Постанова 4824 № 759/17155/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження № 22-ц/824/3766/2022 Справа 759/17155/20 П О С Т А Н О В А Іменем України 03 серпня 2022 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Кашперської Т.Ц., суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А., за участю секретаря Мороз Н.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 , на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 15 листопада 2021 року, ухвалене у складі судді Войтенко Ю.В. в м. Київ у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , треті особи приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бурмістрова Наталія Вікторівна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кондрат Наталія Леонідівна про визнання договору дарування недійсним та визнання права власності, заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, - в с т а н о в и в : В жовтні 2020 року позивач ОСОБА_3 звернувся до суду із даним позовом, збільшивши позовні вимоги в квітні 2021 року та уточнивши описку позовної заяви в травні 2021 року, просив визнати недійсними договір дарування від 09 листопада 2019 року, укладений ОСОБА_3 та ОСОБА_1 договір дарування від 24 лютого 2020 року, укладений ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , визнати за ОСОБА_3 право власності на квартиру за вказаною адресою, покласти на відповідачів судові витрати. Позов мотивований тим, що ОСОБА_3 , будучи особою похилого віку, пенсіонером, особою з вадами слуху, не маючи рідних дітей, потребуючи стороннього догляду, до січня 2019 року проживав разом зі своєю дружиною та перебував під її наглядом. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла, після чого ним зацікавилася рідна сестра ОСОБА_1 , яка часто навідувала його, проносила їжу, запрошувала на дачу на свята та вихідні. Розуміючи, що ОСОБА_3 потребує стороннього догляду та регулярної фінансової допомоги, вона запропонувала йому угоду, за якою бере на себе обов`язок утримувати позивача, а він укладає договір довічного утримання з її онуком ОСОБА_4 , на що він згодом погодився, і вони погодили умови договору довічного утримання. 09 листопада 2019 року вони разом з ОСОБА_1 та ОСОБА_4 зустрілися у приватного нотаріуса, щоб підписати договір на вже погоджених умовах, він повідомив, що є особою з вадами слуху, нотаріус нічого йому не пояснювала, запитань не ставила, роздрукувала договір спочатку чорно-білий, а потім кольоровий на бланку та показала, де поставити підпис, копії або примірнику договору йому надано не було. В період з листопада 2019 року до квітня 2020 року відповідач дотримувалася домовленості, щомісяця навідувала його особисто або через онука, та надавала грошові кошти. 22 березня 2020 року він, повертаючись з дачі відповідача, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, потрапив у дорожньо-транспортну пригоду на власному автомобілі. Вже 23 березня 2020 року невідомі особи вивезли автомобіль з гаражу, як потім стало відомо, це був ОСОБА_4 , який разом з ОСОБА_1 почали його переконувати, що на ремонт грошей немає, краще автомобіль відчужити, на що він погодився та надав нотаріально посвідчену довіреність на право відчуження автомобіля. Відповідач взяла на себе зобов`язання продати автомобіль та сплатити від його вартості 5000 доларів США, а решту залишити собі як винагороду, натомість, після продажу автомобіля йому було надано лише 10000 грн. Починаючи з квітня 2020 року ОСОБА_1 на зв`язок не виходить, його не навідує, грошові кошти не сплачує, доступу до квартири він не має. Коли в серпні 2020 року він звернувся до адвоката, йому пояснили, що він помилково підписав договір дарування власної квартири на користь ОСОБА_1 . Крім того, 23 листопада 2020 року йому стало відомо, що спірна квартира вже не належить відповідачу, а ще 24 лютого 2020 року передарована ОСОБА_4 . Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 15 листопада 2021 року позов ОСОБА_3 задоволено частково, визнано договори дарування квартири АДРЕСА_1 від 09 листопада 2019 року, укладений ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , а також від 24 лютого 2020 року, укладений ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , недійсними, в решті позову відмовлено, стягнуто з відповідачів з кожного на користь позивача судові витрати в розмірі 1250 грн. Відповідач ОСОБА_1 , не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Святошинського районного суду м. Києва від 15 листопада 2021 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити в позові. