за змістом загальних норм права заява про застосування позовної давності може бути розглянута, якщо вона подана під час розгляду справи в суді першої інстанції. Разом з тим, створення рівних можливостей учасникам процесу у доступі до суду та до реалізації і захисту їх прав є частиною гарантій справедливого правосуддя, зокрема принципів рівності та змагальності сторін. Відповідач, який не був належним чином (згідно з вимогами процесуального закону) повідомлений про час і місце розгляду справи у суді першої інстанції, не має рівних з позивачем можливостей подання доказів, їх дослідження та доведення перед цим судом їх переконливості, а також не може нарівні з позивачем довести у суді першої інстанції ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх заперечень. Якщо суд першої інстанції, не повідомивши належно відповідача про час і місце розгляду справи, ухвалить у ній заочне рішення, відповідач вправі заявити про застосування позовної давності у заяві про перегляд такого рішення. У разі відмови суду першої інстанції у задоволенні цієї заяви, відповідач може заявити про застосування позовної давності в апеляційній скарзі на заочне рішення суду першої інстанції. ВС вказав, що той факт, що відповідач, який не був належно повідомлений судом першої інстанції про час і місце розгляду справи, не брав участі у такому розгляді, є підставою для вирішення апеляційним судом заяви цього відповідача про застосування позовної давності, навіть якщо така заява не подавалася ним у суді першої інстанції, що узгоджується з правовою позицією, викладеною в Постанові Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року у справі № 317/3698/15-ц. Окрім того, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постановах від 30 вересня 2015 року у справі № 6-780цс15 та від 11 жовтня 2017 року у справі № 6-1374цс17 щодо того, що суд апеляційної інстанції не вправі розглядати заяву про застосування позовної давності. Враховуючи, що з наявних в матеріалах справи вбачається, що відповідач ОСОБА_1 неналежним чином виконував обов`язки щодо сплати відсотків за користування кредитом за період з 17.03.2009 по 11.08.2009, з позовом банк звернувся до суду 08.08.2017 року, відповідачем заявлено про застосування наслідків спливу строку позовної давності, у задоволені позовних вимог в цій частині слід відмовити на підставі вимог ч. 4 ст. 267 ЦПК України. Що ж стосується позовних вимог до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за відсотками за період з 17.03.2009 по 13.07.2015 року, то вони також не підлягають задоволенню. За змістом ч. 4 ст. 559 ЦК України, в редакції станом на 25.07.2008, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Оскільки відповідно до ст. 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що й боржник, то у разі неналежного виконання боржником зобов`язань за кредитним договором передбачений ч. 4 ст. 559 ЦК України строк пред`явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно із умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу. Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у ст. 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу (ч. 2 ст. 1050 ЦК України). Проте, якщо кредитор змінює на підставі ч. 2 ст. 1050 ЦК України строк виконання основного зобов`язання, позовна давність обчислюється від цієї дати. Рішенням Третейського суду при Асоціації українських банків від 12.08.2009 року позов Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про розірвання договору кредиту задоволено. Договір кредиту № 841/27/41-17/8-137на купівлю автотранспортних засобів, укладений між АКБ СР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 розірвано. Вирішивши питання про розірвання кредитного договору кредитор був зобов`язаний звернутись з позовом до поручителя протягом шести місяців (ч. 4 ст. 559 ЦК України). Судом було встановлено, що кредитне зобов`язання відповідача ОСОБА_1 забезпечено порукою за договором поруки № 841/27/41-18/8-108 від 25.07.2008. Відповідно до п. 6.2 договору поруки, цей договір набирає чинності з дати його укладення та діє до остаточного виконання сторонами прийнятих на себе зобов`язань. Згідно п. 1.1 кредитного договору, кінцевий термін повернення основної заборгованості встановлено до 10 липня 2015 року. Таким чином, при зміні банком строку виконання основного зобов`язання, внаслідок розірвання кредитного договору, шестимісячний строк, протягом якого кредитор має право звернутись з позовом до поручителя повинен обчислюватись з 13.08.2009. Виходячи з положень другого речення ч. 4 ст. 559 ЦК України, вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов`язання за договором повинно бути пред`явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов`язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами) або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов`язання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем). Таким чином, закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов`язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя. З позовом банк звернувся до суду 08.08.2017 (т. 1 а.