Постанова Третій апеляційний адміністративний суд № 160/26054/23

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 14 травня 2024 року м. Дніпросправа № 160/26054/23 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Кругового О.О. (доповідач), суддів: Малиш Н.І., Шлай А.В., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.12.2023, (суддя суду першої інстанції Неклеса О.М.), прицйняте в порядку спрощеного провадження в м. Дніпрі, в адміністративній справі №160/26054/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, УСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, в якому просила: - визнати протиправним та скасувати рішення №912440129345 від 24.08.2023 р. Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про відмову ОСОБА_1 в переведенні з одного виду пенсії (за віком) на інший (в разі втрати годувальника); - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області перевести ОСОБА_1 з 15 серпня 2023 року на пенсію в разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VІІ. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.12.2023 року в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 було відмовлено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 звернулась з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов задовольнити. В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначила, що законодавець розмежував поняття непрацездатні особи, які досягли віку, що дає право на пенсію на пільгових умовах та особи, які мають право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника. Зауважено, що позивач має право на перехід на пенсію у зв`язку з втратою годувальника як непрацездатна особа, яка отримувала пенсію на пільгових умовах. Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, на підставі ст. 311 КАС України. Перевіривши матеріали справи, оцінивши доводи апеляційної скарги та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права в межах доводів останньої, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 є дружиною померлого ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про одруження від 17.08.2000 р. та свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 12.05.2020 р. ОСОБА_2 отримував пенсію за вислугу років з 2009 року. Позивач перебуває на пенсійному обліку в ГУ ПФУ в Дніпропетровській області з 2015 року та отримує пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2. Як зазначає позивач, власних доходів окрім отримуваної пенсії вона немає, та повністю була на утриманні свого чоловіка. 15.08.2023 р. ОСОБА_1 звернулася до відповідача-1 із заявою про перехід на інший вид пенсії згідно Закону України «Про прокуратуру». За принципом екстериторіальності вищезазначена заява позивача разом із доданими до неї документами була передана на розгляд до ГУ ПФУ в Чернівецькій області. За результатами розгляду цієї заяви 24.08.2023 р. відповідачем-2 прийнято рішення за №912440129345 про відмову в переході на інший вид пенсії (у зв`язку з втратою годувальника) з посиланням на те, що пенсійний вік заявниці становить 56 років. Так в оскаржуваному рішенні зазначено, що за наданими документами права на пенсію по втраті годувальника у заявниці відсутнє, оскільки вона не досягла пенсійного віку, визначеного ст. 26 Закону №1058. Позивач вважаючи таке рішення відповідача протиправним, звернувся до суду із вказаним позовом. Вирішуючи спір між сторонами та відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що станом на день звернення із заявою про перехід на пенсію у зв`язку з втратою годувальника ОСОБА_1 за нормами Закону №1697-VII, не мала права на таку пенсію. Суд апеляційної інстанції погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Частиною 19 ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім`ї прокурора або слідчого, які були на його утриманні на момент смерті (при цьому дітям пенсія призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника), за наявності у померлого годувальника стажу роботи в органах прокуратури не менше 10 років, у розмірі 60 відсотків середньомісячного (чинного) заробітку на одного члена сім`ї, 70 відсотків - на двох і більше членів сім`ї. До непрацездатних членів сім`ї померлого прокурора або слідчого належать особи, зазначені у статті 36 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Схожа за змістом норма міститься і в ч. 1 ст. 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV, згідно з якою пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім`ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті особи, яка виконала функцію донора анатомічних матеріалів людини, пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону, у разі смерті (загибелі) особи внаслідок поранення, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров`я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року за євроінтеграцію та проти режиму Януковича (Революції Гідності), та непрацездатним членам сім`ї особи, якій відповідно до Закону України "Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин" надано правовий статус особи, зниклої безвісти за особливих обставин, - незалежно від тривалості страхового стажу. При цьому дітям пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника. Закон № 1697-VII є спеціальним та визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України. Цей Закон визначає лише умови пенсійного забезпечення прокурорів, в тому числі і право на пенсію у разі втрати годувальника та не регулює порядок призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, а також інші умови пенсійного забезпечення. Згідно з преамбулою Закону № 1058-IV цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом. В ч. 2 та 3 ст. 36 Закону № 1058-IV розкрито умови за яких особа має право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника відповідно до п. 19 ст. 86 Закону № 1697-VII. Зокрема, відповідно до ч. 2 ст. 36 Закону № 1058-IV непрацездатними членами сім`ї вважаються: 1) чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є інвалідами або досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону; 2) діти (у тому числі діти, які народилися до спливу 10 місяців з дня смерті годувальника) померлого годувальника, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали інвалідами до досягнення 18 років. 