Постанова 4818 № 619/753/16-ц

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ «06 » жовтня 2020 року м. Харків справа № 619/753/16-ц провадження № 22ц/818/3955/20 Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Бурлака І.В., (суддя-доповідач), суддів - Котелевець А.В., Яцини В.Б., за участю секретаря - Колосовської А.Р., учасники справи: позивач Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Правексбанк», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Довіра та Гарантія», відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , представник відповідачки ОСОБА_4 розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 16 червня 2017 року в складі судді Нечипоренко І.М. в с т а н о в и в: У лютому 2016 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Правексбанк», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Довіра та Гарантія», звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позовна заява мотивована тим, що між банком та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 6229-005/08Р, за умовами якого банк надав ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 20 043,00 доларів США для своєчасної оплати вартості автомобіля, що купується за договором купівлі-продажу № 5403/8 від 03 вересня 2008 року, а також з метою оплати страхових платежів згідно з договорами страхування автомобіля. Кредит надається позичальнику строком з 05 вересня 2008 року до 05 вересня 2015 року зі сплатою 13,99% річних. З метою забезпечення належного виконання зобов`язання між банком та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 укладено договори поруки № 6229-005/08Р від 05 вересня 2008 року, відповідно до умов яких вони зобов`язуються нести солідарну майнову відповідальність перед кредитором за виконання в повному обсязі зобов`язань позичальника за кредитним договором. Також, з метою забезпечення належного виконання зобов`язання між банком та ОСОБА_1 укладено договір застави транспортного засобу № 6229-005/08Р від 05 вересня 2008 року, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передає в заставу заставодержателю належне йому на праві власності майно: транспортний засіб марки «OPEL», модель «CORSA», 2008 року випуску, чорного кольору, кузов № НОМЕР_1 , тип ТЗ-легковий комбі-В, реєстраційний номер НОМЕР_2 . Зазначив, що після закінчення строку повернення кредиту станом на 18 червня 2015 року відповідачем неналежним чином виконуються зобов`язання за кредитним договором щодо сплати щомісячних внесків за кредитом та процентів за користування кредитом, внаслідок чого утворилась заборгованість у загальному розмірі 26 643,69 доларів США, в тому числі, заборгованість за кредитом 16 458,00 доларів США, заборгованість за процентами 10 185,69 доларів США. Просив стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором № 6229-005/08Р від 05 вересня 2008 року в розмірі 26 643,69 доларів США, в тому числі, заборгованість за кредитом 16 458,00 доларів США, заборгованість за процентами - 10 185,69 доларів США; стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь банку судовий збір в розмірі 10 266,00 грн. Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 16 червня 2017 року стягнуто з відповідачів солідарно заборгованість за кредитним договором в розмірі 26 643, 69 доларів США та вирішено питання щодо стягнення судових витрат. Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій просила рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення. яким відмовити у задовольнити позовної заяви в повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, не звернув увагу на те, що позивач не надав ні оригіналу кредитного договору, ні доказів отримання ОСОБА_1 коштів за цим договором, ні документів, що свідчили б про відступлення права вимоги за кредитним договором до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Довіра та Гарантія» відповідно до умов договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитами; що суд першої інстанції ухвалив рішення про задоволення позовних вимог банку, яке по суті, станом на день ухвалення судом рішення, вже не було стороною кредитних правовідносин і, як наслідок, не могло бути стороною у даному спорі про стягнення заборгованості; що суд першої інстанції неправомірно відмовив у задоволення клопотання про витребування доказів; що відповідачі ніколи не ухилялися від власних обов`язків за договором, але у зв`язку із знеціненням національної валюти, погіршенням матеріального становища не мають можливості виконати умови договору, тому за таких обставин сторонам необхідно було досягнути спільної домовленості щодо необхідності внесення змін до умов виконання договору, однак, банк не здійснив жодної дії по сприянню для погашення заборгованості, а чомусь навмисно протягом тривалого