Постанова 4811 № 2-1718/2010

Справа № 2-1718/2010 Головуючий у 1 інстанції: Волоско І.Р. Провадження № 22-ц/811/563/23 Доповідач в 2-й інстанції: Шандра М. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 червня 2023 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі: головуючого судді: Шандри М.М. суддів: Копняк С.М., Левика Я.А. секретаря: Колич Х.Б. за участю: ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2 , представника ОСОБА_3 ОСОБА_4 розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Сихівського районного суду м.Львова від 06 жовтня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа Шоста Державна нотаріальна контора про визнання договору дарування недійсним та витребування майна з незаконного володіння, ВСТАНОВИЛА: У травні 2010 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа Шоста Львівська державна нотаріальна контора, про визнання договору дарування недійсним, посилаючись на те, що на підставі нотаріально посвідченого договору дарування від 28.09.2001 її батько ОСОБА_5 подарував їй квартиру АДРЕСА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_1 її батько помер. 17.03.2010 вона звернулася до Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» (далі КП «БТІ») із заявою, в якій просила зареєструвати за нею право власності на подаровану їй квартиру. Однак рішенням реєстратора КП «БТІ» їй було відмовлено в реєстрації права власності з підстав наявності суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно. Як з`ясувалося в подальшому, за договором дарування від 28.07.2005 її батько подарував квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_1 , хоча не мав права розпоряджатися цим майном, оскільки на підставі раніше укладеного договору дарування від 28.09.2001 вона була власником спірної квартири. Враховуючи викладене, ОСОБА_3 просила визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 від 28.07.2005 та витребувати від ОСОБА_1 вказане нерухоме майно. Заочним рішенням Сихівського районного суду м.Львова від 06.10.2010 позов задоволено. Визнано договір дарування квартири АДРЕСА_1 , від 28.07.2005 на ім`я ОСОБА_1 недійсним. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. У листопаді 2021 року ОСОБА_1 подала заяву про перегляд вказаного заочного рішення суду. Ухвалою Сихівського районного суду м. Львова від 09.12.2021 заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення. 14.12.2021 ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу на заочне рішення Сихівського районного суду м.Львова від 06.10.2010 В апеляційній скарзі зазначила, що вона не була належним чином повідомлена про дату, час та місце розгляду справи та була позбавлена права змагальності та інших прав, передбачених ст.12 ЦПК України. Крім цього, зазначає, що дарувальник ОСОБА_5 договір дарування квартири 28.09.2001 не укладав, а тому висновок суду з цього приводу з покликанням на вказаний зміст договору не може заслуговувати на увагу і не може бути доказом у цій справі. Також вважає, що суд не встановив волевиявлення, якщо таке було, в учасника правочину дарувальника, яке має бути вільним та відповідати його волі, що є однією з вимог, необхідних для чинності правочину. Окрім цього, зазначає, що за оспорюваним договором дарування квартири у власність позивачки перейшла квартира, однак доказів постійного проживання у такій з часу набуття права власності, а отже прийняття предмету договору позивачкою ОСОБА_3 , суду не надала, що свідчить про те, що особа повністю не вступила у свої права за умовами договору. З дати договору дарування вказаної квартири 28.09.2001 позивачка не оформляла права власності та відповідних угод із приводу оплати житлово-комунальних послуг, не сплачувала житлово-комунальні послуги, що також є доказом того, що до фактичної передачі дарувальником та фактичне прийняття обдарованою предмета договору не відбулося. В апеляційній скарзі заявила клопотання, про призначення судової почеркознавчої експертизи для визначення почерку та підпису дарувальника ОСОБА_5 та клопотання про призначення судової фізико-хімічної експертизи. Просить скасувати заочне рішення Сихівського районного суду м.Львова від 06.10.2010 та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Постановою Львівського апеляційного суду від 24.05.2022 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а заочне рішення Сихівського районного суду м.Львова від 06.10.2010 без змін. Постановою Верховного Суду від 15.02.2023 касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Львівського апеляційного суду від 24.05.2022 скасовано, справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Сихівського районного суду м.Львова від 06.10.2010 направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. У судовому засіданні апеляційної інстанції ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 підтримали апеляційну скаргу, представник ОСОБА_3 ОСОБА_4 заперечив проти задоволення скарги. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з таких підстав. Згідно із ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.1, ч.6 ст. 81 ЦПК України). Згідно із 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Колегія суддів вважає, що рішення суду таким вимогам не повністю відповідає. Відповідно до ст.