LLegalAIпошук судової практики
← повернутись до результатів

Постанова Дніпровський апеляційний суд201/11691/23

від 03.05.2024НЕ ВЕРХОВНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/4068/24 Справа № 201/11691/23 Головуючий у першій інстанції: Антонюк О.А. Суддя-доповідач: Красвітна Т. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 травня 2024 року колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого Красвітної Т.П., суддів: Свистунової О.В., Єлізаренко І.А., розглянувши в порядку письмового провадження у м. Дніпро цивільну справу по апеляційній скарзі представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на ухвалу Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 13 лютого 2024 року по справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Адміністрація Соборного району Дніпровської міської ради і Дніпровська міська рада, про встановлення юридичного факту перебування неповнолітніх дітей на утриманні, ВСТАНОВИЛА: Ухвалою Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 13 лютого 2024 року провадження по справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Адміністрація Соборного району Дніпровської міської ради і Дніпровська міська рада, про встановлення юридичного факту перебування неповнолітніх дітей на утриманні зупинено на підставі п. 10 ч. 1 ст. 252 ЦПК України В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , посилаючись на порушення норм процесуального права, ставить питання про скасування оскаржуваної ухвали та направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду. Згідно приписів ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції про зупинення провадження у справі (п. 14 ч. 1 ст. 353 ЦПК) розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи. Відзиву на апеляційну скаргу подано не було. Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне оскаржувану ухвалу скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, виходячи з наступного. Встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до суду в порядку окремого провадження з заявою про встановлення факту перебування неповнолітніх дітей на утриманні, в якій просить встановити факт перебування на утриманні ОСОБА_1 трьох дітей віком до 18 років: сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , неповнолітнього ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Ухвалою Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 29 вересня 2023 року у даній цивільній справі відкрито провадження та призначено судове засідання (а.с. 39 т.1). 28 січня 2024 року до суду першої інстанції ДМР подала клопотання про зупинення провадження, в якому просить зупинити провадження у даній справі №201/11691/23 до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи №201/5972/22, що є подібними. Зупиняючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що правовідносини, які виникли між сторонами у цій справі та правовідносини, які виникли між сторонами по справі №201/5972/22 є подібними, тому є підстави для зупинення провадження до перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (у іншій справі) касаційним судом. Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. Частиною першою статті 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 252 ЦПК України суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі, зокрема у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (у іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду. Підстава для зупинення провадження, передбачена п. 10 ч. 1 ст. 252 ЦПК України є правом, а не обов`язком суду, а тому зупиняючи провадження з цієї підстави суд повинен належним чином оцінити можливість/неможливість вирішення справи по суті до закінчення перегляду в касаційному порядку, зокрема без правового висновку Великої Палати Верховного Суду. При цьому така підстава для зупинення провадження у справі застосовується у тому разі, коли на розгляді перебуває справа, за наслідками перегляду якої Верховний Суд може прийняти постанову, у якій міститься правовий висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, палата, об`єднана палата, що передала справу на розгляд палати, об`єднаної палати, Великої Палати (ч. 2 ст. 416 ЦПК України). Згідно з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 20 березня 2019 року в справі №504/2453/15-ц (провадження №61-17850св18), визначаючи наявність передбачених статтею 252 ЦПК України підстав, за яких провадження у справі підлягає зупиненню, суд повинен, зокрема, враховувати, що така підстава для зупинення провадження у справі, як зазначено у пункті 10 частини першої цієї статті, застосовується у тому разі, коли у інших справах, які переглядаються у касаційному порядку, вирішуються питання у подібних правовідносинах та від результату їх розгляду залежить можливість розгляду справи, що переглядається. Справа №201/5972/22 була передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду з метою формування правової позиції щодо розмежування цивільної та адміністративної (предметної) юрисдикції у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення. Разом із цим, у постанові від 18 січня 2024 року у справі №560/17953/21 (провадження № 11-150апп23) Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах стосовно юрисдикції спору, які викладено у постанові Великої Палати від 30.01.2020 у справі №287/167/18-ц (провадження №14-505цс19), у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22.03.2023 у справі №290/289/22-ц (провадження №61-13369св22), вказавши, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, розглядаються у позасудовому та судому порядку. Рішення стосовно фактів, що мають юридичне значення, прийняті у позасудовому порядку, можуть бути оскаржені до судів адміністративної юрисдикції. Юридичні факти, які належать встановлювати в судовому порядку, вирішуються судами цивільної юрисдикції за правилами ЦПК України. Таким чином, станом на дату перегляду апеляційним судом ухвали суду першої інстанції про зупинення провадження у справі, існує правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2024 року у справі №560/17953/21 (провадження №11-150апп23) щодо юрисдикційності справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення. Крім цього, колегія суддів звертає увагу, що правовідносини у даній справі та у справі №201/5972/22 не є подібними з огляду на таке. Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови від 27.03.2018 №910/17999/16; пункт 40 постанови від 25.04.2018 №910/24257/16). За обставинами справи №201/5972/22, що передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду, перед звернення до суду із заявою про встановлення факту самостійного виховання дитини у серпні 2022 року, заявник намагався отримати дозвіл на перетин державного кордону України на цій підставі, проте отримав рішення про відмову у перетині державного кордону України від Військової частини, яке безуспішно оскаржив у судах адміністративної юрисдикції першої та апеляційної інстанцій. Натомість у даній справі №201/11691/23 предметом є встановлення іншого факту - перебування неповнолітніх дітей на утриманні; обставин як у справі №201/5972/22 судом першої інстанції встановлено не було; викладене свідчить про відмінність змісту правовідносин, у яких відсутня попередня несприятлива (конфліктна) взаємодія із суб`єктами владних повноважень, що могло б свідчити про існування публічно-правового спору. Як зазначалось вище, у даній справі між ОСОБА_1 відсутній спір із суб`єктом владних повноважень, у якому міг би бути використаний факт, який просить встановити заявник. Тому констатувати подібність правовідносин у цій справі та справі №201/5972/22 немає підстав, зокрема через різний зміст правовідносин (обставини справи). Разом з тим, суд першої інстанції зупиняючи провадження на підставі п.10 ч.1 ст. 252 ЦПК України, свої висновки з цього приводу не мотивував. Крім того, зупинивши провадження у справі, суд порушив право позивача на розумні строки розгляду справи. Межі зупинення провадження у справі не повинні призводити до зменшення розумного строку розгляду справи. Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції», визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідлендер проти Франції»). Отже, суд першої інстанції, у порушення частини першої статті 210, пункту 6 частини першої статті 251 ЦПК України, формально розглянули клопотання про зупинення провадження у справі та дійшов передчасного висновку про його задоволення, оскільки таке зупинення суперечить принципу ефективності судового процесу, направленому на недопущення затягування розгляду справи, й перешкоджає подальшому провадженню у справі. Таким чином, оскаржувана ухвала від 13 лютого 2024 року про зупинення провадження підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, згідно ст. 379 ЦПК України. Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 379, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити. Ухвалу Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 13 лютого 2024 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повний текст судового рішення складений 03 травня 2024 року. Головуючий Т.П. Красвітна Судді І.А. Єлізаренко О.В. Свистунова

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»