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, не погоджувалася з висновками суду, що договір дарування від 09 листопада 2019 року був укладений позивачем під впливом помилки щодо обставин, що мають істотне значення. Вказувала, що жоден свідок не підтвердив наявної домовленості між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , за якою він відчужує квартиру на користь онука ОСОБА_1 , а остання сплачує на користь позивача щомісячно грошові кошти в розмірі 4500 грн. Свідки показали, що не були присутні під час розмови між сторонами про досягнення таких домовленостей, а тому не можуть підтверджувати факту наявності помилки ОСОБА_3 на момент укладення договору дарування та наявності його очікувань від ОСОБА_1 вчинення дій матеріального та нематеріального характеру. Інших доказів на підтвердження наявності таких домовленостей позивачем надано не було. Вказувала, що суд взяв до уваги лише пояснення позивача, але не взяв до уваги пояснення ОСОБА_1 , яка не підтвердила існування домовленості про укладання договору довічного утримання та не сплачувала жодного разу кошти в розмірі 4500 грн., а лише інколи давала незначні суми, оскільки не має інших джерел доходу, крім пенсії. Вказувала, що суд не врахував пояснення приватного нотаріуса Бурмістрової Н.В., згідно яких позивач самостійно обрав послуги цього нотаріуса, приходив до неї оформляти спадщину, а потім звернувся для оформлення дарування квартири, при цьому вона голосно та неодноразово роз`яснювала позивачу різницю між договором дарування, довічного утримання та спадковим договором, і позивач самостійно обрав договір дарування. Пунктом 3 договору засвідчено, що він прочитаний сторонами вголос. Спірний договір відповідає вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину та які встановлені чинним законодавством України, а тому не може бути визнаний недійсним. Зазначала, що пояснення свідків перекручені судом і не відповідають наданим показанням, а позовна заява, пояснення позивача і свідків зі сторони позивача є неправдивими. Вказувала, що у рішенні суду зазначено, що позивач під час слухання справи постійно наголошував на готовності до мирного вирішення спору, висуваючи лише вимогу компенсації втраченого від здачі в оренду спірної квартири доходу в розмірі 4500 грн., однак дана інформація не відповідає дійсності і позивач постійно вимагав повернути спірну квартиру. Вказувала, що у рішенні суду зазначено, що відповідачами не надано конкретних пояснень про неможливість вирішити спір мирним шляхом, але це не відповідає дійсності, оскільки врегулювання спору у позасудовому порядку не виявилось можливим, позивач та свідок ОСОБА_6 лише вимагали грошей та погрожували. Наводила правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду України від 16 березня 2016 року в справі № 6-93цс16, від 27 квітня 2016 року в справі № 6-372цс16, в постанові Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року в справі № 447/2297/19, від 12 вересня 2018 року в справі № 335/8252/14-ц, вказуючи, що рішення суду першої інстанції суперечить правовим висновкам, наведеним у цих справах. Вважала, що медичні документи не можуть бути належними та допустимими доказами глухоти позивача саме на момент укладання спірного договору; позивачем не надано суду доказів, які би підтверджували необхідність стороннього догляду та допомоги, що безпосередньо пов`язані з вадами слуху. Зазначала, що квартира, яка є предметом оспорюваних договорів, не була єдиним житлом позивача, оскільки він проживав разом зі своєю дружиною і наразі проживає у АДРЕСА_2 , що підтверджується як показаннями свідків і самого позивача, так і витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Позивач не проживав як до укладення спірного договору у квартирі АДРЕСА_1 , так і наразі не проживає в ній. Наголошувала, що наступна зміна рішення позивача або ставлення до його наслідків після укладення спірного дарування не повинні створювати уявлення про наявність такої помилки у позивача станом на момент укладення оспорюваного правочину. Вищевказане свідчить про неправильність застосуванням судом ст. 229, 203, 717 ЦК України і відсутність підстав для їх застосування. Відзивів на апеляційну скаргу не надійшло. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав. Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону. Задовольняючи частково позов ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування, суд першої інстанції виходив із того, що договір дарування, укладений ОСОБА_3 з ОСОБА_7 09 листопада 2019 року, вчинений під впливом помилки, а відтак підлягає визнанню недійсним і договір дарування щодо спірного майна, укладений ОСОБА_7 з ОСОБА_4 24 лютого 2020 року. Апеляційний суд погоджується із вказаними висновками, так як вони є обґрунтованими, відповідають обставинам справи і вимогам закону. Як вбачається із матеріалів справи, квартира за адресою АДРЕСА_3 належала ОСОБА_3 , з яких Ѕ частки - на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Громовою О.П. 11 квітня 2001 року за реєстровим № 1904, Ѕ частка на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бурмістровою Н.В. 04 жовтня 2019 року за реєстровим № 1121. З 17 травня 2001 року по даний час місце проживання ОСОБА_3 зареєстроване за адресою АДРЕСА_3 . Позивач ОСОБА_3 є особою 1937 року народження, отримує пенсію за віком (а. с. 14 т. 1). Сестра позивача - відповідач ОСОБА_1 є особою 1941 року народження. На а. с. 15 знаходиться копія консультативного висновку від 25 вересня 2020 року № 8782/20, виданого ОСОБА_3 в тому, що він отримав консультацію в поліклінічному відділенні Інституту отоларингології фахівця, встановлено діагноз: двобічна хронічна сенсоневрологічна приглухуватість, справа ІІ ступеню, зліва ІV ступеню. До консультативного висновку додано копію аудіограми (а. с. 16 - 17 т. 1). 09 липня 2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бурмістровою Н.В. був посвідчений договір дарування квартири, сторонами якого є ОСОБА_3 та ОСОБА_1 (а. с. 7 - 9), за умовами якого ОСОБА_3 передає безоплатно у власність обдаровуваної дарунок - квартиру, а ОСОБА_1 приймає в дар квартиру. Предметом цього договору є квартира АДРЕСА_1 . Зі змісту укладеного 09 листопада 2019 року договору дарування випливає, що сторони домовились, що за цим договором ОСОБА_3 , дарувальник, передає безоплатно у власність обдаровуваної дарунок - квартиру, а ОСОБА_1 , обдаровувана, приймає в дар квартиру АДРЕСА_1 . Сторони домовились, що під передачею вищевказаної квартири за цим договором слід вважати передачу ключів від цієї квартири. Прийняття обдаровуванню від дарувальника ключів від квартири свідчить те, що передача квартири відбулась. Дарувальник передав ключі від квартири обдаровуваний до підписання цього договору. Право власності у обдаровуваної на дарунок виникає з моменту його прийняття. Обдаровувана свідчить, що вона дарунок приймає. Прийняттям дарунку вважатиметься одержання обдаровуванню оригінального примірника цього договору та його нотаріального посвідчення та державної реєстрації в державному реєстрі речових прав. Згідно розділу 3 «Інші умови» договору дарування, вимоги законодавства щодо змісту й правових наслідків правочину, що укладається, а саме ст. 207 - 208, 229 - 235 ЦК України відносно вимоги щодо письмової форми правочину; щодо правових наслідків правочину, який вчинено під впливом обману, помилки, насильства, тяжкої обставини, сторонам нотаріусом роз`яснено. Сторони підтверджують, що цей договір не носить характер фіктивного та удаваного правочину. Сторони свідчать, що цей договір укладено ними не під впливом помилки, обману, насильства або тяжких обставин. Сторони договору підтверджують, що підписуючи цей договір, вони дійшли згоди з усіх істотних умов договору та отримали від нотаріуса всі роз`яснення стосовно договору, що укладається. Жодних доповнень і змін до ускладнених умов цього договору немає. У присутності нотаріуса вони заявили, що не позбавлені дієздатності, під опікою і піклуванням не перебувають, не страждають на захворювання, що перешкоджають усвідомити суть цього правочину, а також що