Постанова 4811 № 463/1188/18

Справа № 463/1188/18 Головуючий у 1 інстанції: Стрепко Н.Л. Провадження № 22-ц/811/1128/23 Доповідач в 2-й інстанції: Крайник Н. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 квітня 2024 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ в складі: головуючої: Н.П. Крайник суддів: Я.А. Левика, М.М. Шандри при секретарі: Х.Б. Назар розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 17 березня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання житлового будинку об`єктом спільної сумісної власності подружжя, визнання права приватної власності на частину будинку, зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення коштів, - в с т а н о в и в: 05.03.2018 року ОСОБА_4 звернулася з позовом до ОСОБА_1 , в якому просила: визнати об`єктом права спільної сумісної власності подружжя житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 -Винники, розташований на земельній ділянці (кадастровий номер 4610160300:04:004:0020), цільове призначення земельної ділянки будівництво і обслуговування житлового будинку; про визнання за позивачем, як співзабудовником, права особистої приватної власності на ідеальну частку збудованого нею у шлюбі з ОСОБА_1 , але не прийнятого в експлуатацію, двоповерхового житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 -Винники, загальною площею 200 кв.м та житловою 150 кв.м. Також просила на підготовчому засіданні вирішити питання призначення будівельно-технічної експертизи щодо визначення ринкової вартості спірного будинку, для з`ясування чи можливий поділ будинку з виділенням кожній із сторін відокремленої частини будинку з самостійним виходом, витребувати у відповідача наявну технічну документацію (правовстановлюючу) на двохповерховий житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 -Винники, а також викликати та допитати у якості свідків: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 . Позовні вимоги мотивувала тим, що перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 з 7 вересня 2002 року по 12 березня 2015 року. Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова у справі №466/857/15-ц від 12 березня 2015 року шлюб між ними було розірвано. Зазначає, що за час їх спільного проживання був побудований житловий будинок з закінченим оздоблюваним ремонтом. Спірний будинок споруджено за час їх спільного проживання ,складається з двох поверхів та має загальну площу приблизно - 200 кв.м, з них житлову - 150 кв.м. Будинок знаходиться на земельній ділянці площею 0,0570 га, цільове призначення земельної ділянки будівництво і обслуговування житлового будинку, кадастровий номер 4610160300:04:004:0020, за адресою: АДРЕСА_1 , придбаній за її кошти за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу земельної ділянки, укладеним між ОСОБА_13 та ОСОБА_1 . При посвідченні даного договору купівлі-продажу земельної ділянки нею нотаріусу надавалась письмова заява - згода на придбання такої. Позивач вказувала, що спільне з відповідачем користування даним будинком є неможливим, а небажання відповідача у добровільному порядку здійснити реальний розподіл житлового будинку стало підставою для її звернення до суду з даним позовом. Звертає увагу на те, що від шлюбу вони з відповідачем мають неповнолітнього сина ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вказує, що при розлученні змушена була погодитись, щоб їх син за рішенням суду проживав з батьком, оскільки відповідач просив її, щоб син залишився з ним. Однак надалі забравши сина вона переїхала проживати від своєї матері з АДРЕСА_2 , де орендувала квартиру, щоб сину було близько до школи та він мав змогу відвідувати батька, проживала в такій разом з сином до травня 2016 року. Вказує, що за попередніми домовленостями з відповідачем дитина на тривалий час залишалась з нею в квартирі, однак згодом відповідач порушив своє слово та не дозволяв їй бачитись з дитиною, а тому вона була змушена звернутись до суду з позовом про визначення місця проживання дитини. 21 квітня 2017 року Личаківський районний суд м. Львова ухвалив рішення у справі №466/2360/16-ц року за її позовом до ОСОБА_1 , яким позов було задоволено та місце проживання неповнолітнього ОСОБА_14 визначено з матір`ю, а в зустрічному позові ОСОБА_1 відмовлено. На час звернення позивача з даним позовом справа про визначення місця проживання дитини перебувала в Апеляційному суді Львівської області. Щодо спірного житлового будинку зазначила, що будівництво такого було завершено, однак згідно з листом-відповіддю ОКП «БТІ та ЕО» від 3 січня 2018 року на адвокатський запит у відділі технічної та юридичної інвентаризації БТІ інвентаризаційна справа на будинок АДРЕСА_1 -Винники не обліковується та технічний паспорт на житловий будинок за вищезгаданою адресою підприємством не виготовлявся. При цьому, між відповідачем та МКП «Винниківське» 1 грудня 2008 року було укладено договір про надання населенню послуг з водопостачання та водовідведення. Також з листа-відповіді Львівського міського відділення електропостачання ПрАТ «Львівобленерго» від 20 грудня 2017 року вбачається, що між ПрАТ «Львівобленерго» та ОСОБА_1 7 грудня 2010 року було укладено договір про користування електричною енергією, згідно з умовами якого електрична енергія постачається за адресою: АДРЕСА_1 , однак ПрАТ «Львівобленерго» не видавало технічних умов стандартного приєднання до електричних мереж електроустановок та не укладало з ОСОБА_1 договір про приєднання до електричних мереж за даною адресою. При цьому, товариство повідомило, що не припиняло постачання електричної енергії ОСОБА_1 за адресою місцезнаходження спірного будинку, а відтак постачання електричної енергії за вищевказаною адресою здійснюється з умовами укладеного договору про користування електричною енергією. Також при зверненні в ПрАТ «Львівобленерго» її було повідомлено, що за умовами договору про приєднання до електричних мереж власник зобов`язаний ввести будинок в експлуатацію на протязі року після підключення. Відповідно до складеного акту обстеження факту проживання жителів м. Винники від 13 червня 2016 року, ОСОБА_1 проживає за адресою АДРЕСА_1 без реєстрації разом із сім`єю, склад сім`ї: дружина - ОСОБА_2 , син - ОСОБА_14 , донька - ОСОБА_15 . При цьому, за висновком комісії факт проживання ОСОБА_1 за вказаною адресою протягом останніх десяти років підтверджено сусідами, а в довідці від 16 червня 2016 року, виданій МКП «Винниківське» зазначено, що ОСОБА_1 проживає за адресою АДРЕСА_1 без реєстрації, згідно акту обстеження Винниківської міської ради. Відтак позивач вважає, що даним актом відповідач сам підтверджує той факт, що будинок фактично експлуатується з 2006 року за призначенням, але умисно відповідачем не подається для прийняття в експлуатацію і відповідно не здійснюється його державна реєстрація. 