с. 31), тобто маже через вісім років після настання строку виконання зобов`язань, в силу положень ст. 559 ЦК України, порука припинилась. З урахуванням вищезазначеного, колегія суддів дійшла висновку, що у задоволені позовних вимог ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в частині стягнення заборгованості за процентами за період з 17.03.2009 по 13.07.2015 у загальному розмірі 22534,86 доларів США слід відмовити. Посилання представника банку на те, що вимоги, викладені у клопотанні апелянта щодо долучення до матеріалів справи доказів та зміни прохальної частини апеляційної скарги, не підлягають задоволенню, оскільки зміна апеляційної скарги допускається виключно в строки на апеляційне оскарження відповідного рішення, які закінчились після відкриття апеляційного провадження (18 березня 2020 року), в той час як клопотання було подано у квітні 2020 року апеляційний суд не приймає до уваги, виходячи з наступного. З матеріалів справи вбачається, що розгляд справи судом першої інстанції відбувся заочно, без участі відповідачів. Інформація про існування рішення третейського суду, винесеного за розглядом справи з тих самих підстав, між тими ж сторонами і щодо того ж предмету, виконавчого провадження про примусове виконання рішення третейського суду під час розгляду справи судом першої інстанції до суду не надавалась. Згідно частини 1 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Частинами 2, 3 статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. За змістом пункту 6 частини 2 статті 356, частини 3 статті 367 та пункту 1 частини 1 статті 376 ЦПК України апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею, або які неправомірно не були цим судом прийняті та досліджені, або доказами, які судом першої інстанції досліджувались із порушенням установленого порядку. Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини 1 статті 44 ЦПК України щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Дослідження нових доказів провадиться, зокрема, у таких випадках: якщо докази існували на час розгляду справи судом першої інстанції, але особа, яка їх подає до апеляційного суду, з поважних причин не знала й не могла знати про їх існування; докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції і учасник процесу знав про них, однак з об`єктивних причин не міг подати їх до суду; додаткові докази, які були витребувані раніше, з`явилися після ухвалення рішення судом першої інстанції; суд першої інстанції неправомірно виключив із судового розгляду подані учасником процесу докази, що могли мати значення для вирішення справи; суд першої інстанції необґрунтовано відмовив учаснику процесу в дослідженні доказів, що могли мати значення для вирішення справи (необґрунтовано відмовив у призначенні експертизи, витребуванні доказів, якщо їх подання до суду для нього становило певні труднощі тощо); наявні інші поважні причини для їх неподання до суду першої інстанції у випадку відсутності умислу чи недбалості особи, яка їх подає, або вони не досліджені судом унаслідок інших процесуальних порушень. Апеляційний суд вважає встановленою поважність причин неподання ОСОБА_1 до суду першої інстанції і при зверненні до апеляційного суду зі скаргою доказів, доданих ним до клопотання від 30 березня 2020 року. Крім того, вказані докази мають виключне значення для правильного вирішення справи. Крім того, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до вимог ч.ч.2, 3 ст. 27 ЦПК України, в редакції на час звернення з позовом до суду та проведення попереднього судового засідання, особи, які беруть участь у справі позовного провадження, для підтвердження своїх вимог або заперечень зобов`язані подати усі наявні у них докази до або під час попереднього судового засідання, а якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться - до початку розгляду справи по суті. Особи, які беруть участь у справі, зобов`язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. Згідно вимог ч. 2 ст. 43 ЦПК України, в редакції на час розгляду справи по суті та ухвалення судового рішення, учасники справи зобов`язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні. Звертаючись до суд з відповідним позовом ПАТ «Укрсоцбанк» не сприяв встановленню фактичних обставин справи та не надав усі наявні у нього докази щодо суті спору. Враховуючи встановлені обставини справи та досліджені докази, судова колегія приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , з урахуванням клопотання від 30 березня 2020 року, про незаконність та необґрунтованість рішення суду знайшли своє підтвердження в суді апеляційної інстанції, тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду скасуванню з ухваленням нового судового рішення про закриття провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення заборгованості за тілом кредиту у сумі 20766 доларів США та заборгованості за процентами за період з 25.07.2008 по 16.03.2009 у сумі 892,05 доларів США, а також відмови у задоволені позовних вимог про стягнення заборгованості за процентами за період з 17.03.2009 по 13.07.2015 у загальному розмірі 22534,86 доларів США . Враховуючи, що вимоги апеляційної скарги підлягають задоволенню, у відповідності до вимог статей 141, 382 ЦПК України та Закону України «Про судовий збір» з АТ «Альфа-Банк» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню 26335, 49 грн (25951,29 грн судовий збір за подачу апеляційної скарги + 384, 20 грн судовий збір за подачу заяви про перегляд заочного рішення) судового збору сплаченого у зв`язку з переглядом рішення суду першої інстанції. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 382 - 384 ЦПК України, суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 26 лютого 2018 року задовольнити. Рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 26 лютого 2018 року скасувати. Провадження у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в частині позовних вимог про стягнення заборгованості за тілом кредиту у сумі 20766 доларів США та заборгованості за процентами за період з 25.07.2008 по 16.03.2009 у сумі 892,05 доларів США закрити. У задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в частині стягнення заборгованості за процентами за період з 17.03.2009 по 13.07.2015 у загальному розмірі 22534,86 доларів США відмовити. Стягнути з Акціонерного товариства «Альфа-Банк» (адреса місцезнаходження: м. Київ, вул. Велика Василівська, 100, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 23494714) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 ) 26335, (двадцять шість тисяч триста тридцять п`ять ) грн 49 коп. судового збору сплаченого у зв`язку з переглядом рішення суду першої інстанції. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 1 лютого 2021 року. Головуючий О.Ю.Тичкова Судді С.С.Кругова Н.П.Пилипчук