відсутні будь-які обставини, що змушують здійснити цю операцію на вкрай невигідних для себе обставин. Дарувальнику зміст 717 - 723 ЦК України щодо поняття та змісту договору дарування, ст. 744 - 757 ЦК України щодо поняття та змісту договору довічного утримання, ст. 1233, 1236 ЦК України, щодо поняття та змісту заповіту, ст. 1302, 1308 ЦК України щодо поняття спадкового договору, нотаріусом роз`яснено, з метою усвідомлення ним поняття правочинів, викладених у вказаних статтях ЦК України, та недопущення ним помилки, щодо вчинюваного за цим договором правочину - дарування. Згідно п. 3.10 договору, цей договір прочитано сторонами вголос, після прочитання договору сторони підтвердили нотаріусу, що розуміють українську мову та зміст цього договору повністю відповідає їх дійсним намірам. Згідно п. 3.11 договору, цей договір складено та підписано, за згодою сторін, у двох примірниках, які мають однакову юридичну силу, один з яких зберігається у справах приватного нотаріуса, а інший, викладений на нотаріальному бланку нотаріальних документів, призначається для обдаровуваної. 24 лютого 2020 року ОСОБА_1 відчужила квартиру АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_4 на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Кондрат Н.Л. (а. с. 91, 147 - 149 т. 1). На а. с. 192 т. 1 знаходиться копія розписки, складеної ОСОБА_4 14 квітня 2020 року в тому, що він зобов`язується виплатити ОСОБА_3 всю суму за автомобіль Toyota Rav4 в розмірі 100000 грн. до 30 листопада 2020 року; 10000 грн. зі 100000 грн. було виплачено 23 квітня 2020 року. На а. с. 18 т. 1 знаходиться копія претензії на ім`я ОСОБА_1 від представника ОСОБА_3 від 19 серпня 2020 року про те, що станом на сьогоднішній день у ОСОБА_1 перед ОСОБА_3 наявний борг по регулярному щомісячному фінансовому утриманню у сумі 22500 грн.; частково сплачена вартість за відчужений автомобіль, а саме замість 5000 доларів США передано лише 70000 грн.; станом на сьогодні не замовлено та не оплачено встановлення надгробного пам`ятника на могилі покійної дружини ОСОБА_3 - ОСОБА_5 . На а. с. 36 - 37 наявна копія інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, згідно якої ОСОБА_3 є власником квартири за адресою АДРЕСА_2 , право власності зареєстровано 19 серпня 2019 року. На а. с. 224 т. 1 знаходяться письмові пояснення ОСОБА_3 , згідно яких після смерті дружини 24 грудня 2019 року ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та його мати ОСОБА_8 стали просити його надати житло ОСОБА_4 у квартирі по АДРЕСА_3 ; ОСОБА_3 відмовлявся, оскільки здавав житло квартирантам і жив на ці кошти, оскільки його пенсії ледве вистачало на оплату комунальних послуг. Тоді ОСОБА_4 та його мати приїхали до нього вдвох і почали умовляти, вказуючи, що будуть допомагати фінансово, тоді він погодився. З того часу ОСОБА_4 та ОСОБА_8 стали приїжджати до нього часто, підводячи його до того, що ОСОБА_3 потребує постійного догляду, а ОСОБА_4 потребує житлової площі; врешті вони домовились про укладення договору з ОСОБА_4 , за яким він доглядає за ОСОБА_3 до кінця життя, допомагає встановити пам?ятник його дружині, а також щомісячно виплачує йому 4500 грн., в свою чергу ОСОБА_3 зобов?язується передати йому квартиру, однак лише після своєї смерті. 09 листопада 2019 року вони зустрілися у нотаріуса втрьох разом з ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , підписали договір, текст якого був вже готовий, ніхто його ОСОБА_3 не прочитав, просто дали підписати і екземпляра договору після цього не надали. Про те, що він насправді уклав договір дарування, дізнався вже після звернення до адвоката. Повідомляв, що на укладення договору дарування ніколи не погодився би, оскільки залишився без джерела доходу. На а. с. 201 - 202 т. 1 знаходяться письмові пояснення відповідача ОСОБА_1 по даній справі, згідно яких вона підтримувала родинні стосунки з братом ОСОБА_3 , і коли йому була потрібна допомога у догляді за дружиною, вона як сестра не відмовила йому у допомозі та взяла на себе всі турботи по догляду за дружиною, хатню роботу, закупівлю продуктів і приготування їжі, постійно їздила до нього на АДРЕСА_2 , де позивач проживав з дружиною і де зараз проживає; після похорону його