22 лютого 2018 року вона зверталася зі скаргою до Державної архітектурно-будівельної інспекції у Львівській області щодо не введення відповідачем в експлуатацію житлового будинку. Оскільки спірний будинок не прийнятий в експлуатацію і не здійснена державна реєстрація права власності на такий, він не може бути об`єктом права власності. При цьому з акту обстеження матеріально-побутових умов ОСОБА_1 від 19 жовтня 2015 року вбачається, що житлова площа будинку становить 150 кв.м, а в акті обстеження умов проживання від 20 травня 2016 року на підставі заяви ОСОБА_1 зазначено, що двоповерховий будинок складається з чотирьох кімнат: кухні, двох санвузлів (суміжно), коридору, підвалу, гаражу, умови проживання відмінні. Іншого житла вона не має, тому змушена буде повернутись жити в спільно збудований з відповідачем будинок, натомість, у відповідача в м. Києві є квартира та дача, придбані за кошти від проажу квартири його матері в м. Москві. Також позивач вважає, що обставинами, які мають істотне значення та повинні бути враховані судом при розгляді справи, є відсутність без поважних причин участі відповідача коштами або працею в набутті майна, відсутність спільних сумісних коштів та спільної праці, у набутті майна, те, що джерелом набуття майна були більша частина її особистих коштів та коштів її батьків, зароблених багаторічною працею. Вважає, що відповідач відмовляється оформляти прийняття будинку в експлуатацію будинку та реєструвати право власності на нього, щоб уникнути поділу як спільно-сумісного майна подружжя, чим тривалий час порушує її право на такий поділ. Оскільки незавершений будівництвом будинок не може бути об`єктом права власності, просила з метою захисту свого порушеного права визнати її право на частину будинку як співзабудовника. 17 січня 2019 року позивачем за первісним позовом ОСОБА_2 подано заяву про збільшення позовних вимог, відповідно до якої вона просила: визнати житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 в, розташований на земельній ділянці за кадастровим номером 4610160300:04:004:0020, цільове призначення земельної ділянки будівництво і обслуговування житлового будинку, об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ; визнати за ОСОБА_2 як співзабудовником право особистої приватної власності на ідеальну частку збудованого нею у шлюбі з ОСОБА_1 , але не прийнятого в експлуатацію двоповерхового житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 в, загальною площею 200 кв.м. та житловою площею 150 кв.м; визнати за ОСОБА_2 та ОСОБА_16 в порядку розподілу спільного сумісного майна подружжя право приватної власності по ідеальної частці кожному на земельну ділянку площею 0,0570 га за адресою: АДРЕСА_1 в, кадастровий номер 4610160300:04:004:0020, цільове призначення земельної ділянки - будівництво і обслуговування житлового будинку; витребувати з Львівського державного нотаріального архіву договір купівлі-продажу земельної ділянки з усіма додатками, укладений між ОСОБА_13 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Гриником І.Ю. за реєстровим номером 6860 від 14 жовтня 2003 року. 25 лютого 2019 року відповідачем ОСОБА_1 подано зустрічний позов до ОСОБА_2 , відповідно до якого ОСОБА_1 просив стягнути з ОСОБА_2 ( ОСОБА_3 ) на його користь 87581 грн. тимчасово позичених ним ОСОБА_2 коштів на ремонт квартири; стягнути з ОСОБА_2 ( ОСОБА_3 ) на його користь грошові кошти у сумі 100700 грн, які є фінансовою допомогою, наданою ОСОБА_2 у 2015 році, яка здійснювалася ОСОБА_1 після розірвання шлюбу; передати у власність ОСОБА_1 автомобіль «ZX Admiral», 2006 року випуску, номер шасі НОМЕР_1 , вартістю 94045,55 грн. Зустрічний позов обґрунтований тим, що між ним та позивачем у 2002 році був укладений шлюб. За весь час шлюбу протягом 13 років позивач ніде не працювала, фінансово не докладалася до витрат сім`ї, не виконувала свої сімейні обов`язки. Звертає увагу на те, що хоч позивач навчалася в Університеті ім. І.Франка на географічному факультеті з 2000 до 2005 року та у 2013-2015 році заочно в Інституті підвищення кваліфікації, однак категорично відмовлялася працювати будь-де і допомагати йому нести фінансові витрати щодо утримання сім`ї. Він працював інженером в телекомунікаційних компаніях з 1998 року до 2008 року з перервою у 2001 році, а з 2008 року по даний час працює приватним підприємцем, всі витрати на утримання сім`ї окрім придбання автомобіля, ділянки та фінансування будівництва будинку, були покладені на нього. Ппозивач в жодній формі (фінансовій, натуральній, фізичній) не допомагала йому у веденні спільного господарства. Позивач не здійснювала належного догляду за їх спільним сином, якому був поставлений діагноз «розлади аутичного спектру» і протягом всього часу шлюбу влаштовувала скандали. Щодо претензії стосовно повернення коштів, наданих ним на ремонт квартири позивачки вказує, що проживав у такій на постійній основі з 2007 до 2009 року, за цей час та пізніше ним були здійснені фінансові витрати з коштів, позичених у його родичів (брата та батька), які були спрямовані на ремонт цієї квартири у період з 2008 до 2012 року, а саме: заміну старої газової колонки КГИ-56 (виробництва СРСР) на сучасну газову колонку Electrolux вартістю 1500 грн; заміну чавунних каналізаційних труб на сучасні пластикові труби вартість 250 грн; заміну старих металевих труб водопостачання на метало-пластикові труби виробництва Gross (Україна) разом із з`єднувачами вартість 500 грн; заміну старої іржавої чавунної ванни