3) чоловік (дружина), а в разі їх відсутності - один з батьків або брат чи сестра, дідусь чи бабуся померлого годувальника незалежно від віку і працездатності, якщо він (вона) не працюють і зайняті доглядом за дитиною (дітьми) померлого годувальника до досягнення нею (ними) 8 років. А згідно з ч. 3 ст. 36 Закону № 1058-IV до членів сім`ї, які вважаються такими, що були на утриманні померлого годувальника, відносяться особи, зазначені в частині другій цієї статті, якщо вони: 1) були на повному утриманні померлого годувальника; 2) одержували від померлого годувальника допомогу, що була для них постійним і основним джерелом засобів до існування. При цьому, члени сім`ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію, мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв`язку з втратою годувальника. Статтею 26 Закону №1058-IV визначено умови призначення пенсії за віком, в якій диференційовано пенсійний вік залежно від наявного страхового стажу. Тобто, пенсійний вік особи, необхідний для призначення пенсії за віком, залежить від страхового стажу (чим менше страховий стаж, тим більший пенсійний вік). Зокрема, частиною 1 статті 26 Закону №1058-IV визначено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. До досягнення віку, встановленого абзацами першим і другим цієї частини, право на пенсію за віком за наявності відповідного страхового стажу мають жінки 1961 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 55 років - які народилися по 30 вересня 1956 року включно; 55 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1956 року по 31 березня 1957 року; 56 років - які народилися з 1 квітня 1957 року по 30 вересня 1957 року; 56 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1957 року по 31 березня 1958 року; 57 років - які народилися з 1 квітня 1958 року по 30 вересня 1958 року; 57 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1958 року по 31 березня 1959 року; 58 років - які народилися з 1 квітня 1959 року по 30 вересня 1959 року; 58 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1959 року по 31 березня 1960 року; 59 років - які народилися з 1 квітня 1960 року по 30 вересня 1960 року; 59 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1960 року по 31 березня 1961 року; 60 років - які народилися з 1 квітня 1961 року по 31 грудня 1961 року. У свою чергу, згідно частини 2 статті 26 Закону №1058-IV у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: по 31 грудня 2018 року - від 15 до 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - від 16 до 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - від 17 до 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - від 18 до 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - від 19 до 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 20 до 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 22 до 32 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - від 23 до 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - від 24 до 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року - від 25 до 35 років. Відповідно ж до частини 3 статті 26 Закону №1058-IV у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2019 року, страхового стажу, передбаченого частинами першою і другою цієї статті, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 65 років за наявності страхового стажу: з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - від 15 до 16 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - від 15 до 17 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - від 15 до 18 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - від 15 до 19 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 15 до 20 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 15 до 21 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 15 до 22 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - від 15 до 23 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - від 15 до 24 років; починаючи з 1 січня 2028 року - від 15 до 25 років. Відтак, підставою для призначення особі пенсії по втраті годувальника відповідно до п. 19 ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» є відповідність її певним вимогам, а саме така особа має бути непрацездатним членом сім`ї прокурора та перебувати на його утриманні. Як свідчать встановлені обставини справи, підставою для відмови в призначенні позивачу пенсії по втраті годувальника відповідно до ч. 19 ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» були висновки відповідача щодо недосягнення позивачем пенсійного віку, визначеного ст. 26 Закону №1058-IV (пенсійний вік заявниці становить 56 років). Встановивши зміст спірних правовідносин, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції щодо правомірності наведених висновків пенсійного органу, оскільки позивач станом на час звернення з заявою про призначення пенсії не мала статусу непрацездатної особи, оскільки не досягла пенсійного віку, визначеного ст. 26 Закону №1058-IV, що зумовлює відсутність у останньої права на призначення пенсії, передбаченої частиною 19 ст. 86 Закону України «Про прокуратуру». Що стосується посилань позивача на наявність у останньої права на призначення пенсії в силу приписів ч. 3 ст. 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», то колегія суддів апеляційного суду вважає їх безпідставними, оскільки приписи наведеної норми визначають перелік членів сім`ї, які вважаються такими, що були на утриманні померлого годувальника та доповнюють і не невілюють вимог щодо досягнення такими особами пенсійного віку визначеного ст. 26 Закону №1058-IV. Відтак, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку про помилкове застосування судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, яке призвело б до неправильного вирішення справи. Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 325 КАС України суд, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.12.2023 року в адміністративній справі №160/26054/23 залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, за винятком наявності підстав передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий - суддя О.О. Круговий суддя Н.І. Малиш суддя А.В. Шлай