дружини не припиняла турботу про брата регулярно закуповувала продукти, готувала і возила їжу ОСОБА_3 додому, надавала матеріальну підтримку, він часто гостював у неї на дачі у її сина ОСОБА_10 , спілкувався з онуком ОСОБА_4 , вони підтримували сімейні стосунки. Вона жодним чином не змушувала дарувати їй квартиру; ОСОБА_3 пояснював свій намір вдячністю за її турботу. ОСОБА_3 у спірній квартирі не проживав і сам знайшов нотаріуса, через якого здійснив дарування квартири. Однак після того, як інші їх родичі, в тому числі ОСОБА_6 , дізналися про дарування квартири, вони почали маніпулювати ОСОБА_3 , нав`язувати йому свою думку, а їй телефонували та залякували, вимагаючи повернути гроші за квартиру, повідомляли, що у іншому випадку ОСОБА_3 подасть позов до суду. Однак після отримання квартири в дарунок у її ставленні до брата нічого не змінилося, вона та сім`я її сина продовжували піклуватися про нього, запрошували на дачу, також ОСОБА_3 було відомо, що вона в лютому 2020 року подарувала квартиру онуку. На а. с. 199 т. 1 знаходяться письмові пояснення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Бурмістрової Н.В. по даній справі, згідно яких при зверненні ОСОБА_3 та ОСОБА_1 з документами, за кілька днів до посвідчення договору дарування нею, як нотаріусом, була надана консультація відповідно до умов та правових наслідків договору дарування (ст. 717 - 728 ЦК України), договору довічного утримання (ст. 744 - 757 ЦК України), спадкового договору (ст. 1233, 1236 ЦК України), згідно чинного законодавства та виявлення дійсного наміру, який саме договір сторони намагаються укласти; вона неодноразово, зрозуміло та голосно пояснювала усі тонкощі та різниці перерахованих вище договорів; вперше ОСОБА_3 звернувся до неї 26 березня 2019 року з питання відкриття спадкової справи після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 дружини ОСОБА_5 , потім 19 серпня 2019 року ним було отримано свідоцтво про право на спадщину за законом на квартиру АДРЕСА_2 , і 04 жовтня 2019 року - два додаткових свідоцтва про право на спадщину; співпрацювали вони з ОСОБА_3 тривалий час, тому їй відомо було про його поганий слух, в зв`язку з чим вона кожного разу розмовляла достатньо голосно, неодноразово повторювала та роз`яснювала правові наслідки перед вчиненням кожної нотаріальної дії, доки не була впевнена в його розумінні; перед підготовкою проекту договору квартири вона особливо акцентувала та радила укласти договір довічного утримання, зважаючи на його похилий вік, але ОСОБА_3 самостійно без будь-якого примусу обрав саме договір дарування; у неї не було ніяких сумнівів у тому, що він помилявся або не розумів умов вчинюваного правочину; при запитанні, чому саме договір дарування він хоче укласти, він відповів, що має квартиру, в якій фактично проживає, за адресою АДРЕСА_2 , а цю квартиру хоче подарувати сестрі; оскільки ОСОБА_3 та ОСОБА_1 зверталися разом, при цьому вона бачила, що у них були добрі, довірчі та поважні взаємовідносини, в неї склалося враження, що ніяких непорозумінь не було та він обдумував це питання заздалегідь. Під час посвідчення договору дарування вона почула розмову, що ОСОБА_1 брала зобов`язання поставити пам`ятник на могилі померлої дружини ОСОБА_3 , але це не вплинуло на намір ОСОБА_3 укласти саме договір дарування квартири. Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами. Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом. Вирішуючи спір, суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_3 посилався на те, що при укладенні договору дарування належної йому квартири вважав, що укладає договір довічного утримання, і укладаючи спірний договір, помилявся щодо правової природи правочину, прав та обов`язків, які виникнуть після його укладення між ним і відповідачем. Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін. Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Відповідно до ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування. Відповідно до ст. 718, 719 ЦК України дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі. Договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Відповідно до ст. 722 ЦК України право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття. У той же час за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов`язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно (стаття 744 ЦК України). Виходячи зі змісту статей 203, 717 ЦК України, договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повну уяву не лише про предмет договору, а й досягли згоди про всі його істотні умови. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди. Відповідно до ст. 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей майна, які значно знижують його цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом. Під помилкою розуміється неправильне, помилкове, таке, що не відповідає дійсності уявлення особи про природу чи елементи вчинюваного нею правочину. Законодавець надає істотне значення помилці щодо: природи правочину; прав та обов`язків сторін; властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність; властивостей і якостей речі, які значно знижують можливість використання за цільовим призначенням. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним на підставі статті 229 ЦК України повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також те, що вона має істотне значення. Під природою правочину слід розуміти сутність правочину, яка дозволяє відмежувати його від інших правочинів. Причому природа правочину охоплюватиме собою його характеристику з позицій: а) оплатності або безоплатності (наприклад, особа вважала, що укладає договір довічного утримання, а насправді уклала договір дарування); б) правових наслідків його вчинення (наприклад, особа вважала, що укладає договір комісії, а насправді це був договір купівлі-продажу з відстроченням платежу) (постанова Верховного Суду від 18 січня 2022 року в справі № 201/17087/16-ц). Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним. Враховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, дійсно було і має істотне значення. Такими обставинами є: вік позивача, його стан здоров`я та потреба у зв`язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарування дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування. Отже, наявність чи відсутність помилки - неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору дарування замість договору довічного утримання, суд визначає не тільки за фактом прочитання сторонами тексту оспорюваного договору дарування та роз`яснення нотаріусом суті договору, а й за такими обставинами, як: вік позивача, його стан здоров`я та потреба у зв`язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарування дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування. Лише у разі встановлення цих обставин норми частини першої статті 229 та статей 203 і 717 ЦК України у сукупності вважаються правильно застосованими. Зазначені висновки відповідають правовим позиціям Верховного Суду України, викладеним у постановах: від 14 листопада 2012 року в справі № 6-133цс12, від 16 березня 2016 року в справа № 6-93цс16, від 27 квітня 2016 року в справі № 6-372цс16, Верховного Суду, викладеним в постанові від 12 вересня 2018 року в справі № 335/8252/14-ц (провадження № 61-6516св18). Проте у постанові від 06 жовтня 2021 року в справі № 447/2297/19 (провадження № 61-3096св21) Верховним Судом наголошено, що лише з`ясування таких обставин, як вік позивача, його стан здоров`я, наявність у позивача спірного житла як єдиного, продовження дарувальником проживання у подарованому житлі після укладення договору дарування самі по собі, без доведення наявності такої вади волі у дарувальника як помилки під час укладення оспорюваного договору - не можуть бути самодостатніми підставами для визнання такого договору дарування недійсним. Наведені обставини можуть бути лише опосередкованими доказами наявності такої помилки. В іншому випадку усі правочини, укладені особами відповідного віку, стан здоров`я яких є поганим та які продовжили проживати у подарованому житлі, підлягали б визнанню недійсними, що призвело б до обмеження правочиноздатності такої категорії осіб, що, у свою чергу, порушувало б гарантії, проголошені в ст. 21 Конституції України щодо рівності осіб у їх правах. Верховним Судом роз`яснено, що наступна зміна рішення позивача або ставлення до його наслідків після