часу приховував, можливо з метою нарахування ще більшої заборгованості; що договори поруки є припиненими, оскільки поручителі про внесення змін та доповнень до кредитного договору, що свідчить про те, що вони об`єктивно не знали і не могли знати про збільшення ставки щомісячної заборгованості за кредитним договором та, зокрема, про збільшення обсягу зобов`язань за кредитним договором; що строк дії кредитного договору розпочався 05 вересня 2008 року, закінчився 05 вересня 2015 року, а позивач звернувся до суду із позовною заявою про стягнення заборгованості лише 23 лютого 2016 року, тобто з 05 вересня 2008 року і до дня подання позовної заяви пройшло 2727 днів, тобто 7,4 календарних роки, тому необхідно до даного спору застосувати позовну давність та відмовити у позові повністю; що розрахунок заборгованості не відповідає вимогам бухгалтерського обліку; що спірний кредитний договір не має детального розпису сукупної вартості кредиту для споживача з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг, пов`язаних з одержанням, обслуговуванням, погашенням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту, хоча ці умови є істотними і обов`язковими у кредитному договорі, який є споживчим; що існують об`єктивні причини неможливості сплатити заборгованість за кредитним договором, зокрема, різке коливання курсу доларів США, девальвація гривні, економічна криза, підвищення комунальних тарифів, зростання цін на продукти харчування, у тому числі, першочергової необхідності, що є безпосередніми обставинами для зменшення суми процентів за користування кредитом, оскільки такі обставини не залежали від волі ОСОБА_1 на момент укладення кредитного договору, і він об`єктивно не міг передбачити їх настання; що зважаючи на скрутне матеріальне становище ОСОБА_1 необхідно визначити порядок виконання погашення заборгованості перед банком саме судом, оскільки банк може зловживати своїми правами внаслідок юридичної необізнаності відповідача та вчинити будь-які дії, які призведуть до ще більшого зростання заборгованості, тому судом необхідно розстрочити таке виконання, тобто прийняти виконання рішення за визначеними частинами й у встановлені строки безпосередньо судом; що судом першої інстанції стягнуто грошові кошти у іноземній валюті, а не у еквіваленті у національній валюті, що є незаконним, оскільки стягнення відбувається в національній валюті на підставі курсу валют НБУ. 27 вересня 2017 року до суду апеляційної інстанції від представника ОСОБА_3 надійшли письмові пояснення, в яких зазначено, що станом на день ухвалення оскаржуваного рішення ОСОБА_5 перебував у складі Збройних Сил України, що проігноровано судом першої інстанції, чим порушив права та законні інтереси відповідачів по справі та не зупинив провадження у справі. 25 жовтня 2017 року до суду апеляційної інстанції від Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Довіра та Гарантія» надійшли заперечення на апеляційну скаргу, в яких зазначено, що рішення суду є законним, а апеляційна скарга - необґрунтованою. При цьому зазначив, що заява ОСОБА_1 про видачу кредитних коштів, квитанція № 5 про здійснення валютно-обмінної операції від 05 вересня 2008 року та гарантійний лист № 554 від 02 вересня 2008 року підтверджують факт отримання ним кредитних коштів. Вказав, що відповідач самостійно підтверджує факт виконання ним взятих на себе зобов`язань за кредитним договором, оскільки чітко зазначає, що ним сплачувалися кошти в рахунок погашення кредитної заборгованості, а тому такими своїми діями підтвердив факт укладення кредитного договору. Вказав, що відповідно до договору про внесення змін та доповнень до кредитного договору від 11 січня 2011 року вбачається, що обсяг зобов`язань відповідача не змінився, а тому і обсяг відповідальності поручителя за взятими на себе зобов`язаннями не змінено. При укладенні кредитного договору позичальнику повідомлено про всі умови договору. 21 листопада 2017 року до суду апеляційної інстанції від представника ОСОБА_3 надійшли письмові пояснення, в яких зазначено, що права відповідачів порушені шляхом ухвалення незаконного та необґрунтованого рішення про задоволення позовних вимог особи, яка взагалі вже не була стороною судового процесу. 22 листопада 2017 року до суду апеляційної інстанції надійшли заперечення від Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Правексбанк», які є аналогічними запереченням Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Довіра та Гарантія». Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 28 березня 2018 року залучено до участі у справі у якості правонаступника Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Правексбанк» - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Довіра та Гарантія». Постановою Апеляційного суду Харківської області від 03 травня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено, рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 16 червня 2017 року скасовано і ухвалено нове судове рішення, у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Правексбанк», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Довіра та Гарантія» - відмовлено, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Довіра та Гарантія» на користь ОСОБА_3 судовий збір в розмірі 11 292,60 грн за подання апеляційної скарги. Постановою Верховного Суду від 20 травня 2020 року касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Довіра та Гарантія» - задоволено частково, постанову Апеляційного суду Харківської області від 03 травня 2018 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. 03 серпня 2020 року до суду апеляційної інстанції від представника ОСОБА_3 надійшли письмові пояснення (доповнення), які є аналогічними доводам апеляційної скарги. Відзивів на апеляційну скаргу від учасників справи до суду апеляційної інстанції не надходило. Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення з`явившихся учасників справи, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_3 необхідно залишити без задоволення, рішення суду залишити без змін. Рішення суду першої інстанції, з висновком якого погоджується судова колегія, мотивовано тим, що позичальник не виконував належним чином своїх грошових зобов`язань за кредитним договором, внаслідок чого виникла заборгованість за кредитом, яка підлягає стягненню з боржника та поручителів. Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 05 вересня 2008 року між Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «Правексбанк», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Довіра та Гарантія», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 6229-005/08Р з метою своєчасної оплати вартості автомобіля, що купується за договором купівлі-продажу від 03 вересня 2008 року № 5403/8, а також з метою оплати страхових платежів згідно з договорами страхування автомобіля на загальну суму 20 043,00 доларів США строком з 05 вересня 2008 року до 05 вересня 2015 року зі сплатою 13,99 відсотків річних. Умовами кредитного договору погашення кредитної заборгованості та строки сплати чергових платежів визначено місяцями. ОСОБА_1 зобов`язався погашати заборгованість за кредитом шляхом внесення коштів рівними частинами в сумі 239,00 доларів США та сплачувати відсотки за користування кредитом щомісяця до 10-го числа наступного місяця. З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 05 вересня 2008 року між Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «Правексбанк» та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 укладені договори поруки № 6229-005/08Р та № 6229-005/08Р, відповідно до умов яких вони зобов`язалися нести солідарну майнову відповідальність перед банком за виконання в повному обсязі зобов`язань ОСОБА_1 за кредитним договором від 05 вересня 2008 року № 6229-005/08Р та можливих змін та доповнень до нього щодо сплати процентів, неустойки (штрафу, пені), вчасного та у повному обсязі погашення основної суми боргу за кредитом у строк до 05 вересня 2015 року у розмірі 20 043,00 доларів США та будь-якого збільшення цієї суми, яке прямо передбачено умовами кредитного договору, відшкодування збитків та іншої заборгованості. Договори поруки згідно з пунктом 4.1 набувають чинності з моменту їх підписання сторонами і діють до 05 вересня 2018 року. З метою забезпечення виконання зобов`язання за зазначеним кредитним договором 05 вересня 2008 року між банком та ОСОБА_1 укладено договір застави транспортного засобу № 6229-005/08Р, відповідно до умов якого заставодавець для забезпечення виконання в повному обсязі своїх зобов`язань перед заставодержателем за кредитним договором від 05 вересня 2008 року № 6229-005/08Р та можливих змін та доповнень до нього щодо сплати процентів, неустойки вчасного та у повному обсязі погашення основної суми боргу за кредитом та будь-якого збільшення цієї суми, яке прямо передбачено умовами кредитного договору, відшкодування збитків, іншої заборгованості, передає в заставу заставодержателю належне йому на праві власності майно: транспортний засіб марки «OPEL», моделі «CORSA», рік випуску - 2008, колір - чорний, кузов НОМЕР_1 , тип Т3 - легковий комбі-В, реєстраційний номер НОМЕР_2 . 