на душову кабіну вартістю 1600 грн; заміну пральної напівручної машинки «Малютка АГАТ СМ-2» (виробництва СРСР) на сучасну автоматичну пральну машину Indesit вартістю 3000 грн; купівлю нового 2-х спального дивана з окремим кріслом вартістю 5600 грн; купівлю і встановлення нових метало-пластикових вікон Veko і балконних дверей Veko вартістю 13500 грн взамін старих дерев`яних вікон і дверей виробництва СРСР. Ці витрати були здійснені ним з огляду на фінансову неспроможність та зубожіння позивача та її батьків, що проживають у вказаній квартирі. Гроші передавалися ним особисто позивачу, доходи ж батьків останньої з 2000 до 2015 року ніколи не перевищували подвійну мінімальну заробітну плату і дозволити собі ремонт вони були неспроможні. Він особисто здійснив і профінансував ремонт, оскільки не міг жити в квартирі, яка перебувала у занедбаному стані. Вважає, що проведений за його кошти ремонт суттєво підвищив ринкову вартість квартири. Просив стягнути з позивача позичені ним гроші у збільшеній сумі у зв`язку з інфляцією та зміною курсу долара у більше ніж 3 рази. Свої претензії щодо автомобіля «Zhong Xing Admiral» обумовлює тим, що даний автомобіль 2006 року випуску був придбаний у 2010 році на аукціоні банківського конфіската у м. Одеса за гроші, позичені в його батька ОСОБА_17 у 2010 році, оскільки значних фінансових збережень він не мав, а позивач не вміла економити і всі гроші, зароблені ним, витрачала на розваги та відпочинок. Ні позивач, ні її батьки фінансово ніяк не долучилися до купівлі цього автомобіля за винятком того, що пізніше, у квітні 2011 року, він продав інший сімейний автомобіль «ВАЗ 21093», 2000 року випуску, яким він користувався з 2002 року, батькові позивача ОСОБА_6 за суму у 8000 грн. і передав йому технічний паспорт. Пізніше з сімейного бюджету на ремонт автомобіля було витрачено 15000 грн, зароблених ним. Автомобіль у 2011 році був поставлений на облік у м. Львові і зареєстрований формально на позивача, оскільки діючи на той час нормативно правові акти не дозволяли здійснити реєстрацію авто на нього, оскільки його місце проживання було зареєстроване на той час у Київський області. Також вважає, що неспроможність і небажання, на його думку, позивача показати свої доходи навіть при сплаті аліментів на утримання своєї малолітньої дитини, є доказом скрутного фінансового становища позивача, яке було як під час шлюбу так і після його розірвання. Відтак вважає, що автомобіль фактично був придбаний на аукціоні не за сімейні гроші, а за гроші, які були позичені в його батька ОСОБА_17 , тому просив суд передати цей автомобіль йому у власність. Щодо пред`явленої ним претензії щодо повернення поворотної фінансової допомоги позивачу наданої у 2015 році вказує, що після розірвання шлюбу у березні 2015 року між ними була укладена домовленість щодо здійснення ним поворотної фінансової допомоги позивачу у розмірі 10000 грн щомісяця з огляду на відсутність будь яких джерел доходів та фінансових збережень у позивача, яка з 2002 року по 2015 рік ніде не працювала, для фінансування її витрат на спільну дитину ОСОБА_14 . Загалом, у 2015 році ним в межах цієї домовленості було здійснено декілька виплат на суму 100700 грн. Однак, після того як виявилося, що позивач витратила ці гроші не на дитину, а на ремонт квартири за адресою: АДРЕСА_3 , де вона проживає з 2015 року по сьогоднішній день зі своїм співмешканцем ОСОБА_18 , про що він отримав підтвердження сусідів про подружню зраду позивача, він припинив ці виплати в межах поворотної фінансової допомоги. Відтак вважає, що ці гроші мають бути повернуті йому позивачем. Оскаржуваним рішенням позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання житлового будинку об`єктом спільної сумісної власності подружжя, визнання права приватної власності на частину будинку задоволено частково. Визнано спільною сумісною власністю подружжя (об`єктами спільної сумісної власності подружжя) ОСОБА_3 та ОСОБА_1 об`єкт незавершеного будівництва житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , розташований на земельній ділянці (кадастровий номер 4610160300:04:004:0020), цільове призначення земельної ділянки будівництво і обслуговування житлового будинку, та земельну ділянку площею 0,0570 га за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 4610160300:04:004:0020, цільове призначення земельної ділянки - будівництво і обслуговування житлового будинку. Проведено поділ спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_1 : визнано за ОСОБА_3 , як співзабудовником, право особистої приватної власності на 1/2 ідеальні частки збудованого нею у шлюбі з ОСОБА_1 , але не прийнятого в експлуатацію незавершеного будівництвом двохповерхового житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 200,0 кв.м. та житловою площею 150,0 кв.м., розташованого на земельній ділянці (кадастровий номер 4610160300:04:004:0020); визнано за ОСОБА_1 , як співзабудовником, право особистої приватної власності на 1/2 ідеальні частки збудованого ним у шлюбі з ОСОБА_19 , але не прийнятого в експлуатацію незавершеного будівництвом двохповерхового житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 200,0 кв.м. та житловою площею 150,0 кв.м., розташованого на земельній ділянці (кадастровий номер 4610160300:04:004:0020); визнано за ОСОБА_3 право приватної власності на 1/2 ідеальних частки земельної ділянки площею 0,0570 га за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 4610160300:04:004:0020, цільове призначення земельної ділянки будівництво і обслуговування житлового будинку; визнано за ОСОБА_1 право приватної власності на 1/2 ідеальних частки земельної ділянки площею 0,0570 га за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 4610160300:04:004:0020, цільове призначення земельної ділянки будівництво і обслуговування житлового будинку. В задоволенні решти вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судові витрати в розмірі 6876 (шість тисяч вісімсот сімдесят шість) гривень 64 (шістдесят чотири) копійки. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_20 про стягнення коштів відмовлено. Рішення суду оскаржив ОСОБА_1 . Вважає, що суд вирішив спір з грубим порушенням норм процесуального права та невірним застосуванням норм матеріального права, висновки суду суперечать практиці Верховного Суду. Рішення суду в частині визнання земельної ділянки спільною власністю подружжя вважає незаконним, оскільки встановивши що ділянка була придбана за нортарільно посвідченим договором купівлі-продажу 14.10.2003 року, суд визнав її спільною власністю подружжя застосувавши норми ст. 50 Сімейного кодексу та ст.368 ЦКУ. Однак, обидва Кодекси одночасно набрали чинність лише 1 січня 2004 року, тому застосування до правовідносин актів законодавства які не набрали чинності, є порушенням приписів ст.58 Конституції України щодо неможливості зворотної дії закону у часі. Також скаржник зазначив, що спірний будинок знаходиться на земельній ділянці, яка належить йому на праві приватної власності і ніяким чином не стосується позивача, оскільки купівля ним даної ділянки у 2003 році та будівництво будинку у 2004-2015 роках здійснювалося ним виключно на гроші, позичені в його близьких родичів. Позивач же, за весь час шлюбу ніде не працювала і не виконувала сімейних обов`язків, не дбала про забезпечення сім`ї. Крім того, апелянт вказує, що суд не має вправі приймати до уваги експертний висновок щодо ступеня готовності об`єкта незавершеного будівництва та його відповідності затвердженій проектній документації, а експертиза стану готовності об`єкта незавершеного будівництва судом не призначалося, жодного висноку експерта з цих питань у справі немає. Щодо покликань позивача на те, що вона є співзабудовником будинку зазначив, що позивач не має ніякого відношення до будівництва такого, до матеріалів справи нею долучено квитанції на будівельні матеріали, які ніколи не використовувалися при будівництві будинку. З моменту розірвання шлюбу, за 8 років у будівництво вкладено значні кошти як ним, так і його новою дружиною ОСОБА_2 . На думку апелянта, позивач подала позов з пропуском строку позовної давності, який слід обчислювати від дня, коли позивач довідалася про можливе порушення свого права, а саме з лютого 2015 року, коли Шевченківським районним судом було винесено ухвалу про відкриття провадження у справі за його заявою про розірвання шлюбу. Вказує, що позов ОСОБА_2 (Кожемякіною) подано 10 березня 2018 року, тобто більше ніж через 3 роки з моменту, коли позивач могла довідатися про можливе порушення свого права. Просить рішення суду скасувати та постановити нове, яким у задоволені первісного позову відмовити, а зустрічний позовом задовольнити повністю. Рішення суду оскаржила також ОСОБА_2 . Вважає, що рішення суду є незаконним, ухваленим з порушенням норм матеріального права та таким, що грубо порушує її права. Суд при вирішенні спору не застосував норми сімейного законодавства, не пересвідчився, чи не порушуються цим рішенням права та інтереси інших осіб, зокрема її права. як дружини ОСОБА_1 , яка вклала багато особистих коштів в будівництво незавершеного будинку та благоустрій земельної ділянки, яку вона вважає спільним сумісним майном подружжя. Зазначила, що вона з чоловіком - відповідачем ОСОБА_1 проживала у недобудованому будинку з травня 2015 року по травень 2020 року, і по сьогоднішній день проживають в ньому, несуть усі витрати по ньому. За цей час у добудову будинку нею були вкладені значні особисті кошти (20 000 доларів США), які вона передала своєму чоловікові готівкою і вони разом приймали рішення про купівлю будівельних матеріалів, обладнання та оплату послуг майстрів. Всі понесені нею витрати, як співзабудовника та члена подружжя, можуть бути підтверджені будівельно-технічною експертизою, яку вона просить призначити. Просить рішення суду скасувати та постановити нове, яким у задоволені первісного позову відмовити, а зустрічний позов задовольнити повністю. У засіданні суду апеляційної інстанції ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_21 , подані ОСОБА_1 та ОСОБА_2 скарги підтримали з підстав, наведених у них, просили скаргу задоволити. Апелянт ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилася, хоча була належним чином повідомлена про час та місце розгляду справи, тому суд вважає за можливе розглянути справу у її відсутності. ОСОБА_3 та її представник ОСОБА_22 проти апеляційних скарг заперечила. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що скарги підлягають до задоволення частково з наступних мотивів. Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Відповідно до ч. 1-3 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. У статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто. Частиною 2 ст. 61 СК України визначено, що заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя, є об`єктом права спільної сумісної власності . Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. При цьому, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його за час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визначаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна за час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя. Тобто критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя. Відповідно до правових висновків, викладених в постанові Верховного Суду України від 7 грудня 2016 року у справі № 370/443/13ц та у постанові Верховного Суду від 24 січня 2020 року у справі № 546/912/16-ц (провадження № 61-36178св18) зазначено, що у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Тому самий лише факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для надання такому майну статусу спільної сумісної власності подружжя. У той же час, згідно ч.2 ст. 331 ЦК України, право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту завершення будівництва. Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. Згідно положень статті 331 ЦК України, у системному зв`язку з нормами статей 177-179, 182 цього кодексу, частини третьої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» право власності на новостворене нерухоме майно як об`єкт цивільних прав виникає з моменту його державної реєстрації (подібний висновок міститься у постановах Верховного Суду України від 4 грудня 2013 року № 6-130цс13, від 30 вересня 2015 року у справі № 6-286цс15). Заборонена експлуатація закінчених будівництвом об`єктів, не прийнятих (якщо таке прийняття передбачено законодавством) в експлуатацію (частина восьма статті 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»). Встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб 7 вересня 2002 року та такий було розірвано рішенням Шевченківського районного суду м. Львова 12 березня 2015 року (т. 1 а.