укладення такого правочину, не повинні створювати уявлення про наявність такої помилки у позивача станом на момент укладення оспорюваного правочину. Суд виходить з того, що підстави недійсності правочину повинні існувати саме на момент його укладення, усі сумніви та зміна намірів і ставлення до укладеного правочину, що виникли після моменту укладення, не впливають на його дійсність, а можуть слугувати виключно підставами для його розірвання, якщо це передбачено законом для такої правової ситуації. Виходячи зі змісту статей 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повну уяву не лише про предмет договору, а й досягли згоди про всі його істотні умови. Відсутність у особи під час укладення договору дарування волевиявлення на безоплатну передачу майна у власність обдаровуваного й передача його за умови вчинення на користь дарувальника будь-якої дії майнового або немайнового характеру, всупереч вимогам статті 717 ЦК України, є підставою для визнання договору дарування недійсним. Аналогічні правові висновки міститься й у постановах Верховного Суду України від 18 червня 2014 року № 6-69цс14; від 21 жовтня 2015 року № 6-202цс15; від 02 грудня 2015 року № 6-2087цс15; від 16 березня 2016 року № 6-93цс16. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що, укладаючи договір дарування, позивач помилявся щодо правової природи правочину, що вплинуло на його волевиявлення, а саме, позивач уклав договір дарування замість договору довічного утримання, який фактично бажав укласти, оскільки договір дарування не передбачає обов`язок обдаровуваного вчинити дію майнового чи немайнового характеру на користь дарувальника, а позивач вважав, що укладає договір, на підставі якого він отримує утримання з боку відповідача. При укладенні договору дарування волевиявлення позивача не було спрямоване на добровільне та безоплатне відчуження належного йому майна на користь обдарованої. При цьому суд взяв до уваги вік позивача та стан його здоров`я, потреби в сторонньому догляді, наявність домовленості щодо такого догляду, та фактичне здійснення відповідачами обов`язку догляду за ним, яке припинилося після виникнення конфліктних відносин з позивачем. Судом першої інстанції також враховано, що примірник договору дарування позивач у нотаріуса не отримував і вперше отримав копію перед зверненням до суду. Суд першої інстанції також надав вірної оцінки очевидній невигідності укладення договору дарування позивачем, який здавав спірну квартиру в оренду і отримував від цього певний дохід. Суд першої інстанції також надав правильну оцінку показам свідка ОСОБА_6 , який підтвердив, що догляд за позивачем повинен був здійснювати ОСОБА_4 , тобто, позивач мав певні сподівання на те, що відчужуючи відповідне майно на користь його матері ОСОБА_1 , він отримає певну майнову та немайнову вигоду, а саме довічний сторонній догляд за собою та надання регулярної щомісячної фінансової допомоги, а також що ОСОБА_1 замовить та оплатить встановлення надгробного пам?ятника на могилі його покійної дружини ОСОБА_5 . Про наявність між сторонами домовленості щодо встановлення пам`ятника підтвердила також приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бурмістрова Н.В. у своїх письмових поясненнях. Відповідачами здійснення догляду за позивачем у вигляді регулярної надання допомоги по домашній роботі, придбанні і доставці продуктів харчування, приготування їжі,а також надання матеріального забезпечення на його прохання до виникнення конфліктних відносин під час розгляду справи судом першої інстанції та в апеляційній скарзі ОСОБА_1 не заперечувалось. Крім того, показаннями свідка ОСОБА_11 підтверджується, що ОСОБА_4 передавав позивачу грошові кошти в розмірі від 2 до 4 тисяч гривень щомісяця. На наявність помилки з боку позивача щодо природи укладеного правочину як договору довічного утримання вказує та обставина, що після укладення договору дарування ОСОБА_3 не знімався з реєстрації в квартирі, яка була ним відчужена за договором дарування, і що самі відповідачі не наполягали на знятті його з реєстрації за вказаною адресою, тобто право користування спірним майном було збережене за позивачем, який також не вчиняв дій, які могли б свідчити про його