11 січня 2011 року між банком та ОСОБА_1 укладено договір про внесення змін та доповнень до кредитного договору. З метою проведення реструктуризації заборгованості відповідача, змінено розмір щомісячного платежу. Таким чином з червня 2011 року відповідач зобов`язаний погашати заборгованість за кредитом шляхом внесення коштів рівними частинами в сумі 317,00 доларів США щомісяця до 10-го числа наступного місяця. Банк свої зобов`язання за кредитним договором від 05 вересня 2008 року № 6229-005/08Р перед ОСОБА_1 виконав в повному обсязі та надав йому кредит в розмірі 20 043,00 доларів США. Згідно з розрахунком заборгованості станом на 18 червня 2015 року заборгованість ОСОБА_1 за кредитом становила 26 643,69 доларів США, із яких: 16 458,00 доларів США - заборгованість за тілом кредиту та 10 185,69 доларів США - відсотки за користування кредитом. За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини другої статті 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 («Позика») глави 71 («Позика. Кредит. Банківський вклад»), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу. Частиною першою статті 1048 ЦК України встановлено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Враховуючи викладене, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання, проте такі вимоги банком не заявлялися. Вказаний висновок узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18). Загальна позовна давність (зокрема, до вимог про стягнення заборгованості за кредитом і процентів) встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України), а спеціальна позовна давність до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) - тривалістю в один рік (пункт 1 частини другої статті 258 ЦК України). Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України. Так, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята цієї статті). Позивач обов`язки за умовами кредитного договору виконав, надавши кредитні кошти ОСОБА_1 . Останній зобов`язався за договором повертати кредит з процентами періодичними платежами впродовж до 05 вересня 2015 року включно. Починаючи з дня, наступного після закінчення строку дії кредитного договору, ОСОБА_1 мав обов`язок незалежно від пред`явлення вимоги позивачем повернути всю заборгованість за договором, а не вносити її періодичними платежами, оскільки останні були розраховані у межах строку кредитування. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги за кредитним договором від 05 вересня 2008 року № 6229-005/08Р, строк дії якого сторонами визначено до 05 вересня 2015 року, звернувся до суду з цим позовом поштою 24 лютого 2016 року, тобто у межах строку позовної давності щодо виконання основного зобов`язання. Крім того, позивачем також враховано те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припинилося після спливу визначеного договором строку кредитування згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, тому посилання ОСОБА_3 на те, що банк пропустив строк позовної давності для звернення до суду є безпідставними. Твердження ОСОБА_3 щодо того, що договори поруки є припиненими, оскільки поручителі про внесення змін та доповнень до кредитного договору не знали і не могли знати про збільшення ставки щомісячної заборгованості за кредитним договором та, зокрема, про збільшення обсягу зобов`язань за кредитним договором, колегія суддів відхиляє, виходячи з наступного. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України). У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України). Припинення поруки пов`язане, зокрема, із закінченням строку її чинності. За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо ж сторони у договорі визначили інший строк дії поруки, відповідно застосовується строк, визначений за домовленістю сторін, що відповідає засадам цивільного законодавства щодо свободи договору. У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (частина перша статті 554 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Обсяг зобов`язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов`язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель (частини перша, друга статті 553 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 651 ЦК України зміна умов договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі зміни договору зобов`язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо (частина перша статті 653 ЦК України). За змістом частини першої статті 654 ЦК України зміна договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає зі звичаїв ділового обороту. Припинення поруки пов`язане, зокрема, у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Відповідно до частини першої статті 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання, а також у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. До припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов`язання без згоди поручителя, які призвели до збільшення обсягу відповідальності останнього. Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов`язання виникає в разі: підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки; встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення тощо. Матеріали справи свідчать про те, що дійсно з метою проведення реструктуризації заборгованості позичальника 11 січня 2011 року до кредитного договору внесено зміни, зокрема, у пункт 4. 