с. 15). За час шлюбу у сторін народився син ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 1 а.с. 18). Відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 14 жовтня 2003 року, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Гриником І.Ю. та зареєстрованого в реєстрі за №6860, ОСОБА_1 купив у ОСОБА_13 земельну ділянку площею 0,0570 га, розташовану на території АДРЕСА_1 . При цьому, з вказаного договору вбачається, що цільове призначення земельної ділянки - для будівництва та обслуговування житлового будинку, продаж ділянки проводився за 14600 грн, гроші за земельну ділянку були сплачені покупцем продавцю до підписання договору (т. 1 а.с. 27-28). Згідно інформації Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Львівській обл. №1013-6/1483-18 від 6 квітня 2018 року земельна ділянка площею 0,0570 на АДРЕСА_1 належить ОСОБА_1 згідно державного акту на земельну ділянку серії ЛВ № 040668 від 21 листопада 2005 року, що виданий на підставі договору купівлі-продажу від 14 жовтня 2003 року. Рішенням Виконавчого комітету Винниківської міської ради від 17 серпня 2004 року №286 ОСОБА_1 надано дозвіл на будівництво індивідуального житлового будинку на АДРЕСА_1 . Проект розроблено ПП «Ареал Плюс», який погоджений СДПЧ №4 Личаківського району м. Львова (експертний висновок від 2 серпня 2004 року №4/780) та СЕС Личаківського району м. Львова (висновок від 4 серпня 2004 року №1717/014), а також погоджено архітектором м. Винники 21 липня 2004 року. Дозвіл на виконання будівельних робіт видано інспекцією держархбудконтролю Винниківської міської ради 29 березня 2005 року №5/03-05. Станом на час перевірки зведено стіни, влаштовано дах, здійснено заповнення дверних та віконних прорізів, опоряджувальні роботи на першому поверсі та частково на мансардному. Відхилень від затвердженої проектної документації не виявлено. Індивідуальний житловий будинок на АДРЕСА_1 експлуатується, а саме в такому проживає ОСОБА_1 з сім`єю без прийняття його в експлуатацію, що є порушенням ч. 8 ст. 49 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та п. 12 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 13 квітня 2011 року №461. За результатами перевірки звернення ОСОБА_4 , ОСОБА_1 видано припис від 27 березня 2018 року №167/18 про усунення порушень вимог законодавства в сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил з вимогою в одномісячний строк усунути виявлені порушення (т. 1 а.с. 171). Як вбачається з наявних в матеріалах фотографій, та не заперечується сторонамистронами, на таких зображено спірний житловий будинок (т. 1 а.с. 51-55, т. 2 а.с. 206-207, 210, т. 3 а.с. 14-15). При цьому, згідно відповіді ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» №5860 від 3 січня 2018 року на адвокатський запит, у відділі технічної та юридичної інформації БТІ інвентаризаційна справа на будинок АДРЕСА_1 -Винники не обліковується, технічний паспорт на житловий будинок за вищевказаною адресою підприємством не виготовлявся (т. 1 а.с. 40). Згідно відповіді ЛМ ВЕП ПрАТ «Львівобленерго» №3005419 від 20 грудня 2017 року, між ПрАТ « Львівобленерго» та ОСОБА_1 7 грудня 2010 року було укладено договір про користування електричною енергією, згідно з умовами якого електрична енергія постачається за адресою: АДРЕСА_1 . ПрАТ «Львівобленерго» не видавало технічних умов стандартного приєднання до електричних мереж електроустановок та не укладало з ОСОБА_1 договір про приєднання до електричних мереж за даною адресою (т. 1 а.с. 41). Також, з долученої до матеріалів справи копії договору вбачається, що 1 грудня 2008 року ОСОБА_1 було укладено з МКП «Винниківське» договір про надання послуг з водопостачання та водовідведення будинку за адресою АДРЕСА_1 , (т. 1 а.с. 42). Відповідно до акту обстеження умов проживання від 20 травня 2016 року, затвердженого головою Личаківської районної адміністрації, за адресою АДРЕСА_1 , знаходиться двохповерховий будинок, що складається з чотирьох кімнат, кухні, двох санвузлів, коридора. Даним актом також встановлено, що за вказаною адресою проживають, зокрема ОСОБА_1 та син сторін ОСОБА_14 , умови проживання відмінні, кімнати належно умебльовані та технічно оснащені (т. 1 а.с. 23). З довідки №0689 від 16 червня 2016 року, виданої МКП «Винниківське», та акту обстеження факту проживання жителів м. Винники депутатами Винниківської міської ради від 13 червня 2016 року вбачається, що ОСОБА_1 фактично проживає без реєстрації в будинку за адресою АДРЕСА_1 , протягом останніх десяти років, тобто з 2006 року (т. 1 а.с. 20-21). З наданої ОСОБА_1 копії коригування вказаного вище проекту індивідуального житлового будинку на АДРЕСА_1 , розробленого ПП «Ареал Плюс» у 2019 році, вбачається що відповідно до такого скоригований проект - це проект одноквартирного одноповерхового індивідуального житлового будинку на одну сім`ю з мансардним поверхом. Загальна площа приміщень будівлі - 163,7 кв.м, житлова площа - 80,8 кв.м. Будинок розташований на земельній ділянці площею 570 кв.м на АДРЕСА_4 у м Винники (т. 2 а.