небажання користуватися спірною квартирою. Отже, фактична передача спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваному під час укладення договору дарування не відбулась, що притаманне для реалізації умов договору довічного утримання. З урахуванням встановлених обставин справи, виходячи з того, що дарувальник ОСОБА_3 помилявся щодо обставин, які мають істотне значення, зокрема, щодо юридичної природи вчиненого правочину, прав та обов`язків сторін за цим договором, оскільки вважав, що укладає договір довічного утримання, за умовами якого відповідач буде доглядати за ним, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, з яким погоджується апеляційний суд, про наявність підстав для задоволення позовних вимог та визнання спірного договору дарування недійсним, а також похідної вимоги про визнання недійсним договору дарування, укладеного ОСОБА_1 з ОСОБА_4 . Доводи апеляційної скарги щодо відсутності підстав, які вказують на наявність помилки щодо обставин, які мають істотне значення на момент укладення договору дарування квартири є необґрунтованими, зводяться до незгоди з правильними по суті висновками суду першої інстанції і переоцінки доказів, яким судом першої інстанції було надано належну оцінку, та відхиляються апеляційним судом. Апеляційний суд також відхиляє як необґрунтовані доводи апеляційної скарги, що судом першої інстанції не було враховано правових висновків Верховного Суду, викладених в постановах від 16 березня 2016 року в справі № 6-93цс16, від 27 квітня 2016 року в справі № 6-372цс16, в постанові Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року в справі № 447/2297/19, від 12 вересня 2018 року в справі № 335/8252/14-ц, оскільки оскільки у справі, яка переглядається, та у справах, на які посилається заявник, встановлені різні фактичні обставини. Оцінюючи доводи апеляційної скарги, суд враховує, що дійсно спірна квартира не є єдиним житлом позивача, а використовувалась позивачем ОСОБА_3 для здачі в найм для отримання доходу. Відповідач ОСОБА_4 вселився в спірну квартиру та проживав у спірній квартирі задовго до укладення договору дарування як її наймач, а також продовжував проживати за цією ж адресою після укладення договору дарування від 09 листопада 2019 року, що спростовує викладені в пунктах 2.1., 2.2. договору домовленості щодо передачі квартири. Враховуючи наведене, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду та відхиляються апеляційним судом доводи апеляційної скарги, що висновки суду першої інстанції зроблені судом без повного та всебічного дослідження обставин справи, без комплексної правової оцінки доказів, які надані учасниками процесу, свідками, третіми особами під час огляду справи, дослідження доказів, вибіркового ставлення суду до суттєвих фактів, які безпосередньо стосуються спірної ситуації, та до зібраних по справі доказів, ігнорування частини доказів і надання невиправданого пріоритету одним доказам над іншими, щодо помилкового і нелогічного тлумачення норм матеріального та процесуального законодавства і до прийняття незаконного та необґрунтованого рішення по справі. Інші доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на доказах та законі, зводяться до переоцінки доказів, яким було надано належної оцінки судом, і не спростовують висновків суду першої інстанції. Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в рішенні суду першої інстанції, питання вичерпності висновків суду першої інстанції, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, учасникам спору було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних по суті висновків суду. В частині відмови в позові про визнання права власності на спірну квартиру за позивачем останнім апеляційної скарги не подано і апеляційна скарга ОСОБА_1 доводів щодо висновків суду першої інстанції в зазначеній частині не містить, а відтак не є предметом апеляційного перегляду. Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , залишити без задоволення. Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 15 листопада 2021 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Повний текст постанови складено 04 серпня 2022 року. Головуючий: Кашперська Т.Ц. Судді: Фінагеєв В.О. Яворський М.А.