4. кредитного договору щодо суми щомісячного погашення кредиту у бік збільшення з 239,00 доларів США до 317 доларів США. Однак, на такі зміни міститься згода поручителів в договорах поруки (пункт 1.3), в яких чітко зазначено, що поручитель погоджується на збільшення розміру забезпеченого порукою в майбутньому, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності у випадку внесення позичальником та кредитором змін та доповнень до кредитного договору, змін до кредитного договору та/або до даного договору кредитором в односторонньому порядку. Цей пункт договору не визнано недійсним. Крім того, аналізуючи орієнтовні витрати за кредитом з дати змін умов кредитування, сума загальної заборгованості за кредитом зменшилась з 20 043,00 доларів США до 16 458,00 доларів США. Тому, посилання ОСОБА_3 на те, що існують наявні підстави, передбачені частиною першою статті 554 ЦК України для визнання поруки припиненою є необґрунтованими, а висновок суду першої інстанції в цій частині відповідає вимогам закону та обставинам справи. Інші пункти в цьому договорі не змінюють зміст основного кредитного договору. Також, не можуть бути прийняті до уваги доводи апеляційної скарги про те, що позивач не надав ні оригіналу кредитного договору, ні доказів отримання ОСОБА_1 коштів за цим договором, ні документів, що свідчили б про відступлення права вимоги за кредитним договором до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Довіра та Гарантія» відповідно до умов договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитами; що суд першої інстанції ухвалив рішення про задоволення позовних вимог банку, яке по суті, станом на день ухвалення судом рішення, вже не було стороною кредитних правовідносин і, як наслідок, не могло бути стороною у даному спорі про стягнення заборгованості, з огляду на таке. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором. За загальним правилом наявність згоди боржника на заміну кредитора в зобов`язанні не вимагається, якщо інше не встановлено договором або законом. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 514 ЦК України). Матеріали справи свідчать про те, що 31 травня 2017 року між Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «Правекс-Банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами № 2, відповідно до умов якого Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Правекс-Банк» передав Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» право вимоги за кредитними договорами, в тому числі, відносно кредитного договору № 6229-005/08Р від 03 вересня 2008 року, який укладений з ОСОБА_1 , а також відносно договорів поруки № 6229-005/08Р від 03 вересня 2008 року. Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 28 березня 2018 року залучено до участі у справі у якості правонаступника Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Правекс-Банк» - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Довіра та Гарантія». В суді апеляційної інстанції представник ОСОБА_3 цього не спростував. Посилання ОСОБА_3 на те, що спірний кредитний договір не має детального розпису сукупної вартості кредиту для споживача з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг, пов`язаних з одержанням, обслуговуванням, погашенням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту, хоча ці умови є істотними і обов`язковими в кредитному договорі, який є споживчим, колегія судді не приймає, оскільки матеріалами справи узгоджується, що при укладенні кредитного договору банк у письмовій формі надав позичальнику у повному обсязі всю необхідну інформацію, передбачену статтею 11 Закону України «Про захист прав споживачів», сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; на момент укладення правочину ОСОБА_1 не заявляв додаткових вимог щодо умов договору та в подальшому частково виконував його умови. При цьому, позичальнику надано інформацію щодо орієнтованої сукупної вартості кредиту, реальної процентної ставки, графіку погашення кредиту та умов кредитування в іноземній валюті, на підтвердження чого свідчить кредитний договір. Доводи ОСОБА_3 щодо того, що судом першої інстанції стягнуто грошові кошти у іноземній валюті, а не у еквіваленті у національній валюті, що є незаконним, оскільки стягнення відбувається в національній валюті на підставі курсу валют НБУ, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки стягнення заборгованості за кредитним договором в іноземній валюті не суперечить законодавству України, якщо в іноземній валюті надавався кредит за договором і позивач просив стягнути суму боргу у валюті. Разом