с. 153-168). Постановою Львівського апеляційного суду від 17 липня 2019 року у справі № 466/2360/16-ц щодо визначення місця проживання дитини сторін судом було встановлено, що малолітній ОСОБА_14 , 2006 року народження, проживає у житловому будинку АДРЕСА_4 , у якому проживав разом з батьком та матір`ю з народження, яка після розлучення залишила цей будинок і стала проживати неподалік в орендованій квартирі, син не залишав місце проживання у житловому будинку, а залишився проживати у ньому разом з батьком, і в даний час також проживає у цьому ж будинку. У житловому будинку створені належні умови для проживання та розвитку дитини з врахуванням його захворювання. Як зазначила у своєму позові ОСОБА_20 , спірний будинок нею разом з відповідачем ОСОБА_1 було споруджено за час перебування в шлюбі, будинок знаходиться на земельній ділянці площею 0,0570 га, цільове призначення земельної ділянки будівництво і обслуговування житлового будинку, кадастровий номер 4610160300:04:004:0020, за адресою АДРЕСА_1 , яка була придбана за спільні кошти подружжя під час перебування в шлюбі на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, укладеного між ОСОБА_13 та ОСОБА_1 . Відповідач ОСОБА_1 заперечив вкладення особистих коштів позивачем в купівлю земельної ділянки, та зазначив, що житловий будинок ним було збудовано за власні та позичені кошти, будівництво будинку на даний час не завершено, також заперечив участь позивача у його будівництві. Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_4 , районний суд виходив з того, що під час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі у період з 2005 року на належній подружжю земельній ділянці площею 0,0570 га, цільове призначення земельної ділянки будівництво і обслуговування житлового будинку, кадастровий номер 4610160300:04:004:0020, за адресою: АДРЕСА_1 , було споруджено житловий будинок, який є придатним для проживання та фактично експлуатується відповідачем ОСОБА_1 , однак такий не здано в експлуатацію. Суд також прийшов до висновку, що з врахуванням положень ч. 3 ст. 61 СК України та того, що договори позики укладались відповідачем з метою будівництва житлового будинку для проживання їх сім`ї, отримані за цими договорами грошові кошти були об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. А заробітна плата та інші доходи, що отримувались ОСОБА_1 , які в подальшому також витрачались та будівництво зазначеного будинку, також є об`єктом права спільної сумісної власності відповідно до ч. 2 ст. 61 СК України. Доказів наявності в сторін інших коштів, належних їм на праві приватної власності, що були б надалі вкладені в зазначене будівництво, окрім спільних коштів подружжя, матеріали справи не містять. Відтак, будівництво спірного житлового будинку здійснювалось за спільні кошти подружжя. Щодо участі позивача ОСОБА_23 у будівництві будинку, то хоч відповідач і заперечує дану обставину, однак з показів допитаних в судовому засіданні свідків, зокрема ОСОБА_12 , ОСОБА_11 , ОСОБА_11 та ОСОБА_10 вбачається, що остання дійсно брала участь своєю працею у будівництві будинку, як безпосередньо в самих будівельних роботах, так і здійснюючи закупівлю необхідних будівельних матеріалів та доставку таких. При цьому, позивач також виконувала хатню роботу - готувала їжу та прибирала, займалась вихованням і доглядом дитини, з 2006 до 2008 року перебувала у декретній відпустці по догляду за дитиною. При цьому, суд покликався на постанову від 20 липня 2022 року у справі № 511/2303/19, у якій Велика Палата Верховного Суду прийшла до висновку про необхідність відступлення від висновків щодо застосування статей 328, 331, 376 ЦК України, викладених у постанові Верховного Суду України від 18 листопада 2015 року по справі № 6-338цс15, і визнала наявність у подружжя права на визнання у судовому порядку права власності на самочинно побудований, реконструйований об`єкт нерухомого майна (а не матеріали й конструкції, з яких він побудований і перелік яких точно встановити достатньо складно), який знаходиться на земельній ділянці, що належить на праві власності чи користування (оренди) подружжю (одному з них), та відповідає містобудівній документації, цільовому призначенню земельної ділянки і вимогам щодо надійної й безпечної експлуатації за результатами проведення технічного обстеження такого об`єкту, з подальшим прийняттям в експлуатацію у передбаченому чинним законодавством порядку. Однак, з таким висновком районного суду колегія суддів не може погодитися, виходячи з наступного. Визнання права власності на об`єкт незавершеного будівництва, не прийнятий до експлуатації, у судовому порядку нормами ЦК України чи іншими нормативними актами не передбачено. Вказаний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 200/22329/14-ц (провадження № 14-483цс19). Новостворене нерухоме майно набуває юридичного статусу житлового будинку після прийняття його до експлуатації і з моменту державної реєстрації права власності на нього. У постанові від 12 квітня 2023 року у справі № 511/2303/19 Велика Палата Верховного Суду вказала на такі висновки: до прийняття новоствореного нерухомого майна в експлуатацію та його державної реєстрації, право власності на це новостворене нерухоме майно як об`єкт цивільного обороту не виникає, у такому випадку особа є власником лише матеріалів, обладнання, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна). У разі неможливості поділу незакінченого будівництвом будинку, суд може визнати право за сторонами спору на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з урахуванням конкретних обставин залишити його одній зі сторін, а іншій присудити компенсацію. Визнаючи при цьому право власності на матеріали чи обладнання, суд у своєму рішенні має зазначити (назвати) ці матеріали чи обладнання. Отже, у цій постанові Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, висловленого в постанові від 07.09.2016 року у справі № 6-47цс16 про те, що оскільки спірний об`єкт незавершеного будівництва збудований за час шлюбу за спільні кошти подружжя, то він є об`єктом спільної сумісної власності подружжя; будівництво його закінчено і він фактично експлуатується за своїм функціональним призначенням, але не приймається до експлуатації і право власності на нього не оформлюється з вини відповідача; позивачка позбавлена можливості здійснити дії, що перешкоджає їй реалізувати своє право на поділ набутого за час шлюбу зазначеного майна, є підстави для визнання за позивачкою права на частину спірного об`єкта незавершеного будівництва. Отже, враховуючи чинну на даний час правову позицію Верховного Суду у зазначеній категорії справ, визнання права власності на об`єкт незавершеного будівництва, збудованого за час шлюбу за спільні кошти подружжя, однак не введеного в експлуатацію, не вбачається можливим. З наведених мотивів, рішення Личаківського районного суду м. Львова від 17 березня 2023 року в частині визнання спільною сумісною власністю подружжя (об`єктом спільної сумісної власності подружжя) ОСОБА_3 та ОСОБА_1 об`єкт незавершеного будівництва житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , розташований на земельній ділянці (кадастровий номер 4610160300:04:004:0020), цільове призначення земельної ділянки будівництво і обслуговування житлового будинку, визнання за ОСОБА_3 , як співзабудовником, право особистої приватної власності на 1/2 ідеальні частки збудованого нею у шлюбі з ОСОБА_1 , але не прийнятого в експлуатацію незавершеного будівництвом двохповерхового житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 200,0 кв.