ст.15,16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства; Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання правочину недійсним. У відповідності до ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. У ст.627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Згідно ч.5 ст.203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Згідно з частиною першою статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Згідно із статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першоютретьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Згідно договору дарування від 28.09.2001 батько позивачки ОСОБА_3 - ОСОБА_5 подарував їй квартиру АДРЕСА_1 , належну йому на праві власності, про що свідчить Свідоцтво про право власності, видане Виконавчим комітетом Львівської міської ради народних депутатів 15.11.1995 за № Г-03904, згідно розпорядження від 15.11.1995, зареєстрованого у Львівському міжміському бюро технічної інвентаризації 27.11.1995, запис у реєстровій книзі за № 17, реєстровий номер 15022. Вказаний договір дарування від 28.09.2001 посвідчено приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Пилипенко Л.І. та підписано особисто позивачкою ОСОБА_3 та її батьком ОСОБА_5 . Згідно п. 4 Договору дарування від 28.09.2001 право власності на квартиру у ОСОБА_3 виникло з моменту нотаріального посвідчення договору дарування. Зміст ст.ст. 243, 244 ЦК України щодо змісту договору дарування, переходу права власності на квартиру з моменту укладення договору до обдарованого, прав та обов`язків дарувальника та обдарованого нотаріусом було роз`яснено, про що свідчить п. 7 договору дарування. Позивачці в присутності нотаріуса було передано технічний паспорт на квартиру, про що зазначено у пункті 10 договору дарування квартири. Підпис обдарованої ОСОБА_3 під договором дарування, прийняття оригіналу договору дарування та технічного паспорту на квартиру свідчать про те, що вона фактично прийняла дарунок та набула право власності на квартиру АДРЕСА_1 з моменту нотаріального посвідчення договору дарування, тобто з 28.09.2001. Як встановлено судом, після смерті батька ОСОБА_5 , а саме, ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 звернулась у ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» для здійснення реєстрації права власності на подаровану їй квартиру. Однак, рішенням реєстратора ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» від 15.04.2010 їй було відмовлено у реєстрації права власності з підстав реєстрації заявленого нею права. Як вбачається із договору дарування від 28.07.2005, посвідченого державним нотаріусом Шостої Львівської державної нотаріальної контори, ОСОБА_5 подарував квартиру АДРЕСА_1 відповідачці ОСОБА_1 . Суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що на час укладення договору дарування від 28.07.2005 ОСОБА_5 не був власником квартири АДРЕСА_1 і не вправі був нею розпоряджатись, в тому числі відчужувати шляхом укладення договору дарування. Відтак, договір дарування квартири АДРЕСА_1 від 28.07.2005 на ОСОБА_1 підлягає визнанню недійсним. Колегія суддів вважає, що задоволення позову ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування від 28.07.2005 є ефективним способом захисту її порушених прав та призведене до їх відновлення, оскільки згідно п. 9 ч.1 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» судове рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, є підставою для державної реєстрації права власності та інших речових прав. Відтак, колегія суддів вважає, що позовна вимога про витребування від ОСОБА_1 спірної квартири задоволенню не підлягає. Разом з тим, колегією суддів встановлено, що справа розглянута судом першої інстанції 06.10.2010 за відсутності відповідачки ОСОБА_1 . Відповідно до частини другої статті 6 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції (далі ЦПК України 2004 року), ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про час і місце розгляду своєї справи. Судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями (частини перша та друга статті 74 ЦПК України 2004 року). Згідно з частиною п`ятою статті 74 ЦПК України 2004 року судова повістка разом із розпискою, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається поштою рекомендованим листом із повідомленням або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншою особою, яка бере участь у справі. Стороні чи її представникові за їх згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам цивільного процесу. Судова повістка може бути вручена безпосередньо в суді, а у разі відкладення розгляду справи про час і місце наступного засідання може бути повідомлено під розписку. Відповідно до частин першоїчетвертої статті 76 ЦПК України 2004 року судові повістки, адресовані фізичним особам, вручаються їм під розписку, а юридичним особам відповідній службовій особі, яка розписується про одержання повістки. Розписка про одержання судової повістки з поміткою про дату вручення в той самий