зі стягненням заборгованості в іноземній валюті суд має право стягнути й проценти за кредитним договором в іноземній валюті, оскільки такий процент є не фінансовою санкцією, а платою за користування грошима. Відповідний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду України від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18). Твердження ОСОБА_3 в апеляційній скарзі щодо того, що відповідачі ніколи не ухилялися від власних обов`язків за договором, але у зв`язку із знеціненням національної валюти, погіршенням матеріального становища не мають можливості виконати умови договору, тому за таких обставин сторонам необхідно було досягнути спільної домовленості щодо необхідності внесення змін до умов виконання договору, однак, банк не здійснив жодної дії по сприянню для погашення заборгованості, а чомусь навмисно протягом тривалого часу приховував, можливо з метою нарахування ще більшої заборгованості; що існують об`єктивні причини неможливості сплатити заборгованість за кредитним договором, зокрема, різке коливання курсу доларів США, девальвація гривні, економічна криза, підвищення комунальних тарифів, зростання цін на продукти харчування, у тому числі, першочергової необхідності, що є безпосередніми обставинами для зменшення суми процентів за користування кредитом, оскільки такі обставини не залежали від волі ОСОБА_1 на момент укладення кредитного договору, і він об`єктивно не міг передбачити їх настання, є необґрунтованими, оскільки коливання іноземної валюти стосується обох сторін договору й позичальник при належній завбачливості міг, виходячи з динаміки зміни курсів валют, передбачити в момент укладання договору можливість зміни курсу гривні України до іноземної валюти, а також можливість отримання кредиту в національній валюті. Істотна зміна становища щодо виконання боргових зобов`язань за кредитним договором унаслідок підвищення курсу іноземної валюти не є підставою вважати умови кредитного договору несправедливими, оскільки зазначене стосується обох сторін договору. Посилання ОСОБА_3 на те, що зважаючи на скрутне матеріальне становище ОСОБА_1 необхідно визначити порядок виконання погашення заборгованості перед банком саме судом, оскільки банк може зловживати своїми правами внаслідок юридичної необізнаності відповідача та вчинити будь-які дії, які призведуть до ще більшого зростання заборгованості, тому судом необхідно розстрочити таке виконання, тобто прийняти виконання рішення за визначеними частинами й у встановлені строки безпосередньо судом, колегія суддів відхиляє, оскільки з такою заявою необхідно звертатися в порядку статті 435 ЦПК України до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції. Доводи ОСОБА_3 щодо того, що суд розглянув справу за відсутності доказів повідомлення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що призвело до порушення їх права на справедливий судовий розгляд, колегія суддів до уваги не приймає, виходячи з наступного. Як вбачається з матеріалів справи відповідачі спочатку скористувалися правом на подачу заяви про перегляд заочного рішення. Надалі ОСОБА_1 було повідомлено про наступні судові засідання через представника. ОСОБА_2 було відомо про наявність даної справи. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не скористалися правом на оскарження рішення суду в апеляційному порядку. При цьому, відповідачі не були позбавлені можливості давати пояснення по суті спору, висловлювати свої доводи, міркування та заперечення проти доводів і міркувань позивача під час розгляду справи. Проте, належних та допустимих доказів, які б мали відношення до обставин, що входять до предмету доказування у справі, та істотне значення для правильного вирішення спору і спростовували б висновок суду першої інстанції про задоволення позову, відповідачами до суду не надано. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах -учасницях з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів. Докази та обставини, на які посилається ОСОБА_3 в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права. Оскільки судове рішення перевіряється в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія визнає, що рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду без змін. Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат за перегляд справи у апеляційному порядку не вбачається. Керуючись ст. ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст. ст. 381-384, 389 ЦПК України п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення Рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 16 червня 2017 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня набрання законної сили. Головуючий І.В. Бурлака Судді А.В. Котелевець В.Б. Яцина Повний текст постанови складено 08 жовтня 2020 року.