м. та житловою площею 150,0 кв.м., розташованого на земельній ділянці (кадастровий номер 4610160300:04:004:0020); визнання за ОСОБА_1 , як співзабудовником, право особистої приватної власності на 1/2 ідеальні частки збудованого ним у шлюбі з ОСОБА_19 , але не прийнятого в експлуатацію незавершеного будівництвом двохповерхового житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 200,0 кв.м та житловою площею 150,0 кв.м, розташованого на земельній ділянці (кадастровий номер 4610160300:04:004:0020) скасувати та в цій частині ухвалити нову постанову, якою позов ОСОБА_3 задоволити частково. Визнати спільною сумісною власністю подружжя (об`єктами спільної сумісної власності подружжя) ОСОБА_3 та ОСОБА_1 об`єкт незавершеного будівництва - житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 , розташований на земельній ділянці (кадастровий номер 4610160300:04:004:0020), цільове призначення земельної ділянки будівництво і обслуговування житлового будинку, та земельну ділянку площею 0,0570 га за адресою АДРЕСА_1 , кадастровий номер 4610160300:04:004:0020, цільове призначення земельної ділянки - будівництво і обслуговування житлового будинку. Визнати ОСОБА_3 співзабудовником збудованого нею у шлюбі з ОСОБА_1 , але не прийнятого в експлуатацію незавершеного будівництвом двохповерхового житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 200,0 кв.м та житловою площею 150,0 кв.м, розташованого на земельній ділянці (кадастровий номер 4610160300:04:004:0020). Визнати ОСОБА_1 співзабудовником збудованого ним у шлюбі з ОСОБА_19 , але не прийнятого в експлуатацію незавершеного будівництвом двохповерхового житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 200,0 кв.м. та житловою площею 150,0 кв.м, розташованого на земельній ділянці (кадастровий номер 4610160300:04:004:0020). В решті позовних вимог ОСОБА_4 відмовити. Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 , районний суд виходив з того, що вимоги ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 на його користь грошових коштів, тимчасово позичених ним на ремонт квартири, а також поворотної фінансової допомоги, наданої ним ОСОБА_2 у 2015 році після розірвання шлюбу, до задоволення не підлягають, оскільки не зазначено жодних правових підстав для стягнення на його користь таких коштів. Так, у зустрічному позові ОСОБА_1 стверджує, що ним з 2008 по 2012 року було здійснено ремонт двохкімнатної квартири, що належить позивачу на праві спільної сумісної власності за адресою АДРЕСА_2 , в якій він постійно проживав з 2007 по 2009 рік. При цьому стверджував, що кошти, витрачені на такий, були позичені ним ОСОБА_2 (Кожемякіній) . Водночас, він також зазначав, що ремонт було здійснено та проведено ним особисто, оскільки він не міг проживати в квартирі, яка перебувала в занедбаному стані. Жодних документів на підтвердження надання ним позивачу в позику вказаних грошових коштів, а також здійснення ним будь-яких будівельних робіт чи купівлі побутової техніки та іншого майна у вказану квартиру, на які він посилається в зустрічному позові на обґрунтування розміру витрачених коштів, до матеріалів справи ним не долучено. Крім того, проживаючи у зазначеній квартирі як повнолітній член сім`ї власника квартири, такий був зобов`язані брати участь у витратах по утриманню будинку (квартири) і прибудинкової території та проведенні ремонту. Щодо вимоги ОСОБА_1 про стягнення на його користь поворотної фінансової допомоги, наданої ОСОБА_2 у 2015 році після розірвання шлюбу, то на підтвердження даної обставини ним надано ряд платіжних доручень щодо перерахунку грошових коштів на банківські рахунки ОСОБА_2 , зокрема від 10 грудня 2015 року в розмірі 10000 грн., від 11 листопада 2015 року в розмірі 10000 грн., від 5 жовтня 2015 року в розмірі 400 грн., від 9 жовтня 2015 року в розмірі 10000 грн., від 1 жовтня 2015 року в розмірі 300 грн., від 9 вересня 2015 року в розмірі 10000 грн., від 10 серпня 2015 року в розмірі 10000 грн., від 7 липня 2015 року в розмірі 10000 грн., від 9 червня 2015 року в розмірі 10000 грн., від 8 травня 2015 року в розмірі 10000 грн., від 6 квітня 2015 року у розмірі 10000 грн. та від 18 березня 2015 року в розмірі 10000 грн. (т. 2 а.с. 42-53). Водночас дані платіжні доручення містять загальне призначення - переказ на картку ПриватБанку, жодних доказів наявності між ним та ОСОБА_20 договірних зобов`язань щодо надання їй поворотної фінансової допомоги ОСОБА_1 до матеріалів справи не долучено. При цьому, ОСОБА_20 у своєму відзиві на зустрічний позов заперечує наявність таких, вказуючи, що будь-яких письмових зобов`язань про повернення грошових коштів нею не видавалось, а зазначені кошти були витрачені на утримання та лікування сина, чого ОСОБА_1 не спростовано. Щодо вимоги ОСОБА_1 про передання йому у власність автомобіля марки «ZX AUTO», моделі «Admiral», судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 власником зазначеного автомобіля марки «ZX AUTO», моделі «Admiral», 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3 , є ОСОБА_2 , дата реєстрації -13 вересня 2013 року (т. 2 а.с. 54). Вказаний автомобіль було придбано на аукціоні, що підтверджується актом про проведений аукціон від 14 лютого 2011 року вихідний №1386, проведений у м. Одеса державним виконавцем Першого Малиновського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції Раєвим О.