день особами, які її вручали, повертається до суду. Якщо особу, якій адресовано судову повістку, не виявлено в місці проживання, повістку під розписку вручають будь-кому з повнолітніх членів сім`ї, які проживають разом з нею, а за їх відсутності відповідній житлово-експлуатаційній організації або виконавчому органу місцевого самоврядування. У разі відсутності адресата особа, що доставляє судову повістку, негайно повертає її до суду з поміткою про причини невручення. Отже, під час розгляду справи в суді першої інстанції належним доказом вручення судової повістки, надісланої засобами поштового зв`язку, було, зокрема повідомлення про вручення рекомендованого листа. Згідно з частиною четвертою статті 169 ЦПК України 2004 року, якщо суд не має відомостей про причину неявки відповідача, повідомленого належним чином, або причину неявки буде визнано неповажною, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення). У разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло повідомлення про причини неявки або якщо зазначені ним причини визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи (частина перша статті 224 ЦПК України 2004 року). Матеріалами справи підтверджується, що в позовній заяві ОСОБА_3 зазначила адресу місця проживання відповідача ОСОБА_1 кв. АДРЕСА_2 (а.с. 4-5). За змістом абзацу 5 частини п`ятої статті 74 ЦПК України 2004 року лише у разі відсутності відповідача за зареєстрованою адресою його проживання (перебування), вважалося, що судовий виклик або судове повідомлення вручені належним чином. У пунктах 47, 48 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 752/11896/17-ц (провадження № 14-507цс18) вказано, що приписи ЦПК України як на момент ухвалення заочного рішення, так і на момент розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду не дозволяють дійти висновку, що повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення «за закінченням терміну зберігання» є доказом належного інформування відповідача про час і місце розгляду справи. Окрім того, за змістом висновків Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення «за закінченням терміну зберігання» не свідчить про відмову сторони від одержання повістки чи про її незнаходження за адресою, повідомленою суду (пункт 31 постанови від 20.06.2018 у справі № 127/2871/16-ц). В матеріалах справи містяться поштові конверти, адресовані місцевим судом ОСОБА_1 за вищезгаданою адресою, разом з повідомленнями про вручення поштового відправлення, які повернуті відділенням поштового зв`язку до суду з відміткою «за закінченням терміну зберігання», а не через відсутність відповідача за зареєстрованою адресою її проживання (а. с. 30, 31, 64, 65). Також судом першої інстанції було розміщено оголошення в газеті «Високий Замок» про виклик відповідача ОСОБА_1 в судове засідання, призначене на 06.10.2010 (день ухвалення місцевим судом заочного рішення в цій справі) (а. с. 66, 71-72). Частиною дев`ятою статті 74 ЦПК України 2004 року передбачено, що відповідач, місце проживання (перебування чи роботи) або місцезнаходження якого позивачеві невідоме, навіть після його звернення до адресного бюро і органів внутрішніх справ, викликається в суд через оголошення у пресі. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про час і місце розгляду справи. Системний аналіз вказаної норми процесуального права свідчить про те, що оголошення у пресі не є належним способом виклику особи в судове засідання в разі злісного ухилення від явки, чи умисного неотримання судової повістки або коли вона деякий час дійсно відсутня за місцем проживання (чи роботи) за будь-яких причин (відрядження, хвороба, знаходження на заробітках тощо), а такий виклик здійснюється лише у випадку, коли фактичне місце проживання або місцезнаходження особи невідоме. Отже, суд першої інстанції розглянув справу, не повідомивши належним чином ОСОБА_1 про час та місце судового засідання. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилалася, зокрема на порушення судом першої інстанції норм цивільного процесуального права, а саме неповідомлення її належним чином про розгляд справи (а. с. 127-136). Згідно з пунктом 3 частини третьої статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою . Враховуючи, що суд першої інстанції не дотримався вимог цивільного процесуального законодавства щодо належного повідомлення учасника справи, доводи апеляційної скарги щодо неналежного повідомлення відповідача про розгляд справи є обґрунтованими, рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову. Керуючись ст.ст. 367, 368, п.2 ч.1 ст. 374, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Сихівського районного суду м.Львова від 06 жовтня 2010 року скасувати. Ухвалити нове судове рішення, яким позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа Шоста Державна нотаріальна контора, задовольнити частково. Визнати договір дарування квартири АДРЕСА_1 від 28 липня 2005 року на ОСОБА_1 недійсним. В іншій частині позовних вимог відмовити. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови. Повний текст постанови складено: 07.07.2023 Головуючий Судді