Л. при примусовому виконанні виконавчого листа №2-667/09, про звернення стягнення на предмет застави - автомобіль «ZHONGXING», моделі «BQ6472», легковий універсал, номер шасі НОМЕР_1 , білого кольору, 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3 . ОСОБА_4 взяла участь у вказаних торгах, стала переможцем аукціону та придбала лот за ціною 53585,33 грн (т. 4 а.с. 158-160). Згідно з висновком №187 експертного автотоварознавчого дослідження по визначенню вартості автомобіля ZX AUTO ADMIRAL, реєстраційний номер НОМЕР_3 , складеним 15 лютого 2019 року експертом товарознавцем ОСОБА_24 , ринкова вартість автомобіля на момент дослідження становила 94045 грн. 55 коп. (т. 2 а.с. 11-21). ОСОБА_20 визнала автомобіль спільним майном подружжя, оскільки такий було придбано за спільні сімейні кошти. Водночас, позивач за зустрічним позовом ОСОБА_1 стверджує, що такий було придбано за його особисті кошти, позичені ним у батька. Так з матеріалів справи дійсно вбачається, що 25 жовтня 2010 року між ОСОБА_17 як позикодавцем та ОСОБА_1 як позичальником укладено договір позики (безвідсотковий), відповідно до якого позикодавцем надавалась позичальнику безвідсоткова позика у сумі 55382 грн, що становить еквівалент 7000 доларів США за курсом НБУ станом на момент укладення договору. Призначення позики - купівля автомобіля «ZX Admiral», 2006 року випуску, на аукціоні в м. Одеса (т. 2 а.с. 195). Факт отримання даних коштів підтверджується розпискою ОСОБА_1 від 25 жовтня 2010 року (т. 2 а.с. 196). Однак, з врахуванням того, що вказаний автомобіль було придбано з метою використання такого в інтересах сім`ї, а відтак договори позики коштів для його придбання укладалися відповідачем в інтересах сім`ї, то отримані за такими договорами грошові кошти згідно ч. 3 ст. 61 СК України є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, і придбаний за ці кошти автомобіль є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Крім того, вимоги зустрічного позову про залишення земельної ділянки площею 0,057 га за адресою: АДРЕСА_1 в, кадастровий номер 4610160300:04:004:0020 за цільовим призначенням: будівництво та обслуговування житлового будинку в цілому у приватній власності ОСОБА_1 , а також визнання за ним як забудовником права особистої приватної власності в цілому на незавершений індивідуальний житловий будинок, який не зданий в експлуатацію, розташований за адресою: АДРЕСА_1 в на вказаній земельній ділянці задоволенню не підлягають, оскільки матеріалами справи встановлено, що земельна ділянка придбана під час перебування сторін в зареєстрованому шлюбі та за відсутності належних доказів, що така придбана за особисті кошти ОСОБА_1 . Крім того, належність земельної ділянки обом з подружжя у разі спорудження на такій об`єкта нерухомого майна, відповідає правовому висновку, викладеному в постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року № 689/26/17 (провадження № 14-47цс20), у якій Верховний Суд дійшов висновку про те, що враховуючи принцип юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, слід зробити висновок , що земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа, якщо інший спосіб переходу прав наземельну ділянку не визначено умовами договору чи припиами законодавства. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Велика Палата Верховного Суду від 22.06.2021 року. З таким висновком суду першої інстанції колегія погоджується повністю, оскільки такий відповідає матеріалам справи та зібраним у справі доказам. У відзиві на позов відповідач ОСОБА_1 , просив застосувати строк позовної давності до позовних вимог ОСОБА_2 , про що він також зазначає в апеляційній скарзі. Такі доводи апеляційної скарги колегія суддів також вважає безпідставними, оскільки суд вірно виходив з того, що шлюб між сторонами розірвано рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 12 березня 2015 року, яке набрало законної сили 23 березня 2015 року, відтак початок перебігу строку позовної давності слід рахувати з наступного дня від вказаної дати. А оскільки позов поданий позивачем ОСОБА_2 до суду 5 березня 2018 року, такий подано в межах трьохрічного строку позовної давності, визначеного ч. 2 ст. 72 СК України. Із зазначених вище мотивів апеляційна скарга ОСОБА_2 також до задоволення не підлягає, оскільки вірних висновків суду не спростовує. Керуючись ст. 367, ст. 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, п.п. 1-4 ч. 1 ст. 376, ст. 381, ст. 382, ст. 383, ст. 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, - п о с т а н о в и в: Апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволити частково. Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 17 березня 2023 року в частині задоволених позовних скасувати та в цій частині ухвалити нову постанову, якою позов ОСОБА_3 задоволити частково. Визнати спільною сумісною власністю подружжя (об`єктами спільної сумісної власності подружжя) ОСОБА_3 та ОСОБА_1 об`єкт незавершеного будівництва - житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 , розташований на земельній ділянці (кадастровий номер 4610160300:04:004:0020), цільове призначення земельної ділянки будівництво і обслуговування житлового будинку, та земельну ділянку площею 0,0570 га за адресою АДРЕСА_1 , кадастровий номер 4610160300:04:004:0020, цільове призначення земельної ділянки будівництво і обслуговування житлового будинку. Визнати ОСОБА_3 співзабудовником збудованого нею у шлюбі з ОСОБА_1 , але не прийнятого в експлуатацію незавершеного будівництвом двохповерхового житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 200,0 кв.м. та житловою площею 150,0 кв.м., розташованого на земельній ділянці (кадастровий номер 4610160300:04:004:0020). Визнати ОСОБА_1 співзабудовником збудованого ним у шлюбі з ОСОБА_19 , але не прийнятого в експлуатацію незавершеного будівництвом двохповерхового житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 200,0 кв.м. та житловою площею 150,0 кв.м., розташованого на земельній ділянці (кадастровий номер 4610160300:04:004:0020). В решті рішенні суду залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повний текст постанови складено 03 травня 2024 року. Головуючий: Н.П. Крайник Судді: Я.А. Левик М.М. Шандра